Олексадр Олексадрович Блок,

Анна Андріївна Ахматова

Кропив’янської Анастасії 1 ЕП
 Олексадр Олексадрович Блок
Олександр Олександрович Блок народився в
кінці листопада 1880 г. прожив усього 40
років. Місце його народження – місто Санкт-
Петербург. батько – Олександр Львович Блок
– хороший юрист, аристократ, талановитий і
мудрий професор (Варшавський
університет), представник цвіту нації того
часу. мама поета, Олександра Андріївна,
походила зі стародавнього роду Бекетових.
Шлюб батьків виявився крихким. Маленький
Сашко ріс з вітчимом. Дев'ятирічний
хлопчик оселився на квартирі при військових
казармах на околиці Санкт-Петербурга. У
тому ж році він був відданий в гімназію. В 16
років зазнав пристрасну любов: він захопився
жінкою, яка була старша за нього вдвічі.
В 1889 році закінчив гімназію і вступив до
столичного університету, де вивчав право. Через
три роки перевівся на історико-філологічний
факультет. В університеті Олександр знайомиться з
сім'єю Соловйових. Сергій Соловйов став його
найближчим другом. Перші вірші написані поетом
ще в п'ятирічному віці. Він захоплювався виданням
рукописних журналів, любив слухати музику. У
житті і творчій долі А. Блоку зіграли роль М. М.
Горький, Анна Ахматова і Лев Гумільов.
В 23 року одружується (1903). Одружився геній
поезії з представницею роду Менделєєвих. молода
дружина, Любов Дмитрівна, дочка великого хіміка
– персонаж його дебютної книги віршів. Але
пристрасна любов не заважає йому іноді їй
змінювати. Та й дружина не відрізнялася вірністю,
зраджувала йому з А. білим. Але Олександр і
Любов були нерозлучні до самої смерті. Дітей у них
не було, але є версія, що одна з коханок народила
від нього дочку. Олександра Павлівна Люш від
генетичної експертизи відмовилася: вона вірить в
спорідненість з великим талантом.
Він прийняв нову владу і працював
в її інтересах. Часу для творчості не
залишалося, виникли серйозні
проблеми зі здоров'ям. Дозвіл на
зцілення за кордоном надійшло
занадто пізно. Основною причиною
смерті стало запалення серцевого
клапана. Петроград в ті дні був
заповнений суперечливими
чутками, що поет збожеволів за
кілька днів до відходу в інший світ.
помер він 7 серпня 1921
творчість Блоку – потужний пласт
російської та ранньої радянської
літератури! Йому судилося
народжуватися на стику двох епох.
Книги автора видаються в багатьох
куточках планети. Поезія пронизана
любов'ю до природи, так само писав
вірші про Батьківщину. його лірика –
класичний символізм.Источник:
 Його поетичні твори прості і
легкі, багато короткі –
поміщаються в 16 строк. А його
вірші схвалені шкільною
програмою. А драми стали
хорошим театральним
матеріалом. З ним знайомляться
ті, хто досконально вивчає
російську культуру.
До наших днів дійшли цікаві
факти з біографії творця, а його
ім'ям названо астероїд. Піти в
розквіті сил – доля великих
літературних класиків. Але Блок
пережив Пушкіна і Лермонтова,
Маяковського і Єсеніна. За своє
життя він зміг випустити масу
тематичних збірок, а цикли віршів
присвячені жінкам і всього
прекрасного, що нас оточує.
 Антитези у вірші «Незнайома»

Бруд, грубість і затхлість міста, що змальовані у

першій частині вірша, протиставляються чистоті,
ніжності та аромату прекрасної незнайомки. Вона
одинока, на відміну від інших жінок, що гуляють
увечері містом. Її вишуканість, стриманість у
поведінці, скромність протиставляється пияцтву та
розбещеності навколишніх відвідувічів ресторану.
Весь цей вірш побудований загалом на антитезі.
 Анна Андріївна Ахматова
Анна Андріївна Ахматова (1889 — 1966) –
знаменита російська поетеса 20 століття,
письменниця, перекладач, критик і
літературознавець. Автор відомої поеми
«Реквієм» про репресії 30-х років.
Народилася 11 червня (23 червня) 1889
року в Одесі.
Перша освіта в біографії Ахматової було
отримано в Маріїнській гімназії в
Царському Селі. Потім в житті Ахматової
проходило навчання у Фундуклеївській
гімназії Києва.
Вона відвідувала історико-літературні,
жіночі курси.
Вперше вірш Анни Ахматової було опубліковано в 1911 році. Перша
книга віршів поетеси вийшла в 1912 році («Вечір»). В 1914 році був
опублікований другий її збірки «Чотки» тиражем 1000 примірників.
Саме він приніс Ганні Андріївні справжню популярність. Ще через три
роки поезія Ахматової вийшла в третій книзі «Біла зграя», в два рази
більшим тиражем.

У 1910 році вийшла заміж за Миколу Гумільова, від якого в 1912 році
народила сина Льва Миколайовича. Потім у 1918 році життя поетеси
стався розлучення з чоловіком, а незабаром нове заміжжя з поетом і
вченим Ст. Шилейко.
А в 1921 році Гумільов був розстріляний. З другим чоловіком вона
розлучилася, а в 1922 році у Ахматової зав’язалися стосунки з
Вивчаючи біографію Анни Ахматової варто коротко зазначити, що
багатьох близьких їй людей, спіткала сумна доля. Так, Микола Пунін
тричі перебував під арештом, а єдиний син Лев більше 10 років пробув в
ув’язненні.
Творчість Ахматової зачіпає ці трагічні теми. Наприклад, поема
«Реквієм»(1935-1940) відображає нелегку долю жінки, чиї близькі люди
страждали від репресій.
У Москві, в червні 1941 року Ганна Андріївна Ахматова зустрілася з
Мариною Цвєтаєвої, це була їхня єдина зустріч.
Для Ганни Ахматової вірші були можливістю розповісти людям правду.
Вона проявила себе як вправний психолог, знавець душі.
Вірші Ахматової про кохання доводять тонке розуміння нею всіх граней
людини. У своїх віршах вона проявляла високу моральність. Крім того
Померла знаменита поетеса в Підмосковному санаторії 5
березня 1966 року. Була похована під
Іменем Ахматової Ленінградом на
Комарівському кладовищі.
названі вулиці в
багатьох містах
колишнього СРСР.
Літературно —
меморіальний
музей Ахматової
знаходиться в
Фонтанному
будинку в Санкт-
Петербурзі. У цьому
ж місті встановлено
кілька пам’ятників
поетесі.
Меморіальні дошки
в пам’ять про
відвідини міста,
встановлені в
Москві і Коломиї.
Дівоче прізвище Ахматової – Горенко.
Справжнє прізвище Ганні Андріївні
заборонив використовувати батько, який не
схвалював її творчих починань. І тоді
поетеса взяла собі прізвище прабабусі –
Ахматова.
Після арешту сина, Ахматова провела
сімнадцять місяців у тюремних чергах. В
одне з відвідувань її впізнала жінка в натовпі
і запитала, чи може поетеса описати це.
Після чого Ахматова почала роботу над
поемою «Реквієм».
Остання збірка Ахматової був
опублікований у 1925 році. Подальше її
творчість не пропускало в друк НКВС,
називаючи антикомуністичним і
провокаційним. За розпорядженням Сталіна
її виключили зі Спілки письменників.
Ахматова пережила довгі роки
відчаю і страху, коли кілька разів
арештовували її сина, забирали
друзів, убивали чоловіків.
Подібні трагедії переживали
мільйони. Тому поема є голосом
цілого народу.
Зображуючи всенародну
трагедію, Ахматова персоніфікує
образ народу в образах матері і
сина. Насильницький розрив між
ними призводить до порушення
гармонії — основи основ. Біль
зраненої матері не зрівняти ні з
чим, і тільки через її скорботу
можна уявити велику трагедію
тієї епохи.
Життя матері без сина втрачає
сенс, мабуть, їй легше було б
померти, ніж терпіти таке горе.
Та вона знаходить у собі
мужність іти цим хресним
шляхом, як колись Богоматір
супроводжувала сина в його
стражданнях. Органічно
Поминаючи всіх
померлих в епілозі
поеми, авторка
зосереджує увагу на
образі матері як
узагальненому образі
всіх жінок. Вони різні
зовні, за характером, за
силою волі, але всіх їх
поєднало одне горе,
спіткала одна доля.
Правдивий твір Анни
Ахматової про життя
радянського народу в
30-ті роки XX ст. вийшов
друком на її батьківщині
лише 1988 року, коли
минуло вже багато років
після смерті автора
поеми.
Поема стала справжнім
народним твором не
лише тому, що в ній
відображено велику
народну трагедію, а й
завдяки поетичній
формі, близькій до
Центральна тема ранньої лірики молодої Ахматової — тема кохання.
Поетеса, як і символісти, вбачала в коханні одну з найвищих духовних
цінностей буття, та у своїх віршах вона повернула цьому піднесеному
почуттю конкретний, земний зміст, позбавлений будь-якої містики.
Любов для ліричної героїні Ахматової — це «п’ята пора року»,
незвичайний стан душі, крізь призму якої закохана жінка сприймає світ.
Всеохоплююче почуття наповнює життя драматизмом, взаємини з
коханим часто нагадують поєдинок. Любов у житті рідко буває
ідеальною, а взаєморозуміння закоханих — повним. Розрив любовних
взаємин сприймається ліричною героїнею болісно, поетичні рядки
просякнуті настроями гіркої образи, розчарування, туги покинутої
жінки.
Вустами ліричної героїні інтимної лірики Ахматової вперше заговорила
жінка, яка раніше була в поезії об’єктом любовного почуття. Поетеса
мала повне право сказати: «Я навчила жінок говорити». Читачки
впізнавали й упізнають себе в її ліричній героїні, переживання якої вони
сприймають як точно передані порухи універсальної жіночої душі.
Якщо рання лірика Ахматової була «любовним щоденником», то у
процесі творчого розвитку мисткині її поезія поступово набувала форми
своєрідного «літопису» трагічної епохи.
Дякую за увагу