Класицизм

Класицизм (від лат. «зразковий») - напрям в європейській літературі та мистецтві, який

уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст., найбільшого розквіту досяг у
Франції (XVII ст.), був притаманний усім європейським літературам до першої чверті
XIX ст., в Україні не розвинувся як цілісна структурована система, переважно
орієнтувався на низькі жанри (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).
Характерні ознаки:
 абсолютизація естетичного ідеалу античності;
 проста прозора побудова твору;
 краса як досконалість форми - основна мета художнього твору;
 найточніше, без прикрас, формулювання думки;
 традиційна канонічність (змалювання чітко окреслених художніх образів).

Бароко — літературний і загальномистецький напрям, що зародився

в Італії та Іспанії в середині XVI століття, поширився на інші європейські країни, де
існував упродовж XVI—XVIII століть.
Бароко
1) Ознакою бароко є його контрастність. Вона виявляється, зокрема, у зображенні
героїв і в щасті, і в горі, у протиставленні земного й неземного. Названі риси бароко
яскраво розкриваються у відповідних метафорах, символах, алегоріях: життя людини
нагадує квітку, що губить пелюстки, сама людина — це скло; Смерть, Доля, Віра
стають досить поширеними алегоричними персонажами.
2) Найвидатніші представники бароко — П. Кальдерон в Іспанії, Д. Маріно і Т Тассо в
Італії, X. Ґріммельсхаузен у Німеччині.
3) Представники бароко поставили людину в центр своїх світоглядних шукань.
Визначальною рисою бароко є універсальність художнього мислення, космобачення.
Митці зображують не просто епізоди із життя людей, а буття людства у всесвітньому,
глобальному масштабі. Вони розповідають про боротьбу одвічних начал,
нескінченність Космосу та місце людини в складному й розбурханому світі.
4) Представники бароко хотіли не стільки відтворювати дійсність, скільки
перетворювати її за допомогою уяви. Важливу роль у мистецтві бароко відігравали
гостра думка, дотеп, несподіваний ефект. За виразом одного з представників
барокового напряму Дж. Маріно, «мета поета — здивувати й вразити». Задля цього
митці вдавалися до поєднання «несхожого», вражаючих образів, інакомовлення.
5) Визначальною рисою бароко є універсальність художнього мислення,
космобачення. Митці зображують не просто епізоди із життя людей, а буття людства у
всесвітньому, глобальному масштабі. Вони розповідають про боротьбу одвічних
начал, нескінченність Космосу та місце людини в складному й розбурханому світі.
6) Вона виявляється, зокрема, у зображенні героїв і в щасті, і в горі, у протиставленні
земного й неземного. Названі риси бароко яскраво розкриваються у відповідних
метафорах, символах, алегоріях: життя людини нагадує квітку, що губить пелюстки,
сама людина – це скло; Смерть, Доля, Віра стають досить поширеними алегоричними
персонажами.

Бароко як провідний напрям іспанської літератури XVII ст.

+ХУІІст. в Іспанії - це доба глибокого економічного занепаду, політичної кризи й ідеологічної
реакції. Коли в кінці ХУІ ст. утворилася єдина іспанська держава і була завершена
багатовікова боротьба іспанського народу за визволення країни з-під влади маврів
(Реконкіста), здавалося ніщо не віщувало близької катастрофи.

Але дедалі очевиднішим ставав занепад іспанської держави, її економіки і політики. Справа
в тому, що користуючись підтримкою королівської влади й католицької церкви, феодальні
сили Іспанії змогли не лише втримати у своїх руках віжки правління державою, але й
завадити соціальному поступу.

спанія перетворилася на оплот войовничого католицизму і протягом багатьох років вела чужі
її національним інтересам війни з протестантськими державами Ці війни обезкровили
економіку й знесили країну. В 1588 р. Біля берегів Англії загинув майже весь іспанський
флот, через десять років, після завершення релігійних воєн у Франції, Іспанія змушена була
покинути захоплені нею французькі землі, у 1609 р. незалежність отримала північна частина
Нідерландів - Голандія, а при Філіпові ІУ (1640 році й Португалія. Іспанія була зведена до
рівня другорядної європейської держави.

+Все це не могло не накласти відбиток великої своєрідності на іспанську літературу ХУІІ ст.
Майже ціле століття тут безроздільно панувала художня система бароко. Правда, у
творчості деяких письменників можна виявити риси класицизму (наприклад у «комедії
характерів» Хуана Руїса де Аларкона), проте ці тенденції не отримали належного розвитку.

Саме тому взаємодія бароко й Ренесансу в Іспанії була більш інтенсивною, ніж в інших
країнах Західної Європи. Цим пояснюється сприйняття деяких принципів та художніх
прийомів бароко пізньоренесансними художниками, наприклад, деякими драматургами
школи Лопе де Веги, насамперед Тірсо де Моліною. Не випадково й те, що у творчості
найбільших діячів літератури іспанського бароко - Кеведо, Кальдерона - таким відчутним є
відлуння ренесансних ідеалів та проблем. Деякі жанри, які зародилися у літературі
Відродження, зокрема шахрайський роман, у мистецтві бароко отримують своє справжнє
обличчя і значення, так само відбувається трансформація в національній драматургії
основних принципів естетики Лопе де Веги (Кальдерон). Усвідомлення невідповідності
гуманістичних ідеалів Відродження реальності, зневіра в можливість втілення цих ідеалів
навіть у віддаленому майбутньому породила у світосприйманні мислителів іспанського
бароко рису, яка точно відтворюється іспанським словом десегнаціо. Воно не обмежується
поняттям «розчарування». Це слово набувало більш глибокого сенсу. Воно означало
перемогу над брехнею й обманом, тверезе ставлення до життя, яке відкидало будь-які
ілюзії.

Болісно переживаючи кризу ренесансного гуманізму, іспанські письменники Кеведо,

Кальдерон, залишаючись багато в чому не лише послідовниками, але й продовжувачами
ренесансного гуманізму. Правда, цей гуманізм носив специфічний характер, це був гуманізм
інтелекту, але в Іспанії він набув специфічного релігійного забарвлення, що дозволяє
назвати його «християнським гуманізмом». Вимога відновлення «євангельської чистоти»
раннього християнства, тлумачення проповіді Христа і його апостолів як втілення
гуманістичного ідеалу в етиці і політиці робило «християнський гуманізм» іспанських
мислителів ХУІІ ст. засобом боротьби проти войовничого католицизму, проти
контрреформації, яка стала офіційною політикою іспанської корони.
Дуже важливою особливістю мистецтва іспанського бароко стала його рішуча
переорієнтація насамперед на інтелектуальну еліту. Ця своєрідна «аристократизація»
мистецтва особливо яскраво виявляється у мовній практиці іспанських письменників ХУІІ ст.
В літературі Іспанії цієї доби сформувалися дві протиборні стильові тенденції – культизм й
концептизм. Культизм, якого ще називають гонгоризмом за основоположником цього
напрямку Луїса де Гонгори, протиставляв несприйнятний для реальності чудовий і
довершений світ мистецтва, осягнення краси якого буцімто доступне лише небагатьом
«вибраним». Культисти створили «темний стиль», звертаючись до штучно ускладненого
синтезу, використовуючи багатство неологізмів (здебільшого латинського походження),
перевантажуючи твори складними метафорами, міфологічними образами, перифразами, що
затемнювали сенс. Концептисти ж ставили перед собою завдання через слово і думку
розкрити глибинні й несподівані зв»язки різноманітних об»єктів. На відміну від культистів, які
надавали складних форм простим по суті думкам і образам, консептисти виходили з ідеї
внутрішньої складності самої думки, що формувалася (концепт). Мова консептистських
творів не менш складна, ніж у культистів, але виникала ця складність з того, що письменник-
консептист прагнув поєднувати максимальну виразність з лаконізмом і ,можливо, з більшою
змістовою насиченістю кожного слова і фрази. На відміну від «темного стилю» культистів
консептистську манеру іспанський вчений Рамон Менандес Підаль назвав «важким стилем».
Характерні прийоми консептизму - це гра на буквальному і фігуральному значенні слова і
взагалі на його багатогозначності, гра слів і каламбур, пародійне відтворення і руйнування
словесних штампів, звичних словосполучень, ідіоматичних виразів. Найбільш яскраво ці
риси представлені у творчості Франціско де Кеведо.

Культисти й консептисти нерідко ворогували: Кеведо у своїх сатиричних віршах, у

памфлетах пародіював шаблони й штампи культистської поезії На практиці ж, прийоми
культизму й консептизму можна виявити часто у творчості одного й того ж письменника.
Літераторів іспанського бароко за відбір і шліфування образних засобів мови у пізніші
періоди не раз зараховували до формалістів, хоча таким це мистецтво стає лише на кінець
ХУІІ ст, коли ця художня система починає переживати занепад.