Семінарське заняття №3

1. Доля, фатум та свобода волі людини як основні мотиви епічної поеми,

взаємопов’язаність світу богів та світу людей в «Іліаді».

Доля героїв визначена наперед, у кожного є своя місія, своє призначення, яке
необхідно виконати. І, як би того не хотілося, від долі втекти неможливо.
Аби це підтвердити, можна навести два приклади із поеми «Іліада». Перший
– це коли Парісу пророкували (зокрема, Кассандра, Нерей та Гелен), що саме
він стане причиною падіння Трої та загине сам. І, як можемо бачити, все так і
сталося: Паріс викрадає прекрасну Єлену, що стає приводом для розгортання
війни між греками й троянцями, яка в свою чергу призвела до повалення
Іліону. А Паріс, як йому і віщували, помирає наприкінці війни від стріли,
запущеної Філоклетом з Гераклового лука.
Другий приклад – це передбачення для Ахілла. Його матері, Фетіді,
говорили, що її син загине в ході великої війни та прославиться як могутній
воїн. Як будь-яка матір, вона бажала, щоб Ахілл прожив спокійне довге
життя, тож з дитинства купала його в річці Стікс, натирала амброзією та
клала в піч Гефеста, аби його тіло було невразливим до зброї, переховувала в
палаці царя Лікомеда, але все це виявилося марним. Ахілл, як йому і
судилося, все ж опиняється на війні та помирає на полі бою, отримавши при
цьому безмежну славу.
Отож, можемо зробити висновок, що доля є невідворотною, а втекти від
фатуму неможливо.
Якщо говорити про світ богів та світ людей, то варто сказати, що вони тісно
пов’язані та не існують окремо, а скоріше доповнюють один одного. Якщо
розглядати як приклад поему «Іліада», то тут ця взаємопов’язаність
прослідковується в тому, що, по-перше, вся ця війна в цілому була
запланована Зевсом як спосіб зменшити людський рід після прохання його
дружини Гери, яка була переобтяжена великим людським населенням, а по-
друге, боги постійно втручаються в хід подій Троянської війни, яка
відбувається на землі. Як приклад, можна навести такі епізоди:
- Афіна допомагає Діомеду зцілитися, коли того поранили списом в
плече
- Зевс кидав жереби, аби визначити, кому з героїв – Гектору чи Ахіллу –
залишитися в живих, і пощастило Ахіллу
- Гефест виковує для Ахілла озброєння
- Афіна, аби переконати Гектора вийти на поєдинок з Ахіллом, з’явилася
в образі Дейфоба, брата Гектора
Неодноразові втручання богів, так чи інакше, досить сильно впливали на
перебіг подій війни.
На додачу, дуже добре передає пов’язаність людського світу та світу богів
щит Ахілла. На ньому зображена вся світобудова: від Неба зверху до Океану
внизу, а між ними – людський світ: місто в стані війни та в стані миру та
побутові сцени. Щит, викуваний Гефестом, демонструє нерозривність двох
світів.

2. Особливості конфлікту в «Іліаді».Гібристичність героїв «Іліади».

В «Іліаді» чітко розкривається конфлікт індивідуального та общинного

начал. Перед Гектором та Ахіллом постає важкий вибір. Ахілл через свій гнів
на Агамемнона полишає війну, тобто ставить особистий конфлікт вище, ніж
долю власної общини. В результаті, його народ починає потерпати від
постійних поразок, а також гине найкращий друг, Патрокл. Це змушує
Ахілла задуматися та все ж таки повернутися на війну, аби відстояти долю
своєї общини та виконати громадянський обов’язок. У випадку Гектора
доводиться обирати між тим, щоб залишитися із сім’єю, дружиною
Андромахою та сином, чи вийти на поєдинок з Ахіллом та вистояти його,
захищаючи власний народ. Гектор розуміє, що громадянський обов’язок є
набагато важливішим, що він має подавати приклад і своєму сину, і цілому
народу, тож прощається з сім’єю та виходить на герць із Ахіллом, розуміючи,
що загине на полі бою, але ця смерть буде благородною:
“Все це й мене непокоїть, дружино. Та сором страшенний
Був би мені від троян і троянок у довгім одінні,
Як боягузом я став би далеко від бою ховатись.
Та не дозволить і дух мій цього, бо давно вже навчився
Доблесним бути я завжди та битися в лавах передніх,
Батькові свому й собі голосну добуваючи славу”.

Гібрис – це вияв непокори, зухвала поведінка.

Першим прикладом гібрису є епізод, коли Ахілл гнівається на Агамемнона та
відділяється від общини, відмовляючись підкоритися очільнику ахейців чи
вгамувати власний гнів. За прояв непокори Ахіллу довелося розплатитися
ціною смерті Патрокла, свого найкращого друга.
Наступний епізод, який показує гібристичність, це момент, коли Діомед
ранить у руку богиню Афродіту. Така поведінка вважається неймовірно
зухвалою, адже Діомед – смертний, а Афродіта – богиня, наділена
безсмертям. Після цього Афродіта поскаржилася могутньому богу Зевсу.
Ще один приклад гібристичної поведінки – це епізод, коли Ахілл прив’язав
уже мертве тіло Гектора до колісниці та волочив його по землі. Цей вчинок
можна назвати зухвальством, приниженням та неповагою, адже Ахілл
волочив труп Гектора привселюдно, та ще й навколо могили Патрокла, за що
на нього гнівалися всі боги, зокрема і Зевс.

Митрофанова Марія
Французька філологія, 1 група