Французький роман доби Реалізму:

“Червоне і чорне” Стендаля

План заняття:

1. “Червоне і чорне” (1830) Ф. Стендаля як взірець соціально-психологічного роману.

Документальна основа твору: хроніка судового процесу як матеріал для “Хроніки XIX ст.”.

Автор представляє життя Франції напередодні Липневої революції 1830 р.

Сюжет запозичений із розділу кримінальної хроніки гренобльської «Судової газети» про сина
сільського коваля Антуана Берте, який завдяки своїй розважливості вирішив зробити кар’єру:
спочатку був гувернером у місцевого багатія Мішу, але незабаром був звільнений через
любовний зв’язок з матір’ю своїх вихованців, потім навчався в семінарії, дістався до Парижа, де
влаштувався на службу до одного аристократа, спокусив його доньку, збирався з нею
одружитись, але був викритий пані Мішу, намагався її вбити і застрелитись. Берте був
засуджений до страти. Історія цього юнака зацікавила Стендаля: він давно мріяв написати роман
про трагічну долю талановитого плебея в сучасному житті. Втім замість дрібного честолюбця в
романі з’являється яскрава особистість — Жульєн Сорель, палкий прихильник Наполеона,
вихований на його «Меморіалі».

2. Стендалівські персонажі як породження соціально-історичних закономірностей. Типовість і

винятковість героїв роману “Червоне і чорне”. Синтез романтичної та реалістичної поетики в творі.

Стендаль показує життя країни першої третини ХІХ століття, зображуючи основні верстви
французького суспільства: провінція (Вер’єр), духовна семінарія (Безансон), аристократичний
світ (Париж). Автор докладно описує життя придворної аристократії (палац де Ла Моля),
провінційного дворянства (будинок де Реналя), вищі і середні прошарки духовенства (єпіскоп
Агдський, преподобні отці Безансонської семінарії, аббат Шелан), буржуазія (Вально), дрібні
підприємці (друг героя Фуке), селяни (родина Сореля).

Поєднавши соціальний та психологічний аналіз, Стендаль створив багатотемний реалістичний

роман, у якому велику роль відіграють моральні проблеми (кохання, становлення характеру
молодої людини, її місце в суспільстві, проблема вибору), а також широкий спектр соціальних тем
і проблем, пов’язаних з життям Франції періоду Реставрації.

Лише у в’язниці, напередодні страти, Жульєн відчув радість бути самим собою. Він зрозумів, що
прагнення багатства, положення в суспільстві, ідеалізація Наполеона, чий приклад породив у
Франції «безумне і злощасне честолюбство» — все примарне. Шлях вгору, який він проходить, —
це шлях втрати кращих людських якостей, втрати самого себе. Сорель відмовився від захисту на
суді, тому що це надавало можливість бути виправданим і повернутим до колишнього життя. В
своїй промові він зауважив, що його судять не за замах на вбивство, а за те, що він, як і інші молоді
люди низького походження, завдяки своїй освіті і характеру намагався затвердитись в суспільстві,
до якого не належав.

В образі Жульєна Сореля реалістичні риси поєднані з романтичними. Так, Стендаль сміливо
порушує притаманну романтикам однолінійність зображення героя, адже Жульєн — суперечлива
особистість, хоча його й наділено домінуючою рисою — честолюбством, і саме вона спричиняє
зміни в сюжеті роману.

Проте в деяких фрагментах крізь реалістичну канву оповіді немов «просвічується» романтизм.
Наприклад, ви вивчали, що романтики оспівували самотнього гордого персонажа, який прагне
поринути у височінь фантазії, відірватися від буденщини («дивлюсь я на небо...»). Герой
«Червоного і чорного» переживає ті самі почуття: «Жульєн стояв на високій скелі й дивився в небо,
розпечене серпневим сонцем. Він міг охопити поглядом місцевість, що простяглася від його ніг на
двадцять льє навкруги. Час від часу яструб злітав зі скелі над його головою й беззвучно креслив у
небі величезні кола. Жульєн машинально стежив очима за хижим птахом. Його вражали спокійні
могутні рухи, він заздрив силі яструба, самотності хижака. Така доля була в Наполеона; чи не
судилася вона і йому?»

Проблема трагічного конфлікту гордої самотньої особистості й суспільства, бунту й загибелі, яка є
центральною в романі, — традиційна для романтизму, але вирішена вона в реалістичному ключі й
реалістичними засобами.

Романтичними є також деякі деталі. Так, поховання Матильдою голови Жульєна — романтичний
атрибут. Так само, як і смерть пані де Реналь. Вона описана романтично і навіть сентиментально:
жінка тихо згасає від горя, обнімаючи своїх дітей. Однак водночас постановка проблеми
перебування жінки в шлюбі — безумовна заслуга саме реалістичної літератури XIX ст.

Ознаки реалізму у романі "Червоне та чорне":

всебічне змалювання розвитку внутрішнього світу головного героя;

герої не ідеалізовані, вони мають позитивні і негативні риси;

пошуки причин суспільних рухів;

панорама суспільно-історичного життя Франції доби Реформації.

Риси романтизму у реалістичному романі "Червоне та чорне":

проблема трагічного конфлікту самотньої гордої особистості;

символіка кольорів;

передбачення подій, пророцтва щодо подальшого життя та загибелі (Жульєн у церкві);

романтичне кохання Матильди;

авантюризм;

епатуючий фінал;

опис гірських пейзажів.

Психологізм роману "Червоне та чорне" проявляється у:

аналітизмі зображення суспільства;

психологічних деталях (відтворюють стан душі персонажів у конкретний момент);

монологах героїв (особливо внутрішніх);

авторських коментарях думок персонажів;

авторських коментарях вчинків персонажів.

3. Світоглядна еволюція головного героя роману: своєрідність авторського психологізму.

В стремлении охватить все сферы современной общественной жизни Стендаль сродни его
младшему современнику Бальзаку, но реализует он эту задачу по-своему. Созданный им тип
романа отличается нехарактерной [444] для Бальзака хроникально-линейной композицией,
организуемой биографией героя. В этом Стендаль тяготеет к традиции романистов XVIII в., в
частности высоко почитаемого им Филдинга. Однако в отличие от него автор «Красного и
черного» строит сюжет не на авантюрно-приключенческой основе, а на истории духовной жизни
героя, становлении его характера, представленного в сложном и драматическом взаимодействии
с социальной средой. Сюжет движет здесь не интрига, а действие внутреннее, перенесенное в
душу и разум Жюльена Сореля, каждый раз строго анализирующего ситуацию и себя в ней
прежде чем решиться на поступок, определяющий дальнейшее развитие событий. Отсюда особая
значимость внутренних монологов, как бы включающих читателя в ход мыслей и чувств героя.

4. Стендаль як наратор: особливості письма та відображення особистого життєвого досвіду у

текстах. Стендалівська концепція художнього письма як дзеркала реальності.

Людина і суспільство. Конфлікт Жюльєна Сореля з середовищем: це яскрава непересічна

особистість, відмінна риса-честолюбство. Проводить героя по 3 сферам суспільства. Син селянина
явл нервовим типом, його прийняли за дівчину, відрізняється схильністю до наук, але змушений
готувати себе для церкви. (Може зробити кар'єру тільки там, його кумир Наполеон, але
приховує це) Важливий епізод, коли ЖС стоїть на скелі і дивиться за польотом яструба (яструб =
Наполеон, хижий птах, але не благородна). З цього моменту поч загибель ЖС. Його Бере до себе
Дреналь з честолюбних помислів. ЖС захоплюється пані Дреналь. Він хотів її добитися, що б що-то
довести собі (але закоханий. До неї) .2 борються боку в ньому: тонко почуттів чел-ка \ може
розумом перемогти почуття. В дух сем вирішує бути самим сумирним. Потрапляє в висш світло,
опановує правилами етикету в короткий срок.Вл у Матильду, але розуміє, що любить тільки
Дреналь. Він справжній в любові. С. проводить свого героя по 3 сферам суспільства: 1.Провінція,
провінційне містечко Вельер-клітка, маленьке містечко, де панує влада грошей, до людини
относ міру його доходів Старий Сорель-селянин, всьому шукає вигоду Дреналь-дворянин нового
типу, важлива влада грошей. Всі вони французи епохи Реставрації; 2. Духовенство, Дух сем-
атмосфера клітини, цінується безпосередність. Мета-отримати парафію, щоб отримати
гроші 3.Вища паризьке суспільство, Вводить в роман політику. Царство нудьги. Етикет, який
потрібно дотримуватися.

5. Варіанти інтерпретації назви роману.

Червоне – як символізація героїчної епохи революції та наполеонівських війн, чорне – доба

Реставрації, ница і підла, яку автор зневажав. Червоне – це колір мундирів еліти наполеонівського
війська — старої гвардії, чорне – це колір сутани священика. А ще червоне і чорне — це кольори
рулетки (натяк на примхи долі — виграш чи програш), кольори почуттів — кохання і ненависті
тощо. Червоне – романтизм, чорне – реалізм. Червоний колір – колір любові, пристрасті. Жюльєн
любив пані де Реналь і Матильду де Ла-Моль, міг бути щасливий у любові з кожною з них, але
різниця в суспільному становищі зробила це щастя неможливим. Чорний колір – колір жалоби,
смерті, яка забрала не тільки Сореля, а й пані де Реналь (вона не перенесла його страти).

Також поєднання цих кольорів утворює трагічний фінал честолюбного героя: кров на землі,
червоне і чорне. Нещасний юнак міг так багато, а зміг лише почервонити землю кров’ю своєї
коханки. Крім того, багато дослідників припускають, що контрастне поєднання кольорів означає
основний конфлікт роману – вибір між честю і смертю: або пролити кров, або дати очорнити себе.

Іронізуючи в щоденнику над власним прагненням розбагатіти, Стендаль 5 травня 1805 склав
жартівливу програму: «Раз на місяць ставити 6 ліврів і 4 монети по 30 су на червоне і чорне (« à la
rouge et noir ») на номер 113 і тоді я придбаю право будувати іспанські замки ».
Література для підготовки:

Тверітінова Т. Історія зарубіжної літератури ХІХ століття. Доба реалізму. – К., 2020.
https://core.ac.uk/download/355870624.pdf

Стендаль // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник: у 2 т. / за ред. Н. Михальської та

Б. Щавурського. — Тернопіль, 2006. – С. 563.
https://shron1.chtyvo.org.ua/Schavurskyi_Borys/Zarubizhni_pysmennyky_Entsyklopedychnyi_dovidnyk
_Tom_2.pdf

Bokobza S. Littérature et idéologie : “Le Rouge et le noir”, chronique de 1830 // Nineteenth-Century

French Studies, Vol. 14, No. 1/2 (Fall-Winter 1985-86), P. 19-27. https://sci-hub.ru/10.2307/23532246

Brady V. Scripts and Counterscripts. The Life and Death of Julien Sorel in Stendhal’s Le rouge et le noir //
Orbis Litterarum, 63(2), 2008, P. 110–132. https://sci-hub.ru/10.1111/j.1600-0730.2007.00918.x