ГЛОСАРІЙ З ЕКОНОМІЧНОЇ ІСТОРІЇ

1. Рабовласництво – перший в історії класовий суспільно-економічний

устрій, що базується на приватній (“античній”) формі власності і експлуатації
людини людиною, коли об’єктом привласнення стає сам безпосередній
виробник (раб).
2. Рабство патріархальне – пов’язане з натуральним типом господарства
(включає в себе і так зване “домашнє рабство”) і характеризується сумісною
участю як рабів, так і їхніх власників у трудовому процесі, а також помірним
ступенем експлуатації рабів, тому що обсяг їхньої роботи визначався
потребами сім’ї рабовласника.
3. Рабство античне (або класичне) – характерне для суспільств з
розвинутими товарно-грошовими відносинами, відрізняється більшою
ступінню експлуатації раба (праця якого орієнтована на задоволення
невизначених потреб ринку) і більшим юридичним закріпленням експропріації
особи раба.
4. Раби I типу – раби, труд яких суворо контролювався адміністрацією і які
були абсолютно незацікавлені економічно через те, що результати їхньої праці
повністю привласнювалися хазяїном.
5. Раби II типу – раби, яким надавалася певна громадянська і господарська
самостійність: право володіти рухомим і нерухомим майном (наприклад,
земельним наділом), відчужувати його, мати сім’ю, самостійно сплачувати
податки. До цього типу відносились раби на пекулії в Римі, ілоти у Спарті,
пенести в Фессалії, гімнесії в Аргосі.
6. Поліси – міста-держави, що були формами соціально-економічної і
політичної організації суспільства в Стародавній Греції і Стародавній Італії.
Поліс включав у себе місто з прилеглими аграрними територіями. Поліс
складався із громадян, що мали право на земельну власність і політичні права.
Частина населення міста в поліс не входила і не мала громадянських прав
(метеки, пріеки, раби, вільновідпущеники).
7. Ергастерії – в Стародавній Греції, Римській імперії і Візантії ремісничі
майстерні, що зазвичай використовували рабську працю.
8. Вілла – середній за розміром земельний маєток в стародавньому Римі, що
оброблявся працею рабів, вільновідпущеників і колонів.
9. Латифундії – великі земельні володіння римської аристократії, що
поділялися на невеликі ділянки (парцели), які надавалися в оренду колонам –
дрібним землеробам.
10. Патриції – (походить від pater – батько) – в Стародавньому Римі так
спочатку називалось усе корінне населення, що входило в родову общину,
складало римський народ і протистояло плебеям; потім ця назва перейшла до
родової аристократії.
11. Плебеї – в Стародавньому Римі спочатку вільне населення, що не
входило в родову общину і не мало права на користування громадськими
землями (ager publicus). Внаслідок тривалої боротьби з патриціями добилися
включення у склад римського народу і зрівняння їхніх прав з патриціями.
12. Ілоти – в Спарті землеробська частина населення, що юридично
вважалися власністю держави і були закріплені за земельними ділянками
спартіатів. Походили з завойованого дорійцями автохтонного населення
Мессенії.
13. Колонат – форма виробничих відносин між великим землевласником і
безпосереднім виробником – колоном, поширена в Римській імперії, за якої
велика земельна власність (латифундія) подрібнювалась на парцели – невеликі
наділи, що здавались землеволодільцями в оренду колонам, які поступово
прикріплювались до землі.
14. Пекулій – в Стародавньому Римі власність, що виділялась чільником
фамілії (сім’ї) в користування її членам (нащадкам, рабам). В більш вузькому
значенні – це земельний наділ, що за певних умов відчуження надлишкового
продукту на користь її власника передавався у користування рабу.
15. Римське право – система рабовласницького права у Стародавньому
Римі, що складалася з приватного права і публічного права і містила в собі
чітко розроблену систему норм, що регулювали різні види майнових відносин,
речових прав. Римське право дало класичний взірець юридичного регулювання
відносин приватної власності і було в подальшому запозичене багатьма
країнами Західної Європи.
16. Лікургів устрій – спартанське законодавство, що регулювало
функціонування інститутів спартанського суспільства (другої половини ХIХ –
початку IX–VIII ст.ст. до Р.Х.). Згідно з законами Лікурга вся земля
проголошувалась суспільною власністю і поділялась на сімейні наділи, що
оброблялись безправними землеробами-ілотами, вимушеними сплачувати
фіксований натуральний податок на користь спартіатів. Лікургів устрій
стримував розвиток ремесла і торгівлі, законодавчо обмежував грошовий обіг і
участь спартіатів у суспільному виробництві.
17. Кодекс Хаммурапі (XVIII ст. до Р.Х.) – система правових норм,
призначених головним чином для царських судів і спрямованих на
упорядкування соціально-економічних відносин. Вони були спрямовані на
підтримку традиційних соціальних інститутів, общинної власності на землю,
обмеження товарно-грошових відносин, лихварства та боргового рабства в
інтересах держави, узаконювали орендні відносини та відносини найму.
18. Феодалізм – класовий соціально-економічний устрій, що базується на
повній власності класу феодалів на основний засіб виробництва – землю – і
особистій (або поземельній) залежності від них класу безпосередніх виробників
– селян, які мали одноосібну власність на знаряддя праці і продукцію свого
приватного господарства (на землі, що юридично належала феодалу).
19. Романо-германський синтез – процес формування основ західно-
європейської цивілізації за часів раннього феодалізму під впливом
християнізації всіх сфер життя, успадкування елементів античної культури у
поєднанні з розкладом родоплемінного ладу у германських народів. Цей шлях
формування феодального суспільства найбільш характерний для ранньої
феодальної Франції і Італії.
20. «Салічна правда» – сбірник норм звичаєвого права епохи Меровінгів (6–
7 ст.ст.), що містив шкалу штрафів «вергельдів» за вбивство, або заподіяння
шкоди різним за соціальним становищем членам франкського суспільства.
 21. Аллод (от al – повний, od – володіння) – у германських племен в
ранньофеодальних державах Західної Європи земельна ввласність, що
підлягала вільному відчуженню.
22. Бенефіцій (від benef і cium – благодіяння) – у період раннього
середньовіччя у Західній Європі земельне володіння, що виділялося королем
(або крупним феодалом) в пожиттєве користування васалу за умов несення ним
військової або адміністративної служби.
23. Сеньйор – в Західній Європі за добу середньовіччя феодальний
землевласник (власник сеньйорії), що мав під своєю владою залежних селян. В
більш вузькому значенні цей термін означає землевласника, що стояв на чолі
групи залежних від нього васалів.
24. Серви – категорія залежних селян у ранній феодальній Франції, нащадки
рабів, колонів, літів, що з VIII ст. перебували в особисто спадковій залежності
від сеньйора і були обмежені в правах відходу з землі.
25. Посесори – нащадки римських землевласників у франкській державі (VI-
VII ст.ст.).
26. Трибутарії – нащадки римських колонів у франкській державі (VI-VII
ст.ст.).
27. Сеньйорія – феодальний маєток, що поділявся на домен, де
господарював сам землевласник, та селянські наділи, за користування якими
селяни відбували панщину, сплачували натуральну або грошову ренту.
28. Манор (від лат. maneo – залишаюсь, проживаю) феодальна вотчина в
середньовічній Англії.
29. Віллани – (від лат. villa – помістя) – в феодальній Франції, Італії,
Німеччині селяни особисто вільні, але поземельно залежні від феодалів. В
середньовічній Англії так називалися кріпаки, які мали від лорда земельний
наділ і відбували власними інвентарем і тягловою худобою панщину на користь
лорда.
30.Коттери – прошарок спадково-залежних від лордів найбідніших
англійських селян, що мали найдрібніші земельні наділи (огороди) або були
зовсім безземельними і відбували панщину інвентарем і худобою лорда.
31. Ерли – родова знать в ранньофеодальній Англії (на відміну від рядових
членів громад–керлів), що в IX ст. злились із тенами. З XI ст. – титул ерла став
тотожним титулу „граф”.
38. Керли – рядові вільні члени селянської громади в ранньофеодальній
Англії, основна маса яких перетворилася в 9–11 ст.ст. у феодально-
залежних селян, а верхівка – в дрібних феодалів.
33. Тени – службова верхівка в ранньофеодальній Англії, дружинники
короля.
34. Сокмени – особисто вільні селяни в ранньофеодальній Англії,
зобов’язані феодалові деякими повинностями. В XV-XVI ст. ст. злилися із
фрігольдерами.
35. Фолькленд – наділ, яким громада селян в ранньофеодальній Англії
володіла за „народним правом” і який так і не зазнав «алодизації» – розподілу
на вільно відчужувані наділи.
36. Бокленди – в Англії з VII ст. королівські дарування землі ерлам, тенам і
монастирям з правами збирання доходів, судочинства, стягування штрафів,
коли король фактично дарував не землю, а владу над вільними селянами, право
імунітету. Право фолькленду на землю при цьому не відмінялось.
37. Феодальна земельна рента – форма вилучення надлишкового продукту
з селян на користь феодалів, що на різних ступінях розвитку феодального
суспільства була переважно відробітковою (панщина); продуктовою
(натуральний оброк) і грошовою.
38. Вергельд – у германських варварських „Правдах” грошова компенсація
за вбивство вільної людини, що поступово витіснила кровну помсту.
39. Сокмени – особисто вільні селяни в ранньофеодальній Англії,
зобов’язані феодалові лише деякими повинностями.
40. Фригольд – феодальне володіння в середньовічній Англії, спадкове або
пожиттєве (могло бути лицарським, селянським, міським, церковним).
Фрігольдери – селяни, що були особисто вільні, мали фіксовану ренту, права
заповіту і відчуження наділу, а також захисту в королівських судах.
41. Копігольд – основна форма феодально-залежного землекористування в
Англії в XV-XVII ст. ст. (найчастіше пожиттєвого). Копігольдери – селяни-
користувачі землі, яка належала лорду, що господарювали на ній на основі копії
– виписки із протоколу маноріального суду. Вони не мали права захисту в
судах, розпорядження наділом і несли суттєві повинності на користь лорда.
42. Коммутація ренти (від лат. commutatio – переміна) – заміна панщини і
продуктової ренти грошовим оброком за доби феодалізму.
43. Фогти (нім. Vogt – захисник) – в Німеччині суддя у вотчині монастиря, в
ширшому значенні – світські феодали, що виконували захисні, адміністративні
і судові функції в землях, що належали Церкві.
44. Лейбагене – особисто залежні селяни в феодальній Німеччині.
45. Грундгольден – поземельно залежні селяни в феодальній Німеччині.
46. Ганза – торгове і політичне об’єднання північно-німецьких міст в XIV-
XVI ст. ст. на чолі з Любеком, що здійснювало посередницьку торгівлю між
Західною, Північною і Східною частинами Європи.
47. Цех – об’єднання ремісників однієї спеціальності в територіальних межах
одного міста в середньовічній Європі.
48. Магдебурзьке право – одна із найбільш відомих систем феодального
міського права (склалася в XIII ст. в німецькому місті Магдебург), що
юридично закріплювала права і свободи городян, їхнє право на
самоврядування.
49. Майстер цеховий – дрібний, економічно самостійний виробник –
ремісник у середньовічну добу, повноправний член цеху, що працював у
власній майстерні, маючи підмайстрів і учнів.
50. Підмайстер – у середньовічних цехах ремісник, що пройшов строк
учнівства і працював у майстра по найму декілька років, після чого склавши
іспит сам ставав майстром. В XV-XVI столітті починає поширюватись
категорія «довічних підмайстрів».
51. Партачі – підмайстри, що не здобули офіційно прав цехових майстрів,
але нелегально виробляли ремісничу продукцію і реалізовували її. Зазнаючи
переслідувань з боку офіційної цехової ієрархії, нерідко знаходили підтримку у
феодалів.
 52. Патриціат – вищий, найбільш заможний і привілейований прошарок
населення середньовічних західноєвропейських міст, що складався з купців,
лихварів, міських землевласників і т.ін.: і найчастіше захоплював владу в містах
після набуття ними самоврядування.
53. Комунальні революції – в XI-XIII ст. ст. рух громад проти феодалів,
спрямований на здобуття прав самоврядування.
54. Лівантійська торгівля – міжнародний транзит, що зв’язував міста
Західної Європи через італійські міста-республіки і Візантію з ринками країн
Середньої Азії і Далекого Сходу. Криза Лівантійської торгівлі, що настала у
1453 р. у зв’язку із захопленням турками Константинополя, дала поштовх
Великим географічним відкриттям.
55. Шедевр – екзаменаційний ремісничий витвір, що його повинен був
виконати підмайстер із свого матеріалу для здобуття звання цехового майстра.
56. Шампанські ярмарки – в XII-XIII ст. ст. великі ярмарки, що тривали
майже цілий рік у французькій провінції Шампань, де зустрічалися
товаропотоки Ганзейської і Лівантійської торгівлі.
57. Монархія абсолютна – держава, чільником якої є монарх, чия влада не є
обмеженою конституцією і парламентом. Історично ця форма правління була
найбільш характерна для рабовласницького і феодального устрою, хоча й може
виходити за хронологічні межі цих епох.
58. «Революція цін» – один з суттєвих наслідків Великих географічних
відкриттів, коли приплив золота в Європу (особливо в Іспанію, Португалію і
Англію) призвів до значного росту цін (в Іспанії і Португалії – в 5 разів, в
Англії – в 4 рази, в середньому по Європі в 2–3 рази) від чого виграли
товаровиробники – мануфактуристи і селяни і програли отримувачі фіксованих
рентних і орендних платежів – поміщики, що змушені були перебудовувати на
капіталістичний лад свої помістя (англійські джентрі), або емігрувати в колонії
(іспанські конкістадори).
59. Первісне нагромадження капіталу – процес відділення безпосереднього
виробника (селянина, ремісника) від засобів виробництва (насамперед, землі)
які зосереджуються в руках небагатьох членів суспільства, де перетворюються
на капітал, а маса особисто вільних, але позбавлених засобів виробництва (і
існування) виробників вимушена продавати власну роботу силу і
перетворюється таким чином на клас найманих робітників.
60. «Огороджування» – масовий сгін англійських селян-копігольдерів з
орендованих ними земель, що були власністю лордів, який набув поширення в
XVI столітті і був зумовлений капіталістичною перебудовою поміщицьких
господарств, їхньою переорієнтацією на виробництво товарної вовни.
61. Секуляризація земель – конфіскація церковних земель державою,
зокрема, скасування монастирськгго землеволодіння в Англії королем Генріхом
VIII Тюдором в ході Реформації XVI ст.
62. Протекціонізм – економічна політика держави, спрямована на захист
національної економіки від іноземної конкуренції, що реалізується шляхом
фінансового заохочення вітчизняної промисловості, стимулювання експорту і
обмеження імпорту за допомогою високих ввізних мит.
63. Фрітредерство – (від англ. free trade – вільна торгівля) – напрямок в
економічній теорії і політиці промислової буржуазії, що виник в останній
третині XVIII ст. у Великій Британії, основними принципами якого були –
вимога свободи торгівлі (зокрема низьких мит) і невтручання держави у
приватно-підприємницьку діяльність.
64. Проста кооперація – перша стадія розвитку капіталістичного
виробництва, що передувала мануфактурі, форма усуспільнення праці, коли
капіталіст експлуатує ручну працю значної кількості найманих робітників, які
виконують однорідну роботу.
65. Мануфактура (від латинського manus – рука, factura – виготовлення)
капіталістичне підприємство, що засноване на роздподілі праці і ручній
ремісничій техніці (середина XVI – кінець XVIII ст. ст. – в Західній Європі; 2
пол. XVII – перша половина XIX ст.ст. – в Україні).
66. «Криваве законодавство» – назва жорстоких законів, прийнятих в
Англії в кінці XVІ – на початку XVIІ ст. ст. і спрямованих проти жербраків і
селян, експроприйованих в ході «огороджувань».
67. Алькабала – податок на торгові угоди в Іспанії і її колоніях (XII ст. –
1845 р.). Введення алькабали в Нідерландах (1571 р.) послугувало одним із
найсильніших поштовхів до загального повтсання 1572 р. на півночі країни
проти Іспанської імперії.
68. Промисловий переворот – якісний перехід від мануфактури, що
базується на розподілі ручної праці до фабрики, заснованої на використанні
системи машин.
69. Луддити – учасники перших стихійних виступів проти застосування
машин і посилення капіталістичної експлуатації в ході промислового
перевороту у Великій Британії (кінець XVIII – початок XIX ст. ст.).
70. Чартизм – перший масовий, політично оформлений революційний рух
пролетаріату у Великій Британії в 1830–1850 рр.
71. Роботні будинки – англійські притулки для жебраків (XVII –XIX ст.ст.) з
важкими умовами життя і праці, куди згідно з англійськими законами
примусово поміщалися всі жебракуючі.
72. Навігаційний акт Кромвеля – виданий в Англії в 1651 р. документ, що
забороняв каботажне плавання іноземних кораблів між англійськими портами,
давав змогу іноземним купцям постачати в Англію лише товари своєї країни і
підтверджував монополію англійських комерсантів на торгівлю з колоніями
Англії. Направлений проти Голандії.
73. Юнкерство – німецькі великі землеволодільці із дворян, що
користувалися величезним впливом в сільськогосподарському секторі і в
німецькій державі взагалі. У другій половині XIX ст. стали ділити політичний
вплив із буржуазією, а в своїх помістях все більше застосовували капіталістичні
методи господарювання.
74. Митний союз – угода двох або декількох держав про скасування між
ними митних бар’єрів і формування території з єдиним митним тарифом.
Товари учасників митного союзу ввозяться на територію учасників без мит.
75. «Пруський шлях» розвитку капіталізму в сільському господарстві –
еволюційне «вростання» села в капіталістичні відносини при збереженні
великого поміщицького землеволодіння, виділенні невеликої кількості міцних
селянських господарств та зубожінні і обезземеленні значної частини
селянства, перетворенні найбідніших селян на батраків.
 76. Гроссбауери – найбільш заможна частка німецького селянства, що
наряду із юнкерами володіла у XVIII – першій половині XX ст. ст. значною
частиною орних земель Німеччини.
77. Скваттерство (від англ. sguat – оселятися самовільно на чужій землі) –
захват фермерами вільних земель, що набув особливих масштабів у XVII ст. на
Північному Заході США, а також Австралії.
78. Сервенти – білі раби, найбідніші і найбезправніші переселенці з Європи
до Північної Америки в XVII – XVIII ст.ст. За право переїзду до Америки на
певний час ставали рабами (діти – на 72 місяці, дорослі – на 36 місяців).
79. Квінт-рента – четверта частина врожаю, яку віддавали орендатори землі
в центральних колоніях Північної Америки латифундістам.
80. Фермер – в капіталістичних країнах власник приватного господарства,
який господарює на власній землі.
81. Гомстед-акт – прийнятий в 1862 р. в США в ході Громадянської війни
закон, що надавав кожному американському громадянину право на отримання
(за умови сплати незначного мита) земельної ділянки у 180 акрів (65 га) –
гомстеда, який через певний час особистого господарювання на цій землі
переходив у його приватну власність.
82. «Американський» шлях розвитку капіталізму в сільському
господарстві – передбачає швидкий розвиток капіталістичних відносин в
аграрному секторі на основі формування високотоварного фермерського
господарства (на власній землі фермера) при відсутності поміщицького
землеволодіння, а отже – і рентних платежів селян на користь великих
землевласників.
83. Фінансові групи – конкретні форми прояву фінансової олігархії, що
створюються на основі зрощування промислових і банківських монополій під
контролем найпотужніших з них.
84. Трест – форма монополістичного об’єднання, в рамках якого його
учасники втрачають виробничу, комерційну, а нерідко і юридичну
самостійність. Реальна влада в трестах зосереджується в руках правління, або
головної компанії.
85. Картель – форма монополістичного об’єднання, учасники якого
заключають угоду про регулювання обсягів виробництва, умов збуту продукції,
найму робочої сили в цілях вилучення монопольних прибутків, але зберігають
комерційну і виробничу самостійність.
86. Синдикат – форма монополістичного об’єднання, при якій розподіл
замовлень, закупки сировини і реалізація виробленої продукції здійснюються
через єдину контору. Учасники синдикату зберігають виробничу, але втрачають
комерційну самостійність.
87. Концерн – одна з складних форм монополістичних об’єднань, що
включає підприємства промисловості, транспорту, торгівлі і банківської сфери,
учасники якого зберігають формальну самостійність, але підкоряються
контролю з боку фінансових магнатів, що його очолюють.
88. Контрибуція – платежі, що накладаються на переможену державу на
користь держави-переможниці (сучасним міжнародним правом заборонена).
89. Репарації – в міжнародному праві форма міжнародно-правової
відповідальності, що полягає у відшкоджуванні державою скоєних нею збитків
в грошовій, чи іншій формі. Виплата репарацій зазвичай передбачається при
укладанні мирних угод.
90. Індустріалізація – процес створення крупного машинного виробництва в
усіх галузях народного господарства і, насамперед, в промисловості.
91. «Новий курс» – система заходів уряду президента США Франкліна
Рузвельта в 1933–1938 рр. для ліквідації наслідків економічної кризи 1929–1933
рр., в рамках якої посилення державного регулювання капіталістичної
економіки поєднувалося з певними реформами в соціальній сфері.
92. «Мейдзі ісін» (япон. – оновлення, реставрація Мейдзі) – незавершена
буржуазна революція 1867–1868 рр. в Японії, яка скасувала владу сегунів з
дому Токугава і відновила владу імператорів в особі Муцухіто, уряд якого
ініціював індустріалізацію і буржуазну модернізацію соціально-економічного
устрою Японії при збереженні багатьох феодальних традицій.
93. Дайме – князі у феодальній Японії, чия політична і економічна влада в
провінціях була підірвана в ході перетворень «Мейдзі».
94. Самураї – (від япон. «самурау» – служити) – у феодальній Японії: 1) в
широкому значенні – світські феодали; 2) у вузькому (і найбільш поширеному)
значенні – військово-феодальний стан дрібних дворян.
95. Сегунат – уряд сегунів (військово-феодальних правителів Японії в 1192–
1867 рр.), при якому імператорська династія була позбавлена реальної влади.
96. Дзайбацу – назва монополій і кланових угруповань фінансової олігархії
Японії до її поразки у другій світовій війні.
97. Система «пожиттєвого» найму в Японії – звичаєва традиція, згідно з
якою людина працює на фірмі, як правило, до виходу на пенсію, або до смерті,
будучи пов’язаною з її адміністрацією і колективом мережею не тільки
економічних, але й побутових, культурних та ін. відносин.
98. Програма «Доджа і Шоупа» – програма фінансової стабілізації
японської економіки, впроваджена американською окупаційною адміністрацією
в рамках започаткованого з 1949 р. так званого «зворотнього курсу» США щодо
Японії.
99. Аріїзація власності – політика конфіскації економічних активів, що
належали особам єврейської національності, яку проводив гітлерівський уряд з
кінця 1930-х років.
100. Програма Гінденбурга – застосовувана в Німеччині з 1916 р. по 1918 р.
програма державного регулювання економіки, яка передбачала обов’язкову
трудову повинність, прямі інвестиції держави у промисловість і транспорт,
примусове переміщення робочої сили, обов’язкові поставки
сільськогосподарської продукції за твердими цінами (продрозкладка) і т.п.
101. МЕФО – створена нацистами корпорація, яка оплачувала поставки
продукції для переозброєння німецької армії до квітня 1938 року так званими
МЕФО-векселями, що гарантувалися Рейхсбанком, але не мали реального
матеріального забезпечення.
102. План Дауеса – пом’якшений план вилучення з Германії репарацій на
користь країн-переможниць у першій світовій війні, який передбачав і певні
зовнішні інвестиції ( в основному американські) в німецьку економіку. Діяв з
1924 по 1929 рр.
 103. План Юнга – план реструктуризації репараційних виплат Німеччини на
користь країн-переможниць у другій світовій війні, що діяв з 1929 по 1931 рр.
104. «Трудовий фронт» – нацистська організація, сформована замість
ліквідованих профспілок, що примусово об’єднувала трудящих Німеччини,
позбавлених можливості відстоювати свої права на фоні всевладдя держави і
адміністрації підприємств.
105. Реконверсія – переведення економіки країни після закінчення війни на
виробництво цивільної продукції.
106. Стагфляція – аномальна поведінка цін під час криз надвиробництва –
їхнє зростання на фоні накопичення товарних надлишків, що спостерігалося під
час криз 1957–1958рр., 1974–1975рр.
107. «План Маршалла» – план фінансової допомоги з боку США країнам
Західної Європі і Турції, що постраждали під час другої світової війни, який
охоплював 16 країн і діяв на протязі 1948–1952 рр.
108. Аграрні кризи – економічні кризи надвиробництва в сільському
господарстві, що проявляються в зростанні нереалізованих надлишків
сільгосптоварів, падінні цін, скороченні обсягів виробництва, розоренні
дрібних і середніх виробників, зростанні безробіття.
109. Структурні кризи – енергетична, сировинна, продовольча, фінансова –
глибокі диспропорції в галузевій структурі народного господарства провідних
індустріальних країн, що проявилися в 1970-х–1980-х роках і дали поштовх для
глибокої перебудови структури народного господарства країн Заходу на
користь наукомістких виробництв.
110. Привласнююче господарство – господарство первіснообщинної доби,
що базувалося на збиральництві і полюванні.
111. Відтворювальне господарство – господарство, що характеризується
активним втручанням людини в природні процеси, яке виникло після
доместикації людиної рослин і тварин при переході до штучної обробки грунту.
112. Цивілізація (в системі А. Тойнбі) – неповторна єдність декількох
народів, об’єднаних навколо спільних релігійних цінностей і культурних рис
«активною меншиною», яка проходить фази зародження, розвитку, надлому і
занепаду.