1.

Якими були соціально-політичні наслідки завойовницьких війн

Риму (III-II ст. до н.е.)?

Розширення території Риму призвело до появи такої верстви населення

як плебеї. Плебеї- добровільні переселенці з союзних громад або
нассильно переселені жителі підкорених міст. Республіканська форма
правління яка з’вилася у Римі також була пов’язана з роширенням
території що призвело до збільшення кількості людей в сенаті до 300
чоловіків. У цей період можна відзначити що народні збори не мали
реальної сили. На території підкорених общин створювалися колонії з
римським або латинським правом.Жителі колоній отримували такі самі
обов’язки, як і римські громадяни.

2. Чому в ІІ ст. до н.е. сільське господарство і ремесло переживали

в Римській республіці період піднесення? Які факти підтверджують це?

 Сільське господарство в II—І ст. до н. е. переживало підйом. Про його

стан докладно повідомляють римські автори Катон (II ст. до н. е.) і
Варрон (І ст. до н. е.). Значно поширилося виноградарство, маслино- і
овочівництво, урожайність зернових до І ст. до н. е. досягла 10—15
ц/га. Землеробство забезпечило Італію продуктами харчування, в тому
числі хлібом (привізного вистачало тільки на Рим і військо), воно
вважалося престижним заняттям. В обробці врожаю використовували
преси — з вантажем, клиновий, гвинтовий, а також давильний для
вичавлювання винограду, оливок, овочів, млини з жорнами із
вулканічних порід або дробленого базальту (появилися з V ст. до н. е.).
На початку нової ери почали будувати водяні млини.
Піднесення сільського господарства II—І ст. до н. е. можна пояснити
трьома причинами:
— широким запровадженням рабства;
— встановленням ринкових зв´язків між містом і селом, які мали
потребу в продукції один одного. Товарною галуззю в маєтку, як
правило, ставала лише яка-небудь одна. Основна маса продуктів у
ринковий обіг не втягувалася. Наприклад, катонівський маєток
забезпечував себе всім аж до кілків і вербових лозин для підв´язування
винограду;
— переходом від дрібного до великого землеробства.
Найпоширенішим видом був фільварок на кілька сот югерів (середня
вілла становила 200—300 югерів (50—60 га) землі з 10—20 рабами). У
таких маєтках, де контроль за рабами був ефективнішим, застосовували
елементи простої і складної кооперації. Товарність фільварку сягала 70
—90 %. Існували також дрібні господарства сільського плебсу площею
10—30 югерів землі з використанням 1—2 рабів. Хоча такі
 господарства часто розорялися, вони пристосовувалися до всіх змін
економіки.
Збільшення чисельності селян викликало могутній рух вільного
громадянства за аграрні реформи. Частково ці проблеми було вирішено
за законом Тіберія Гракха (134 р. до н. е.), що обмежував кількість
земель, які можна було взяти в оренду в держави із фонду агер
публікус — не більш як 1000 югерів на сім´ю. Землю понад цю норму
повертали в державу та ділили на ділянки по 30 югерів для
безземельних і малоземельних громадян. Щоб попередити розорення,
ці землі не можна було дарувати або продавати. У III ст. до н. е. цей
принцип відмінили; усі громадяни, які володіли державною землею в
розмірах 500 югерів, отримували її у повну приватну власність. Ця
подія мала двояке значення: з одного боку, сприяла розвитку товарно-
грошових відносин на селі, прагненню власників зробити маєток більш
прибутковим, а з другого — фактично відкривала шлях до концентрації
землі в руках багатих.
Рабство проникало також у ремесла, які на рубежі II—І ст. до н. е.
бурхливо розвивалися. Переважали майстерні, у яких працював
вільний майстер з 1—2 рабами; лише в галузях, де вироблялися товари
широкого вжитку, налічувалося до сотні робітників. Досить часто
стали виходити на волю раби-ремісники (вільновідпущені).
За рахунок узаконеної експлуатації провінцій (сплата податків і
нерівноправна торгівля), які вважалися "маєтками римського народу",
швидко розвивалися ремесла. Римлянам належить заслуга винаходу
бетону (II ст. до н. е.), відкриття методу дуття скла (І ст. до н. е.).
Визначилася спеціалізація різних видів ремесел, склалися ремісничі
центри: у Путеолах виробляли вироби із заліза, у Капуї — з бронзи й
свинцю, у Калах і Минтуріях — сільськогосподарські знаряддя, в
Арреції — кераміку, у Таренті — шерстяні вироби, у Північній Італії
— льняні тканини. Ремісники створювали колегії за професіями, куди
приймали також вільновідпущеників і рабів.
3. Проаналізуйте особливості розвитку ремесла, торгівлі та лихварства
в пізньореспубліканський період.
Відбувся перший прогрес в агротехніці. Розширювалися посівні
площі. Вдосконалювалися коса, серп, борона із зубцями. В І ст. почали
використовувати жатку з широким захватом, колісний плуг, мінеральні
добрива, виник водяний млин. Розвивалась агротехнічна наука (твори
Катона "Про землеробство", Веррона "Сільське господарство",
Колумелли "Про сільське господарство").
Значних успіхів досягнуто в ремісництві. Промисловою одиницею
була майстерня, в якій працювали вільновідпущений майстер і кілька
рабів. Великих майстерень, типу грецьких ергастерій, у Римі не було.
 Виняток становило виробництво цегли, керамічних і скляних виробів.
На базі ремісничих майстерень виникали підприємства типу
роздаткової системи, які створювали скупники. Ремісництво мало
галузеву і географічну спеціалізацію. В Іспанії добували срібло і
свинець, в Галлії залізні руди, в Дакії - золото, в місті Капуя
виготовляли вироби з бронзи, мідний посуд, лампи. Широкого розмаху
набуло будівництво. У містах споруджували кам'яні будинки, храми,
палаци, цирки, терми, водопровід. Шосейні дороги, що зв'язували Рим
з районами Італії, збереглися до наших часів. Розвивалося
суднобудування. Однак, на відміну від Греції, ремесло не було
престижним. Воно вважалося справою рабів і бідних.
Широкого розвитку набула торгівля. Цьому сприяло об'єднання
Середземномор'я під владою Риму, спеціалізація господарства і
орієнтація його на виробництво товарів, географічний поділ праці,
успіхи в суднобудуванні, спорудженні доріг. В Італії в кожному місті
був ринок, де продавали хліб, худобу, вина, продукти городництва і
тваринництва, вироби ремісників, рабів. Інтенсивною була морська і
караванна торгівля з провінціями. Із Сірії привозили дорогі тканини,
скло, ювелірні вироби, з Єгипту - лляні тканини, пшеницю, папірус, з
Північної Африки — пшеницю, диких звірів, слонову кістку, золото,
Іспанії - золото, срібло, олово, залізо, мідь, Галлії - виноград, вино,
кераміку, Далмації - дерево, з Панонік і Британії - рабів.
З Італії експортували вино, оливкову олію, металеві, керамічні,
шерстяні, скляні, ювелірні вироби. Вартість римського експорту була
нижчою від вартості імпорту.
В Італії існувало професійне купецтво, в основному із стану вершників.
До утворення імперії зовнішня торгівля Риму була посередницькою і
не могла конкурувати з грецькою.
В епоху імперії греків поступово витіснили з торгівлі. Купці
об'єднувалися в колегії, які мали кошти, кораблі, агентів у правліннях.

4.          Охарактеризуйте основні джерела рабства в Римі в II ст. до н.е.

Основним джерелом рабів було захоплення в полон іноземців. Саме

вони становили більшість рабів у Стародавньому Римі, про що свідчать
аналізи численних письмових джерел, зокрема, надгробних написів.
Наприклад, як вказує відомий французький історик Клод Ніколе,
більшість рабів на Сицилії наприкінці II ст. до н. е. (коли рабство на
острові досягло найбільших масштабів) були уродженцями Малої Азії,
Сирії, Греції, котрі були до цього захоплені Римом.
Другим джерелом рабів було морське піратство, котре досягло
кульмінаційного пункту у епоху першого тріумвірату (середина I ст.
до н. е.), котре у окремі періоди римської історії також значно сприяло
збільшенню числа рабів.
Бували і такі випадки, коли держава піддавала громадянина maxima
capitis deminutio, тобто перетворювала його на раба за скоєні ним
злочини. Засуджені на страту злочинці формально зараховувались у
розряд рабів тому, що в Римі тільки раба можна було передавати в руки
ката. Пізніше для деяких злочинів кара було пом'якшена, і «рабів кари»
засилали у копальні або каменоломні.
До всім перерахованих джерел рабства потрібно додати ще певний
природний приріст невільного населення за рахунок народження дітей
у рабинь.