Роман Гюстава Флобера «Пані Боварі»:

художньо-стильові особливості

План заняття:

1. Специфіка реалізму у творчості Флобера. Прихована полеміка із бальзаківським методом.

Концепція «безособового» роману.

Змінюється також і авторська позиція в літературних творах стосовно навколишнього світу: якщо
раніше письменники відчували «пульс життя», пильно стежили й реагували на всі його зміни, то
тепер митці намагались відсторонитись від сучасної дійсності. Г. Флобер розробив свій
«об’єктивний метод», особливість якого полягала в тому, що автор уподібнювався до вченого-
природознавця, який робить експеримент. Заперечуючи суб’єктивізм романтиків, Г. Флобер
вважав, що автор спостерігає й аналізує з якоїсь вищої абсолютної точки зору, «він — як Бог у
світобудові: всюди і ніде». Г. Флобер свій роман «Пані Боварі» називав аналітичним, тому що в
першу чергу він досліджував повсякденне життя французької провінції в усіх його подробицях
та дрібницях.

Тема втрачених ілюзій — класична для французької літератури XIX ст. Флоберівські «Пані Боварі» і
«Виховання почуттів» неодмінно викликають у пам’яті читача «втрачені ілюзії» Оноре де
Бальзака. Однак у тлумаченні цієї теми двома видатними французькими реалістами є суттєві
відмінності. Якщо герої Бальзака виявляють шалену енергію, нестримні пристрасті у своєму
прагненні розбагатіти, прославитися, піднятися на верхній щабель соціальних сходинок, то
персонажі Флобера охоплені «тугою», «зневірою» (як, наприклад, Фредерік Моро з роману
«Виховання почуттів») або романтичним наслідуванням, неприродністю і навіть вульгарністю
«бульварної романтики» (саме вона визначає трагедію Емми Боварі).

Отже, втрата ілюзій для героїв Флобера — не результат їхньої боротьби за щастя, а початок сірого
існування з вантажем втрачених ілюзій. У романах Флобера ці ілюзії — найважливіші вихідні
характеристики його героїв, і полягають вони навіть не в їхній історії, а в передісторії. Більше
того, вони є сутністю передісторії самого Гюстава Флобера, перші літературні спроби якого були
відзначені романтичним песимізмом, культом мистецтва та обраної особистості.

Назвавши роман іменем головної героїні, письменник додав підзаголовок «Провінційні звичаї»,
тому що історія Емми Боварі подається на широкому тлі французького життя 40-х рр. ХІХ століття.
Час героїв Стендаля і Бальзака закінчився, виборовши своє місце в житті, вони перетворились на
обмежених і самозадоволених обивателів, а вся Франція — на суцільну провінцію. Флобер писав
в листі другу: «Невже ви думаєте, що мене не нудить, так само як і вас, від цієї мерзенної
дійсності? Якби ви більше знали мене, то зрозуміли б, що буденне життя мені ненависне.
Особисто я завжди намагався як можна далі від нього піти, але на цей раз, єдиний раз, захотів
зануритись в нього з естетичної точки зору».

Заклик «збагнути епоху» Флобер сприйняв як заповіт, залишений Бальзаком новому поколінню
письменників- реалістів. «З античністю покінчено, із середньовіччям покінчено також.
Залишається сучасність», — тепер Флобер бачить своє завдання як митця в служінні правді. Але
як досягти правди в художньому творі? І знаходить відповідь: письменник-реаліст мусить
створювати художній світ, спираючись на дійсність, яка оточує його «безпосередньо». Проте,
зіткнувшись з цією дійсністю, Флобер остаточно розчарувався у ній, назвавши її для себе світом
«кольору плісняви».
З презирством ставлячись до буржуазної дійсності свого часу, Флобер-митець дійшов
парадоксального висновку: якщо ти змушений писати про те, що глибоко зневажаєш,
залишається одне — «намагатися гарно писати».

З образом головної героїні пов’язують виникнення терміну боварізм, що означає намагання

прожити ілюзорне життя. Але письменник уникає своєї оцінки героїні. Він навіть шокував
сучасників своїм висловленням «Емма Боварі — це я!». Йшлось, звичайно, не про вчинки Боварі, а
про її неприйняття буденного життя, посередності, сірості, яка опанувала в навколишньому
середовищі. І опирається такому життю серед всіх героїв роману тільки вона.

Безособовий роман

Флобер розробив цілу систему способів досягнення безособовості в літературі:

– перевтілення (потрібно зусиллям волі перенестися на точку зору персонажа, дивлячись на світ
очами персонажа, не своїми очами, тобто романтик егоцентричний, він іде усередину себе, а
об'єктивний письменник виходить за межі себе);

– відмова від авторського коментарю (романіст не має права виражати свою власну думку,
давати оцінку). Все ж дуже лаконічно, дуже приховано оцінність у Флобера є;

– відмова від натхнення як джерела творчості. Джерело творчості – наукове вивчення предмета.
Для «Пані Боварі» Флобер простудіював гору медичної літератури.

– відмова від особистих пристрастей при виборі сюжету або предмету, тому що все у світі
містить, несе на собі відбиток об'єктивного закону;

– драматургія оповідання. Драматизація – це така організація оповідання, що звільняє автора від

прямої оцінки. Це не оповідання про подію, а показ його (подія, у якій право голосу мають тільки
герої).

Найвідоміший і найкращий роман Флобера “Пані Боварі” має всі ознаки “об’єктивного” стилю
письменника: розгорнуту експозицію характерів і подій, детальне зображення предметного,
матеріального ряду і фону, художні деталі у функції лейтмотивів і символів, психологізм,
переважною формою якого є невласне-пряма мова, подвійну характеристику героїв, поєднання
буденної тематики з романтичною уявою, використання наукового і професійного дискурсу,
паралелізм сюжету і конфлікту.

Хоча Г. Флобер завжди прагнув точності і зробив це основним принципом своєї творчості, він
уникав прямої реалістичності, його завданням було типізувати, узагальнити життєві явища, тому
він і уникає відомих достовірних сюжетів, бо гадає, що вони будуть заважати сприйняттю твору.
“Те, про що розповідається у “Пані Боварі”, ніколи не траплялося в дійсності. Ця історія
цілком вигадана; я не відображував у ній ані моїх почуттів, ані мого життя. Ілюзія виникає
саме завдяки безособовості твору”, – писав митець. Головне для Г. Флобера – типізувати, що
випливає з об’єктивного спостереження за дійсністю, в цьому він убачав достовірність. Г. Флобер
нічого не запозичував для сюжету твору, як раніше, зі свого життя, але при цьому відомий вислів
митця: “Емма Боварі – це я”. Ця фраза не суперечить “безособовості” твору, об’єктивному методу
письменника. Образ мадам Боварі став результатом об’єктивного самоспостереження, Флобер
сам себе спостерігав як митець і як дослідник, і ці матеріали самоаналізу знайшли відбиток у творі.
“Що стосується кохання, то це був головний предмет роздумів усього мого життя. Те, що мені
залишалося від чистого мистецтва, від ремесла самого по собі, я віддавав цьому питанню; і серце,
яке я вивчав, було моє власне серце. Скільки разів у найкращі миті я відчував холод скальпеля, що
проникав у моє тіло! “Боварі”… стане в цьому смислі межею мого психологічного пізнання”.
2. Флобер як «художник переходу»: самобутність авторської манери письма. Риси натуралізму в
творчому методі Флобера.

Сам Флобер переживав глибоку внутрішню драму. За уявною простотою художнього світу,
створеного ним у романах, чітко вимальовується трагедія невдалої спроби втечі письменника і
його героїв від сучасності. Митець жив і творив ніби у двох вимірах: теперішньому і минулому. І
якщо теперішньому він міг протиставити минуле, то передбачити майбутнє не міг. Замкненість у
цих двох вимірах (у світі «кольору плісняви» і в світі «глибокої сині поезії») й зумовила своєрідність
творчої манери Флобера.

Світ «кольору плісняви». До історії та сучасної йому французької дійсності Флобер ставився
надзвичайно песимістично. Він був упевнений, що «найвагоміше в історії — це маленька людська
частина (може, три-чотири сотні людей на століття)... Вони і створили все». «Нижню частину
соціального тіла», тобто народ, він сприймав з недовірою і не визнавав його здатним до творчої
діяльності. На його думку, історія рухається замкненим колом, змінюючи тільки свої зовнішні
форми і залишаючи такою самою внутрішню суть. Звідси висновок: революція — це марна трата
внутрішніх сил і енергії народу. Тому й політику він відверто ігнорував. Усе буржуазне викликало у
нього роздратування й відразу; в «буржуазності» він вбачав не класову, а антидуховну категорію,
характеризуючи цим поняттям тупість, обмеженість і безкультурність сучасного йому суспільства.

Зневага до світу «кольору плісняви» переростає у письменника в ненависть до всієї цивілізації

загалом. Цьому світові він протиставляє мистецтво. Разом з тим культ мистецтва не був для
письменника засобом втечі від дійсності. Швидше навпаки: з допомогою мистецтва він
досліджував дійсність, проникаючи в найпотаємніші її куточки і, відштовхуючись від неї,
створював свою художню модель цієї дійсності. Тому саме світ «кольору плісняви», побачений і
зображений Флобером, приніс йому світову славу.

Натуралізм. Свій роман «Пані Боварі» Флобер називав «аналітичним». Він вважав, що письменник
має уподібнюватись до науковця, бути вченим-природознавцем. «Історія і природознавство —
ось дві музи сучасної епохи. У цих двох муз потрібно запозичувати нащадний метод, точність
фізичних наук».

3. Концепція роману «Пані Боварі» (1857). Сенсове наповнення підзаголовка «Етюд провінційних
звичаїв».

Флобер уникає захоплюючої інтриги вже в самому сюжеті твору. Тут усе звичайне й буденне. Він
створює “Етюд провінційних звичаїв” (у перекладі М. Лукаша “Провінційні звичаї”), як сказано в
підзаголовку твору. Основний предмет зображення митця – провінція і провінційні типи, тобто
пересічні обивателі та їх звичаї, стосунки, мораль. Герої нічим не вирізняються зі свого
середовища. Це звичайний провінційний лікар Шарль Боварі, його дружина Емма, звичайний
аптекар Оме, звичайний священик, звичайний лихвар Лере та багато інших. На відміну від героїв
Бальзака й Стендаля, а тим більше на відміну від романтичниї героїв, вони звичайного зросту, у
них звичайні смаки, звичайні справи, звичайні розмови. Але в цій звичайності приховується та
трагічна закономірність, що тяжіє над суспільством загалом і над долею Емми зокрема. І
проблема навіть не в тому, що все і всі звичайне, а в тому, що це духовно обмежене, морально
нице товариство, де за звичайністю прихована мізерність існування, міщанство й пошлість, які
гублять людину.

4. Своєрідність флоберівського психологізму: зображення персонажів у всій “суперечливій

життєвій повноті”. Основний конфлікт роману – це конфлікт ілюзії та ницої буденності,
романтичної мрії та брутальної дійсності. Але це конфлікт героїні, а не автора. Тому романтичне,
якщо й входить у роман, але без знайомої читачам XIX століття романтичної поетики.
Емма живе у світі романтичних ідеалів, які підкреслюють відповідні образи й символи в романі.
Так, вона поетично сприймає запрошення на бал у замок у Воб’єссар, думаючи, що її життя, як у
романтичної героїні в цьому чудовому замку зміниться. Вона романтизує своє минуле. Романтизує
чоловіків – спочатку Шарля, але він дуже швидко розвіяв її ілюзії, потім Леона, а згодом і
Родольфа.

5. Роль портретів у структурі роману (Шарль, Емма та її коханці). Три послідовні описи зовнішності
героїні (Емма очима Шарля, Леона та Рудольфа).

Шарль: Тепер він навіки оволодів чарівною істотою, яку палко кохав. Увесь світ обмежувався для
нього тепер шовковистим кругом її спідниць, він картав себе, що не досить любить її, завжди
скучав за нею, поспішав вернутись додому, і серце його калатало, коли він збігав нагору по сходах.
Емма сиділа у себе в кімнаті за туалетом; він увіходив навшпиньках, цілував її в спину, вона
скрикувала. Він не міг стриматись, щоб не торкати щомиті її гребінці, персні, хустки; він то міцно й
дзвінко цілував її в щоки, то дрібно обціловував їй голі руки від пальців до плеча; а вона, усміхнена
і ніби роздосадувана, відштовхувала його, як відганяють надокучливу дитину.

Література для підготовки:

Наливайко Д. Роман, що започаткував новітню французьку прозу [передмова] // Гюстав Флобер.

Пані Боварі. – Харків: Фоліо, 2017. – С. 3–18.
https://drive.google.com/file/d/1WGyk9DoERoDB6H6tUedWqeXjV243Poj-/view?usp=sharing

Єрмоленко В. Флобер, або невидиме // Далекі близькі. Есеї з філософії та і літератури. – Львів,
2017. – С. 123–146. https://drive.google.com/file/d/1LvzcMqOWseDNyTnrWav7qM2k9RVDO8zs/view?
usp=sharing

Тверітінова Т. Історія зарубіжної літератури ХІХ століття. Доба реалізму. – К., 2020.
https://core.ac.uk/download/355870624.pdf

Флобер Гюстав // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н.

Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль, 2006. — С. 672.
https://shron1.chtyvo.org.ua/Schavurskyi_Borys/Zarubizhni_pysmennyky_Entsyklopedychnyi_dovidnyk
_Tom_2.pdf