Середні віки.

Школи перекладу в Багдаді та

Толедо.
Підготували: Білик Анастасія, Волинець Ірина та Остапук
Ольга
Епоха Середньовіччя характеризується загальною стагнацією багатьох сфер
життя й інтелектуальною пасивністю, в тому числі в сфері усного і письмового
перекладу, який все ж практикувався в церковній справі. Історично
важливими є офіційні переклади з грецької мови латинською, які були
здійснені під егідою церкви під час правління папи Римського Мартина І.
Переклади, здійснені церквою, поширювалися і перекладалися іншими
мовами в різних країнах світу релігійними місіонерами.

Усний і письмовий переклад продовжував існувати в міжнародних відносинах,

зовнішній торгівлі, воєнній справі. Рушійною силою в період Середньовіччя
були переклади церковної літератури з так званих «святих мов» (єврейської,
грецької, латині). Переклади церковних творів в деяких країнах сприяли
розвитку національних мов і літератур.

В період Середньовіччя найпопулярнішими перекладацькими принципами були:

- «слово в слово» для перекладу церковної, філософської літератури та

офіційних документів;

- «вільна інтерпретація» для перекладу художньої літератури.

Школа перекладу в Багдаді.
В історії арабських халіфатів був блискучий та плідний для
інтелектуального життя період – 813–833 рр. – роки правління халіфа
аль-Мамуна (786–833). Саме тоді в Багдаді було засновано “Бейт аль-
хікма” (“Будинок мудрості”) – установу зі штатом перекладачів і
науковців, зі своєю бібліотекою та обсерваторією, що спеціалізувалася на
перекладі та коментуванні різних творів, переважно грецького
походження.

Саме тоді було закладено матеріальні основи для культивування знань.

Слід зазначити, що халіфи з перших кроків нової релігії – ісламу –
однією з вимог зробили здобуття світських знань, розвиток науки,
техніки, мистецтва.

У бібліотеці “Дома мудрості” налічувалося близько 40 тисяч рукописів

(за іншими даними, близько 100 тисяч) арабською, грецькою, сирійською
та іншими мовами. Це була дуже велика бібліотека навіть за сучасними
мірками. Вона постійно поповнювалася копіями наукових творів, що
вийшли, з усіх галузей знань. Широту охоплення книжкового матеріалу
бібліотекою демонструє праця бібліографа X ст. Мухаммеда ібн Ісхака,
що складається з десяти книг, що отримали назву "Покажчик наук".
Серед перекладачів було багато греків, євреїв, персів, які
знали арабську мову. Техніка перекладу “Будинку
мудрості”, зазначають сучасні дослідники, була дуже
високою. Важлива частина роботи з перекладу полягала у
збагаченні арабського словника та у розробці філософських
та інших наукових термінів, які відповідали грецьким
поняттям. Істотну роль цьому процесі зіграв Хунайн ибн-
Исхак (808–873 рр.), якому халіф заплатив його роботу
стільки золота, скільки важили перекладені ним твори, які
було негаразд і мало. Вся медична спадщина
Олександрійської школи була повністю перекладена
Хунайн ібн-Ісхаком та його учнями. Вони переклали праці
Галена, Гіппократа та роботи Діоскорида про лікувальні
трави, а в галузі філософії – усі праці Платона та
Аристотеля.
Перші переклади творів з грецької на сирійську з'явилися до V ст. Вчені Сирії накопичили достатній досвід у перекладі
робіт грецьких авторів сирійською мовою. Цьому сприяли, з одного боку, причини, що виникли внаслідок розколу
християнської церкви. Виділившись із офіційної церкви Візантії, сирійські християни утворили своєрідні релігійні
секти. Для захисту свого вчення вони почали створювати власну теологічну та наукову літературу, звертаючись при
цьому до творів грецьких авторів. З іншого боку, в період розпаду Римської імперії, із закриттям за розпорядженням
імператора Юстиніана (483-565) в Афінах та інших містах філософських шкіл (академія Платона була закрита в 529 р.),
вчені змушені були переміститися на Схід. У деяких країнах, які раніше перебували під римським пануванням, а пізніше
потрапили під владу арабських династій, не було такої раптової перерви в інтелектуальному житті. У багатьох місцях
збереглася елліністична філософія та наукова традиція
Тут рано були переведені з грецької сирійською мовою і праці менш відомих
грецьких філософів. Так, наприклад, при університеті перського царя Хосрова I
утворився своєрідний науковий центр, де перекладали сирійською мовою роботи
античних авторів. Згодом праці греків було перекладено арабською мовою. Ще одна
важлива деталь: у ранньому Халіфаті довгий час панували державні та
адміністративні традиції переможених арабами товариств, і аж до кінця VII ст.
мовами державного діловодства були грецька, сирійська та середньоперська. Більш
менш грамотна людина того часу володіла, як мінімум, 3-4 мовами.

Наприкінці IX ст. Багдад став центром освіченості арабського світу.

Араби не лише засвоювали елліністичну науку, філософію, культуру,
вони встановлювали важливі контакти з Іраном, Середньою Азією,
Індією та Китаєм.
Школа перекладу в Толедо.
Школа перекладачів у Толедо (Іспанська: Escuela de
Traductores de Toledo) - це група науковців, які працювали
разом у місті Толедо протягом 12-13 століть. Школа
пройшла два різні періоди, розділені перехідною фазою.
Першим керував архієпископ Раймонд Толедо у 12
столітті, який сприяв перекладу філософських та
релігійних творів, переважно з класичної арабської на
латинську мову. За короля Альфонсо X Кастильського
протягом 13 століття перекладачі вже не працювали.

Собор Толедо став перекладацьким центром у 12 столітті

Раймонд Толедо, архієпископ Толедо з 1126 по 1151 рік, розпочав перші
перекладацькі зусилля в бібліотеці собору Толедо, де він очолив групу
перекладачів, до складу якої входили мозарабські толеданці, єврейські
вчені, вчителі та ченці. Вони переклали багато творів, як правило, з
арабської на кастильську, а потім з кастильської на латинську, оскільки це
була офіційна церковна мова. У деяких випадках перекладач може
працювати безпосередньо з арабської на латинську або грецьку мови.
Робота цих вчених зробила доступними дуже важливі тексти арабських та
єврейських філософів, яких Архієпископ визнав важливими для розуміння
кількох класичних авторів, особливо Арістотеля. В результаті бібліотека
собору, яка була переобладнана за наказом Раймонда, стала центром
перекладів такого масштабу та значення, який не відповідав історії
західної культури.
Ще одним важливим перекладачем був Іоанн Севільський. Разом
з Домініком Гундісаліном на початку Школи він був головним
перекладачем з арабської на кастильську мову. Іоанн Севільський
переклав Secretum Secretorum, арабський енциклопедичний
трактат X століття на широкий спектр тем, включаючи державне
мистецтво, етику, фізіономію, астрологію, алхімію, магію та
медицину, який був дуже впливовим у Європі в епоху Високого
Середньовіччя. Він також переклав багато трактатів з астрології.
Загалом він відомий своїми розумними синтезами в поєднанні з
власними спостереженнями та інтерпретаціями, особливо в
астрології.
Домінік Гундісалін вважається першим призначеним директором Толедської школи перекладачів,
починаючи з 1180 року. На початку Гундісалін перекладав лише з грецької на латинську або
кастильську, оскільки він не мав достатніх знань арабської мови. Він залежав від Іоанна
Севільського щодо всіх перекладів цією мовою.

Пізніше у своїй кар'єрі Гундісалін оволодів арабською мовою в достатній мірі, щоб перекласти її
самостійно. На відміну від своїх колег, він зосереджувався виключно на філософії, перекладаючи
грецькі та арабські твори та коментарі попередніх мусульманських філософів півострова.
За короля Альфонсо X Кастильського (відомий як Мудрий),
Толедо піднявся ще вище за значенням як центр перекладу, а
також для написання оригінальних наукових праць. Школа не була
визнана офіційно, але команда науковців та перекладачів
поділилася своїми комунальними знаннями та навчила
новоприбулих нових мов та методів перекладу. Зазвичай до
одного перекладу було залучено кілька осіб. Рішення короля
Альфонсо відмовитись від латини як мови перекладу та
використовувати перероблену версію кастильської мови мало
дуже значні наслідки для розвитку перших основ іспанської мови.
Він наполягав на тому, щоб перекладені тексти було "легко
зрозуміти"). Він хотів, щоб тексти охопили набагато ширшу
аудиторію як в Іспанії, так і в інших європейських країнах. Вчені з
таких країн, як Італія, Німеччина, Англія чи Нідерланди, які
переїхали до Толедо з метою перекладу медичних, релігійних,
класичних та філософських текстів, повернулися до своїх країн із
набутими знаннями з класичної арабської, класичної грецької та
античної Іврит.
Методи перекладу розвивалися під керівництвом Альфонсо X. Раніше носій мови
усно передавав зміст книг вченому, який продиктував би його латинський
еквівалент писарю, який записав перекладений текст. Згідно з новою
методологією, перекладач, який володіє кількома мовами, диктував із базової
мови, перекладаючи на кастильську мову для писаря, який записав кастильську
версію. Пізніше роботу книжника переглянув один або кілька редакторів. Серед
цих редакторів був і король, котрий цікавився багатьма дисциплінами, такими як
наука, історія, право та література. Він ефективно керував та відбирав кожного з
перекладачів, а також переглядав деякі їх роботи, заохочуючи інтелектуальні
дебати. Перший відомий переклад цього періоду, Лапідаріо, книга про лікувальні
властивості різних гірських порід та самоцвітів, була зроблена Ієгуда бен Моше
Коен. У цей період Єгуда бен Моше був одним із найвизначніших єврейських
перекладачів, а також працював лікарем короля ще до коронування Альфонсо.
Важливою пам’яткою даного періоду є Альфонсинові
столи, що були складені Ісаак ібн Сідом, який надав
дані для обчислення позиції Сонця, Місяця, планет
відносно нерухомих зірок. Ісаак ібн Сід був ще одним
відомим єврейським перекладачем, котрий віддав
перевагу королю; він був дуже вчений з астрономії,
астрології, архітектури та математики.
Після смерті Альфонсо, Санчо IV Кастильський, його самопризначений
наступник, розігнав більшу частину команди перекладачів, і незабаром
більшість її членів переклали свої зусилля на інші заходи під новим
патронатом, багато з яких покинули місто Толедо. Переклади праць з різних
наук, таких як астрономія, астрологія, алгебра, медицина тощо, послужили
магнітом для численних вчених з усієї Європи, які приїхали до Толедо,
бажаючи з перших вуст дізнатись про зміст усіх тих книг, які були
недосяжними для європейців протягом багатьох століть. Завдяки цій групі
вчених та письменників знання, отримані з арабських, грецьких та
івритських текстів, потрапили в серце університетів Європи. Хоча праці
Арістотеля та арабських філософів були заборонені в деяких європейських
навчальних центрах, таких як Паризький університет на початку 1200-х
років, переклади Толедо були прийняті через їх фізичну та космологічну
природу.

Отже, "Толедській школі" належить видатна роль в ознайомленні

середньовічної Європи з науковими та філософськими досягненнями
попередніх цивілізацій. Перекладачі Толедо суттєво вплинули на
формування західноєвропейського наукового світогляду.