ВІДРОДЖЕННЯ В АНГЛІЇ

Дошекспірівський етап Відродження

В Англії Відродження розпочалося значно пізніше, ніж в інших
Західноєвропейських країнах. Це пов'язано насамперед з тим, що до XІV ст. Англія
залишалася досить відсталою країною, “країною пасовиськ і землеробства”, яка не
накопичила матеріальних благ і культурних традицій, країною без промисловості і
ремесел.
Англійський абсолютизм. Час англійського Відродження XVІ та початок XVII
ст. Воно припадає на історичну добу абсолютизму династії Тюдорів, першим
королем якої став Генріх VII (1485–1509). Йому вдалося замирити англійське
суспільство після кривавої війни Білої і Червоної троянд, що точилася між
англійськими дворянськими династіями Йорків і Ланкастерів у 1455-1485 pp.
Важлива роль у зміцненні англійського абсолютизму належала Генріху VIII
(1509-1547), який не побоявся піти на загострення стосунків з наймогутнішою тоді
країною в Європі – Іспанією. Він розірвав стосунки з папським Римом і оголосив
себе главою англійської церкви, проте рішуче відмежувався від протестантського
руху, яким в ці роки були охоплені Німеччина, Франція і Швейцарія.
Вершиною розвитку абсолютизму слід вважати правління Єлизавети І (1558–
1603). Англійська аристократія відчувала в ній свою опору, та королева заохочувала
також розвиток національної буржуазії. За її правління в Англії виріс могутній флот,
який без перешкод панував в Атлантичному океані, особливо після того, як розбив
іспанську “Непереможну армаду” (1588 p.). Флот з часом допоміг Англії розширити
колоніальні володіння, зокрема в Північній Америці, Індії, Африці та ін.
За роки правління Єлизавети англійське Відродження досягло найвищого
розквіту. Англійські гуманісти вчилися у гуманістів континентальних, зокрема вони
знаходилися під впливом італійського гуманізму. Багато англійців їздили до Італії,
щоб особисто познайомитися з життям передової країни. Пізніше в Англію почав
проникати й французький гуманізм. Особливо велику роль відіграла творчість М.
Монтеня, філософія якого знайшла відображення у творчості Шекспіра. У добу
Відродження розвивається англійська наука: Уїльям Харві відкрив кровообіг

1
людини, Френсіс Бекон став основоположником матеріалістичної філософії.Після
смерті королеви трон переходить в руки католицької династії Стюартів, а в
державі посилюється вплив пуританської ідеології, яка перешкоджала вільному
розвитку мистецтв. Це означало кінець англійського Відродження.
Національно-історична свідомість. XVI століття сформувало характерну рису
англійської нації – національну самосвідомість, яка виражалася, зокрема, у
загальному інтересі до національної історії та всіх перипетій національного
державотворення. Англійська історія була найпопулярнішою темою мистецтва тих
часів. Мандрівні трупи і стаціонарні театри на всі лади розігрували події війни Білої
і Червоної троянд, Столітньої війни, епізоди з життя Генріха VII, Генріха VIII з його
шістьма дружинами тощо. Жвавий інтерес викликала римська історія, популярними
були історичні життєписи Плутарха. Одна за одною з'являлися викладення
англійської історії, серед яких найґрунтовнішою була багатотомна праця “Хроніки
Англії, Шотландії і Ірландії” колективу авторів під керівництвом Рафаеля
Голіншеда (1577, 1587). З неї Шекспір взяв багато сюжетів для своїх історичних
драм. Через усю творчість драматурга червоною ниткою проходить тема
громадянського миру, образ вольового, справедливого і гуманного монарха.
Основні періоди. Передвідродження (з кінця XIV ст.) і три періоди
Відродження: 1)1-ша пол. XVI ст.; 2) майже вся 2-га пол. XVI ст.; 3) на рубежі XVI–
XVII ст.
Джефрі Чосер. Передвідродженню належить творчість Джефрі Чосера (1340–
1400), головний твір якого – збірка з 24 віршованих “Кентерберійських оповідань”,
написаний в дусі “Декамерона” Дж. Боккаччо. Гурт прочан прямує до міста
Кентербері, щоб поклонитися мощам святого Томаса Бекета; по дорозі вони
розважаються тим, що розповідають різні захоплюючі історії.
Томас Мор. Найважливіша постать 1-го періоду Відродження – Томас Мор
(1478–1535). Його доля була типовою для ренесансного гуманіста. Він здобув
ґрунтовну гуманітарну освіту, посідав важливі державні посади, зокрема був
лордом-канцлером при королі Генріху VIII. Подібно до всіх гуманістів, він у своїх
поглядах широко спирався на античні зразки. Перекладав грецьких класиків. Як
англійський гуманіст, виявив інтерес до національної історії і написав, зокрема,

2
історію Річарда III (роки правління 1513–1518), на основі якої пізніше Шекспір
створив свою знамениту драму.
“Утопія”. Т. Мор прославився твором “Утопія” (“Золота книга, така ж
корисна, як і забавна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія”,
1516). Розповідь про цей небувалий острів ведеться від імені одного з супутників
Амеріго Веспуччі, що нібито прожив на ньому 5 років. Характерні риси життя на
острові: приватна власність відсутня, золото не має ніякої цінності. Деякі свої ідеї
Мор почерпнув з Біблії, дещо узяв з “Політії” Арістотеля (ідея демократії,
соціальної рівності і виборності всіх посад) і з “Держави” Платона (використання
праці рабів). Після Т. Мора жанр утопії набув поширення в європейській літературі.
Це типовий ренесансний жанр, в якому вироблялися варіанти ідеального
суспільства, побудованого не на релігійній, а на світській основі. В “Утопії”
моделювали можливість щасливого життя людини на землі – на противагу
середньовічній ідеї “царства небесного”.
2-й етап Відродження позначений розквітом різних жанрів. Найкращим
здобутком Едмунда Спенсера, автора численних віршів в буколістичиому стилі,
стала поема “Королева фей” (1590, 1596), в якій поет алегорично пов'язав постать
королеви Єлизавети І з часами легендарного короля Артура. Твір написаний
знаменитою “спенсеровою строфою”. Засновником жанру ренесансної трагедії
вважають Крістофера Марло (1564–1593). Він перший розробив в літературі
сюжет про Фауста (“Трагічна історія доктора Фауста”, 1589).
Третій етап англійського Відродження пов'язують з останніми роками
правління Єлизавети І (пом. у 1603 р.) і з наступом пуританської реакції. Пуритани –
англійські релігійні протестанти, близькі до кальвіністів, – були нетерпимі до театру і
до народного мистецтва (так вони розуміли біблійний постулат проти лицедійства).
На ці роки припадає розквіт творчості Шекспіра, що не могло не позначитися на
трагізмі в його драмах.