Есе на тему: Впливи арабо-мусульманської культури на розвиток

європейської науки
Підготувала студентка ФІОТ
ІС-21 Деліта Діана Вадимівна
Араби велику увагу приділяли збереженню й засвоєнню знань, здобутих
іншими народами та цивілізаціями. Так сформувалась арабо-мусульманська
цивілізація, об’єднана спільною мовою, культурою і релігією. Арабський
халіфат простягався від берегів Атлантичного океану до кордонів Індії. Він
об’єднував різні народи та території, що раніше належали іншим державам з
науковими та культурними традиціями. Деякі з них, як-от Іран та Візантія,
користувалися надбаннями Вавилонії, елліністичних держав, Римської
імперії. Весь цей спадок опинився у руках арабських завойовників. Багато
чого вони перейняли, але ще більше було зруйновано. Тривалий час араби
відмовлялися сприймати все «язичницьке». Так, халіф Осман наказав
зруйнувати чи не найбільшу тогочасну книгозбірню — Александрійську
бібліотеку — зі словами: «Всі необхідні мусульманам знання є в Корані».
Релігія визначала, яким має бути мистецтво та культура, а також за якими
законами житиме суспільство. Наприклад, іслам забороняє зображати людей
і тварин. Тому вся увага в образотворчому мистецтві була зосереджена на
рослинних орнаментах та абстрактних візерунках — арабесках. Також
набуло розвитку мистецтво красивого письма — каліграфія.
Базуючись на математичних досягненнях індійців, араби у 827 р. виміряли
дугу меридіана й визначили розміри земної кулі. Араби запозичили індійські
цифри та систему числення й удосконалили її. Європейці перейняли ці цифри
під назвою «арабських» і з XI ст. використовують їх.
Арабські мудреці навчилися виготовляти селітру та виявили її вибухові
властивості, тому набагато раніше, ніж у Європі, вони почали виготовляти
порох. Арабські ковалі успадкували від давніх народів секрети обробки
заліза. Вони створили нову марку сталі - булат. Зброя, виготовлена з неї,
була надзвичайно міцною і дуже цінувалася не лише в арабському світі, ай у
Європі.
Араби раніше за європейців навчилися виготовляти папір, почали
використовувати компас і стали одними з найкращих мореплавців того часу.
Відомий арабський мудрець Аль-Кінді (801-873) був одним із найкращих
знавців вчення Арістотеля.
Ібн Рущц (1126-1198) вважав світ речей матеріальним, створеним природою,
а не Богом.
Мухаммад Аль-Баттані (858-929) створив обсерваторію для спостереження за
зоряним небом. Він висловив припущення, що Земля обертається навколо
Сонця.
Славнозвісний Аль Біруні (973-1048) був істориком, математиком,
астрономом, географом і фізиком.
Особливо помітними були досягнення арабської медицини. В її основу лягли
праці давніх греків Гіппократа і Галена Араби робили операції з видалення
катаракти ока Знали вони й кесарів розтин. Славетним лікарем вважали
знаменитого Ібн Сіну (980-1037), якого європейці називають Авіцен-ною. Ібн
Сіна виклав свої знання у працях «Книжка зцілення» та «Канон лікарської
науки». За цією книжкою вивчали медицину мало не всі європейські
лікарі починаючи з XI і до кінця XVII ст. Ібн Сіна був не лише світилом
медицини, а й філософом, поетом, хіміком.
Сьогодні арабський світ для багатьох із нас однозначно асоціюється з
ісламом, життя мусульман — із вузькими рамками шаріату, а те, що
називають «ісламською цивілізацією», європейцями сприймається як
неприваблива антитеза цивілізації «істинної», як відхилення від
загальновизнаних і природних людських стандартів. Багато хто переконаний,
що ісламський світ відстав, не доріс чи взагалі нездатний дорости до рівня
сучасного життя й науки. І мало хто згадує про те, що в недалекому — за
історичними мірками — минулому європейці «темного середньовіччя»
вчилися в арабів і, що завдяки саме ісламським ученим стало можливим
відновлення майже втраченого зв’язку часів між античною культурою, з
одного боку, і європейським християнським середньовіччям, з іншого.
Зараз це здається неймовірним, але на стику першого та другого тисячоліть
нашої ери, коли Європа була населена напівдикими різномовними варварами,
ісламські країни — після успішних воєн і завоювань — переживали
блискучий багатосторонній культурний розквіт. Протягом кількох століть
арабський і персидський світ народжував видатних учених, поетів,
філософів, лікарів, які зробили помітний цивілізуючий вплив і на європейців.
І так трапилося, що європейська антична спадщина, зокрема філософія
стародавньої Греції, була витягнута із забуття, належно оцінена й
використана у власних працях саме мусульманськими, а не християнськими
вченими і хроністами.
На завойованих мусульманами землях, головним чином у Сирії, в Персії
(Ірані) та в мавританській Іспанії, де збереглися філософські традиції
античності, починають з’являтися центри майже забутої в інших місцях
античної культури. Там перекладали на арабську мову й коментували античні
філософські та наукові тексти, які арабські вчені належно оцінили і які до
того часу були майже забуті європейськими християнами. Ці центри античної
культури існували протягом кількох століть і саме їм, як вважає багато
істориків, європейці зобов’язані тим, що не вся класична спадщина загинула
в ті бурхливі часи й стала пізніше доступною для християнського
середньовіччя. (Як пише історик Наталя Яковенко, існують свідоцтва, що в
Києві ХV ст. також займалися перекладами творів Аристотеля з арабської
мови.)
Це була епоха дійсного арабського ренесансу — розвивалися астрономічні та
медичні науки, збиралися великі бібліотеки, проводилася широка робота з
коментування грецьких античних авторів. Саме арабські філософи першими
оцінили Евкліда та переклали з грецької його знамениту працю «Начала», яку
візантійський імператор подарував відомому халіфу Гаруну ар-Рашіду (800).
Знаменно, що перший латинський переклад «Начал» Евкліда був зроблений
саме з арабського тексту; пізніше цей переклад поклав початок активному
вивченню геометрії на європейському Заході. Ісламські алхіміки того часу
фактично стали засновниками європейської хімії — завдяки пошукам
філософського каменя й експериментам із «перетворення простих металів на
золото».
Іще одна характерна деталь — видатні іудейські мислителі того часу, такі як
Авіценна (980—1037) та Мойсей Маймонід (1135—1204) писали свої
філософські трактати арабською мовою. Більше того імператор Фрідріх II
(ХII ст.) — один із найвідоміших правителів Європи, внук Барбаросси, добре
знав арабську філософію й товаришував із мусульманськими й іудейськими
вченими, обурюючи благочестивих, хоч і неосвічених християн. (Між іншим,
подейкували, що імператор Фрідріх був автором одіозної книжки «Три
обманщики», під якими він мав на увазі Мойсея, Христа та Магомета. Проте
цієї книжки ніхто ніколи не бачив.)
У перших століттях другого тисячоліття нашої ери арабська могутність і
мусульманська цивілізації на європейському континенті почали слабшати —
християнські війська відвойовували в Іспанії місто за містом — Толедо,
Сарагосу й інші. Починався поступовий розквіт іншої — західно-
християнської цивілізації. Однак значення арабської культури того часу
неминуще — вона стала з’єднувальною ланкою між античною й новою
європейською цивілізацією. Як пише Бертран Рассел, «мусульмани зберегли
для нас апарат цивілізації — освіта, книжки, творче дозвілля. ...Контакт із
мусульманами в Іспанії, а також на Сицилії відкрив Заходу Арістотеля,
арабські цифри, алгебру й алхімію. Саме з цих контактів розпочалося
відродження наук (в Європі) в ХI столітті, що привело до наступного кроку
— західної схоластичної філософії. Тільки значно пізніше (в ХIII ст.) у
Європі почали вивчати грецьку мову та звертатися безпосередньо до
першоджерел — до робіт Платона й Арістотеля та до інших філософів
давнини. Якби араби не зберегли античної традиції, люди європейського
ренесансу, можливо, й не здогадалися б використати мудрість класичної
стародавньої ученості». І вся наша сучасна культура мала б тоді зовсім інше
забарвлення.

Інформаційні джерела:
https://uahistory.co/pidruchniki/world-history-7-class-2020-sorochinska/8.php
https://narodna-osvita.com.ua/7299-rozvitok-arabo-musulmanskoyi-kulturi.html
https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/arabska-kultura-v-ievropi