ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 1

ЛІТЕРАТУРА АНТИЧНОГО СВІТУ. ДАВНЬОГРЕЦЬКА

МІФОЛОГІЯ
План
1. Поняття «міф», «міфологія», ознаки міфу.
Міфи (від гр. слово, чутка, оповідання, переказ, сказання) – розповіді,
у яких стародавні народи намагались пояснити походження Землі,
Всесвіту, явищ природи, власну історію, свої вірування, сказання про
богів і героїв
у повсякденному житті відповідає розумінню чогось протилежного
реальності. Це поняття кореспондує з поняттям казка. Для давніх
греків МІФ означало слово, розповідь, передання. Вже греки почали
розуміти це не просто як передання, а розповіді про героїв і богів.
Міфи – це своєрідна система поглядів на світ, природу, людину й
суспільство, яку прийнято називати міфологічним світоглядом.

2. Причини виникнення міфів. Класифікація міфів:

o до олімпійська міфологія (космогонічні, хтонічні, антропогонічні,
старше покоління богів);
Космогонічні міфи — міфи про творення, походження Космосу з
Хаосу, основний початковий сюжет більшості міфологій.
Починаються з опису Хаосу (порожнечі), відсутності порядку в
Всесвіті, взаємодії споконвічних стихій. Служать для пояснення
походження світу й життя на Землі. Одним з поширених сюжетів
космогонічних міфів є народження світу зі Світового яйця. Такі
міфи зустрічаються в багатьох народів на різних континентах.
Світове яйце є універсальним символом походження життя[19].
Антропогонічні або міфи про створення людини, оповідають про міфічних
першопредків народу, першу людську пару тощо. Космогонічні й антропогонічні
міфи часто взаємозалежні, нерідко ті самі боги відповідальні як за створення
світу, так і за створення людини. Грецький пантеон богів починається з вічної і
безмежно-неозорої порожнини — Хаосу, у якому з'являються Гея (Земля) і
Ерос (Любов). Це були три начала майбутніх поколінь «старших богів», що
свідчили про бажання стародавніх феків ще тоді філософськи осмислити ці
міфологічні образи, які символізували поняття простору (Хаос), матерії (Гея)
та постійного руху (Ерос). У різних поколіннях вони породжують Урана
(Небо), Селену (Місяць) та багатьох інших. З надр Землі з'являється Понт
(Море). Від Урана і Понта Гея народила велетнів, сторуких гекатонхейрів,
однооких велетнів — кіклопів, титанів. Уран стає правителем Всесвіту, але
син-титан Крон (Кронос) за допомогою братів скидає його з трону й ув'язнює
разом з велетнями у Тартар, страшну чорну безодню в пітьмі Аїду. Тепер
уже Крон царює над усіма богами. У його час виникають страхітливі
божества, народжені його дружиною Реєю, такі як стоглавий Тіфон, потворні
богині родової помсти Еринії, змієжінка Єхидна, п'ятдесятигла-вий (пізніше
триглавий) пес Кербер, вогнедишна Химера з головою лева, тулубом кози і
хвостом дракона, смертоносна Горгона Медуза, Лернейська гідра, триглавий
велет Геріон, підступний Сфінкс, птахоподібні гарпії з залізними пазурами і
дзьобом та інші неймовірні страховиська. Ці боги наганяли на людину лише
 страх, підкреслювали її беззахисність і безпорадність перед ними,
пригнічували її свідомість, виховували в ній жалюгідну покірність. Усі вони
виникають ще за часів матріархату.
Хтонічні божества виконували подвійну релігійну функцію: з одного боку, вони уособлювали
сили родючості, з іншого як володарі підземного світу вважалися божествами що охороняли
померлих. Це зокрема:

 Аннунаки[1]
 Аїд
 Геката
 Велес
 Гермес
 Деметра
 Ерешкігаль
 Нергал
 Персефона
 Пхра Має Тхораніі;

o олімпійська міфологія (походження богів, головні боги та їх

функції);
- Олімпійці були групою божеств, передусім третього та
четвертого поколінь, які названі олімпійцями через їхнє
проживання на вершині гори Олімп. Очолювані Зевсом, вони
здобули перемогу в десятирічній війні
проти титанів (титаномахії). Вони були сім'єю богів,
найважливішими з яких складалася з першого покоління
олімпійців, нащадків
титанів Кроноса і Реї : Зевса, Посейдона, Гери, Деметри і Гестії,
а також головних нащадків
Зевса: Афіни, Аполлона, Артеміди, Арес, Афродіта[1], Гефест, Ге
рмес і Діоніс. Хоча Аїд теж належав до головних божеств у
грецькому пантеоні, до першого покоління олімпійців, і був
братом Зевса, його царство було далеко від Олімпу
в підземному світі, і тому він зазвичай не включався до переліку
олімпійців[2][3][4].
- Олімпійських богів можна протиставити хтонічним богам[5],
включаючи Аїда, за способом жертвоприношення. Причому
останньому приносили жертви в ботросі (βόθρος, «яма»)
або мегароні (μέγαρον, «затонула камера»)[6], а не на вівтарі.
- Канонічна кількість олімпійських богів складала дванадцять, але
крім них і Аїда було багато інших мешканців Олімпу, яких, таким
чином, теж можна вважати Олімпійцями[7][8][9][10]. Геракл став
жителем Олімпу після свого апофеозу і одружився з іншою
жителькою Олімпу Гебою[11]. В «Іліаді» богиня Феміда, яка
входить до списку дванадцяти титанів, живе на Олімпі поряд з
іншими богами[12], що робить її титанідою і олімпійкою
одночасно. За словами Гесіода, діти Стіксу: Зелус (Заздрість),
Ніка (Перемога), Кратос (Сила) і Біа (Сила), «не мають жодного
дому, крім Зевса, ні житла, ні шляху, крім того, куди їх веде бог,
але вони завжди живуть із Зевсом»[13]. Деякі інші, кого можна
вважати олімпійцями,
включають муз, грацій, Іриду, Діону, Ілітію, орів та Ганімеда[8][14].

o героїчні міфи (класифікація за змістом):

- про Персея; Персе́й (грец. Περσεύς) — напівміфічний
цар Аргоса і Мікен XV століття до н. е. В міфах — напівбог,
син Зевса і Данаї. Найбільше відомий за міфом про вбивство
потворної горгони Медузи. Вважався засновником Мікен.
Пошуки горгони Медузи
Вбивство горгони Медузи
Порятунок Андромеди
Весілля з Андромедою
Порятунок матері та смерть Акрісія
Правління Персея

- про Геракла; Гера́ кл (грец. Ηρακλής), з

латини Геркуле́с (лат. Hercules), Алкі́д (лат. Alcīdēs) — ім'я
кількох персонажів давньогрецької міфології. Найбільш
відомий з них — герой, син бога Зевса та людської
жінки Алкмени, знаний своїми подвигами на службі в
царя Еврістея, боротьбою з гігантами та
звільненням Прометея. Праонук Персея.

- про Тесе Дванадцять подвигів Геракла[ред. | ред. код]

- Знищення лернейської гідри

- У Еврістея, який владарював над аргів'янами, Геракл задля
спокути вбивства дітей мусив звершити 10 подвигів (їх
визначив Еврістей), після чого Зевс мав подарувати Гераклу
безсмертя. Але цар не зарахував два з них і назначив нові,
таким чином герой звершив їх 12. Відомо, що на перших 10
герой витратив 8 років[16].
- За іншою версією, коли дельфійський оракул оголосив
Гераклові волю богів про службу Еврістеєві, він збожеволів і
повбивав своїх дітей від Мегари, а також дітей Іфікла.
Вилікувавшись від божевілля, Геракл вирушив
у Тірінф до Еврістея. Гомер розповідає лише про один
подвиг Геракла — перемогу над Кербером; Гесіод згадує про
боротьбу з немейським левом, лернейською
гідрою та Геріоном. Усього з різних джерел відомо 12
головних подвигів, але їх порядок різниться:
- Боротьба з немейським левом, невразливим до жодної зброї.
Герой задушив його голіруч, але втратив палець і свою
довбню. За деякими переказами на честь цього було
засновано Немейські ігри. Побачивши після цього силу
Геракла і переможеного лева, боягузливий Еврістей
розпорядився виготовити для нього мідний глек, в якому
ховався, коли Геракл приходив до міста;
- Знищення багатоголової змії, лернейської гідри, отрутою
якої Геракл намазав стріли, і тому найменша рана від його
стріли ставала смертельною. Цей подвиг Еврістей не схотів
визнавати, оскільки в ньому Гераклу допомагав його небіж
Іолай;
- Лов надзвичайно прудкої керинейської лані із золотими
рогами й мідними ногами, яка належала Артеміді;
- Знищення стімфалійських птахів, що мали мідні пазурі,
крила, дзьоби й пір'я, яке правило їм за стріли. Геракл
налякав птахів шумом і вразив їх стрілами;
- Полювання на велетенського ерімантського вепра, який
пустошив Аркадію. Геракл тоді випадково поранив
кентавра Хірона отруєною стрілою, чим прирік його на
тривалі страждання, оскільки Хірон був безсмертний;
- Здобуття для доньки Еврістея Адмети пояса
цариці амазонок Іпполіти. У цьому йому завадила Гера,
підбуривши амазонок до битви, яку герой виграв;
- Очищення Авгієвих стаєнь, які не мили багато років.
Еврістей думав принизити Геракла цим завданням, але той
придумав очистити стайні переспрямованими водами річки,
не забруднившись. Еврістей не визнав подвигу через пиху
Авгія, який приписав очищення стаєнь богу річки, щоб не
давати Гераклу винагороди;
- Подолання критського бика, що вивергав полум'я, якого
Посейдон наслав Міносові за недотримання обрядів;
- Викрадення людоїдних коней царя Діомеда;
- Викрадення корів страхітливого триголового
велетня Геріона, який жив на далекому заході, на
острові Ерітія. Геракл перейшов усю Європу й Лівію і на
пам'ять про цей похід спорудив Гераклові
стовпи (Гібралтар і Сеуту). На зворотному шляху там, де
пізніше був заснований Рим, частину корів у Геракла
викрав велетень Как, якого герой убив. За визволення країни
від розбійника тубільці встановили в себе культ Геракла,
який згодом перейшов до римлян. З цим подвигом
пов'язують боротьбу Геракла з Антеєм. Під час здійснення
цього подвигу Геракл вбив царя бебриків Мігдона;
- Викрадення золотих яблук із саду Гесперид: яблука дістав
титан Атлант, поки Геракл підтримував замість нього небо;
- Останній і найважчий подвиг —
приборкання Кербера (Цербера). Після року приготувань
Геракл спустився в царство Аїда біля Тенара, здолав
триголового пса без будь-якої зброї, виніс його зв'язаного на
світ і, показавши Еврістеєві, відніс назад. За іншими
переказами, Геракл вивів з Аїду також Адметову
 дружину Алкесту та героя Тесея, а біля виходу вступив у
двобій із самим богом Аїдом і навіть поранив його.
- я;
- про Дедала та Ікара;
- про Орфея та Еврідіку;
- про подорожі героїв на кораблі «Арго» до Колхіди за
золотим руном;
- про Троянську війну;
- про місто Фіви.
3. Римська міфологія. Ри́мська міфоло́гія (мітологія) — сукупність
уявлень стародавніх римлян, в якій у формі оповідей про діяння богів,
духів та героїв відбито їхні пояснення влаштування світу. З міфології
римлян походять багато ритуалів і обрядів, які відзначали древні
римляни з найдавніших часів до часу, коли християнство повністю
замінило корінні релігії Римської імперії. Численні вислови та імена
римської міфології використовуються в різноманітних сферах
сучасного життя.
Римська міфологія суттєво різниться від грецької. Якщо греки
відділяли міфи від своєї сучасності, поміщаючи їх у давнину,
невизначений «міфологічний час», то римляни розглядали міфи як
конкретну частину власної історії, нерідко з точними датами. Як
наслідок міфологічні події розглядалися як реальні, а реальні
міфологізувалися, що сприяло прийняттю вірувань інших народів до
римської міфології та пізніше обожнення імператорів Римської
імперії. Діяльність надприродних сил бачилася такою ж активною
тепер, як і в давнину, що відбивалося в віруваннях у численних
божеств, віщування і ворожбу.

4. Типологічні сходження античної і слов’янської міфології.

Слов'янська міфологія вирізняється нестачею вірогідних письмових
джерел і великою кількістю усних фольклорних джерел, здебільшого
зібраних у XIX ст. Їй властива різноманітність вірувань у духів,
людей з надприродними силами, повір'їв, і обмежений пантеон (що
зокрема відрізняє її від античної міфології). Хоча кожен слов'янський
народ або культура мають власні міфології, в них наявні спільні
складові, як-от сюжети, призначення персонажів, уявлення про
світобудову. Це зумовлено почасти як спільним походженням і
культурними взаємовпливами, так і схожістю природних і суспільних
умов проживання давніх слов'ян.
5. «Вічні» міфологічні образи. Традиційні образи здатні долати кордони
окремих країн, набуваючи значення для людей усього світу. У такому
випадку традиційні образи називаються вічними. Прометей, Ікар
геракл
 6. Давньогрецькі міфи, які вивчаються в шкільному курсі літератури.

Основна література:
1. Антична література: навчальний посібник. 3-тє вид., випр. Та доповн. Київ :
Київський університет імені Бориса Грінченка, 2014. 250 c.
2. Белаш Г. Історія античної літератури. Київ : Центр учбової літератури. 2020. 236 с.
3. Буйвол О. В. Антична література. Текст лекцій : навч.-метод. посіб. для студентів.
Харків : НТУ «ХПІ», 2016. 117 с.
4. Галич О. А., Дмитренко В. І., Фоменко В. Г. Історія зарубіжної літератури.
Античність. Середньовіччя. Луганськ : Альма матер, 2003. 228 с.
5. Гальчук О. Антична література: Навчальний посібник для студентів заочної форми
навчання. – К.: Вид-во Київського славістичного університету, 2008. 210 с.
6. Козлик І. Антична література : (Лекційні матеріали у формі repetitorium’y). Івано-
Франківськ : Симфонія форте, 2020. 180 с.
7. Мегела Іван. Історія давньогрецької літератури : курс лекцій. Київ : Видавець
Карпенко В. М., 2007. 340 с.
8. Мегела І. П. Історія Римської літератури : монографія. Миколаїв : Видавництво
ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. 320 с.
9. Пащенко В. І., Пащенко Н. І. Антична література : підручник. Київ : Либідь, 2001.
718 с.
10. Підлісна Г.Н. Антична література. Київ : Вища школа, 1992. 267 с.

Допоміжна
1. Антична література. Греція. Рим. Хрестоматія /Упорядники: Михед Т.В.,
Якубіна Ю.В. Київ : Центр навчальної літератури, 2006. 952 с.
2. Борківська О. Дидактичний матеріал до теми «Образи давньогрецької міфології в
творах світової літератури. Зарубіжна література (газета). 2002. № 22. С. 11.
3. Глібовець В.В. Матеріали до вивчення теми «Давньогрецькі міфи Троянського
циклу» 6 клас. Зарубіжна літ. в шк. України. 2003. № 9. С. 15–18.
4. Зарубіжна література ранніх епох : Античність, Середньовіччя, Відродження :
навчальний посібник. Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана
Огієнка. Кам’янець-Подільський : Друкарня "Рута", 2013. 211 с.
5. Словник античної міфології / Уклад. І.Я. Козовик, О.М. Пономарів. Київ : Наук.
Думка, 1989. 240 с.
6. Кравченко Я.П. Історія зарубіжної літератури (антична) : Методичні рекомендації з
курсу. Запоріжжя: ЗНУ, 2009. 47 с.
7. Содомора А. Студії одного вірша. Львів : Літопис, 2006. 364 с.

Інші інформаційні ресурси

1. https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/5959/1/O_Halchuk_NP_2008_GI.pdf
2. http://194.44.152.155/elib/local/sk644465.pdf
3. https://ru.calameo.com/read/002820791093b4d06503a