Джордж Гордон Байрон (1788 — 1824) – англійський поет.

Джордж Байрон народився 22 січня 1788 року в Лондоні у титулованої, але

бідній сім’ї. Перша освіта в біографії Байрона було отримано в приватній
школі. Потім став навчатися в класичній гімназії, школі доктора Глен (там
проявилося велике прагнення до читання), школі Херроу. В цій школі було
написано кілька віршів Байрона.
У 1807 році лірика Байрона була вперше опублікована.
У відповідь на жорстоку критику, що вийшла лише через рік, в 1809 було
видано твір Байрона «Англійські барди і шотландські критики». Після
подорожей була опублікована поема Байрона «Чайльд-Гарольд», дуже
швидко отримала успіх.
Потім в біографії Джорджа Гордона Байрона було видано кілька поем
(наприклад, «Корсар», «Лара»), сатир. У 1815 році одружився з міс Милбек,
якій двічі робив пропозицію. Незабаром після народження дочки пара
розлучилася.
1816 року Байрон виїхав з Англії. Жив у Швейцарії, Венеції. В той період в
біографії Джорджа Байрона були написані твори: «Пророцтво Данта»,
«Марино Фальеро», декілька частин «Дон-Жуана», «Каїн», «Бачення
страшного суду», «Вернер», «Острів» та багато інших. Познайомившись в
Женеві з графинею Гвіччіолі, деякий час щасливо прожив з нею.
У 1823 році відправився до Греції після початку там повстання. Бажаючи
допомогти країні звільнитися, навіть продав своє англійське майно. Потім
Байрон застудився, а в квітні 1824 року помер.
Поема Байрона “Паломництво Чайльд Гарольда” – це ліричний
щоденник поста. У ній він показав своє ставлення до життя, свої філософські
погляди. Поета, з одного боку, захоплює краса, яскравість і багатоплановість
людської особистості, а з іншого.- він заперечує одну за одною всі основи
європейського життя, не знаходячи в них високого й вічного. Максималізм
поета-романтика, його непримиренне ставлення до недосконалості, його
невтомне прагнення до нових вражень, “інших світів”, де, імовірно, можна
досягнути високого ідеалу, надихали поета на створення поеми-подорожі.
Португалія, Іспанія, Албанія, Греція, Швейцарія, Італія постають перед
читачем поеми в яскравих картинах, сповнених і захоплення, і болю.
Проблеми свободи й рабства, сенсу людського життя, цивілізації та
варварства, кохання й мистецтва, війни і миру, патріотизму й релігії в поемі
Байрона розкрилися не лише в політичному, філософському, психологічному
й естетичному планах, але також як особисте переживання.
Чайльд Гарольд – син свого часу. Уже в першій пісні поеми він втрачає
інтерес до життя і стає самотнім. Світ, який широко розкинувся перед
“невгамовним утікачем” і постав у захопленій розповіді автора поеми, не
розвіює його похмурості, а спонукає шукати сенс життя і проклинати
“пороки юних років”. Навіть у коханні Гарольд залишається холодним і
похмурим. У пісні про кохання “Інессі” він знемагає від туги й не
сподівається, що його зрозуміють.
Автор поеми, хоч і поділяє з Гарольдом тугу розчарування, але усе одно
окрилений життям, яке дарує подорож. Розкішна природа Лузитанії, героїчна
Іспанія, морська буря і ясне небо, свобода й поетичне натхнення, свобода й
визвольна війна захоплюють Байрона, його світ величний, динамічний, він
надзвичайно яскравий поряд із блідими враженнями героя, який нудить
світом. Поет сповнений пристрасті у ставленні до всього, наче море під час
бурі, його до глибини душі хвилюють глибокі життєві протиріччя. Поет-
романтик шукає справедливості у світі, який постає в поемі як можливість
гармонії, яка завжли залишається недосяжною. Чарівна природа Синтри
сусідить брудному Лісабону, мужні й суворі іспанці змушені бути рабами
іноземних завойовників, весела Севілья оточена кривавими картинами війни,
що розпочалася заради слави тирана. Героїзм, сміливість, здатність на
смертельний ризик, властиві народу Іспанії, не завойовують свободи.

Байрон, такий несхожий на свого героя, також приречений на розчарування,

трагізм, самотність. Прагнення знайти рідну, вірну тобі душу не знаходить
відгуку в цілому світі. Загинув друг поета, кохана далеко… Страждання
сповнюють душу… Але вони морально не вбивають пОета. Він і далі вірить
у гармонію життя, у те, що ідеал все ж таки десь є і відшукати його можливо
та необхідно. Свобода й любов, природа й поезія для Байрона навіть у
скорботному відчаї залишаються нетлінними вічними цінностями.
“Мазепа” Байрон аналіз
Композиція. 20 невеликих розділів
Історичні події, що зображені у творі. Розгром шведів російськими військами
Петра I під Полтавою 1709 року та втеча Мазепи з Карлом XII до Туреччини

Жанрові особливості. Поема Дж. Байрона — це ліро-епічна поема, монолог-

сповідь Мазепи. Автора цікавить плин почуттів, рух думок героя, політ його
уяви.
Образ Мазепи у поемі Байрона
Гетьман зображений на початку й наприкінці твору людиною похилого віку,
йому 70 років. Сильний, сміливий, здатний зберегти самовладання у
найскладнішій ситуації. Він не може змінити хід історії, але завжди береже
свою честь і гідність, залишається людяним. Образ Мазепи досить
багатогранний. У поемі він змінюється зовнішньо під вагою прожитих років,
але зберігає головне: мужність, силу, тверезість розуму, шляхетність.
– Риси романтичного героя в образі Мазепи. Він похмурий, самотній, вірний
високим ідеалам (кохання, дружби, свободи, вірності вітчизні), волелюбний,
внутрішньо незалежний.
– Риси «байронічного героя» у характері Мазепи. «Шляхетний злочинець»,
самотній, нескорений, волелюбний, бунтар зі страдницькою душею, в якій
відбиваються настрої «світової скорботи»; смілива вдача, могутня воля,
титанічна постать
Символічні образи “Мазепа” Байрон
«Дика країна», у якій «дикі степи», «дикий праліс», «дика площина»
символічні образи, що створюють емоційний, романтичний образ України,
що є вільною, але ще неосвоєнною землею.
Образ долі, яка переслідує усіх героїв. Доля відвернулася від шведів під
Полтавою, від короля Карла XII, прирікши його на втечу, доля звела Мазепу
з Терезою, подарувавши йому таке сильне кохання, але й розлучила їх (адже
Мазепа нічого не знає про подальшу долю своєї коханої), доля врятувала
його, принісши в Україну, й зробила Мазепу гетьманом.
Образ коня. У романтичній літературі кінь є символом вдачі, людської долі.
Тому стає зрозумілим, чому Карл XII втрачає своїх коней (доля відвернулася
від нього), а Мазепа зберіг свого коня (доля до нього прихильна).
Образ «дикого коня», що ніс Мазепу через ліси й степи з Польщі в Україну –
символ нестримної пристрасті майбутнього гетьмана, і фатальної долі, і
втілення смерті, що очікувала Мазепу, і кари небесної за його вчинок
(порушення подружньої вірності), і символ несхитної волі, що є у Мазепи і
яка й приводить його до гетьманства. Із цим образом нерозривно пов’язаний і
образ України, яка постає вільною країною, що повинна рухатися у майбутнє.
Бурхливі потоки, потужні хвилі, сильні вітри уособлюють пристрасті, що
охопили героя.
Вороння символізує смерть.
Степ — вільнолюбивий дух Мазепи.
Буйний чагарник, ліс — перепони, які траплялися на його життєвому шляху.
Вечірній холод, туман, морок, тьма, ридання вітру, похмуре небо підсилюють
страждання Мазепи. Ранок, біла мла, схід сонця є символом надії.
Образ вершника Мазепи символ – неспокійної душі; – нескореної сили;
постійної небезпеки; уособлення вільної людини; символ свободи, нації.
Поема «Мазепа» – романтична поема
1. „ Мазепа”- це ліро- епічна поема . Поява так званих мішаних жанрів була
характерна для романтизму.
2. Зацікавила поета сама легенда, що була таємничою, ефектною,
небуденною.
3. Романтиків завжди цікавили неординарні особистості, масштабні постаті.
Мазепа – саме такий.
4. Експресивні вираження переживань, чіткі логічні позиції, антитеза-
(насильство- беззахисність, тиран-жертва, завойовник-завойований)- все це
вказує на приналежність до романтизму.
Сюжет “Мазепа”
Поема побудована у формі розповіді-сповіді головного героя твору —
старого гетьмана Мазепи про любовну пригоду, яка колись трапилася з ним.
Поема складається з 20-ти невеличких розділів; час дії — важкі для Карла XII
і Мазепи дні після поразки під Полтавою.
Історія написання поеми «Мазепа»
Поему «Мазепа» Байрон написав під час перебування в Італії (у Венеції та
Равенні) в 1818 або 1819 році. На розповіді Мазепи про його закоханість у
молоді роки в юну красуню Терезу, дружину старого багатого графа-воєводи,
позначилися взаємовідносини самого Байрона з юною дружиною графа
Гвічіоллі, яку також звали Терезою. На початку своєї поеми Байрон подав
довідку, що в її основу був покладений один із епізодів з «Історії Карла XII»
французького письменника Вольтера про те, як «шляхтич» Мазепа в юності
за зв’язки з жінкою польського вельможі був покараний — прив’язаний до
дикого коня, якого відпустили в степ. Тоді «Мазепа від страждань і з голоду
трохи не вмер». Ця подія й становить основний зміст поеми. Про неї
розповідає Мазепа шведському королеві Карлу XII, коли після розгрому
Петром І під Полтавою 1709 року вони втікали до Туреччини.