Життя та творчість

Анни Ахматової
Презентацію підготувала
Учениця групи 105-ФБС
Бур’ян Тетяна
Анна Ахматова
(1889 — 1966)
Одна з найбільш талановитих поеток Срібного століття Анна
Ахматова прожила довге, насичене як яскравими моментами,
так і трагічними подіями життя. Вона тричі побувала у шлюбі,
однак щастя ні в одному шлюбі не зазнала. Вона була свідком
двох світових воєн, протягом кожного з яких мала небувалий
творчий підйом. У неї були складні стосунки з сином, який
став політичним репрессантом, і до кінця життя поетеси
вважав, що та вирішила творчість любові до нього…
Анна Андрєєва Горенко (таке справжнє прізвище поетеси) народилася 11
(23 червня по старому стилю) 1889 року в Одесі. Її батько, Андрій
Антонович Горенко був відставним капітаном другого рангу, після
закінчення морської служби отримав чин колезького асесора. Мати
поетеси, Інна Стогова, була інтелігентною, начитаною жінкою, яка водила
дружбу з представниками творчої еліти Одеси. Втім, про "перлину біля
моря" у Ахматової не залишиться дитячих спогадів – коли їй виповнився
рік, родина Горенко перебралося в Царське Село під Петербургом.
 Анна була норовливою дитиною, погано вчилася.
У дитинстві вона була дуже худою, через що однолітки дражнили її
«мумією».
Батько був категорично проти захоплення доньки літературою, і
заборонив їй використовувати родове прізвище ГОРЕНКО. І тут
почалася історія з псевдонімом. За однією версією, в роду її батька
був предок – татарський хан Ахмат, за його іменем дівчина і взяла
псевдонім. За іншою, Ахматовою була її бабуся по материнській
лінії, прізвище якої вона і взяла, щоб не ганьбити ім’я батька, а
точніше – щоб самій більше не носити його прізвище.

Сама вона називала себе поетом, а не поетесою. Слово “поетеса”

Анна Ахматова терпіти не могла, і дуже злилася, якщо хтось її так
називав. Все життя Ахматова соромилася перших віршів, вона
називала їх «бідними віршами пустої дівчинки», і не любила про
них згадувати. Улюбленим письменником Ахматової був Пушкін.
За власними спогадами Анни Ахматової, вона була «диким
дівчиськом», любила гуляти босоніж і купалася в морі в
будь-яку погоду. Така поведінка для юної дами в ті часи
вважалося неприпустимою. Уже в дитинстві поетеса на
високому рівні освоїла французьку мову.
Визнана класиком вітчизняної поезії ще в 1920-і роки,
Ахматова піддавалася замовчування, цензурі і цькуванню.
В СРСР багато її творів не публікувалися не тільки за життя
Анни Ахматової, але ще і близько двадцяти років після її
смерті.

У роки першої зі світових воєн Ахматова захворіла на

туберкульоз. Раніше від цієї хвороби померли дві її сестри, і
поетеса боялася, що її чекає та ж доля, проте в результаті
упоралася з цим небезпечним недугою.
Микола Гумільов Володимир Шилейко Микола Пунін

Шлюб не був вдалим: Анна мала більше успіхів у професійній

В 1912 р. Анна одружилася з Миколою
діяльності, ніж Микола. Проте, у 1914 році Гумільов пішов
Гумільовим. Обоє вчилися в
добровольцем на війну. Анна присвячувала йому вірші, хоча до
Царськосільському ліцеї, обоє
цього часу вони вже не жили разом. У 1918 році подружжя
потрапили під вплив поета Інокентія
офіційно розлучилися, Ахматова вийшла заміж. за ученого і поет
Анненського, який був директором
Володимир Шилейко. Втім, і цей шлюб був недовгим – в 1922 році
ліцею. Обоє рано почали писати вірші.
поетеса розлучилася і з ним, щоб через півроку поєднатися
шлюбом з мистецтвознавцем Миколою Пуніним.
Те, які Анні Андріївні давали прізвиська в кулуарах, у пресі, в народі, теж є цікавими фактами з життя
Ахматової. Вже в 24 роки її називали напівмонахинею-напівблудницею за її часту зміну чоловіків. За свою
творчість вона була названою російською Сапфо та «Анной всея Руси». Окрім того, Ахматова часто власних
віршах називала себе не зовсім гарними епітетами. Вона навіть називала себе поганою матір’ю.
1921 був для Анни Андріївни роком великих потрясінь. Цього року розстріляли Миколу Гумільова, з яким
вони і після розлучення так і не припинили спілкування. І практично в той же час вмирає Олександр Блок,
який був для неї великим поетом, зразком. У цьому ж році з Росії назавжди їде коханий чоловік поетеси.
Він, звичайно, кличе її з собою, але вона не може залишити Батьківщину.

У 1924 р. була опублікована остання збірка

віршів Ахматової. Після цього НКВД не
пропускала ніяку творчість поетеси і називала
її «провокаційною та антикомуністичною».
Коли сина Ахматової, Льва Гумільова,
заарештували, вона разом з іншими матерями
ходила до в’язниці “Хрести”. Одна з жінок
запитала, чи зможе вона це описати. Після
цього Ахматова почала писати свій
знаменитий “Реквієм”.
Олександр Блок Лев Гумільов
У 1951 році Ахматову відновили в Спілці радянських
письменників і вона поступово повертається до активної
творчої праці. У 1964 році їй була присуджена престижна
італійська літературна премія «Етна-Торіна» і Ахматовій
дозволяють отримати її, оскільки часи тотальних репресій
пройшли, і Анна Андріївна перестала вважатися
антикомуністичною поетесою. У 1958 році виходить збірка
«Вірші», в 1965 – «Біг часу». Тоді ж, у 1965 році, за рік до
своєї смерті, Ахматова отримує докторську ступінь
Оксфордського університету.
Ахматова передчувала свою смерть. Коли поетеса лягала в
санаторій, в якому й обірвалося її життя, вона написала:
«Шкода, що там немає Біблії».
Анна Андріївна Ахматова померла 5 березня 1966 в
підмосковному Домодєдово. Протягом всього свого життя
вона вела щоденник. Проте знайдений і опублікований він
лише через 7 років після смерті поетеси.