Лекція 2. Англія в ХІ – ХІІ століттях.

Нормандське
завоювання Англії. Розвиток Англії після завоювання.
1. Завоювання Вільгельма Норманського та його наслідки.
2. Реформи Генріха ІІ та їх значення.
В ХІ ст. в Англії відбулась зміна королівської влади, яка істотно
змінила не лише політичне життя країни, але й суспільні відносини та
господарство. Ці зміни пов’язані з норманським завоюванням. З ним
почався новий період в історії країни.
Король Едуард Сповідник правив, не маючи дітей, а значить і
прямого наступника престолу. Претендент на престол був у північній
Франції - герцог Нормандський хотів бути наступником англійського
престолу. Нормандське герцогство – велике феодальне володіння на
півночі Франції, власник якого – войовничий і честолюбний Вільгельм
практично не корився французькому королю. У 1066 р. помер Едуард і
Вільгельм Нормандський послав своїх представників, щоб вони
прийняли присягу від англійців.
Англо-саксонська знать не хотіла короля-нормана і обрала
королем свого – Гарольда, який, однак, не мав особливих прав на
престол.
Папа римський, вважаючи, що католицтво в Англії ще не
зміцніло, дав згоду на організацію походу, і Вільгельм Нормандський,
зібравши до 7 тис. чол. війська, став готуватись. До 2 тис. чол. складала
важка кіннота, інші – піхота. На невеликих кораблях Вільгельм
відправив їх в Англію.
Гарольд теж збирав військо, але перед висадкою Вільгельма на
півночі Англії висадились данці, разом з ними був брат Гарольда, який
теж претендував на престол. Гарольд кинувся до Йорка (на північ) і там
25 вересня 1066 р. відбулася битва. Данці були розбиті, але Гарольда
чекала битва з новим військом – Вільгельма Норманського.
Через 3 дні на півдні висадився Вільгельм. Гарольд не встиг
зібрати нове військо і змушений був воювати з ополченням, яке
зробило перехід від Йорка на південь і не встигло відпочити. Не всі
феодали його підтримали. 14 жовтня битва між англійцями і
Вільгельмом Нормандським. Спочатку перемагали англійці, але
Вільгельм вдав, що утікає, а потім із засідки завдав удару (при
Гастінгсі). Про цю битву оповідає цікаве джерело – шпалера з Байє.
Вона виткана у техніці гобелена, невідомими майстрами, можна
припустити, що фландрськими, її ширина – близько 80 см, а довжина –
близько 80 метрів. На ній виткані фігурки воїнів у битві, є написи
латиною.
Битва біля Гастінгса закінчилась перемогою Вільгельма.
Нормандці зайняли Лондон, Тауер. Вільгельм почав роздавати землі і
посади своїм соратникам. Повстання придушувалися. Землі
заколотників Вільгельм конфісковував і передавав нормандцям. Але
відразу забрати землі у всіх Вільгельм не міг, тому наділення
нормандської знаті земельними ділянками здійснювався поступово і
ділянки надавались не єдиним масивом, а в різних частинах країни. Це
позначилось на формуванні феодальних відносин. На відміну від
Франції в Англії склався прямий принцип васалітету.
Особливості формування феодальних відносин в Англії:
– після завоювання Вільгельм оголосив, що всі землі належать
королю. Тут не діяв французький принцип васалітету (“Васал
мого васала – не мій васал”). Всі феодали в Англії були
 васалами короля. Він був сеньйором для всіх феодалів. Усі
землевласники склали йому присягу. Отже, в Англії
встановився прямий принцип васалітету. Тому від усіх
землевласників король вимагав присяги на вірність.
В результаті цього була складена Солсберійська присяга – всі
феодали склали присягу королю у 1086 р.Влада короля в Англії в
результаті цього стала значно більш централізованою, ніж у Франції.
В ході завоювання верхівка класу феодалів англосаксів була
знищена і замість неї прийшли нормандці. А нижчі верстви феодальної
верстви були англосаксами. Відносини між верхівкою класу феодалів і
нижчими верствами феодалів, як між завойовниками і завойованими,
були ворожими. А нижча верства феодалів була відкрита знизу, хто мав
певний дохід – міг ним стати. Для цього потрібно було мати статки, що
дозволяли справити обладунки і озброєння королівського рицаря.
Вільгельм провів у 1086 р. перепис населення в Англії. Всі ці дані
були занесені в “Книгу страшного суду”. Дані давали під присягою на
Біблії, звідси й назва. Дані брали у шерифів, баронів, вільних селян,
духовенства. Брали для запису 3 показники: до завоювання, на момент
завоювання і після нього. Із 38 графств Англії були описані 34.
Виявилось, що значна частина вільних селян в результаті перепису
опинились в категорії залежних. Різко пішов у гору процес
феодалізації.
Кількість залежних селян зросла від 38 до 60 %. Були феодальні
помістя з манором і селянськими наділами. Залежні селяни – віллани,
мали невеликий наділ (до 30 акрів). Була категорія бердаріїв – з
наділом 710 акрів землі. У ХІІ ст. вони злились з вілланами. Були
також коттарії (коттери) – малоземельні селяни з 3 – 5 акрами землі.
Були і раби (серви). Але протягом усіх середніх віків у Англії існували
й вільні селяни.
Міста виникали на землях феодалів, але, якщо починалась
боротьба міст з феодалом, то це означало боротьбу проти короля. Тому
міста в Англії не одержали незалежності. Але вони одержували шляхом
викупу право збирання податків, утворення цехів і т.ін., ці вольності
затверджувались королем, але вони не були здобуті силою.
Існує теорія Стефенсона, суть котрої в тому, що засновниками
міст були французькі купці в Англії. Російський історик Левицький
критикував цю теорію і стверджував, що засновниками міст були
ремісники.
У Вільгельма І (Завойовника) було три сини: Роберт (в
Нормандії), Вільгельм (в Англії) і Генріх (молодший).
Вільгельм після смерті батька захопив казну і престол. У 1089 р.
Вільгельм ІІ, прозваний Рудим, почав боротьбу з церквою. Намагався
не призначати вищих церковних осіб і, поки не було єпископів,
прибутки їх йшли королю. Але папа римський з ним не рахувався і
призначав єпископів сам.
Ліси в Англії були володіннями короля.
Королі вели боротьбу з Шотландією і Уельсом, розширюючи
англійські володіння. Війська англійського короля завоювали Уельс і
збудували тут фортеці, підкоривши кельтське населення, що там
проживало. Для підкорення місцевого населення поширювалось
християнство, оскільки в Уельсі зберігались ще кельтські вірування,
будувались єпископства. Шотландія ж залишалась окремою державою,
з якою упродовж семи століть точилась постійна боротьба, що привела
лише у ХУІІ ст. до династичної унії.
 У 1096 р. Вільгельм захопив Нормандію (за 10 тис. марок, які
позичив Роберту, що йшов у І хрестовий похід). У 1100 р. Вільгельм
був убитий на полюванні. Престол перейшов до Генріха. Генріх
звернувся з “Хартією вольності Генріха І” – маніфестом, що містив
обіцянки всім верствам не порушувати старих звичаїв. Правив
протягом 1100 до 1135 рр. Обіцяв все і всім: церкві – що не
втручатиметься в її справи; феодалам – привілеї; народу – закони
короля Едуарда. За це Генріх одержав підтримку всіх верств
суспільства.
Повинності рицарів обмежувались лише військовою службою.
Генріх мав успіх у боротьбі з Робертом Нормандським. У 1105 р.
Генріх здійснив похід у Нормандію, взяв у полон брата Роберта, але
потім випустив.
Влада короля за Генріха стала необмеженою. Але вся повнота
влади була у малої ради – оточення короля. Велика рада скликалася три
рази на рік, мала – постійно. Утворена була палата шахової дошки. Тут
шерифи звітували про збирання податку.
Територія країни ділилась на графства на чолі з шерифом. На
місцях – сотні і общини на чолі з виборними. Виборна система на
місцях. Було і старе ополчення.
Генріх І не залишив прямого спадкоємця чоловічої статі.
Боротьба за престол після його смерті розгорілась між дочкою
Матільдою і племінником Стефаном. У Матільди ІІ – шлюб з графом
Анжуйським Плантагенетом, у них був син – Генріх Плантагенет.
Південний схід підтримав Стефана, північний захід – Матільду.
Це була справжня війна. Боротьба спустошувала країну. Врешті решт
претенденти на престол домовились між собою. Королем за
досягнутою домовленістю у 1153 р. став Стефан, а після його смерті –
Генріх, син Матільди.
Реформи Генріха ІІ та їх значення.
Стефан помер у 1154 р. і королем став Генріх ІІ Плантагенет. Він
одружився з дочкою герцога Аквітанії Алієнорою і заволодів
південно-західною Францією. Аквітанія була цінним надбанням
англійської корони, оскільки там були хороші виноградники, а також
там вирощували верхових коней. Генріх ІІ був на престолі протягом
1154 – 1189 рр. В той час існувала одна держава на чолі з Анжуйською
династією – Англія і її французькі володіння.
Генріх ІІ провів ряд реформ:
І – церковна. В час правління Стефана церковники добилися
більшої незалежності. Вони підлягали лише церковному суду, а не
світському. Генріх ІІ був за те, щоб священика, який вчинив злочин,
позбавити сану і судити світським судом. Архієпископ
Кентерберійський Фома Бекет виступив проти реформ Генріха ІІ. Фома
Бекет і Генріх ІІ разом росли. Це була світська особа, яку король
зробив архієпископом Кентерберійським. Але честолюбний Фома
Бекет став ворогом Генріха ІІ. Генріх підіслав вбивць і вони вбили
Фому Бекета. Це викликало обурення. Генріх ІІ виправдовувався, що
він не віддавав наказу про вбивство, що його неправильно зрозуміли
підлеглі, що він лише хотів заарештувати архієпископа. Він покаявся і
одержав кару – 70 ударів палицею, зате уник відлучення від церкви.
Другою була судова реформа. Запроваджувались такі судові
інстанції:
1) феодальний суд – для залежних селян;
 2) “божий суд”, який застосовували для побутових злочинів –
взяти розпечене залізо, руку встромити в окріп і т.п., щоб
з‘ясувати, чи винна людина;
3) вільний королівський суд – тільки для вільних людей. Залежні
селяни не мали права звертатись до нього.
Третя реформа стосувалась армії і створювала постійне
королівське рицарське військо. Закон про озброєння («Асиза про
озброєння») визначав, яку зброю повинна мати вільна особа згідно з
майновим становищем. Разом з тим закон передбачав можливість
замінити військову службу спеціальним податком - «щитовими
грішми».
“Щитові гроші” сплачували ті, хто не хотів служити, або не міг
справити обладунки рицаря. Отже, від військової служби вільний, але
недостатньо заможний, міг відкупитись.
Четверта реформа стосувалась власності на великі лісові масиви.
У 1184 р. була прийнята “Лісова асиза” – закон про ліс. Власником лісу
оголошувався король. Посилена була відповідальність за полювання в
королівському лісі. Навіть збирання ягід в ньому заборонялось.
Останній період правління Генріха ІІ був затьмарений боротьбою
з синами. За його життя був коронований син – Генріх, “молодий
король”. Він розпочав боротьбу з батьком, в якій одержав певну
підтримку від свого брата Річарда. Генріх ІІ врешті решт відлучив
Генріха від престолу, а художнику замовив фреску, де його було
зображено в образі старого орла, котрого клюють троє молодих орлят –
двоє клюють його в крила, а третій намагається поцілити в серце.
Всього було чотири сини, але один з них – Жофруа був незаконним.
 Генріх ІІ помер і королем став Річард (1189 – 1199 рр.). Він пішов
у ІІІ хрестовий похід (разом з Фрідріхом І Барбаросою і французьким
королем Філіпом Августом ). Коли Річард повертався, його в Німеччині
схопили за наказом австрійського герцога, васала французького короля,
особистого ворога Річарда. Він звільнився лише після викупу, кошти на
який були зібрані в Англії. У 1199 р. помер після поранення,
одержаного в боях на території Франції .
Королем став Джон (Іоанн) Безземельний. Незважаючи на те, що
він робив спроби воювати з Францією, військових успіхів не мав. Це
був слабий король, залежний від знаті, до того ж невдоволення
викликали його невдачі у боротьбі проти французького короля.
У 1215 р. англійські барони зажадали від короля гарантій своїх
вольностей і під їх тиском король підписав «Велику хартію
вольностей» - документ в інтересах англійської знаті. Її вивчення –
предмет семінарського заняття.
Після норманського завоювання Англія перетворилась на
феодальну монархію з характерними для цієї держави усобицями.
Політично помітним був вплив французької традиції організації влади,
при дворі домінувала французька мова. Разом з тим відмінності між
знаттю норманського і англосаксонського походження згладжувались.