Семинар 1

Терміни до термінологічного диктанту:

Бароко – літературний і загальномистецький напрям, що зародився в Італії та
Іспанії в середині XVI століття, поширився на інші європейські країни, де
існував упродовж XVI—XVIII століть.
Гротеск - тип художньої образності, який ґрунтується на химерному поєднанні
фантастичного і реального, прекрасного і потворного, трагічного і комічного,
життєподібного і карикатурного. Гротеск — найвищий ступінь комічного.
Особливо яскраво виявляються сатиричні форми гротеску.
Мотив - стійкий формально-змістовий компонент художнього твору чи
критичної або літературознавчої праці, усвідомлена причина творчості або
аналізу, зумовлена художніми та науковими потребами, відповідними
інтелектуальними діями.
Композиція - побудова твору, доцільне поєднання всіх його компонентів у
художньо-естетичну цілісність, зумовлену логікою зображеного,
представленого читачеві світу, світоглядною позицією, естетичним ідеалом,
задумом письменника, каноном, нормами обраного жанру, орієнтацією на
адресата.
Метафора - переносне значення слова, заснована на уподібненні одного
предмета чи явища іншому за схожістю або за контрастністю явищ, у якому
слова «як», «нібито», сення назви з одних предметів, явищ, дій, ознак на інші на
основі подібності між ними.
Підтекст - інший план повідомлення, який створюється не довільно, а тими ж
засобами, що й основний план. До таких засобів належать: лексичні засоби
(метафора, метонімія, перифраз, порівняння тощо); ситуативні засоби (факти,
події, раніше згадані)
Алегорія - це перенесення властивостей та характеристик одного предмета чи
явища на інший для кращого відображення образу. Таким чином утворюється
переносне значення. Алегорія – художній засіб, який найчастіше зустрічається в
казках, байках та притчах.
Символ - умовне позначення якого-небудь предмета, поняття або явища;
художній образ, що умовно відтворює усталену думку, ідею, почуття. В
українських піснях наявні традиційні уснопоетичні народні символи: сонце,
місяць, зіроньки, човен, терен, верба, весна та ін.
 Питання для обговорення
1. Економічний спад в Іспанії наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст.

У середині ХVІ ст. в економіці Іспанії почався занепад, який продовжувався і в

ХVІІ ст. Товари з Іспанії втратили збут навіть в Америці. Уряд не проводив
протекціоністської політики. Места вивозила шерсть у Фландрію, Францію,
Італію, а суконна промисловість Іспанії відчувала брак сировини. Були митні
податки при перевезеннях з провінції в провінцію.

Друга причина занепаду – в політиці абсолютизму, що ігнорував національні

інтереси. Витрачені на війни кошти змушували короля збільшувати податки. За
першу половину ХVІ ст. вони зросли у 4 рази. Це розорило виробників – селян і
ремісників. Вивіз золота з Америки, орієнтував не на вробництво. Золото
втікало в інші країни. Філіп ІІ брав позики і три рази проголошував державне
банкрутство. Ремесла прийшли в занепад. З 70-х рр. почалось ввезення Іспанією
пшениці з Франції, Польщі, Росії. Підприємці в Іспанії почали вилучати гроші з
виробництва і вкладати їх у землю, посади, позики, папери.

Друга причина занепаду – в політиці абсолютизму, що ігнорував національні

інтереси. Витрачені на війни кошти змушували короля збільшувати податки. За
першу половину ХVІ ст. вони зросли у 4 рази. Це розорило виробників – селян і
ремісників. Вивіз золота з Америки, орієнтував не на вробництво. Золото
втікало в інші країни. Філіп ІІ брав позики і три рази проголошував державне
банкрутство. Ремесла прийшли в занепад. З 70-х рр. почалось ввезення Іспанією
пшениці з Франції, Польщі, Росії. Підприємці в Іспанії почали вилучати гроші з
виробництва і вкладати їх у землю, посади, позики, папери.

У час Філіпа ІІІ (1598 – 1621) від величі і могутності Іспанії не лишилось і сліду.
Філіп ІІІ фактично передав справи по управлінні державою своєму фавориту
Лермі та його родичам. Гранди повернули собі політичну владу на місцях.
Ідальго, що знаважали працю, вели злиденний спосіб життя, але приховували
бідність.

Чиновництво створювало все нові посади і продавало їх. Церква володіла ¼

земель. Ріст податків взагалі зробив невигідною продуктивну працю. “Більшість
іспанців перетворились в нероб”, – писав сучасник. У 1609 р. вийшов едикт про
вигнання морисків. Це ще більше погіршило економічну ситуацію. Було
залишено лише 6% морисків, щоб зберегти рисові поля, виробництво цукру,
зрошувальні системи. Частини морисків пішла в гори і там підняла повстання. А
всього вигнано було 500 тис. морисків.
За Філіпа ІV (1621 – 1665) влада опинилась в руках його фаворита Олівареса.
Господарське життя завмерло. Іспанія втратила ¼ населення, а уряд вів
агресивну зовнішню політику. Іспанські Габсбурги ще за Філіпа ІІІ ув‘язалися у
Тридцятилітню війну. За Вестфальським миром 1648 р. Іспанія визнала
незалежність Голандії.

У 1640 р. Португалія відокремилась від Іспанії.

Почались народні повстання. У 1632 р. у Біскайї вибухнуло повстання,

приводом до якого була спроба ввести податок на сіль. Особливо великим було
повстання 1620 – 1621 рр. у Каталонії. Воно набуло форми сепаратистського
руху, т. я. Однією з причин була політика абсолютизму, що прагнув ліквідувати
місцеві звичаї і вльності. Мова тут близька до південнофранцузьких діалектів.
Іспанські вояки вели ссебе тут як у завойованій країні. Лише у 1651 р. після
п‘ятимісячної облоги Барселона здалася. Але Філіп ІV підтвердив всі вольності
Каталонії.

Внутрішня і зовнішня політика Філіпа ІІ. Специфічні риси іспанського

абсолютизму.

Держава Карла V була конгломеративною. Він же сам прагнув до “всесвітньої

християнської монархії”, боровся з турками і протестантами. Іспанію розглядав
як джерело доходів і солдат.

У ході італійських війн Карл захопив більшу частину Північної Італії.

Намагаючись стримати просування турок у Європу, Карл зібрав велику армію,
забрав у них Туніс (1535 р.). Але подальша боротьба була неуспішною. Турецькі
кораблі нападали на іспанські.

У 1556 р. Карл V зрікся імператорського та іспанського престолів. Королем

Іспанії став Філіп ІІ (1556 – 1598), його син, фанатик. Почалось знищення
єретиків, активізувалась інквізиція. В Іспанії були знищені лютерани і
кальвіністи. Інквізиція розправлялась і з противниками абсолютизму. У другій
половині ХVІ ст. було проведено 100 аутодафе (“акт віри” – урочиста публічна
церемонія проголошення приговору інквізиції). Інквізиція здійснювала нагляд і
за духовним життям – відала цензурою, видала індекси заборонених книг.
Переслідувались мориски. Їм заборонялось зберігати арабські книги, імена,
звичаї. За ними наглядала інквізиція. У 1568 р. мориски Гранади і Андалусії
підняли повстання. Філіп ІІ послав війська і особливим едиктом дозволив їм
грабунки місцевого населення. У 1572 р. повстання було придушене, мориски
переселені в інші області.
Філіп ІІ не залишав Ескоріал поблизу Мадріда. Недовірливий і підозрілий, він
ввів систему шпигунства. Він очолив католицьку реакцію на міжнародній арені,
хотів встановити гегемонію Іспанії в Європі і домогтись торжества
католицизму.

У 60-х рр. Нідерланди підняли повстання проти іспанського абсолютизму.

Іспанія витратила величезні кошти, але втратила північні провінції Нідерландів.

Головним ворогом Іспанії була протестанська Англія. Між державами велась

війна на морях. Філіп підтримував змови проти Єлизавети, в центрі яких завжди
була шотландська королева Марія Стюарт. Але в 1587 р. Марія Стюарт була
страчена. Почалась стадія відкритого конфлікту між Англією та Іспанією. У
1588 р. до Англії був посланий іспанський флот – “Непереможна армада”. Вона
була розгромлена, а частково кораблі загинули від бурі. Повернулась лише
половина із 130 кораблів. Морській могутності Іспанії був нанесений значний
удар.

Потім Іспанія втрутилась у громадянську війну у Франції, послала війська для

боротьби з гугуенотами в Нормандію, Бретань, Лангедок та ін. райони. У 1591
р. в Париж був введений постійний іспанський гарнізон. Філіп ІІ хотів видати
свою дочку за короля Франції. Але після вступу в Париж у 1594 р. вождя
гугенотів і ворога Іспанії Генріха ІV Наваррського, іспанські війська залишили
Париж. Війна тривала ще кілька років і завершилась миром, вигідним для
Франції.

Третім напрямом політики Філіпа ІІ була боротьба з турками. У 1560 р. він

направив флот до берегів Північної Африки для того, щоб повернути Іспанії м.
Тріполі. Турецький флот розбив іспанський. Але у 1571 р. іспанці взяли реванш,
розбивши флот турок біля затоки Лепанто. Ті кораблі, що залишились цілими,
дістались іспанцям і їх союзникам венеціанцям. Керував флотом дон Хуан
Австрійський (позашлюбний син Карла І). Панування турок в Середземному
морі було підірвано.

Однак цей успіх в цілому не міг нейтралізувати враження від неуспішної

політики Філіпа ІІ у Європі.

У 1581 р. загинув під час експедиції в Північну Африку португальський король.

На 60 років Португалія приєдналась до Іспанії – Філіп ІІ обіцянками та
інтригами схилив на свою сторону знать і духівництво.

Позиції абсолютизму в Іспанії були за Філіпа ІІ зсміцнені. Міста частково

зберігали самоуправління, але всі міські посади займали дворяни. Депутатами
міст у кортесах теж були ідальго. Кортеси лише затверджували субсидії
королю: ідальго охоче давали згоду на податки, яких самі не платили. Склався
королівський бюрократичний аппарат, в якому основну роль грали ідальго.

Повної централізації не було досягнуто. Колишні самостійні держави,

перетворені у провінції, зберігали автономію. Гранди, позбавлені політичної
влади, зберігали економічну могутність, титули, посади. Частина аристократії
стала придворною. При дворі Філіпа ІІ був складений етикет – взірець для
Європи. Великим впливом користувалась церква. Опора абсолютизму – ідальго.
Але вони не займались господарською діяльністю, шукали простих шляхів
збагачення – відправлялись в Америку, воювали. Не склався союз монарха з
містами.

Драматургічний спадок Кальдерона значний за обсягом — близько 120

світських п'єс, 78 ауто і 20 інтермедій (сценок, переважно комічного
характеру, що виконувались між діями вистави).

Особливості стилю. Специфічними рисами, які визначають стиль

кальдеронівської драматургії, на думку відомого дослідника
західноєвропейських літератур 3. Плавскіна, є: «чітка сумірність усіх частин, до
деталей продумана і логічно врівноважена композиція, посилення інтенсивності
драматичної дії, її концентрація навколо одного або двох персонажів,
надзвичайно експресивна мова... і, нарешті, деяка схематизація, логізація
характерів». З другої половини життя, починаючи приблизно з 1640-х років,
Кальдерон прагне до написання п'єс, якомога менш пов'язаних з побутовими
реаліями; в його п'єсах дедалі більше ліризму та символізму, а персонажі дуже
часто перетворюються на свого роду абстраговані символи.

П'єсам Кальдерона притаманні: підвищена метафоричність (наприклад, кінь —

«гіпогриф1 ярий, безлуска риба і безкрилий птах»), піднесені образні вислови та
порівняння (наприклад, звертаючись до жінки: «Ваші очі, мов комети, /
Обізвалися в розмаї / Разом сальви і кларнети, / Сурми, птахи й водограї»;
«Найперше між зірок палке світило/ Планет червоноперих»), майстерно
побудовані діалоги та монологи, в яких розкриваються характери героїв.
Відмінною особливістю поетики Кальдерона є велика кількість імен і предметів,
що мають алегоричне та символічне значення, «знакових» місць дії (печера,
лабіринт, палац), пророцтв, знамень, а також різноманітних чудес та
фантастичних перетворень.

У творах Кальдерона — багато образних запозичень з Біблії, античної міфології

та античної літератури; в них є натяки на його літературних сучасників,
обігруються сюжетні ситуації з їхніх творів.

У п'єсах Кальдерона порушуються складні філософські питання про життя та

смерть, про сутність людського буття й норми суспільної поведінки, про
християнські цінності, їх моральний сенс та роль у житті людини.

Тематика драм Кальдерона. П'єси Кальдерона ділять звичайно на три тематичні

групи. Перша — комедії, написані переважно на теми кохання: «З коханням не
жартують» (1627), «Дама-невидимка» (1629), «Сам у себе під вартою» (1635) та
ін. Комедіям Кальдерона властива динамічна і заплутана інтрига, основу якої
становить історія кохання; герої — з дворянського середовища; обов'язковою є
тверда моральна настанова.

Друга група п'єс Кальдерона — драми честі (так назива-22 ли поширені в

іспанській драматургії XVI—XVII ст. п'єси, — в яких порушувалися проблеми
дворянської честі): «Лікар своєї честі» (1633—1635), «За таємну образу —
таємна помста» (1635), «Саламейський алькальд» (1642—1644), «Художник
своєї ганьби» (1648). В основі «драми честі» лежать три основні поняття, які
характеризували іспанця тієї доби: релігія, честь і кохання. Конфлікт цих драм
найчастіше пов'язаний з тим, що герой або відступає від моральних принципів,
або мусить додержувати їх за будь-яку ціну (навіть ціною власного життя).
Честь в іспанській драмі відіграє майже ту саму роль, що й фатум в античній
трагедії.

Найважливіше місце в творчому спадку Кальдерона належить його морально-

філософським, релігійним драмам: «Стійкий принц» (1628), «Поклоніння
хресту» (1630— 1632), «Чудодійний маг» (1637), «Чистилище святого Патріка»
(1643), «Життя — це сон» (1632—1635). У цих драмах знайшли втілення і
далеко не однозначну інтерпретацію основні ідейні цінності й релігійно-
філософські проблеми епохи контрреформації та бароко, відбилися сумніви,
духовні пошуки, потаємні думки, пристрасні почуття, що хвилювали
Кальдерона та його сучасників. Морально-філософські драми Кальдерона
висвітлюють фундаментальні основи буття, порушують проблеми людської
долі, свободи волі, причини людського страждання. Дію цих п'єс найчастіше
віднесено в далекі країни (Польщу, Московію, Ірландію), але їх історичний та
місцевий колорит є умовним, оскільки йдеться про проблеми, актуальні для
будь-якого суспільства на будь-якому історичному відрізку часу.

Значення творчості Кальдерона. Творчість Кальдерона вважається останньою,

завершальною ланкою в історії іспанської класичної драми і являє собою
найвищий злет драматургії європейського бароко в цілому. Можна
стверджувати, що для театру європейського бароко Кальдерон став тим, ким
був для театру попередньої епохи Відродження Шекспір. Драматургія
Кальдерона, як і драматургія Шекс-піра, переросла хронологічні межі своєї
епохи, знайшовши своє продовження в інтерпретаціях його мотивів, образів і
сюжетів, до яких вдавалися драматурги наступних історико-літературних епох.
У XVIII ст. Кальдерона вдруге «відкрив» просвітницький театр Німеччини,
зокрема Гете, який ставив його п'єси у Веймарі. З початку XIX ст. творчість
Кальдерона здобула міжнародне визнання, а сам він став класиком європейської
літератури і, за словами Пушкіна, поряд із Шекспіром і Расіном перебуває «на
висоті недосяжній», а його «твори становлять постійний предмет нашого
вивчення і захоплення».

В Україні до творчості Кальдерона вперше звернувся Іван Франко, зробивши

сценічний варіант п'єси «Сала-мейський алькальд» під назвою «Війт
заламейський» для Руського народного театру у Львові (1895). У театрах
України йшли вистави за п'єсами Кальдерона: «Дама-неви-димка», «З коханням
не жартують», «Сам у себе під вартою», «Життя — це сон». Твори Кальдерона
українською ЗО переклали Олександр Мокровольський, Дмитро Павличко, —
Микола Лукаш, Михайло Литвинець та ін.

2. Кальдерона, як і інших митців того часу, глибоко хвилювала тема безсмертя.

Великий іспанський драматург аж ніяк не відрізнявся ортодоксальністю, і
сучасні літературознавці все частіше це підкреслюють. Так, Кальдерон
послідовно втілює у своїй творчості тезу про волю вибору особистості.

У той же час Кальдерон, відповідаючи на запити часу, пропонує в п’єсі

позитивну програму, що відбита в ідеях самовиховання особистості,
становлення ідеального правителя. Ця програма далека від ілюстрації до
католицької тези про природжену гріховність людини, далека вона і від
релігійної проповіді про сліпу покірність долі (варіант самоприборкання
людини в Кальдерона не повторює християнських вимог смиренності й
самознищення). Одночасно ця програма у драмі начебто перегукується з
офіційною доктриною абсолютизму – в епізоді розправи принца над солдатом,
що зрадив одного короля заради іншого.

Образ Центрального персонажа драми втілює “публічність “цивілізованої”

людини абсолютистської культури”.

Тематика і проблематика драми

«Життя — це сон» — одна з найкращих драм Кальдерона. Письменник порушує
в ній важливі питання людського існування: що таке життя, що таке людина, у
чому полягає сенс її буття, що таке свобода, що обумовлює вчинки особистості,
яке її місце у світі, що є моральною основою для її життя. Центральними
категоріями, які цікавлять митця, є такі поняття, як Доля, Людина, Світ, Бог,
Честь, Життя, Добро, Зло, Свобода. Кожен із персонажів по-своєму їх розуміє, і
з їхніх висловлювань складається цілісний образ епохи бароко.

Кальдерон став виразником барокового світосприйняття. У п’єсі показано

залежність людини від вищих сил, Долі й божественного Провидіння. Життя
людини — непізнаванна таїна, воно лише «сон», де немає нічого певного і
сталого. Світ, як і Доля, є суперечливим і мінливим, і особистість постійно
відчуває на собі цю мінливість. Людина не є вільною у власних вчинках, бо
прикута ланцюгами до своєї Долі. Душа людини — арена боротьби добрих і
злих начал. Та чи здатна особистість знайти себе у бурхливому коловороті
життя, чи подолає вона в собі темні сили, чи збагне справжню сутність свого
земного буття? Ці проблеми порушуються у творі іспанського драматурга.
Кальдерон уперше у світовій літературі відобразив могутність звільненого
людського духу, показав, які руйнівні сили приховані в глибинах особистості, й
водночас наголосив на величі людини, котра йде нелегким шляхом до пізнання
себе й вищих істин. Головний герой драми «Життя — це сон» здійснив великий
подвиг — він розірвав усі ланцюги, які стримували його думки, почуття, дії, і
явив світові торжество свого розкутого духу. Віра в людину, її моральне
перетворення і розкріпачення — головна думка твору, що визначає його
гуманістичний пафос.

ОБРАЗИ

Росаура любить і водночас хоче помститися Астольфо.

Клотальдо переживає у своїй душі гостре зіткнення почуття і обов’язки (він

мав убити Росауру, але вона його рідна кров; Астольфо врятував його від
загибелі, і він його боржник, проте Росаура вимагає від Клотальдо помститися
за неї).

У душі Сехисмундо борються «звіряче» і людське, любов і монарший

обов’язок, добро і зло, Бог і Диявол. Особистість змальована автором як
об’єднання стихійних начал, непізнана і глибока таємниця.
3. Композиція — побудова твору, доцільне поєднання всіх його компонентів у
художньо-естетичну цілісність, зумовлену логікою зображеного,
представленого читачеві світу, світоглядною позицією, естетичним ідеалом,
задумом письменника, каноном, нормами обраного жанру, орієнтацією на
адресата.
Сюжéт (фр. sujet — тема, предмет від лат. subjectum — підмет, суб'єкт) —
різновид наративу, сукупність подій у художньому творі, пов'язаних причинно-
наслідковими зв'язками, що розкриваються в певній послідовності.

Інве́рсія (лат. inversio — перевертання, переставляння) — одна зі стилістичних

фігур поетичного мовлення, яка полягає у незвичному розташуванні слів у
реченні з очевидним порушенням синтаксичної конструкції задля емоційно-
смислового увиразнення певного вислову: «Умовляють серця перебої» (В.
Еллан) — тут додаток і підмет вжиті не на своїх місцях задля акцентного
підкреслення слова «серця».
Символ - умовне позначення якого-небудь предмета, поняття або явища;
художній образ, що умовно відтворює усталену думку, ідею, почуття. В
українських піснях наявні традиційні уснопоетичні народні символи: сонце,
місяць, зіроньки, човен, терен, верба, весна та ін.
Антитеза - У літературі — стилістична фігура, протиставлення контрастних
явищ, образів і понять. В основі антитези часто лежать антоніми. Наприклад:
«Згинь старе із мріями — йди нове з героями» (Павло Тичина).
У п’єсі Кальдерона «Життя — це сон» утілені провідні світоглядні та художні
принципи й риси бароко. Ознаки бароко в драмі “Життя – це сон” ви дізнаєтеся
прочитавши її.

“Життя є сон” риси бароко

Риси бароко в драмі Кальдерона «Життя — це сон» полягають відображенні
світовідчування бароко: життя скороминуще, швидкоплинне, в ньому править
випадок. Ніякі радості не вічні.

«Душа моя, погрезим снова:

Ведь наша жизнь так коротка!
Но грезить будем мы с тобою
Внимательно и осторожно,
Затем, что можем мы проснуться
Тогда, когда всего дороже
Нам будут эти наслажденья…»
Яскравою рисою бароко є те, що в результаті головний герой приходить до
розумного, виваженого, аристократичного і благородного рішення. Розум і
шляхетність – важливі цінності епохи бароко.

«…Иль наша слава

На сон похожа до того,
Что мы действительную славу
Считаем ложью и обманом,
А славу, созданную грезой,
Считаем истиной?
Но будь то правда или сон,
Творить добро — вот наш закон:…»

Мистецтву бароко притаманна схильність до вживання антитези, «поетика

контрастів». У драмі «Життя – це сон» наявний цілий ряд стрижневих антитез
(впроваджених переважно в антонімічних парах), які пронизують весь текст
твору: «людина – звір»; «Свобода – неволя»; «Добро – зло»; «Палац – вежа»;
«Життя – смерть»; «Колиска – труна» і т.п.