Питання №4)

Гомер — легендарний давньогрецький поет, якого вважають автором поем «Іліада» та «Одіссея».
Вони започаткували європейську літературу. Гомер був мандрівним сліпим поетом. Де й коли він
народився - точно сказати не можна. Існує величезна кількість біографій поета, які суперечать одна
одній. Ще в давнину грецькі міста сперечалися між собою за честь називатися його батьківщиною.
Так само існує і декілька версій, коли він жив, - у IX чи VIII ст. до н.е. Дехто вважає Гомера
сучасником Троянської війни, що відбулась у XIII ст. до н.е. Але для нас Гомер цікавий насамперед
тим, що він неймовірно детально описував усі подробиці з життя греків: їхній побут, звичаї,
військові походи та інше. Про що ж ідеться в цих поемах? В «Іліаді» Гомер описав Троянську війну
в усіх її деталях. Причому він відтворює обидві сторони конфлікту - як ахейців, так і троянців. Крім
того, автор прославляв не саму війну, а мужність, відвагу, силу, гідність та почуття обов’язку її
учасників. «Одіссея» стала продовженням оповіді про Троянську війну. У ній розповідається про
пригоди царя острова Ітаки Одіссея, який 10 років воював із Троєю, а після війни намагався
повернутися додому. Проте шлях Одіссея додому зайняв ще 10 років. Він розгнівив Посейдона, за
що той підкидав йому нові й нові випробування. Після довгих поневірянь Одіссей під виглядом
жебрака повернувся до Ітаки, де його чекала вірна дружина Пенелопа. ВСЕУКРАЇНСЬКА ШКОЛА
ОНЛАЙН 2 Але через усі пригоди й переживання героїв червоною ниткою проходить життя й
побут, вірування й традиції давніх греків. Адже ви можете здійснити скільки завгодно подвигів, та
при цьому все одно маєте носити одяг, їсти, зустрічатись із різними людьми. Саме це ми зараз і
розглянемо, пам’ятаючи, що обидві поеми Гомера - не історичні документи, а літературні твори, в
яких поєднується правда з художнім вимислом. Крім того, сам Гомер їх не записував. Спочатку
поеми передавались усно, і тільки приблизно через 5 століть їх записали. Як ви пам’ятаєте, після
Троянської війни Греція ослабла і згодом була завойована дорійцями, які жили невеликими
родовими общинами. Очолював общину “базилевс” — правитель, якого обирала сама община.
Для розв’язання важливих питань дорійці скликали народні збори, які складалися з чоловіків-
воїнів. Поступово влада родової знаті та майнова нерівність посилювалися. І з часом суспільство
розділилося на 2 важливі групи — аристократів і демос. Одіссей та сирени ВСЕУКРАЇНСЬКА ШКОЛА
ОНЛАЙН 3 Аристократи — представники заможних родин, які володіли землями і могли
передавати їх у спадок (мають не тільки більше грошей, а і більше влади. Таких у суспільстві
меншість). Демос — це вільне населення, вони мали громадянські права, тобто могли голосувати
на народних зборах (мали більшість у суспільстві, і в цьому їх сила). У період скрути з’явилася ще
одна одиниця влади — “тиран”. Нехай вас не лякає це слово, адже тут не йдеться про насильство,
терор чи пригноблення греків. Тираном називали людину, яка могла одноосібно вирішувати всі
питання, без скликання народних зборів. Його обирали з-поміж найвпливовіших громадян. Які
обставини могли підштовхнути греків передати всю владу в руки одній людині? Це могла бути
війна, економічна криза або ж якийсь катаклізм. Отже, тиранія була вимушеним кроком у скрутних
обставинах. Як ви думаєте, чи хотіли потім ці тирани віддавати владу? Чи був спосіб і надалі
правити одноосібно? Так, і його описав філософ Арістотель : “У склад держави входять два
елементи: клас людей незаможних і клас людей заможних, і тиран повинний вселити віру і тим, і
іншим, що їхнє благополуччя спирається на його владу, і влаштувати справу так, щоб одні від інших
ні в чому не терпіли образи”. Тому тирани намагалися поліпшити життя селян, ремісників і
торговців. Говорячи про давньогрецьке суспільство, не можна забувати про рабів. Рабство
існувало і було доволі поширеним явищем. Наприклад, Гомер оповідав, що Одіссей володів вдома
п’ятдесятьма рабами. Вони пасли худобу та виконували всю важку роботу. ВСЕУКРАЇНСЬКА ШКОЛА
ОНЛАЙН 4 Рабами ставали переважно полонені воїни або селяни, які взяли борг і не змогли його
повернути. А чим же займались греки? Насамперед землеробством. Гомер дає чимало інформації
про рівень розвитку тогочасного землеробства. Дуже цікаво, що в «Іліаді» є порівняння героїв
битви з биками, які орють землю. А два ворожих війська автор порівнює з женцями, які в полі
йдуть назустріч один одному. Тобто робота на землі була не менш важливою, ніж доля воїна.
Вирощували здебільшого ячмінь, пшеницю, овочі, виноград, оливки. Важливу роль у господарстві
відігравало скотарство. Не у всіх греків була власна земля, тому дехто наймався до багатіїв
працювати за заробітну плату. Важливу роль у господарстві відігравало скотарство. Навіть
багатство роду визначали кількістю худоби в господарстві. Так, Гомер пише про Одіссея, що він
володів дванадцятьма чередами великої рогатої худоби та кількома отарами овець, мав багато кіз
і свиней. А це на той час був дуже серйозний капітал! Далі — ремісництво. Ремесло ще не
відокремилося від землеробства, але в поемах Гомера згадується немало ремісничих професій:
гончарі, ковалі, столяри, каменярі, муляри та кораблебудівники. Але також у творах ми бачимо,
що досить часто землероби та скотарі самі виготовляли необхідні предмети побуту та знаряддя
праці. Тобто самі ж і були собі ремісниками. Навіть заможні люди не. Доказом цього служить
поема «Одіссея», у якій головний герой пишається тим, що сам змайстрував своє ліжко. А ми
пам’ятаємо, що він був досить заможним. Також тут часто трапляються згадки про те, що заможні
люди виконували ту саму роботу, що й раби: вони самі орали землю, а їхні дружини прали
білизну. Важливо зазначити, що всі види господарської діяльності – землеробство, ремесла,
торгівля — обкладалися податками. За словами Ахілла, вустами якого до нас говорить Гомер,
життя демосу було не набагато кращим за смерть і пекельні муки. Звучить не надто привабливо,
погодьтеся.

1) Каталог кораблів ( давньогрецька : νεῶν κατάλογος , neōn katálogos ) — епічний

каталог у 2 книзі « Іліади » Гомера (2.494–759), у якому перераховуються контингенти
ахейської армії , які пливли до Трої . [1] У каталозі подано імена лідерів кожного
контингенту, перераховано поселення в королівстві, яке представляє контингент, іноді
з описовим епітетом , який заповнює половину вірша або артикулює потік імен,
походження та місце, і дає кількість кораблів, необхідних для транспортування людей
до Трої, пропонуючи подальшу диференціацію ваги. Подібний, хоча й
коротший, Каталог троянців та їхніх союзників подано далі (2.816–877). Подібний
каталог міститься в Pseudo-Apollodoran Bibliotheca .
У дебатах з часів античності навколо «Каталогу кораблів» основні питання стосувалися
ступеня історичної достовірності розповіді, чи був він складений самим Гомером, якою мірою
він відображає догомерівський документ або завчену традицію, яка, можливо, збереглася в
частково з мікенських часів, чи це результат постгомерівського
розвитку. [2] Дорпфельд зазначає, що в той час як в «Одіссеї» царство Одіссея включає Ітаку,
Саме, Дуліхіум і Закінф, «Каталог кораблів» містить інший список островів, знову Ітака, Саме і
Зацинф, але тепер також Неритум, Крокілея та Егіліпс. Окрему дискусію про особу Гомера та
авторство «Іліади» та « Одіссеї» умовно називають « гомерівським питанням ».
До середини двадцятого століття було погоджено, що «Каталог кораблів» не був твором
людини, яка склала «Іліаду » , хоча було докладено великих зусиль, щоб перетворити його на
витвір мистецтва; [b] крім того, що матеріал тексту по суті є мікенським або субмікенським, тоді
як розбіжності зосереджуються в основному на масштабі пізніших доповнень.
Якщо розглядати його як точний звіт, то Каталог надає рідкісне резюме геополітичної ситуації
в ранній Греції в певний період між пізнім бронзовим віком і восьмим століттям до нашої
ери. Слідуючи теорії Мілмана Паррі про гомерівську усну поезію , деякі вчені, такі як Деніс
Пейдж , стверджують, що вона являє собою догомерівську декламацію, включену в епос
Гомера. [6]
В останньому розширеному дослідженні «Каталогу» Едзард Віссер з Базельського
університету робить висновок, що «Каталог» сумісний з рештою «Іліади» у своїй техніці
віршової імпровізації, що порядок назв є значущим і що географічний епітети свідчать про
конкретні географічні знання. Віссер стверджує, що ці знання були передані героїчним міфом,
елементи якого знайомлять з кожним географічним розділом. [7] У. В. Мінтон розміщує каталог
у подібних «перерахуваннях» у Гомера та Гесіода та припускає, що частково їхньою метою
було справити враження на аудиторію відображенням пам’яті виконавця. [8]
Найбільш вражаючою рисою географії каталогу є те, що в ньому не зображено Грецію
залізного віку , часів Гомера. На той час племінна ідентичність під
назвою дорійці охопила Західну Грецію, Пелопоннес і Крит , тоді як береги Іонії були
густо заселені людьми, які стверджували, що походять від родин із нині дорійських регіонів
Греції. Вся північно-західна частина Греції не згадується, і саме ці народи (епіротці, македонці,
деякі фессалійці тощо) вважаються дорійцями.
Натомість у каталозі зображено нещільний союз міст-держав, здебільшого в материковій
Греції, якими керують спадкові родини під владою верховного короля
( ἄναξ , ánax ) Мікен . Навряд чи хтось із них є Доріаном. [ потрібне цитування ] Іонійські греки в
основному відсутні. [ потрібне цитування ] Цей політичний знімок, можливо, належить до Греції пізньої
бронзової доби. [ потрібна цитата ]
Каталог був важливим джерелом для вирішення геополітичних питань. Коли афіняни
заволоділи Саламіном, вони посилалися на «Каталог кораблів», у якому він був
перерахований серед афінських військ, як доказ своєї моральної відданості Афінам. [9]
У « Іліаді» Грецький каталог перераховує двадцять дев’ять контингентів під командуванням 46
капітанів, що становить загалом 1186 кораблів. [10] Використовуючи беотійську цифру 120
чоловік на корабель, загальна кількість людей, перевезених до Троади, становить 142 320
осіб. Вони названі різними етнонімами і проживали в 164 місцях,
описаних топонімами . Більшість із цих місць було ідентифіковано та заселено в епоху пізньої
бронзи . Терміни данайці , аргівці та ахейці або сини ахейців використовуються для армії в
цілому. У своїй Бібліотеці Аполлодор перераховує тридцять контингентів під керівництвом 43
лідерів із загальною кількістю 1013 кораблів [11] , Гігін перераховує 1154 кораблі, хоча загальна
кількість вказана як лише 245 кораблів. [12]

2 б) Телемах вирішив: він вирушає на пошуки свого батька. Через дев'ять років після
взяття Трої він не має звісток від Улісса. Герой досі не повернувся до свого королівства
Ітаки. Підштовхуваний богинею Афіною, юнак пливе до моря і вирушає назустріч тим, хто
воював на боці його батька. У будинок царя Менелая в Спарті Телемах і його супутник
Пісістрат прибувають під час бенкету. Государ зустріне їх такими словами: «Ось хліб:
беріть його обоє; Смачного ! Після відновлення ви скажете, хто ви! ".

В основі цього банкету – хліб. Так само, як двадцять мір меленого борошна серед запасів
сина Одіссея. «Мені потрібна лише квітка», — запитав Телемах свою годувальницю, коли
вони йшли. Зернові культури, таким чином, займають центральне місце в давньогрецькій
дієті та в Одіссеї, поемі, яку приписують Гомеру, який, ймовірно, жив у 8 столітті до нашої
ери.

Зернові культури в основі давньогрецької дієти

У цих віршах відображено життя жінок і чоловіків Греції, де ті самі крупи складають
основу раціону. Борошно, згадане Телемахом, також є центральним інгредієнтом
важливої страви давньогрецької кухні , мази. Це млинці з підсмаженого ячмінного
борошна, до якого додають олію, мед і воду.

Через численні згадки про хлібний світ поет відкриває вікно в життя тогочасних полів. Так,
в «Іліаді», іншій поемі Гомера, яка розповідає про епізод Троянської війни, він порівнює
напади між троянцями та ахейцями з жестами «женців, які йдуть один проти одного, [які]
переслідують, у поле багатого фермера, їхній рядок пшениці чи ячменю, і опустіть
оберемки колосків. В «Одіссеї» згадується саме про перетворення зерна : «Пастух народу
мав у своєму млині дванадцять жінок, які працювали, щоб молоти ячмінь і пшеницю, які є
силою людей».

Зерно та хліб, символи людства в їжі в Стародавній Греції

Але якщо злаки є складовою грецької культури і надають життєву силу воїнам, то в обох
творах поета також є символом людства. Світ зерна та хліба, а разом з ним і
землеробства, — це понад усе світ людей. Тих, кого він також кілька разів називає
« хлібоїдами ».

Таким чином, Гомер протягом усього епосу відрізняє їх від канібальних істот і богів. Люди
обробляють землю і споживають зібрані зернові культури. На острові Круглих очей ці
«беззаконні скотини» Улісс, навпаки, не знаходять ні «орати, ні сіяти», хоча земля там
«чудова». Згадуючи одного з них, циклопа Поліфема, який з'їсть кількох своїх супутників,
герой вигукує: «Ах! Дивовижний монстр! Він не був ні добрим хлібоїдом , ні людиною».

Радість повернення на матінку-землю

Багато страв, запропонованих створіннями, з якими він зустрічається, віддаляють людей

від їх глибинної природи, від їх призначення. Це, наприклад, випадок із квіткою, якою
живляться лотофаги: товариші по команді Улісса, які споживають її, забувають, що вони
повинні піти, щоб досягти Ітаки.

Переможний через численні випробування, герой нарешті зможе повернутися на свій

острів. Прибувши до Ітаки, «відчув щастя, цей божественний Одіссей», — розповідає
Гомер. Його земля! Він поцілував живильний глинок [прим. ред.: оброблена
земля]. Повернення додому, яке дозволить йому знову жити серед фермерів, « їдів
хліба », і, роблячи це, серед людей.

3 В) «Одіссея», яку приписують давньогрецькому поету Гомеру, досліджує кілька тем, які
дають змогу зрозуміти суспільство та культуру Стародавньої Греції:

1. **Гостинність (Ксенія):** Концепція гостинності є важливою темою. Він відображає

соціальні норми Стародавньої Греції, підкреслюючи важливість щедрості до гостей і
наслідки для тих, хто порушить цей священний звичай. Зустрічі Одіссея з різними
господарями та його поводження з гостями у власному домі підкреслюють значення Ксенії.

2. **Героїзм і кмітливість:** Одіссей, головний герой, втілює грецький ідеал героїзму,

поєднуючи фізичну доблесть із кмітливістю (метіс). Його розум і винахідливість є
основними якостями, які допомагають йому долати виклики, що відображає важливість
розумової гостроти поряд із фізичною силою.

3. **Доля проти вільної волі:** Напруга між долею (як визначено богами) і вільною волею є
постійною темою. У той час як боги контролюють певні аспекти людської долі, такі люди,
як Одіссей, мають право визначати їхню долю через свій вибір і дії.

4. **Гендерні ролі:** Епос відображає гендерні ролі давньогрецького суспільства. Роль

Пенелопи як вірної дружини і матері контрастує з героїзмом Одіссея. Зображення жіночих
персонажів, таких як Цирцея та Каліпсо, також торкається викликів і спокус, з якими
стикаються чоловіки.

5. **Божественне втручання:** Активна участь богів і богинь у справах смертних

підкреслює релігійні вірування стародавньої Греції. Взаємодія персонажів із божествами
впливає на їхні подорожі та рішення, підкреслюючи складні стосунки між смертними та
божественним.

6. **Важливість дому:** Центральний мотив туги Одіссея за Ітакою та його возз’єднання з

Пенелопою підкреслює значення дому в грецькій культурі. Епос підкреслює стабільність і
комфорт, пов'язані з побутовою сферою.

7. **Гордість і зарозумілість:** Персонажі, які виявляють зарозумілість, надмірну гордість

або зарозумілість, часто стикаються з наслідками (немезида). Ця тема відображає грецькі
цінності смирення та поваги до богів, оскільки особи, які кидають виклик або не
поважають божественний порядок, караються.
«Одіссея» служить культурним і моральним путівником, що відображає цінності, вірування
та очікування суспільства Стародавньої Греції. Вона залишається основоположним твором
у західній літературі та вікном у давньогрецький світогляд.

4 г ) Мета цієї третьої та передостанньої частини мого вступу до « Одіссеї» зосереджена на

тому, як стародавній грек і сучасний читач можуть зрозуміти частини « Іліади » та
«Одіссеї», що зображують богів і богинь. А саме, ми прагнемо зрозуміти, як читач (або
слухач) повинен розуміти зображення давньогрецьких божеств. Іншими словами,
що мають розповісти аудиторії уривки про Олімпія та згадки про богів чи богинь у
контексті цього світу? Щоб відповісти на запитання, потрібно також щось зрозуміти про
давньогрецьку релігію та те, як гомерівські епоси, «Іліада» та «Одіссея», вписуються в цей
контекст. Певною мірою це розуміння вимагає обговорення давньогрецької та (пізніше)
римської освіти. Але не можна нехтувати й релігійними уявленнями сучасної
аудиторії. Мета обговорення того, що стародавні витягли з Гомера, насправді полягає в
тому, щоб навчити сучасного читача якомога більше витягнути ті самі речі з епосів.
Стандартною працею про грецьку релігійну практику є книга Вальтера
Буркерта « Грецька релігія» , яка використовує порівняльний релігійний підхід до цього
предмету. Використання таких термінів, як «примітивна релігія», є невдалим, тому що
для мирян (тобто тих, хто не працює в цій галузі) це значення є принизливим; це також
було в полі, але з роками стало більш нюансованим. Під терміном «первісна релігія»
мається на увазі те, що інтелектуальна сторона релігії не настільки розвинена, як у різних
сучасних релігіях з тисячоліттями інтелектуального
розвитку. Галахічна й агадична традиції юдаїзму чи помітно відмінна теологія
християнства, мабуть , будуть найвідомішими прикладами таких сучасних релігій для
читачів. Незважаючи на це, такого роду порівняння не слід сприймати як означати, що
сучасні релігії якось «кращі»; скоріше «примітивна» релігія — це релігія, яка складається
з ритуальних практик із відносним мінімумом інтелектуальної традиції, але аж ніяк не
без жодних інтелектуальних аспектів. Ці інтелектуальні аспекти «примітивної» релігії
просто за визначенням не були систематизовані.
Ритуальні аспекти грецької релігії іноді з’являються в «Одіссеї», хоча дещо частіше в
«Іліаді». Головною метою їх було виявити належну пошану до богів, щоб не викликати
лиха, або заспокоїти розгніваного бога чи богиню, яких образили. Людина не просила
допомоги богів, а радше сподівалася, що боги не завадять її зусиллям.
Таке ставлення важко зрозуміти багатьом сучасним читачам через різкі відмінності від
єврейської чи християнської традицій. Крім того, багато сучасних читачів відкидають
грецьку релігію – її віру в міфи, богів і богинь – як безглузду, чи через сучасні
монотеїстичні упередження, чи через так званий «новий атеїст» , який в основному
відкидає релігії, особливо примітивні, як форму псевдонаука , заснована на неосвічених
спекуляціях. Будь-який погляд не лише принижує всю культуру, яка процвітала понад
тисячоліття, та її людей, але й заважає повністю оцінити плоди цієї культури, що
збереглися, як-от «Іліада» та «Одіссея». Стародавня грецька релігія , як і сучасні релігії,
займалася питаннями того, як людина живе щасливим і продуктивним, осмисленим
життям і роллю людей у світі; вона просто розглядала ці проблеми зовсім інакше, ніж
найвідоміші сучасні релігії.
Слід мати на увазі, що гомерівські епоси походять з того часу, коли грецькій релігії не
вистачало міцної інтелектуальної традиції, але вони залишалися основними текстами цієї
релігії навіть тоді, коли греки розвинули свою надзвичайно складну релігійну
інтелектуальну традицію, а саме філософію , сукупність релігійна традиція, яку ми все ще
дуже поважаємо сьогодні. Так, сучасна філософія стала секуляризованою, але
давньогрецька філософія не була відкиданням релігії, а була її результатом, як визнав
Буркерт.
Термін, який традиційно перекладається як «брехня поета», відображає той факт, що
текст епосу Гомера та інших творів, які є центральними для грецької релігії, ніколи не
сприймався надто буквально. Тим не менш, «Іліада» та «Одіссея» дають архетипи того, як
грецький пантеон взаємодіяв з людьми відповідно до давньогрецької
релігії. Поеми Гесіода «Теогенія» ( тут можна знайти грецькою мовою ) та «Праці й
дні» ( тут можна знайти грецькою мовою ) ніколи не мали такого статусу, як гомерівські
епоси. Проте вони описують ролі та природу відповідно богів і людей. Поети виступали як
тлумачі богів серед людства, але вони, тим не менш, самі залишалися людьми, що
помилялися, тому не слід надто пильно звертати увагу на деталі того, що вони говорять
або як вони це говорять. Що брати від поетів, а що ні, стало однією з основоположних
проблем у розвитку філософії. Розглядання віршів (як, мабуть, завжди робили греки) як
хоча б певної міри алегоричних, лише частково вирішило проблему. Однак слід завжди
пам’ятати, що коли майже два тисячоліття потому християнізовані римляни намагалися
викорінити язичництво (як згадується у Гібона ), вони заборонили викладання «Іліади»
та «Одіссеї», запам’ятовування яких (наскільки можна продовжити будь-який уривок,
цитований з Пам'ять) становила базову освіту греків і (пізніше) римлян.
Бог або богиня в грецькій концепції більш-менш уособлює одну з діючих у світі
сил. Традиційні дванадцять олімпійських богів у цьому сенсі уособлюють основні сили,
що діють у людському суспільстві та природному світі. Грецький пантеон ширше втілює
всі різноманітні сили, які визнавали греки. Звичайно, слід мати на увазі, що більшість
абстрактних понять у грецькій мові також розглядалися як божества, тому що поняття
абстрактної ідеї та бога чи богині не були повністю розділеними в грецькій думці. Таким
чином, Софія (σοϕία) є другорядною грецькою богинею мудрості та грецьким словом, що
означає саму мудрість.
Таким чином, у давньогрецькому релігійному погляді сутністю світу був хаос , що лежить
в його основі . Світ у цьому розумінні є в певному сенсі незбагненним, але водночас чітко
випливає з нього порядок, і тому, не вдаючись у деталі космогенії, розвиваються час,
земля, небо та грандіозні елементи, з якими люди не можуть належним чином
взаємодіяти. хаосу. На думку греків, це не боги, а божества в порівняльному релігійному
сенсі. Дванадцять олімпійців — це сили, які найбільше діють у людському світі, вони
непередбачувані й примхливі, здебільшого залучені в широкий спектр людських справ і,
отже, рідко мають справу з окремими людьми, і то лише з надзвичайно винятковими
людьми. Ці люди — люди, але герої, самі напівбоги, тому що вони є великими рушіями
світу. Отже, жоден бог не є всемогутнім, оскільки вони борються один з одним, щоб
сформувати світ і суспільство, але з цього погляду вони далекі від сфери звичайних
людей, які можуть щонайбільше сподіватися, що вони залишать їх наодинці.
Одіссея починається і закінчується зображенням взаємодії між богами. Під час основного
перебігу дій Афіна — богиня стратегії та героїчних подвигів — найбільш відома тим, що
штовхає Телемаха, ще дещо незрілого сина Одіссея, у правильному
напрямку. Стародавній грек, уявляючи цю сцену людськими словами, міг би уявити
молодого Телемаха, надихаючого на хитрі вчинки, щоб спробувати покращити своє
власне становище та становище своєї родини. Дискусії між богами на початку «Одіссеї»
розповідають нам про важливі проблеми, які поставлені на карту, а дискусії в кінці
розповідають нам, як ці проблеми були вирішені. Більш детальне обговорення цих питань
краще залишити до відповідних уривків. Тепер залишилося підготовче обговорення
історії Одіссеї в цілому.