1)Гомер- легендарний поет Греції.
Гомерівське питання Колофона і Зоїл, прозваний «бичем Гомера»), Александрійські
Гомер увійшов в історію світової літератури як автор величних
поем «Іліада» та «Одіссея», які не були записані майже три
століття і зберігалися лише в народній пам’яті. Про самого
Гомера та про його життя немає жодних певних свідчень або
принаймні доказів, що авторство поем належить одній людині, а
не групі людей. В античну добу були відомі дев'ять більш-менш
докладних життєписів Гомера. Проте, вони не заслуговують
істотного інтересу, оскільки всі вони вигадані граматиками часів
римського імператора Октавіана Августа. Так само малого
значення мають збережені донині зображення Гомера,
погруддя якого часто зображують поета в умовній ідеалізованій
формі, у вигляді сліпого старця.
Важко точно встановити й місце, де він жив. Ще за античності
популярною була епіграма про те, що сім міст — Смірна, Родос,
Колофон, Саламін, Хіос, Аргос, Афіни — сперечалися між собою
за честь називатися батьківщиною Гомера.
Зараз вважають, що Гомер народився у м. Смірні в Малій Азії
(тепер турецьке місто Ізмір), а потім жив на островах Хіосі й loci.
На loci й помер.
У давнину його змальовували як сліпого мандрівного співця,
який володів даром провидця і знав усе про минуле і майбутнє.
Стародавні греки високо шанували Гомера, тільки його називали
словом «поет» і вживали щодо нього епітет «божественний», а
Платон говорив, що Гомер «виховав усю Елладу».
Слово гомер за античності мало кілька тлумачень: 1) від
давньогрецького «омерео» — перехожий, зустрічний; 2) від
давньогрецького «ом-ерос» — заручник; 3) від давньогрецького
«омерос» — сліпий.
Поширення гомерових поем відбувалося з допомогою аедів —
співців, про яких згадує сам Гомер (Демодок в Алкіноя, Фемій на
Ітаці). Пізніше виконавцями епосу ставали рапсоди, які вже не
імпровізували, а декламували епічні поеми в урочистій
обстановці на святах. Вважають, що гомерівські поеми були
записані VI ст. до н.е. в Афінах особливою комісією, створеною
за наказом афінського тирана Пісістрата, саме зі слів рапсодів.
Гомерівські герої — Ахілл, Гектор, Одіссей, Пенелопа,
Андромаха — стали улюбленцями не тільки греків, а й усіх
наступних поколінь читачів. Скульптурами гомерівських героїв
прикрашали античні храми, сцени поем зображали на античних
вазах, ними оздоблювали зброю.
«Іліада» й «Одіссея» слугували шкільними підручниками не
тільки у Стародавній Греції, а й у Римі. Герої Гомера були
взірцями для виховання дітей, а самі поеми правили за кодекс
моралі стародавнього світу.
Йому приписували, крім «Іліади» та «Одіссеї», ще низку епічних
творів, але вже в V ст. до н. е. від цієї версії відмовились Віра в
існування й авторство Гомера не гаснула впродовж усієї пізнішої
античності. У нові часи особливе зацікавлення його поемами
виявляли учені й поети доби Відродження, наступних століть.
Часом його наслідували, намагаючись використати форму і
художні прийоми епічних поем у нових історичних умовах, проте
всі ці спроби закінчувалися невдачею
♦ Гомерівське питання.
В античній Греції Гомерові, крім «Іліади» й «Одіссеї»,
приписували й інші твори, різні й навіть часом протилежні за
ідейним спрямуванням та жанрово- стильовими особливостями
— гімни, комічні поеми і т. ін.
Відсутність біографічних відомостей про Гомера, деякі
розбіжності в текстах поем, сумніви в тому, що такий величний
епос міг належати одній людині спричинили виникнення так
званого «гомерівського питання». Ще античні вчені сумнівалися,
що Гомер був реальною особою (філософи Ксенофон з
вчені, які присвятили себе встановленню канонічного тексту
«іліади» й «Одіссеї», — Ксенон і Гелланік (III ст. до н.е.) вважали,
що авторами цих поем були два різні поети. Дехто з античних
учених вважав, що «Іліаду» Гомер створив у молодості, а
«Одіссею» — у старості. Цю думку підказував різний характер
зображуваних подій: війна — в «Іліаді» і мирне життя — в
«Одіссеї», адже войовничий запал притаманний молодості, а
мир і спокій властиві старості.
Коли поеми Гомера стали перекладати новими європейськими
мовами й інтерес до гомерівського епосу в Європі спалахнув з
новою силою, питання про історичність Гомера спричинило в
гомерознавстві велику дискусію.
У так званому «гомерівському питанні» виділилося декілька
течій. Одні дослідники творчості Гомера (їх назвали
плюралістами, від лат. «плюраліс» — численний) вважали, що
поеми створювались протягом сторіч багатьма авторами. Гомер,
на їхню думку, був автором лише кількох, а не всіх пісень.
Унітаристи (від лат. «унус» — один), всупереч плюралістам,
відстоювали думку, що автором обох поем була одна людина.
Прихильники теорії зерна зайняли середню позицію і висунули
думку про існування первісної «Іліади» (зерно), яку пізніше
доповнювали інші рапсоди. Хоризонти (ділителі) вважали
авторами «Іліади» і «Одіссеї» двох різних поетів. Сучасні вчені
теж не дійшли спільної думки у гомерівському питанні. Дехто
підтримує плюралістів, дехто — унітаристів, а дехто хоризонтів.
Більшість сучасних дослідників творчості Гомера дотримуються
думки, що Гомер таки існував і був автором «Іліади» й «Одіссеї».
Він, використавши матеріал стародавніх народних пісень, творчо
переробив їх, підкоривши кожну поему єдиному художньому
планові.
2)Міфологічна основа, сюжет, і композиція поеми «Іліада»
Гомерівська «Іліада» побудована на Троянському циклі міфів,
що розповідає про десятирічну війну між захисниками міста Трої
(або Іліона) і греками. Події спочатку відбуваються на Олімпі,
потім переходять на землю.
Події Троянського циклу міфів були добре відомі всім грекам,
тому Гомер на них лише натякає у своїй поемі. Сама ж «Іліада»
розповідає тільки про один епізод десятого року війни під
Троєю, що тривав 53 дні. Назва першої з поем — «Іліада» —
пов’язана з іншою назвою Трої — Іліон, міста, яке греки десять
років тримали в облозі.
В «Іліаді» розповідається лише про один епізод Троянської
війни, який відбувся на десятому році битви, — про гнів Ахілла
та його наслідки. Ахілл розгнівався на царя Агамемнона, вождя
походу еллінських племен проти іонійської Трої. Жрець бога
Аполлона Хріс прийшов до табору греків, щоб звільнити свою
дочку Хрісеїду, полонянку Агамемнона. Але цар прогнав Хріса, і
Аполлон за те насилає на греків моровицю. Ахілл намагається
врятувати військо і вимагає від Агамемнона повернути Хрісеїду
жрецю. Той нарешті погодився, однак заради помсти відбирає в
Ахілла його полонянку Брісеїду. Розгніваний Ахілл відмовляється
брати участь у війні.
Його матір, богиня Фетіда, просить Зевса покарати ахейців. Зевс
насилає на них численні поразки. Ахілл, уболіваючи за ахейців,
дозволяє своєму другові Патроклу взяти свою зброю і відігнати
від грецьких кораблів троянське військо. Але Патрокл гине від
руки Гектора. Смерть друга надзвичайно вразила Ахілла. Він
забуває про свій гнів і вступає в бій. Ахілл поборов чимало
троянців, у тому числі й Гектора, тіло якого у помсті за друга не
віддає троянцям. Він глумиться над тілом Гектора: волочить його
по землі навколо могили друга, не дозволяючи поховати ворога.
Старий батько Гектора, Пріам, приходить до табору ахейців і на
колінах просить Ахілла віддати йому тіло сина. Сльози й волання
батька вразили серце Ахілла, і він віддає тіло. На прохання
Пріама Ахілл на одинадцять днів припиняє війну, щоб троянці
могли належним чином поховати Гектора, віддати йому
належну шану. За віруваннями давніх греків, душа померлого не
допускалася в царство тіней, доки його тіло не було гідно
поховане. На цьому «Іліада» завершується.
Композиція: 15 693 рядки «Іліади» розбито античними вченими
на 24 пісні — за числом літер грецького алфавіту. Події
відбуваються на 10 році війни протягом 50 днів.
3)Міфологічна основа, сюжет і композиція «Одіссеї»
«Одіссея». У поемі викладені події після закінчення Троянської
війни, зокрема повернення Одіссея до рідної Ітаки на десятий
рік його блукань. Про долю інших героїв Гомер згадує лише
побіжно, оскільки їм була присвячена окрема поема. «Одіссея»
охоплює сорок днів
На своїй раді боги вирішують дозволити Одіссеєві повернутися
на батьківщину — острів Ітаку. Цілих сім років його затримує
німфа острова Огігія Каліпсо, яка покохала героя і пообіцяла
йому вічну молодість і безсмертя. Афіна після ради богів піл
виглядом друга Одіссея Ментора відвідала острів І гаку і
наказала синові Одіссея Телемаху виїхати на розшуки батька.
Вона побачила,як женихи настирливо сватаються до вірної
дружини Одіссея Пенелопи, пожирають його худобу і
розкрадають майно.
За наказом Зевса Каліпсо відпускає Одіссея, і той на
збудованому плоті рушає в путь. Але Посейдон переслідував
героя, не міг він забути його вчинку — адже той осліпив його
сина, Поліфема. Бог морів надсилає страшну бурю і топить пліт.
Довго носять хвилі Одіссея, але врешті викидають на берег
острова, де мешкали гостинні феаки-мореплавці. Першою
Одіссея бачить царська дочка Навсікая, яка і показує героєві
шлях до палацу царя Алкіноя. На честь троянського героя той
влаштовує бенкет, на якому Одіссей розповідає про всі свої
пригоди: побачення з богом вітрів Еолом, зустріч з лихими
лістригонами, які знищують одинадцять кораблів, річне
перебування на острові Ея у чаклунки Кірки; подорож до
похмурого царства Аїда, пророкування там фіванця Тіресія і
розмова з тінню матері; врятування від підступних сирен і
жахливих Скілли і Харібди, довге перебування у німфи Каліпсо.
Обласканий Алкіноєм, Одіссей урешті прибуває до берега рідної
Ітаки. Афіна допомагає герою — розповідає про безчинства, що
коять у домі Одіссея женихи, і перетворює героя, щоб урятувати
від їхньої помсти, на дряхлого старця. Одіссей прямує до свого
раба, свинопаса Евмея. До нього ж приходить і син Одіссея
Телемах. Одіссей відкриває себе сину, і вони обмірковують план
розправи з женихами.
У своєму домі Одіссею доводиться терпіти образи від
знахабнілих юнаків. Пенелопа, дізнавшись про чужинця-
мандрівника, запрошує його до себе, шоб розпитати —
можливо, той щось знає про долю її чоловіка. Шануючи правила
гостинності, вона наказує старій рабині Евріклеї, годувальниці
Одіссея, обмити йому ноги, і та по шрамові на коліні пізнає свого
господаря, та він велить їй мовчати і не відкривати таємницю
свого прибуття.
А женихи вимагають від Пенелопи обрати когось із них у
чоловіки. Вона пропонує їм останнє випробування — натягнути
лук Одіссея і випустити з нього стрілу. Всі виявляються
неспроможними зробити це, лиш е сам герой, незважаючи на
образи і протести женихів, натягає тятиву і пускає стрілу через
дванадцять кілець. А після цього з допомогою Телемаха і вірних
слуг — свинопаса Евмея і пастуха Філотія — розправляється з
женихами, карає служниць, які зрадили його домівку. Пенелопа,
ще не вірячи своєму щастю і боячись обману, перевіряє чоловіка
таємницею. відомою лише їм.
Звістка про смерть багатьох юнаків розноситься по Ітаці.
Розлючені родичі приходять до оселі Одіссея, щоб помститися
на
ньому. Проте на Олімпі дальша доля героя вже вирішена.
З’являється Афіна, яка виголошує рішення Зевса, — між Одіссеєм
і родинами вбитих повинен бути встановлений вічний мир.
Композиція. 12110 віршів укладені у 24 пісні. І частина – 1-4 пісні
(пошуки Телемахом батька Одіссея); ІІ частина – 5-12 пісні
(пригоди Одіссея); ІІІ частина – 13-24 пісні (Одіссей повертається
додому)
4)Особливості епічного стилю Гомера. Образна система поем
Обидві поеми Гомера являють класичний зразок народної
епічної творчості. За своїм змістом вони мало схожі,
вирізняються і в жанровому плані. «Іліаду», в якій переважають
сцени, пов’язані з військовим побутом і бойовими діями героїв,
можна визначити як військово-героїчну поему.
«Одіссею», де подібних епізодів зовсім мало (в основному — в
розповіді самого Одіссея і сцені побиття женихів), а
переважають численні пригоди, казково-фантастичні зустрічі
героя, побутові й сімейні сцени, є підстави назвати казково-
пригодницькою і родинно-побутовою поемою.
Поетичний розмір, яким складені обидві поеми, називається
гекзаметром, тобто «шестимірником».
Двоплановість. Цікавою особливістю будови поем є і так звана
двоплановість, тобто перенесення розповіді з плану земних
героїв, земних подій до плану небожителів, життя олімпійських
богів. Поява богів завжди спричинена якимись земними
ускладненнями, напруженими ситуаціями, екстремальними
подіями. Вони й примушують олімпійців втручатися у справи
земних героїв. Завдяки цьому художньому прийомові Гомера
люди й боги виявляються пов’язаними спільними почуттями —
гнівом і ненавистю, любов’ю і стражданнями, і всі разом
відчувають гніт загрозливої і невблаганної долі, що визначає
майбутнє і героїв, і богів.
Використання двоплановості дає можливість епічному поетові з
однаковою досконалістю розповідати про життя і звичаї як
людей, так і богів.
Найбільшим новаторством Гомера, яке і висуває його в статус
творця всієї європейської літератури, є принцип Синекдоха
(частина замість цілого), взятий ним як основа фабулістики
"Іліади" й "Одіссеї", - не всі десять років Троянської війни (як то
передбачалося міфом) , а всього лише 51 день, та й то з них
повно висвітлені події дев'яти днів; не десять років повернення
Одіссея, а всього 40 днів, з яких наповнені важливими подіями
знову-таки дев'ять днів. Така концентрованість дії дозволила
Гомеру створити "оптимальні" обсяги поем (15693 віршовані
рядки в "Іліаді", 12 110 рядків в "Одіссеї"), які, з одного боку,
створюють враження епічного розмаху, з іншого ж - не
перевищують розміри середнього європейського роману.
Поеми Гомера представляють цілу галерею індивідуально
описаних типових образів.
Центральною фігурою "Іліади" є Ахілл, юний фессалійський
герой, син Пелея і морської богині Фетіди. Ахілл - цільна і
благородна натура, що уособлює собою ту військову доблесть у
розумінні стародавніх героїв, яка служить ідеологічною основою
всієї поеми. Він чужий хитрості і двоєдушності. Через
усвідомлення своєї сили і величі він звик наказувати. Гнів його
проявляється в самих бурхливих формах. Мстячи троянцям за
Патрокла, він стає схожий на якогось демона-винищувача.
Таке ж безумство видно і в нарузі над трупом Гектора (XXII, 395-
401), і в тому, що він вбиває на могилі Патрокла дванадцять
троянських бранців. Ще йому дано риси співака-поета (IX, 186).
Нарешті, він пом'якшується, бачачи перед собою сльози і
жахливу благання батька, який прийшов до нього за тілом
убитого ним сина.
Образу головного героя ахейского війська відповідає фігура
троянського воїна Гектора. Хоча поет ніколи не забуває, що це -
представник ворожого народу, до якого не можна ставитися як
до одноплемінникові. Гектор є вождем троянського війська, і на
нього лягає весь тягар війни. У важкі хвилини він завжди
попереду всіх і піддається найбільшій небезпеці. Він володіє
високим почуттям честі і користується загальною пошаною і
любов'ю. Він залишається сам на полі битви, в той час як інші
ховаються в місті. Ні благання батька, ні сльози матері не можуть
похитнути його: борг честі у ньому понад усе. Найяскравіше
Гектор показаний в сцені побачення з Андромахой (VI, 392-502),
де ми бачимо його як чоловіка і батька.
Якщо ідеал військової доблесті дано в особі Ахілла, то носієм
життєвої мудрості представляється Одіссей - герой
"хитромудрий" і "багатостраждальний". В "Іліаді" він виступає і
як воїн, і як мудрий радник, але також і як людина, готова на
усілякий обман (X, 383; III, 202). Саме взяття Трої за допомогою
дерев'яного коня було справою його хитрості. Завжди
насторожений, він має напоготові цілий запас вигаданих історій.
"У хитрувато, часто грубої і плоскою, в тому, що на прозовій мові
називається" обдурюванням ". І між тим в очах дитячого народу
ця хитрість не могла не здаватися крайнім ступенем можливої
премудрості "[U3] 1.
В обох поемах крім головних героїв виведено ще багато
другорядних. Деякі з них змальовані також дуже яскравими
фарбами. В "Іліаді" таких осіб більше ніж в "Одіссеї".
Мікенський цар Агамемнон, старший з Атридов, є ватажком
всього походу і називається "владикою мужів" або "пастирем
народів". Менелай - спартанський цар, чоловік викраденої
Парісом Олени - головне зацікавлена у війні обличчя. Однак
поет зображує їх обох, далеко не привабливими рисами.
Чарівними рисами наділений образ Нестора - вічний тип старця,
який любить згадувати роки юності і давати свої настанови.
Здійснюючи подвиги, він захоплюється мрією оволодіти Троєю і
загинув від руки Гектора (XVI, 817-857)
Старий троянський цар Пріам змальований виключно
привабливими рисами. Це тип справжнього патріарха,
оточеного численною родиною. По старості він поступився
право воєначальника старшому синові Гектору. Він відрізняється
м'якістю і ввічливістю. Навіть до зневаженою і ненависною усіма
Олені він ставиться дуже сердечно.
В "Одіссеї" жваво змальована особистість Телемаха. Поема
зображує поступове зростання цього юнака. На початку поеми
він представлений ще зовсім юним і несамостійним, в чому він
сам зізнається матері (XVIII, 227-232). Наприкінці ж поеми він
діяльно допомагає батькові в розправі його з женихами. У цьому
образі греки могли бачити тип ідеального хлопця - "Ефеб".
У поемах зустрічаються й жіночі образи. Особливо виразні
образи Андромахи та Пенелопи.
Андромаха - вірна і любляча дружина Гектора. Вона живе в
постійній тривозі за чоловіка, який, як вона бачить, не шкодує
себе, постійно беручи участь у боях, "вбити себе своєю
доблестю". Доля Андромахи глибоко трагічна. При руйнуванні
Ахіллом її рідного міста Фів Плакійскіх вбито її батько і брати, а
мати невдовзі після цього помирає. Для Андромахи все життя
тепер в її улюбленому дружині. Наприкінці поеми вона оплакує
свого чоловіка при похованні (XXIV, 723-745). Цей зворушливий
образ не раз привертав увагу поетів і в пізніші часи.
Зразком сімейної чесноти і вірності змальована Пенелопа в
"Одіссеї". Протягом двадцяти років, поки відсутня Одіссей, вона
не змінила до нього своїх почуттів і наполегливо вірить у його
повернення. Положення її вкрай скрутне, оскільки вона оточена
недоброзичливими людьми, які вважають її вдовою і
добиваються її руки, сподіваючись таким чином отримати і
царську владу.
Протилежністю Пенелопі є в "Іліаді" Олена. Однак злочин її вже
в минулому; сп'яніння пристрастю, що змусило її колись
покинути будинок Менелая, змінилося гірким жалем, і вона,
усвідомлюючи свою помилку, кається в цьому перед Пріамом
(III, 173-176). Олена виконана презирства до Паріса, але богиня
Афродіта знову владно кидає її в обійми цієї людини (III, 390-
420).
Такі головні образи гомерівських поем. Всі вони відрізняються
цілісністю, простотою, у багатьох випадках навіть наївністю, яка
характерна для епохи "дитинства людського суспільства". Вони
змальовані з чудовою силою і життєвістю і відзначені
найглибшої людської правдою.
5)Значення творів Гомера для світового літературного процесу.
Гомер в Україні
Героїчний епос Гомера зумовив історичний розвиток усієї
європейської літератури. Вергілій не приховував, що зразком
для своєї «Енеїди» вважав поеми Гомера; Данте називав Гомера
«царем поетів»; Гете мав його за духовного супутника в усі
епохи свого життя; Григорій Сковорода — за першого пророка
давніх греків. Поеми Гомера до сьогодні надихають
письменників, поетів, композиторів, художників.
Гомер в Україні Окремі гомерівські образи і мотиви втілилися у
творчості українських письменників П. Куліша, І. Франко, М.
Рильського,І Битка, І. Немировича та ін.
Над перекладами поем Гомера українською мовою працювала
численна когорта митців. Серед них — Олександр Навроцький,
Степан Руданський, Володимир Самійленко, Іван Франко, Петро
Ніщинський, Андрій Білецький, Пантелеймон Куліш, Олександр
Потебня, Леся Українка та ін.
Незаперечним вагомим надбанням української культури XX ст.
став новий переклад «Іліади» та «Одіссеї», що його здійснив
розміром оригіналу відомий український учений, композитор і
поет-перекладач Борис Тен (справжнє ім’я — Микола
Хомичевський). На думку фахівців, цей переклад відповідає всім
вимогам сучасного гомерознавства і відзначається високою
поетичною майстерністю. Багаторічна подвижницька
перекладацька праця Бориса Тена здобула визнання широкої
громадськості. Перекладач був удостоєний премії імені Максима
Рильського.