СЕМІНАР 1 «Гомеровий епос»

1. Міф про Троянську війну: історична основа та художнє осмислення;

Історичність Троянської війни підтверджується матеріалами археологічних

розкопок, які доводять факт існування міста Трої, що було зруйноване,
можливо, наприкінці XIII ст. до н. е.
Протягом тривалого часу вважалося, що Троянська війна і сама Троя — це
вигадка. Цьому зокрема сприяло й те, що в Іліаді й Одіссеї наявні два світи —
реальний та ірреальний: світ людей і світ богів. Лише завдяки
розкопкам Генріха Шлімана було доведено, що Троя існувала. Генріх Шліман
розкопав Трою і це стало сенсацією.  Дешифровані хетські написи також
свідчать про існування могутньої ахейської держави в 13 столітті і навіть
містять низку імен, до сих пір відомих лише з давньогрецького епосу.
Зруйнування Трої, описане в «Іліаді» відбулися, на думку сучасних
дослідників, приблизно 1260 року до н. е., ахейцями (тобто
представниками Крито-мікенської цивілізації) і відноситься до періоду Трої-
VII. Загалом Троянська війна не є унікальним явищем, це частина
загальної катастрофи бронзової доби, щодо причин якої є різні теорії. На той
час Троя контролювала шлях з Причорномор'я в Середземномор'я, і тому не
випадково стала мішенню. Згідно з сучасними дослідженнями Троя була
зруйнована не одноразово, і один або низка військових походів (можливо
найбільший чи найуспішніший), який закінчився спаленням Трої, і ліг в основу
героїчних оповідань, які міфологізувалися, взаємоперепліталися і зрештою
стали основою для написання «Іліади».

2. Основні ідеї та структури поем "Іліада" (військово-героїчної епопеї)

та "Одіссея" (епічної казково-пригодницької, родинно-побутової поеми);
картини суспільного життя в них;

Темою «Іліади» був гнів Ахілла та його наслідки, а ідеєю- осуд війни,
оспівування героїзму, миру, материнської та батьківської любові.

«Іліада» складається з 15 693 віршів, які поділяються на 24 пісні за кількістю

букв грецького алфавіту. Дослідники називають її поемою «єдиного героя»,
весь сюжет якої зосереджений навколо однієї теми - гніву Ахілла на вождя
походу племен еллінів царя Аргосу Агамемнона проти іонійської Трої, що
тривав майже 50 днів. Вона відрізняється художньою довершеністю, єдністю
поетичного матеріалу, ідеальною стрункістю композиції, розмаїттям художніх
засобів, високою поетичністю образів.
Остання, 24 пісня поеми дає можливість зрозуміти ідею всього твору та
ставлення автора до зображуваних подій. Численні епітети й порівняння,
описи вчинків героїв роблять цілком очевидним те, що Гомер звеличує своїх
співвітчизників, особливо доблесного героя Ахілла. Але Гомер не співець
війни. Ахілл - мужній воїн, сміливий та хоробрий, гроза троянців, та саме він
сіє смерть та жорстокість. Символічно, що саме в його вуста автор вкладає
слова осуду війни та її жорстокості, ворожнечі між людьми:
Хай же згине навік між богів і людей ворожнеча Й гнів, що й розумних не раз
до лихої призводить нестями.
«Іліада», звичайно, поема про війну. Але - проти війни. Її пафос - в
утвердженні гуманістичної думки про те, що життя людини - найвища
цінність, і тому немає жодної причини для виправдання війни.
В «Одісеї» наявно більше казкових та фантастичних елементів, в «Іліаді»
зображена війна, в «Одісеї»- подорож по морю. «Іліада» створена за
принципом «зернина». Не прочитавши попередню пісню, не зрозумієш
наступну. А от «Одісея» подібна до серіала, де кожна серія самодостатня.

3. Ідеалізація образів героїв, їхні особливості: відсутність динаміки

розвитку, розкриття характерів через їхні вчинки та з допомогою поетичних
епітетів, відсутність розкриття внутрішнього світу героїв (думок, почуттів),
роль божественного втручання;

Головним героєм «Іліади» є Ахілл – молодий герой, син Пелея і богині моря
Фетіди. Слово «Ахілл» перекладається як «швидкий, подібний до бога». Ахілл
є центральним персонажем твору. У нього цілісний і благородний характер,
який уособлює справжню доблесть, як її розуміли тоді греки. Для Ахілла
немає нічого вище, ніж борг і честь. Він готовий помститися за смерть свого
друга, пожертвувавши власним життям. При цьому Йому чужі лукавство й
хитрість. Незважаючи на свою чесність і щирість, він виступає як нетерплячий
і дуже запальний герой. Він проявляє чутливість в питаннях честі –
незважаючи на серйозні наслідки для війська, він відмовляється
продовжувати бій через нанесеної йому образи. В життя Ахілла збігається
веління неба і пристрасті його власного буття. Герой мріє про славу, і заради
цього він також виявляється готовим пожертвувати власним життям.

Хоробрість і мужність Гектора є результатом переважаючою в його свідомості

доброї волі. Йому знайоме почуття страху, як і будь-якого іншого воителю.
Однак, незважаючи на це, Гектор навчився виявляти хоробрість у боях,
перемагати боягузтво. Він з сумом у серці залишає своїх батьків, сина і
дружину, так як вірний своєму обов'язку – захисту міста Трої. Гектор
позбавлений допомоги богів, тому змушений віддати власне життя за своє
місто. Він також зображений людяним – жодного разу він не дорікає Єлену,
прощає свого брата. Гектор не відчуває до них ненависті, незважаючи на те,
що саме вони були винуватцями вибуху Троянської війни. У словах героя
немає нехтування іншими людьми, він не висловлює свою перевагу.
Основною відмінністю Гектора від Ахілла є людяність. Цій якості
протиставляється надмірна агресивність головного героя поеми.

Одні з головних героїв «Іліади» - це мікенський цар Агамемнон, а також

спартанський правитель Менелай. Гомер зображує обох не найбільш
привабливими персонажами – обидва не упускають можливості зловживати
своїм становищем, в особливості Агамемнон. Саме його себелюбство і
послужило причиною загибелі Ахілла. А зацікавленість Менелая в нападі і
послужила причиною того, що розгорілася війна. Менелай, за якого в битвах
виступають ахейці, повинен був зайняти місце мікенського правителя. Однак
він виявляється невідповідним на цю роль, і це місце виявляється зайнятим
саме Агамемноном. Б'ючись з Парісом, він дає волю своїй злості, яка
накопичилася у нього проти свого кривдника. Однак як воїн він значно
поступається іншим героям поеми. Його дії виявляються значними тільки в
процесі порятунку тіла Патрокла.

Один з найчарівніших головних героїв «Іліади» - це старець Нестор, який

любить постійно згадувати роки своєї молодості, давати свої настанови юним
воїнам. Також привабливий і Аякс, який своєю хоробрістю і силою
перевершує всіх, крім Ахілла. Викликає захоплення і Патрокл, найближчий
друг Ахілла, який був вихований з ним під одним дахом. Здійснюючи свої
подвиги, він надто захопився мрією захопити Трою і загинув від нещадної
руки Гектора. Старий троянський правитель по імені Пріам не є головним
героєм «Іліади» Гомера, проте володіє привабливими рисами. Він –
справжній патріарх, який оточений численним сімейством. Постарівши,
Пріам поступається право командувати військом своєму синові, Гектору. Від
імені всього свого народу старець приносить жертви богам. Пріама
відрізняють такі риси характеру, як м'якість, ввічливість. Він добре ставиться
навіть до Єлени, яку всі ненавидять. Однак старця переслідує нещастя. Всі
його сини гинуть в боях від руки Ахілла.
Божественне втручання відіграло важливу ролі в ході війни. Доля героїв поем
певним чином залежить від активного втручання богів у перебіг подій. Уже
на самому податку «Іліади» численні втрати греків, які сталися через сварку
Ахілла з Агамемноном, пояснюються волею Зевса. Успішний наступ троянців
стає можливим не тільки через відсутність Ахілла, а завдяки бажанню Зевса.
Ахілл перемагає Гектора у двобої тому що перед битвою Зевс на своїх терезах
«з'ясував» волю долі; чаша з жеребом Гектора опустилася вниз (до Аїду) і це
слугує вказівкою, що доля Гектора вирішена.
Якби не втручання богів, війна могла б закінчитися швидше, адже вони не
давали загинути своїм фаворитам. Героям гомерівських поем допомагають
олімпійські боги, бо Олімп і земля живуть в єднанні. У поемах Гомера в
міфологічному вигляді світ постає як єдина родова громада на чолі з Зевсом.

Адже покоління героїв ведуть свій рід від Зевса (недарма він іменується у
Гомера «батьком людей і богів») або його родичів, тому боги стурбовані
долею героїв, а смертні люди з зітханнями і благаннями звертаються до своїх
безсмертним покровителям.

4.Суспільство богів, його відмінність від суспільства людей

Суспільство богів не значно відрізняється від суспільства людей на прикладі

поеми «Іліада». Боги так само як люди б'ються (Афіна б'ється з Афродітою,
кидає каміння в Ареса), сваряться (Афіна, Гера, Афродіта, Артеміда на поле
бою), ревнують, обманюють один одного, їм чужі моральні норми, і в усьому
вони вважаються лише зі своїми примхами. Зрідка боги з'являються в своєму
давньому зооморфні вигляді, як, наприклад, перетворилася на птаха Афіна.
Зазвичай же боги антропоморфні та наділені людськими якостями і
пороками, але в масштабах незрівнянно великих в порівнянні з людськими.

5. Народні ідеали поем Гомера: використання ним усіх прийомів народної

творчості, гуманізм, об'єктивність у зображенні подій, засудження
жорстокості, постійні згадки про мирне життя;

У поемі втілений образ античного ідеалу воїна-героя. У Ахілла цілісний і

благородний характер, який уособлює справжню доблесть, як її розуміли тоді
греки. Для Ахілла немає нічого вище, ніж борг і честь. Він готовий помститися
за смерть свого друга, пожертвувавши власним життям.
А також за образ воїна-героя можна взяти Гектора.  Хоробрість і мужність
цього героя є результатом переважаючою в його свідомості доброї волі.
Йому знайоме почуття страху, як і будь-якого іншого воителю. Однак,
незважаючи на це, Гектор навчився виявляти хоробрість у боях, перемагати
боягузтво. Він з сумом у серці залишає своїх батьків, сина і дружину, так як
вірний своєму обов'язку – захисту міста Трої. Гектор позбавлений допомоги
богів, тому змушений віддати власне життя за своє місто. Він також
зображений людяним – жодного разу він не дорікає Олену, прощає свого
брата. Гектор не відчуває до них ненависті, незважаючи на те, що саме вони
були винуватцями вибуху Троянської війни. У словах героя немає нехтування
іншими людьми, він не висловлює свою перевагу.

Один з найчарівніших головних героїв «Іліади» - це старець Нестор, який

любить постійно згадувати роки своєї молодості, давати свої настанови юним
воїнам. Також привабливий і Аякс, який своєю хоробрістю і силою
перевершує всіх, крім Ахілла. Викликає захоплення і Патрокл, найближчий
друг Ахілла, який був вихований з ним під одним дахом. Здійснюючи свої
подвиги, він надто захопився мрією захопити Трою і загинув від нещадної
руки Гектора. Старий троянський правитель по імені Пріам не є головним
героєм «Іліади» Гомера, проте володіє привабливими рисами. Він –
справжній патріарх, який оточений численним сімейством. Постарівши,
Пріам поступається право командувати військом своєму синові, Гектору. Від
імені всього свого народу старець приносить жертви богам. Пріама
відрізняють такі риси характеру, як м'якість, ввічливість. Він добре ставиться
навіть до Єлени, яку всі ненавидять.

6.Особливості майстерності Гомера: повільність розповіді, застосування

прийомів ретардації, епічний простір, деталізація і наочність, закон
хронологічної несумісності, прості й поширені порівняння, повторення й
типові місця, епічні формули, промови, наявність драматичних і комічних
елементів;

Найвидатнішим новаторством Гомера, яке й надає йому статусу творця всієї

європейської літератури, є принцип синекдохи (частина натомість цілого),
взятий ним за основу сюжетопобудови «Іліади» та «Одіссеї», — не всі десять
років Троянської війни (як це передбачалося міфом), а всього лише 51 день,
та й то з них повно висвітлені події дев’яти днів. Така концентрованість дії
дала можливість Гомеру створити «оптимальні» об’єми, які, з одного боку,
створюють враження епічного розмаху, а з другого — не перевищують
розмірів середнього європейського роману. Випередив Гомер і ту традицію
прози XX ст., яка спонукає романістів обмежувати дію великих романів
одним чи декількома днями.
В «Іліаді» виявляється — в межах богатирського міфологічного епосу — і база
майбутнього воєнно-історичного роману, тобто сцени воєнних рад у ставці
Агамемнона з обговоренням найближчих і далеких перспектив кампанії,
чвари поміж воєначальниками (сварка Ахілла з Агамемноном), діяльність
розвідки (пісня 10 «Долонія»), «натуралізм» батальних сцен із їхніми кров’ю,
болотом, понівеченими трупами, всім тим, що буде розвинуто згодом у
творчості Вольтера, Стендаля, В. Теккерея, Л. Толстого, Е. Хемінґвея.
Є в поемах і ліризм — знаменита сцена прощання Гектора з Андромахою.
Основа поетики Гомера — це гекзаметр (шести-мірник), або, кажучи інакше,
шестистопний дактиль.
Особливо пластично майстерність Гомера проявилася у змалюванні
«навдивовижу виразних, живих і прекрасних характерів Ахіллеса, Гектора,
Пріама, Одіссея» та інших героїв першого плану (Л. Толстой). Усім цим
образам притаманна певна стандартність, монументальність, вони наче
«окуті» неспішно розміреними ритмами гекзаметру, герої проходять перед
нами наче в уповільненій кінозйомці. Але ця велична неспішність не заважає
і вияву динаміки почуттів, вчинків. 

7. Пізнавальне значення гомерівських поем; Гомер і подальший розвиток

античної літератури.

Поеми Гомера «Іліада», «Одіссея» належать до найвеличніших досягнень

людського генія, до перших зафіксованих творінь давньогрецької літератури.
Описуючи конкретні події Троянської війни, поет створює, живу картину
життя Давньої Греції.
Подвиги героїв битви і загибель на полі бою, воєнна хитрість не були чимось
незвичайним у ті часи, коли без війни не минало й дня. За стародавніми
звичаями кожний юнак племені мав тільки одну життєву мету —служити
інтересам свого роду. Тим більше це стосувалося царя, тобто вождя роду.
Особистих інтересів, окремих від інтересів роду, у людини не було і не могло
бути. Життя поза родом втрачало для людини сенс. Саме родовими
інтересами живуть Ахілл і Гектор —герої поеми «Іліада».
Велике значення у відображенні життя давніх греків має опис щита Ахілла.
Щит героя мав круглу форму. В центрі —небо із зірками, сонцем, місяцем. Це
свідчить про знання греків щодо будови Всесвіту. Опис щита передає заняття,
побут та звичаї давніх греків: тут сцени миру і війни, сівба і збір урожаю,
праця і свято, весілля і похорон. Ці сцени чергуються за принципом
протиставлення, символізують певний закон, що панує в житті. Гомер
промовляє мовою контрастів, бо щит з домінуючим мотивом народної праці
—в руках Ахілла, грізного воїна.
Гомер майстерно описує не тільки речі, а й трудові процеси. Славетний щит
Ахілла (в «Іліаді») він описує не як готову річ, а як процес його виготовлення
богом-ковалем Гефестом. З глибоким знанням справи розповідає Гомер про
виготовлення сиру кіклопом.
З поем Гомера можна також почерпнути знання з військової та морської
справи греків, їхньої тактики облоги, оборони. Поеми також небагато, але
точно, розповідають про життя в містах та селах, суспільні відносини греків,
зокрема, громадян полісів, їхні інтереси, звичаї. Наприклад, згаданий звичай
громадянам збиратися на головному майдані полісу.
Поет розповів також про народні звичаї греків, обряди, розваги: танці,
весілля. Багато уваги в «Іліаді», наприклад, приділено обряду поховання, і
віруванням, які були пов`язані з ним. Коли Ахілл вбиває Гектора, то батько
Гектора, троянський цар Пріам, просить тіло для поховання. Не поховати
людину для стародавніх греків було блюзнірством, тому що вони вірили, що
такий небіжчик не знайде собі місця. Лишити людину непохованою було
найвищою карою, навіть більше за смерть. Дуже детально описані обряди
самого поховання, похоронного вогнища та інше.
Таким чином, гомерівський епос має пізнавальне значення, і його вважають
енциклопедією життя давніх греків, бо в ньому змальоване їхнє житія,
фрагменти побуту, уявлення про світ, моральні закони та звичаї.

Питання для самостійної роботи

1. Яка історична та міфологічна основа гомерівського епосу?

Історичність Троянської війни підтверджується матеріалами археологічних

розкопок, які доводять факт існування міста Трої, що було зруйноване,
можливо, наприкінці XIII ст. до н. е.
Протягом тривалого часу вважалося, що Троянська війна і сама Троя — це
вигадка. Цьому зокрема сприяло й те, що в Іліаді й Одіссеї наявні два світи —
реальний та ірреальний: світ людей і світ богів. Лише завдяки
розкопкам Генріха Шлімана було доведено, що Троя існувала. Генріх Шліман
розкопав Трою і це стало сенсацією.  Дешифровані хетські написи також
свідчать про існування могутньої ахейської держави в 13 столітті і навіть
містять низку імен, до сих пір відомих лише з давньогрецького епосу.
Міфологічною основою гомерівського епосу є Троянський цикл міфів, який
оповідає про міфологічну історію Троянської війни, приводом до якої стало
викрадення Парісом, сином троянського царя Пріама, прекрасної Єлени,
дружини царя Спарти Менелая.

2. Які основні ідеї та теми відбилися в поемах "батька поетів"?

Темою «Іліади» був гнів Ахілла та його наслідки, а ідеєю- осуд війни,
оспівування героїзму, миру, материнської та батьківської любові.

3. Які відмінності Ви бачите у композиції обох поем?

«Іліада» та «Одіссея» розповідають про дві події, які ми можемо вважати

пов’язаними: «Іліада» розповідає про 51 день останнього року Троянської
війни, тоді як «Одісея» розповідає про пригоди Одіссея, царя Ітаки, який брав
участь у війні Трой, архітектор обману коня, який всіляко намагається
повернутися на батьківщину. Обидві поеми розділені на 24 книги дактилічних
гексаметрів, але цю установку надали александрійські філологи, які
присвоїли кожній книзі букви грецького алфавіту, великі регістри Іліади та
малі для Одіссеї.

Дві гомерівські поеми, ймовірно, датуються дев'ятим (або восьмим)

століттям, але народжувалися як усні розповіді, то приймаючи з часом певну
органічну природу. Усна природа двох віршів видно з наявності численних
формул, груп слів, які повторюються в тексті, які служать для того, щоб
розповідь, передана в усній формі, краще запам'ятовувалась. У 6 столітті
вони офіційно мали письмову форму титаном Афін Пісістрато.

Відмінностей між "Іліадою" та "Одіссеєю" багато, але ми намагаємося

виділити основні. Перш за все двох головних героїв: Ахілл, головний герой
"Іліади", - класичний красен і доблесний герой, єдиною метою якого є вбити
ворогів, а потім отримати славу та спогад серед нащадків.
Його почуття - гнів, обурення, помста, спрага перемоги. Натомість головний
герой «Одіссеї» Одіссей (Улісс у перекладі з латини), звичайно, не такий
гарний і русявий, як Ахілл і не є військовою машиною: його основними
якостями є хитрість, цікавість, оточена ностальгією та бажанням побачити
свою Батьківщину та близьких людей.

Також в «Одісеї» наявно більше казкових та фантастичних елементів, в

«Іліаді» зображена війна, в «Одісеї»- подорож по морю. «Іліада» створена за
принципом «зернина». Не прочитавши попередню пісню, не зрозумієш
наступну. А от «Одісея» подібна до серіала, де кожна серія самодостатня.

4. Які жанрові елементи домінують в "Іліаді"?

За жанром «Іліаду» можна вважати епічною поемою або епопеєю-  великий

художній твір, що відзначається широтою охоплення подій і глибиною
проникнення в дійсність.

5.Які головні персонажі "Іліади" з людей і богів?

Ахейці

Агамемнон — правитель Мікен.
Ахілл (або Ахіллес) — правитель мірмідонян.
Одіссей — правитель Ітаки, герой Одіссеї.
Аякс Теламонід — син саламінського володаря Теламона, полководець
Ахілла.
Менелай — правитель Спарти, чоловік Єлени.
Діомед — правитель Аргоса.
Аякс Оїлід — син володаря локрів Оїлея, полководець Ахілла.

Чоловіки Трої

Гектор — син царя Пріама.

Еней — син Анхіса та Афродіти.
Деїфоб — син Пріама та Гекуби.
Паріс — син царя Пріама, викрадач Єлени.
Пріам — правитель Трої.
Полідамант — полководець, товариш Гектора.
Агенор — син Антенора, полководець.
Долон — рядовий троянець, за обіцяну винагороду вночі перейшов до
табору ахейців, де був убитий Одіссеєм та Діомедом.
Антенор — радник царя Пріама.
Полідор — наймолодший син Пріама.

Жінки Трої

Гекуба — дружина царя Пріама.

Єлена — дружина Менелая, викрадена Парісом.
Андромаха — дружина Гектора.
Кассандра — дочка Пріама.
Олімпійські боги

У поемі боги Олімпу втручаються у перебіг подій, маніпулюють героями. Усі

вони, крім Зевса, самі беруть безпосередню участь у бою.

Зевс
Гера
Артеміда
Аполлон
Афродита
Аїд
Афіна
Арес
Гермес
Посейдон
Німфи та інші божества
Ерида
Ірида
Фетіда
Прометей

7. У чому полягає роль богів в обох поемах?

Божественне втручання відіграло важливу ролі в ході війни. Доля героїв поем
певним чином залежить від активного втручання богів у перебіг подій. Уже
на самому податку «Іліади» численні втрати греків, які сталися через сварку
Ахілла з Агамемноном, пояснюються волею Зевса. Успішний наступ троянців
стає можливим не тільки через відсутність Ахілла, а завдяки бажанню Зевса.
Ахілл перемагає Гектора у двобої тому що перед битвою Зевс на своїх терезах
«з'ясував» волю долі; чаша з жеребом Гектора опустилася вниз (до Аїду) і це
слугує вказівкою, що доля Гектора вирішена.
Якби не втручання богів, війна могла б закінчитися швидше, адже вони
допомагали не давали загинути своїм фаворитам. Героям гомерівських поем
допомагають олімпійські боги, бо Олімп і земля живуть в єднанні. У поемах
Гомера в міфологічному вигляді світ постає як єдина родова громада на чолі
з Зевсом.
Адже покоління героїв ведуть свій рід від Зевса (недарма він іменується у
Гомера «батьком людей і богів») або його родичів, тому боги стурбовані
долею героїв, а смертні люди з зітханнями і благаннями звертаються до своїх
безсмертним покровителям.

8. Хто з богів підтримує троянців?

Афродіта, Ерей, Артеміда, Аполлон.

9. Яким чином у гомерівських поемах відбилися картини суспільного

життя?
Епос Гомера давно став одним з джерел вивчення історії, побуту та традицій
Стародавньої Греції.
З поем Гомера можна почерпнути знання з військової та морської справи
греків, їхньої тактики облоги, оборони. Поеми також небагато, але точно,
розповідають про життя в містах та селах, суспільні відносини греків,
зокрема, громадян полісів, їхні інтереси, звичаї.
Поет розповів також про народні звичаї греків, обряди, розваги: танці,
весілля. Багато уваги в “Іліаді”,
наприклад, приділено обряду поховання, і віруванням, які були пов’язані з
ним. Коли Ахілл вбиває Гектора, то батько Гектора, троянський цар Пріам,
просить тіло для поховання. Не поховати людину для стародавніх греків було
блюзнірством, тому що вони вірили, що такий небіжчик не знайде собі місця.
Лишити людину непохованою було найвищою карою, навіть більше за
смерть. Дуже детально описані обряди самого поховання, похоронного
вогнища та інше.
Моральні установи та світосприйняття стародавніх греків відображені в
поемах. Ці люди вірили у втручання богів в їхнє життя, дотримувалися
вірності своєму полісу та понад усе цінували звитягу та мужність.

10. У чому виявляється ідеалізація образів героїв поем Гомера та їхні

особливості?
У «Іліаді» ідеалізовано образи Ахілла та Гектора.

У Ахілла цілісний і благородний характер, який уособлює справжню

доблесть, як її розуміли тоді греки. Для Ахілла немає нічого вище, ніж борг і
честь. Він готовий помститися за смерть свого друга, пожертвувавши власним
життям.

А також за образ воїна-героя можна взяти Гектора.  Хоробрість і мужність

цього героя є результатом переважаючою в його свідомості доброї волі.
Йому знайоме почуття страху, як і будь-якого іншого воителю. Однак,
незважаючи на це, Гектор навчився виявляти хоробрість у боях, перемагати
боягузтво. Він з сумом у серці залишає своїх батьків, сина і дружину, так як
вірний своєму обов'язку – захисту міста Трої. Гектор позбавлений допомоги
богів, тому змушений віддати власне життя за своє місто. Він також
зображений людяним – жодного разу він не дорікає Олену, прощає свого
брата. Гектор не відчуває до них ненависті, незважаючи на те, що саме вони
були винуватцями вибуху Троянської війни. У словах героя немає нехтування
іншими людьми, він не висловлює свою перевагу.

Один з найчарівніших головних героїв «Іліади» - це старець Нестор, який

любить постійно згадувати роки своєї молодості, давати свої настанови юним
воїнам. Також привабливий і Аякс, який своєю хоробрістю і силою
перевершує всіх, крім Ахілла. Викликає захоплення і Патрокл, найближчий
друг Ахілла, який був вихований з ним під одним дахом. Здійснюючи свої
подвиги, він надто захопився мрією захопити Трою і загинув від нещадної
руки Гектора. Старий троянський правитель по імені Пріам не є головним
героєм «Іліади» Гомера, проте володіє привабливими рисами. Він –
справжній патріарх, який оточений численним сімейством. Постарівши,
Пріам поступається право командувати військом своєму синові, Гектору. Від
імені всього свого народу старець приносить жертви богам. Пріама
відрізняють такі риси характеру, як м'якість, ввічливість. Він добре ставиться
навіть до Єлени, яку всі ненавидять.

11. У чому виявляється відмінність суспільства богів у поемах Гомера від

суспільства людей?

Суспільство богів не значно відрізняється від суспільства людей на прикладі

поеми «Іліада». Боги так само як люди б'ються (Афіна б'ється з Афродітою,
кидає каміння в Ареса), сваряться (Афіна, Гера, Афродіта, Артеміда на поле
бою), ревнують, обманюють один одного, їм чужі моральні норми, і в усьому
вони вважаються лише зі своїми примхами. Зрідка боги з'являються в своєму
давньому зооморфні вигляді, як, наприклад, перетворилася на птаха Афіна.
Зазвичай же боги антропоморфні та наділені людськими пристрастями і
пороками, але в масштабах незрівнянно великих в порівнянні з людськими.

12.У чому, на Вашу думку, виявляється особливості майстерності Гомера?

Найвидатнішим новаторством Гомера, яке й надає йому статусу творця всієї

європейської літератури, є принцип синекдохи (частина натомість цілого),
взятий ним за основу сюжетопобудови «Іліади» та «Одіссеї», — не всі десять
років Троянської війни (як це передбачалося міфом), а всього лише 51 день,
та й то з них повно висвітлені події дев’яти днів; не десять років повернення
Одіссея, а всього 40 днів, з-поміж яких сповнені важливих подій, знову ж
таки, дев’ять днів. Така концентрованість дії дала можливість Гомеру
створити «оптимальні» об’єми, які, з одного боку, створюють враження
епічного розмаху, а з другого — не перевищують розмірів середнього
європейського роману. Випередив Гомер і ту традицію прози XX ст., яка
спонукає романістів обмежувати дію великих романів одним чи декількома
днями.
В «Іліаді» виявляється — в межах богатирського міфологічного епосу — і база
майбутнього воєнно-історичного роману, тобто сцени воєнних рад у ставці
Агамемнона з обговоренням найближчих і далеких перспектив кампанії,
чвари поміж воєначальниками (сварка Ахілла з Агамемноном), діяльність
розвідки (пісня 10 «Долонія»), «натуралізм» батальних сцен із їхніми кров’ю,
болотом, понівеченими трупами, всім тим, що буде розвинуто згодом у
творчості Вольтера, Стендаля, В. Теккерея, Л. Толстого, Е. Хемінґвея.
Є в поемах і ліризм — знаменита сцена прощання Гектора з Андромахою.
Основа поетики Гомера — це гекзаметр (шести-мірник), або, кажучи інакше,
шестистопний дактиль.
Особливо пластично майстерність Гомера проявилася у змалюванні
«навдивовижу виразних, живих і прекрасних характерів Ахіллеса, Гектора,
Пріама, Одіссея» та інших героїв першого плану (Л. Толстой). Усім цим
образам притаманна певна стандартність, монументальність, вони наче
«окуті» неспішно розміреними ритмами гекзаметру, герої проходять перед
нами наче в уповільненій кінозйомці. Але ця велична неспішність не заважає
і вияву динаміки почуттів, вчинків. 
13.У чому полягає вплив Гомера - "батька поетів" - на подальший розвиток
античної літератури?

Уся культура давніх греків, цього надзвичайно обдарованого народу, сягає

своїм корінням благодатного підгрунтя гомерівського епосу. На цьому
підгрунті розвинулась грецька лірика, яку вінчає ім’я дивної поетеси Сапфо.
Уславлений поет древності, “батько трагедії” Есхіл сказав, що усі його твори –
це лише крихти з розкішного столу Гомера.
На глибокому гуманізмі Гомера вихований і “батько комедії” Арістофан,
ненависник війни, пристрасний поборник миру. З гомерівських поем
живились життєвою мудрістю перші грецькі філософи. Ті, хто уславився
красномовністю, знаходили у них блискучі взірці ораторського мистецтва.
Дух Гомера, його чітке і разом з тим поетичне бачення світу втілені і в
грецькій скульптурі. “Іліада”,. в якій Гомер кількома геніальними штрихами
малює образ повелителя богів, надихала великого Фідія у його праці над
уславленою скульптурою Зевса Олімпійця. Гомер – глибоко народний поет.
Його епос, у якому звучать різні діалекти грецької мови, був для греків
істинно “золотою книгою”; у ньому вони вбачали відображення свого
героїчного минулого, через нього усвідомлювали історичну єдність своєї
культури.
З часом учнями Гомера стали й римляни. Лівій Ан дронік, полонений грек, у
ІІІ ст. до н. е. переклав лати ною “Одіссею”. Вона була для римлянських учнів
абеткою, і джерелом найвищої мудрості. Наслідуючі Гомера, Вергілій
створює знамениту “Енеїду” національний римський епос.
Очима Гомера дивитьст на світ Горацій – зачинатель римської лірики. “Всі ми
беремо натхнення із спільного джерела”, – сказав пр: епос Гомера римський
поет Овідій, автор “Метаморфоз” – “золотої легенди” античності.
Словам Овідія близько двох тисяч років, але і” можна повторювати і сьогодні;
адже без того підгрунтя, що було закладене Грецією і Римом, не було б і
сучасної Європи. Європа в особі видатних представники доби Відродження
прийняла Гомера з почестями. Великий італійський поет Петрарка, якому у
1360 році пощастило придбати рукописний текст Гомера, притиснувши його
до грудей, скрикнув: “О великий муже, з якою радістю я послухав би тебе!”

14. Які переклади творів Гомера Вам відомі?

Українські діячі культури й літератури вважали за необхідне дати змогу

народові читати найкращі твори світового мистецтва рідною мовою. Над
перекладами «Одіссеї» Гомера працювали Пантелеймон Куліш і Олександр
Потебня. Леся Українка переклала третю і початок четвертої пісні «Одіссеї».
Іван Франко переклав та опублікував уривок з «Одіссеї».
Перший повний переклад «Одіссеї» віршованим розміром оригіналу
здійснив відомий український поет, композитор і громадський діяч Петро
Ніщинський, який підписував свої твори псевдонімом Петро Байда: 1889 р. у
Львові вийшли друком перша — дванадцята пісні «Одіссеї», 1892 р. — з
тринадцятої по двадцять четверту.
Поеми «Іліада» та «Одіссея» вважаються вершиною світового героїчного
епосу. Вплив творів Гомера на розвиток світового літературного процесу
важко переоцінити. Згадаймо, наприклад, що «Енеїду» римлянина Вергілія
написано під впливом «Іліади» та «Одіссеї», а відтак перший твір нової
української літератури — «Енеїда» Івана Котляревського —
літературне відлуння поем видатного грека.
Вагомим надбанням української культури ХХ ст. став новий переклад
«Іліади» та «Одіссеї», що його здійснив розміром оригіналу відомий
український учений, композитор і поет-перекладач Микола Хомичевський
(1897-1983), псевдонім — Борис Тен від давньогрецької назви Дніпра
Бористен. На думку фахівців, цей переклад відповідає всім вимогам
сучасного гомерознавства і вирізняється високою поетичною майстерністю.
Багаторічна подвижницька перекладацька праця Бориса Тена здобула
визнання широкої громадськості. Перекладача було нагороджено премією
імені Максима Рильського.