1. Космогонія і теогонія давньогрецької міфології.

Існує 2 види давньогрецької міфології:

 космогонічна (космогонія – походження світу) – закінчується

народженням Крона;
Космогонічні міфи описують створення Космосу і його частин з хаосу.
(Кро́нос, Кро́н, (грец. Κρόνος) — у давньогрецької міфології — титан,
одне з найдавніших грецьких божеств, наймолодший син Урана (Неба)
і Геї (Землі), що належав до другого покоління богів. Кронос був
одружений із рідною сестрою Реєю, від якої мав дітей, олімпійських
богів: Гестію, Деметру, Геру, Аїда, Посейдона, Зевса.Бог сівби і жнив,
початку і кінця, якого зображали із серпом або косою в руці)

 теогонічна (теогонія – походження богів і божеств).

2. Категорії міфів (етіологічні, космогонічні, близнюкові,

антропогонічні, календарні, героїчні, есхатологічні).

Виділяють такі категорії міфів:

— етіологічні (дослівно "причинні", тобто пояснювальні), які

пояснюють появу різних природних, культурних особливостей і
соціальних об´єктів; тварин і рослин, гір і морів, небесних світил і
метеорологічних явищ тощо;

— космологічні (не такі архаїчні, але більш сакралізовані, ніж

етіологічні) — про походження космосу загалом і його частин; в
них йдеться про перетворення хаосу в космос, описуються моделі
космосу: вегетативна (світове дерево), зооморфна, антропоморфна;

— антропогонічні (частина космологічних міфів); про походження

людини, перших людей, або племінних першопредків; походження
людини може пояснюватися як трансформація тотемних тварин,
виготовлення божественними деміургами із землі, глини, дерева
тощо; окремі міфи трактують першу людину як першого
смертного, оскільки існуючі раніше божества чи духи були
безсмертними;

— астральні; міфи про зірки та планети; на основі строгого

ототожнення сузір´їв із тваринами, у деяких ареалах (Близький
Схід, Китай, частина американських індійців та ін.) утворювалися
картини руху небесних світил, виникли уявлення про їх вплив на
долю окремих людей і всього світу, а відтак — і міфологічні
 передумови для астрології; різновидом астральних є солярні та
лунарні міфи;

— тотемічні; частина тотемних вірувань і обрядів родоплемінного

суспільства; ґрунтуються на уявленнях про фантастичне
споріднення окремих груп людей (роду) і так званих тотемів —
видів тварин і рослин;

— календарні; пов´язані з циклом календарних обрядів, аграрною

магією, що орієнтована на регулярні зміни пори року, зокрема
відродження рослинності з настанням весни;

— героїчні; фіксують важливі моменти життєвого циклу, біографії

героя, його чудесне народження, можливі випробування — з
ініціативи небесного божества, племінного вождя, батька, старших
родичів, а також ворожих демонів; боротьбу з чудовиськами, інші
героїчні вчинки і навіть смерть;

— есхатологічні; оповідають про "останні речі" (кінець світу);

виникають значно пізніше і спираються на моделі календарних і
космогонічних міфів; однак тут на відміну від космогонічних міфів
йдеться не про виникнення світу і його елементів, а про їх
знищення (всесвітній потоп); есхатологічні мотиви вміщують міфи
аборигенів Америки, давньоскандинавська, індуїстська, іранська,
християнська (євангельський "Апокаліпсис") міфології.

3. Боги, герої, люди у давньогрецьких міфах.

Спочатку був Хаос. Безмовний, безмежний простір. І от у пітьми
Хаосу з’явилося джерело життя, з якого перша вийшла Гея –
земля. Слідом за Геєю з’явився Уран – небо. Це було перше
покоління богів. Уран поступово розширював свої володіння, а Гея
чепурилася – прикрашала себе деревами і квітами, населяла
тваринами і людьми. Одного разу Гея та Уран зрозуміли, що в
цьому світі чогось або когось бракує, і вони вирішили одружитися
і народити дітей. Так на світ з’явилися титани і титаніди – могутні
божества. Спочатку народилися титани – шість величезних
велетнів, потім циклопи (одноокі чудовиська), а потім три
потворних монстра, кожен з сотнею рук і п'ятдесятьма головами –
гекатонхейри. Уран зустрічав народження кожного зі своїх
нащадків зі все-зростаючим жахом. Дивлячись на них, Уран
боявся, що коли-небудь діти повстануть проти нього і вб'ють.
Тому він став ковтати кожну новонароджену дитину, а вже
підросли кинув в Тартар – похмуру безодню. Гея страждала. Тоді
вона викувана з заліза дуже міцний серп, який здатний був зрубати
будь-яку голову і спустилася з ним в Тартар до своїх дітей. Гея
 запитала, хто з них зважиться повстати проти батька, який кинув їх
у страшне підземелля. З усіх зважився виступити тільки титан
Кронос (час). Він убив Урана і зайняв його трон. Згодом Кронос
(Крон, Хронос) одружився на своїй сестрі – титаниді Реї. Саме їхні
спадкоємці стануть тими великими богами, що прославлять
Грецію на всі віки. У титанів владу забрали молодші боги, які
установили у світі закон і порядок. Ці боги, за уявленням греків,
жили на горі Олімп, тому називалися олімпійськми.

Давні греки створили численний пантеон (так

називається сукупність богів певної міфології на чолі
з верховним богом). Давньогрецький пантеон
охоплював два покоління богів і титанів1
доісторичних часів; товариство богів-олімпійців (третє
покоління богів), що оселилося на горі Олімп; понад
десять богів земних вод; понад п’ять богів повітря;
дев’ять богів смерті й підземного світу; дев’ять муз, а
також багато інших богів, гігантів, циклопів, чудовиськ
і героїв. За часів богів-олімпійців владу над світом
було поділено між трьома братами. Підземне царство
мертвих належало богу смерті Аїду2, морське
царство — богу Посейдону, а земним царством
правив грізний Зевс. Йому підкорялися всі інші боги
та люди. Грім і блискавка були знаряддям його сили і
влади. Тому давні греки називали Зевса
Громовержцем.

4. Міфологічні цикли.
4.1. Світ пригод у міфі про аргонавтів.
Міф про аргонавтів. Грецький міф про аргонавтів
Міф про аргонавтів постав у догомерівську добу; його згадували в
своїх творах античні поети, зокрема Аполлоній Родоський у поемі
«Аргонавтика», проте найраніший опис пригод славетних
мореплавців читаємо в одній з од Піндара. Історія аргонавтів така:
прагнучи повернути собі батьківський царський трон від дядька
Пелія, який обіцяв віддати владу, коли небіж привезе золоте руно,
Ясон на кораблі «Арго» в товаристві 50 найславетніших героїв
стародавньої Греції вирушив до берегів Колхіди. Разом з ним
були: Орфей, Геракл, Амфіарай, Бореади, Кастор і Полідевк,
Мелеагр, Тідей, Тесей, Главк, Лаерт і ін.
Ясон присвятив свій корабель Посейдонові. По дорозі аргонавти
відвідали кентавра Хірона, потім через Самотракію прибули на
Лемнос, де їх гостинно прийняли жінки, які за рік до того
повбивали на острові всіх чоловіків. Лише завдяки наполяганням
Геракла аргонавти рушили далі. Після різних пригод вони прибули
до Колхіди. Місцевий владар Еет пообіцяв віддати руно Ясонові,
якщо той запряже до плуга чотирьох міднокопитих биків —
подарунок Гефеста, — виоре ним поле, присвячене Аресові, і засіє
зубами дракона. З цих зубів виростали воїни, готові кинутися на
Ясона. За порадою дочки Еета Медеї, що закохалася в Ясона, він
кинув важкий камінь між воїнів, які почали битися один з одним і
таким чином знищили себе. Еет і після цього не схотів віддати
золотого руна. Ясон і Медея вбили (варіант: приспали) дракона,
який охороняв скарб, і, захопивши руно, відпливли до Греції. Еет
послав погоню. Щасливо уникнувши небезпек, аргонавти
повернулись із золотим руном до Еллади.

4.2 Тема війни і любові у Троянському циклі міфів.

У міфах йдеться про те, що заснував Трою Іл – правнук сина Зевса

– Дардана і богині Електри, тому це місто називали ще Іліон.
Троянська війна відбулася між ахейськими, грецькими племенами
і мешканцями Трої – троянцями у 1250 році до нашої ери.
Ймовірно, війна була викликана економічними причинами між
греками і троянцями. Але згідно з міфами, війна була
обумовленою волею богів. Причиною війни стала суперечка трьох
богинь: яка із них найвродливіша? На золоте яблуко із написом
«Найвродливіший» претендували 3 богині: Гера, Афіна та
Афродіта. Зевс наказав розв’язати цю суперечку Перісові, і він
присудив яблуко Афродіті – богині кохання, а вона обіцяла йому
за те найвродливішу жінку на Землі – прекрасну Єлену.

Коли цар Менелай, цар Спарти, кудись поїхав, Паріс викрав Єлену
і привіз її до Трої, і так розпочалася троянська війна. Древні греки
дуже цінували сильні почуття і вроду жінок, тому кохання до
прекрасної цариці Спарти Єлени було досить вагомою причиною
для початку троянської війни. Кохання і війна у свідомості древніх
греків були неподільні. Історики встановили, що така жінка на
ймення Єлена жила насправді. Ім’я її стало легендою. Дівчата і
жінки вклонялися їй, як богині. Троя була могутня і неприступна,
але греки оволоділи містом завдяки хитрості Одіссея. Він наказав
спорудити дерев’яного коня, у якому заховалися греки. Вночі вони
вилізли з нього, відкрили браму міста і запалили місто. Так згорілі
Троя. Загалом, троянська війна тривала 10 років. Її події
змальовані у міфах і поемах великого Гомера. Завдяки
давньогрецьким міфам у нашу мову увійшли крилаті вирази,
пов’язані із символами троянської війни: «Прекрасна Єлена - дуже
вродлива жінка», «Яблуко розбрату – предмет суперечок,
ворожнечі», «Троянський кінь – хитрий, підступний задум»,
«Ахіллесова п’ята – уразливе місце» тощо.