МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МИКОЛАЇСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В. О.

СУХОМЛИНСЬКОГО

РЕФЕРАТ

На тему: «Міфологія і релігія давніх германців»

Студентки 5 курсу 506 групи

Тарасової Ганни

Миколаїв-2022

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………3
1. ПЕРШІ ВІРУВАННЯ ДАВНІХ ГЕРМАНЦІВ…………………………….5
2. ПАНТЕОН БОГІВ ДАВНІХ ГЕРМАНЦІВ ТА МІФОЛОГІЧНА КАРТИНА
СВІТУ…………………………………………………………………………..6
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………13
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………..14

ВСТУП
 Міфологічні свідчення давніх германців дуже фрагментарні, що
пояснюється відносно ранньою та інтенсивною християнізацією західно-
германських племен. У скандинавській міфологічній традиції певним чином
законсервувалися автентичні світоглядні та релігійні системи. Саме у
скандинавській міфології мається відносно більш повна писемна база, що
може бути пояснено пізньою християнізацією Скандинавії, а також
збереження дохристиянського культурного комплексу в Ісландії протягом
тривалого часу до періоду т.зв. „ісландського відродження" XIII ст. Тому для
більш повного висвітлення міфологічної „моделі світу" того часу в даній
роботі доречно застосувати також аналіз скандинавської міфології, як
близької до германської.

Найбільш цінні свідчення по міфології та вірування західних германців

можна прослідити в праці римського автора Тацита – «Германія» (I ст.н.е.).
Тацит згадує бога Туісто, ім'я якого означає «подвійна (двостатева) істота»,
що дає підстави вбачати в ньому певний аналог скандинавського Іміра. 

Деякі боги згадуються в найдавніших германських текстах -

Мерзебурських закляттях (що буди записані у X ст.) і складені вже на землі
франків. В Першому мерзебурському заклятті фігурують жіночі божества -
діси, що аналогічні скандинавським валькіріям та норнам, а у Другому
марзебурському заклятті згадується Водан, як головний носій магічної сили,
Фрія та ії сестра Фолла.

Деякі свідчення про германську міфологію містяться в творах, що

присвячені висвітленню історії готів. Це зокрема такі автори: Йордан (VI ст.),
візантійський історик Прокопій Кесарійський (VI ст.), Григорій Турський (VI
ст.) та Фредег (VII ст.), Павло Дракон (VIII ст.).

Мета роботи: шляхом аналізу праць науковців класифікувати та

дослідити особливості міфології та релігії давніх германців.
 Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання
дослідження:

 проаналізувати перші вірування давніх германців;

 охарактеризувати пантеон богів давніх германців;

 дослідити міфологічну картину світу.

 1. ПЕРШІ ВІРУВАННЯ ДАВНІХ ГЕРМАНЦІВ

Германські племена в епоху зіткнення з цивілізованими народами

античного світу ледве почали долати родові відносини, а їх релігія існувала в
архаїчних формах: тотемізмі, лікувальній та попереджувальній магії, мантиці
(гадання, ілюзорні засоби пізнання майбутнього, невідомого) тощо. Племена
різнилися рівнем розвитку, силою впливу на них вірувань кельтів та римлян,
а пізніше — християнства. Про єдину релігію давніх германців можна
говорити хіба що умовно.

Про зародження релігії давніх германських племен, а також про їх

перші релігійні культи достовірних даних не існує, проте більшість
дослідників припускають, що германці, як і багато інших племен, що
проживають у центральній та північно-західній частинах Європи,
сповідували тотемізм. Про це свідчать вказані в літописах назви різних
племен, які свідчать про те, що у кожного племені була своя тварина-
покровитель. Наприклад, назва давньогерманського племені ебурони
походить від слова "Eber", що в перекладі означає "віпр", а плем'я херуски
отримало свою назву на честь оленя.

Ще одним свідченням того, що релігією давніх германців був тотемізм,

є той факт, що теїстичні вірування, які були притаманні германцям, які жили
вже після початку нашої ери, все ще зберегли яскраві риси тотемізму.
Безперечне свідчення цього – наявність священних тварин, які виступали
тотемами чи супутниками того чи іншого бога.

Крім тотемізму, яскравою рисою релігії древніх германців було

вірування в існування духів природи. Як і представники інших первісних
племен, германці не могли пояснити процеси, що відбуваються в природі,
тому їм було властиво надихати природні стихії. Втіленням землі, повітря та
води, згідно з віруванням, були ельфи, а ось руйнівні стихії, такі як вогонь,
вітер, ураган та ін., втілювали демони. Також представники германських
племен вважали божествами сонце та місяць.
 Що ж до культових обрядів і традицій, Юлій Цезар зазначав, що давні
германці дуже мало уваги приділяли цьому. Вони мало приносили жертви
своїм богам, а кількість жерців серед німецького народу було дуже
маленьким. Проте за кілька століть ситуація змінилася, і на зміну тотемізму
прийшла політеїстична релігія, давньогерманська культура значно
поповнилася релігійними культами, а роль жерців у суспільства зросла.

2. ПАНТЕОН БОГІВ ДАВНІХ ГЕРМАНЦІВ ТА МІФОЛОГІЧНА

КАРТИНА СВІТУ

Пробудження інтересу до германської язичницької давнини у першій

половині XIX ст. дало поштовх зародженню історії релігії як науки. У цьому
руслі сформувалася перша класична для цієї галузі знань міфологічна школа
(Якоб Гримм, Вільгельм Шварц, Адальберт Кун та ін.). їй властиві
однобокість, переоцінка фольклорного матеріалу як безпосереднього релікта
давньої релігії та міфології.

Тривалий час у давніх германців домінував культ богів-покровителів та

святинь племені. Існував і загально германський пантеон великих богів,
образи яких містили в собі різні за природою елементи. Найбільш містким
був південно германський бог Водан (відповідає північно германському
Одину). В ньому є елемент натур міфологічного образотворення: Водан —
бог бурі, він і бог померлих, володар потойбічного царства, хранитель душ.
Можливо, в епоху воєнної демократії та постійних міжплемінних війн Водан
(Один) був провідним у сонмі богів. Північногерманський Один царствує у
світлій Валгаллі; войовничі діви-валькирії приводять до нього душі хоробрих
воїнів, полеглих у бою. Він — головний бог, бог-воїн, мудрий чарівник,
знавець священно-магічних рун. Образ Водана південно германці пов'язували
з психічним життям людини — його вважали богом бурхливих душевних
змін — сказу, божевілля, що свідчило про залишки шаманських уявлень [1].
 У характеристиці інших великих богів теж переважають натур-
міфологічні елементи. Скандинавський Тор (південно германський Донар) —
бог грому, блискавки; Тиу (Циу) — бог сяючого неба; Бальдар — світле
божество родючості, весни, рослинності; Фрейя — богиня врожаю та
родючості. Більшість з них мала відношення до землеробства. Формування
загально германського сонму богів було, як і в інших народів,
відображенням, а інколи й засобом міжплемінного об'єднання.

Давньогерманські космогонічні міфи містять інформацію про

походження богів. В одній з пісень Едди [3] йдеться про те, що спершу
народився велетень Бельбермир, чиїм батьком був Фрутгельмир, а дідом
Аиргельмир, який постав з падаючих крапель "Великої хвилі". Не маючи
дружини, Аиргельмир став батьком: його діти з'явилися з його пахвини. Так
була вирішена проблема народження богів: усі боги і велетні виникли від
єдиного предка.

Давньогерманських богів, згідно з міфологією, очікував і природний

кінець. Від старості їх рятувало вживання чудодійних яблук, які постачала
богиня Ідун (як і Фрейя, покровителька родючості). Але це не рятувало богів
від неминучої космічної катастрофи, в якій вони повинні знайти свою смерть.
Після загибелі світу настане його відродження та оновлення — бог родючості
Бальдр повернеться з царства мертвих, нове покоління богів та людей
житиме в достатку та спокої. В цій есхатологічній (вчення про кінцеву долю)
картині простежуються вплив християнської апокаліптики, давніх
міфологічних уявлень про вмираюче та воскресаюче божество родючості й
дохристиянська ідея боротьби світлих і темних сил.

Основним джерелом давньогерманської міфології є Едда [3] — книга

міфів та легенд про динаміку світу. Едда — назва двох пам'яток літератури у
народів Ісландії, Данії, Норвегії, Швеції. Старша Едда — збірка
міфологічних і героїчних пісень VII —XIII ст. Молодша Едда — своєрідний
підручник теорії поезії давньоісландських поетів-співців скальдів.
Впорядкована 1222—1223 pp. Ісландським істориком Сноррі Стурлусоном.

Згідно з міфами [2], до правління богів існували надприродні істоти —

гігантські велетні; боги вбили одного з них (велетня Іміра), а з його тіла
створили землю і небо. Згодом вони створили людей з дерев: чоловіка — з
ясеня, Жінку -— з вільхи. Боги (аси) поселилися в небесному Житлі Асгарді
(аналог давньогрецького Олімпу), де насолоджувалися бенкетами та іграми.
В міфах йдеться nj тривалу боротьбу асів з велетнями, які напали на них, а
кож  з  богами   іншого  походження  —   ванами.   Оді дослідники
стверджують, що вани — південно германські племена, інші — племена
шведів, фіннів і навіть слов'ян.

У скандинавській міфології діють й інші дві сили, породжені давніми

велетнями: з одного боку — вовк-чудовисько Фенрір, повелитель вогняного
світу Суртр, похмура богиня смерті Хель, страшний пес, який стереже вхід в
її підземне царство, Гармр, велетенський дракон Фафнір, чорні карлики
Альфи, народжені від черв'яків, які руйнували тіло убитого Іміра. З іншого —
боги та герої, які ведуть безперервну боротьбу із злими силами. Серед героїв
особливо відзначається Сігурд (Зігфрід) подібний до Геракла.

Серед інших міфологічних персонажів — богині долі (сестри Урд —

минуле, Верданді — нинішнє, Скулд — майбутнє); восьминогий кінь Одина
— Слейпнір, а також священні атрибути богів та героїв — предмети, що
мають імена: молот Тора — Мьольнір, меч Сігурда — Грам. Едда подає
загальний образ скандинавського Олімпу, населеного богами та богинями.
Вони б'ються з велетнями, лаються між собою, порушують обіцянки,
обманюють. Відрізняються один від одного фізично і характерами. Вони —
персонажі драми, яка починається зі створення світу, народженого в тумані з
льоду і вогню, що безперервно рухається до катаклізму, хаосу, де загинуть і
боги, і люди.
 Особливе місце відведено дереву, якому поклоняються в священних
дібровах. Ідея Всесвіту в міфології германських народів, як і в міфології
шумерів, втілена в дереві фантастичних розмірів і незвичайних властивостей.
Цим деревом є священний ясен Іггрдрасіль. Під його віттям розташований
весь світ, його вершина підтримує світ, а коріння, заглиблене в землю, сягає
підземного царства.

Три корені Іггдрасіля, згідно зі Старшою Еддою, стягаються до царства

мертвих (велетнів і людей), або, згідно з Молодшою Еддою, — до богів,
велетнів і до країни! мороку. Біля Іггдрасіля — головне святилище, де боги
вершать свій суд.  Під корінням — джерела Урда,  Міміра, Хвейгельміра.
Біля Урди живуть норни, які визначаюті долі людей, зрошують джерельною
вологою дерево. вяне джерело Міміра теж годує дерево: Іггдрасіль вкритий
медвяною вологою, а коза Хедрун, що їсть його листя, годує медвяним
молоком воїнів (ейнхеріїв), які загинули  бою. Вічнозелене дерево життя
Іггдрасіль насичене живильним медом, тому його називають ще медовим
деревом, яке годує Всесвіт.

Іггдрасіль з'єднує небо, де знаходиться місто Асгард, землю з містом

Мітгард і підземний світ. Події, що відбуваються в Асгарді та Мітгарді, є
втіленням поглядів на стосунки богів і людей. У давньогерманських мовах
ставлення людини до богів означало не "вірити", а приносити первісну
криваву жертву. Вона повинна була додавати сил божеству.

Ставлення людини до божества ґрунтувалося на принципі "даємо, щоб

повернули". Богів "зміцнювали" кров'ю і м'ясом принесених у жертву.
Вважалося, що боги германців мали користь з людських жертвопринесень,
коли душі цих жертв були в їх розпорядженні. Саме вони зміцнювали богів
(йшлося про військову міць).

Германські вожді та князі мали не тільки загони дружинників —

вільних людей, а й формування невільників з колишніх військовополонених.
Ймовірно, що саме їх використовували для людських жертвопринесень
божеству, чию милість намагалися заслужити. Такі жертвопринесення
присвячували Водану.

У германській міфології існують казкові істоти, які не належать ні до

божественних асів чи ванів, ні до людського племені. Вони породжені
бурхливою фантазією, уявленням, що усе в природі має свого духа-
покровителя. Так постав казковий світ ельфів, русалок, лісовиків, велетнів,
тролів, кобольдів та ін. Вони наділені індивідуальними фізичними і
психічними якостями — веселі й похмурі, швидкі й неповороткі,
доброзичливі й ворожі до людини.

Улюблене місце ельфів (малих духів) — луки й діброви, галяви та

місця біля джерел. Це гарні, світлі, добрі творіння. Вони живуть спільнотою,
якою керує властитель, захоплюються азартними іграми й танцями, вночі
танцюють на лісових галявах до світанку. Простий смертний, зачарований їх
красою, приєднується до хороводу і зникає назавжди. Тому германці
побоювалися їх, хоча ельфи й належали до добрих духів.

До цієї категорії відносили й карликів (гномів), що населяли підземний

світ: гроти, печери, гірські ущелини. Вони міцної статури (хоч і незграбні), з
гострим розумом, заповзятливі, доброзичливі до тих, хто ставиться добре до
них, і мстиві, якщо їх принизити. Боги навчили гномів ковальському та
ювелірному мистецтву, в чому їм не було рівних. Саме вони витворили
скарби, якими вихвалялися! боги: молот Тора, спис Одина, намисто Фреї,
візок Фрейра. Допомагали вони й людям.

Світ велетнів населяли могутні за розмірами та фізич ною силою, але

убогі розумом та слабкодухі істоти. Виникли вони раніше від богів та людей,
зберегли суворість і грубість первісного світу — льоду і мороку (у
Скандинавії їх називали тролями, звідти це ім'я перейшло в інші мови). Тролі
— втілення безтямних і могутніх стихій природи (землетрусів, вулканів,
сильних вітрів, жорстоких морозів). Вони ненавидять богів, що витіснили їх
в Йотун-хейм — країну в кінці світу, далеку від Асгарда, домагаються
реваншу, і тому боги час від часу вдаються до приборкування їх.

Особлива роль у давніх германців відведена жертвопринесенням і

ворожбі. Жертвопринесення були особливо жорстокими: жертвували
військовополоненими. У міжусобних війнах ворогуючі племена іноді
заздалегідь прирікали одне одного на жертву божествам, і тоді переможена
сторона підлягала цілковитому знищенню. Святилищ та храмових споруд
германці не мали — місцем культу були священні діброви, де знаходилися
жертовники. Не було зображень богів, окрім грубих обрубків дерева, що
служили ідолами. Обходилися вони і без служителів культу.

Зіткнення з римлянами прискорило процес розпаду общинно-родового

укладу германців. Вже через 150 років після Цезаря германські жреці були
особливо впливовими. Вони мали вищий авторитет, ніж вожді племен,
воєначальники. В їхніх руках був суд, де воші виступали від імені богів,
могли засудити до страти, інших покарань. Жреці розпоряджалися і всіма
справами культу богів, жертвопринесеннями, ворожбами, керували
племінними зібраннями.

Особливу роль у громадському та релігійному житті відігравали жінки.

"Вони думають, — писав Таціт, — що в жінках є дещо священне й віщуюче,
не відкидають зневажливо їх порад і не залишають без уваги їх віщування".
Дуже вшановували деяких віщунь, які впливали на громадські справи.
Найвідоміша серед них — Діва-провидиця j Велнда з племені бруктерів, яка
відігравала значну роль під час повстання Цивіліса 69—70 pp. Дещо раніше
таке місце займала Альбруна, а згодом — Ганна, які уособлювали жіноче
шаманство.

Своєрідним було в давньогерманському релігійном)

мисленні поняття про долю. Вона була персоніфікована в норнах —

найнижчих жіночих божествах, які визначають долю людини при
народженні. Частково з ними споріднені валькирії, які визначають долі воїнів
у битвах. У Молодшій Едді згадано три норни — Урд (доля), Верданді
(становлення) і Скулд (обов'язок), які живуть біля джерела Урн в коренях
світового дерева Іггдрасіль, щоденно зволожуючи його з джерела. Норни під
час народження героя прядуть нитку його долі, віщують славетне майбутнє.
За основними функціями норни аналогічні мойрам (паркам) з античної
міфології, мають аналоги в міфології інших народів.

Своєрідність давньогерманського розуміння долі полягає в тому, що

герой діє свідомо, знаючи про неминучу загибель (йде назустріч своїй долі).
Для королів, вождів, хоробрих дружинників та інших, чиї дії служили
взірцем, така поведінка вважалась обов'язковою. Щоб зберегти свій
соціальний статус і престиж, вони повинні бути готовими до небезпечних для
них вчинків. Підкорялися долі й боги.

Релігія давніх германців зробила великий внесок у розвиток

європейської культури. Багато мотивів їх міфології увійшло в літературу та
мистецтво епохи романтизму. Творчість німецьких романтиків увібрала в
себе релігійні ідеї, уявлення з їх стійкою символікою і мисленням давніх
германців. Сюжети й мотиви давньогерманської релігії простежуються і в
творчості видатного німецького композитора XIX ст. Р. Вагнера (опери
"Лоенгрін", "Парси-фаль", "Тристан та Ізольда", тетралогія "Кільце
Нібелунгів", "Золото Рейна", "Валькирія", "Зігфрид" і "Загибель богів").
Наприкінці XX ст. отримали нову інтерпретацію скандинавські міфи про
богів всегерманського пантеону, небесне місто Асгард.
 ВИСНОВКИ

Древній германський племінний світ за умовами формування і

розвитку не міг виробити єдиного релігійного світогляду. Розміри території,
особливості ландшафту перешкоджали цьому. Архаїчна германська релігія -
по суті, релігія племен і племінних об'єднань. Постійний рух дружин і
переселення племен відривали германські громади від землі предків, від
святилищ і могил, і як наслідок - деформували традиційні підвалини їхньої
релігії. Міграції вели до змішання вірувань, обрядів в германському
середовищі, але також і до засвоєння іногерманскіх традицій.

Також, великий вплив у германців мали жерці та віщуни. Окрім

культових обрядів, жерці брали участь у вирішенні суспільно політичних
справ. Германці беззаперечно корилися їм. Така ж безмежна довіра була в
германців до віщунів, які виступали перед народними зборами. Якщо вони
передвіщали невдачу воєнного походу, то його відкладали на пізніший строк.
Ворожінням займалися в основному самітні літні жінки. Завдяки магічним
здібностям германські жінки користувалися повагою чоловіків племені.

Характерна риса германської релігії був фаталізм – події розвиваються

так як це визначено долею, і уникнути цього неможливо. Есхатологія –
очікування кінця світу. Ворожили за допомогою підкидання паличок –
жереба.

Германці поклонялися своїм богам в дібровах і гаях. Жертовне місце –

купа каменів .

Сукупність дій і слів, здатних впливати на надприродні сили.

Чарівництво служило, щоб вберегти людину від нещасть, хвороб, і навпаки.
У магічних піснях можна знайти джерела поетичної творчості.
 З магією германців пов’язане виникнення письма. Руни – знаки, які
вирізалися, висікалися, малювалися на твердих породах дерев,каменях, кістці
та ін.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Беовульф. Старшая Эдда. Песнь о нибелунгах. Москва, 1975.

2. К. Юнг К. Про сучасні міфи. Москва, 1994. С. 214.
3. Е. Мелетинский. «Эдда» и ранние формы эпоса. Москва, 1968.