Семінар 2 з античної літератури

1. Міфи в основі Гомерових поем «Іліада» та «Одіссея» та відбір

відповідних міфологічних епізодів згідно художнього задуму.

Гомерівська «Іліада» побудована на Троянському

циклі міфів, що розповідає про десятирічну війну між захисниками міста
Трої (або Іліона) і греками. Події спочатку відбуваються
на Олімпі, потім переходять на землю. Події Троянського циклу міфів
були добре відомі всім грекам, тому Гомер на них лише натякає у своїй
поемі. Сама ж «Іліада» розповідає тільки про один епізод десятого року
війни піі Троєю, шо тривав 53 дні — це гнів най могутнішого героя
ахейського війська Ахілла. Власне, у перших рядках поеми вже
закладений весь
зміст поеми:
Гнів оспівай, богине, Ахілла, сина Пелея.
Па губи ми гнів, шо лиха багато ахеям накоїв:
Душі славетних героїв навіки послав до Аїду

Давно вважали, що Троянська війна - поетична вигадка, однак у 70-х

рр. XIX ст. німецький археолог Генріх Шліман довів, що Троя існувала й
була зруйнована під час війни. Він був закоханий у поеми Гомера з
дитинства, знав їх напам"ять, вірив, що в них йдеться про справжні події,
і все життя мріяв розшукати Трою. Дослідник розкопав поблизу протоки
Дарданелли руїни міста, які сучасна археологія вважає залишками Трої.
На думку вчених, це місто-фортецю завойовники руйнували кілька
разів.
Гомер розповідає саме про один з таких трагічних моментів. Правда, в
"Іліаді" йдеться про певний епізод з облоги Трої на десятому році війни.
Тому, щоб глибше зрозуміти події, описані в "Іліаді", а потім і в
"Одіссеї", бажано звернутися до міфу й пригадати події до "Іліади".

Міфи троянського циклу свідчать, що причини Троянської війни

пов"язані з космічними подіями. Війна греків та
троянців була наперед визначена "згори". Розповідали, що Земля
переобтяжена величезним людським населенням, звернулася до Зевса з
проханням скоротити людський рід, і Зевс вирішив задля цього
розпочати
війну між греками й троянцями. Бог богів вчинив достойно: під час
весілля грецького царя Пелея та морської царівни Фетіди, доньки
морського бога Нерея, були присутні всі боги, окрім Еріди - богині
розбрату. Еріда, ображена тим, що її не запросили на весілля Фетіди,
вирішила помститися за це і в найсвятковіший момент підкинула богиням
золоте яблуко із надписом "найпрекраснішій". Паріс віддає свій голос
Афродіті, бо та йому пообіцяла Єлену в дружини, згодом Паріс і викрадає
Єлену, а саме було призначено зверху, що Паріс і зруйнує Трою, тобто все
розпочалось через нього.

У поемі «Одіссея» викладені події після закінчення Троянської війни,

зокрема повернення Одіссея до рідної Ітаки на десятий
рік його блукань. Про долю інших героїв Гомер згадує лише побіжно,
оскільки їм була присвячена окрема поема. «Одіссея» охоплює сорок
днів.

2. Доля, фатум та свобода волі людини як основні мотиви епічних

поем, взаємопов’язаність світу богів та світу людей у «Іліаді».

Боги для древніх греків завжди були разом з ними, вони допомагали або
заважали їм, вони являлись їм в образі їх близьких або відомих їм людей.
Найчастіше вони приходили до людей уві сні. Так, Афіна проникла в
спальню до Пенелопи через щілину в замку, постала перед нею в образі її
сестри Іфтіми, «прекрасної доньки царя Ікарія». Вони посилали людям свої
знаки. Яку б серйозну справу людина не задумала, першою її турботою було
умилостивити богів, щоб ті допомогли їй. Заради цього люди приносили їм
жертви.

Боги, звісно на стражі справедливості. (Так і має бути.) Та це, як то

кажуть, в ідеалі, насправді вони страждають всіма пороками людей.
Вони і брехливі, і підступні, і злобні. Гера і Афіна переслідують усіх
троянців тільки тому, що один із них, пастушок Паріс, назвав найкрасивішою
не їх, а Афродіту, яка в свою чергу вболіває за Паріса і всіх троянців,
ніскільки не дбаючи про справедливість.

Значна роль богів у земних справах є характерною рисою поетики

«Іліади». Вони втручаються в хід бою, допомагають одним і
перешкоджають іншим. У боях з обох боків беруть участь могутні воїни,
але їх дії не відіграють значної ролі. Попід стінами Трої йде битва, а на
Олімпі боги спостерігають, інтригують, постійно втручаючись у хід подій.
Серед богів є і прихильники, і недоброзичливці обох ворогуючих сторін.
Афродіта, вдячна Парісові, допомагає троянцям, а ображені ним Гера та
Афіна виступають на боці ахейців. Афіна й Аполлон навіть з'являються на
полі бою. Показова сцена ради богів на Олімпі під час бою, вона
характеризує особливості релігійних уявлень давніх греків. Зевс засмутився
долею Гектора: «Горе! На власнії очі я милого серцеві мужа гнаного бачу», -
бідкається він і звертається до богів за порадою: «Отже, боги, поміркуйте і
добрую раду подайте: Як - чи врятуєм його ми від смерті чи, може, Ахіллу,
сину Пелея, дозволим героя того подолати?». У бій втрутилась Афіна,
допомагаючи Ахіллу, Аполлон залишив Гектора, і він загинув від Ахіллового
списа.
Тема долі теж порушена автором. Герої Гомера не мають свободи волі,
всі вони – заручники своєї долі, визначеної богами. Жителі Олімпу
повністю контролюють життя людей, з’ясовуючи через них свої відносини.
Міфологічна свідомість сучасників Гомера так уявляла собі світ – через
призму міфу. Жодну дію не вважали вони випадковим, всюди знаходячи
божий промисел.

3. Особливості конфлікту в «Іліаді». Гібристичність героїв «Іліади».

Концепція героя в «Іліаді».

Проблематика:
Глибоко трагічним конфліктом постає самий міф про Троянську війну,
внаслідок якої гине могутня Троя. 1 хоч Гомер не показує подій
попереднього десятиліття, а також падіння самого міста, драматичного для
багатьох переможців повернення з-під Трої, але трагедію багатьох народів,
які втратили в цій нещадній війні величезну кількість своїх синів, утілено в
«Іліаді» з надзвичайною силою.
Трагічними постають образи Гектора й Андромахи, які передчувають
свою страшну долю. Андромаха оплакує близьку загибель чоловіка і
маленькогосина. Гектор страждає від того, що в майбутньому не зможе
допомагати своїй дружині, на яку чекають рабство і незавидна доля
наложниці:
День той настане колись, і Троя священна загине...
Але не так за троян бере мене жаль і турбота...
С к іл ь к и за тебе, хтось із міднянозбройних ахеїв
Сльозами умивану десь поведе й дня свободи позбавить.
Будеш для іншої в Аргосі дальньому ткати на кроснах.
Будеш ЇЙ волу носить з Мессеїди або з Гіпереї
Проти бажання — могутня примусить тебе неминучість.
(«Іл.», VI. 448. 450. 454-458)

Концепція героя:
Гомер створив велику галерею несхожих між собою образів головних
героїв, кожен з яких має свої неповторні ознаки й риси характеру. Один
із них, Одіссей. зауважує, що різні люди мають різні схильності — одні до
мирної
праці, «що множить добробут родини», другі — до морської справи й
«кораблів многовеслих», треті — «до боїв з ворогами» тошо. Характери
головних героїв не повторюються, кожен являє собою яскраво виражену
індивідуальність. Навіть численним епізодичним персонажам поет
намагається падати певних рис, які роблять їх образ більш рельєфним.
Цієї індивідуалізації Гомер досягає, по-перше, показуючи вчинки героя,
його дії в різних обставинах, коли найяскравіше виявляється його вдача.
По-друге, він використовує систему постійних епітетів, тобто визначень,
шо закріплюються за даним героєм, божеством та навіть річчю.
Функція кожного з постійних епітетів полягає в тому, шоб підкреслити певну
рису характеру. Очевидно, деякі з них виникли ше в догомерівську епоху.
Окремі герої мають по одному чи по два й більше десятків епітетів.

4. Аритмічний сюжет «Одіссеї»: його функція та відмінність від

структури «Іліади».

На відміну від “Іліади”, сюжет якої розгортається в лінійній,

хронологічній послідовності, в “Одіссеї” зустрічаємо аритмічний сюжет,
де час теперішній і минулий переплітаються, а дія “перестрибує” з
одного часопростіру в інший. У перщих чотирьох піснях розповідь йде про
Телемаха. Далі сюжетна лінія обривається і у 5 пісні вже зустрісаємось з
Одіссеєм, який нудиться на острові німфи Каліпсо. Після 13 пісні й до кінця
поеми дається послідовне і ясне зображення подій. Спочатку Феаки
доставляють Одіссея на його батьківщину Ітаку, де він оселяється, за
порадою Афіни у свого свинопаса Євмея, бо його власний дім перебуває в
облозі місцевих царків, що вже багато років претендують на на руку
Пенелопи. За допомогою друзів і перш за все Афіни, Одіссей перебиває всіх
женехів, вішає невірних служниць, зустрічається з Пенелопою і ще, завдяки
богам, придушує повстання проти нього в Ітаці. У домі Одіссея
встановлюється гармонія.

Таким чином, аритмічний сюжет “Одіссеї” сприяє непослабленій інтризі,

уможливлює “лаконічну насиченість змісту”. Та головне-він як найкраще
втілює основну думку поеми: людина повність підвласна волі богів, які
кидають її то туди, то сюди, що й спричинює аритмічно-мандрівну
структуру. В порівнянні з “Іліадою” сюжет “Одіссеї” значно стрункіше,
ясніше. Він втілює авторський ідеал.

5. Художній мікрокосм «Одіссеї»: мойри – боги – люди – Аїд.

Худ. світ “Одіссеї” чотирьохповерховий. Смертні люди обумовлені

психічно і дійово волею богів Олімпу. Але тут й над богами існує Мойра,
Доля, що не має антропоморфного вигляду, а є чимось містичним,
непізнаваним єством, котре не відоме богам, хоч обумовлює їх долю, як і
людську. В “Одіссеї” Гомер уводить зверхбоже начало- Мойру, що сама
по собі незнана, але вона дається взнаки при кожному важливому
повороті долі. В “Одіссеї” предстає повною мірою Аїд-підземне царство
тіней померлих. До Аїду душу супроводжує Гермес. Через р.Стікс душу
перевозить Харон. Еак, Мінос, Радамант і Тріптолем чинять суд над душами
померлих. Один Тірезій в Аїді мав свідомість. Але потім Афіна забрала в
нього зір, але інші боги дали йому дар передвіщення…
6. Концепція героя в «Одіссеї». Мандрівка Одіссея як ініціаційне
випробування та відновлення порушеної гармонії (космічної, людської,
соціальної).

Герой "Оліссеї" значно складніший за героїчних воїнів "Іліади". Там

герой - передусім воїн: мужній, хоробрий, "шалений". Одіссей, як
героїчний типаж, розкривається в різноманітних життєвих й казкових
ситуаціях, тому він багатогранний герой. Мужній, хоробрий воїн;
мудрий, винахідливий чолов"яга; розумний, справедливий цар;
завзятий, кмітливий мандрівник; патріот, кохаючий чоловік. Словом,
образ Одіссея втілює ідеальні іпостасі: воїн, мудрець, справедливий
басилевс, господар, мандрівник, патріот, кохаючий чоловік. Такий ідеал
якнайкраще віддзеркалює гомерівську епоху - перехід від родового,
общинного ладу до полісу. Саме за цих умов необхідний був мудрець і воїн -
перший, аби досягнути гармонійного життя свого полісу, другий, щоб
захистити його або, в інших випадках, виступити проти ворогів. Ідеальний
цар-господар особливо дорогий гомеровому серцю. Втім саме тут сучасний
читач може знайти чимало проблематичного. Так, Одіссей - майстер на
всі руки - він чудово збиває собі плот, добре знається в хатньому
господарстві, корабельній справі, мисливстві... Словом, він "найкращий з
кращих" в Ітаці, і тому він цар. Одіссей демократичний і справедливий із
своїми товаришами по мандрах і зброї. Він справедливий у своїй кривавій
помсті женихам, що нахабно вторглися в його палац і зазіхали на його добро.
Навіть боги й померлі Агамемнон й Ахілл схвалюють його справедливу
розправу. Проте Одіссей не задумуючись жорстоко вбиває всіх жінок-
рабинь, яких розпещені лицарі-женихи силоміць примусили вступити в
інтимний зв"язок. Інакше їх просто вбили б. Але й тепер їх вбиває цар.
Забагато ллється крові і під час розправи із залицяльниками.
Ідеальною постає перша в світовій літературі шлюбна пара - Одіссей та
Пенелопа. Першого не можуть втримати навіть чари богинь та обіцянка
безсмертя - так він рветься до Пенелопи. Не зупиняє його і той факт, що
він прижив з Цирцеєю сина. Пенелопа, зі свого боку, упродовж 20 років -
кращих років жінки - витримує облогу найславетніших женихів Ітакн,
лишається вірною своєму чоловікові. Така вірність рівних, люблячих
сердець особливо показова для нового, "полісного" часу, з його
індивідуальними чуттями та ідеалом гармонії.
7. Художні особливості гомерівського епосу.

Розповідь Гомера про події в обох поемах є повільною, неквапливою.

Вона
зачаровує тією наївністю і простотою, з якими Гомер сприймає і передає
фантастично-реальний світ героїв і богів. Звабливість його мистецтва
полягає в тому, що саме ця наївність, ця простота Гомерового слова і
надають можливість відчути справжню насолоду. Гомер нікуди не поспішає і
розповідає про все, що йому підказали міфологія і реальний світ: про земне й
олімпійське життя, про шляхетність героїв і не зовсім благородних богів, він
примушує героїв сперечатися, вершити неймовірні подвиги, виголошувати
довгі промови, згадувати цікаві історії. Докладно зупиняється на описі
якоїсь речі – крісла, келиха, меча, щита. Ніщо не стримує і не зупиняє
цю повільно-урочисту розповідь великого поета. Про все він говорить
спокійно, докладно, майже ніколи не висловлюючи свого ставлення до
зображуваних подій. Ця невимушеність розповіді Гомера, вільність, з
якою він переходить до найрізноманітніших тем, і створює те, що
називається е п і ч н и м п р о с т о р о м. Гомер завжди намагається
прикрасити свою оповідь численними художніми прийомами:
метафорами, порівняннями, повторами, епітетами, докладними описами
усього, на чому зупиняється його зір.
Значне місце належить також численним відступам, що уповільнюють
розвиток сюжетної лінії. Цей прийом називають р е т а р д а ц і є ю, він
загалом властивий епічному твору і становить його відмітну ознаку.
Загальному стилю цілком відповідала і метрика. Гомерові поеми
написано г е к з а м е т р о м, тобто “шестимірником”. Цей розмір
відзначався урочистістю, повільністю і був приємним для слуху.
Гекзаметр не декламувався, його вимовляли речитативом. Він не мав рими,
ритм був суворо регламентований дактилічною стопою, а в середині
поетичного рядка була цезура – логічна пауза, що посилювала метричну
розмаїтість вірша, робила його гнучкішим. Гекзаметр або шестистопний
дактиль – єдиний розмір епосу. Довгий, важкуватий і урочистий, він у
співі сприймається як широка велична річка, що повільно, але невпинно
несе свої могутні води. Епічні поеми греків розповідали про нелегку
долю народів, про діяння всемогутніх богів і уславлених героїв, про різні
трагічні події в їхньому житті. Цим високим і урочистим сюжетам
відповідав і розмір – гекзаметр, що підкреслював значущість змісту.

Гомерова мова – це сплав сталої вікової традиції з винятковою гнучкістю та

виразністю. Традиційність і старовинний стиль створював для давніх греків
давньоіонійський діалект з домішкою еолійських форм, яким складали
поеми.

8. Випишіть постійні епітети, що стають визначальними при

характеристиці персонажів поем.

Окремі герої мають по одному чи по два й більше десятків епітетів. У Ахілла

їх 46, у Одіссея — 45 тощо, наприклад:
Ахілл — прудконогий, короткочасний, богоподібний, могутній,
непереборний, богорівний, бездоганний та ін.
Одіссей — велемудрий, мудрий, хит рий, розумний, багаторозумний, хит
ромудрий, незламний в біді, богорівний, городоворець, тямущий,
досвідчений, витривалий та ін. Гектора Гомер називає в основному
«шоломосяйним» і «осяйливіш».
Більше епітетів у Агамемнона, який очолює військо греків: «владущий»,
«вождь народів», «широкодержавний», «владармужів*, «поводатар люду*,
«Атрід», «державець» тошо.
У поемах багато загальних епітетів, шо супроводжують імена всіх інших
героїв, підкреслюючи їхні достоїнства. Усі вони «божественні»,
«богосвітні», «гучномовці*, «відважні», «сміливі».«мідянозбройні» тощо.
Якшо постає група воїнів, то епітет підкреслює специфіку їхнього одягу:
ахейці — «міднохітонні», іоняни — «довгохітонні», афінські юнаки —
«щитоноені» і т. ін.
Усі боги в поемах також мають свої епітети, найбільше їх у Зевса —
«олімпієць», «громовладний<*, «хмаровладний», «батько людей і
безсмертних*, *владар блискавиць», «володар небес і землі*«великий».
«егідодержавний», «премогутній» і т. п. У всіх інших підкреслюються
певні поодинокі якості. Гера завжди «волоока», «білораменна», Афіна —
<ясноока», «егідодержавна» (як і у Зевса, її атрибут — егіда, щит),
Аполлон — «срібнолукий»,«променистий», «лікійський»,
«дальносяжний», Арес — «щитопробивнии», «міднозбройний»,
«людовбивця», «мужовбивця» тощо.