ЗНАЧЕННЯ ВЕЛИКИХ

ГЕОГРАФІЧНИХ ВІДКРИТТІВ
ДЛЯ ЄВРОПИ ТА
УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ.
ТР-13 Кріпак Гліб
• Вели́кі географі́чні відкриття́ — у всесвітній
історії період XV—XVI століть, в ході якого
європейські нації здійснили географічні
відкриття майже в усіх регіонах Земної кулі.
Були знайдені нові землі і морські маршрути до
Африки, Америки, Азії та Океанії. Європа дала
початок загальнопланетарній глобалізації й
вестернізації, докорінно змінивши політично-
економічну й соціально-культурну карту
старого світу. Передовими країнами цього
періоду були Португалія і Кастилія (Іспанія),
наприкінці періоду — Англія, Франція,
Голландія. Рушіями відкриттів були поширення
християнства і боротьба з ісламом, розширення
володінь і пошук ресурсів (дорогоцінних
металів, прянощів, рабів, інших товарів)
 ЗНАЧЕННЯ ВЕЛИКИХ ГЕОГРАФІЧНИХ
ВІДКРИТТІВ
• Великі географічні відкриття мали надзвичайно важливе значення не лише для
європейської, але й для світової економіки. Це полягає в наступному:
 1.РОЗШИРИЛАСЯ ТЕРИТОРІАЛЬНА СФЕРА
ОБІГУ
• Виникли економічні зв’язки між країнами Європи та найвіддаленішими землями і народами різної
матеріальної культури. Внаслідок відкриття нових земель до кінця ХVI ст. площа відомої європейцям
поверхні Землі збільшилася в шість разів. Кордони європейського світу за двісті років значно розширилися й
охопили майже всю планету, за винятком Австралії.
 2.ЗБІЛЬШИВСЯ ОБСЯГ ТОРГІВЛІ
• Розширився торгівельний асортимент за рахунок нових товарів (тютюн, чай, какао, кава,
картопля, кукурудза, томати тощо); різко збільшився обіг відомих, але рідкісних раніше
рису, цукру, прянощів (останніх в XVI ст. надходило в 30 разів більше, ніж у період
венеціанської торгівлі), а також промислової сировини (бавовни, наприклад).
 3.РОЗШИРЕННЯ РИНКІВ
• Епоха Великих географічних відкриттів призвела до розширення зовнішніх ринків.
Збагачення європейських народів за рахунок пограбування колоній, прямого або
непрямого (заснованого на нееквівалентному обміні), розширило також внутрішні ринки.
Новий світ став ринком збуту для мануфактур Європи, європейці в обмін на колоніальні
товари повинні були виробляти своїх товарів набагато більше, ніж раніше. Отже
паралельно йшло зростання продуктивних сил.
 4.МОНОПОЛЬНІ ТОРГІВЕЛЬН ОБ’ЄДНАННЯ

• Боротьба за оволодіння новими

ринками призводить до створення в
ряді країн монопольних торгівельних
об’єднань, які регулювали торгівлю
купців у певних регіонах світу.
Найбільш потужними з них стали
голландська та англійська Ост-Індські
компанії, яким вдалося монополізувати
індійський ринок. Величезні масштаби
колоніальної експансії реалізували
завдання первісного нагромадження
капіталу.
 БРИТАНСЬКА ОСТ-ІНДІЙСЬКА КОМПАНІЯ
• У 1600 р. згідно з хартією королеви Єлизавети засновується Ост-Індійська компанія, що
отримала монопольне право на торгівлю з Ост-Індією. Компанія мала великий вплив на
життя і політичні рішення всієї Британської Імперії і відігравала важливу роль у її
створенні. Колишні співробітники компанії, заробивши великі на ті часи гроші після
відходу від справ ставали як правило дуже багатими і впливовими людьми в Британській
Імперії, великими землевласниками, отримували дворянські титули, проходили в
англійський парламент, лобіюючи інтереси компанії.
 ЕКСПАНСІЯ
Діяльність Британської Ост-Індійської компанії в Індії
почалась в 1612 році, коли Джахангір дозволив заснувати
факторію в Сурат.
У 1612 році збройні сили компанії завдають серйозної
поразки португальцям в битві при Сува. В 1640 місцевий
правитель Віджаянагара дозволив заснувати другу
факторію в Мадрасі. В 1647 році компанія вже має 23
факторії в Індії.
У 1687 штаб-квартира Компанії в Західній Азії була
переміщена з Сурату в Мумбай. Компанія спробувала
силою домогтися торговельних привілеїв, але програла, і
була змушена просити Великого Могола про милість. У
1690 році було засновано поселення компанії в Калькутті,
після відповідного дозволу Великого Могола .Почалася
експансія Компанії на субконтинент. У той же час така ж
експансія відбулася низкою інших європейських компаній
• Англо-майсурські війни 1766—1799 років і Англо-маратхські війни 1772—1818 років встановили домінування компанії
на південь від річки Сатледж.
• Британці монополізували зовнішню торгівлю Бенгалії, а також найважливіші галузі внутрішньобенгальської торгівлі.
Різко зросли податки. Результатом був страшний голод 1769—1770 років, під час якого загинуло від 7 до 10 мільйонів
бенгальців. У 1780-1790-х роках голод у Бенгалії повторився.
• Британія бачила своїм конкурентом Російську імперію. Побоюючись впливу росіян на Персію, компанія почала
посилювати тиск на Афганістан, в 1839—1842 відбулася Перша англо-афганська війна. Росія встановила протекторат над
Бухарським ханством і приєднала Самарканд в 1868, між двома імперіями почалося суперництво за вплив у Середній Азії,
«Велика гра».
• У 1857 році спалахнуло повстання проти британської Ост-Індійської компанії, відоме в Індії як Перша війна за
незалежність або Повстання сипаїв. Однак заколот було придушено, і Британська імперія встановила прямий
адміністративний контроль майже над усією територією Південної Азії.
 МОНОПОЛІЯ
• У 1720 році 15 % британського імпорту було з Індії. Практично весь цей імпорт проходив через компанію. Під тиском лобістів
компанії, її ексклюзивні привілеї продовжувалися в 1712 і 1730 — до 1766 року.
• Семирічна війна 1756—1763 закінчилася поразкою Франції. Їй вдалося зберегти тільки маленькі анклави без військової
присутності. Британія почала свою бурхливу експансію в Індії. Витрати на захоплення Бенгалії викликали серйозні фінансові
труднощі компанії, які були посилені економічною стагнацією в Європі. Рада директорів спробувала уникнути банкрутства,
звернувшись до парламенту за фінансовою допомогою. У 1773 році компанія отримала більше автономії в своїх торгових операціях
в Індії, і почала торгівлю з Америкою. Монополістична діяльність компанії стала приводом для Бостонського чаювання.
• До 1813 року компанія захопила контроль над всією Індією, виключаючи Пенджаб, Сінд і Непал. Місцеві князі стали васалами
Компанії. Викликані цим витрати змусили звернутися до парламенту з петицією про допомогу. В результаті була скасована
монополія, виключаючи торгівлю чаєм, і торгівлю з Китаєм. У 1833 році залишки торгової монополії були знищені.
• У 1845 році голландську колонію Транкебар було продано Британії. Компанія почала розширювати свій вплив на Китай, Філіппіни і
Яву. Відчуваючи нестачу коштів для закупівель чаю в Китаї, компанія почала масове вирощування в Індії опіуму для експорту в
Китай.
 ПЕРША ОПІУМНА ВІЙНА(1839-1842)
• В 17-18-му століттях продаж товарів з Китаю (в основному шовк,
порцеляна та чай) в Європу створив торговий дисбаланс між
династією Цин Китаю та Британською імперією. Європейські
моряки ввозили товари в Китай через єдиний дозволений порт, в
місті Кантон. Таким чином влада Китаю могла контролювати
торгові потоки з Європою. Щоб порушити дисбаланс торгівлі,
Британська Ост-Індійська компанія, почала продавати опіум,
вирощений в Індії, через незалежних торговців в обмін на срібло.
Опіум транспортували до Китайського узбережжя, де місцеві
посередники заробили величезні прибутки, продаючи ліки
всередині Китаю. Наплив наркотиків змінив китайський торговий
профіцит, вимивав з ринку срібло та збільшив кількість
наркозалежних всередині країни.
• Коли урядовий комісар в м. Кантоні Лінь Цзе-сюй в травні 1839 року вжив рішучих заходів проти масового
контрабандного довозу опіуму, конфіскувавши його у британців і знищивши, британський флот без оголошення війни
почав воєнні дії проти Китаю. Непідготовлена і погано озброєна китайська армія зазнала поразки. Незважаючи на опір
китайської армії, британські війська захопили і пограбували міста Нінбо, Амой, Шанхай та острови Гонконг і Чжоушань,
підступили до Нанкіна. Уряд Китаю капітулював перед агресором і 29 серпня 1842 року підписав з Великою Британією
Нанкінський договір — перший нерівноправний для Китаю договір.

• За результатами мирного договору Велика Британія отримала у довічне користування острів Гонконг, а також відкрила
свої торгові представництва у містах Шанхай, Нінбо, Амой, Фучжоу та Кантон, створивши домінуючі умови для
британської колоніальної торгівлі.
• Перша опіумна війна стала початком тривалого періоду послаблення держави і громадянської смути в Китаї, що призвело
до закабалення країни з боку європейських держав і довготривалої депопуляції населення. Так в 1842 р. населення Китаю
становило 416 118 200 осіб, з них 2 млн. — наркоманів, у 1881 — 369 183 000 осіб, з них 120 млн. — наркоманів.

Сторони
Велика Британія Династія Цін
Військові сили
19 000 200 000
Втрати
69 убито,
451 поранено 18 000–20 000
 ДРУГА ОПІУМНА ВІЙНА(1856-1860)
У 1851—1864 роках в імперії Цін йшла громадянська війна. Ослаблення влади маньчжурських імператорів після Першої
опіумної війни стало переломним моментом в історії цієї держави. На території імперії утворилася Тайпінська держава, з
якою маньчжурський уряд вів виснажливу боротьбу.

На перших порах громадянської війни іноземні торговці і місіонери співчували тайпіням.

Формально Велика Британія, Франція і США на початковому етапі тайпінського повстання дотримувалися нейтралітету.
Однак насправді вони вже в 1854 році спробували використовувати громадянську війну в своїх цілях. Дипломатичні
представники цих країн пред'явили імператору спільну вимогу про переукладання договорів 1842—1844 років. Держави
вимагали собі права необмеженої торгівлі по всій території Китаю, допущення своїх постійних послів до Пекіну,
офіційного права торгувати опіумом. Цінський уряд відхилив ці вимоги, але до відкритого конфлікту це не призвело, так
як військові сили Великої Британії в цей час були пов'язані війнами з Російською імперією та Персією, а також
придушенням повстання в Індії.
 ПРИВІД
• Коли Велика Британія, Франція та Росія звільнили свої сили після Кримської війни, британці стали
шукати привід для розв'язання військового конфлікту в імперії Цін. Такий привід знайшовся — це
було затримання китайською владою англійського судна «Ерроу», який займався контрабандною
торгівлею.

• 8 жовтня 1856 року китайські чиновники зійшли на борт лорчі Arrow («Ерроу»), китайського
корабля (порт приписки — Гонконг), що плив під прапором Великої Британії. Існувала підозра, що
цей корабель займається піратством, контрабандою і торгівлею опіумом. Дванадцять чоловік було
заарештовано і, незважаючи на вимоги Великої Британії, вони не були випущені на свободу. Після
цього інциденту Велика Британія оголосила війну імперії Цін.
 ХІД ВІЙНИ
• Після програшу Цінською імперією битви за форти Дагу 20 травня 1858 року китайському уряду стало ясно,
що подальший опір безглуздий. Негайно після прибуття союзної ескадри в Тяньцзінь було отримано
повідомлення, що китайський імператор призначив двох уповноважених для укладення мирного договору.
Імператорські представники прибули 30 травня, і після переговорів з представниками Великої Британії,
Франції, Росії та США було підписано тяньцзіньські трактати (1858). За ним європейській торгівлі було
відкрито шість нових портів, місіонери отримали право вільно пересуватися всередині Китаю, всі іноземці,
обвинувачені в яких би то не було злочинах, повинні були передаватися в консульства і бути судженими за
власними законами, китайський уряд прийняв на себе відшкодування військових витрат.

• Скориставшись конфліктом, в 1858 році Росія переконала керівництво Цинської імперії укласти Айгунський
договір, за яким Росія отримала права на лівий берег Амура і контроль над Уссурійським краєм.
• Тяньцзіньські трактати, підписані в 1858 році, повинні були бути ратифіковані в Пекіні в 1859 році. Особистий
посланець російського імператора Олександра II, граф, генерал-ад'ютант, 28-річний Микола Павлович Ігнатьєв
прибув до столиці Китаю по суші, проте англійський, французький і американський представники слідували
морським шляхом. Прибувши до гирла річки Байхе, вони виявили, що зруйновані в минулому році фортеці Дагу,
що прикривали вхід в гирлі річки, не тільки відновлені, але і перебудовані на сучасний манер. Представник
китайської адміністрації запропонував західним посланцям висадитися в Бейтане, що знаходився в декількох
кілометрах на північ, і звідти слідувати в Пекін сухим шляхом, однак посланці неодмінно бажали доплисти до
Тяньцзіня, і звернулися до командувача ескадрою англійського адмірала Джеймса Хоупа з проханням відкрити вхід
в Байхе силою. 25 червня 1859 році адмірал Хоуп погодився виконати прохання посланців, вважаючи за прикладом
минулої війни, що досить буде одного обстрілу фортів для відкриття входу в річку. Однак англо-французькі війська,
які розраховували на легкий десант за зразком атаки минулого року, несподівано натрапили на жорстку китайську
оборону і, зазнавши значних втрат, були змушені безславно відступити в Шанхай і чекати нових вказівок з Європи.
Бій за фортеці Дагу 25 червня 1859 року показало Англії і Франції, що з невеликою ескадрою розраховувати на успіх не можна, і
обидва уряди зважилися послати в Китай значні морські і сухопутні сили. Британськими військами (12 290 осіб) командував
генерал Джеймс Хоуп Грант, французькими (7 650 осіб) командував генерал Шарль Кузен-Монтабан.
У 1860 році англо-французькі війська зустрілися в Гонконзі, висадилися в Бейтані 12 серпня і успішно атакували фортеці Дагу 21
серпня. Фортеці сильно постраждали, і війська генерала Сенгерінчен змушені були відійти.
17 вересня англо-французькі війська досягли села Мадай в десятці кілометрів від Тунчжоу. Вранці 18 вересня вони повинні були
підійти до Тунчжоу ще ближче і розташуватися на біваках, для вибору яких ще напередодні були вислані офіцери. Ці офіцери,
виїхавши на світанку з Тунчжоу для зустрічі своїх військ, виявили на південь від села Чжанцзявань китайські війська, що
розташувалися в бойовому порядку. Ці війська були розбиті, проте Сенгерінчен не рахував справу програною. Маньчжурська
кіннота була сконцентрована на захід від Тунчжоу, готуючись дати вирішальний бій. Для остаточного розгрому китайсько-
маньчжурських військ союзним силам знадобився ще один бій — битва біля мосту Баліцяо[ru] 21 вересня, став вирішальним. У
ньому з 50 000—60 000 осіб, які брали участь в битві на боці китайської армії, було втрачено близько 3 000. Було втрачено 27
бронзових гармат. Втрати союзників були незначні: французи втратили 3 людини убитими і 17 пораненими, англійці — 2 убитими
і 29 пораненими
Отримавши звістку про поразку своєї армії, імператор Айсіньгьоро Ічжу втік до провінції Жехе, залишивши вести переговори свого молодшого брата — великого
князя Гуна. Після тижневих переговорів стало ясно, що китайці знову намагаються тягнути час, і союзники прийняли рішення наступати на Пекін. Зупинка у
Баліцяо дала англійцям і французам можливість підтягнути тили, організувати систему постачання і підвезти облогову артилерію, необхідну для штурму столиці.
5 жовтня обидві союзні армії виступили в дорогу і 6 жовтня досягли північно-східного кута міського муру Пекіна.
7 жовтня 1860 року розпочався спільний грабіж палацу, а також прилеглих до нього будівель. У зв'язку з тим, що британці розташовувалися на віддалі від палацу,
англійські солдати не могли брати участі в грабунках, це могли робити лише офіцери, котрі володіли більшою свободою пересування. Для відновлення
справедливості командувач англійськими військами генерал Грант створив комісію по справедливому розподілу награбованого між військовослужбовцями.
Захоплення палацу показало, що китайська армія після недавніх поразок відмовилася від будь-якого опору. Наступ на північ з метою її переслідування не обіцяв
успіху, лише надмірно розтягуючи комунікації. Тому було вирішено повернутися до Пекіну, щоб його захопленням вплинути на швидке укладення миру.
10 жовтня союзники встали табором біля міської стіни. Китайській стороні було висунуто ультиматум: союзники для забезпечення посольств при веденні
подальших переговорів в Пекіні зажадали передачі під їх контроль воріт фортеці Аньдінмень. У разі, якщо ворота не будуть відступлені до 13 жовтня, союзники
погрожували взяти їх силою і почати артобстріл міста.
13 жовтня в 10 годині ранку великий князь Гун надіслав від себе уповноваженого Хань Ци, який намагався відрадити союзників від вимог передачі воріт, або хоча б
відтягнути час передачі. Лише за кілька хвилин до полудня, коли артилерійська прислуга вже зайняла місця біля гармат, ворота були відчинені і передані генералу
Нейпіру[
Сторони
Велика Британія
Французька імперія Династія Цін РЕЗУЛЬТАТИ
• 24-25 жовтня 1860 року було підписано Пекінський
Військові сили
Велика Британія 11 000 осіб договір, за яким цінський уряд погодився виплатити
Франція 6700 осіб, 173 кораблі 200 000 осіб Великій Британії та Франції 8 мільйонів лянів контрибуції,
США 287 осіб, 4 кораблі відкрити для іноземної торгівлі Тяньцзінь, дозволити
Втрати використовувати китайців в якості робочої сили в колоніях
Велика Британія: 134 вбито, 642 поранено, 3 Великої Британії та Франції. До Великої Британії з цього
канонерські катери потоплені, 3 канонерські човни моменту переходила південна частина Цзюлунського
сіли на мілину, 1 баркас знищений, пошкоджено 1
канонерський човен півостріва. Постійний потік опіуму, який продавався
Франція: 25+ вбитих, 146+ поранених британцями в Китаї привів до гігантського поширенню
США 11 вбитих, 23 поранених, 2 шлюпа наркоманії серед китайців, деградації і масового вимирання
пошкоджено, 1 баркас пошкоджений
населення.
• 14 листопада Цінська імперія підписала з Російською
імперією Пекінський трактат про кордон по Амуру і Уссурі.
 КІНЕЦЬ БРИТАНСЬКОЇ ОСТ-ІНДІЙСЬКОЇ
КОМПАНІЇ
• Після Індійського національного повстання в 1857 році англійським парламентом було
прийнято Акт про краще управління Індією, згідно з яким компанія з 1858 року передавала
свої адміністративні функції британській короні. У 1874 році компанію було ліквідовано.
5.ПЕРЕВОРОТ У ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ТОРГІВЛІ
• Центр торгівлі переміщується із Середземного моря в Атлантичний (головна роль у
світовій торгівлі припадає на Голландію, Англію і Францію), Індійський, а пізніше – Тихий
океани. Морська торгівля переростає в океанську; виникають нові центри світової торгівлі:
Лісабон, Антверпен, Амстердам, Лондон, порти південної Франції, які стали новими
лідерами світової економіки. Відбувається занепад колишніх центрів: італійських міст
Ганзи (Німеччина виявилася відрізаною від світових торговельних шляхів). Відкриття
нових торгових шляхів і країн додало економічному руху матеріальних благ глобальний,
світовий характер. Зовнішня торгівля в XVI-XVIII ст. сягає рівня світової.
 6.ЗМІНА РОЛІ ГРОШЕЙ
• Інтенсифікація товарно-грошових відносин всередині економік – особливо в країнах,
безпосередньо залучених до освоєння нових земель, – привела до зміни економічного
менталітету, а через це – і норм господарювання, від правових до морально-етичних.
Гроші, золото стають універсальними вимірювачами не тільки товарів і благ, а й
надбудовної сфери, висуваючи на перше місце доходи і збитки, незалежно від того, про яку
ділянку суспільного життя йдеться. Функція світових грошей набуває роль
опосередкованої ланки у відносинах залежності національних економік одна від одної. Все
це тягне за собою розвиток нових інструментів грошового обігу, кредиту та міжнародних
розрахунків.
 7.ТОРГІВЕЛЬНІ БІРЖІ
• Зростання торгівлі вимагає нових форм її організації.
Зростання товарної маси фізично унеможливлювало
огляд усього товарного асортименту та диктувало
зміни в механізмі торгівлі. Розповсюдження набуває
торгівля за зразками; виникають спеціальні місця для
огляду зразків і укладання угод – торгівельні біржі,
першою з яких стає антверпенська (XVI ст.). Це, в
свою чергу, викликає потребу в кредитах для
кредитування торгівлі й сприяє заснуванню великих
банків. З часом роль центру світової торгівлі й
кредиту поступово отримують Амстердам та
Лондон. Починаючи з 1585 р. Амстердамська біржа
здійснює регулярну публікацію цін на товари.
 8.СТАНОВЛЕННЯ СВІТОВОГО РИНКУ
• Відбувається становлення світового ринку як складової частини економіки нового
суспільства. Завдяки сміливим експедиціям мореплавців багатьох країн світу Європу,
Африку, Америку і Австралію зв’язали між собою торговельні шляхи і почав складатися
світовий ринок. Його виникнення стало ще одним потужним поштовхом до зародження й
розвитку капіталістичних відносин у Західній Європі. Новий світ став ринком збуту для
мануфактур Європи, і монопольне володіння ним забезпечило швидке нагромадження
капіталу в західноєвропейських країнах.
 9.МІЖНАРОДНМЙ ПОДІЛ ПРАЦІ ТА
СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА
• Великі географічні відкриття створили
основу для виникнення міжнародного
поділу праці та світового господарства.
Кордони європейського світу суттєво
розширилися й охопили майже всю
планету, за виключенням Австралії. В
1494 р. Папа Римський скріпив своєю
печаткою перший договір про поділ світу
між Іспанією та Португалією.
10. РОЗВИТОК КАПІТАЛІСТИЧНИХ ВІДНОСИН
• Великі географічні відкриття
відкрили європейському світу
можливості для господарського
освоєння величезних територій, що
диктувало необхідність різкого
збільшення обсягу виробництва
товарів на континенті, а це, в свою
чергу, вимагало радикальної
перебудови західноєвропейської
економіки. Таким чином Великі
географічні відкриття зіграли велику
роль у розвитку капіталістичних
відносин в країнах Західної Європи.
 11.МЕРКАНТИЛІЗМ
• Наслідком великих географічних відкриттів стало посилення нових тенденцій в
економічній політиці європейського абсолютизму, яка набула яскраво вираженого
меркантилістського характеру. Правлячі династії в Іспанії, Англії, Франції всіма
доступними засобами стимулювали торгівлю, промисловість, судноплавство, колоніальну
експансію. Меркантилізм як економічна політика епохи первісного нагромадження
капіталу був породжений наслідками феодалізму та капіталізмом, що розвивався у його
надрах та сприяв формуванню й розвитку ринкової економіки.
 12.НОВІ ВІДКРИТТЯ
• Великі географічні відкриття змінили звичну для європейців картину світу; люди відчули,
наскільки величезним і різноманітним є навколишній світ. Відкриття стали поштовхом до
нових досліджень. Розпочинаються пошуки легендарного Південного материка
(Австралії), відомого з міфів сивої давнини. З’явився величезний матеріал для розвитку
інших природничих наук – географії, біології, астрономії, фізики, хімії.
 13.ЄДНІСТЬ ЄВРОПЕЙЦІВ
• Розуміння справжньої картини світу сприяло відчуттю єдності європейців. Незважаючи на
всі протиріччя й відмінності, у них були спільне коріння, схожі звичаї, а головне – єдина
християнська віра. Незважаючи на те, що населення Європи в середині XVII ст. складало
лише одну п’яту частину всього населення Землі, Європа виявилася ядром, навколо якого
сформувалася світова економічна система.