ВСТУП

Пітер Акройд належить до найменш вивчених в українському

літературознавстві сучасних англомовних авторів. Наявні переклади в значній
мірі спотворюють сприйняття письменника російськомовними та
україномовними читачами, створюючи образ не стільки дослідника
біографії, скільки талановитого автора детективних та фантастичних творів,
таких як: «Хоксмур» («Hawksmoor»), «Будинок лікаря Ді» («The House of Doctor
Dee»), «Повість про Платона» («The Plato Papers»).
Е поха ХХ — ХХІ століття спонукає письменників звертатися до
дослідження відносин між минулим та майбутнім. У зв'язку з цим активно
розвиваеться історіографічний дискурс, відповідно,дослідження одного з
найдавніших жанрів, який описуе історію через опис людського життя, — жанр
біографії в його сучасних проявах, — набувае особливого значення. Воно дае
можливість не тільки виявити нові риси історіографічної розповіді, але й
шляхом аналізу змістовного ладу творів реконструювати ідеологічну і ціннісну
систему новітнього періоду.
Творчість Пітера Акройда становить інтерес передусім не лише
взірця постмодерністського письма, а також зразка визнаної майстерності
біографії, відзначеної престижними національними преміями. Пітер Акройд —
один із визнаних майстрів сучасної англомовної біографічної прози. На його
рахунку кілька престижних літературних нагород. В основу його романів
покладені впізнавані історичні факти, як і, власне, біографії. У творчості цього
письменника різні форми життепису, у тому числі біографія, займають
центральне місце (більше половини його робіт можна віднести до
життєписної літератури).
В епоху постмодернізму межі жанрів розходяться, відбувається все більш
очевидне змішання жанрів: форми масової літератури використовуються
елітарною, елементи документальної розповіді проникають в художній світ
фікціональних творів. Біографія також включена у всезагальний процес
сполучення сучасними філософами «достовірності» з базовими для
життєписної літератури з часів Арістотеля, рівною мірою, категорій вигадки
та факту.
Герой біографічного твору Пітера Акройда — це завжди не тільки відома
творча постать, але й неоднозначна особистість, яка викликає суперечливі
відгуки у сучасників, особистість, доля якої несе загадку, гідну того, щоб її
вирішувати. Всі вони об’єднані дивовижною здатністю зберігати свою
таємницю і прозрівати цю таємницю в бутті. Взяті разом герої Пітера
Акройда утворюють галерею «візіонерів» - провидців, відкривачів нових
сторін у творчому всесвіті, їх історії - від Чосера і Шекспіра до Паунда і
Еліота, - в сукупності читаються як історія англійської культури.
На початку XXI століття, крім персональних життєписів, Пітер Акройд, із
захопленням, працює над циклами біографій («Короткі життєписи» з 2004
року) та «біографіями ідей» - неперсональними життєписами, які
досліджують історію ідей, понять, такі як: «Лондон. Біографія» («London:
The Biography», 2000), «Альбіон: Історія Англійської уяви» («Albion: The
Origins of the English Imagination», 2002), «Темза. Священна ріка» («Thames:
Sacred River», 2007). Це дозволяє автору більш чітко змальовувати власне
бачення англійської культури та історії, позначати глибинні зв’язки
особистості та явищ, сформувавших національну ідентичність англійців.
Твори Пітера Акройда, присвячені дослідженню особистостей,
хрестоматійних для англійської культури (від Чосера до Еліота), одночасно
оріентовані, в силу жанрової специфіки, на утвердження цінності людської
їндивідуальності та реалізацію основних положень постмодерністської
естетики де Пітер Акройд своєрідно продовжує традицію класичної
біографістики. Як і для античних, наприклад, авторів, для нього біографія -
це джерело зразкових прикладів життєвого шляху. Однак для сучасного
письменника важливіше значення має не індивідуальна поведінка та особисте
самовизначення, а усвідомлення національної приналежності і визначення
частки участі особистості в процесі творення всезагального сенсу існування.
Наратив (англ. і фр. Маггаїйуе - розповідь, оповідання, від лат.патаге -
розповідати) - історично і культурно обгрунтована інтерпретація певного
аспекту світу з окресленої позиції. У літературі наратив - лінійний виклад
фактів і подій у літературному творі, тобто те, як воно було написано
автором.
Наратив (лат. Магтаге - мовний акт, тобто вербальний виклад - на відміну від
уявлення) поняття філософії постмодернізму (постмодерну),що фіксує
процесуальність самоздійснення як спосіб буття розповідного (або, як писав
Ролан Барт, «який повідомляє») тексту Ц10).
Термін «наратив» запозичений з історіографії, де виникає в рамках концепції
«наративної історії», що трактує зміст історичної події не як обгрунтований
об'єктивною закономірністю історичного процесу, а як виникаючий у
контексті розповіді про подію і нерозривно пов'язаний з інтерпретацією
«Людство і колиска-земля. Наративна історія світу», 1976.
Біографічний роман - наближений до правдивого відтворення життя, проте
його художні параметри зорієнтовані не на документ, а. на художню уяву
автора. Дослідники цього жанру наголошують на тому, що у біографічному
романі значна роль відводиться художньому вимислу, який «белетризує твір,
нерідко заповнює прогалини у біографічних даних» (16,65). Необов'язковість
відповідності документальним біографічним фактам пояснює введення
фіктивних персонажів і подій у художній простір твору, а також порушення
його часової тяглості. Відтак дистанція між предметом зображення і самим
зображенням зростає, що уможливлює акцентацію не стільки суб’єкта
біографування (видатної особистості), скільки його інтерпретацію
письменником-біографом і, у свою чергу, „ акцентує діалог творчих
особистостей та епох.
Мета курсової роботи полягає в тому, щоб дослідити біографічну прозу
Пітера Акройда, а також висвітлити характерні риси наритиву цієї прози.
Відповідно до мети були поставлені такі завдання:
 дослідити життєвий та творчий шлях Пітера Акройда;
 виявити специфіку художнього письма Пітера Акройда;
 визначити та проаналізувати жанрові особливості біографічної
прози Пітера Акройда.
Курсова робота має таку структуру: зміст, вступ, три розділи, висновки,
резюме, список використаної літератури (43 позиції).
 РОЗДІЛ I
ЖИТТЄВИЙ ТА ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ПІТЕРА АКРОЙДА
Пітер Акройд (Peter Ackroyd) - англійський письменник, поет,
літературознавець, літературний критик, народився 5 жовтня 1949 року в
Лондоні. Мати Пітера Акройда - дрібний службовець (за словами
письменника, щось накшталт «працівника відділу кадрів»). Батько покинув
сім'ю, коли письменник був ще дитиною. Пітер Акройд — лауреат кількох
літературних премій (премія Вігбреда, приз С. Моема, Гонкурівська премія
тощо). 1971 року отримав ступінь магістра мистецтв в Кембріджському
університеті , згодом два роки провів в Єльському університеті в СІЛА [24].
В Америці П. Акройд познайомився з представниками так званої «нью-
йоркської» поетичної школи - Джоном Ешбері та Кеннетом Кохом.
Наприкінці свого перебування в США Акройд написав полемічне есе
«Нотатки про нову культуру» («Notes for a New Culture», 1976), присвячене
англійському та європейському модернізму.
Після повернення в Лондон П. Акройд працював у редакції тижневика
«Глядач» («Spectator»). Невдовзі з'явилась перша книжка Пітера Акройда -
поетична збірка «Лондонський скнара» («London Lickpenny», 1973). Пізніше
він опублікував ще дві невеличкі збірки поезій: «Сільське життя» («Country
Life», 1978) та «Розваги Перлі» («The Diversions of Purley», 1987). Його
експериментальна лірика близька до американського поетичного авангарду
[24].
Пітер Акройд - один із найвизначніших представників сучасного
англійського постмодерністського роману. Його перу належать такі прозові
твори, як «Велика Лондонська пожежа» («The Great Fire of London», 1982),
«Заповіт Оскара Вайльда» («The Last Testament of Oscar Wilde», 1983),
«Хоксмур» («Hawksmoor», 1985), «Чаттертон» («Chatterton», 1987), «Перше
світло» («First Light», 1989), «Англійська музика» («English Мusiс», 1992),
«Процес Блізабет Крі» «Мільтон в Америці» («Milton in America»,
1997),«Повість про Платона». У цих романах химерно поєднуються різні
епохи (ХІХ і ХХ ст. у «Великій Лондонській пожежі», ХVIII і ХХ ст. у
«Хоксмурі»), жанри і стилі (у «Першому світлі» наявні елементи комічної
пасторалі, готичних жахів, антивоєнної сатири та наукової фантастики),
правда та вигадка («альтернативна» біографія великого англійського поета
ХУП ст. в романі «Мільтон в Америці».
Мільтон зображений не як автор поеми «Втрачений рай», а як
напівбожевільний релігійний фанатик і садист в Америці) (241.) Пітер
Акройд свідомо звертається до життєписів англійських письменників
попередніх епох, як, наприклад, у романах «Чаттертон» і «Заповіт Оскара
Вайльда». Роман «Чаттертон» присвячений геніальному поету-
передромантику Томасу Чаттертону, який прожив лише 17 років. У цьому
творі автор зображує цю культову постать доби романтизму, цього
невизнаного за життя генія, демонструючи при цьому (у дусі естетики ша не
постмодерну), як поет зникає у власних текстах, котрі тим самим
відроджують його. «Заповіт Оскара Вайльда» має форму вигаданого
щоденника Вайльда, що охоплює останні місяці життя автора «Портрета
Доріана Грея» - з серпня по листопад 1900 року. П. Акройд поєднує справжні
цитати Вайльда і власні стилізації вайльдівських афоризмів,парадоксів,
висловлювань.
Постмодерністські романи Пітера Акройда наскрізь інтертекстуальні, вони
постійно відсилають читача до літературних творів
минулого. У «Великій Лондонській пожежі» постійними є літературні
перегуки з Ч. Діккенсом, особливо з його романом «Крихітка Дорріт»; у
«Чаттертоні» - з творами К. Марло, В. Шекспіра, Р. Бернса, В. Блейка,
В.Вордсворта, С. Т. Колріджа, Дж. Мередіта, Т. С. Еліота та інших
письменників Англії . Пітеру Акройду належить також низка
документальних літературних біографій та інших книг, які співвідносяться із
жанром «нон-фікшн» (поп-Пйсбіоп). Два перші твори такого типу він
створив у 1979 р.Один з них присвячений видатному модерністському
поетові Езрі Паунду, інший - історії обсесій, нав'язливих ідей. Славу
Акройда-біографа примножили книги про Томаса (Стернза Еліота 1984),
Чарлза Діккенса, Вільяма Блейка, Томаса Мора.
Доволі своєрідними творами Пітера Акройда є його книги
документальної прози, присвячені Лондону: «Лондон часів Діккенса:
художня мрія» (1987) та «Біографія Лондона» (2000), в яких англійська
столиця постає як жива істота |24).Деякі книги Пітера Акройда написані під
час роботи над телевізійними серіалами. Ось чому трьохсерійний
телевізійний фільм, створений ВВС, з'явився на екранах одночасно з виходом
у світ книги «Діккенс». «Публічне життя і таємні пристрасті» (2002), а
телесеріал про Лондон, створений тією ж компанією, - одночасно з виходом
книги «Ілюстрований Лондон»(2003).
Перша п'єса Пітера Акройда «Таємниця Чарльза Діккенса» була
поставлена в 2000 році, а потім екранізована. У цій п'єсі Саймон Келлоу
(актор, який грає роль самого Чарльза Діккенса) зображує не тільки Чарльза
Діккенса, але й багато з його найулюбленіших персонажів, від містера
Микобера та Білла Сайкса до Олівера Твіста і, навіть, Ненсі. Багато інших
романів Чарльза Діккенса переплітаються з власними словами автора та з
його гострими і жалісливими розповідями. Ідеальне дитинство в місті Чатем
раптово змінилося на бідне існування у Лондоні, яке пізніше стало основним
фоном зображення ї для багатьох з найвизначніших творів Чарльза й
Діккенса. Оскільки його батька ув'язнили за борги, юний Чарльз залишив
освіту та пішов працювати на завод. Такий важкий життєвий досвід юнака |
перетворив його в надзвичайно працьовитого та амбітного письменника,
який згодом підтвердив, що його герої виражають його самого. Проте і і
розуміння того, що йому ніколи не вдасться втекти від обставин минулого,
ніколи не полишало письменника.
Пітер Акройд надзвичайно популярний і високооплачуваний автор й
(тільки за книги про Ч. Діккенса і В. Блейка на початку 1990-х він отримав
аванс в 650 тисяч фунтів стерлінгів). Тому й не дивно, що Пітер Акройд -
член Королівської спілки літератури (1984), остання з його нагород - премія
СВЕ (2003). Буття мови та мовна гра є найважливішим для письменника.
Саме на цій підставі критики відносять його творчість до постмодернізму
(слово, яке ні разу не вживалося самим Пітером Акройдом по відношенню до
самого себе).
На сьогоднішній день одним з найвідоміших творінь письменника
став його роман «Біографія Лондона» («І.опдоп: Тре Віоргарпу», 2000), за
який він був нагороджений щорічною премією 5оцій Вапк 5Бом в області
літератури 2001 року. Його відомий сучасник Джеймс Олдрідж ще в 1970
році написав біографію міста Каїр, і багато хто вважав, що Пітер Акройд в
більшій мірі продовжує традицію Олдріджа. «На жаль, я праці Олдріджа не
читав, - розповів Пітер Акройд. - Коли я почав писати «Біографію Лондона»,
я хотів відновити всі грані Лондона, для мене це неминучий процес. Справа в
тому, що я, як літератор з уявою, хотів би охопити всі сторони життя цього
міста» (11). У 1995 році, коли Пітер Акройд випустив біографію англійського
поета Вільяма Блейка, світ побачив фільм Джима Джармуша «Мрець» -
психоделічний вестерн, в якому головного героя також звати Вільям Блейк,
другий герой картини ототожнює його з поетом, і на фоні чаруючою музики
Нейла Янга звучать вірші прославленого англійця. Після цієї картини в
багатьох країнах, включаючи Великобританію, був відзначений підвищений
інтерес до віршів В. Блейка, проте Пітер Акройд його не помітив і фільм
також не подивився.
На початку літературної кар'єри молодого Пітера Акройда не
полюбили критики - вони негативно відгукувалися про його поетичні
збірники «Лондонський скнара» (1973), «Сільське життя» (1978) та «Розваги
Перлі» (1978).
Коли письменник спробував свої сили в іншому жанрі і випустив
«Замітки про нову культуру. Есе про модернізм» (1976), то книгу жорстоко
розкритикував спеціаліст з англійської літератури - професор Рікс, оцінивши
роботу Пітера Акройда як «працю юного аспіранта» 111). Проте Пітер
Акройд не хоче драматизувати щодо періоду своїх ранніх невдач. «Не думаю,
що критика, якоюсь мірою, надломила мій характер, хоча й сил, звісно, також
не додала. Мабуть, вона ніяк не вплинула на моє подальше життя», -- каже
письменник (1. 1)
Пітер Акройд не вірить міфам - ні в «теорію змов» відносно
реальності авторства творів Вільяма Шекспіра, ні в найрізноманітніші
міфи про сучасну Росію. «Так, я чув, що Москва - небезпечне місце, але не
більше того. Що стосується розмов про повсюдне розпивання спиртних
напоїв в Росії, про яке ви згадуєте, - ну що ж, це трапляється в
найрізноманітніших частинах світу, щоб звертати на це надто багато уваги», -
каже Пітер Акройд.
У 2008 році письменник завершив роботу над книгою про ріку
Темза - масштабна праця. У 2009 році світ
побачив книгу про Венецію Творчий доробок Пітера Акройда охоплює також
прозу для дітей. Найвідоміші твори - це «Початок» (003).

РОЗДІЛ II
СПЕЦИФІКА ХУДОЖНЬОГО ПИСЬМА ПІТЕРА АКРОЙДА
Упродовж усієї історії світової художньої літератури біографія і
біографічний роман належали до популярних жанрів. Починаючи від
античності, триває плідна історія літературної біографії, яка, у свою чергу,
супроводжується намаганням виявити її основні естетичні чинники та
принципи зображення. На сьогодні у літературознавстві добре усвідомлено,
що у кожну культурну добу біографія відтворювала певну концепцію
людини, певний ракурс життя видатної особистості (19). Складність
визначення жанрів біографічної літератури також пов'язана з тим, що
біографія, автобіографія, мемуари, щоденники та інші жанрові різновиди
містять у своїй основі два взаємозаперечних чинники: вони, по-перше,
спираються на фактичний матеріал, документальну основу, а, по-друге,
створюються за законами художньої творчості. Відтак науковий елемент
поєднується у них з художньою оповіддю. На цю особливість біографічного
письма вказано, практично, у всіх визначеннях біографічних жанрів (19).
Вихідними положеннями у вивченні біографічної літератури
вважаються взаємозалежність та взаємоузгодженість жанрового змісту і
форми, розуміння постійного розвитку літературних жанрів, а також
наявність у будь-якому жанрі сталих і змінних складових, на що
неодноразово вказували російські та українські вчені, зокрема, М. Бахтін, Г.
Поспєлов, Н. Копистянська, О. Галич, Р. Гром'як, Б. Іванюк, Ї. Денисюк.
Оскільки поняття біографічного пов'язане з відповідністю реальним особам і
подіям, відомим з інших документальних джерел, у зв'язку з біографічним
романом постає питання про конфігурацію співвідношення істинного й
уявного у ньому. Як наголошує Г. Г. Гадамер, у художньому тексті «немає
нічого, що гарантувало б істинність, - немає тієї орієнтації на «дійсність», яку
звикли називати «референцією». ... Витвір мистецтва має власну автономію».
І тому «питання про істинне і неістинне видаються безнадійно нероздільними
і заплутаними» [7, 153 - 1541.]
Біографічний, а також автобіографічний роман, таким чином, є
максимально наближеним до правдивого відтворення життя, але його
художні параметри все ж зорієнтовані не на документ, а на художню уяву
автора. Дослідники цього жанру наголошують на тому, що у
біографічному романі значна роль відводиться художньому вимислу, який
«белетризує твір, нерідко заповнює прогалини у біографічних даних»
(16,607.)
Традиційною особливістю біографічної прози визначають документ як
чинник, що регулює межі авторського вимислу і надає твору
фактографічного характеру. Авторський дискурс біографічного роману ХІХ -
першої половини ХХ ст., представлений у творчості Б. Гаскелл, Е.Троллопа,
Л. Стреччі, А. Моруа, С. Цвейга, Б. Людвіга та інших, перебував на керівних
позиціях. Всезнаючий автор володів правом на кінцеву істину, рідко,
залишаючи читачеві широкий простір для альтернативних рішень та власної
інтерпретації того чи іншого факту з життя відомої особистості. Такий статус
автора біографічної прози змінюється у 70-90-х роках ХХ ст. Досліджуючи
життя окремої видатної постаті як частинки великого культурного полотна,
сучасні автори- біографи відмовляються від позиції єдиного носія істини, і,
пропонуючи практично альтернативні інтерпретації життя й творчості
обраного митця, надають їм нового звучання, актуального для сьогодення.
В англійській літературі кінця ХХ ст. спостерігається особливий
інтерес до біографічних жанрів. Зокрема, сучасний біографічний роман,
новаторський за змістом і формою, швидко здобуває популярність, як серед
пересічних читачів, так і серед літературознавців, очолюючи списки
бестселерів.
 Зразки сучасної біографічної прози останніх десятиліть у творчості
таких письменників, як П. Акройд, Дж. Барнс, Е. Берджес та ін., виявляють
проникнення рис постмодернізму у біографічну літературу. Останні, своєю
чергою, призводять не лише до зміни стратегії оповіді, а й до зміни самих
уявлень про культуру, мистецтво, митця та його місце у суспільстві минулого
та сучасності, а також про поняття істини, що теж модифікується під
впливом філософських ідей деконструктивізму, поструктуралізму та ін.
Наприкінці ХХ ст. в рамках постмодерністичної традиції виникає
нова типологічна модель роману про митця. В той час, як літературу першої
половини ХХ ст. переважно, цікавило питання місця митця у суспільстві, то в
останні десятиліття ХХ ст. характерною стає проблема місця конкретного
митця у суспільстві минулого і сучасності. Найперша особливість цього типу
виявляється в тому, що героями такого роману стають реальні історичні
постаті - письменники, філософи, художники, музиканти, архітектори,
політичні діячі, такі як, наприклад, Платон, Д.Мільтон, Т. Чаттертон,
Наполеон, Г. Флобер та інші.
Таким чином, фікціональність предмета дослідження замінюється
фікціональністю дискурсу про нього. Ці образи одержують нове
тлумачення в аспекті проблем сучасності й інколи не відповідають
традиційному уявленню про них читача. Часто це пов'язано із
переконанням, що із застиглого пласту часу від народження до смерті
людини неможливо вивести справжнього, «автентичного» митця (17, 11).
Коли вся конкретно-побутова сторона життя особи відходить до
сфериминулого, з'являється новий ракурс його бачення - перед читачем
постаєне історична особистість, а літературно-стилізований образ, у якому
можна впізнати риси реальної людини. Відтак, у романі про митця постають
нові, властиві саме літературі кінця ХХ ст., естетичні комплекси і засоби -
міфологізм, монтаж, пастиш, інтертекстуальність тощо. Метатекстуальність
стає невід'ємною характеристикою цього типу роману, як, зрештою,
художньої літератури останніх десятиліть в цілому.
Ці та інші ознаки реконструкції біографічного канону яскраво
проявляються у творчості Пітера Акройда - автора художніх біографій та
біографічних романів, таких як: «Чаттертон» («Срайегіоп», 1987) та
«Останній заповіт Оскара Уайльда» («Те 1.азі Тезіатепі ої Озсаг
УМіде»,1983), «Хоксмур» («Нау/квтоог», 1985), «Мільтон в Америці»
(«Мійоп іп Атегіса», 1996), «Записки Платона» («Те Ріаїо Рарег8», 1999),
«Леми Лондона» («Те І атьз ої І. опдоп», 2004) та інші.
Підхід Пітера Акройда до написання літературних біографій та
біографічних романів не вкладається в межі традиційного розуміння цих
жанрових форм. Письменник виступає в ролі експериментатора,
руйнівника стереотипів, переглядаючи їх можливості і в плані жанрового
змісту, і в плані принципів побудови оповіді (19).
У біографічному романі, як і в інших жанрах чи жанрових підвидах,
склалися свої системи діючих осіб. У системі категорій традиційної
поетики герой - головна дійова особа.
У біографічному романі фігура митця особливо виділяється з
оточення другорядних та епізодичних персонажів, які є, в основному,
статичними фігурами у творі. У їхній ролі, зазвичай, виступають члени
сім'ї головного героя, його друзі, знайомі, соратники та вороги, які
прив'язані до певного часу і простору в романі та є носіями якоїсь певної
функції. У порівнянні з попередніми літературними епохами змінилися різні
категорії поетики в біографічному романі, такі як: жанр, автор, читач,
композиція, герой (19, 91).
Насамперед, зникає безпосередня прив'язаність до певного
простору і часу. Так, наприклад, Акройдів Мільтон у романі «Мільтой в
Америці» вирушає в Америку, де, замість письменницької творчості,
втілює у життя події та ідеї своїх творів. Платон у романі «Записки
Платона» живе і діє в Лондоні в ХХХУПІ ст., а архітектор Ніколас
Хоксмур в однойменному романі перевтілюється в детектива ХХ ст., який
розслідує вбивства, здійснені поблизу ним же побудованих церков. Однак
фігура митця у романах залишається не менш важливою і цікавою для
читача, трансформуючись у наративні та носія певного набору ідей і кодів.
Алюзія на реальну історичну особу в «Записках Платона», як і в багатьох
інших романа Пітера Акройда, виражена в назві. Риси біографічного роману
проявляються через культурний код, залучаючи позатекстове використання
знань про митця. Те, що сучасному читачеві відомо про фігуру
давньогрецького філософа, знаходить вияв на різних рівнях твору -
наративному (роман написаний у стилі платонівських діалогів та
сократівських промов), ідейному (вчення Платона про симулякри, праця
«Республіка»), текстуальному (пряме та приховане цитування, наслідування,
алюзії), пародійному (трактування основних понять життя ХХ ст. як
симулякрів, що існують безвідносно до референта) та ін. Таким чином,
фігури реального та фікціонального Платона виявляються взаємопов'язаними
у свідомості читача (19, 92).

Традиційні герої біографічної прози, хоч би якими несхожими один

на одного вони були, мають спільну рису - вони є центральними
персонажами і всі події відбуваються навколо них. Для сучасного
постмодерністського роману, який включає в себе і біографічний
жанр,типовим є зникнення ідеалізованого центрального героя та заміна
йогомножиною рівноправних персонажів. Це зумовлено зміною наративних
принципів та введенням кількох точок зору. Такий ефект часто досягається за
рахунок поєднання декількох сюжетів, викладом однієї історії від імені
різних | персонажів. | Це породжує принципи полісюжетності,
політематичності та поліперспективи, як у романі «Папуга Флобера»
Дж.Барнса чи «Чаттертон» П. Акройда. В останньому дія відбувається у
трьох часових пластах і переносить читача у різні століття, пов'язуючи життя
Томаса Чаттертона, який увійшов в історію літератури як поет-імітатор
середньовічної поезії, поета Джорджа Мередіта і вигаданого Пітером
Акройдом персонажа Чарльза Вічвуда. Розповідь про головного героя у
романі ведеться опосередковано - через дискурси інших.
РОЗДІЛ ПІ
ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ БІОГРАФІЧНОЇ ПРОЗИ ПІТЕРА
АКРОЙДА
Наприкінці ХХ століття на початку ХІ у біографічному жанрі відбулися
істотні зміни пов'язані із впливом ідей постмодернізу.особливо нової
концепції історії. Постійне звернення до (історії актеризує загальний стан
сучасної західної культури та перетворюється з помітних ознак художньої
літератури, де події минулого стають об'єктами для ігор і переосмислень (13).
Історія у творах сучасних письменників поєднується з витонченою
сіморефлексією, і, як результат, (виникає новий тип словесності -
постмодерністська історіографічна. металітература. Цілком закономірно, що
помітна роль у її художньому просторі відводиться саме жанру біографії. За
останні десятиліття. біографічна художня література кардинально змінила
свій вигляд, збагатилася численними жанровими видами та модифікаціями, і
цей процес далекий від завершення. Для позначення таких творів навіть
виникає окремий термін - «біографічна металітература» (Л. Хатчен), що
підкреслює масштаб цього явища.
Однією з країн, де жанр біографії завжди посідав особливе місце, є
Великобританія. Тому не викликає подиву той факт, що значну кількість
творів біографічної металітературизнаписано саме британськими авторами.
До числа таких письменників слід віднести й відомого англійського прозаїка
та літературознавця другої половини ХХ. ст. Пітера Акройда. Цей автор
поєднує написання класичних науково-популярних біографій зі
застосуванням елементів різноманійнйй жанрів масової культури. Науковий
інтерес до питань трансформації жанру біографії на теперішньому етапі
простежується у багатьох британських та американських публікаціях. Однак
більшість зарубіжних дослідниківрозглядає зміни, що відбуваються з
біографією, у контексті її історичного напрямку (Л. Едел, Р. Елман, П.
Кеядал, І. Надел, Р. Холмс), не приділяючи достатньо уваги впливу ідей
пдстмодернізму. Інша група науковців цікавиться лише тими модифікаціями
біографії, що підпадають під визначення постмодерністської | біографічної
металітератури, яка
(.. розглядається як відгалуження історій рафічної металітератури (чи нового
і Дно роману) (Т. Іглтон, Б. - Макхейл, С. Ментон, М. Розетт,
Хатчен). Але у таких роботах нові модифікації біографії розглядаються, у
першу чергу, як постмодерністські романи, а їх біографічний аспект та в'язані
з цим питання залишаються, як правило, поза увагою. Лише в окремих
дослідженнях робиться спроба об'єднати обидва підходи, проте й шляхи
трансформування жанру біографії не простежуються чітко (Дж. Кінер, І.
Шаберт).
В українському літературознавстві зміни у біографічному жанрі теж
активно досліджуються, але у переважній більшості теоретичних
досліджень» пострадянських (у тому числі,7 українських) вчених увага
приділяється, насамперед, визначенню етапів біографії як специфічному
утворенніо в літературі зокрема (С. Аверінцев, О. Галич, Д. Жуков, о. Дацюк,
Т. Павлова, Г. Померанцева, ТР Тотніцева, В. Чишко). Існує також низка
робіт, присвячених жанрово-стильовим особливостям художньо-біографічної
прози (І. Акіншина, Н.Пнатів, І. Савченко), наративним стратегіям художньо-
біографічного (українська термінологія не співпадає з термінами зарубіжних
літературознавців).
Не можна не врахувати й бартівської теорії «смерті автора»:
постмодернізм отримує задоволення від відродження історичних авторів як
героїв (25). З'ясовано, що експеримент у біографії має багату історію
(принаймні з ХУП ст.), але набув тотального характеру лише в останній
чверті, хх - на початку ХХІ ст. у межах постмодерністської історіографічної
металітератури.
Одним з літераторів, твори якого яскраво відбивають процеси, що
і буваються у сучасній біографідциці, є Пітер Акройд, при тому, що
шість його творів належить до біографічної прози, вони водночас
гічно вписуються у постмодерністсвку художню парадигму. На сучасному
етапі культурного розвитку на передній план у теоретичному осмисленні
жанру біографії вийшла низка проблемних тез бартівської теорії «смерті
автора»: постмодернізм отримує задоволення від відродження історичних
авторів як героїв (25). З'ясовано, що експеримент у біографії має багату
історію (принаймні з ХУП ст.), але набув тотального характеру лише в
останній чверті, хх - на початку ХХІ ст. у межах постмодерністської
історіографічної металітератури. Серед питань, що віддзеркалюють
усвідомлення науковця - проблема автентичності та межі інтерпретацій,
принцип вибору героя та його зв'язок з обистістю автора біографії, а також
оптимальний ступінь використання уяви під час написання біографії. різні
підходи до цих проблем визначають концептуальне підгрентя сучасних
біографій і обумовлюють їхні наративні стратекії та поетику. Важливими є
вони й для Пітера Акройда, який має власні. погляди на жанр біографії та
його специфіку.
Піджанр «письменник як герой» в контексті внутрішньо-жанрових
пошуків художньої біографії розгдійється, як сучасна жанрова система
біографічного письма 3 виокремленням та детальним аналізом
історіографічної металітератури приділяється характеристиці відповідного
піджанру сучасної біографії, зокрема, конкретним формам, в які він
втілюється [191].
Жанр біографічного роману, посідає особливе місце в біографічній
літературі, тому що він підкреслює зв'язок між жанрами роману.
Характерною рисою біографічних романів є видозмінення
біографічного матеріалу з метою досягнення відповідності традиційним
типам персонажів (поета, коханця, героя), які існують у художній літературі.
На відміну від біографічних романів, художні біографії являють собою
«багаторівневі тексти, у яких присутні
множинні точки зору. Такі біографії можуть залучати нереалістичні
Музи Дю наративні й стилістичні моделі, що використовуються в
середині потоку свідомості для передачі суб'єктивної якості життя
персони й створення колориту особистого досвіду. Повага до
документальних свідчень про іншу людину - це те, що відрізняє авторів
художніх біографій від романістів, хоча вони поділяють упевненість у тому,
що уява може луги надійним принципом для відбору, й інтерпретації
матеріалів.
Різновидом саме художньої біографії є літературна біографія, під якою
мається на увазі життєпис автора літературних творів (15).
У таких творах документальні факти з життя персонажа
жовнюються або заміщаються припущеннями та міркуваннями біографа, а
життя героїв-авторів часто реконструюються на основі їхніх власних творів.
Основною причиною популярності піджанру «письменник як герой» у
письменників-постмодерністів є той факт, що автор - це герой постмодерну,
аджо в епоху інтертекстуальності життя
"письменників розглядаються як тексти, з якими пізніші автори вступають у
стосунки, типологічно ідентичні взаєминам з літературними текстами.
Найчастіше для написання біографій «письменник як герой принцип
вибору героя та його зв'язок з обистістю автора біографії, а також
оптимальний ступінь використання уяви під час написання біографії. Різні
підходи до цих воменам визначають обумовлюють і їхні наративні стратекії
та поетику. Важливими є вони й для Пітера Акройда, який має власні.
погляди на жанр біографії та його специфікупошуків художньої біографії
розгдійється, як сучасна жанрова система.
Піджанр «письменник як герой» в контексті внутрішньо-жанрового
біографічного письма 3 виокремленням та детальним аналізом
історіографічної металітератури приділяється характеристиці відповідного
піджанру сучасної біографії, зокрема, конкретним формам, в які він
втілюється [9].
Різновидом піджанру «письменник як герой» може бути названа
«черево мовна» біографія (термін К. Петерс) - твір, у якому біограф
намагається ліквідувати дистанцію між собою й об'єктом розгляду
шляхом запозичення його голосу По). Ще однією видозміною піджанру
«письменник як герой» є «дослідницький» роман («роман про біографа»,
«квазі-біографія»), де
головним героєм стає біограф у процесі творчого пошуку. У таких творах не
комбінуються елементи художньої та документальної літератури, при ньому
найчастіше документальна частина вигадана й майстерно вплетена в основну
розповідь, що пародіює: умовності, дотримувані при написанні біографії [15].
Пітер Акройд, одночасно і зі створенням доволі традиційних
біографій, постійно вдається до експериментів з цим жанром. Особливо
цікавить П. Акройда піджанр «письменник як герой» (більшість його
художніх текстів можна віднести саме до цієї категорії). Однак, оскільки
перед нами типовий автор доби постмодернізму, складно говорити про його
твори до певного, чітко окресленого жанрового різновиду. Будь-які жанрові
утворення є для нього лише відправною точкою у створенні власних
унікальних модифікацій (131).
Характерною особливістю світогляду П. Акройда є упередження до
традиційного ототожнення жанру біографії з категорією художнього тексту -
з поняттям «неправда». Письменник не визнає жодної різниці між
літературними й нелітературними жанрами, зводячи їх до споконвічної
категорії. «письма» і, як наслідок, відмовляється від жанрових меж. Окрім
того, на його переконання, предметом біографії є не її герой, а сам біограф.
Всі «акройдівські» романи мають традиційно англійське літературне минуле
й літературний канон.
«Чаттертон» Пітера Акройда вдало сполучив у собі риси детектива
так званого «дослідницького роману», популярного у сучасній
літеературі, причому детективну структуру твору програмує пастиш
(вторинний літературний твір), представлений у формі ймовірного
манускрипту Чаттертона (10). Твір з починається з лаконічного викладу
наявних відомостей про життя Томаса. Відтак, Пітер Акройд використовує
фігуру витертона для наочної демонстрайій відносності історичних фактів.
Питання темпоральності як об'єкта постмодерністської гри в романі Пітера
Акройда «Чаттертон» присвячено дослідженню феномену часу як однієї з
провідних тем і водночас сюжетотворчих прийомів роману.
Центральність теми часу у рамні пов'язана з тим, що у сучасному
світі традиційне сприйняття цього концепту, так само, як і історії,
втрачається надійним засобом організації наративу. Тому в актуальності його
є реконцептуалізація, що виявляється у постмодерністських експериментах з
різними можливостями пізнання та відтворення плину часу (14).
Час у романі розглядається як лабіринт, де терої мандрують у різних
напрямках і, зрештою, зустрічаються. Ця зустріч натякає на переродження,
що теж традиційно асоціюється з лабіринтом. У персонажі зливаються,
минуле й теперішнє збігаються, хоча один із них існує в часі, що передує
життю іншого. Таким чином, сам текст
роману перетворюється на складний часовий лабіринт, центральним
елементом якого стає Смерть (22).
Пітер Акройд експериментує з різними властивостями часового
лабіринту: у романі мають місце стрибки з минулого у теперішнє й назад,
його герої переживають стан, близький до подорожі в часі. Герої, що долають
часові кордони, формують мережі, які охоплюють століття, і пов'язані з тим
простором, у якому вони мешкають. У даному випадку це часу, матерії й
антиматерії, явище «чорної діри», коли час нескінченно уповільнюється, а
також квантовий зв'язок. Роман багатий на приклади екфразису, які надають
цінні ключі для інтерпретації тексту, у тому числі творчості, представлених у
романі Акройда «Чаттертон» його часових моделей (14).
Здійснено аналіз пост-сучасних підходів до проблеми художньої
особливості. Роман вирізняє глибока зацікавленість у лінгвістичній природі,
у грі, з невловністю значення, у проблематичних взаєминах між
індивідуальним письменником і літературною традицією, до якої його
відносять, а також увага до співвідношення реальності й репрезентації.
Всіх героїв-письменників у творі поєднує «письменницький застій», у
романі як результат нівища, названого Гарольдом Блумом
і за прахом впливу. Квест у пошуках правди про Т. Чаттертона, хоча й у
рівний спосіб, дає їм розуміння того, що остаточних істин не існує, а отже,
кожен вільний запропонувати свою теорію.
Для Пітера Акройда креативність у літературі полягає більшою
мірою у здатності поглинати, а потім перефразовувати минуле. В
інтерпретації Пітера Акройда метод Т. Чаттертона підкреслює активну й
свідому роль автора у поєднанні різних текстів і можлива, тому що історія
являє собою ніщо інше, як палімпсест (10). В епоху високорозвинених
технологій відтворення реальності й мультимедійної симуляції, проблеми
імітації, плагіату, копіювання художніх текстів, які сигналізують про те, що
усвідомлюють свою уяву
можна сприймати тільки як засіб створення.
Таким чином, у «Чаттеріумі» Пітер Акройд пропонує свою
концепцію того,чим дійсно є історична правда і в чому полягає природа
мистецтва: воно є автономним стосовно зовнішньої реальності, воно не
складається з сукупності біологічних і життєвих умов, воно самоцінне, і тому
вічне [25].
Критики та літературознавці, які займаються вивченням
постмодернізму найчастіше відмовляються від використання терміну "жанр"
по відношенню до творів цього художнього напряму, спираючись на одне із
положень теорії постструктуралізму, яке вказує на розмиття меж в області
умовних понять, авторитетних на даний час.
Іншою помітною рисою розвитку власне жанру роману в середині
другої половини ХХ століття називають прагнення до теоретичного
вирішення проблеми творчості. В англійській літературі з 1960-1970-х років
зростає кількість романів, які містять нові елементи та прийоми критики,
оцінки форми та змісту, а також особистості автора.
Широта загальної проблематики у творах Пітера Акройда
сполучається з максимальною чуйністю в зображенні одиничної долі.
Критики визнали, що П. Акройд дуже ретельно вибирає фактичний та
документальний матеріал для біографій та творів, які поєднують історію і
вигадку, - а також достовірність і своєрідність його мотивування вчинків
своїх персонажів. Він акцентує увагу на тому, що близькість своїх героїв
один до одного і самому собі він переживає в рівній мірі і як письменник, і як
людина [11].
Прагнення зберегти в конкретному творчому просторі національну
культурну спадщину, втілюючи її в незалежних словесних портретах що
робить твори Пітера Акройда максимально адекватним матеріалом для
спостереження зза складністю та суперечливідтю літературного процесу в
Англії кінця ХХ - початку ХХІ століття.
У творчості Пітера Акройда 2000-х років проявляються дві тенденції
які ведуть до використання жанрової форми біографічної серії.
В циклі життєписів автор продовжує вивчати важливу для нього тему
національної ідентичності, яка, більш-менш, явно присутня в його
і «персональних» біографіях, уточнює раніше позначені мотиви і вводить
нові образи у сферу його уваги.
Розширюючи історичні та часові рамки дослідження до масштабів
міста, країни та національної історії, Пітер Акройд створює подобу
«Божественної комедії» -- універсального тексту про довгий шлях культури.
У «Коротких біографіях» письменник реалізує установку на
популяризацію історїї.
Використовуючи ідеї постструктуралізму та прийоми постмодерністської
ігрової естетики, П. Акройд наповнює їх новим,
продиктованим об'єктом зображення, змістом, - пошуком сенсу
індивідуального життя та творчості. Еволюція жанру життєпису у напрямі
біографії втілює ідею письменника про нові шляхи дослідження еволюції
національної історії та культури [26].

ВИСНОВКИ
Оригінальна творчість Пітера Акройда-біографа - яскраве свідчення
невичерпного потенціалу біографії, тому це дозволяє говорити й збагачення
письменником як біографічної традиції, так і постмодерністської художньої
прози ХХ - ХХІ століть.
З кожною новою роботою жанрові експерименти П. Акройда
стають все сміливішими, що призводить до поступової втрати зв'язку
традиційною біографічною формою як такою. Факти з життя відомого
письменника перетворюються для Пітера А. на відправну точку для
написання постмодерністських історіографічних романів, лише умовно
пов'язаних із жанром біографії. Одночасно з цим реалізується "зворотний
зв'язок" між постмодерністськими біографіями та його традиційними
науково-популярними життєписами, до яких залучаються елементи
постмодерністького письма.
Твори П. Акройда присвячені, у першу чергу, минулому та його
стосункам із сьогоденням. Дослідження національної спадщини та підтримка
наступності між минулим і сучасністю становить для нього одне з головних
завдань письменників кінця ХХ століття. Однак відносно історії, П. Акройд
дотримується типово постмодерністської точки зору.
Пітер Акройд - один наних майстрів сучасної англомовної
біографічної прози, у його спадщині вже є кілька престижних літературних
нагород позначені як романи, в основу яких покладені відомі історичні факти
а також власне, біографії. У- творчості цього письменника є різні форми
життєпису, включаючи біографію, які займають центральне місце (більше
половини його творів можна віднести до життєписної літератури).

SUMMARY

The aim of the coursework is to analyze Peter Ackroyd's biographical prose 'and to
identify the characteristic features of the narrative of his prose. According to the
aim the following tasks were raised: to examine Peter Ackroyd's life and career
path, to demonstrate the particularity of Peter Ackroyd's artistic writing, to define
and to analyze genre features of Peter
Ackroyd's biographical prose. Peter Ackroyd is an English writer, poet, great
specialist in literature and literary critic. The writer was born on 5 October 1949 in
London, England. Peter Ackroyd is a prizewinner of several literary awards (the
Somerset ham Award, the Whitebread Award — 2 times). In 1971 the writer
obtained a Master's degree at Cambridge University. Later, Peter Ackroyd spent 2
years at Yale University, USA. After his return to London, Peter Ackroyd worked
at the Spectator azine between 1973 and 1977 and became joint managing editor in
1978. In ort while there appeared Peter Ackroyd's first book — «London
Lickpenny» (1973). After this the writer published his two small collections of
poems: «Country Life» (1978) and «The DiveTsions of Purley» (1987).
Peter Ackroyd is one of the most prominent representatives of the
temporary postmodern British novel. His literary heritage contains the following
works: «The Great Fire of London» (1982), «The Last Testament of Oscar Wilde»
(1983), «Hawksmoor» (1985), «Chatterton» (1987), «First Light» (1989), «English
Music» (1992), «The Trial of Elizabeth Cree: A Novel of the Linehouse» (1995),
«Milton in America» (1997), «The Plato Papers» (1999). Tere are such a strange
combination of different epochs (XIX and XX centuries in the work «The Great
Fire of London», XVTII and XX centuries in Hawksmoor»), different genres and
styles (in «First Light» there are elements mic pastoral, gothic horror, anti-war
satire and science fiction), truth and alternative» biography of the great English
poet of the XVIIth century in the novel — «Milton in America».
John Milton is depicted not as the author of poem «Paradise Lost» but as a
half-mad religious fanatic and sadist in erica. Peter Ackroyd continues the tradition
of the classic Biography Studies in s own way. The biography, for Peter Ackroyd
and also for ancient writers, is 4ource of model examples of the life path. However,
modern writer pays a ention not on an individual behavior and personal self-
determination, but on the awareness of national identity. The biographical novel is
a genre of novel which provides a fictional and usually entertaining account of a
person's life. This kind of novel concentrates on the experiences a person had
during his lifetime, the people he met and the incidents which occurred are detailed
and sometimes trimmings are done to give it the appearance of a novel.
The biographical novel is close to the true reproduction of life, but its artistic
options are focused not on a document, but i4 artistic imagination of the author.
Peter Ackroyd's biographies written in 1980s — 1990s reflect general trends of
modern biographical prose, on the one hand, and penetration of postmodern
ideology and aesthetics in a novel about the artist, on the other hand, their impact
on the narrative structure of the text and the author's change of strategy.
Peter Ackroyd's works are dedicated to the past and its relations with the
present days. Study of national heritage and support of the continuity between and
present are the main tasks of the late XXth century writers. However, ring the
history, Peter Ackroyd follows a typical postmodern point of view. is mind it's just
an illusion, created by scientists. Realization of this fact gives Peter Ackroyd the
necessary freedom in dealing with those things which traditional history considers
as immutable facts. Peter Ackroyd's works are particularly dedicated to the study
of the ilent figures of English culture (from Chaucer to Eliot), and are focused on
strengthening the value of human individuality and on the realization of the main
principles of postmodern aesthetics.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Акройд П. Биография Лондона //Hu. лит. - 2002. - Ns 10.
2. Акройд П. Дом Доктора Дц. - Москва, 2000.
3. Акройд П. Завещание Оскара, Уайльда. - Москва, 2000.
4. Акройд П. Мильтон в Америке. - Москва, 2002.
5. Акройд П. Повесть о Платоне. - Москва, 2002.
6. Акройд П. Процесс Элизабёт Кри//Ин. лит. - 1997. - Ns 5.
7. Гадамер Х.-Г. Истина и метод. Основы философской герменевтики. - М.:
Прогресс, 1988. - 700 с.
8. Гадамер Г.-.Г Герменевтика і поетика. - К.: Юніверс, 2001. -
288 С.
9. Дейниченко П. Алхимик не. знает слов любви // Книж. обозр. - - Na51;
Струков В. В. Проблема;реальности и куд. вымысла в романе П.Акройда
«Чаттертон» (детективны й сюжет вокруг картины) // Angiistica. - Москва,
1999.
10. Електронне джерело:, - Режим доступу: http://wikipedia.org/wiki/ .
11.Електронне джерело:, - Режим доступу:
http://www.vzglyad.ru/culture/2006/8/20(45762.htm1.
12. Колесник Г. Л. Біографія Лондона в творчості Пітера Акройда / Іп сник //
Вісник Київського лінгвістичного університету. - 2003. - і и Філолоrія. - Т. 6.
- Ns 2. - С. 186-190. (0,3 др.арк.)
13. Колесник Г. Л. Модифікації жанру біографії у творчості Пітера
14. Колесник Г. Л. Темпоральність як об'ект постмодерністської романі П.
Акройда «Чаттертонт> / Г. Колесник // Хронозрушення:
концепції нелінійного часу у свідомості, культурі та літературі. Сучасні
літературознавчі студії : 36 наук. праць. - К: Видавничий центр КНЛУ, ; 2007.
- Ns 4. - С. 103-109. (0,4 др.арк.)
15. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром'як, Ю.І.
іі та ін. — К.: ВЦ «Академія», 19 7. - С. 607.
16. Літературознавчий слqвник-довідник / Р.Т.Гром'як, Ю.І.Ковалів та ін. —
К.: ВЦ «Академія», 1997. — 752 с.
17. Нямцу А.Н. Поэтика традиционнык сюжетов. - Черновцы: Рута, 1999. —
176 с. .
18. Петрусь О. В. Гра з жанром як наративний засіб у дослідженні
бнцон. Біографія» Пітера Акройда // Наукові записки Ніжинського
державного університету імені Миколи Гоголя. Серія: Філологічні науки. - н:
НДУ ім. М. Гоголя, 2007. — С. 75 — 78. І.
19. Петрусь О. В. Деконструкція «біографічного» канону в ромaнах Пітера
Акройда // Наукові праці: Науково-методичний журнал. — Т.80. Вип. 67.
Філологія. Літературознавство. - Миколаїв: МДГУ ім. Петра Могили, 2008.
— С. 90 — 95.
20. Петрусь О. В. Особливості. біографічного дискурсу П. Акройда ' у Сові
записки: Серія: Літературознавство 2(15). — Вип. XV. — ёрнопіль: ТІ ІІІУ,
2004. — С. 407 — 419.
21. Петрусь О. В. Особливості наративної організації «Біографії піра» Пітера
Акройда // Гуманітарний вісник. Серія: Іноземна оэ ія: Всеукр. зб. наук. пр.
Число, :11: Том 1. - Черкаси: ЧJjTY, 2007. — і -114.
22. Петрусь О. В. Проблема інтертекстуальності у романі П. Акройда
«Чаттертон» // Від бароко до постмодернізму. Збірник наукових прадь. - Вип.
10. — Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2006. — С. 116 — 124.
23. Питер Акройд [Электронньій ресурс]. - Режим доступа: http:
//1ivlib. Ru.
24. Пітер Акройд [Електронне джерело]. — Режим доступу:
http://www.zarlit.com/biography/ackroуd.html.
25. Постмодернізм: Енциклапедія / Сост. і науч. ред. А. А. анов, М. А.
Можейко. Мінськ, 2001:
26. Струков В. А. Художня своерідність романів 1lитера Акройда. о
проблеми британського постмодернізму.): Автореф. Дис... канд. філол. наук.
Воронеж, 1998. С. 3.
27. Ackroyd Р. Blake. - N.Y., 1997. - 399 р. 28. Ackroyd Р. Dickens. - London,
1991. - 192 р.
29. Ackroyd Р. First light. - London, 1991. - 336 р.
30. Ackroyd Р. Milton in America. - N.Y., 1997. - 288 р.
31. Ackroyd Р. The Collection // Ed. and with an Introduction Ьу Th. - London:
Vintage, 2002. - 465 р:
32 . Ackroyd Р. The Lambs of London. - London: Chatto & Windus, 004. - 216 р.
33. Ackroyd Р. The life of Thomas More. - London, 1999. - 480 р.
34. Ackroyd Р. Chatterton .- London, 1987. - 234 р.
35 . Ackroyd Р. Ezra Pound and his world. - N.Y., 1980. - 128 р.
36. Ackroyd Р. G.Meredith once described Oscar Wilde as «a mixture. of Apollo
and a monster» [E1ectronic source]. - Mode of access:
rittp://www.nytimes.com/books/97/04/06/reviews/ackroyd-wilde.html.
37. Ackroyd Р. Hawksmoor. - London, 1987. - 320 р.
38. Ackroyd Р. Notes for a new culture/ An essay on modernism. - 1976
39. Ackroyd Р. T.S.Eliot: A life. - N.Y., 1984. - 400 р.
40. Ackroyd Р. The last testament of Oscar Wi1de. - London, 1983.
41. Аро11о and monster.//New York Times, 1987. - Nov.1 -P. 1 4.
42. Jays D. Bard Times // The Observer. Sund., August 15, 2004. -
http://www.eclipse.co.uk/lambsoflond.htm/, 2004.
43 . OMahony Ј. London Calling. // The Guardian. - 2004. - Ju1y 3. -
http://www.books.guardian.co.uk/reviews/generalfiction.html.