Тема 2.

Поеми Гомера
Програмні питання. Народна героїчна пісня як художня основа народного
героїчного епосу. Епос та основні його ознаки. Гомерівські поеми „Іліада” та
„Одіссея”: фольклорна основа поем, їх запис та літературна обробка.
Вивчення гомерівських поем. Проблема авторства. Гомерівське питання.
Сучасне ставлення до гомерівського питання. Діяльність Г.Шлімана та її
значення. Час та місце виникнення поем. Соціально-історична та
міфологічна основа поем. Відображення в поемах „Іліада” та „Одіссея”
історичної дійсності. Специфіка художнього мислення в поемах. Епічний
ідеал людини. Людські характери та принципи їх створення (Ахілл,
Агамемнон, Гектор, Пріам, Паріс). Композиційна своєрідність поем.
Авторська позиція та ставлення до героїв. Особливості епічного стилю.
Поетична техніка епосу (повторення, епітети, порівняння). Гекзаметр та його
особливості. Народність та світове значення поем „Іліада” та „Одіссея”.
Переклади Гомера українською та російською мовами. Вплив поезії Гомера
на подальшу літературу.
Р е к о м е н д о в а н а л і т е р а т у р а:
1. Пащенко В., Пащенко Н. Антична література. Підручник.- К.: Либідь,
2001. – С.44-96.
3. Підлісна Г. Антична література. Посібник.- К.: Вища школа, 1992.- С.33-
80.
4. Кун М. Легенди та міфи стародавньої Греції.- К.: Мистецтво, 1996.
5. Гомер. Іліада / Перекл. Б.Тена.Передм. А.Білецького – Харків.: 2006.
6. Гомер. Одіссея / Перекл. Б. Тена. Передм. К. Забарило. – Харків. : 2006.

Гомерами у Греції називали сліпих співців – “аедів чи аойдів”:

апріорно ім’я Гомера можна ототожнювати зі “співцем”, оскільки
достовірних відомостей про нього майже немає. Його походження
пов’язували з різними місцями Греції: Смірною, Родосом, Аргосом,
Афінами тощо. Вважали, що й жив він, за початковими твердженнями,
десь в XII й XI ст. до н.е., але завдяки археологічним розкопкам період
його життя уточнено до кінця IX - початку VIII ст. до н.е. Його
вважали не лише автором “Іліади” й “Одіссеї”, а й інших епічних
творів. У VIIст. французький критик абат д’Обіньяк доводив, що
“Іліада” являє собою хаотично укладену збірку пісень. У 1795 році
німецькиї давніст Ф.-Август Вольф у книзі “Передмова до Гомера”
заперечив авторство Гомера, стверджуючи думку про зібрання пісень
поетів-співців (аедів) різночасового періоду.
XIX ст. збільшилось не лише чисельністю дослідників
“гомерівського питання”, а й гіпотезами про походження тексту поем.
Літературознавці їх поділяють на два табори - “аналітиків” та
“унітаріїв”. Аналітики не заперечували існування Гомера,
стверджуючи, що поеми складені з окремих пісень, присвячених
Троянській війні чи мандрам Одіссея, до яких народними співцями
додавались окремі вставки (пісні, епізоди, герої); основою ж поем було
“первісне ядро”, так звані “праІліада” та “праОдіссея”.
Унітарії обстоювали єдність та художню цілісність обох поем з
допустимими пізнішими перекрученнями або вставками. Декотрі
дослідники стверджують остаточну обробку поем геніальним поетом.
Проте і та, і друга версія не може вважатись правильною. Цікавим
фактом є результати кібернетичного дослідження англійських науковців:
”Іліада” є твором одного поета; автор “Іліади” був водночас і
творцем “Одіссеї”. Питання авторства поеми не було вирішене, а тому
виникали сумніви про сам факт існування не лише Гомера, але й Трої і
Троянської війни. У 70-х роках XIX ст. увесь світ облетіла звістка про
знахідку німецького вченого Генріха Шлімана, який під час
аматорських розкопок знайшов Трою VII (1300-1100 р. до н.е.), чим
ствердив факт існування зруйнованого античного міста внаслідок нападу
якихось ворогів, ймовірно ахеян. А також був знайдений скарб троянського
царя Пріама. Вражаючим стало те, що у скарбах (Пріама та
Агамемнона) були знайдені речі, докладно описані Гомером у поемах, у
тому числі й “келих Нестора”. Знахідка Шлімана, атакож розкопки
Артура Еванса (англ.), Мілмана Перрі (америк.) та інших поглибила інтерес
до вивчення поем, яке не припиняється і до сьогодні.
Цікавою є думка англійського філолога Моріса Баура, який висловив
свою мотивацію появи героїчного епосу: першою причиною є напад
зовнішніх ворогів та завоювання місцевого населення; переселення племен і
народів із первісної батьківщини на чужину; політичний занепад і розпад
колись могутньої держави. Ймовірними могли бути усі названі причини, а
також, на думку, американського археолога Ріса Карпентера, стихійні лиха.
Таким чином героїчні твори могли передавтись усно, а письмово героїчний
епос був оформлений у VIII ст. до н.е. Його могла записати одна особа –
Гомер.
Гомерівські поеми побудовані на Троянському циклі міфів, пісень,
що розповідають про десятирічну війну греків, а точніше, не всієї Греції, а
лише Фесселійських племен Північної Греції або Еллади, держави Пелея і
Ахілла, - з троянцями (захисниками м. Трої або Іліона), а також
повернення одного із захисників Трої - Одіссея. У війні брали участь різні
племена з грецького боку: ахейці, аргосці, данаї; з троянського боку – троянці
та їх спільники – пеласги, фракійці, кікони, пеони, дарданії та інші.
“Іліада” розповідає про один епізод десятого року війни
тривалістю 53 дні. Події розвиваються у зв’язку з гнівом Ахілла, одного
з головних персонажів поеми. Гнів Ахілла викликав несправедливий
вчинок аргоського царя Агамемнона, який взяв у полон і зробив своєю
наложницею дочку жерця Аполлонового храму Хріза - Хрізеїду, за що
був покараний Аполлоном: на військо взялася чума (моровиця).
Агамемнон змушений був повернути Хрізеїду. Щоб компенсувати втрату
коханки, Агамемнон відбирає в Ахілла його бранку - Брізеїду. За
порадою богів Ахілл зачинився в своєму наметі, демонструючи свій
гнів, чим послабив грецькі позиції перед троянцями. Відвага інших
героїв - Одіссея, Агамемнона, Менелая, Аякса - не приносить бажаної
перемоги, яка богами визначена Ахіллові. Від руки відважного Гектора,
сина троянського царя Пріама, в бою гине його вірний побратим Патрокл.
Ахілл вирішує помститись за смерть Патрокла. Він розшукує Гектора,
викликає його на двобій і з допомогою богів убиває.
Вражений горем і наругою над тілом сина Пріам вмовляє Ахілла
віддати йому тіло Гектора для поховання, на що розчулений
батьківським горем, погоджується переможець. Похороном Гектора й
закінчується поема.
“Одіссея” розповідає про десятилітній шлях Одіссея до рідної
Ітаки по закінченні Троянської війни. Шлях його лежить через ряд
пригод та поневірянь. Сім років він перебуває у німфи Каліпсо, яка
покохала героя, пообіцяла йому вічну молодість та безсмертя. Але за
наказом Зевса німфа відпускає героя Троянської війни додому. На
збудованому плоті він продовжує свій шлях. Щоб помститись Одіссеєві
за осліплення свого сина, кіклопа Поліфема, Посейдон надсилає бурю і
топить пліт Одіссея. Після морських поневірянь він гостює у царя
Алкіноя, де розповідає про свої пригоди. А в його домі панують
женихи, які прагнуть руки Пенелопи. З ласки Алкіноя Одіссей на кінець
дістається Ітаки. Йому допомагає Афіна перевірити не лише вірність
дружини, а й розправитись з женихами. Одіссей знову зазнає родинного
щастя з вірною Пенелопою і сином Телемахом. Вірними йому
залишаються і слуги - свинопас Евсей, пастух Філотій.
Композиція поем визначається своєрідністю. Кожна з них
складається з 24-ох пісень. Філологічне вивчення гомерівського епосу
доводить, що Гомерові книги були досить переплутані. Грецькі укладачі і
дослідники (філологи-александрійці, в Єгипті) на основі грецького алфавіту,
що мав 24 літери поділили обидві поеми на 24 пісні із коротким резюме до
кожної частини. Побудовані твори за єдиним планом: “Іліада”
розповідає про десятий рік Троянської війни; “Одіссея” про десятий
рік блукань Одіссея та повернення додому. Події поем зосереджуються
навколо центральних персонажів Ахілла - Одіссея; та головних подій -
гніву Ахілла, і відповідно - повернення Одіссея. У поемах багато
спогадів, відступів, які додатково інформують про героїв, характер
подій, поведінку богів. За характером зображення подій “Іліада”
належить до військово-героїчних поем, “Одіссея” - до казково-
пригодницьких родинно-побутового змісту.
 Особливістю композиції поем є двоплановість викладу матеріалу.
Розповідь про земні події і земних героїв чергується з розповіддю про
олімпійських богів, їх втручання в долю земних героїв. Часто від
подібних втручань залежить перебіг оповідуваних подій. Описані по-
земному, боги різняться від людей лише тим, що мають над ними
владу, право на втручання в їх вчинки. Олімп у зображенні Гомера
нагадує земне життя. Сам Зевс постає по-земному чи то грізним, чи то
зухвалим, чи добродушним дідусем. Тобто події в Гомера тлумачаться
за міфологічним світоглядом.
Розповідь про події також має свої особливості: повільна,
некваплива, піднесена оповідь про фантастично-реальний світ героїв та
богів, що переривається описами якихось речей, як-от, дверей, крісла,
келиха, меча, щита або конкретного явища. Притому поет не висловлює
свого ставлення до зображуваного. Епічний простір (всеузагальнена
оповідь) переривається численними відступами, які його уповільнюють.
До них належать вищеназвані описи, деталізуючі розповіді, наочні
зображення процесу виготовлення чогось чи самої речі (інтер’єри палаців,
виготовлення амфори), екскурси в минуле (розповідь про нещасливе
полювання Одіссея на вепра, зустріч Гектора з Андромахою і сином).
Уповільнювальні відступи мають назву ретардації. Вони зосереджують
увагу, додатково про щось інформують тощо. До ретардацій належать і
повтори, яких у поемах налічується надзвичайно багато. Це і явища
природи, усталені звороти типу “тяжко гримнув об землю”; а також
короткі медіальні формули “голосно крикнув”, “так він благав”.
Ретардації вироблені народнопісенною традицією з метою активізації
уваги, з одного боку, а також надати слухачеві відпочити від надмірної
інформації, з другого. Натомість сцени з діянням богів зображені
динамічно, їх вчинки блискавичні, що контрастує з земними героями.
Обидві поеми складені гекзаметром або шестимірником. (Грецька
система віршування суттєво відрізнялась від нашої: вона ґрунтувалась
на вимовлянні довгих і коротких складів. Українська ж - на чергуванні
наголошених і ненаголошених.) Ритміку грецького гекзаметру передають
наголошеними й ненаголошеними складами: довгому грецькому
відповідає наголошений, короткому - ненаголошений. Грецький
гекзаметр не мав рими; ритм був регламентований дактилічно стопою,
а всередині поетичного рядка була цезура - логічна пауза, яка робила
його гнучкішим. Гекзаметр греки використовували для відтворення
пропорції і форми, яка їм була властива здавна. Проте Гомер часто
порушує класичний гекзаметр, випускаючи якийсь один ненаголошений
склад: дактилічна стопа перетворюється в хореїчну. Посилюється ритм.
Загалом гекзаметр робить вірш урочистим, плавним у звучанні.
В обох поемах вражаючим є велика кількість дійових осіб,
особливо в “Іліаді”. Більшість з них з’являються епізодично, велике
число їх гине. Автор уводить їх в поему як пасивну масу, яку
необхідно спрямовувати і підбадьорювати: Гектор “в бій закликає
троянців”; Гера радить Агамемнону “дух підняти у військах”. Головною
ж силою в Троянській війні стають земні герої, яких не так багато. Це
греки: Агамемнон, Менелай, Ахілл, Діомед, Одіссей, Аякси, Нестор,
Патрокл; троянці: Пріам, Гектор, Паріс, Еней. Їх образи статичні,
позбавлені еволюції, внутрішніх переживань, що пояснюється епохою
Гомера, коли людям ще були маловідомі знання з психології. У
переважній більшості вчинки персонажів залежать від втручання богів.
Вони беруть участь у боях: Аполлон та Афродіта допомагають
троянцям; Гера та Афіна - грекам.
Одним із найскладніших гомерівських персонажів вважають
Ахілла.
Він надзвичайно сильний, фізично досконалий (велетень), від його
руки гине велика сила троянців, убиває в поєдинку троянського
ватажка, Пріамового сина, Гектора. Сміливість Ахілла проявляється не
лише в боях, але й у взаєминах з іншими персонажами: він прилюдно
кидає сміливий докір Агамемнону за його зухвалий полон Хрізеїди,
доньки старого жерця Хріза. Але водночас Ахілл запальний, особливо у
сварці з Агамемноном. З матір’ю він по-дитячому відвертий і навіть
сетиментальний, коли скаржиться Фетіді (матері) про втрату коханої
Брізеїди. Мстивий у ставленні до Гектора аж до жорстокості
(знущання над мертвим його тілом), він виявляє благородство і
чуйність до його батька - царя Пріама, коли останній просить віддати
тіло вбитого сина для здійснення обряду поховання. Екзальтований,
грізний, він глибоко переживає через втрату вірного друга Патрокла.
Шанобливий у ставленні до богів: не лише користується їх
прихильністю, але й часто до них звертається. Виявляє товариськість і
взаємодопомогу до своїх побратимів по зброї. І хоч образ Ахілла
суперечливий, але це один з величних героїв античності, котрий
виявляє глибокі патріотичні почуття: захищає честь Менелая,
представника батьківщини. У зображенні Ахілла Гомер деміфологізує
героя: хоч і пророковано йому коротке життя, але не вражає його ворог
в “ахіллесову п’яту”. Вдачу Ахілла автор утілив в його діях, взаєминах
з іншими персонажами. У багатьох ситуаціях йому сприяють боги, але
окремі вчинки вирішує сам. Підсилюють образ вдало використані тропи:
епітети могутній, богоподібний, непереборний, богорідний; його крик
порівнюється зі звуком сигнальної труби; детальний опис його щита
лише доповнюють образ, підсилюючи його значимість.
Не меншим героєм-патріотом зображено троянського царевича
Гектора, сина Пріама. Він наймогутніший і найхоробріший в бою з
ворогами, вимогливий до троянців, понад усе прагне захистити Трою
від грецьких нападників. Його автор називає “шоломосяйним”,
“осяйливим”. Проте він глибоко страждає через загибель троянців. Вміє
заступитись за ближнього (Паріса), але самовпевненість і
нерозсудливість приводять його до трагічного кінця: Гектор гине в
поєдинку з Ахіллом. І хоч разом з Андромахою вони передчували
неминучу загибель, але це не спиняє героя боронити рідне місто від
ахейців.
Іншим за вдачею грецьким воїном постає Одіссей. Це сама
хитрість, що інколи доходить до обману, змішана з практичним
розумом і досвідом. Це природні якості Одіссея, завдяки яким він часто
виходить сухим з води. Проте він наділений ще й надзвичайною
силою, володіє мистецтвом бою, винахідливістю, що й допомагає йому
виходити неушкодженим з найскладніших ситуацій: він винаходить
дерев’яного коня, щоб спалити Трою, пропливає крізь Скіллу і Харибду,
обдурює і осліплює Поліфема. Але буває і надзвичайно жорстоким:
скажімо у розправі з женихами і служницями. В образі Одіссея Гомер
втілив еволюцію особистості в перехідний період - від родово-
общинного до рабовласницького, - в якому вирішальна роль належить
індивідууму. Головний персонаж “Одіссеї” є втіленням розуму,
обачливості, далекоглядності, енергійності, красномовності, рішучості,
допитливості, практицизму, що нерідко контрастує з прямолінійністю і
фаталізмом інших героїв, спонукаючи Одіссея до нових пригод. Йому
хочеться звідати нове, невідоме. Як мандрівника його цікавлять устрій
суспільства на острові кіклопів, їх звичаї і мораль, побут, етнографія,
харчування. У подорожі його переслідують Посейдон, Гера, Зевс, але він
знаходить можливість їх обійти, хоч і шанує та приносить їм жертви.
Одіссей “багатостраждальний” (ім’я Одіссей означає
багатостраждальний), але не зрікається допитливості і вміння
переборювати труднощі, що кличуть його до нових випробувальних
доріг. Заспокоєння приходить лише з поверненням до рідної домівки
після десятилітніх поневірянь. Цим і підкреслюється його вірність
родині, дружині, рідній землі.
Поряд з головними героями вимальовуються й жіночі образи:
дружина Гектора Андромаха, Одіссея - Пенелопа, що визначаються
кожна по-своєму відданістю і вірністю по відношенню до своїх
чоловіків, розумінням їх воїнської доблесті і патріотичного обов’язку, що
й підкреслює їх власну гідність та роль у житті героя-чоловіка.
Суперечливим постає ставлення Гомера до богів. З одного боку
вони невід’ємні від вчинків персонажів, шануються останніми, з іншого
- він виражає скептично-іронічне ставлення, зокрема до їх посередників
- оракулів, віщунів, жерців тощо. Самі ж боги змальовані з людськими
почуттями і бажаннями, що часто приводять до інтриг, меркантильних
оборудок. Афіна обдурює Гектора, як наслідок - його загибель. Гера
постійно обманює свого чоловіка, бога богів і людей - Зевса. Загибель
Патрокла спричинена втручанням Аполлона, який б’є героя в спину,
щоб полегшити перемогу Гектору. Той же Аполлон обдурює Ахілла,
рятуючи Трою та інше. Часто між вінценосними виникають сварки, з
яких потішається сам Зевс: “...і радістю серце у нього заграло // в
грудях, коли він побачив, як битись богове зійшлися.” Богам не
властиво сміятись, зате вони часто сміються, а їх сміх переходить у
регіт (“гомеричний сміх”). Наблизивши богів до людини, Гомер тим
самим підірвав їх сакральність. Основним прийомом зображення богів є
бурлеск - зображення важливих подій (сакральної теми) в знижено-
пародійному плані. Засобами реалізації автор обрав іронію і гумор, які
доходять до сарказму. (Олімпійські бурлески конструктивно вплинули
на появу і характер персонажів аттичної комедії.) Це певною мірою
підкреслює кризу грецької релігії в гомерівську епоху, що
передувало зародженню філософської думки.
Важливим прийомом зображення персонажів є їх красномовність,
промови яких займають десятки, а то й сотні рядків. Вона стверджує
типовий для того часу зразок ораторського мистецтва, праформу
риторичної науки. Промови у поемах завжди урочисті, до певної міри
переконливі і обґрунтовані. Звертається Гектор до лікійців/троянців:
Трої сини і лікійці, й дарданські бійці рукопашні!
Будьте мужами, о друзі, відвагу згадайте завзяту!
В обох гомерівських поемах можна простежити фантастичні
елементи, прибрані в образи, функції яких співмірні з сучасними
досягненнями науки. Скажімо кораблі феаків в “Одіссеї” пливуть в тому
напрямку, куди їх спрямовує людська думка. Алкіной тільки просить
героя назвати своє ім’я і назву рідної землі, куди доставить його
корабель. Так діє лише сучасна комп’ютерна система.
І хоч поеми побудовані на матеріалі міфу про Троянську війну,
але сам міф має історичну основу. Реальність Трої, що знаходилась біля
входу в протоку Дарданелли, її неодноразове руйнування. Відомості про
її знищення ахейськими племенами і прибрали міфологізовану форму.
Варіанти міфів були закріплені гомерівськими поемами “Іліада” та
“Одіссея”. Пізніші розкопки ствердили історичність цих подій, особливо
окремі речі, описані Гомером в поемі: шолом Одіссея, щит Гектора,
келих Нестора. Історичним є факт торгівельних відносин через обмінний
товар: великі дарунки господарів і гостей. Поеми свідчать і про
розвиток ремесла. Невід’ємним історичним аргументом може бути й
форма міжсуспільних взаємин, що є прямим свідченням про занепад
родово-общинних стосунків та зародження рабовласництва.
Поеми Гомера вплинули і на подальшу творчість грецьких та
римських письменників. Це твори Есхіла, Софокла, Вергілія “Енеїда”.
Відчувається вплив Гомера і у творах письменників світової літератури
пізніших епох: П.Ронсара, Вольтера, Гете, Ф.Міллера, П.Куліша,
І.франка, М.Рильського, І.Білика, І.Котляревського.
Перекладали Гомера європейськими мовами: англієць Александр
Поуп (1715) здійснив перший переклад; німець Генріх Форс (1793).
Російською мовою перекладав О. Потебня, українсько – П. Куліш
С.Руданський. Повний переклад “Одіссеї” належить П.Ніщинському.
Гомерові поеми частково і повністю перекладали Леся Українка, І.Франко,
В.Cамійленко, А.Білецький, М. Аркас. Найкращий переклад здійснив
Борис Тен (М. Хомичевський).

Завдання до самостійного опрацювання теми

Завдання 1. З тексту “Іліади» Гомера виписати 5 епітетів, які

характеризують образ Ахілла.
Завдання 2. На основі аналізу тексту «Іліади» підготувати відповідь на
запитання: як ставиться Гомер до Ахілла, Гектора, Одіссея. Виписати по 2-3
приклади.
Завдання 3. Знайти і виписати приклади зображення природи в поемі
«Іліада».