13. Тема вождя і народу в поемі І. Франка «Моісей».

Проблеми
національного й особистісного плану у творі.
В основу поеми покладено біблійний сюжет виходу ізраїльського народу з
Єгипту під проводом Божого пророка Мойсея. У поемі Івана Франка трагічна
постать Мойсея, який душу і життя присвятив одному — визволенню свого
народу — змальована в тяжкий момент. Уже наблизившись до Палестини,
євреї почали зневірятися у словах пророка, що обіцяв вільне життя в
обітованній землі. Молодь не вірить у пророцтва, не хоче йти кудись у
невідому, а може й неіснуючу Палестину. Народ у поемі часто поводиться, як
купка дітей. Мойсей веде їх, страждає і мріє. А вони вимагають, щоб він узяв
на себе весь тягар відповідальності за людей. Мойсей, незважаючи на це,
сповнений невимовної любові до рідного народу. Жертвенність і
безумовність любові Мойсея протягом усього складного шляху яскраво
висвітлює його як посланця Господа, чия любов є абсолютом.
Для себе я зробила впевнений висновок, що Іван Франко як автор не плекає
ілюзій щодо відносин пророка і його народу. Трагічна велич та самостійність
Мойсея досягає свого піку, коли з визволителя в очах свого народу він стає
антигероєм. Отже, Мойсея звинувачують у тому, що він хоче згубити народ, і
гонять геть з табору. Іван Франко замислюється над тим, що підтримує цих
людей, і розуміє причини їхньої зневіри. Більше того, у творі зображуються
вагання навіть самого Мойсея, за що Бог карає його і повідомляє, що на
землю обіцяну він не ступить. Лише смерть пророка пробуджує у
знесиленого народу нову наснагу до боротьби.
Для повноцінного сприйняття поеми варто пам’ятати, що Франко демонструє
паралель між народом ізраїльтян та українців, для чого загострює проблему
національного й особистісного. Так само, як і народ Мойсея блукає 40 років
пустелею, ми як нація долаємо довгий шлях до воз’єднання. В той час як
Мойсей бореться за високу спільну мету, серед євреїв трапляються зрадники
(Датан і Авірон), що переслідують власну дрібну користь.
Як підсумок, Іван Франко у своїй філософській поемі застерігає народ перед
"ошуканцями й дурнями", а також розкриває трагедію Мойсея, який перестає
бути справжнім вождем, коли піддається сумнівам щодо остаточної
перемоги. З глибокою симпатією автор передає беззавітну любов пророка до
свого народу і віру в те, що народ прийде до сподіваного щастя.
14. Прокоментуйте на прикладі творів А. Кримського думку дослідниці:
«не описи далеких країн, а передусім психологічний підтекст і
складність символічної мови зумовлюють екзотику збірки»
(«Пальмового гілля»).
Агатангел Кримський – яскравий представник літератури модернізму.
Загальне визнання йому як поетові принесла збірка “Пальмове гілля”, яка
насичена орієнтальною тематикою і поєднує в собі мистецькі традиції Сходу
і Заходу. Перші дві частини збірки “Пальмове гілля” складаються переважно
із оригінальних поезій А. Кримського. В третій частині поет надрукував
переклади з творів східних поетів – Фірдоусі, Омара Хайяма, Сааді та
багатьох інших. Оригінальними тут є лише вірші вступного циклу “В
Трапезунті».
На тлі розкішної природи поет змальовує людину, героя ліричної драми, що є
наскрізним для збірки. Це людина непересічних здібностей, чутливого і
вразливого серця, до безнадійно закохалася. Постать ліричного героя
“Пальмового гілля” трагічна: спостерігаємо суперечність між прагненням до
щастя та правом на нього, між традиційним людським світосприйманням та
песимізмом. Найвиразніше цей образ розкривається в циклі “Самотою на
чужині”. Екзотичними є не тільки краєвиди арабського Сходу, кавказького
узбережжя, а й сама постать ліричного суб’єкта (цикл “Нечестиве кохання”).
Друга збірка “Пальмового гілля” об’єднує здебільшого переспіви фольклору
східних народів, переклади арабських та турецьких митців. Третя книжка
складається з талановитих поетичних перекладів давньої поезії Сходу.
Ліричний герой А.Кримського звик до широких, ясних контурів і не
маскується під східну людину та не губиться в орієнтальній млі. Пейзажна
замальовка “Забрався я на шпиль...” репрезентує постать ліричного героя,
захопленого та враженого контрастністю гірської природи. Остання строфа
переносить акценти зі світу природи на світ людських почуттів. П’янкі
пахощі східних квітів, пристрасний аромат незнайомих трав, здається, цілком
захоплюють ліричного героя. Однак він залишається тут спостерігачем-
чужинцем. Так само виразно ця думка художньо втілена в образи поезії
“Горді пальми. Думні лаври...”.
Як на мене, основна заслуга Агатангела Кримського – не лише збагачення
української поезії східними мотивами, образами й пейзажами, а й
репрезентація оригінального, багатогранного ліричного героя на тлі
екзотичних обставин, що підкреслюють психологізм його розкриття.
15. Незавершений твір Лесі Українки «Екбаль Ганем»: форми рецепції
Сходу.
"Екбаль-ганем" – останній незавершений твір Лесі Українки. У цій повісті
авторка намагається змалювати психологію арабської жінки. Такий інтерес
до цієї тематики викликаний не лише феміністичними поглядами та
захопленням сходознавством Лесі Українки, а й власним досвідом
проживання в Єгипті, де літераторка лікувалась від туберкульозу кістокУ
подібному закладі поблизу Каїра поетеса зимувала в останні три роки життя
– тамтешній клімат трохи покращив стан її здоров’я.
Довготривалі мандрівки, щира дружба з філологом-орієнталістом А.
Кримським, створення драматичного діалогу „Айша і Мохаммед”, ліричних
циклів „Весна в Єгипті” та „Єгипетські фантазії” тощо поглибили інтерес
Лесі Українки до орієнтальних мотивів. Тому-то текст-фрагмент «Екбаль-
Ганем» - глибоко продуманий, та не реалізований проект динамічного
життєпису арабки, яка прагне змін і готова кинути виклик не лише своєму
оточенню, а й своєму колишньому пригнобленому „я”, яке живе, як у
в’язниці.
Леся Українка єдина серед письменниць-модерністок здійснює спробу
описати не тільки психологічно-побутовий мікроклімат арабської жінки, а й
процес формування її прозахідної самоідентифікації. Ми можемо побачити
драму жінки, яка намагається вирватися з топосу жертви, досягти своєї
самостійності та, врешті, позбутися ролі чужинки-для-себе самої. Ідеалом
краси для головної героїні є європейська жінка.
Оповідання «Екбаль-ганем» (ганем — пані, нам також знайоме це слово у
трохи іншій звуковій оболонці — ханум) було надруковане на сторінках
«Літературно-наукового вістника», де воно вийшло з такою приміткою: «Це
мала бути повість з арабського життя; у ній Леся Українка хотіла дати нам
образ, становище і психологію арабської жінки, яка вже прилучена трохи до
зовнішньої європейської культури, але мусить жити ще в оточенні східного
життя. Повість писала Леся Українка для «Вісника», але не скінчила її».

16. Охарактеризуйте діалог «Айша і Могаммед» Лесі Українки.

Особливості сприйняття мусульманського Сходу.
Твір «Айша і Могаммед» належить до групи драматичних творів Лесі
Українки, в основі сюжету якого - проблема подружжя. Хоча з драматичних
творів мисткині «Айша та Мохаммед» за розміром найменший, його рядки
пронизані психологізмом і продумані до дрібниць.
Леся Українка репрезентує ісламський сюжет про священного пророка та
його другу дружину як історію динамічну і трагічну. Становище Айші, як
жінки, – справді трагічне. Художні постаті зіставляються з реальними
історичними особистостями, осмислюються в контексті особливостей
ісламської культури та їх осягнення. Мисткиня подає художній образ Айші,
що любить Мохаммеда та не може згодитися, що він з любов’ю постійно
згадував свою Хадіджу, – і, як протилежність, художній образ Мохаммеда,
який, кохаючи по-своєму Айшу, не має сили забути свою першу кохану.
Хадіджа є важливою героїнею твору, що хоч і не виведена безпосередньо, але
повсякчас присутня в думках і розмовах дійових осіб. Її образ
використовується для більш широкого розкриття постатей головних героїв.
Релігійні джерела підтверджують, що друга улюблена дружина пророка
Мохаммеда Айша справді ревнувала його до покійної Хадіджи. Союз
Хадіджи і Мохаммеда в мусульманській культурі можна назвати ідеалом,
адже саме Хадіджа була першою жінкою, що прийняла іслам. Мохаммед, в
свою чергу, безмежно кохав та у свої 25 років обрав її – сорокалітню жінку.
Сам пророк постає перед читачем твору Лесі Українки як мудрий, чесний
послідовник Корану – максимально наближено до того, яким він був у
реальності.
Варто підмусувати, додавши, що діалог «Айша та Мохаммед» загалом
полягає в особистісному розкритті психології двох яскравих ісламських
образів-характерів через призму спільної історії кохання.