Самостійна робота №1

У середині 1 століття до н.е., римський полководець Юлій Цезар стикнувся з

німецькими племенами під час своїх військових кампаній у Галлії. Германці
мешкали на обширній території центральної Європи: на заході до Рейну, на
південному сході до Дунаю, на сході до Вісли та на півночі до Північного і
Балтійського морів. Вони також охоплювали південну частину
Скандинавського півострова. Юлій Цезар в своїх "Записках про галльську
війну" докладно описує германців, надаючи важливі відомості про їхній
спосіб життя, побут, звичаї та вірування.

Але найбільш докладні та повні відомості про германців, їхній спосіб життя
та культуру, ми отримуємо від римського історика Корнелія Тацита (бл. 55 –
бл. 120 років н.е.). Тацит був одним з видатних римських істориків, хоча він
сам не подорожував до Німеччини. Він використовував відомості з різних
джерел, включаючи розповіді від полководців, офіційні документи, а також
праці своїх попередників, зокрема, Плінія Старшого. Тацит надавав
унікальний взірець для розуміння давньої культури та суспільства германців.

За Цезарем, древні германці не були активними землеробами. Головною

сферою їхньої діяльності були скотарство і полювання. В їхньому раціоні
переважали м'ясо, молоко і сир, тоді як хліба споживалося небагато. Техніка
землеробства у них була дуже низького рівня, хоча вони вже володіли
оранкою.

Особливістю їхнього системи землеробства було те, що земля належала

родовим общинам і була загальнодоступною. Це означало, що ніхто не мав
власної земельної ділянки з чіткими межами. Родові групи та старійшини
щорічно розподіляли землю між родами і групами, враховуючи їх потреби. І
цей процес розподілу землі відбувався щороку, призводячи до того, що
ораний урожай переносився на інше місце, а оранка проводилася на новій
земельній ділянці.
«Землеробством вони займаються мало; у їжу вживають, головним чином,
молоко, сир і м'ясо. Ні в кого з них немає визначених земельних ділянок і
взагалі земельної власності; але власті й князі кожного року наділяють
землею, наскільки і де знайдуть потрібним, роди і союзи родичів, що
об'єднались, а через рік примушують їх переходити на інше місце» [2, c. 12].

За описом побуту германців у Тацита вже можна судити про перехід

германців до осілості і про збільшену у них роль землеробства. Тацит пише,
що в придане, яке по їх звичаєм не дружина приносить чоловіку, а чоловік
дружині, входять упряжка волів; воли ж використовувалися як тяглова сила
при обробці землі. Основними злаками були овес, ячмінь, жито, пшениця,
вирощувалися також льон і конопля, з яких вироблялися тканини.

У цю епоху у германців панують патріархально-родові відносини. Разом з

тим, у Тацита є відомості про наявність у германців пережитків матріархату.
Так, наприклад, жінці древні германці бачили особливу пророчу силу,
радилися з нею у найважливіших справах. Жінки не тільки надихали воїнів
перед битвами, а й під час битв могли вплинути на їх результат, йдучи
назустріч втікаючим чоловікам і цим зупиняючи їх і спонукаючи боротися за
перемоги, так як для германців-воїнів була страшна думка про те, що жінки
їх племені можуть потрапити в полон.

«Германці вважають, що в жінках є щось священне і їм притаманний

пророчий дар, через те не залишають без уваги їхні поради і пророкування...»
[2, c. 19-20].

Рабство у древніх германців носило інший характер, ніж в рабовласницькому

Римі. Рабами були військовополонені. Вільний член роду теж міг стати
рабом, програвши себе в кості або в іншу азартну гру. Раба можна було
продати і безкарно вбити. Але в інших відносинах раб – це молодший член
роду. Він має власне господарство, але зобов’язаний віддавати своєму панові
частину худоби та врожаю. Його діти ростуть разом з дітьми вільних
германців, і ті й інші в суворих умовах.
«Рабів вони використовують, одначе, не так, як ми: не тримають їх при собі і
не розподіляють між ними обов'язки — кожний раб самостійно
розпоряджається на своїй ділянці й у своїй сім'ї. Пан обкладає його, подібно
до колона, встановленою мірою зерна, або овець і свиней, або одягу, і лише в
цьому полягають виконувані рабом повинності. Решту робіт у господарстві
пана виконують його дружина і діти» [2, c. 28].

Стародавні германці одягалися, за свідченням Цезаря, в звірині шкури. Тацит

же, крім одягу зі звіриних шкур, згадує шкіряні плащі з нашитими
прикрасами із хутра, а у жінок – одяг з полотна, пофарбованого в червоний
колір.

«Одяг у жінок не інший, ніж у чоловіків, хіба що жінки частіше одягають

лляні накидки, котрі розмальовують пурпурною фарбою, і з плечей у них не
спускаються рукави, так що їхні руки повністю оголені, як і частина грудей»
[2, с. 24].

Цезар пише про суворий спосіб життя германців, про їх бідність, про те, що
вони загартовуються з дитинства, привчаючи себе до позбавлень. Про це ж
пише і Тацит, який наводить приклад деяких розваг німецьких юнаків, які
розвивають у них силу і спритність. Одна з таких розваг полягає в тому, щоб
стрибати оголеними між мечами, уткнутими в землю вістрями вгору.

За описом Тацита, селища германців складалися з рублених хатин, які стояли

один від одного на значній відстані і були оточені земельними ділянками.
Можливо, в цих оселях розміщувалися не окремі сім’ї, а цілі родові групи.
Про зовнішнє оздоблення своїх осель германці, очевидно, не піклувалися,
хоча частини будівель обмазували кольоровою глиною, що покращувало їх
вигляд. Германці викопували також приміщення у землі і утеплювали їх
згори, там вони зберігали припаси і рятувалися від зимових холодів.

За своєю природою германці були гостинними, під час бенкету непомірні у

вині, азартні, аж до того, що можуть програти все, навіть свою свободу. Усі
найважливіші події в житті – народження дитини, посвята в чоловіка,
одруження, похорони та інші – супроводжувалися відповідними обрядами і
співом. Своїх небіжчиків германці спалювали; ховаючи воїна, спалювали
також його обладунки, а іноді й коня.

«Похорон у них позбавлений будь-якої пишності; єдине, чого вони

дотримуються, це — щоб при спаленні тіл славнозвісних мужів
використовувалися певні породи дерев. У полум'я вони не кидають ні одягу,
ні пахощів; разом із померлим віддається вогню тільки його зброя, інколи
також і його кінь. Могилу вони обкладають дерном. У них не заведено
вшановувати померлих спорудженням громіздких надгробків, бо, за їхніми
уявленнями, вони дуже важкі для покійників. Стогону і сліз вони не
затягують, скорботу і смуток зберігають надовго. Жінкам личить оплакувати,
чоловікам — пам'ятати» [2, с. 29].

Релігія давніх германців віддзеркалювала вплив загальних індоєвропейських

коренів, але також мала власні німецькі особливості. Тацит описує культ
Геркулеса, якого германці вшановували та прославляли піснями перед
вирушенням у бойові походи. У германців цей бог грому і родючості
називався Донар (або Тор в скандинавській міфології). Його зображували з
потужним молотом, яким він виробляв грім і знищував своїх ворогів. Вірили
германці, що в боях з ворогами боги допомагають їм, і вони навіть
використовували зображення богів як бойові прапори у справжні битви.

Крім того, вони практикували особливий наспів без слів, відомий як "бардит"
(barditus). Цей наспів полягав у сильному безперервному гулі, який вони
використовували для інтимідації своїх ворогів.

«Кажуть, що Геркулес побував і в них. І перед битвою вони славлять його як

мужа, з яким ніхто не зрівняється відвагою. Є у них і такі закляття, які вони
називають "бардіт". Виголошуючи їх, германці піднімають бойовий дух і за
звучанням закляття судять про те, яким буде результат майбутньої битви.
Адже вони залякують ворога чи, навпаки, самі тремтять перед ним —
залежно від того, як звучить пісня війська, причому беруться до уваги не
стільки голоси воїнів, скільки їхня доблесть» [2, с. 16-17].

Отже, хоча у порівнянні з римською цивілізацією германці можуть здатися

менш розвинутими у господарському плані та примітивним способом життя,
важливо зауважити, що порівняно з іншими сучасними суспільствами,
такими як слов'яни чи кельти, рівень розвитку германців не був суттєво
відсталим, і вони досягли відносно високого рівня розвитку до V-VII століть
н.е.

Таким чином, в порівнянні з римською цивілізацією, древні германці

спочатку виглядали як "недорозвинуті", проте з часом вони досягли високого
рівня розвитку, який можна порівнювати з іншими суспільствами.

Список літератури:

1. Гай Юлій Цезар. Записки про Галльську війну. Історія

Західноєвропейського середньовіччя: Хрестоматія. 2005. С. 9-15
2. Публій Корнелій Тацит. Про походження і місце проживання
германців. Історія Західноєвропейського середньовіччя: Хрестоматія.
2005. С. 15-36