Всесвітня Історія І Семестр

Відокремлений структурний підрозділ
«Машинобудівний фаховий коледж СумДУ»
ОПОРНІ КОНСПЕКТИ
з дисципліни
“Всесвітня історія”
І семестр
для студентів усіх спеціальностей
2020 р.
Опорні конспекти розроблені викладачем дисципліни „Всесвітня
історія” Дмитром БОНДАПЕНКО.
Розглянуто і затверджено цикловою комісією соціально –

гуманітарних дисциплін
Протокол №__ від “___” ___________ 20___ р.
ЗМІСТ
Тема 1. Перша світова війна.
Тема 2. Соціально-економічні та суспільно-політичні зміни у воюючих
країнах під час війни.
Тема 3. Облаштування повоєнного світу.
Тема 4. Європа в міжвоєнний період: вибір економічної моделі, політичні
режими, ідеологічні концепції.
Тема 5. Країни демократичної орієнтації у міжвоєнний період.
Тема 6. Розбудова тоталітарних суспільств на європейському континенті.
Тема 7. СРСР у 20 -30-х роках.
Тема 8. Держави центрально-східної Європи.
Тема 9. Держави Азії 20 -30-х роках.
Тема 10. Друга світова війна.
Тема 11. Повсякденне життя і культура у міжвоєнний період.
Рівні засвоєння навчального матеріалу:

- перший рівень– початковий (1) – студент відтворює
основний навчальний матеріал, здатний розв’язувати
завдання за зразком;
- другий рівень – достатній (2) – студент знає істотні ознаки
понять, явищ, закономірностей зв’язків між ними, а також
самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях,
володіє розумовими операціями (аналізом, абстрагуванням,
узагальненням тощо), уміє робити висновки, порівняння,
виправляти допущені помилки; відповідь повна, правильна,
логічна, обгрунтована;
- третій рівень – високий (3) – знання студента є глибокими,
міцними, узагальненими, системними; студент уміє
застосовувати знання творчо, його навчальна діяльність має
дослідницький характер, позначена вмінням самостійно
оцінювати різноманітні життєві ситуації, явища, факти, виявляє
і відстоює особисту позицію – студенти роблять доповіді та їх
захищають.
Тема: Перша світова війна.
Основні поняття: «баланс сил», локальна війна, регіональна війна, світова війна,
окупація, інтервенція, капітуляція, сепаратний мир.
План:
1. Причини та привід Першої світової війни.
2. Утворення воєнних блоків.
3. Хід воєнних дій.
4. Наслідки війни.
1. Швидкий промисловий розвиток провідних країн світу наприкінці ХIХ століття

призвів до загострення суперництва за джерела сировини, ринки збуту й сфери
прибуткових капіталовкладень.
Міжнародні відносини на рубежі ХIХ–ХХ століть визначалися наростанням
суперечностей між провідними державами, що завершували поділ світу, через гегемонію в
Європі, переділ колоній і сфер впливу.
1894–1895 рр. японо-китайська війна (Японія захопила Тайвань і Пескадорські
острови).
1898 р. американо-іспанська війна (до США - острови Пуерто-Рико і Гуам. Куба
проголошена «незалежною»).
1899–1902 рр. англо-бурська війна (Великобританія захопила Трансвааль і
Оранжеву республіку).
1904–1905 рр. російсько-японська війна. (Японія одержала частину острова
Сахалін)
1905–1906 рр. перша марокканська криза — конфлікт між Німеччиною,
Великобританією і Францією за панування в Марокко.
1908–1909 рр. боснійська криза. (Австро-Угорщина приєднала Боснію і
Герцеговину).
1911 р. друга марокканська криза.
1911 р. італо-турецька війна. (Італія захопила Триполітанію і Кіренаїку).
1912–1913 р. перша (поразка Туреччини)та 1913 - друга (Болгарія) Балканські
війни.
2. 1882 р. Німеччина, Австро-Угорщина й Італія підписали Троїстий союз (до 1915

р.).
У 1891 р. між Росією і Францією був підписаний консультативний пакт, а в 1893 р.
—військова конвенція про спільні дії у війні проти Німеччини. У 1904 р. було підписано
англо-французьку угоду – «Антанта». У 1907 р. англо-російська угода.
Німеччина - територіальні претензії до Франції (промислові північно-східні
провінції); у Росії - Прибалтику, «Донську область», Крим і Кавказ. Велика Британія -
відібрати у Туреччини Месопотамію і частину Аравійського півострова. Франція -
повернути Ельзас і Лотарингію, приєднати лівий берег Рейну й Саарський вугільний
басейн. Австро-Угорщина – захопити Волинь, Поділля, Сербію, Боснію, Герцеговину.
Росія приєднати Галичину й оволодіти чорноморськими протоками Босфор і Дарданелли.
Італія - території Трентіно, Трієст і Валона.
Країни готувалися до війни. Військові витрати Німеччини 1913 р. становили більше
2 млрд. марок. Військові витрати Австро-Угорщини з 1900 по 1913 рр. зросли на 70% і
досягли 1913 р. 583 млн. крон. В Італії військові асигнування становили у 1911-1912 рр.
396,1 млн. лір. У Франції на військові потреби 1914 р. виділено 1,5 млрд. франків- 38%
всіх бюджетних витрат. У Великій Британії - 77,1 млн. ф. ст.
Приводом до війни стало вбивство 28 червня 1914 р. в Сараєво ерцгерцога
Франца-Фердинанда Австрія 23 липня 1914 р. оголосила Сербії ультиматум. 25 липня в
Сербії було підписано указ про мобілізацію. 28 липня Австро-Угорщина оголосила Сербії
війну. 31 липня в Росії оголошено мобілізацію. І серпня оголошення війни Німеччини
Росії.
3. 2 серпня німецький уряд направив ультиматум бельгійському урядові з

вимогою пропустити війська.
4 серпня 1914 р. Велика Британія вступила у війну. 6 серпня Австро-Угорщина
оголосила війну Росії. Японія оголосила війну Німеччині 23 серпня 1914 р., після чого
успішно захопила німецькі колоніальні володіння у Китаї. Усього в Першій світовій війні
брало участь 32 країни на боці Антанти і 4 на брці Троїстого (Четвертного) союзу.
«План Шліффена» (1892 р.): уникнути одночасного ведення війни на двох фронтах,
«бліцкриг».
4 серпня німецька армія вторглася до Бельгії.
21 серпня німці вийшли на франко-бельгійський кордон й розпочали наступ на
Париж. Німецькі війська вийшли на річку Марна з метою оточити французів - 5 - 12
вересня; війська Антанти змусили їх відходити до р. Ена. Результатом битви став провал
«блискавичної війни».
У серпні Російська армія розпочала наступ на Східну Прусію він виявився
невдалим. Наступ російських армій в Галичині та на Буковині був вдалим - з 5 серпня по
13 вересня 1914 р. відкинули австрійські війська від Львова.
На Балканському фронті бойові дії між Австро-Угорщиною та Сербією і
Чорногорією - до осені 1915 р., сили Сербії та Чорногорії захищали свої території.
30 жовтня германо-турецький флот обстріляв Севастополь, Феодосію,
Новоросійськ, російська кавказька армія 2 листопада 1914 р. вирушила вглиб турецької
території. Турецькі війська вторглися до Батумської області. Сарикамишська операція (22
грудня 1914 р. по 7 січня 1915 р.) скінчилася повним знищенням 3-ої турецької армії.
Воєнні дії 1914 р. завершились на користь Антанти. Німці не досягли Парижа,
австрійці зазнали поразки в Сербії та Галичині, турецькі війська — біля Сарикамиша.
Японці в Китаї захопили німецькі території. В Африці зусиллями Франції та Британії було
захоплено німецькі колонії Того, Камерун та Східну Африку. Плани «бліцкригу» зазнали
краху.
Головні воєнні дії 1915 р. розгорнулися на Східному фронті. 2 травня німці

прорвали позиції росіян у районі Горлиці. Австро-німецькі війська просунулися вглиб
російської території на 300 і більше кілометрів. Одночасно німецькі війська розпочали
наступ на північній дільниці фронту у напрямку Риги. В липні вони повели наступ на
Варшаву, в серпні — на Ковно, у вересні — на Вільнюс. Російська армія була змушена
залишити Галичину, Буковину, частину Волині, Польщу, Литву й Курляндію. Наприкінці
вересня наступ вдалося зупинити. Росія за цей час втратила 3 млн. чоловік, з них 300 тис.
убитими, а також 15 % своєї території, ЗО % промислових потужностей.
На Західному фронті 22 квітня 1915 р. під містом Іпр німецьке командування
вперше використало проти англійців отруйні гази (хлор).
18 березня 1915 р. кораблі Антанти увійшли в Чорноморські протоки, та
прорватись не змшгли.
25 квітня союзні війська висадилися в районі Галіполі, але змушені були
відступити.
14 жовтня 1915 р. Болгарія вступила у війну, німецькі, австрійські та болгарські
війська перейшли в наступ на Сербію та окупували її.
23 травня 1915 р. Італія вступила у війну на боці Антанти.
Верденська битва. Німецьке командування розраховувало прорвати оборону

союзників під Верденом блискавичною атакою і зосередило величезні сили: 1204 гармати,
202 міномети, 160 бойових літаків, 14 аеростатів. 21 лютого після 9-годинної
артилерійської підготовки кайзерівські війська пішли в атаку. За 70 днів німці просунулися
лише на 7 км. «Верденська м'ясорубка» перемолола майже 120 дивізій, з них 69
французьких і 50 німецьких. Операція тривала до кінця 1916 р. Втрати з обох боків
становили 1 млн. чоловік.
Війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова
перейшли у наступ 3 червня 1916 р. на фронті 480 км. Було звільнено майже всю
Галичину з м Луцьк й Буковину з м Чернівці.
27 серпня 1916 р. румунський уряд оголошує війну Центральним державам. На
кінець року Румунія втратила 2/3 своєї території.
1 липня – наступ військ Антанти в районі р. Соммі. Перевага англо-французів над
німцями в місці прориву (7 км.) становила: в піхоті - більше ніж в 4,6; в артилерії — в 2,7; в
авіації в 3 рази. У вересні 1916 р. англійці вперше використали танки Бойові дії точилися
до кінця листопада, біля 4 місяців, поглинувши величезну кількість людей. Німці втратили
до 538 тис, французи - 341 тис, англійці - 453 тис. чол.
Підводна війна розпочалася 1914 р., у вересні - жовтні 1914 р. німецькі підводні
човни потопили 5 британських крейсерів, 1 підводний човен, декілька торгових суден та
десятки риболовецьких. 1915 р. німці розгорнули підводну блокаду Британії. З січня 1915
р. вони розпочали необмежену війну проти торгового судноплавства. У Після Ютландської
морської битви 31 травня - 1 червня 1916 р., в якій німецький флот зазнав поразки, з 1
лютого 1917 р. розпочалася необмежена підводна війна.
У1916 р. жодній із воюючих сторін не вдалося схилити чашу терезів на свій бік.
Вплив революції в Росії на хід війни. В лютому 1917 р. ліквідували самодержавний

лад і проголосили парламентську республіку. Тимчасовий уряд продовжував війну.
Більшовицький переворот у жовтні 1917 р. зумовив вихід Росії з війни. 5 грудня 1917 р.
між Росією та Центральними державами було підписано перемир'я. За умовами миру (3
беоезня 1918 р.) німці окупували понад 1 млн. кв. км території. Росія вийшла з війни для
того, щоб зосередити сили на придушенні національно-визвольних рухів.
6 квітня 1917 р. Сполучені Штати оголосили війну Німеччині. Приводом до цього
стала необмежена підводна війна. Причини вступу США у війну: американські правлячі
кола надавали велику матеріальну допомогу країнам Антанти, кредитів на 2 млрд. дол.; у
випадку поразки Антанти Німеччина перетворювалася на найбільш небезпечного й
могутнього конкурента. Американський уряд вирішив направити свої війська до Європи
влітку 1918 р.
16 квітня 1917 р. війська Антанти підготували наступ у районі м. Аррас, він був
невдалий, втратили 280 тис. убитими.
Бої точилися на території Італії, при Капоретто італійці втратили 130 тис. убитими і
пораненими й близько 300 тис. полоненими. Антанта мала здобутки лише на Близькому
Сході, де англійські війська зайняли Багдад і вигнали німецькі армії з колоній Східної
Африки.
На середину березня 1918 р. німецьке командування зосередило на Західному
фронті 13 армій, 15,7 тис. гармат, 2,8 тис. літаків. Німецький наступ розпочався 18
березня. 9 квітня німці завдали ще одного удару по Фландрії, а 27 травня вони прорвали
французьку оборону на р. Ена і вдруге вийшли на р. Марна.
18 липня 1918 року розпочався контрнаступ проти німців.
8 серпня союзні війська під командуванням маршала Фоша розпочали наступ у
районі Арраса. У вересні війська Антанти перейшли у наступ на всьому фронті.
28 вересня Болгарія вийшла з війни. З листопада - Австро-Угорщина. 31 жовтня -
Османська імперія. 11 листопада 1918 р. німецька делегація підписала акт про перемир'я
в Комп'єнському лісі. Комп'єнське перемир'я передбачало припинення воєнних дій,
евакуацію протягом 14 днів окупованих німецькими військами районів Франції, Бельгії та
Люксембургу, Ельзаса і Лотарингії. Війська Антанти займали лівий берег Рейна, а на
правому березі передбачалася демілітаризована зона. Німеччина зобов'язувалася
негайно повернути на батьківщину всіх військовополонених, евакуювати свої війська з
територій окупованих країн та колоній. Німеччина повинна була видати Антанті велику
кількість озброєння та військової техніки, в тому числі 2 тис. літаків, 10 тис. вантажних
автомобілів, значну частину кораблів військово-морського флоту.
4. . Перша світова війна втягнула в свою орбіту 3/4 населення планети. 74 млн.
чоловік було поставлено під рушницю. Під час війни вбито 8,7 млн., поранено 20,8 млн.
чоловік. Найбільших втрат зазнали: Росія (2 млн. 300 тис. чол. убитими й померлими з
голоду), Німеччина (понад 2 млн. чол.), Австро-Угорщина (1,440 тис. чол.), Франція (1,383
тис. чол.), Велика Британія (743 тис. чол.), Італія (близько 700 тис. чол.), Болгарія (100
тис. чол.), США (53 тис. чол.), Туреччина (325 тис. чол.).
Росія втратила 60%свого багатства, Австро-Угорщина - 41%, Німеччина - 33%,
Франція - 31%, Велика Британія - 15%. Японія та США примножили свої багатства,
оскільки не брали активної участі у війні, їхні території не були ареною бойових дій.
Найбільші битви в ході війни точилися на території Франції. Впродовж
чотирирічних баталій її 11 департаментів зазнали жорстокої руйнації. Понад 2 млн. людей
залишили свої помешкання, зруйновано 23 тис. заводів і фабрик.
Велика Британія зазнала менших втрат, оскільки жодної частини її території ворог
не захопив. Однак 743 тис. британських солдатів полягли на полях війни, а ще 1,5 млн.
дістали поранення. Англійський уряд понад 1 млрд. позичив у Америки.
За 3 роки війни Італія втратила 600 тис. своїх солдатів. Після поразки під
Капоретто північно-східні землі країни було спустошено.
Німеччина зазнала величезних збитків й втрат від війни, хоча на її території майже
не велися бойові дії, загинуло 2 млн. солдатів, британський флот після закінчення війни
блокував німецькі порти, перешкоджаючи ввозу товарів.
В середині 1918 р. народи Європи були вражені епідемією іспанки. Хвороба
забрала понад 25 млн. життів у всьому світі.
З усіх країн США постраждали найменше. Американські солдати з'явилися на арені
воєнних дій лише наприкінці 1917 р., втрати були найменшими. Водночас американський
капітал отримав на воєнних замовленнях величезні прибутки. В США зосередилася
більшість золотовалютних запасів світу. Всі країни Антанти перетворилися на їхніх
боржників.
Безробіття, інфляція, зростання податків, голод, злидні, зубожіння мас призвели до
загострення соціальних протиріч і революційних вибухів у Росії, Австро-Угорщині,
Німеччині.
Припинили існування: Німецька, Австро – Угорська, Російська, Османська імперії;
на їх руїнах виникли нові держаки: Фінляндія, Литва, Латвія, Естонія, Польща,
Чехословаччина, Югославія, Угорщина, Австрія.
Закріплення вивченого матеріалу

1. Вміти давати відповіді на питання:
1. Причини Першої світової війни.
2. Створення Троїстого блоку.
3. Створення Антанти.
4. Інтереси країн у війні.
5. Характер війни.
6. Як австро-сербський конфлікт вплинув на подальший розвиток подій ?
7. Розкажіть про план Шліффена та його крах.
8. Чому зазнав невдачі наступ російських військ у Східній Прусії восени 1914 р. ?
9. Схарактеризуйте бойові дії на Балканському та Кавказькому фронтах 1914 р.
10. Які події свідчили про те, що війна стала світовою?
11. Чому, на вашу думку, російські війська зазнали нищівної поразки влітку 1915
р. ?
12. Схарактеризуйте наслідки бойових дій 1915 р.
13. Чому Верденську битву назвали «верденською м'ясорубкою»?
14. Яке значення мав Брусилівський прорив для воєнних дій на Західному
фронті?
15. Подумайте, які цілі ставила Німеччина, розпочинаючи підводну війну.
16. Які причини змусили США вступити у війну саме 1917 р.?
17. У чому полягали причини поразки Німеччини та її союзників?
2. Вміти аналізувати: Чи була світова війна випадковою. Проаналізуйте

обставини вступу у війну Італії та Болгарії. Які цілі вони переслідували? Проаналізуйте
воєнні дії на Західному фронті в 1917 — 1918 рр.
2. Підготувати доповіді: «Австро – сербський конфлікт 1914 року». «Вплив

революції в Росії на хід війни?»
Література
Основна:
Бердичевський Я.М., Ладиченко Т.В. Всесвітня історія: Навч. посібник для 10 кл.
загальноосвітніх навчальних закладів. – Запоріжжя: Прем’єр, 2006. – С. 16-18
Щупак І.Я., Морозова Л.В. Всесвітня історія: підруч. для 10 кл. загальноосвітніх
навчальних закладів. – Запоріжжя: Прем’єр, 2010. – С. 56-65
Тема: Соціально-економічні та суспільно-політичні зміни у воюючих країнах під

час війни.
Основні поняття: революція, переворот, диктатура, громадянська війна, «воєнний

комунізм».
План:
1. Революційні події 1917 року в Росіїї та їх вплив на війну.
1. Причини революції: протиріччя між відсталою політичною надбудовою

(самодержавством) та новими суспільно-економічними відносинами; протиріччя між
працею і капіталом; невирішеність аграрного питання: існування поміщицького
господарства, безземелля частини селян; невирішеність національного питання;
загострення всіх проблем імперії в результаті невдалої участі в Першій світовій війні.
Завданнями революції: ліквідація самодержавної форми правління і перехід до
парламентської демократії; створення умов для вільного розвитку ринкових відносин;
вирішення аграрного питання; демократизація суспільно-політичного життя країни;
гарантія захисту соціальних прав трудящих; забезпечення вільного розвитку нації, що
населяли Росію; виведення Росії з війни.
23 лютого 1917 р. на Путиловському заводі розпочався страйк. Страйк
викликаний погрозою локауту, погіршенням постачання населення хлібом, падінням
життєвого рівня. 28 лютого повсталі оволоділи ключовими пунктами міста. За прикладом
столиці аналогічні події відбулись у Москві. 2 березня імператор Микола II оголосив
рішення про зречення трону за себе і за сина. У ніч з 1-го на 2-е березня відбулось таємне
засідання представників Петроградської ради та Тимчасового комітету Державної думи,
на якому було прийнято рішення про утворення Тимчасового революційного уряду. В Росії
перемогла буржуазно – демократична революція.
З березня 1917 р. було опубліковано Звернення, в якому проголошувалось

утворення Тимчасового уряду, друкувався список його складу та програма дій, яка
передбачала повну амністію, політичні права та свободи для всіх громадян, відміну всіх
станових та національних обмежень, проведення роботи по організації та проведенню
прямих, рівних, таємних, загальних виборів до Установчих зборів, розгортання виборів до
органів місцевого самоврядування, заборону виведення із столиці військових частин, що
брали участь у революційних подіях. Очолив уряд князь Г.Є.Львов.
Влітку внутрішньополітичне становище в країні ускладнювалось, соціальна
напруга зростала. Поразки на фронті, розгул анархії та насилля в країні, самочинне
захоплення землі селянами, зростання виступів робітників, вимоги надання автономії
Україні, незалежності Польщі та Фінляндії, радикалізація армії, катастрофічний спад
виробництва, зростання цін, інфляція, зростання впливу більшовиків, параліч державного
управління - все це схиляло правлячі кола до встановлення диктатури. У серпні 1917 р.
відбулась невдала спроба військового перевороту на чолі з ген. Корніловим. В цей час
почала наростати загроза лівого перевороту. З березня по листопад 1917 р. було закрито
800 підприємств, 170 тис. чол. стали безробітними. Реальна заробітна плата порівняно з
1913 р. зменшилась вдвічі. Заборгованість країни становила 16 млрд. золотих
карбованців. Розгорталась страйкова боротьба. Восени селянський рух охопив 9/10
повітів європейської частини Росії.
Протягом 24-25 жовтня військові загони лівих партій перейшли у наступ і зайняли
важливі об'єкти в столиці. 25 жовтня розпочав роботу II з'їзд рад робітничих та
солдатських депутатів. Серед 649 делегатів з'їзду більшовиків було 390. 26 жовтня
заарештували Тимчасовий уряд. Після оголошення про арешт Тимчасового уряду було
зачитано написану Леніним відозву про перехід влади до II з'їзду рад. На вечірньому
засіданні з'їзду виступив Ленін і запропонував делегатам Декрет про мир і Декрет про
землю. Декрет про мир проголошував негайне перемир'я на фронті з Німеччиною; початок
переговорів з воюючими сторонами; укладення миру без анексій і контрибуцій. Декрет про
землю передбачав конфіскацію всіх поміщицьких земель та передача їх радам
селянськихдепутатів, передача селянам реманенту та худоби з поміщицьких садиб,
скасування боргу селянам на суму 3 млрд. крб.
Підсумком жовтневого перевороту та роботи II з'їзду рад був прихід до влади в
Росії партій ліво-радикального крила соціалістичного табору. У своїй партійній програмі
більшовики передбачали встановити диктатуру пролетаріату. Тому з перших днів вони
розпочали процес зламу старого державного апарату та створення нового. Були
ліквідовані Сенат, Синод, Державна рада; місцеві органи самоврядування (міські думи,
земські управи) були підпорядковані радам. Вищим законодавчим органом влади став
Всеросійський з'їзд рад робітничих, солдатських депутатів, а між з'їздами - Всеросійський
Центральний Виконавчий Комітет. Він призначав Раднарком (орган виконавчої влади,
який до березня 1918 р. був коаліційним). 28 жовтня 1917 р. була створена робітничо-
селянська міліція, 22 листопада - Всеросійська надзвичайна комісія, народні суди та
революційний трибунал. 15 січня 1918 р. декрет про створення Червоної армії до червня
1918 р. комплектувалась на добровільних засадах. У підрозділах армії вводилась посада
політкомісара. В листопаді 1918 р. була створена Рада робітничо-селянської оборони на
чолі з В.Леніним.
У листопаді 1917 р. відбулись вибори до Установчих зборів. З 715 депутатів 412
були есери, 17 - меншовики, 16 - кадети, 183 - більшовики, 87 - інші. Більшовики ставили
вимоги визнати перші декрети Раднаркому, а основним завданням зборів має бути
встановлення засад для перебудови суспільства на соціалістичний зразок. Делегати
проголосували проти. Тоді більшовицька фракція заявила, що більшість Установчих
зборів - представники контрреволюції, і разом з лівими есерами залишили зал засідань.
Наступного дня червоногвардійці не допустили делегатів до залу засідань Установчих
зборів, які декретом ВЦВК були розпущені – 6 січня 1918 року.
Висновок: ці події свідчать, що прихід більшовиків до влади е переворот.
Громадянська війна розпочалась із падіння Тимчасового Уряду, та захоплення

більшовиками Петрограду. У війні брали участь різні за чисельністю і складом збройні
формування: Червона Армія, Добровольча армія, армія УНР, Революційна повстанська
армія (батьки Махна) та інші. Її складовими є: війна білих і червоних; боротьба більшовиків
проти своїх політичних суперників — кадетів, есерів, меншовиків та ін.; боротьба проти
православної церкви; імперська війна проти національних рухів.
Починаючи з листопада 1917р., на території всієї Росії формуються опозиційні
сили, які ведуть жорстоку боротьбу проти більшовиків.
Причини громадянської війни:
- безкомпромісне політичне протиборство політичних партій, груп, соціальних верств;
- прагнення колишньої керуючої верхівки повернути багатства і владу;
- економічні помилки більшовиків (запровадження політики «воєнного комунізму»;
- політичні помилки більшовиків, які в січні 1918 р. розігнали Установчі збори та в березні
1918 р. уклали сепаративний мир з Німеччиною;
- ігнорування більшовиками козацьких традицій і звичаїв та насильницьке переселення
бідноти з центру Росії на козацькі землі сприяло незадоволенню російського козацтва;
- розв'язання проблем у суспільстві шляхом фізичного знищення класового ворога;
- відмова від сплати позичок царського і Тимчасового уряду, можливість виходу Росії з
Першої світової війни, страх перед світовою революцією, призвело до інтервенції.
Періодизація (1918-1920 рр.)
Перший період: літо 1918 р. - жовтень 1918 р. - початок громадянської війни. Розгортання
військової інтервенції Антанти.
Другий: листопад 1918 р. - квітень 1919 р. — посилення інтервенції Антанти.
Третій: 1919 р. — перемоги над силами внутрішніх супротивників та іноземних інтервентів.
Четвертий: 1920 р. — радянсько-польська війна і розгром військ Врангеля.
Наслідки громадянської війни: збитки, завдані війною, становили 50 млрд
карбованців. Внаслідок економічної розрухи промислове виробництво впало у 1920 р. до
14% відносно рівня 1913 p., сільськогосподарське виробництво скоротилося майже вдвічі.
Унаслідок застосування «білого» й «червоного» терору, від голоду та хвороб загинуло від
12 до 15 млн. осіб.
Громадянська війна поділила країну на два ворожі табори, змінила звичний спосіб
життя і долі мільйонів людей. Наслідком війни стала еміграція більше 2 млн. осіб.
У травні 1918 р. ВЦВК прийняв ряд декретів, які встановлювали продовольчу

диктатуру на селі. Вводилась державна монополія на продаж хліба та його заготівлю.
Вона передбачала заборону хлібної приватної торгівлі, дозвіл примусово вилучати хліб у
селянських господарствах. У січні 1919 р. було введено продовольчу розверстку, яка
передбачала вилучення всього запасу хліба, а згодом і всіх сільськогосподарських
продуктів. У червні 1918 р. були створені комітети бідноти. Одночасно на селі проходив
процес побудови комунізму. На базі поміщицьких господарств створювались
сільськогосподарські комуни та радянські господарства. Процес «комунізації» села
здійснювався примусовими методами. Така політика більшовиків викликала масові
виступи селянства проти радянської влади, жорстоку розправу селянства з її
представниками та активістами. Відповіддю радянської влади було придушення
невдоволення за допомогою військ. Проведення політики «воєнного комунізму» в
промисловості розпочалось з червня 1918 р., коли було прийнято декрет прі
націоналізацію великої, середньої та малої промисловості. На 1920 р. було
націоналізовано 37,2 тис. підприємств. Політика «воєнного комунізму» означала
встановлення повного державного контролю над управлінням промисловістю, створення
вертикальної централізованої системи органів управління на чолі з главками та Вищою
радою народного господарства. Характерною рисою політики «воєнного комунізму» було
введення безгрошових розрахунків, відміна торгівлі, введення прямого продуктообміну,
урівненого розподілу продуктів серед працюючого населення, введення карткової
системи. Одним із екстремальних проявів цієї політики було здійснення мілітаризації
праці. Вводилась загальна трудова повинність, створювались трудові армії. У політичній
сфері «воєнний комунізм» проявлявся у безкомпромісній боротьбі з опозицією. Після
декрету від 3 вересня 1918 р. основним методом боротьби з опозицією став терор та
організація концентраційних таборів для ізоляції класових ворогів радянської республіки.
За даними західних істориків жертвами «червоного террору» за 1918-1922 pp. стали 140
тис. чоловік. Поступово з політичної арени були усунуті кадети (листопад 1918 р.), ліві
есери (1918-1921 pp.), праві есери (1918-1922 pp.), меншовики (1919-1921 pp.), анархісти.
Боротьба з церквою.
Внаслідок політики «воєнного комунізму» відбулось катастрофічне падіння
виробництва, зростали ціни, інфляція, процвітали «чорний ринок» та спекуляція.
Одержавлення економіки обернулось небаченою бюрократизацією державного апарату і
домінуванням адміністративно-командних методів управління. Встановлення політичної
диктатури, якие означало знищення або підпорядкування державі громадських структур та
органів (рад, профспілок, заводських комітетів) та ліквідацію небільшовицьких партій.
Були закладені підвалини майбутньої тоталітарної системи комуністичного зразку.

1. Причини Лютневої революції.
2. Хід та наслідки Лютневоі революцїї, її характер.
3. Мета діяльності Тимчасового уряду.
4. Причини більшовицького перевороту.
5. Характер більшовицької влади.
6. Вказати перші перетворення радянської влади.
7. Умови, необхідність та наслідки підписання Брестської угоди.
8. Причини громадянської війни.
9. Учасники та їх мета у війні.
10. Причини перемого більшовиків.
11. Наслідки громадянської війни.
12. Мета та суть політики «воєнного комунізму».
13. Наслідки політики «воєнного комунізму».
2. Вміти аналізувати: Оцінка діяльності Тимчасового уряду.

Доведіть, що прихід більшовиків до влади е переворот.
Причини незадоволення населення політикою «воєнного комунізму».
3. Підготувати доповіді: Хід громадянської війни в Росії.

Національно – визвольний рух в період громадянської війни.
Основна:
загальноосвітніх навчальних закладів. – Запоріжжя: Прем’єр, 2006. – С. 16-45; 159-182
навчальних закладів. – Запоріжжя: Прем’єр, 2010. – С. 56-86; 133-148
Тема: Облаштування повоєнного світу
Основні поняття: репарація, анексія, демілітаризована зона, деколонізація.

План:
1. Паризька мирна конференція:
а) час проведення;
б) учасники , лідери та їх мета;
в) необхідність та мета конференції;
г) основні рішення.
2. Вашингтонська конференція:
а) час проведення;
б) учасники , лідери та їх мета;
в) необхідність та мета конференції;
г) основні рішення.
3. Наслідки та недоліки Версальсько-Вашингтонської системи мирних угод.
4. Спроби перегляду мирних угод в 20-30-х роках.
1. 18 січня 1919 р. відкрилась Паризька мирна конференція. Всі важливі питання

вирішувались представниками США, Франції, Великої Британії, Японії та Італії. По два
представники цих країн склали Раду десятьох. Головою обрано французького прем'єра
Жоржа Клемансо. Учасники - країни Антанти. Завдання конференції – вирішення
матеріальних, територіальних фінансових претензій переможців до переможених;
уникнення початку нової війни в майбутньому.
Президент В. Вільсон США у «14 пунктах» (8 січня 1918 р.) висловив бачення
майбутнього устрою, вони містили відмову від таємної дипломатії, проголошували
свободу торгівлі та мореплавства, визнання прав народів на самовизначення,
стверджували необхідність роззброєння. Велика Британія встигла захопити німецькі
колонії в Африці та турецькі на Близькому Сході, була зацікавлена у збереженні німецької
держави.
Франція домагалася на конференції розчленування Німеччини на низку дрібних
держав, повернення Ельзасу та Лотарингії, отримати понад 50% репарацій від Німеччини.
Італійські представники домагалися територій на Балканах, що входили до складу
Австро-Угорщини. Японія вимагала передати їй Шаньдун та німецькі колонії в Тихому
океані.
Створення Ліги Націй. Головними цілями - розвиток співробітництва між
народами та гарантія миру й безпеки. Провідну роль в її діяльності відіграли Велика
Британія та Франція. Овона не змогла стати гарантом миру й захистити народи від
агресорів, хоча стаття 16 Статуту передбачала можливість застосування економічних і
військових санкцій проти них.
Версальський договір підписано 28 червня 1919 р. Американський сенат
відмовився від ратифікації Версальського договору, оскільки США не бажали зв'язувати
себе участю в Лізі Націй. Ельзас і Лотарингів передавалися Франції. До неї також
перейшли копальні у Саарській області. Союзники окуповували ліве узбережжя Рейну на
15 років. Зона на схід від Рейну на 50 км підлягала повній демілітаризації. Бельгії
дісталися округи Ейпен і Мальмеді. До Данії переходила північна частина Шлезвігу.
Польща отримала Познань, райони Померанії, Західної та Східної Пруссії, частину
Верхньої Сілезії. Німецькі колонії перейшли до Великої Британії та Франції, Бельгії,
Японіії. За договором на Німеччину та її союзників покладено виплату репарацій. Сума
репарацій була узгоджена 1921 р. на Лондонській конференції і становила 132 млрд.
золотих марок. Франція одержувала 52%, Велика Британія — 22%, Італія — 10%
загальної суми. Версальський договір забороняв загальну військову повинність у
Німеччині, не дозволяв їй тримати підводний флот, військову та морську авіацію.
Чисельність армії, що скликалась на добровільних засадах, не повинна була
перевищувати 100 тис. чол.
За Сен-Жерменським договором з Австрією від 10 вересня 1919 р. колишня
Австро-Угорська монархія припинила існування. Частина Південного Тиролю переходила
до Італії; Чехія та Моравія ставали частинами нової держави — Чехословаччини;
Буковина передавалася Румунії. Австрії дозволялося мати 30-тисячну армію, її флот
переходив до союзників. Заборонялося об'єднання Австрії та Німеччини.
За мирним договором з Болгарією, складеним 27 листопада 1919 р. у Нейї,
частина її території відійшла до Югославії та Румунії. Чисельність армії - 20 тис. чол.
4 липня 1920 р. Тріанонський мирний договір з Угорщиною, за яким Хорватія,
Бачка та західна частина Баната передавалися Югославії; Трансільванія та східна
частина Баната — Румунії; Словаччина та Закарпатська Україна — Чехословаччині.
Угорщині дозволялося мати армію не більше 33 тис. чол.
Севрський договір з Туреччиною 10 серпня 1920 р., оформлював розподіл
Турецької імперії. За чорноморськими протоками було встановлено міжнародний контроль
країнами Антанти, будь-які нечорноморські держави діставали право безборонного
проходу крізь них своїх військових кораблів. Туреччину, яку обмежували части на
півострова Мала Азія та смужка європейської території з містом Константинополем.
Загалом договори країн Антанти з союзниками Німеччини мали суперечливий
характер і містили умови та причини майбутніх конфліктів.
2. Для розгляду далекосхідних питань у листопаді 1921 - лютому 1922 рр. була
скликана Вашингтонська конференція 9-ти держав - США, Великобританії, Японії, Франції,
Італії, Бельгії, Нідерландів, Португалії, Китаю
США намагалися встановити контроль над Азійсько-Тихоокеанським регіоном.
Офіційна мета конференції - обмеження морських озброєнь і вирішення проблеми
Далекого Сходу й Тихоокеанського регіону.
13 грудня 1921 р. підписано договір «чотирьох держав» - США, Британії, Франції
та Японії, який був договором про ненапад у зоні Тихого океану. Країни домовилися
«поважати всі права стосовно їх острівних володінь у зоні Тихого океану». США
надавалася можливість «придбання» островів у регіоні.
6 лютого 1922 р. підписано договір про обмеження морських озброєнь (договір
«п'яти держав») між США, Британією, Францією, Японією та Італією строком на 15 років. У
ньому визначалася кількість лінкорів, що їх могли мати держави-учасниці, у такій
пропорції: по 5 для США і Англії, 3 - для Японії, по 1,75 - для Франції та Італії.
6 лютого 1922 р. підписано договір «дев'яти держав», у якому йшлося про
дотримання суверенітету, незалежності та територіальної цілісності Китаю і дотримання
принципу «відкритих дверей», тобто «рівних можливостей, що відкриваються у Китаї для
торгівлі і промисловості всіх націй». Це давало перевагу США в Китаї. Держави-учасниці
обіцяли не використовувати ситуацію, що склалася в Китаї, з метою здобуття переваг для
себе Іноземні громадяни мали право екстериторіальності - тобто у разі порушення ними
китайських законів вони не підлягали юрисдикції Китаю.
Вашингтонська конференція зафіксувала нове співвідношення сил на Далекому
Сході на користь США, Британії і Франції.
3. Позитивне значення Версальсько-Вашингтонської системи - забезпечило

вихід із війни, дало можливість розрядити післявоєнну напругу і заклало основу для
відносної стабільності у міжнародних відносинах у'двадцяті роки.
Недоліки Версальсько-Вашингтонської системи. Поза Версальською системою
залишилась Росія. «Приниження» Італії, Японії та Німеччини (перекрити шляхи для
швидкого економічного зростання) викликало зростання реваншизму та привело до
встановлення диктатур.
Кордони в Європі було визначено довільно, з урахуванням інтересів Антанти,
принципи самовизначення народів було грубо знехтувано. Внаслідок такого
перерозподілу кордонів виникли райони з компактним проживанням національних меншин
— угорців у Румунії (Трансільванії), Словаччині, Югославії; німців у Польщі та
Чехословаччині; австрійців у Італії; українців та білорусів у Польщі. Всі ці недоліки в
майбутньому приведуть до нової війни.
4. У 20-тих роках було зроблено ряд кроків для подолання найвразливіших місць
Версальсько-Вашингтонської системи. Спроба ізолювати Росію через прихильність її
лідерів до ідеї світової революції виявилася безуспішною. У 1922 р. делегацію Росії було
запрошено на Генуезьку конференцію. На ній було зроблено спробу сформувати спільні
умови для нормалізації відносин з радянською Росією. Країни Антанти виставили рахунок
- 18 млрд крб. У відповідь радянська Росія - рахунок на 39 млрд крб. за збитки від
інтервенції країн Антанти. Росія і Німеччина у містечку Рапалло уклали договір про
відновлення дипломатичних відносин, що поклав початок співробітництву між Росією та
Німеччиною у 20-х роках в економічній, політичній і військовій сферах. З 1924 р.
починається хвиля дипломатичних визнань іншими країнами Заходу.
Встановлений у 1921 р. обсяг (132 млрд марок) був не під силу Німеччині.
Франція вимагала платити, у 1923 р. окупувала разом з Бельгією Рурську область. Англія
і США не підтримали дій Франції. У жовтні 1925 р. відбулася Локарнська конференція, її
основою став рейнський гарантійний пакт, згідно з яким Франція, Німеччина і Бельгія
брали на себе зобов'язання поважати чинні кордони і не нападати один на одного. У 1926
р. Німеччину було прийнято до Ліги націй постійним членом Ради..Для врегулювання
ситуації, що склалася, у Лондоні було скликано міжнародну конференцію, на якій
прийняли план Чарльза Дауеса - виведення франко-бельгійських військ з окупованих
територій, Німеччина ж зобов'язувалась у найближчі чотири роки сплачувати 1-1,75 млрд
марок на рік, а в наступні роки — по 2,5 млрд. Загальної суми репарацій так і не було
встановлено.

1. Час проведення Паризької конференції.
2. Учасники Паризької конференції, її лідери та їх мета.
3. Задачі Паризької конференції.
4. Основні рішення конференції.
5. Створення Ліги Націй, її завдання та наслідки діяльності.
6. Які рішення мирних конференцій мали попередити виникнення війни у
майбутньому.
7. Завдання Вашингтонської конференції. Основні рішення Вашингтонської
конференції.
8. В чому полягають причини неприйняття радянської влади в Росії країнами
Антанти.
2. Вміти аналізувати: Чому рішення мирних конференцій не змогли

забезпечити довготривалого миру в світі.
Позитивні та негативні наслідки роботи конференцій.
3. Підготувати доповіді: «Вплив Версальсько – Вашингтонської системи

мирних угод на міжнародну ситуацію в світі».
Основна:
навчальних закладів. – Запоріжжя: Прем’єр, 2010. – С. 94-101, 105-111, 114-121
Тема; Європа в міжвоєнний період: вибір економічної моделі, політичні режими,
ідеологічні концепції.
Основні поняття: тоталітаризм, фашизм, комунізм, расизм.

План:
1. Основні ознаки тоталітаризму.
2. Види тоталітарних режимів.
3. Громадянська війна в Іспанії.
1. Тоталітаризм як суспільне явище містить такі основні ознаки:

1) абсолютний, нічим не обмежений контроль над життям людей у державі;
2) панування єдиної ідеології, єдиної правлячої партії, яка володіє
монопольним правом на політичну діяльність; заборона політичної та іншої опозиції й
вільнодумства;
3) нічим не обмежені насильство, диктатура й терор при досягненні мети;
4) перетворення всієї власності на державну;
5) мілітаризація, централізація та бюрократизація влади;
6) тотальний контроль над духовним життям; політичні переслідування,
порушення прав та свобод особистості;
7) створення системи всебічного впливу на особистість через школу, сім'ю,
засоби масової інформації, державні й суспільні організації, діяльність яких повністю
контролюється партійним і державним апаратами;
8) прагнення поширювати серед інших народів свої ідеали та порядки;
9) культ особи вождя.
2. Для марксизму головною рушійною силою суспільного прогресу є класова

боротьба, а робітничий клас покликаний покінчити з капіталізмом і побудувати безкласове
суспільство. Перехід до соціалізму можливий лише в результаті всесвітньої соціалістичної
революції (російські комуністи згодом почали відстоювати ідею можливості побудови
соціалізму в окремо взятій країні) і встановлення диктатури пролетаріату.
Фашизм як політичний рух має ряд рис: расизм; інтереси нації вище
індивідуальних, класових, фашисти висунули і прагнули реалізувати ідею держави, яка
поглинає громадянське суспільство. Культ сили. У різних країнах фашистський рух мав
свої специфічні риси. У німецькому фашизмі націоналізм набрав крайніх форм. На думку
німецьких фашистів, історія людства була вічною боротьбою за існування різних рас і
народів. Найбільш життєздатною вони вважали арійську расу, до якої відносили себе. її
місія - завоювати світове панування. Італійський фашизм зразком для наслідування
вважав Римську імперію і прагнув перетворити Середземне море в «італійське озеро».
3. На виборах 16 лютого 1936 р. Народний фронт дістав перемогу. Його очолив

Мануель Асанья. Уряд визначив свою політику як політику «миру і загальної згоди»:
визволено політв'язнів, підвищена зарплата робітникам, проведенр аграрна реформа.
Заколот почався 17 липня пополудні у Марокко. 18 липня у Мадриді розпочався
загальний страйк, комісія представників Народного фронту зажадала озброїти народ..
Вагання республіканських лідерів призвели до того, що змовники захопили 23 міста. У
Барселоні та Мадриді заколот було швидко придушено. На допомогу реакції прийшли
Гітлер і Муссоліні, що послали до Іспанії війська. Західні країни проголосили нейтралітет.
З Радянського Союзу республіканському урядові було надано 1000 літаків, 900 танків, 300
бронемашин, 1550 одиниць артилерії. Після падіння Каталонії (лютий 1939 р.) уряди
Великої Британії та Франції оголосили про визнання фашистського уряду Франко (27
лютого). Опір республіки було зломлено 6 березня 1939 р. після державного перевороту.
28 березня 1939 р. фашистські війська увійшли до Мадрида.
Після поразки республіканців у березні 1939 р. влада Франко була поширена на
всю територію країни. Єдиною політичною партією Іспанії стала Іспанська фаланга
традиціоналістів. Франкісти оголосили недійсними всі законодавчі акти республіки. 25
березня та 7 вересня 1939 р. було видано накази про скасування аграрної реформи й
повернення землі поміщикам. Автономні права Каталонії та Басконії було ліквідовано.
Диктатура закрила незалежні профспілки. Замість них було створено «вертикальні
профспілки». Страйки заборонені. Основні закони, видані під час диктатури Франко,
закріпили за ним величезні повноваження. Десятки тисяч республіканців було кинуто до
концентраційних таборів. Біля 500 тис. іспанців після поразки республіки емігрували.

1. Ознаки тоталітарного суспільства.
2. Ознаки та соціальна база фашизму.
3. Ознаки та соціальна база нацизму.
4. Ознаки та соціальна база комунізму.
2. Вміти аналізувати: Причини поширення ідей фашизму та нацизму.

3. Підготувати доповіді: Особливості італійського фашизму».
«Особливості радянської моделі комунізму».
«Особливості нацизму в Німеччині».
Основна:
загальноосвітніх навчальних закладів. – Запоріжжя: Прем’єр, 2006. – С. 127-136, 205-216
Тема: Країни демократичної орієнтації у міжвоєнний період.
Основні поняття: доба «проспериті», економічна стабілізація, криза

перевиробництва, «Новий курс», «Народний фронт».
План:
1. Особливості міжвоєнного розвитку США.
2. Особливості стабілізації у Великі Британії.
3. Особливості стабілізації у Франції.
1. Перша світова війна надала потужного поштовху економічному розвитку США й

посилила їхній політичний вплив у світі. У США не було руйнації виробництва, вступила у
війну в квітні 1917 р., людські втрати склали 50 тис. вбитих й близько 250 тис. поранених;
еміграція; виступали постачальником військових матеріалів, харчів і сировини країнам,
прибуток американських монополій склав 33,6 млрд. доларів. Гігантські кошти
забезпечили капіталовкладення в американську економіку. Відбувається модернізація
виробництва.На початку 20-х років Сполучені Штати забезпечували майже половину
світового видобутку кам'яного вугілля, близько 3/5 світового виробництва чавуну та сталі,
2/3 світового видобутку нафти, 85% світового виробництва автомобілів. США
перетворилися на найбільшого кредитора (11,1 млрд. дол..) Нью-Йорк став індустріально-
фінансовим центром світу.
Зростання частки США в міжнародній економіці створило умови для вторгнення у
сфери світової політики: «14 пунктів» Вільсона, домагалися міжнародного визнання
принципів «відчинених дверей» і «рівних можливостей» з метою послаблення позицій
європейських держав та посилення американського впливу в країнах Азії, Африки та
Латинської Америки.
20-ті роки були для Сполучених Штатів роками процвітання. На кінець 20-х років
США виробляли стільки ж промислової продукції, скільки весь інший світ. Надзвичайно
швидкі темпи економічного зростання пояснювалися політичною стабільністю, фінансовою
міцністю, величезними резервами внутрішнього ринку, модернізаціею та інтенсифікаціеб
виробництва, перетворенням долара на світову валюту, протекціоністською політикою
держави. Відбувалося докорінне оновлення основного виробництва, зводилися нові
фабрики та заводи. Стрімко розвивалися нові галузі промисловості (1929 р. випущено 5/6
світового виробництва авто). Збільшення національного доходу - за1923-1929 рр. зріс
з74,3 млрд. до 86,8 млрд. доларів.
На виборах 1920 р. до влади прийшли республіканці (Уоррен Гардінг, 1924 р.
Кальвін Кулідж) які відкидали концепцію державного регулювання.
Вже з літа 1929 р. у США почалось падіння промислового виробництва. 29 жовтня
1929 р. падіння курсу цінних паперів на Нью-Йоркській біржі. Порівняно з 1929 р.
загальний обсяг продукції становив: 1930 р. - 80,7%, 1931 р. - 68,1%, а 1932 р. - 53,8%.
1929-1933 рр. сталося біля 130 тис. комерційних банкрутств, припинило існування 5760
банків. Національний дохід впав з 86,8 млрд. доларів у 1929 р. до 40,3 млрд. у 1933 р.
Армія безробітних 1933 р. склала 12 830 тис. Прибутки фермерів скоротилися на 58%.
Президент Гувер (1928-1932 рр.) скликав конференції ділових людей і
профспілок для соціального перемир'я, закликав поширювати приватну доброчинність,
було запроваджено високі митні бар'єри, прийнято федеральну програму будівельних
робіт, скуповували надлишки продукції сільського господарства.
Президент Ф. Рузвельт (демократ) обійняв посаду 4 березня 1933 р «Новий
курс» - посилення державного регулювання:
Відновлювали роботу ті банки, що спроможні були здійснювати банківські
операції. Контроль над міжнародними фінансовими угодами. 10 березня Рузвельт своїм
розпорядженням встановив повний державний контроль за золотом. Вводився державний
контроль за цінними паперами. Федеральну резервну систему Ф. Рузвельт реорганізував
у Національний банк. Через два тижні скасували «сухий закон».
Асоціаціям підприємців було запропоновано виробити «кодекси чесної
конкуренції». В кодексах визначалися умови та обсяг виробництва, а також мінімальний
рівень цін. Закон передбачав мінімальну зарплату і максимальну тривалість робочого
тижня. Він проголосив право робітників на створення профспілок і укладення колективних
договорів. Уряд витратив на допомогу безробітним понад 4 млрд. доларів.
З квітня 1933 р. створюється система лісових таборів для безробітної молоді.
За законом про регулювання сільського господарства держава розпочала
виплату фермерам премій за скорочення виробництва. Восени 1933 р. закупили у
фермерів і знищила понад 6 млн. свиней. У регіонах молочного тваринництва
запроваджувалися так звані «молочні кодекси», в яких визначалися умови виробництва
молока і його ціна.
Закон про соціальне забезпечення, прийнятий 14 серпня 1935 р., передбачав
створення державної системи надання допомоги вдовам, сиротам, інвалідам, страхування
безробітних та їхнього пенсійного забезпечення. Було реформовано систему
оподаткування - підвищено ставки податків на надприбутки, спадщини та дарування.
Розширено систему суспільних робіт.
2. Велика Британія досягла здійснення своїх інтересів: усунуто конкурента —

Німеччину, отримано частину репарацій, захоплено більшість німецьких колоній, зміцнено
позиції в Африці та на Близькому Сході. Однак перемога дісталася дорогою ціною. її
людські втрати становили 743 тис. вбитих й 1693 тис. поранених. Промислове
виробництво скоротилося на 20%, видобуток вугілля — на 21%, суднобудівництво — на
32%. Велика Британія втратила біля третини національного багатства, близько 40%
торговельного флоту. Британська імперія втрачала колишню могутність: домініони
домоглися більшої самостійності. Зростання державного боргу.
На політичній арені діяли три найбільші політичні партії: консервативна,
ліберальна, лейбористська партія.
На виборах 1918 р. було сформовано коаліційний уряд з консерваторів і лібералів,
очолюваний Девідом Ллойд Джорджем — лідером ліберальної партії. Було прийнято
програму допомоги безробітним та будівництва дешевих жител. 1921 р. апроваджено 9-
річяу безкоштовну обов'язкову освіту. Уряд Д. Ллойд Джорджа надав 1921 р. статус
домініону Ірландії. Однак шість графств Північної Ірландії з переважно протестантським
населенням залишились у складі Великої Британії.
Уряд лейбористів Р. Макдональда (1924 р.) збільшив розміри допомоги
безробітним і пенсії старим, зменшив мито на деякі товари, покращив систему
страхування з безробіття, збільшив видатки держави на житлове будівництво. Визнав
СРСР.
У жовтні 1924 р., консерватори сформували уряд, за них виник конфлікт у вугільній
промисловості. Власники шахт були зацікавлені у зменшенні високої собівартості вугілля
й підвищенні його конкурентоспроможності на зовнішніх ринках. Вони прагнули досягти
цього за рахунок скорочення заробітної плати. Влітку 1925 р. власники шахт висунули
ультимативні вимоги гірникам - зменшення зарплати та скорочення робочого дня. 4
травня 1926 р. оголосили загальний страйк (18 млн.) 12 травня припинення страйку.
Зарплату гірників було зменшено, а робочий день подовжено.
Світова економічна криза охопила Велику Британію в першому кварталі 1930 р.
Найбільш критичний момент настав навесні 1932 р., коли виробництво впало на 23% від
рівня 1929 р. Збитки від кризи були трохи менші, ніж у США та Німеччині. Це пояснюється
тим, що англійська промисловість розвивалася уповільненими темпами і тільки на початок
1928 р. було досягнуто довоєнного рівня. Усі галузі економіки були охоплені глибокою
кризою, особливо постраждали: металургія, вугільна промисловість, суднобудівництво.
Виплавка чавуну і сталі скоротилося майже удвічі, продукція суднобудівництва
зменшилась майже у 12 разів.
Дрібні фермери та орендарі розорювалися, бо сільськогосподарська продукція
впала в ціні у середньому на третину. 1931 р. витрати Великої Британії перевищили
прибутки на 12О млн. фунтов стерлінгів. 1932 р. кожний четвертий робітник залишився
без роботи, з них майже половина металургів, більше третини шахтарів.
Криза загострила соціальну напруженість. Колоніальні війни, що потребували
грошей.
1931 р. Макдональд сформував «національний уряд» з лейбористів, консерваторів
і лібералів. Головною метою уряду були пошуки шляхів виходу з кризи. На 10% було
скорочено допомогу з безробіття, зменшено платню державним службовцям. Уряд
Макдональда різко зменшив інші виплати англійським громадянам, щоб скоротити
дефіцит державного бюджету. Скасування у 1931 р. золотого стандарту фунта стерлінгів.
Курс фунта почав падати і за півроку стабілізувався на рівні 2/3 колишнього паритету. У
1931-1932 рр. парламент прийняв низку законів про впровадження мита в розмірі не
менше ніж 10% вартості на всі види товарів, що завозилися до країни. Внутрішній ринок
країни було захищено від іноземної конкуренції. Вжиті заходи дали змогу 1934 р. вийти з
важкої економічної кризи.
До початку Другої світової війни економіка досягла докризового рівня. В основі
швидкого піднесення кінця 30-х років було збільшення капіталовкладень у промисловість,
державне регулювання, розширення військового виробництва, збільшення військових
витрат.
3. Франція більше, ніж інші держави, постраждала під час світової війни: 1,4 млн.
вбито та 750 тис. поранено, північні промислові департаменти, де відбувалися військові
дії, були зруйновані, виведено з ладу 6 тис. км залізничних колій, 52 тис. км шосейних
доріг, 325 тис. га орної землі стали непридатні для використання, державний борг сягнув
300 млрд. франків. Водночас війна значно вплинула на економіку Франції: виникли нові
індустріальні райони: Центральний, Південний, Південно-Західний, нові підприємства —
Рено, Сітроен. Повернення Ельзасу та Лотарингії подвоїло потужність металургії. До 1935
р. Франція експлуатувала вугільні запаси Саара. Країна швидко перетворювалася з
аграрно-індустріальної країни в індустріально-аграрну. Після війни уряд Ж. Клемансо
намагався посилити патріотичні настрої.
В 1924-1929 рр. у Франції відбувалася стабілізація: отриманням репарацій з
Німеччини (9 млн. марок золотом), використанням саарського вугілля та лотарингської
руди, наявністю дешевої робочої сили в колоніях, прибутки від туризму. Сільське
господарство розвивалося досить успішно. У 1929 р. прибутки від цінних паперів майже
утричі перевищували прибуток від промисловості.
За темпами промислового розвитку у роки стабілізації Франція випереджала
Німеччину та Велику Британію й поступалася США. У 1930 р. обсяг промислового
виробництва 40% перевищив довоєнний рівень.
Період економічної стабільності змінився наприкінці 1930 р. кризою, що настала
пізніше, ніж в інших країнах. Це пояснюється відновленням зруйнованих районів,
отриманням німецьких репарацій, будівництвом військових укріплень («лінії Мажіно»).
Спад промислового виробництва і зовнішньої торгівлі був не таким глибоким, як у США,
але тривалішим. 1932 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 44% 1930 р.
1935 р. - 46%. Імпорт і експорт скоротилися на 65%. Половина робітників потерпала від
повного або часткового безробіття. Ціни на сільгосппродукти зменшились удвічі.
Утворилися «ножиці» цін. Сільськогосподарське виробництво стало збитковим. Розорення
загрожувало передусім дрібним фермерам.
Економічна криза відбилася на політичній стабільності суспільства. За 1932-1934
рр. при владі побувало 5 урядів. Більшість представників великого капіталу вбачали вихід
з кризи в сильній владі та державному регулюванні економіки. Фашистські організації, що
діяли у Франції, закликали до централізації влади та економіки й запровадження
диктаторських засобів управління. 1934 р. французькі фашисти зробили спробу
державного перевороту.
14 липня 1935 р. було проведено спільну демонстрацію соціалістів, комуністів і
радикалів її очолили Леон Блюм, Моріс Торез і Едуар Даладьє. 1936 р. ці партії розробили
спільну програму й, одержавши на виборах 330 з 612 місць у Палаті депутатів
парламенту, дістали право формувати уряд Франції — уряд Народного фронту. Влітку
1936 р. французький парламент прийняв 133 закони: заборонено фашистські ліги,
прийнято закони про 40-годинний робочий тиждень, про щорічну двотижневу оплачувану
відпустку, збільшено пенсії й допомогу безробітним, підвищено закупівельні ціни на
сільськогосподарську продукцію, встановлено контроль над Французьким банком і
залізницями. Тим часом економічне становище країни погіршувалося, що загострило
суперечності всередині Народного фронту, спричинило масову зневіру. У червні 1937 р. Л.
Блюм пішов у відставку, а 1938 року Народний фронт припинив своє існування. Діяльність
Народного фронту передусім була спрямована проти фашизму і загрози його приходу до
влади. Ці завдання були виконані, хоча фашизм не було викорінено.

1. Наслідки війни для США. Чи сприяли вони економічному піднесенню.
2. Доведіть, що США е післявоєнним економічним лідером.
3. Зростання міжнародного впливу США.
4. Чи сприяли наслідки війни швидкому економічному піднесенню Великої
Британії.
5. Причини повільної стабілізації у Великій Британії.
6. Причини та наслідки страйку гірняків.
7. Чи сприяли наслідки війни швидкому економічному піднесенню Франції.
8. Що сприяло швидкій відбудові Франції.
2. Вміти аналізувати: Що сприяло перетворенню США на лідера післявоєнного

світу. Особливості економічної кризи у США, Великій Британії та Франції.
2. Порівняти особливості процесу стабілізації для США, Великої Британії та

Франції.
Основна:
загальноосвітніх навчальних закладів. – Запоріжжя: Прем’єр, 2006. – С. 85-89, 100-107,
113-118
Тема: Розбудова тоталітарних суспільств на європейському континенті.

Основні поняття: фашизм, дуче, нацизм, «пивний путч», Веймарська республіка,
фюрер, расизм, тоталітаризм.
План:
1. Встановлення фашистської диктатури в Італії.
2. Революція в Німеччині. Веймарська республіка.
3. Особливості нацистської диктатури в Німеччині.
1. Італія вийшла з Першої світової війни настільки послабленою, що на її

територіальні претензії мало зважали, Італія отримала лише західну частину Істрії з
Трієстом, Цолу, Горіцію, прикордонну територію з Австрією. Країна втратила у війні 635
тис. убитими, біля 500 тис. скаліченими та понад 1,5 млн. полоненими. 65,5 млрд. лір
золотом воєнні витрати. Італія багато заборгувала союзникам.
Поширення настроїв реваншу та ураженого національного самолюбства.
Внутрішнє становище Італії характеризувалося серйозними соціально-економічними
струсами. Посилювалася інфляція, курс паперової ліри стрімко падав. Державний борг
досяг величезних розмірів. Солдати, що демобілізувалися з армії, не знаходили роботи.
Проблема зростаючого безробіття. Активізувалися робітничий і селянський рухи, що було
зумовлено також падінням довіри до уряду. Уряди Італії не змогли знайти ефективні
засоби для захисту інтересів приватних власників, тому останні свої погляди та надії
звертали на фашистський рух. На чолі італійського фашизму став Беніто Муссоліні (1883-
1945 рр.).
Перші виступи фашистів відбулися 1919 р. У 1920 р. фашисти, що організувалися у
загони чорносорочечників, почали погроми робітничих і демократичних організацій,
нищення та вбивства політичних і профспілкових діячів, у країні запанували терор і
насильство.
24 жовтня 1922 р. в Неаполі відкрився з'їзд фашистських союзів. Муссоліні
виступив на ньому з промовою, ультимативно зажадавши від уряду надати фашистам
п'ять міністерських портфелів і комісаріат авіації. 27 жовтня — загальна мобілізація
фашистів, 28-го — атака на головні центри країни. 29 жовтня Муссоліні призначили
прем'єр-міністром. Італійські фашисти прийшли до влади.
Основою ідеології італійського фашизму був примат нації. Інтереси нації повинна
була виражати фашистська держава. Ґрунтуючись на принципах корпоративізму, держава
повинна була примиряти в своїй єдності різноманітні суспільні інтереси. Програма
фашистів містила скасування сенату, поліції, каст, привілеїв і титулів; загальне виборче
право, гарантії громадянських свобод, скликання Установчих зборів, відміну таємної
дипломатії та загальне роззброєння; заборону банківських операцій та прогресивний
податок на капітал; встановлення для всіх 8-годинного робочого дня та мінімуму
зарплати; участь робітників у технічному керуванні підприємствами; націоналізацію
військової промисловості; передачу землі селянам; заборону дитячої праці до 16 років;
загальну освіту та безкоштовні бібліотеки.
Відразу після перевороту, незважаючи на збереження парламентських форм,
з'явилися нові державні інститути: в грудні 1922 р. - «Велика фашистська рада», в січні
1923 р. королівським декретом було закріплено створення фашистської міліції –
«Добровільна міліція національної безпеки». ВФР контролювала законопроекти перед
внесенням їх до парламенту, діяльність самого уряду. 3 квітня 1926 р. прийнято закон, що
затвердив контроль уряду над профспілками. 5 листопада 1926 р. видано закон про
розпуск усіх «антинаціональних» партій. В квітні 1927 р. було прийнято «Хартію праці»,
згідно з якою встановлювався корпоративний принцип структури держави та суспільства
Італії. Замість профспілок створювалися корпорації, що об'єднували робітників і
підприємців кожної галузі виробництва, вони знаходились під державним контролем.
Кандидатів до парламенту тепер могли висувати тільки корпорації.
В основу фашистської доктрини було покладено ідею «загальнонаціональної»
влади, що стояла на варті «загальних інтересів». Виходячи з цієї ідеї, фашисти вимагали
від народу повної покори. Було видано закони про чистку державного апарату від
«підозрілих», про заборону всіляких асоціацій, що не контролюються фашистською
партією, про право префекта конфіскувати номери газет. Закон від 24 грудня 1925 р.
звільняв прем'єр-міністра від відповідальності перед парламентом і не був зобов'язаний
подавати до відставки в разі висловлення вотуму недовіри.
Зовнішня політика. Прагнення до переділу світу швидко зблизило Італію з
фашистською Німеччиною та Японією. 1935 – 1936 рр. захопила більшу частину Ефіопії. У
1937 р. Італія приєдналась до Антикомінтернівського пакту, а у 1939 р. Італія і Німеччина
уклали між собою «сталевий пакт». Підтримка франкістів в Іспанії в 1936-1939 pp., Італія
направила туди 200-тисячний військовий корпус і велику кількість зброї. У 1939 р. Італія
захопила Албанію.
2. Війна катастрофічно вплинула на економічне становище країни та загострила

суспільно-політичну ситуацію: 2 млн. чоловік було вбито, понад 4,5 млн. поранено, 1 млн.
потрапив у полон, пошипення революційних настроїв внаслідок програшу у війні, розлад
господарства, дорожнеча, голод, хвороби, погіршення життєвого рівня, зростання
податків. Кайзерівський уряд не спроможній покращити ситуацію.
Революція почалась з повстання 3 листопада 1918 р. військових моряків у місті
Кіль. 9 листопада 1918 р. Німеччина була проголошена республікою. 10 листопада
Берлінська рада створила тимчасовий уряд - Раду народних уповноважених, що
складалась з представників двох партій: Соціал-демократичної партії Німеччини та
Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини. РНУ відмінила надзвичайні закони,
встановила 8-годинний робочий день та зобов'язала підприємців укласти колективні угоди
з профспілками, висловилась за скликання Установчих зборів для створення конституції.
Одночасно в країні набрав силу рух за соціалістичну революцію й
усуспільнення власності. На чолі цього руху стояла група «Спартак». Керували групою
Карл Лібкнехт та Роза Люксембург. На початку січня, утворена спартаківцями
Комуністична партія Німеччини, намагалась встановити контроль над Берліном та рядом
інших міст. Соціал-демократи, заручившись підтримкою військових 12 січня встановили
повний контроль над Берліном. 15 січня були вбиті Карл Лібкнехт і Роза Люксембург.
Проведені 19 січня вибори в Установчі збори дали перемогу правим і
центристським партіям. Установчі збори працювали в Веймарі. Розроблена ними
конституція і республіка, утворена на її основі, отримали назву Веймарська. Прийнята 31
липня 1919 р. конституція проголосила парламентську республіку, ввела загальне
виборче право і громадянські свободи. Німеччина проголошувалась федеративною
республікою з сильною президентською владою, але відповідальним перед рейхстагом
урядом. Першим президентом обраний Фрідріх Еберт. Другим у 1925 (32) р. Гінденбург.
Проте революційне бродіння продовжувались. 13 квітня 1919 р. на три тижні
встановилась радянська влада в Баварії, в 1923 р. могутні виступи робітників пройшли в
Саксонії і Тюрінгії, а в Гамбурзі, під керівництвом майбутнього лідера Комуністичної партії
Німеччини Ернста Тельмана, спалахнуло збройне повстання, інспіроване СРСР
Повоєнний розвиток Німеччини відбувався за несприятливих для неї
зовнішньополітичних умов. Версальський договір накладав на країну великий тягар і
принижував національну самосвідомість німецького народу, створював усі передумови
для зростання націоналістичних і реваншистських настроїв.
3 кінця 1918 р. економічне становище Німеччини безупинно погіршувалося.
Втративши багату сировиною провінцію Ельзас-Лотарингію й передавши Франції на 15
років право експлуатації ресурсів Саарської області, Німеччина позбавилась 75%
видобутку залізної руди, 25% вугілля, 35% виплавки сталі. Згортання військової
промисловості та демобілізація армії спричинили масове безробіття. Країна зазнавала
гострої нестачі сировини, продуктів харчування, палива. Спекуляція. Інфляція. Різко
загострилася соціальна обстановка.
Після Листопадової революції 1918 р. в Німеччині виникло багато таємних
військових гуртків, що прагнули знищити республіку і відновити сильну Німеччину
(НСДАП). 8 листопада 1923 р., в пивному барі «Бюргерброй» Гітлер разом із
штурмовиками з СА увірвався до зали, проголосив програму створення «національного
уряду». 1925-1927 рр. відбулася консолідація націонал-соціалістів
Економічний розвиток Німеччини у 1924-1929 рр. не був сталим. Лише 1926 р. в
країні почалося промислове піднесення. Індустріальне виробництво 1929 р. складало
117% відносно рівня 1913 р. Частка в світовому промисловому виробництві зросла до
12%. Швидкими темпами розвивалися кам'яновугільна, хімічна та газова галузі
промисловості, обробка металу, електротехніка. Цьому сприяло: іноземні інвестиції (США,
Велика Британія), політика уряду спрямована на модернізацію виробництва та підтримку
вітчизняного виробника, трудові зусилля нації. 1925 р. президентом республіки став
кайзерівський фельдмаршал Гінденбург.
3. Криза 1929-1933 рр. спричинила глибокі соціально-політичні потрясіння.

Промислове виробництво скоротилося на 40%, кількість безробітних - 4,5 млн. чоловік,
реальна заробітна плата впала на 25-40%,. Обіг роздрібної торгівлі скоротився на одну
третину. Протягом 1928-1932 рр. було продано 500 тис. га земель селян.
Економічна криза розхитала політичні структури Веймарської республіки.
Загострилися соціальні суперечності, поширювалися антиреспубліканські настрої. З цього
скористався Гітлер, закликавши до дій. 1932 р. президентом обрано Гінденбурга.
Листопад 1932 р. - вибори до рейхстагу. КПН - 6 млн. голосів, СДПН - 7,2 млн.,
НСДАП - 11,7 млн. ЗО січня 1933 р. Гінденбург призначив Гітлера рейхсканцлером.
За перші чотири місяці гітлерівського панування було кинуто до в'язниць 60-70
тис. людей. 9 березня нацисти оголосили недійсними мандати КПН у рейхстазіі
заарештували депутатів-комуністів. КПН було офіційно заборонено. 2 травня 1933 р.
заборонили вільні профспілки. Замість них створено «Німецький трудовий фронт»,
підпорядкований націонал-соціалістській партії. 22 липня гітлерівці оголосили про розпуск
СДПН. Після заборони всіх інших політичних партій було видано закон, що забороняв у
Німеччині існування будь-яких політичних партій, окрім націонал-соціалістської.
Веймарську конституцію було ліквідовано, Гітлеру надано необмежені
повноваження. Законом від 1 серпня 1934 р. (після смерті президента Гінденбурга)
Гітлеру було присвоєно довічні звання «фюрер» та «рейхсканцлер».
Створено Генеральну раду німецького господарства, до якої ввійшло 18
найбільших монополій та банків. На економіку поширювалася система «фюрерства».
На початку 1934 р. закон «Про національну працю», що надавав роботодавцям
необмежену владу над робітниками (підприємець встановлював на свій розсуд тривалість
робочого дня, розмір заробітної плати, запроваджувалась загальна трудова повинність).
Частину безробітних було направлено на примусові роботи — будівництво стратегічних
шляхів, військових укріплень, а також до трудових таборів. Головна увага приділялася
прискоренню розвитку військової промисловості. Військові витрати збільшилися з 620
млн. рейхсмарок у 1933 р. до 15,5 млрд. у 1938 р. У перші три роки нацистської диктатури
стало до ладу більше 300 військових заводів. У другій половині 30-х років економіку
Німеччини було кардинально змінено. При збереженні приватної власності було
обмежено свободу підприємництва. Ринок товарів і послуг, ринок праці було замінено
державним регламентуванням. Комплекс цих заходів прискорив вихід Німеччини з кризи
1935 р.
Встановлення гітлерівського режиму супроводжувало: придушення політичних
супротивників і інакомислення, централізація держави, концентрація влади, ліквідація
прав і свобод громадян, створення атмосфери примусової однодумності, шовінізму й
загальної підозри. Антисемітизм. 1933 р. сформовано міністерство пропаганди,
очолюване Й. Геббельсом. Народна освіта, преса, радіо, бібліотеки, музеї, театри, кіно —
всі засоби культури міністерство взяло під свій контроль.
Контроль над масовою свідомістю здійснювався через тотальне охоплення
населення нацистськими організаціями й політичними кампаніями. Німецький трудовий
фронт складався з 23 млн. чоловік, молодіжна організація «Гітлер-Югенд» - 8 млн.
Зовнішня політика «третього рейху» спрямована на розв'язування
великомасштабної війни: оголошення загальної воєнної повинності, створення нової
армії, вступ до демілітаризованої зони (1936 р.), вихід з Ліги Націй (1933 р.), приєднання
Австрії (березень 1938 р.), розчленування Чехословаччини (осінь 1938 р.), створення
антикомінтернівського пакту (1937 р.), відкрита підготовка до війни.

1. Причини революції в Німеччині.
2. Боротьба за встановлення радянської республіки в Німеччині.
3. Зміст та значення Веймарської конституції.
4. В чому причина поширення реваншистських настроїв в Італії та Німеччині.
5. Яким шляхом було встановлено фашистську диктатуру в Італії.
6. Особливості економічного розвитку Веймарської республіки.
7. Причини економічного зростання Німеччини.
8. Основні завдання італійського фашизму.
2. Вміти аналізувати: Причини встановлення фашистської диктатури в
Італії. Порівняти особливості тоталітарних суспільств в Німеччині, Італії та
СРСР.
3. Підготувати доповіді: «Політичний портрет Б. Муссоліні». «Особливості

створення корпоративної системи в Італії». «Політичний портрет А. Гітлера».
Основна:
288-290; 224-228, 237-241; 241-266
навчальних закладів. – Запоріжжя: Прем’єр, 2010. – С. 152-168; 202-207
Тема: Держави Азії 20 -30-х роках
Основні поняття: національно – визвольний рух, «компанія громадянської

непокори».
План:
1. Революція в Туреччині.
2. Національно – визвольний рух в Китаї.
3. Національно – визвольний рух в Індії.
1. На початку 1919 р. турецька влада була обмежена військами Антанти, що

окупували чимало територій імперії і ввели свій флот до проток. Турецька армія була
демобілізована, постало питання про розчленування країни західними державами, що
викликало широкий опір різних політичних сил. У 1919 р., в липні в Ерзерумі, а у вересні в
Сівасі, відбулися два конгреси політичних товариств, на яких було обрано
Представницький комітет на чолі з генералом Кемаль-пашою, що закликав країну до
боротьби за незалежність. В жовтні було скликано парламент, що прийняв «Національну
обітницю» (Декларацію незалежності Туреччини). У відповідь на цю Декларацію держави
Антанти в березні 1920 р. окупували Стамбул і розігнали парламент, султан змушений був
підкоритися, а його новий уряд офіційно виступив проти Представницького комітету і
Кемаля-паші.
В квітні 1920 р. у Анкарі було обрано новий меджліс — Великі Національні Збори
Туреччини (ВНЗТ. Головою ВНЗТ став Мустафа Кемаль-паша. Турки почали успішну
воєнну кампанію, що завершилася восени 1922 р. вигнанням інтервентів. На конференції
у Лозанні було визнано незалежність Туреччини в її сучасних кордонах. Ще до того, 1
листопада 1922 р., ВНЗТ прийняли закон про ліквідацію султанату, після чого восени 1923
р. Туреччину було проголошено республікою.
Конституція 1924 року декларувала демократичні права і свободи. Держава
відділена від релігії. Жінки були зрівняні у правах з чоловіками. Спеціальні закони
передбачали перехід на європейський одяг, європейський календар і літочислення.
Вводився громадянський шлюб, було ліквідовано багатоженство. Латинізована абетка
замінила арабську. Встановлювалося світське судочинство за європейським зразком. У
галузі економіки державне регулювання поєднувалося зі створенням умов для
приватнопідприємницької діяльності.
2. Версальський мирний договір, що санкціонував право Японії на німецькі

володіння у Шаньдуні, викликав бурю обурення у Китаї. 4 травня 1919 р. студенти вийшли
демонстрацією протесту з вимогою анулювати поступки Японії. Виступ студентів був
підтриманий широкими колами китайської молоді та інтелігенції й супроводжувався рухом
за «нову культуру», наслідком якого стало створення нової письмової мови «байхуа»,
відповідної розмовній. Це була культурна й літературна революція, що дала змогу
залучити до писемності та освіти багатьох китайців. У Шанхаї та інших містах відбулися
демонстрації, політичні страйки, бойкотувалися японські товари. Китайський уряд був
змушений заявити про відмову підписати Версальський мирний договір і зняти з посад
прояпонськи налаштованих сановників.
3. Перша світова війна загострила суперечності між Індією та Великою Британією

й сприяла новому піднесенню визвольного руху. Причини: англійці обмежували
підприємницьку діяльність індійських капіталістів; політичне безправ'я; расова
дискримінація; у містах зростала вартість життя; селяни придушені тягарем податків і
боргами лихварів. Учасники: підприємці, робітники, селяни, інтелігенція, дрібні власники.
Приводом до визвольного руху 1919-1922 рр. були реформи Монтегю-Челмсфорда
(розширення складу виборців до центральної та законодавчої асамблеї країни (до 3%),
індійцям надавались місця у виконавчих радах для отримання постів міністрів охорони
здоров'я, освіти й інших другорядних посад, англійці контролювали фінанси, армію,
поліцію; виборча система за релігійними куріями), що закріплювали колоніальний стан
країни, а також закон Роулетта (право заарештовувати, ув'язнювати і судити за закритими
дверима всіх підозрюваних у революційній діяльності).
13 квітня1919 р. в Амрітсарі було розстріляно мирний мітинг. У грудні 1920 р. на
сесії Індійського Національного Конгресу вирішено розпочати кампанію громадянської
непокори (ненасильницькі дії): бойкотування англійських товарів, відмова від праці в
англійських установах, мітинги, демонстрації. 1922 р. у містечку Чаурі-Чаура жителі вбили
22 поліцаїв. Керівництво Національного конгресу, збентежене виходом антианглійської
боротьби за межі ненасильства, прийняло рішення про припинення кампанії
громадянської непокори.
Лідером визвольного руху стає Махатма Ганді, який сформулював основні
принципи соціально-політичного й філософсько-релігійного вчення гандізму, що стало
основою боротьби:
- досягнення незалежності Індії шляхом залучення до боротьби широких народних мас
при дотриманні ними ненасильництва;
- засудження класової боротьби;
- визнання гармонії класових інтересів і вимога вирішення всіх конфліктів шляхом
арбітражу, виходячи з концепції опіки селян поміщиками, а робітників — капіталістами;
- прагнення об'єднати в боротьбі за незалежність всіх індійців, незалежно від релігій,
національностей, каст і класів під керівництвом ІНК.

1. Причини національно – визвольного руху в Туреччині.
2. Наслідки національно – визвольного руху в Туреччині.
3. Причини національно – визвольного руху в Китаї.
4. Причини національно – визвольного руху в Індії.
5. Особливості проведення кампанії громадянської непокори.
2. Вміти аналізувати: Наслідки Першої світової війни на піднесення національно –

визвольного руху.
3. Підготувати доповіді: «Політичний портрет М. Кемаля».

«Релігійно – філософські погляди М. Ганді».
Основна:
370-372
Тема: СРСР у 20 -30-х роках.
Основні поняття: автономізація, федерація, НЕП, «форсована індустріалізація»,
«примусова колективізація», репресії, диктатура, «великий терор».
План:
1. Утворення СРСР.
2. Нові економічні перетворення.
3. Форсована індустріалізація.
4. Примусова колективізація.
5. Суспільно-політичне життя в 30-х роках.
1. У роки громадянської війни склався військово-політичний союз радянських

республік. У національних республіках різними шляхами більшовики встановили свою
владу. Улітку 1919 р. ВЦВК РРФСР видав декрет «Про об'єднання Радянських республік
Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії для боротьби із світовим імперіалізмом». Було
вирішено об'єднати їхні господарські, фінансові та залізничні, військові організації
республік. У вересні та грудні 1920 р. РРФСР уклала союзні договори з
Азербайджанською та Українською Радянськими республіками, а у 1921 р. з Білоруською,
Вірменською, Грузинською республіками.
Проектів створення Союзу було декілька. Перший запропоновано Й. Сталіним -
входження України, Білорусії, закавказьких республік до складу РРФСР на правах
автономії. Ленін вважав, що майбутній союз має будуватися на федеративних засадах.
Створенню Союзу РСР передували з'їзди Рад України, Білорусії, Закавказзя й
РРФСР, де було прийнято рішення про необхідність об'єднання в Союз на рівноправних
засадах.
29 грудня 1922 р. у Кремлі відбулася конференція делегацій національних
республік, що затвердила проекти Декларацій про утворення СРСР і проект Союзного
Договору. 30 грудня 1922 р. на Першому Загальносоюзному з'їзді Рад було прийнято
Декларацію й Договір про утворення СРСР. На І з'їзді було обрано ЦВК СРСР на чолі з М.
Калініним і РНК СРСР на чолі з В. Леніним. II З'їзд Рад, що відбувся в січні 1924 р.,
прийняв Конституцію СРСР, яка закріпила створення нової держави на засадах
автономізації.
2. На початку 1921 р. більшовицька влада опинилася в глибокій кризі: через

нестачу сировини й палива третина заводів і фабрик не діяла, обсяг промислової
продукції порівняно з 1913 р. зменшився у 7 разів. Чавуну виплавлялося лише 3% від
рівня 1913 р., сталі — 5%, вугілля видобувалося 30%. Виробництво цукру зменшилося в
45 разів. Інфляція. Посівні площі скоротилися з 110 млн. десятин до 75 млн. 1921 р.
розпочався жахливий голод, що охопив Поволжя, Приуралля, Казахстан, Західний Сибір,
південь України. Голодувало біля ЗО млн. чол., загинуло понад З млн. чоловік.
Початком здійснення нової економічної політики став X з'їзд РКП(б) (березень
1921 р.), що прийняв резолюцію «Про заміну продрозверстки продподатком». Сутність
непу полягала в проведенні нової економічної політики, заснованої на ринкових
відносинах, різноманітних формах власності та економічних засобах управління народним
господарством. НЕП повинен був підготувати економічну базу для будівництва соціалізму
в радянській державі. В сільському господарстві передбачалось: заміну продрозверстки
продподатком, розмір якого визначався напередодні посівної і був удвічі менший, ніж
розмір продрозверстки; дозвіл організовувати кооперативи, а також оренду землі з
використанням найманої праці. Скасовувалася кругова порука і вводилася
відповідальність кожного селянина за виконання податку.
З травня 1921 р. розпочалася здача в оренду націоналізованих промислових
підприємств. 6 серпня 1921 р. проведено децентралізацію управління промисловістю -
підприємства об'єднані в трести й переведені на госпрозрахунок.
Скасовано загальну трудову повинність, на зміну їй прийшла процедура
добровільного найму і звільнення робочої сили. Відбувся перехід від зрівнялівки до
відрядної зарплати за результатами праці. Почалося залучення іноземного капіталу
шляхом створення концесій і спільних підприємств. Відновлювалися товарно-грошові
відносини, було дозволено приватну торгівлю, набирали сили кредитна, збутова й
продовольча кооперації, провадилися ярмарки. До обігу вводилися цінні папери. Для
стабілізації фінансів було налагоджено випуск грошей і конвертованої грошової одиниці -
червонця. Було організовано діяльність Ощадного банку, провадилися регулярні
держпозики й випуски цінних паперів.
НЕП пожвавив екокоміку країни, змінив психологію людей. Але більшовицьке
керівництво вважало Неп тимчасовою політикою, розрахованою на перехід від капіталізму
до соціалізму, і не бажало відмовлятись від своїх комуністичних ідей. Основні економічні
важелі залишались в його руках. Зберігався значний державний сектор (важка і більша
частина легкої промисловості), зовнішня торгівля була державною монополією, діяв
єдиний державний банк, держава формувала ціни на сільськогосподарську і промислову
продукцію. У політичній сфері РКП(б) утримувала всю повноту влади.Таке суперечливе
становище викликало неодноразові кризи. Приводом стала відмова селян здавати хліб за
заниженими цінами. Кризи супроводжувались загостренням політичної боротьби у
партійному керівництві між групою Бухаріна, Рикова, Томського (прихильники збереження
і розвитку непу) та групою Сталіна, Молотова, Кагановича, Ворошилова. У цій боротьбі
перемогла група Сталіна - прихильників військово-комуністичних методів управління
економікою, які взяли курс на відмову від непу.
Причини відмови: зосередження і перерозподіл фінансів на користь індустрії;
відновлення контролю над життям населення.
Хоча НЕП не став довгостроковою політикою, завдяки йому; відновлено
господарство, зруйноване в роки світової і громадянської воєн. Зросло промислове та
сільськогосподарське виробництво, пожвавилась торгівля і товарообмін, була знята
соціальна напруга.
3. На ХІV з’їзді ВКП (б) у грудні 1925 р. було схвалено стратегію прискореного
розвитку промисловості‚ здійснення імпортозамінної індустріалізації.
Основою дискусії, що розгорілася в партійному керівництві, було питання про
темпи й масштаби промислового будівництва в СРСР.
О.Риков‚ голова Раднаркому - збалансований розвиток сільського господарства і
промисловості;
· Л.Троцький - здійснення надіндустріалізації в найкоротші строки.
З 1928 р. Сталін почав проводити політику надзвичайних заходів щодо селянства
та прискорення темпів індустріалізації. Така ситуація вплинула й на вироблення завдань
першого п’ятирічного плану.
Мета: перетворення СРСР з аграрної на індустріальну країну; розбудова
соціалістичного суспільства; посилення партійного контролю над господарством.
Основні завдання індустріалізації:
- забезпечення економічної самостійності;
- ліквідація техніко-економічної відсталості країни, модернізація промисловості;
- створення технічної бази для модернізації сільського господарства;
- зміцнення обороноздатності країни, створення військово-промислового комплексу;
- стимулювання зростання продуктивності праці.
У грудні 1927 р. XV з'їзд ВКП(б) ухвалив директиву 1 п'ятирічного плану на 1928/29-
1932/33 pp., Із двох пропонованих варіантів — мінімального, який передбачав 18%
зростання темпів економічного розвитку на рік, та оптимального, що передбачав 20-22%
зростання, було схвалено останній, що його згодом коригували в напрямку різкого
підвищення показників розвитку галузей важкої промисловості (на 37% щорічно).
Джерела індустріалізації:
- одержавлення засобів виробництва;
- збільшення прямих і непрямих податків, внутрішні позики;
- збільшення вивозу за кордон нафти, лісу, хутра та хліба;
- використання трудового ентузіазму трудящих (виробничі змагання 31.08.35 О.
Стаханов);
- примусова праця політичних в'язнів (19 млн.);
- понаднормова праця;
- посилення трудової дисципліни;
- розширення продажу горілки;
- примусова продрозкладка, заборона вільної внутрішньої торгівлі.
За підсумками І п'ятирічки політбюро своїм рішенням від 1 лютого 1933 р.
заборонило публікувати будь-які дані. Країні запропонували версію Сталіна: п'ятирічку
виконано за 4 роки й 3 місяці, а важка промисловість досягла рівня 108%. Проте планові
показники п'ятирічки не було виконано практично за всіма напрямками., реальні темпи
зростання становили близько 16%.
У планах на II п'ятирічку (1933-1937 рр.) особлива увага приділялася створенню
новітньої технічної бази, завершенню будівництва й освоюванню нових підприємств.
Приріст промислової продукції намічався 13-14% щорічно. За 1933-1937 рр. було введено
до дії 4500 підприємств, швидко розвивалися легка й харчова галузі промисловості.
Рівень фактичного виконання плану не перевищував 70-77%.
Новий господарський механізм характеризувався: централізацією управління,
відсутністю матеріальної зацікавленості, адміністративно-командними методами
управління, опорою на силові структури. Держава дедалі частіше використовувала
інструменти примусу, Такими засобами формувалася дисципліна в країні та на
виробництві (1935 р. знижено вік кримінальної відповідальності - 12, 1940 р. заборонено
самовільно міняти місце роботи, відмовдятися від понаднормової праці, указом від 26
червня 1940 р. встановлювався 8-годинний робочий день при семиденному робочому
тижні; самовільне залишення підприємства каралося позбавленням волі до 4 місяців,
прогул — до 6 місяців,випуск неякісної продукції класифікувався як прояв шкідництва).
Репресії проти господарників і спеціалістів - 1928 р. - «шахтинська справа».
Позитивні наслідки індустріалізації:
- СРСР перетворився на індустріально-аграрну країну;
- було введено до ладу гіганти промисловості: Дніпрогес, Туркестансько-Сибірську
залізницю, тракторні заводи в Харкові та Челябінську, автомобільні заводи в Москві
та Нижньому Новгороді, металургійні комбінати в Магнітогорську й Кузнецьку,
«Запоріжсталь» та ін.
- змогли самостійно забезпечувати себе технікою, сировиною, енергією;
- були створені нові галузі (кольорова металургія);
- за обсягами виробництва чорної металургії та продукції машинобудування країна
посіла друге місце в світі.
Негативні наслідки індустріалізації:
- розвиток виробництва засобів виробництва значно випереджав виробництво
предметів споживання;
- сталась ізоляція радянської економіки від світової;
- посилилась централізація в управлінні економікою, утвердились командно-
адміністративні методи управління;
- мілітаризація економіки;
- її проведення не було спрямоване на піднесення матеріального становища;
- інтереси та потреби людини ігнорувалися, а особистості нівелювались;
- «надіндустріалізація» призвела до падіння продуктивності праці;
- зменшення кількості споживчих товарів, посилення грошової емісії, погіршення
матеріального становища народу і як наслідок — запровадження карткової
системи.
4. Одним з найважливіших джерел фінансування промисловості стає сільське

господарство, ще у квітні 1926 р. на пленумі ЦК ВКП(б) прийнято рішення про проведення
надіндустріалізації за рахунок колективізації.
Гасло суцільної колективізації було проголошене на листопадовому (1929 р.)
пленумі ЦК ВКП(б). Мета - створення колгоспів для контролю над селянами та для
безперешкодного вилучення сільськогосподарської продукції для продажу за кордоном і
вкладанням грошей в промисловість.
Методи: примусове усуспільнення землі, засобів виробництва, худоби,
позбавлення селян прав розпоряджатися вирощеною продукцією через обов'язкові
постачання державі за нижчими цінами ніж ринкові; розкуркулення, позбавлення
громадянських прав і виселення тих, хто чинив опір.
У січні 1930 р. було опубліковано постанову ЦК ВКП(б) «Про темпи
колективізації й про заходи допомоги держави колгоспному будівництву». Загальну
колективізацію було заплановано як комунізацію з утворенням господарств
максимального рівня усуспільнення. З 1930 р. після фактичної заборони вільної торгівлі,
продуктивність сільського господарства різко зменшилася через відсутність матеріальної
зацікавленості. Вирішено знищити найбільш заможний прошарок селянства. 1 лютого
1930 р. постанова «Про заходи щодо зміцнення соціалістичної перебудови с. г. в районах
суцільної колективізації, щодо боротьби з куркульством». Усього було «розкуркулено» до
15% селянських господарств, а адміністративно вислано 20% селян.
Держава постійно збільшувала плани постачання зерна, забираючи у селян від 60
до 70% зібраного врожаю. Невиконання плану каралося позбавленням окремих
господарств, а то й цілих районів промислового обладнання.
У відповідь на ці заходи селяни почали масовий забій худоби, аби тільки вона не
потрапила до колгоспу. 2 березня 1930 р. у газеті «Правді» з’явилася стаття Сталіна
«Запаморочення від успіхів», в якій зазначалися серйозні помилки на селі: порушення
принципу добровільності вступу до колгоспів‚ відмова від урахування різноманітності умов
у різних регіонах. До червня 1930 р., порівнюючи з березнем, рівень колективізації впав із
58 до 24%. У постанові ЦК ВКП (б) «Про боротьбу з викривленнями партійної лінії у
колгоспному русі», місцевим парткерівникам пропонувалося відмовитися від
адміністративного тиску на селян. Посилювалася хвиля репресій проти керівників.
Політика викачування продовольства із села призвела до голоду 1932-1933 рр. в
Україні, на Кубані, Волзі та Дону, від якого загинуло 8.9 млн. чоловік.
У 1932-1933 рр. уряд посилив особисту й колективну відповідальність селян за
плани хлібопостачання: указом від 7 серпня 1932 р. десятки тисяч селян було
заарештовано за самовільне зрізування невеликої кількості колосся пшениці. На 1935 р.
98% всього земельного фонду СРСР перебувало в колективізованих господарствах. В
колгоспи об’єднано 97% селянських індивідуальних господарств.
5. 21 січня 1924 р. В.Ленін помер. Основними суперниками у боротьбі за владу

виступали Й. Сталін і Л. Троцький. Останній критикував бюрократизацію партійного
апарату та спроби Сталіна зосередити всю повноту влади у своїх руках. Сталін і його
соратники спромоглись усунути Троцького від державних справ, а 1929 р. і вислати з
країни. У 1925 р. оформилась опозиція, яку очолили Каменєв і Зінов'єв, вони виступали
проти монополізації Сталіним права на тлумачення «ленінської спадщини», але
незабаром їх теж було усунуто від партійного та державного управління. Сталіну вдалося
знищити внутрішньопартійну демократію й затвердити свою особисту владу в партії і в
країні. 1929 р. став роком перемоги Сталіна в боротьбі за владу і початком затвердження
сталінського тоталітарного режиму в СРСР.
Після встановлення одноосібної влади у 1929-1930 рр. та в 1933 р. були проведені
чистки партійних рядів. Взамін виключених старих більшовиків набирали молодь,
фанатично віддану вождю і партії. У результаті відбулася докорінна зміна у лавах партії,
посилилася її централізація.
Особливості радянської політичної системи:
- при збереженні зовнішніх атрибутів демократії (з'їзди Рад, колективні органи
влади), політична система перетворюється на режим особистої влади Й.Сталіна
- зрощування партійного і державного апаратів;
- монополізм політичної влади в руках однієї партії;
- переростання диктатури класу в диктатуру партії;
- фіктивний характер законодавства (конституція 5 грудня 1936 р.).
Основними методами режиму були тотальний контроль та постійний терор проти
всіх верств суспільства.
Таким чином в СРСР складався тоталітарний режим. Керівною та спрямовуючою
силою радянської тоталітарної системи булла ВКП(б), яка своєю ідеологією визнавала
марксизм-ленінізм. Резервом і помічником партії вважалася Всесоюзна ленінська
комуністична спілка молоді - ВЛКСМ. Їй було доручено керувати повсякденною діяльністю
Всесоюзної піонерської організації (діти 10-15 років), а при піонерських дружинах
створювались об'єднання жовтенят - школярів 7-9 років.
Поширюється атмосфера страху та колективної поруки; виховання відданих
режиму, бездумних виконавців; влада веде пошук «відповідальних» за свої ж прорахунки.
Першими жертвами стали спеціалісти — інженерно-технічні робітники з дореволюційною
підготовкою:
Поряд із репресіями вдосконалювалася система тотального контролю над
суспільством. Підростаюче покоління через комсомольську і піонерську організації
виховувалось у дусі ненависті до «ворогів народу», необхідності непримиренної боротьби
зі «шпигунами», «шкідниками» на виробництві, «куркулями», заохочувалися навіть доноси
на батьків.
Встановлюється тотальний контроль за населенням. У містах у 1924 р. було
введено паспортну систему, яка забезпечила адміністративний контроль жителів міст, які
постачалися продуктами харчування централізовано.
З 1930 р. розширювалася мережа виправно-трудових таборів, об’єднаних у
систему ГУЛАГу («Головне управління таборів»). Відновлено каторгу та смертну кару.
Приводом до посилення репресій у партії та країні стали події 1934 р., коли на XVІІ
з’їзді ВКП (б) група делегатів спробувала замінити Сталіна на посаді генерального
секретаря ЦК секретарем Ленінградського обкому ВКП (б) С.Кіров. На з’їзді Сталін і його
оточення фальсифікували підсумки таємного голосування, а 1 грудня 1934 р. сталося
політичне вбивство С.Кірова.
Після цього розпочалися найбільші хвилі репресій. 28-29 грудня 1934 р. відбувся
процес над членами «Ленінградського центру», обвинувачених було засуджено до
смертної кари. 5-16 січня 1935 р. - судовий процес у Москві за сфабрикованою справою
«Московського центру». В антипартійній та антидержавній діяльності було звинувачено 19
чоловік, серед них Л. Каменєв, Г. Зінов'єв.
11 червня 1937 р. - винесення смертного вироку звинуваченому в шпигунстві та
зрадництві маршалу Тухачевському, воєначальникам Якіру, Уборевичу, Ейдеману, Корку.
У 1937-1938 рр. було репресовано біля 10 млн. чол. З них 2-3 млн. знищено фізично. 9
червня 1939 р. прийнято закон про смертну кару за втечу за кордон.
Висновок: Політика й практика «великого терору» була холоднокровно
продуманою й глибоко злочинною акцією. Творчі мислячі люди, здатні критично
оцінювати становище в країні, ніяк не вписувалися до схеми казарменого соціалізму.
Документ 1
З резолюції ХІV з’їзду ВКП (б). 23 грудня 1925 р.
…Вести економічне будівництво під таким кутом зору, щоб СРСР із країни, що
ввозить машини та обладнання, перетворився на країну, що виробляє машини та
обладнання, аби таким чином СРСР в умовах капіталістичного оточення не міг
перетворитися на економічний придаток капіталістичного світового господарства, а був
самостійною економічною організацією…
…поставити задачу повного забезпечення перемоги соціалістичних господарських
форм над приватним капіталом, зміцнення монополії зовнішньої торгівлі, зростання
соціалістичної держпромисловості та залучення під її керівництво і за допомогою
кооперації дедалі більшої маси селянських господарств у русло соціалістичного
будівництва…

Запитання до документа
1. За текстом документу з’ясуйте мету індустріалізації в СРСР.
2. Які ще цілі індустріалізації ви можете назвати?

Документ 2
Про виселення "куркулів"
У 1930 р. було виселено 115 231 сімей, а 1931 р. — 265 795 сімей. За два роки,
відповідно, було виселено на Північ, до Сибіру і Казахстану 381 тис. сімей. Деяка частина
"куркульських" сімей (200-250 тис.) "саморозкуркулилася", тобто ліквідувала майно і
виїхала головно до міст і на промислове будівництво. Приблизно 400-500 тис. сімей
"куркулів" було розселено у віддалені поселення в межах країв та областей попереднього
мешкання. У 1932-1938 рр. широка кампанія "розкуркулення" не проводилася. Загальне
число ліквідованих у ці роки "куркульських" господарств не перевищувало 100 тис.

Питання до документа
1. Спираючись на наведені в документі цифри, з’ясуйте масштаби і наслідки
"розкуркулення".
2. Підрахуйте, яку кількість людей безпосередньо заторкнув процес
"розкуркулення".

Документ 3
З "Відкритого листа Сталіну" повноважного представника СРСР у Болгарії
Ф.Ф.Розкольникова
Сталін, ви оголосили мене "поза законом". Цим актом ви зрівняли мене у правах —
точніше, в безправ’ї, — з усіма радянськими громадянами, які під вашим владарюванням
живуть поза законом.
Зі свого боку, відповідаю повною взаємністю: повертаю вам вхідний білет у
побудоване вами "царство соціалізму" і пориваю з вашим режимом.
Ваш "соціалізм", за панування якого його будівникам знайшлося місце лише за
ґратами, так само далекий від справжнього соціалізму, як свавілля вашої особистої
диктатури не має нічого спільного з диктатурою пролетаріату…
Ніхто в Радянському Союзі не почуває себе у безпеці. Правий, винуватий, герой
Жовтня і ворог революції, старий більшовик та безпартійний, колгоспник і повпред,
народний комісар і робітник, інтелігент і Маршал Радянського Союзу — всіх рівною мірою
піддано ударам вашого батога, все обертається в диявольській кривавій каруселі…
Ви розпочали криваві розправи з колишніми троцькістами, зинов’євцями та
бухарінцями, потім перейшли до винищення старих більшовиків, згодом знищили партійні
та безпартійні кадри, що виросли під час громадянської війни, які винесли на своїх
плечах будівництво перших п’ятирічок, і організували побиття комсомолу… З жорстокістю
садиста ви знищуєте кадри корисні й потрібні країні: вони здаються вам небезпечними під
кутом зору вашої особистої диктатури.
Напередодні війни ви знищуєте Червону Армію, любов і гордість країни, оплот її
могутності…
У створеній вами гнилій атмосфері підозрілості, взаємної недовіри, загального
розшуку і всемогутності наркому внутрішніх справ, якому ви віддали на розправу Червону
Армію і всю країну, будь-якому "перехопленому" документу вірять — або
прикидаються, що вірять, як незаперечному доказові…
Слідом за Гітлером ви воскресили середньовічне спалювання книг. Я бачив на
власні очі великі списки книг, які розсилаються радянським бібліотекам, що їх належить
негайно та безумовно знищити.
…Ви повністю зруйнували весь апарат Народного комісаріату закордонних справ.
Знищуючи скрізь і всюди золотий фонд країни, її молоді кадри, ви винищили у
розквіті літ талановитих і багатообіцяючих дипломатів.

Запитання до документа
1. З яких позицій Ф.Розкольников викривав диктатуру Сталіна?
2. Які злочини Сталіна викриває у своєму листі Ф.Розкольников?

Запам’ятайте дати:
1925 р. Рішення XІV з’їзду ВКП(б) про індустріалізацію
1927 р. Рішення XV з’їзду ВКП(б) про колективізацію
1930 р. Початок суцільної колективізації
1932-1933 рр. Голодомор в Україні
5 грудня 1936 р. Прийняття другої конституції СРСР

1. Мета та методи проведення індустріалізації.
2. Наслідки індустріалізації.
3. Мета та методи проведення колективізації.
4. Розкрити радянської особливості політичної системи.
5. Назвіть характерні ознаки радянської соціальної системи у 30-х рр.
2. Порівнювати особливості тоталітарних суспільств в Німеччині та СРСР.

3. Підготувати доповіді:
«Особливості культурно-духовного життя в СРСР у 30-х роках».
«Місце України в планах сталінського керівництва»

1. В яких умовах відбувалось підписання союзної угоди.
2. Яким став характер новоствореної держави.
3. В чому відмінність НЕПа від «военного комунізму».
4. Наслідки НЕПа.
5. Причини відмови від НЕПа.
2. Вміти аналізувати:
В чиїх політичних інтересах був створений Радянській Союз.
В чому полягала необхідність переходу до НЕПа.
3. Підготувати доповіді: «Процес створення СРСР».
Основна:
Тема: Держави центрально-східної Європи.

Основні поняття: демократична республіка, диктатура, «санації», репресії.
ІНСТРУКЦІЯ – коли ви будете читати конспект, в кожному питанні виділіть такі
особливі моменти:
1. Чи існувала країна до війни і на боці якого блоку взяла в ній участь, чи
виникла після Першої світової війни.
2. Політичний режим (тоталітарна, демократична).
3. Особливості економічного розвитку : індустріальна, аграрно-
індустріальна.
4. Ставлення до національних меншин, особливо актуальним є національна
політика країш до складу яких входили українські території.
5. На боці яких держав (тоталітарних, демократичних) виступають
напередодні Другої світової війни.
План:
1. Польща у 20 - 30-х роках.
2. Чехословаччина у 20 - 30-х роках.
3. Угорщина у 20 - 30-х роках.
4. Румунія у 20 - 30-х роках.
5. Болгарія у 20 - 30-х роках.
6. Югославія у 20 - 30-х роках.
1. 7 листопада 1918 р. представники лівих партій створили уряд, що проголосив

Польщу Народною республікою. 11 листопада 1918 р. президентом стає Ю. Пілсудський.
На Паризькій конференції Польща отримала 45 тис. кв. км території. 14 березня
1923 р. прийняла рішення про приєднання Східної Галичини до Польщі.
У березні 1921 р сейм прийняв конституцію Польської республіки, яка обмежувала
повноваження глави держави.
Економічне становище в 20-х р. характеризувалося значним зростанням цін і
падінням вартості польської валюти. Інфляція призвела до падіння реальної заробітної
плати, розгулу спекуляції. Стабілізацію з другої половини 20-х р.було досягнуто за
допомогою іноземного капіталу. Підвищення рівня промислового виробництва привело до
скорочення безробіття, сприяло послабленню соціальних конфліктів. Однак репресії
санаційного режиму проти лівих сил, вбивства ряду супротивників Пілсудського
спричинили незадоволення в країні.
Криза тяжко вразила польську економіку 1928 р., зачепила усі сфери економічного
життя, була більш глибокою, ніж в багатьох європейських країнах, і тривала до 1935 р.
1931 р. кількість безробітних становила біля 700 тис. чоловік. У 1930-1935 рр.
збанкрутувало 3 тис. промислових підприємств. Загострилось соціальне становище.
За конституцією 1935 р. президент відповідав тільки перед Богом та історією: всі
органи влади — уряд, сейм, сенат, суди, збройні сили — підкорялися президентові, що
обирався колегіально. Уряд ставав незалежним від парламенту. Конституція вводила
авторитарний режим, що зберігав лише незначні залишки парламентської демократії.
2. До 1918 р. чеські землі та Словаччина входили до складу багатонаціональної

Австро-Угорської імперії. 14 листопада 1918 р. Національні збори проголосили
Чехословаччину республікою та обрали президентом Томаша Масаріка.
У квітні 1919 р. прийняли закон про аграрну реформу, що встановлював максимум
земельного володіння у 250 га землі або 150 га орної площі
На території Словакії 1919 р. за активної допомоги Угорської Червоної Армії було
здійснено спробу створення Словацької радянської республіки за російським зразком.
До складу чехословацької держави увійшли Чехія, Моравія, частина Сілезії,
Словакія та Закарпатська Україна. Територія Чехословаччини становила 140 тис. кв. км,
населення — біля 13,6 млн. чол.: чехів - 7 млн., німців - 3 млн., словаків - 2 млн., угорців -
750 тис, українців - 500 тис, поляків - 100 тис. Та «чехізація» створила проблеми
міжнаціональних відносинах.
20 лютого 1920 р. Національні збори прийняли Конституцію, що декларувала
основні демократичні свободи. Президента обирали Національні збори на 7 років.
Законодавча влада належала законодавчим Національним зборам.
На міжнародній арені Чехословаччина орієнтувалася на Францію, а в 1920-1921
рр. разом з Румунією та Югославією створила Малу Антанту.
Чехословаччина, успадкувавши 4/5 промислового потенціалу імперії, стала однією
з найбільш розвинених в економічному відношенні країн Центральної та Південно-Східної
Європи. Промислове виробництво у 1927-1929 рр. перевищило довоєнний рівень на 20%,
за вивозом взуття, бавовняних тканин посіла друге місце серед європейських країн, а за
вивезенням цукру та зброї перше.
Світова економічна криза вразила всі галузі економіки, за винятком військової
промисловості. Заводи «Шкода» продовжували постачати зброєю країни Європи. З
особливою силою криза вразила Словакію, Закарпатську Україну, де зазнали банкрутства
сотні дрібних підприємств. Кількість безробітних 1933 р. досягла 700 тис. Промислова
криза перепліталася з аграрною, десятки тисяч селянських господарств було продано за
борги. Президентом Чехословацької республіки обрали Едуарда Бенеша.
Найгострішою залишалася національна проблема (провідні позиції в економіці та
політиці займала чеська буржуазія). У др. половині 30х рр. створено Судетонімецьку
партію, що спочатку декларувала курс на лояльність по відношенню до Чехословаччини,
але потім стала на шлях приєднання до «третього рейху».
У 1936-1938 рр. посилилась активність генлейнівців і словацьких, угорських,
польських сепаратистів. У березні 1938 р. у відповідь на концентрацію частин вермахту на
кордонах Чехословаччини її уряд відповів частковою мобілізацією. Чехословаччина
володіла однією з найсильніших армій в Європі, тому Гітлер відступив. Уряди Великої
Британії та Франції рекомендували передати Німеччині ті райони, де німці становили
більше 50% населення. Внаслідок мюнхенської угоди (29 – 30 вересня 1938 р.) Судетську
область передано Німеччині. Угорщині частину Словаччини та Закарпаття («Карпатська
Україна» березень 1939 р.).
3.16 листопада Національна Рада Угорщини проголосила Угорську республіку. Рішення

Паризької конференції про зменшення території (в 3 рази), економічна криза, погіршення
становища населення – викликали спробу зміни демократичного уряду та встановлення
соціалістичної держави. Державний переворот активно підтримувався з Радянської Росії.
Радянська державність в Угорщині проіснувала з 21 березня по 6 серпня 1919 року.
Після придушеня спроби проголошення радянської республіки був встановлений режим
М. Хорті, що мав авторитарний характер. Майже нічим не обмежена влада глави держави
поєднувалась із збереженням парламенту й збереженням загального виборчого права,
опозиційних, в тому числі соціал-демократичної, партій. Хортістам не вдалося створити
власної масової фашистської партії, хортізм спирався на систему легальних і таємних
союзів і товариств, Хорті і контролював діяльність всіх цих організацій.
Економічне становище Угорщини вдалося стабілізувати лише в 1924-1926 рр. за
допомогою позик зростання. Почала розвиватися важка промисловість, текстильна.
Внаслідок аграрної реформи тільки 7% землі були розподілені між селянами.
У другій половині 30-х років внутрішню і зовнішню політику в країні почали
визначати праві сили. Після приходу до влади в Німеччині Гітлера активну діяльність в
Угорщині розгорнули націонал-соціалістичні групи, які 1935 р. об'єдналися в партію
«Схрещені стріли». У серпні 1938 р. на переговорах Хорті з Гітлером і Ріббентропом у
Берліні було досягнуто домовленість про спільний воєнний виступ проти Чехословаччини.
4. Війна завдала збитки у 31 млрд. золотих лей, 800 тис. чоловік загинуло.
Внаслідок приєднань територія Румунії збільшилася з 137 903 до 294 967 кв. км, а
населення — з 8 до 16 млн. чоловік. Промисловий потенціал збільшився на 23,5%.
Найбільш розвиненим в промисловому відношенні регіоном була Трансільванія: на її
території було зосереджено більше половини промислового виробництва й понад 80%
потенціалу металургійної промисловості. Румунія продовжувала залишатися аграрною
країною. 81,6% — була зайнята в сільському господарстві. В промисловому виробництві
переважали легка та харчова індустрії. У важкій промисловості було зайнято менше
третини всіх робітників. В економіці зберігалося панування іноземного капіталу, що
інвестував 78% всіх підприємств.
Після війни Румунія перетворилася на державу, де національні меншини (угорці,
німці, українці та ін.) складали більше чверті населення, але уряд провадив політику
насильницької румунізації та обмеження прав національних меншин. В листопаді 1918 р.
до складу Румунії було введено Буковину.
Економічна криза вразила Румунію 1928 р., коли різко скоротився обсяг
промислового виробництва майже всіх галузей. Найбільшої глибини криза досягла в 1931-
1932 рр. Багато банків і підприємств збанкрутували, тоді як великі монополії, пов'язані з
іноземним капіталом, зміцнили свої позиції. За роки кризи значно погіршилася
внутрішньополітична обстановка, часта зміна урядів: з 1929 по 1933 рр. змінилося 10
кабінетів. 1930 р. до країни повернувся принц Кароль, що коронувався на престол як
король Кароль II. Новий монарх не приховував свого прагнення до встановлення режиму
особистої диктатури.
Уряд Т. Татареску взяв курс на зближення з нацистською Німеччиною. «Залізна
гвардія» ставала впливовішою фашистською партією в Румунії.
В умовах кризи конституційно-парламентського ладу король Кароль II у лютому
1938 р. встановив свою диктатуру. Конституція 1938 р. проголошувала принцип «єдності
румунської нації», надаючи румунам привілей обіймати державні посади, опозицію було
ліквідовано. Королівська диктатура розправилася з опозицією «залізно-гвардійців», що
розраховували усунути короля й встановити власну диктатуру, їх було звинувачено в
змові, а ватажків у 1938 р. заарештовано.
У Відні 30 серпня 1940 р. відбувся так званий «віденський арбітраж». Румунія
повинна була віддати Угорщині північну частину Трансільванії. Улипні 1940 р., Румунія
змушена була передати СРСР Бессарабію та Північну Буковину. Кароль II доручив
формування нового уряду генералові Іону Антонеску. 6 вересня 1940 р. Кароль II підписав
акт про самозречення й передав керування державою генералові Антонеску. У жовтні
1940 р. гітлерівські війська було введено до Румунії. Румунія перетворилася на плацдарм
гітлерівської агресії на Балканах та проти СРСР. 23 листопада 1940 р. І. Антонеску
підписав протокол про приєднання країни до Троїстого пакту. У внутрішній політиці
диктатура вела курс на перетворення Румунії на легіонерську. «Залізногвардійці»
розгорнули масовий терор, розправляючись зі своїми політичними супротивниками.
Антонеску скасував дію конституції, ліквідував усі громадянські права. Багато підприємств
було мілітаризовано, на них запроваджувалася військова дисципліна. Економіку було
повністю підпорядковано стратегічним інтересам Німеччини.
5. Нейїський договір поглибив і без того важке економічне становище Болгарії.

Стамболійський вирішив сформувати однопартійний уряд БХНС.
Наприкінці 1920 р. праві партії розпочали боротьбу проти уряду. Навесні 1922 р.
сформувалася «Народна змова». Керівництво «Народної змови» та Військової ліги вночі з
8 на 9 червня 1923 р. вчинило державний заколот. Міністрів і депутатів БХНС було
заарештовано змовниками, а О. Стамболійського вбито.
До влади прийшов уряд на чолі з одним із лідерів "Народної змови" Олександром
Цанковим. Новий режим мав військово-фашистський характер. Репресії та
переслідування були спрямовані проти БХНС, БКП та інших лівих партій.
Вересневе повстання 1923 р. було відповіддю лівих сил на встановлення
військово-фашистської диктатури. Але закінчилось поразкою.
В 1924-1925 рр. стала помітною стабілізація економіки. Збільшилися посівні площі,
розширювалася технічна база сільського господарства. Протекційна політика уряду
стимулювала промислове виробництво, але розвивалися лише галузі легкої
промисловості. Стабілізації сприяло отримання Болгарією після 1926 р. позик від Великої
Британії, Франції, США. Збільшувалася платня військовим і службовцям, надавалися
податкові пільги. Зрештою уряд Цанкова став непопулярним і пішов у відставку.
1929 р, країну вразила економічна криза, що тривала до 1934 р. В особливо
тяжкому становищі опинилися провідні галузі промисловості — текстильна, харчова,
тютюнова, вугільна. Почалося різке падіння болгарського експорту, особливо
сільськогосподарських продуктів. Кількість безробітних у 1932 р. становила біля 200 тис.
На виборах до Народних зборів у червні 1931 р. перемогу отримала буржуазна
опозиція, об'єднана у Народний блок. Уряди Народного блоку в 1931-1934 рр. оголосили
дві політичні амністії, але не здійснили обіцяної демократизації країни. У фашистському
таборі також відбулися зміни. 19 травня 1934 р. - державний переворот, новий військово-
фашистський уряд очолив лідер "Ланки" полковник Кімон Георгієв. Було скасовано
конституцію, розпущено Народні збори, заборонено всі політичні партії та профспілки.
Нове керівництво намагалося обмежити вплив царя Бориса III. Та на кінець 1935 р. царю
Борису III вдалося зосередити всю повноту влади у своїх руках. Всі політичні партії та
організації було заборонено, новий режим, що видавав себе за позапартійний, спирався
на армію й державний апарат. У другій половині 30-х років монархо-фашистська
диктатура зсуваючись до співробітництва з Німеччиною.
6. 1 грудня 1918 р. було підписано угоду про створення — Королівства сербів,
хорватів і словенців. До його складу ввійшли: Сербія, Словенія, Боснія, Герцеговина,
Хорватія, Далмація, частина Македонії та Чорногорія. Нова держава була конституційною
монархією на чолі з сербською династією Карагеоргієвичей. Сербська влада виступала за
створення централізованої держави і обмеження прав органів влади в національних
районах. В державному апараті, поліції та армії переважали серби. В економічному плані
найбільш розвиненими регіонами були Словенія і Хорватія. Гострі протиріччя намітилися
в зовнішньополітичній діяльності. Хорватія традиційно орієнтувалася на Німеччину,
Словенія — на Австрію, Сербія — на Росію, а Боснія на мусульманські країни.
Найгострішими були релігійні суперечності: католиками були хорвати і словенці, серби
сповідували православ'я, деякі жителі Боснії — іслам. У країні почала складатися взаємна
релігійна нетерпимість народів.
15 червня 1921 р. прийнята конституцію Королю конституція надавала великі
права: спільно зі скупщиною він здійснював законодавчу владу, через Раду міністрів —
виконавчу. Королю належало право проведення зовнішніх відносин, він був верховним
головнокомандувачем збройними силами. Конституція закріпила унітарний державний
устрій і визнала наявність в країні єдиного сербо-хорвато-словенського народу.
Конституція містила положення про демократичні свободи й громадянські права, рівність
всіх громадян перед законом.
Кризи на соціальному й національному ґрунті регулярно струшували країну.
Визначальними були сербо-хорватські протиріччя. Ряд опозиційних хорватських,
словенських і мусульманських партій виступали з вимогами вирівнювання прав
національностей. Вибухонебезпечна обстановка склалась в Косово між албанцями і
сербами. Загострення національних суперечностей призвело до військово-монархічного
перевороту в січні 1929 р.
6 січня 1929 р. король Олександр скасував Відовданську конституцію й
розпустивши Народну скупщину, взяв усю повноту влади до своїх рук. Усі політичні партії
та організації, підозрювані в антидержавній діяльності, розпускалися. КСХС було
перейменоване на Королівство Югославія, що мало символізувати державну й
національну єдність.
Встановлення монархічної диктатури у 1929 році збігалося із світовою економічною
кризою. З жовтня 1931 р. король Олександр підписав конституцію. В травні 1934 р.
Німеччина і Югославія підписали торговий договір. Однак Олександр і більша частина
правлячих кіл були схильні продовжувати традиційний профранцузький курс. Тоді
гітлерівці організували в жовтні 1934 р. вбивство в Марселі югославського монарха і
французького міністра Л. Варту. Після вбивства Олександра королем було проголошено
його 11-річного сина Петра, а на чолі регентства поставлено дядька монарха принца
Павла. Укладання договорів з Болгарією та Італією 1937 р. значно загострило стосунки
між державами Малої Антанти. 1938 р. Мала Антанта припинила своє існування. 25
березня 1941 р. уряд Цвєтковича підписав протокол про приєднання до Троїстого пакту.
Частина офіцерства і правлячих кіл, невдоволених позицією уряду, в ніч на 27 березня
1941 р. здійснила державний переворот. Новий кабінет на чолі з Д. Симовичем уклав
договір про дружбу і ненапад з СРСР. 6 квітня німецькі війська вторглись на територію
Югославії і окупували її.

1. До історії яких країн належить діяльність: Ю. Пілсудського, К. Георгієва, М.
Хорті. Т. Масарика.
2. З нападу на яку країни почалась Друга світова війна.
3. Назвіть багатонаціональні країни.
4. Назвіть країни, що виникли після Першої світової війни.
5. Назвіть країни, що в міжвоенний час були демократичними республіками.
6. До складу яких країн входили українські землі в 20 – на початку 30-х років.
7. В якій країні недовгий час існувала радянська республіка.
8. Назвіть найкраще економічно розвинену країну.
9. Яка країна перестала існувати напередодні Другої світової війни.
10. Які країни добровільно увійшли до фашистського блоку.
11. Які країни входили до блоку Мала Антанта.
2. Вміти аналізувати: Порівняти становище українських земель в складі

Польщі, Чехословаччини та Румунії.
3. Підготувати доповіді: «Національні рухи в країнах ЦСЄ та їх вплив на

долю країн».
290-293, 296-300, 305-310, 314-320
Тема: Передумови Другої світової війни.

Основні терміни: агресія, «Антикомінтерновський пакт», «Вісь Рим-Берлін-Токіо»,
«Пак Молотова – Ріббентропа», колективна безпека.
План:
1. Основні тенденції зовнішньої політики провідних країн світу.
2. Консолідація сил агресорів.
3. Зовнішня політика СРСР наприкінці 30-х років.
1. У роки часткової стабілізації країн Північної Америки та Європи

спостерігалася певна розрядка міжнародної напруженості. Проте економічна криза знову
загострила міжнародне становище. Вона посилила нерівномірність розвитку країн
ускладнила, загострила суперечності між ними, виявила прагнення окремих держав вийти
з кризи за рахунок інших. США оголошують нейтралітет і відмовляються від експорту
зброї. Поширення ідеології націоналізму та шовінізму. Змінився характер міжнародних
відносин у зв'язку з приходом до влади фашистських режимів, особливо у Німеччині, яка
прагнула реваншу за поразку у Першій світовій війні. Середина 30-х pp. була відзначена
боротьбою трьох тенденцій у сфері міжнародних відносин:
1. Деякі політики бачили наростання військової загрози та шукали можливостей для
запобігання цій небезпеці - СРСР та деякі політичні кола Франції.
2. Негативне ставлення до системи колективної безпеки, спроби модернізувати
Версальсько-Вашингтонську систему за рахунок підключення до неї Німеччини (Велика
Британія).
3. Демонтаж Версальсько-Вашингтонської системи - Японія, Німеччина й Італія.
Першою країною, яка стала на шлях насильницького перегляду Версальсько-
Вашингтонської системи, стала Японія. У вересні 1931 - березня 1932 р японці окупували
Північно-східний Китай, створивши там маріонеткову державу.
Осередок війни виник в Європі. У 1935 р. Німеччині повертається Саарська
область. Німеччина прийняла закон про відновлення загальної військової повинності,
відмовилася дотримуватись тих пунктів Версальського договору, які забороняли їй мати
військову авіацію та флот. У жовтні 1935 р. 500-тис. італійська армія напала на Ефіопію.
На початку 30-х років змінилося міжнародне становище СРСР. У 1933 р. його
визнали США, а у 1934 р. прийняли до Ліги Націй. У 1935 р. підписаний франко-
радянський договір про взаємодопомогу на випадок агресії. У тому не році було укладено
договір з Чехословаччиною, але СРСР мав надавати їй допомогу лише разом із Францією.
Систему колективної безпеки у Європі, яку пропонував створити СРСР, не вдалося
запровадити через непослідовність Великої Британії
2. Послідовно йшов процес згуртування агресивних держав. У 1936-1937 pp.

утворився блок Німеччини, Італії та Японії (вісь Берлін-Рим-Токіо). Німеччина та Італія
втрутились у громадянську війну в Іспанії (1936-1939). Велика Британія та Франція
проводили політику «невтручання», а СРСР допомагав республіканському уряду.
1937 p. Японія продовжила свою агресію в Китаї, захопивши Пекін, Шанхай,
Нанкін. У 1938—1939 pp. мав місце воєнний конфлікт між СРСР і Японією в районі озера
Хасан (біля Владивостока) 1938 р. і ріки Халхін-гол (Монголія) 09.39. Японські війська
зазнали поразки.
У 1938 р. Німеччина переходить до насильницького переділу карти Європи і за
потуранням Великої Британії і Франції приєднує до себе Австрію (аншлюс). Німеччина
зажадала від уряду Чехословаччини передати їй Судетську область, де проживало
чимало, німців Чехословаччина мала досить добре озброєну армію та укріплення. їй.
обіцяв допомогу СРСР, який пересунув до свого західного кордону 30 дивізій. Проте
правлячі кола Чехословаччини відмовилися від радянської допомоги. Доля держави
вирішилася на конференції в Мюнхені 29-30 вересня 1938 p., де голови урядів Німеччини,
Італії, Франції та Великої Британії без участі Чехословаччини прийняли рішення про
передачу Судет Німеччині («Мюнхенська змова»). У результаті в березні 1939 р.
Німеччина окупувала всю Чехословаччину, а Італія згодом Албанію.
3. У квітні 1939 р. почалися англо-радянські переговори про взаємодію проти

агресії, вони тривали до серпня 1939 р. Але сторонам не вистачило політичної
далекоглядності і терпіння. Англо-французька сторона проводила переговори формально,
навіть не маючи достатніх повноважень. В результаті переговори було зірвано.
Наближення війни, відсутність соююзників підштовхнули уряд СРСР до переговорів з
Німеччиною, позитивний наслідок яких міг би відтермінувати початок війни і надав час на
підготовку. Німеччина теж була зацікавлена у невтручанні СРСР у військові дії на початку.
23 серпня 1939 р. СРСР і Німеччина підписали договір «Про ненапад» (пакт
Ріббентропа-Молотова міністри закордонних справ СРСР та Німеччини). На 10 років
відмовляються від взаємних воєнних дій, від підтримки ворожих воєнних блоків,
налагоджують економічне, військове співробітництво. Договір має і таємну частину, згідно
з підписаними картами територія Європи розподіляється на сфери впливу. До сфери
СРСР відходять: Фінляндія, Литва, Латвія, Естонія – незалежні держави; західноукраїнські
та західнобілоруські землі (Польська народна республіка), Північна Буковина та Бесарабія
(Румунія). СРСР має право, будь-якими засобами поставити ці території під свій контроль.

1. Дати відповідь на питання:
1. Чим ви можете пояснити загострення англо-німецьких відносин у другій половині 30-х
рр.?
2. Зробіть висновок про головну, на думку французьких політиків, небезпеку для Франції.
3. Які акції Німеччини свідчили про її відмову від дотримання статей Версальського
договору й чому Захід не вжив щодо А. Гітлера відповідних заходів?
4. Чи вважаєте ви, що Б. Муссоліні вдалося реалізувати його зовнішньополітичну
доктрину?
5. Які, на вашу думку, цілі переслідувала Японія вторгненням Квантунської армії в
Північно-Східний Китай?
6. На підставі аналізу здобутків і прорахунків Ліги Націй дайте загальну оцінку її діяльності
в умовах наростання воєнної загрози.
7. Б. Муссоліні називав дії Італії в Ефіопії «найвеличнішою перемогою». Чи вважаєте Ви
правомірною таку оцінку італо-ефіопської війни? Чому міжнародне співтовариство
зайняло позицію стороннього спостерігача?
8. Розкажіть про утворення «вісі» Берлін - Рим - Токіо. Відомо, що цей блок виник на
антикомуністичному ґрунті. У чому ж тоді полягала загроза для некомуністичного Заходу?
9. Чим, на вашу думку, був аншлюс Австрії: «родинною німецькою справою», як його
називав А. Гітлер, чи інтервенцією?
10. Проаналізуйте положення Мюнхенського пакту й визначте, який вплив він справив на
ситуацію у світі.
11. Ще напередодні Мюнхена В. Черчілл передав до преси заяву про те, що
розчленування Чехо-Словаччини рівнозначне капітуляції західних демократій перед
нацистською загрозою. Такий крах, зазначив він, не принесе миру чи безпеки ні Англії, ні
Франції. Чи поділяєте ви таку оцінку відомого британського політика?
12. Розкрийте обставини укладення та зміст пакту Молотова-Ріббентропа й таємного
додаткового протоколу до нього. Чи виграла, на вашу думку, від його укладення справа
миру?
2. Вміти аналізувати: Чому стала можливою політика «потурання агресору»

Чому не була створена система колективної безпеки в Європі
Чому «вогницами війни» стали Європа та Азія.
Назвіти можливі причини майбутньої війни.
3. Підготувати доповіді: «Пак Молотова – Ріббентропа та його наслідки»
Основна:
Тема: Повсякденне життя і культура у міжвоєнний період.

Основні поняття: модернізм, експресіонізм, кубізм, футуризм, абстракціонізм,
соцреалізм.
План:
1. Особливості культурної ситуації.
2. Науково технічний апргрес та його вплив на культуру.
3. Модернізм та його напрямки.
4. Особливості культурного розвитку тоталітарних країн.
1. Гуманістична орієнтація культури XX ст. виявляє себе в різних «світах»

сучасного суспільства — економічному, моральному, політичному, художньому і т.д.
Іншим підсумком розвитку культури, сприйнятим в ХХ ст., є установка на
науково-раціональне пізнання світу і зв´язана з нею соціокультурна система — наука.
2. У ХХ ст. розвиток науки та техніки, НТР. Зроблені фундаментальні наукові

відкриття. Наукові відкриття та винахди допомагають росту капіталістичної економіки. В
результаті релігійний характер мистецтва змінюється на світський, поширюється
матеріалізм. У цей історичний період були зроблені відкриття у генетиці, електрониці,
машино та літакобудуванні, імунології, інформатику, кібернетику.
3. Модернізм (авангардизм) - сукупна назва сформованих у 1900-і роки художніх

тенденцій, для яких характерне програмне, виражене в полемічно-бойовій формі
протиставлення себе колишнім традиціям творчості, так само як навколишнім соціальним
стереотипам. Модернізм був націлений на радикальне перетворення людської свідомості
засобами мистецтва, на естетичну революцію, що зруйнувала б духовну відсталість
існуючого суспільства. У мистецтво модернізму усе активніше входить архаїка, магія,
стародавність, примітив і фольклор (у вигляд запозичень з мистецтва негрів Африки, з
інших «некласичних» сфер творчості). Діалог культур. Модерністичне мистецтво початку
XX ст. рухалось у напрямку звільнення змісту, композиції і форми художнього твору від
усіляких правил і обмежень; суб’єктивність, свободи митця.
У 1905 р. першу «незалежну» виставку зробила група художників фовізму - М.
Вламінк, А. Матісс, Ж. Руо, А. Дерен. Художники обирали звучні, яскраві, чисті кольори,
поєднуючи їх у найнеймовірніші сполучення, надаючи предметам довільного
забарвлення.
У Німеччині виникає експресіонізм, головною метою якого було вираження
(експресія) духовного світу художника, причому вираження домінує над зображенням,
художній образ – над предметною дійсністю, духовне – над тілесним, матеріальним.
Створене у 1905 р. в Дрездені об’єднання «Міст», до якого входили Ернст Людвіг Кірхнер,
Еріх Хеккель, Карл Шмідт-Ротлуфф, Еміль Нольде та ін. Експресіоністи вважали, що
тільки малюючи «безпосередньо», віддавшись на волю внутрішнім спонукам, можна
передати саму «експресію» речей, їх трагічну сутність.
Іспанець Пабло Пікассо пише картину «Авіньонські діви», яка мала
вирішальне значення для появи нового напряму - кубізму. Вагомий внесок у розвиток
кубізму зробили Жорж Брак, Жак Ліпшиць і Олександр Архипенко. Ґрунтуючись на
принципах П. Сезанна, кубісти розчленовували предмети натури й застосовували прийом
симультанного (одночасного) показу їх з різних ракурсів і точок зору, що розцінювалось
художниками як шлях до аналізування речі, пізнання її сутності.
Якщо кубісти відображали у своїй творчості сучасну міську, промислово-технічну
цивілізацію, сприймаючи її досягнення дещо відсторонено, з побоюванням, то італійські
футуристи палко вітали її, перетворивши динамізм та силу на свою релігію. Футуризм був
націлений на майбутнє, проголошував себе мистецтвом прийдешнього, як проголошував
його лідер руху поет Т. Марінетті (1876-1944). Місто, насичене машинами – це ідеал
футуристів, в якому вони бачать образ майбутнього. Людина повинна розчинитись у
техніці.
Абстракціонізм –напрямок «безпредметного», нефігуративного мистецтва, що
проголосив у живопису й скульптурі відмову від зображення форм реальної дійсності й
прагнучи до «гармонізації» або відвернених колірних сполучень, або геометричних форм,
площин, прямих і ламаних ліній, які повинні викликати найрізноманітніші асоціації.
Особливістю є відсторонення художніх образів від конкретного сюжета, об’єкта. Серед
фундаторів цього напрямку В. Кандинський, С.Малевич, П. Мондріан.
4. Одразу після більшовицької революції в Радянській Росії було створено

цензуру, заборонено політичні партії, громадські та культурні об´єднання, що не стояли на
комуністичних позиціях. З бібліотек вилучали «ідеологічно шкідливу літературу»,
оголошено війну релігії і церкві. З країни змушений був емігрувати цвіт інтелігенції.
Залишки духовного опору серед інтелігенції остаточно ліквідовано в 1922 p., коли за
кордон вивезли десятки вчених, філософів, письменників із світовим ім´ям. В 30-х роках
знищено революційний авангард у мистецтві та архітектурі, оскільки, на думку партійних
ідеологів, він був чужим простому народові. Художнє новаторство засуджувалося як
буржуазне шкідництво. Було оголошено поза законом мистецькі експерименти Д.
Шостаковича, С. Маршака і К. Чуковського, Б. Пастернака. Прийняттям постанови «Про
перебудову літературно-художніх організацій» (1932) більшовицька партія взяла їх під свій
жорсткий контроль. Мистецтво повинно активно втручатися в життя, оспівувати героїку
революційних перетворень та виробничої тематики, бути тільки оптимістичним.
Культура в нацистській Німеччині в 30 - 40-х роках також підпорядковувалась
тотальному контролю з боку влади та держави. Вищою інстанцією було геббельсівське
міністерство пропаганди. В культурній політиці нацизму пріоритет віддавався традиціям
нації, доленосності арійської раси, що повинна нести світу свою високу культуру. Першою
«культурною акцією» нацистів було масове спалення літератури. З Німеччини почали
емігрувати видатні діячі культури. Згідно з наказом нацистського керівництва у 1937 р. у
Мюнхені одночасно було відкрито дві художні виставки. Одна – «істинно німецького»,
інша, як її назвали культурологи III Рейху, "дегенеративного, іудо-більшовицького"
мистецтва. На задум організаторів цієї акції, народ міг порівняти реалістичні та
неокласичні витвори митців рейху із «модерністськими викрутасами» та сам винести їм
вирок. Після виставки, більшість із 700 експонованих на ній картин німецького
експресіонізму були знищені.
Закріплення вивченого матеріалу.
1. В чому виявилась гуманістична тенденція розвитку культури на початку XX ст.
2. Головні відкриття в науці, їх вплив на розвиток техніки.
3.Характерні особливості модернізму, його основні напрямки.
4.Особливості розвитку культури в тоталітарних країнах.
2. Вміти аналізувати: Проблеми техногенної цивілізації.

3. Підготувати доповіді:
«Особливості соцреалізму».
«Репресії 30 – х років проти діячів культури».
Основна:
Тема: Друга світова війна.
План:
1. Причини та характер війни.
2. Захоплення Німеччиною європейських країн.
3. Зовнішня політика СРСР у 1939 – першій половині 1941 рр.
4. Воєнні дії на східному фронті у 1941 – 1944 рр.
5. Воєнні дії в Північній Африці.
6. Окупаційний режим. Рух Опору.
7. Відкриття другого фронту в Європі. Капітуляція Німеччини.
8. Війна на Тихому океані. Капітуляція Японії.
1. Причини війни: недосконалість Версальсько-Вашингтонської системи;

загострення суперечностей між великими державами внаслідок глибокої економічної
кризи; політика потурання агресорам, яку проводили Велика Британія і Франція.
Передумовою війни стало підписання пакту про ненапад і переділили сфери
впливу в Європі за таємним протоколом Ріббентропа—Молотова.
Характер війни змінювався, На першому етапі (1939-1941 рр.) війна мала
загарбницький і несправедливий характер з боку Німеччини. Японії, Італії та їхніх сателітів
і СРСР. З нападом 22 червня 1941 р. Німеччини на СРСР вона стала антинацистською.
2. 1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу. Для воєнних дій проти цієї
країни було виокремлено 62 дивізії, у тому числі 7 танкових.
Німецьким військам протистояла польська армія, що налічувала 1 млн 750 тис.
солдатів і офіцерів. Але на її озброєнні було лише 29 рот застарілих панцерників, 9 рот
легких танків та близько 500 літаків також застарілих конструкцій.
Велика Британія і Франція оголосили війну Німеччині ще 3 вересня 1939 р., але
відвертих воених дій не починали. Французькі війська здійснили лише невеликий наступ в
районі Саарбрюкена на початку вересня, а вже 3 жовтня були відведені за оборонну
«лінію Мажино» - «Дивна війна».
9 квітня напад на Данію та Норвегію. 10 травня 1940 р. суходільні війська вермахту
розпочали вторгнення до Голландії, Бельгії, Люксембургу. 14 травня голландські збройні
сили капітулювали. 14 травня німецькі війська прорвали оборону французів під Седаном.
У районі Кале - Дюнкерка було відрізано й притиснуто до моря 40 англійських,
бельгійських і французьких дивізій. 28 травня склала зброю бельгійська армія.
13 червня нацистські війська увійшли до столиці Франції. 22 червня маршал Ф.
Петен підписав акт про перемир'я з Німеччиною.
16 липня 1940 р. Гітлер підписав план захоплення Великої Британії «Морський
лев». Німецька авіація почала бомбардувати Лондон та Інші англійські міста, а підводні
човни блокували Британські острови.
У квітні 1941 р. Німеччина з союзниками здійснила напад на Югославію і Грецію. 17
квітня 1941 р. Югославія капітулювала. 29 квітня – Греція.
Причини швидкого захоплення європейських країн:
- «дивна війна»;
- військова перевага Німеччини та її союзників;
- відссутність системи колективної безпеки.
3. 17 вересня за умовами таємного протоколу Молотова—Ріббентропа радянські

війська вступили на територію Західної України та Західної Білорусі. 22 вересня радянські
війська увійшли до Львова. 28 вересня між Німеччиною та СРСР було підписано, договір
«Про дружбу і кордон». До Німеччини відійшло 48,6% території Польщі і 69,9% її
населення, а до СРСР — 51,4% території та 30,1% населення. І жовтня у Бресті відбувся
радянсько-німецький військовий парад.
Наприкінці жовтня 1939 р. Народні збори прийняли Декларацію про возз'єднання
Західної України з радянською Україною у складі СРСР. У листопаді відбулися сесії
Верховної Ради СРСР та Української РСР, які ухвалили закони про входження Західної
України до складу СРСР.
У червні 1940 р. радянські війська зайняли територію Бессарабії та Північної
Буковини. Законодавче закріплення нових територій у. складі СРСР відбулося способом
утворення нової союзної республіки - Молдавської РСР - і розподілу території Бессарабії
між МРСР та УРСР.
Восени 1939 р. радянське керівництво накинуло урядам країн Прибалтики
«договори про взаємну допомогу» за ними радянські військовослужбовці розміщувались у
Прибалтійських державах. Спираючись на свої збройні сили та місцевих комуністів,
сталінське керівництво влітку 1940 р. фактично примусило уряди Латвії, Литви та Естонії
утворити коаліційні уряди, які контролювалися Москвою, а 3-6 серпня 1940 р. VII сесія
Верховної Ради СРСР прийняла постанову про входження проголошених ЛитРСР,
ЛатвРСР, ЕРСР до складу Радянського Союзу.
Вступ військ Червоної армії до Західної Білорусі, Західної України, Литви, Латвії,
Естонії, Північної Буковини, Бессарабії, здійснювана примусовими засобами радянізація
породили масу нових проблем, конфліктів,.
Скориставшись із прикордонного інциденту ЗО листопада 1939 р. СРСР розпочав
війну проти Фінляндії. У бойових діях з боху СРСР взяло участь 960 тис. бійців, з боку
Фінляндії — 400 тис. У період з листопада 1939 р. по лютий 1940 р. стратегічна ініціатива
належала фінам, радянські війська зазнавали тяжких поразок. Лише в лютому 1940 р.
ціною величезних втрат радянські війська спромоглися перейти в наступ. У березні 1940
р. було підписано радянсько-фінську мирну угоду, за якою СРСР отримав півострів Ганко
для створення військово-морської бази; встановлювалася нова лінія кордону.
Війна проти Фінляндії підірвала міжнародний престиж СРСР:
• виключено з Ліги Націй як країну-агресора (грудень 1939 р.);
• зневіра в СРСР як у боєздатному союзникові з боку Великої Британії, Франції;
• війна показала слабкість радянської воєнної машини.
Втрати СРСР: 70 тис. загинули та пропали безвісти, 176 тис. були поранені та
обморожені (тоді як фінська сторона втратила загиблими 23 тис., пораненими 44 тис).
4. 22 червня 1941 р. Німеччина напала на Радянський Союз. Союзниками
Німеччини виступили Фінляндія, Угорщина, Румунія та Італія. 18 грудня 1940 р. Гітлер
підписав директиву про воєнні дії проти СРСР - «Барбаросса» (блискавична війна).
Німецькі війська складали групи армій «Північ», «Центр» і «Південь». Група армій «Північ»
(генерал-фельдмаршал В. Леєб) наступала зі Східної Пруссії в напрямку на Даугавпілс,
Псков, Ленінград із метою знищити радянські війська у Прибалтиці, захопити порти на
Балтійському морі. Група армій «Центр» (генерал-фельдмаршал Ф. Бок) - Мінськ і наступ
на Москву. Група армій «Південь» (генерал-фельдмаршал Г. Рундштедт) - Харків, Донбас
і Крим.
Гітлерівське командування зосередло проти СРСР до 5,5 млн солдатів і офіцерів,
їх підтримувало чотири з п'яти німецьких повітряних флотів. Радянські війська,
зосереджені в західних прикордонних округах налічували близько 2,7 млн бійців.
Радянські дивізії не були повністю укомплектовані людьми, озброєнням, військовою
технікою.
Просування німецьких військ було швидким: липень – вересень 1941 р. –
Смоленська битва, 7 липня розпочалася оборона Києва, що тривала до 19 вересня 1941
р., оборона Одеси з 5 серпня по 16 жовтня 1941 р., Севастополя - 30 жовтня 194І р. - 1
липня 1942 р., у вересні розпочалася блокада Ленінграда, яка тривала 900 днів.
За перші п'ять місяців війни Німеччина та її союзники окупували Прибалтику,
Білорусь, Молдову, майже всю Україну, а також західні області Росії. До кінця літа 1941 р.
в німецький полон потрапило близько 4 мли солдатів і офіцерів Червоної армії.
Головні причини втрат були:
- прорахунки у визначені часу нападу та напрямку головного удару;
- репресії 30х років – знищення командного складу;
- зруйнування укріплень по старому кордону;
- низький моральний дух радянських солдат.
Напад Німеччини на СРСР започаткував формування антигітлерівської коаліції,
спочатку мова йшла про надання допомоги воєнною продукціею і відмову від миру з
Німеччиною, а тільки у 1942 р. домовились про військове співробітництво.
Наступ на Москву розпочався ЗО вересня 1941р. (операція «Тайфун»). 19 жовтня,у
Москві було запроваджено стан облоги. Командувачем призначено Г. Жукова. 15
листопада 1941 р. розпочався новий наступ німців на Москву, вони наблизилися на
відстань 25-30 км до міста. 5-6 грудня 1941 р'. радянські війська перейшли в контрнаступ,
унаслідок якого було визволено Калінін, Калугу, Клин. Контрнаступ радянських військ
тривав до квітня 1942 р. Загалом німецькі частини було відкинуто на 100-250 км від
Москви. Перемога Червоної армії під Москвою мала велике стратегічне значення:
- провал плану «блискавичної війни»;
- піднесення морального духу радянських солдат.
Були зроблені спроби перейти в наступ по всій лінії фронту, але вони закінчились
поразкою.
Навесні 1942 р. противник розпочав наступ на півдні. 23 серпня німецькі війська

вийшли до р. Волги. З 12 вересня бої точилися вже у самому Сталінграді. Оборонний
період у перебігу Сталінградської битви тривав до 18 листопада 1942 р. 19 листопада
1942 р. війська Червоної армії, з'єднавшись у районі с. Советського, оточили 330-тисячне
угруповання ворога на чолі з генерал-фельдмаршалом фон Паулюсом. і до 2 лютого
повністю ліквідовано. Противника було відкинуто на 600—700 км.
Сталінградська битва 17 липня 1942 р. — 2 лютого 1943 р. започаткувала
докорінний злам у перебігу другої світової війни. Значення цієї битви:
- збройні сили СРСР захопили стратегічну ініціативу і не втрачали її до повного
розгрому Німеччини;
- Сталінградська битва створила сприятливі умови для розгортання наступу всіх
фронтів;
- розгром румунських та італійських армій зініціював внутрішньополітичну кризу в
цих країнах;
- перемога під Сталінградом активізувала рух Опору у країнах Європи;
- Туреччина, та Японія не наважилися розпочинати воєнні дії проти СРСР;
- зріс міжнародний авторитет СРСР, зміцніла антигітлерівська коаліція.
Після поразки у Стапікградській битві гітлерівське командування, плануючи

кампанію 1943 р., вирішило проаест» великий наступ на радянсько-німецькому фронті з
метою повернення втраченої стратегічної ініціативи. Для наступу противник обрав
Курський виступ. Тут німці зосередили до 50 дивізій, до 10 тис. гармат і мінометів, майже
2,7 тис. танків, понад 2 тис. літаків. Крім того, до флангів ударних угруповувань прилягало
майже 20 дивізій (операція «Цитадель»).
Наступ німецьких військ розпочався 5 липня. Поблизу с. Прохорівка відбулася
найбільша танкова битва другої світової війни. З 12 липня наступали радянські війська. 5
серпня 1943 р. було визволено міста Орел і Бєлгород, а 25 серпня — Харків. Курська
битва знаменувала завершення докорінного зламу в перебігу Другої світової війни,
німецькі війська змушені були перейти до оборони.
У серпні 1943 р. контрнаступ радянських військ переріс у загальний наступ. Ворог
змушений був відходити за Дніпро. Тут німецьке командування створило «Східний вал».
Внаслідок героїчного форсування Дніпра радянські війська визволили Запоріжжя (14
жовтня), Дніпропетровськ (25 жовтня), а 6 листопада - Київ.
Перед початком 1944 р. Ставка поставила завдання повністю очистити від

німецьких військ територію СРСР: 27 січня 1944 р. завершилася битва за Ленінград,
Корсунь-Шевченківська операція по взволенню Правобережної України (січень – лютий
1944 р.), 26 березня 1944 р. радянські війська вийшли на державний кордон з Румунією,
12 травня 1944 р. визволено Крим,19 вересня підписано угоду про перемир'я з
Фінляндією, 23 червня 1944 р., почалась операція «Багратіон» по визволенню Білорусії, З
липня 1944 р. Визволено Мінськ. На кінець липня землі Білорусі було повністю визволено
від окупантів, в середині вересня 1944 р. завершилося визволення Прибалтики.
У 1944 р. розпочався завершальний етап у визволенні Європи.
12 вересня 1944 р. Румунія підписала перемир'я з союзниками, підтвердивши
передання СРСР територій Бессарабії та Північної Буковини.
5 вересня СРСР оголосив війну Болгарії. 9 вересня 1944 р. партизанські загони
разом з армійськими частинами, що до них приєдналися, захопили столицю Софію.
В Югославії вела активні бойові дії Народно-визвольна армія Югославії під
командуванням Й. Броз Тито. 20 вересня 1944 р. внаслідок спільних дій радянсько-
югославських частин столицю Югославії Белград було визволено.
У квітні 1945 р. капітулював останній союзник Німеччини в Європі — Угорщина.
13 квітня 1945 р. було визволено від окупації Відень.
Територію Польщі було визволено в ході Вісло-Одерської операції. 17 січня 1945 р.
частини Радянської армії вступили до Варшави, а в лютому більшу частину Польщі було
звільнено.
5 травня 1945 р. почалось повстання у Празі. 9 травня 1945 р. до міста увійшли
частини Радянської армії.
5. У 1940—1941 рр. італійські фашисти мали намір створити імперію в Африці та

обернути Середземне море на «внутрішнє море». У серпні захопили Британське Сомалі,
частину території Кенії та Судану, в середині вересня вдерлися до Єгипту - Суец. Проте їх
було зупинено, а в грудні розбито англійськими військами. У січні—травні 1941 р.
англійські війська визволили Британське Сомалі, Кенію, Судак, Ефіопію.
На початку 1941 р. до Північної Африки прибув німецький танковий корпус на чолі з
генералом Е. Роммелем. У червні 1942 р. німецько-італійські війська захопили Тобрук.
Англійці закріпилися на оборонних рубежах біля Ель-Аламейна
Лише у жовтні-листопаді 1942 р. після, висадки в Алжирі й Марокко військ США
відбувся корінний перелам: англійці здобули перемогу під Ель-Аламейном. 12 травня 1943
р. італо-німецькі війська капітулювали в Тунісі.
10 липня 1943 р. англо-американські війська здійснили висадження на Сицилії. З

вересня 1943 р. капітуляція Італії, підписання перемир'я з урядом Бадольйо.
Німецькі війська, що перебували в Італії окупували Північну і Центральну Італію і
перетнули шлях англо-американським військам. У Північній та Центральній Італії діяв
італійський фашистський уряд, його очолив Муссоліні, визволений полону.
Конференція за участю голови Раднаркому СРСР Й. Сталіна, президента США Ф.
Рузвельта і прем'ср-міністра Великої Британії В. Черчилля відбувалася в Тегерані з 28
листопада по 1 грудня 1943 р. На конференції було ухвалено рішення про відкриття
другого фронту у травні 1944 р. в Північній Франції. Було досягнуто попередньої
домовленості про відновлення польської держави.
Під час наступу радянських військ на Східному фронті розпочалося висадження
військ США і Великої Британії у Франції.
6. У .загарбаних країнах Європи німецьке командування встановило так званий «новий

порядок», який передбачав територіальний поділ світу, ліквідацію суверенітету
незалежних держав і встановлення світового панування. Нацисти перекроїли карту
Європи: одні держави включалися до складу Німеччини, інші ставали «здобиччю» її
союзників.
Економіка окупованих країн була підпорядкована інтересам Німеччини. Велика
кількість устаткування, сировини, сільськогосподарської продукції вивозилася до Рейху.
Збільшувався робочий день, скасовувалися усі соціальні завоювання. Діяльність
профспілок та політичних організацій була заборонена. За невиконання наказів
окупаційної влади фашисти розстрілювали людей або кидали їх до в'язниць. У травні 1941
р. чисельність іноземних робітників, вивезених до Німеччини, досягла 3,1 млн. чоловік.
В Європі було створено мережу концтаборів, в яких ревнителі «нового порядку»
організували планомірне винищення людей. Лише в Освенцімі за роки війни було
винищено понад 4 млн. чоловік.
В окупованих країнах Європи широкого розмаху набрав національно-визвольний
рух Опору. Особливо масштабним він був у Чехословаччині, Польщі, Норвегії, Данії,
Голландії, Бельгії та Франції. Уперту боротьбу проти фашизму вели народи Югославії й
Албанії.
В лавах руху Опору об'єдналися робітники, інтелігенція, селянство, міське
населення, підприємці. Серед них були люди різних політичних поглядів і переконань, але
всіх їх єднало почуття любові до своєї батьківщини, прагнення до свободи. Рух Опору
виявлявся не лише в активних воєнних діях підпільних груп і партизанських загонів, айв
саботажі, випускові неякісної і бракованої продукції, допомозі втікачам. Він мав
демократичний, інтернаціональний характер.
Рух Опору змінив характер другої світової війни, спрямувавши її в русло
всенародної, національно-визвольної боротьби.
7. 6 червня 1944 р. розпочалась операція «Оверлорд» - висадка союзників у

Північній Франції, одночасно з наступом на Східному фронті ()операція «Багратіон» -
визволення Білорусії. Загальне керівництво здійснював генерал Ейзенхауер. Англо-
американські війська захопили в Нормандії великий плацдарм і 25 липня 1944 р.
розпочали наступ.
15 серпня союзники розпочали операцію «Енвіл» - висадження союзників на півдні
Франції. 25 серпня – капітуляція німецьких військ в Парижі. Успішне просування англо-
американських військ було зупинено контрнаступом німецької армії в Орденнах у грудні
1944 р.
Успішний наступ радянських військ на початку 1945 р. (Вісло – Одерська операція 12 січня
– 3 лютого 1945 р. 17 січня звільнена Варшава) свідчив про те, що війна незабаром
закінчиться. 4-11 лютого 1945 р. у Ялті пройшла конференція глав урядів трьох держав:
СРСР (Й. Сталін), США (Ф. Рузвельт), Великобританія (В. Черчілль).
Мета: погодження військових планів щодо розгрому Німеччини; визначення
принципів післявоєнної організації світу.
Рішення:
- окупація та розділ Німеччини на чотири зони окупації, для ліквідації нацизму і
відновлення економічної та політичної інфраструктури;
- скликання 25 квітня 1945 р. у Сан-Франциско конференції Об’єднаних Націй;
- післявоєнні кордони Польщі й створення уряду;
- початок війни СРСР проти Японії через 2–3 місяці після закінчення війни з
Німеччиною.
Учасники конференції прийняли «Декларацію про звільнену Європу», у якій
заявили про готовність допомогти європейським народам «створити демократичні
установи за їх власним вибором».
Навесні 1945 року радянські війська проводять успішні наступальні операції і
підходять до Берліна.
У районі озера Балатон (Угорщина) ворог зробив спробу перейти в наступ, але був
розгромлений (5 – 15 березня). 13 квітня радянські війська звільнили столицю Австрії
Відень, а в Східній Пруссії захопили Кенігсберг (6-8 квітня). До Берліна залишалося 60 км.
Німецькому командуванню довелося перекинути на радянсько-німецький фронт

значні сили, припинивши наступ на заході. Війська союзників перейшли в наступ,
форсували Рейн і в районі Рура (23 березня – 18 квітня) оточили та знищили німецьке
угрупування.
25 квітня на берегах Ельби відбулась зустріч англо-американських та радянських
військ.
У квітні 1945 р. Англо-американські війська поновили наступ у Північній Італії. Їхні
дії підтримали бійці італійського Опору, яким був схоплений і страчений Муссоліні (28
квітня). Німецькі війська в Італії капітулювли 29 квітня.
16 квітня – 8 травня Берлінська операція. Укріпивши столицю, німецьке
командування мобілізувало 1 млн. солдат для її захисту. 21 квітня почались вуличні бої.
30 квітня радянські війська прорвалися до центру Берліна — рейхсканцелярії і рейхстагу.
Гітлер покінчив життя самогубством. 2 травня берлінський гарнізон капітулював.
9 травня радянські частини вступили до Праги, а 11 травня повність звільнили
територію країни від ворога.
У ніч із 8 на 9 травня 1945 р. у Карлсхорсті (біля Берліна) представники Німеччини
(Кейтель), з одного боку, і військові керівники СРСР, США, Великобританії й Франції
(Георгій Жуков і Артур Теддер) підписали Акт про беззастережну капітуляцію німецьких
військ (2, перший 7 Суслопаров).
Берлінська (Потсдамська) конференція 17 липня – 2 серпня 1945 р. (СРСР -
Й. Сталін, США - Г. Труменом, Великобританія - У. Черчілль, якого 28 липня заступив
К. Еттлі). Рішення: питання про демілітаризацію й демократизацію Німеччини; створений
Міжнародний військовий трибунал; установлені кордони Польщі; установлені розміри
репарацій.
8. 7 грудня 1941 р. Японія атакувала 350 літаками американську військово-морську базу

Перл-Гарбор. Американці втратили 19 військових кораблів. 272 літаки і понад 3 тис.
вояків. 8 грудня США і Велика Британія оголосили війну Японії. До травня 1942 р.
японськими військами було загарбано Малайю, Бірму, острівні Індонезію та Філіппіни,
Сінгапур і Гонконг, окупувала численні острови в Тихому океані , вдерлась у Східну Індію.
Але невдовзі ситуація змінилася. США і Велика Британія поквапом перекидали свої
сили з Атлантики до Тихого океану, до того ж вони мали значно більший економічний
потенціал, ніж Японія. Хижацька експлуатація завойованих територій неминуче викликала
відсіч місцевого населення. Війна в Азії та на Тихому океані набула тривалого характеру.
СРСР, відповідно до домовленостей, 8 серпня оголосив Японії війну.
6 й 9 серпня 1945 р. Американці піддали атомному бомбардуванню японські міста
Хіросіму й Нагасакі. Загальна кількість загиблих – 300 тис. Чоловік.
9 серпня радянські частини вступили на територію Маньчжурії. 14 серпня
японський уряд ухвалив рішення про капітуляцію, але частини Квантунської армії
продовжували опір. Радянські війська зайняли Манчжурію, Південний Сахалін і Курильські
острови.
27 серпня американські війська висадились на японських островах.
2 вересня на борту «Міссурі» японська делегація підписала Акт про беззастережну
капітуляцію. Друга світова війна закінчилася.

1. Дати відповідь на питання:
1. На які періоди поділяється Друга світова війна?
2. Назвіти причини війни.
3. Визначте зміст договору Про дружбу і кордони, коли і ким він був підписаний?
Яка подія сталася 1 жовтня 1939 р. у Бресті?
4. Коли і за яких умов Прибалтійські країни було долучено до складу СРСР?
5. Чому Радянський Союз напав на Фінляндію? Яких втрат зазнав СРСР у цій війні?
6. Поясніть термін «дивна війна».
7. Чому Гітлер обрав напрямом свого удару на Заході Бельгію та Люксембург?
8. Коли і за яких умов було підписано капітуляцію Франції?
9. Які цілі переслідували агресивні держави, розпочинаючи війну на Балканах?
10. Які цілі ставились у плані "Барбаросса"
11. Назвіть основні битви на радянсько-німецькому фронті протягом 1941—1942
рр.
12. Як здійснювалася наступальна операція Червоної армії під Сталін-градом?
13. Де відбулася найбільша танкова битва другої світової війни?
14. Назвіть підсумки і значення Курської битви,
15. Коли і за яких умов було завершено зняття блокади Ленінграда?
16. Яку найбільшу операцію провели радянські війська на Правобережній Україні
напочатку 1944 р.?
17. За яких умов і коли було визволено Крим?
18. Яку назву мала операція з визволення Білорусі?
2. Вміти аналізувати:
Проаналізуйте причини Другої світової війни, визначте, хто несе відповідальність за
її розв'язання.
Висловіть своє ставлення до прилучення Західної України до складу СРСР.
3. Підготувати доповіді: «Зовнішня політика СРСР у 1939 – 1940 рр.»,

«Захоплення Німеччиною європейських країн»

Всесвітня Історія І Семестр

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Всесвітня Історія І Семестр

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Відокремлений структурний підрозділ

«Машинобудівний фаховий коледж СумДУ»

Розглянуто і затверджено цикловою комісією соціально –

Рівні засвоєння навчального матеріалу:

1. Швидкий промисловий розвиток провідних країн світу наприкінці ХIХ століття

2. 1882 р. Німеччина, Австро-Угорщина й Італія підписали Троїстий союз (до 1915

3. 2 серпня німецький уряд направив ультиматум бельгійському урядові з

Головні воєнні дії 1915 р. розгорнулися на Східному фронті. 2 травня німці

Верденська битва. Німецьке командування розраховувало прорвати оборону

Вплив революції в Росії на хід війни. В лютому 1917 р. ліквідували самодержавний

Закріплення вивченого матеріалу

2. Вміти аналізувати: Чи була світова війна випадковою. Проаналізуйте

2. Підготувати доповіді: «Австро – сербський конфлікт 1914 року». «Вплив

Тема: Соціально-економічні та суспільно-політичні зміни у воюючих країнах під

Основні поняття: революція, переворот, диктатура, громадянська війна, «воєнний

1. Причини революції: протиріччя між відсталою політичною надбудовою

З березня 1917 р. було опубліковано Звернення, в якому проголошувалось

Громадянська війна розпочалась із падіння Тимчасового Уряду, та захоплення

У травні 1918 р. ВЦВК прийняв ряд декретів, які встановлювали продовольчу

Закріплення вивченого матеріалу

1. Вміти давати відповіді на питання:

2. Вміти аналізувати: Оцінка діяльності Тимчасового уряду.

3. Підготувати доповіді: Хід громадянської війни в Росії.

Тема: Облаштування повоєнного світу

Основні поняття: репарація, анексія, демілітаризована зона, деколонізація.

1. 18 січня 1919 р. відкрилась Паризька мирна конференція. Всі важливі питання

3. Позитивне значення Версальсько-Вашингтонської системи - забезпечило

Закріплення вивченого матеріалу

2. Вміти аналізувати: Чому рішення мирних конференцій не змогли

3. Підготувати доповіді: «Вплив Версальсько – Вашингтонської системи

Основні поняття: тоталітаризм, фашизм, комунізм, расизм.

1. Тоталітаризм як суспільне явище містить такі основні ознаки:

2. Для марксизму головною рушійною силою суспільного прогресу є класова

3. На виборах 16 лютого 1936 р. Народний фронт дістав перемогу. Його очолив

Закріплення вивченого матеріалу

2. Вміти аналізувати: Причини поширення ідей фашизму та нацизму.

Основні поняття: доба «проспериті», економічна стабілізація, криза

1. Перша світова війна надала потужного поштовху економічному розвитку США й

2. Велика Британія досягла здійснення своїх інтересів: усунуто конкурента —

Закріплення вивченого матеріалу

2. Вміти аналізувати: Що сприяло перетворенню США на лідера післявоєнного

2. Порівняти особливості процесу стабілізації для США, Великої Британії та

Тема: Розбудова тоталітарних суспільств на європейському континенті.

1. Італія вийшла з Першої світової війни настільки послабленою, що на її

2. Війна катастрофічно вплинула на економічне становище країни та загострила

3. Криза 1929-1933 рр. спричинила глибокі соціально-політичні потрясіння.

Закріплення вивченого матеріалу

3. Підготувати доповіді: «Політичний портрет Б. Муссоліні». «Особливості

Тема: Держави Азії 20 -30-х роках

Основні поняття: національно – визвольний рух, «компанія громадянської

1. На початку 1919 р. турецька влада була обмежена військами Антанти, що

2. Версальський мирний договір, що санкціонував право Японії на німецькі

3. Перша світова війна загострила суперечності між Індією та Великою Британією

Закріплення вивченого матеріалу

2. Вміти аналізувати: Наслідки Першої світової війни на піднесення національно –

3. Підготувати доповіді: «Політичний портрет М. Кемаля».

1. У роки громадянської війни склався військово-політичний союз радянських

2. На початку 1921 р. більшовицька влада опинилася в глибокій кризі: через

4. Одним з найважливіших джерел фінансування промисловості стає сільське

5. 21 січня 1924 р. В.Ленін помер. Основними суперниками у боротьбі за владу

Закріплення вивченого матеріалу

2. Порівнювати особливості тоталітарних суспільств в Німеччині та СРСР.

Закріплення вивченого матеріалу