І.

Педро Кальдерон – видатний драматург і поет іспанського бароко

ІІ. Драма «життя – це сон» - геніальна філософська п’єса європейського бароко:
1. Сенс назви – метафори п’єси «Життя – це сон»
Немає нічого вічного на землі. Життя — миттєве, роки — всього лише мить, від колиски до могили — тільки один
крок. Що ж залишається людині? Страждати і коритися. Творчість Кальдерона ставили поряд із творчістю Шекспіра, а
це вже про щось та й говорить.
Одним із наскрізних мотивів п'єси Кальдерона є мотив сну. Твір будується на метаморфозі «життя — сон»,
стверджуючи хисткі межі між сном і реальністю.

Життя людини — непізнанна таїна, воно лише «сон», де немає нічого певного й сталого. Світ, як і Доля, є
суперечливим і мінливим, і особистість постійно відчуває на собі цю мінливість. Людина не є вільною у власних
вчинках, бо прикута ланцюгами до своєї Долі. Душа людини — арена боротьби добрих і злих начал. Та чи здатна
особистість знайти себе у стрімкому коловороті життя, чи подолає вона в собі темні сили, чи збагне справжню
сутність свого земного буття? Ці проблеми порушуються у творі іспанського драматурга. Кальдерон уперше у світовій
літературі відобразив могутність звільненого людського духу, показав, які руйнівні сили приховані в глибинах
особистості, й водночас наголосив на величі людини, котра йде нелегким шляхом до пізнання себе й вищих істин.
Головний герой драми «Життя — це сон» здійснив великий подвиг — він розірвав усі ланцюги, які стримували його
думки, почуття, дії, і явив світові торжество свого розкутого духу. Віра в людину, в її моральне перетворення і
розкріпачення — головна думка твору, що визначає його гуманістичний пафос.

Кальдерон наголошує на тому, що світ — одвічна таїна, його не можна осягнути розумом. У ньому діють не тільки
реальні, а й потойбічні ірраціональні сили, тому величезне значення мають різні пророцтва та прикмети. Світ —
лише мана. «Хто живе тут — лише марить». Світ — лабіринт, де блукає людина. Усі ці формули, характерні для епохи
бароко, яскраво втілено у драмі Кальдерона.

2. Філософський конфлікт драми

Провідний мотив п’єси - усамітнення принца, виховання дитини поза зовнішнім світом - запозичений з легенди про
Варлаама і Йоасафа, своєрідної інтерпретації давньосхідної легенди про життя Будди.
Фабульний зміст п'єси досить простий. У відповідності до астрологічних пророцтв, Сехізмундо, який народився у сім'ї
польського короля Базиліо, повинен в майбутньому стати страшним і зловісним тираном. Його свавільні і
необдумані вчинки мають привести до загибелі польської держави і смерті батька-короля.
Письменник порушує в ній важливі питання людського існування: що таке життя, що таке людина, у чому полягає
сенс її буття, що таке свобода, що обумовлює вчинки особистості, яке її місце у світі, що є моральною основою для її
життя та ін. Центральними категоріями, які цікавлять митця, є такі поняття, як Доля, Людина, Світ, Бог, Честь, Життя,
Добро, Зло, Свобода. Кожен із персонажів їх розуміє по-своєму, і з їхніх висловлювань складається цілісний образ
епохи бароко. Каль-дерон став виразником барокового світосприйняття. У п’єсі показано залежність людини від
вищих сил, Долі й божественного Провидіння.

3. Відповідність композицїї п’єси трьом якісно відмінним, послідовним

«етапам» духовної еволюції головного героя:
 Роль таємниці у хронаді І;
У першій частині людина кидається в один бік блукань і життєвих помилок, підкоряється обставинам, а згодом
намагається звільнитися від обставин, існувати лише задля себе. На цьому полюсі вона знову не знаходить гармонії. І
тільки звільнившись від влади контрастних полюсів, починає розуміти, що вижити їй допоможе гармонія. Таким
чином, у драмі Кальдерона “Життя - це сон” зображена модель буття.
У 1-й хорнаді образ Сехізмундо розкривається в атмосфері пристрасних і гнівних думок та почуттів, пов'язаних з його
вимушеним ув'язненням.

Зав'язка дії. В гірській місцевості, неподалік від палацу короля Басиліо, переодягнута в чоловіче вбрання знатна дама
Росаура та її слуга Кларін випадково натрапляють на вежу, що є в'язницею для закутого в ланцюги Сехісмундо.
Охорона в'язня, яку очолює старий дворянин Клотальдо, бере під варту незваних гостей і відводить їх до короля.
Водночас до двору Басиліо прибувають його племінники — інфанта Естрелья і принц Московії Астольфо, які мають
намір одружитися і разом успадкувати корону Басиліо, нібито бездітного. Король розкриває їм свою таємницю. У
нього є син Сехісмундо, який, згідно з пророцтвом, має стати страшним тираном, згубити власну державу і свого
батька-короля. Тому відразу після його народження (мати померла під час пологів) король наказав збудувати у
віддаленій від людей місцевості вежу і тримати там сина. Тепер Басиліо хоче ще раз переконатись у справедливості
пророцтва; якщо воно підтвердиться, то корону успадкують Естрелья й Астольфо.
  Історія ув’язненого принца Сехизмундо; його стосунки з небом і людьми; сенс
дворіччя «людина-звір»;
Світ земний -- в'язниця для людини. Людина страждає, прикована ланцюгами до своєї долі. Але чому ж
повинна страждати людина? У чому його провина? Який зробив він злочин? Католик відповість нам на це запитання:
провина людини в тому, що він живе на землі; «гріх найбільший -- буття», і злочин людини в тому, що він посмів
з'явитися на світ; «найважчий із злочинів -- народитися». Ось вона, філософія песимізму, філософія відчаю.
Ці думки в п'єсі висловлює принц Сехисмундо, ув'язнений в башті. Польський король Басиліо отримав колись
доповідь астролога, що стосується долі його сина Сехисмундо. Принц виросте злим і жорстоким. Скоїти страшні
злочини написано йому на роду. Так провіщають зірки. Король, щоб обминути визначину долю, ховає сина у
в'язницю і тримає його там довгі роки під опікою вірного Клотальдо. Проте роки йдуть і у короля виникли сумніви:
чи правильно він поступив, чи не брешуть зірки? І ось вирішено провести випробування. Приспаний принц
перенесений в палац, йому передана вся влада в державі. Як поведе він себе? Сехисмундо прокинувся в розкішній
спальні короля. Натовпи слуг виконують його бажання. Суворий його тюремник Клотальдо повідомляє йому
таємницю його народження. Сехисмундо обурений: його насильно відторгнули від світу, його мучили і терзали, з
людини зробили напівзвіра! Тепер він мститиме жорстоко!
Все символічно в п'єсі Кальдерона, і ця мова Сехисмундо повна глибокої філософської символіки. В даному
випадку нещасний і безумний принц втілює собою тих бунтівних грішників, які обертають до бога свій протест. Бог
дав людям життя, і він же вимагає від них страждань; він закрив їм доступ в свій будинок, тобто на піднебіння, в рай,
він виховує їх, як звірів, і терзає їх. То хіба бог не тиран, як тиран в очах Сехисмундо його батько Басиліо? Дати життя і
забрати щастя -- чи не означає це забрати життя? Сехисмундо говорить своєму батьку, як грішники говорять богові.
Кальдерон не співчуває цьому заколоту, він постарається розвінчати цю філософію протесту, але, як великий
художник, він не міг не викласти її красномовними вустами свого героя..
 Трактування драматургом проблеми свободи особистості;
Людина в розумінні Кальдерона — суперечлива істота. Охоплена різними пристрастями й бажаннями, вона здатна
виявляти як ниці інстинкти, так і високі прагнення. Майже кожен із персонажів відчуває у своїй душі складну
боротьбу. Так, Басиліо багато років страждає від того, що власноруч кинув сина у в’язницю. Росаура кохає і водночас
хоче помститися Астольфо. Клотальдо переживає у своїй душі гостре зіткнення почуття й обов’язку (він мав убити
Росауру, але вона його рідна кров; Астольфо врятував його від загибелі, і він його боржник, проте Росаура вимагає
від Клотальдо помститися за неї). В душі Сехисмундо борються «звіряче» й людське, кохання і монарший обов’язок,
добро і зло, Бог і Диявол. Особистість змальовано автором як поєднання стихійних начал, непізнанну і глибоку таїну.
 Сенс філософської причтчі про двох мудреців-злидарів;
 Експеримент короля над принцем та його наслідки;
У 2-й хорнаді, дія якої пов'язана з "експериментом" Базіліо і перенесенням принца до королівського палацу,
Сехізмундо постає в образі людини, яка повністю віддається на волю своїм розбурханим пристрастям і необдуманим
та свавільним рішенням.
Сюжет п’єси, на перший погляд, бездоганно серйозний. Принц Полонії Сехісмундо, за пророцтвом, має стати
жахливим злочинцем, унаслідок чого король Басиліо нібито мудро й передбачливо ув’язнює сина у вежі. Там, у
дикості й безлюдді, принц проводить дитинство та юність. Бажаючи перевірити правдивість провидіння, Басиліо
наказує приспати Сехісмундо, перенести в палац і після пробудження передає йому трон. Засліплений гнівом і пихою
принц вдається до злочинного зловживання владою. Королеві нічого не лишається, як вдруге приспати Сехісмундо і
повернути його у вежу. Після цього наглядач Клотальдо переконує ув’язненого принца в тому, що свобода і влада
були лише сном. Внаслідок гіркого досвіду Сехісмундо приходить до думки, що життя людини — лише сон у вічності.
Істинними є лише добрі діяння та смирення, здатні примирити людину зі світом. Знову піднесений на трон хвилею
народного повстання, принц, приборкавши амбіції, просить вибачення у батька і обіцяє стати добрим правителем.
 Роль монологу Сегизмундо з хронади ІІ; загальний висновок героя щодо пізнання
світу;
Хорнада 2 Подальше розгортання дії. За наказом короля його синові дають снодійного, після чого перевдягають у
вбрання принца і переносять у королівський палац. Сехисмундо після пробудження — вже в ролі принца
спадкоємця — поводиться жахливо: в грубій формі висловлює зневагу до короля та його оточення, скидає з балкона
в море слугу, який насмілився зробити йому зауваження, намагається вбити Клотальдо. Переконавшись таким чином
у справедливості пророцтва, король наказує знову приспати Сехисмундо і повернути до в'язниці, а після того, як він
знову прокинеться, запевнити його, що все пережите ним відбувалося не насправді, а уві сні. Тим часом Клотальдо
дізнається, що Росаура — його донька, яка прибула до Полонії з тим, аби помститись за зраджене кохання принцу
Московії Астольфо.
подальше розгортання дії. За наказом короля його синові дають снодійного, після чого перевдягають у вбрання
принца і переносять у королівський палац. Сехісмундо після пробудження — вже в ролі принца-спадкоємця —
поводиться жахливо: в грубій формі висловлює зневагу до короля та його оточення, скидає з балкона в море слугу,
який насмілився зробити йому зауваження, намагається вбити Клотальдо. Переконавшись таким чином у
справедливості пророцтва, король наказує знову приспати Сехісмундо і повернути до в'язниці, а після того, як він
знову прокинеться, запевнити його, що все пережите ним відбувалося не насправді, а уві сні. Тим часом Клотальдо
дізнається, що Росаура — його донька, яка прибула до Полонії з тим, аби помститись за зраджене кохання принцу
Московії Астольфо.
 Основні події хронади ІІІ;
Хорнада 3 Розв'язка сюжету. Усе подальше своє життя Сехисмундо приречений конати у в'язниці. Проте,
дізнавшись, що в короля Басиліо є законний син, але королівську корону має успадкувати принц чужоземної
Московії, народ повстає. Це повстання очолює Сехисмундо. У боротьбі проти свого батька Сехисмундо перемагає і
прощає не тільки батька, а й своїх безпосередніх тюремників і московського принца. Сехисмундо підпорядковує свої
розбурхані пристрасті вимогам розуму та державної необхідності і з тирана перетворюється на мудрого правителя.
Закоханий у Росауру, Сехиcмундо відмовляється від свого щастя, щоб захистити її честь. Астольфо, дізнавшись
нарешті про шляхетне походження Росаури, одружується з нею. Пов'язують свої долі Сехисмундо й Естрелья.
розв'язка сюжету. Усе подальше своє життя Сехісмундо приречений конати у в'язниці. Проте, дізнавшись, що в
короля Басиліо є законний син, але королівську корону має успадкувати принц чужоземної Московії, народ повстає.
Це повстання очолює Сехісмундо. У боротьбі проти свого батька Сехісмундо перемагає і прощає не тільки батька, а й
своїх безпосередніх тюремників і московського принца. Сехісмундо підпорядковує свої розбурхані пристрасті
вимогам розуму та державної необхідності і з тирана перетворюється на мудрого правителя. Закоханий у Росауру,
Сехісмундо відмовляється від свого щастя, щоб захистити її честь. Астольфо, дізнавшись нарешті про шляхетне
походження Росаури, одружується з нею. Пов'язують свої долі Сехісмундо й Естрелья.
 Третя зустріч Сегизмундо із Рсаурою; перемога у собі звіра;
 Фінал карнавальної лінії блазня Кларіна;
 Династичний шлюб у фіналі п’єси і його роль.
видає заміж за Астольфо Росауру, рятуючи таким чином її порушену (зрадою коханця) честь
4. Стильові особливості драми:
 Контраст і антитеза як провідні художні засоби і композиційний стрижень твору;
 Пишні «надлишкові» барокові метафори.
Мистецтво бароко буквально пронизане алегоріями, символами та емблемами. Згадаймо ланцюги й в'язницю
(символи неволі), які постійно супроводжують Сехисмундо майже до фіналу твору. Він - невільник, це вже спочатку
підкреслено Кальдероном. Саме прагненням до свободи просякнутий знаменитий монолог закутого принца з
першої хорнади Він ставить риторичні запитання (на які нікому дати відповідь у страшній вежі), порівнюючи свою
неволю зі свободою, яку мають тварини й навіть струмок:
• птах, у якому «менш душі», аніж у в'язня, вільно літає, а людину невідомо за що закуто («Чом, як маю більш душі, /
Маю менше я свободи?» [16, с. 55]);
• звір, що має менше почуттів, вільно полює в хащах, а людину ув'язнено («Чом із кращим почуттям / Маю менше я
свободи?» [16, с. 55]);
• риба, у якої менше душевних поривань, пірнає в холодні глибини, а людину поневолено («Чом, як більше
поривань, / Маю менше я свободи?» [16, с. 55]);
• навіть струмок тече куди хоче, а принца закуто в ланцюги («Чому як маю більш знаття, / Маю менше я свободи?»
[16, с. 55]).
У драмі «Життя — це сон» втілилися художні особливості барокового мистецтва: підкреслена контрастність, яка
втілюється передусім у протиставленні (палац — вежа; людина — звір; свобода — неволя тощо); пишна, навіть
надмірна метафоричність, яку бачимо, наприклад, у монолозі Росаури на початку твору:

О гіппогрифе ярий,
Який примчався вітрові до пари,
Куди на горе наше,
Безлуска рибо і безкрилий пташе,
Мій коню, в шалі тому
По лабіринту плутанім, крутому
Цих скель стрімких і голих
Летиш крізь зарості, немов на сполох?

У цій драмі авторові вдалося виразити з надзвичайною глибиною не лише свої переконання, а й світогляд усієї
епохи, яку він представляв. У ній утверджується характерна для доби бароко думка про минущість земного життя.
 5. Перемогти у собі звіра – це особиста проблема героя чи вічна проблема
кожної людини?
Сехисмундо – людина, тому що мислить, почуває, але в той же час він – звір, яким рухають тваринні страсті.
Почуття честі та обов'язку усвідомлює зрештою й сам Сехісмундо. Він прощає свого батька і Клотальдо (тому, що він
виконував волю короля), видає заміж за Астольфо Росауру, рятуючи таким чином її порушену (зрадою коханця)
честь, але наказує покарати солдата, який підбурював інших на повстання проти короля Басиліо. Хоча внаслідок
цього повстання Сехісмундо й отримав свободу, але досягнута вона була ціною зради короля, отже, зрадник повинен
бути покараний.

Політична перетворення тирана Сехісмундо на мудрого і загостре- гуманного правителя ілюструє в п'єсі не лише
можливість перемоги людської волі над наперед визначеною долею. Як прийнято вважати в сучасному
літературознавстві, п'єса має ще й своєрідний полемічний підтекст, спрямований на актуальні питання іспанської
державної політики тієї історичної епохи, в яку жив Кальдерон.
Одна з важливих філософських проблем доби бароко – чи здатна людина перемогти в собі зло (звіра) і як це
зробити? — прямо пов'язана з вирішенням провідного філософсько-морального конфлікту драми «Життя — це сон»
— конфлікту між, з одного боку, пророцтвом про долю Сехисмундо, а з іншого — його справжньою долею. Саме тут і
криється одна з головних причин надзвичайно інтенсивного використання Кальдероном метафори-антитези
«людина— звір». Дійсно, доля Сехисмундо є своєрідною моделлю вирішення згаданого барокового конфлікту, а
можливо, і своєрідним «рецептом», «кодексом поведінки» людини на шляху від зла до добра («від звіра до
людини»). Так, цікавим є питання про еволюцію образу Сехисмундо.
Сехисмундо на початку і наприкінці твору — це взагалі дві різні людини. Спочатку це напівдикий самітник, який зріс у
вежі поміж диких звірів і сам нагадує звіра як внутрішньо (дика вдача, нестриманість, намагання задовольняти
перший ліпший свій інстинкт або бажання), так і зовнішньо — не випадково він постійно з'являється у звірячій шкурі .
Мало змінює його внутрішню сутність і перевдягання в пишний одяг принца, коли, за його словами, «ретельні
служники / Уклякали, називали / Мене принцом і вдягали / У шарлати і шовки». У гніві він викинув із вікна слугу
(«заподіяв смерть нароком»), погрожував Астольфо, брутально поводився з жінками. Тобто сама по собі наявність
королівської мантії не є гарантією, що на троні сидить людина, а не звір (це теж важлива думка, особливо в часи
монархії, коли жив Кальдерон).
Проте чи не тому Сехисмундо й перетворився на звіра, і надзвичайно важливим є те, що ніхто й ніщо (ані церква,
хоча Клотальдо і вчив його «католицького закону»; ані в'язниця, де він перебував із дитинства; ані спокуса владою,
блага якої він відчув під час свого першого перебування в палаці) не перетворило Сехисмундо зі звіра на людину. Це
зробив він сам, подолавши звіра в собі!
Отже, постійне прагнення робити добро є необхідною умовою того, щоб людина була людиною, здолала шлях від
зла до добра — ось перший «рецепт» Кальдерона й одна з провідних думок твору .
6. Драма «Життя – це сон» - у контексті творів інших видів мистецтва.
Басиліо. Образ Басиліо, як, власне, і всі інші образи п'єси, можна тлумачити по-різному. З одного боку,
якщо образ Сехісмундо сприймати як алегорію людської долі, як концепцію людини, витлумачену в дусі
релігійного віровчення, то стосунки між королем Басиліо і його нерозважливим сином Сехісмундо можна
сприймати як відповідно алегоричну мікромодель стосунків Бога і людини, в якій Бог (в ролі Басиліо)
намагається наперед визначити долю людини (Сехісмундо), а Сехісмундо доводить право людини на певну
корекцію (в межах законів моралі) Божого задуму. З іншого боку, в образ Басиліо внесено й нотки дотепної
іронії (пригадаємо, це ще один яскравий прийом бароко): не тільки тваринні інстинкти (як у випадку
першої появи Сехісмундо в палаці) можуть призвести до хибних висновків щодо справжньої сутності та
призначення людини. Холодний розум і раціональний розрахунок також можуть помилятися, що доводить
похибка в гороскопі, який Басиліо склав для власного сина і тим прирік його на жалюгідне існування.
Прихована іронія тут полягає і в тому, що пророцтво зірок, можливо, і збувається, але сенс його
виявляється зовсім іншим, протилежним тлумаченню Басиліо, який забуває, що, згідно з християнським
віровченням, світом правлять не зірки, а Боже провидіння.

Росаура. В образі Росаури Кальдерон створює яскравий і колоритний характер жінки, в душі якої вирують
пристрасті, а нерозділене кохання вимагає негайної помсти за зраджені почуття. Росаура — сильна і
смілива людина, здатна на рішучі вчинки, і водночас ніжна жінка, яка прагне кохання й ладна виборювати і
захищати його. Недаремно її ім'я асоціюється з ароматом троянди (rosa aura) та світанковою зорею
{auroras), тобто з красою і світлом. Енергійний і пристрасний образ Росаури драматург до певної міри
протиставляє іншому жіночому образу — інфанти Естрельї, яка, хоча й дорікає Астольфо за те, що він
думає про іншу жінку, але готова вступити з ним до шлюбу, якщо на це буде воля коро-ля, і яка далека від
думки змінювати щось у власній долі самостійно. Водночас Росаура відіграє винятково важливу роль у
вирішенні долі Сехісмундо. Якщо до зустрічі з нею Сехісмундо, який не бачив нічого, крім в'язниці і своїх
тюремників, ненавидів увесь світ, що і зумовило його жорстоку поведінку в палаці Басиліо, то кохання до
Росаури допомагає йому усвідомити, що, крім ненависті і жорстокості, у світі є людяність і моральний
обов'язок. Отже, Росаура також сприяє духовному переродженню Сехісмундо.

Клотальдо. Якщо з образом Росаури в п'єсу входить тема кохання, то з образом Клотальдо — тема честі,
відданості, громадянського та морального обов'язку. Клотальдо — старший офіцер тюремної варти
Сехісмундо. Понад усе він ставить особисту відданість королю, військовий обов'язок перед державою, якій
заприсягнувся служити. Але він при цьому чесна та порядна людина, не позбавлена сумнівів, що засвідчує
сцена, в якій душа Клотальдо розривається між необхідністю негайно передати на суд короля затриману
ним Росауру і розумінням, що цей суд може мати трагічні наслідки для неї (в переодягнутій у чоловіче
вбрання Росаурі Клотальдо вже майже впізнає свою дитину). Навіть під страхом смерті Клотальдо не
здатен заплямувати честь і добре ім'я дворянина зрадою: опинившись у руках Сехісмундо, після його
перемоги, Клотальдо чесно попереджує принца, що не зрадить свого короля Басиліо.