Суспільний лад

франкської держави
Суспільний лад
Франкське суспільство VI-VII ст. було складним комплексом груп,
верств та прошарків населення, становище яких було нестійким та
мінливим. Основне історико-правове джерело цього періоду -
Салічна правда - виділяє наступні групи не стільки за соціально-
економічними ознаками, скільки за правовим критерієм:
• вільні франки
• Священнослужителі
• знатні особи держави, чия знатність визначалася лише за
однією ознакою - близькістю до короля, за вбивство яких був
вергельд в 600 солідів
• вільні воїни за вбивство яких під час військового походу
призначався вергельд, що вимірювався тотожною сумою Территорія франкської держави
станом на 814 рік
• антрустіони – тобто знатні воїни, близькі до короля
• До груп залежних категорій належали літи, вільновідпущеники
та раби.
Вільні франки
Франки жили сусідскими общинами – марками.
Общин колективно володіла землею, а її члени були
рівноправними вільними селянами-воїнами.

Орна земля була у колективній власності марки і

періодично перерозподілялась між общинниками.
Земельний наділ франка не вилучався. Рілля
вважалась володінням, а не власністю. Ліси, луки,
вигони для худоби перебували у спільному
користуванні общини.

За Салічною правдою вільний франк міг мати у

власності присадибну ділянку і будинок, а вергельд
за вбивство вільного франка становив 200 солідів
Антрустіони
Антрустіони — дружинники французьких королів з
династії Меровінгів, привілейована група франкського
суспільства. Інформація про антрустіонів отримана з
однієї з формул Маркульф і з різних положень
Салічного закону.

Антрустіони відігравали важливу роль за часів

Хлодвіга. Очевидно, вони сформували армію, яка
завойовувала землю, армію, складену переважно
франками, з кількома галло-римлянами, які стали на
сторону Хлодвіга. Після завоювання роль антрустіонів
стала менш важливою. Деяким членам було доручено
інші завдання, наприклад, створення гарнізонів у
прикордонних містах.
Римляни
• Франки переймали прийоми римської агротехніки,
були ознайомлені з латиною, мали деякі уявлення про
римське право, набирали до себе на службу римських
поселенців. Римляни в франскькому суспільстві
виступали в основному в ролі найманців, життя яких
хоча й захищалося нижчим вергельдом (100 солідів),
проте ніяк не означало обмеження їх у правах.
Священнослужиетелі
• Помітний вплив на суспільне життя держави виявляли
священнослужителі. Крок до зміцнення союзу з церквою
першим зробив Хлодвіг, який, керуючись насамперед
політичними міркуваннями, разом із 30-тисячним військом
прийняв християнство. Проте у цей період церква ще не стала
централізованим політичним утворенням. Вона швидше
нагадувала духовну єдність людей на чолі зі своїм єпископом,
що незабаром отримає титул Папи Римського. З розширенням
впливу церкви на мирян зростала і зацікавленість держави у
зближенні з духовними ієрархами та захисті їхніх прав та
інтересів. Це виявилося у збільшенні вергельду за вбивство
служителів культу. Наприклад, за позбавлення життя єпископа
вергельд дорівнював 900 солідів, простого священика - 600
солідів, а диякона - 300 солідів. Таким чином, до VIII ст. церква
поступово посилювала свій вплив на стан справ у державі. У
цей час її землі за приблизними підрахунками охоплювали не
менше третини всього земельного фонду країни.
Літи
• На проміжному правовому щаблі між залежним і вільним
общинником перебувала своєрідна група осіб, що у
франків отримала назву "літи". Сам факт, що літа не
можна було відпустити на волю, свідчить про його
підневільний стан. Проте літа не можна зрівняти й з
рабом. Про це свідчить те, що літ вів своє господарство,
за його вбивство сплачувався вергельд лише вдвічі
менший, ніж за вільного франка, в той час, як за раба
платили штраф, що дорівнював його ринковій вартості.
Вергельд за вбивство літа і римлянина - 100 солідів. На
цій підставі можна стверджувати, що літи, як і римляни,
не мали франкського походження. Ймовірно це були
вільні колись варвари, яких завоювали франки під час
просування у Галлію. Залишені франками на захоплених
територіях літи не мали значного матеріального достатку,
проте мешкали у власному будинку і мали невелике
господарство.
Раби
• Найчастіше після франків у Салічній правді згадуються
раби. Про безправність раба і вартість його життя
свідчить такий титул із Салічної правди: "Якщо хтось
викраде раба, коня чи іншу тяглову тварину, той сплачує
вергельд у розмірі 30 солідів". Раб фактично перебував на
становищі речі, а вергельд за нього сплачувався на
користь господаря. Він не мав власності. Проте інколи
його праця оплачувалася. Інакше як можна пояснити
положення із Салічної правди про виплату рабом
вергельду в розмірі 6 солідів за зґвалтування рабині. Його
дружина, діти та особисте майно належали господарю.
Шлюб раба з вільною особою, як і вільного з рабинею,
призводив до втрати свободи. Звичайна ціна раба
становила 30-35 солідів, але раби, які володіли певною
кваліфікацією, оцінювалися у 75 солідів. Як правило, їхня
праця застосовувалася у великих господарствах.
Вільновідпущеники
• Один раз Салічна правда згадує про
вільновідпущеників. Тут говориться про відпущення
раба чи літа на свободу через дина-рій (спеціальний
ритуал звільнення). Після отримання свободи
невідомо, якого статусу набували колишні
невільники. Певно, кожен із них облаштовував своє
життя як умів чи як йому поталанило і користувався
певними життєвими благами подібно до вільних
людей.