Володимир Михайлович Сосюра

(1898 — 1965)
 В. Сосюра народився 6
січня 1898р. на станції
Дебальцеве (нині Донецької
обл.). Мати поета, Марія
Данилівна Локотош,
робітниця з Луганська,
працювала в домашньому
господарстві, батько,
Микола Володимирович, за
фахом кресляр, був
людиною непосидющою,
перемінив багато професій:
вчителював по селах, був
сільським адвокатом,
шахтарем, добре малював і
співав.
 Дитинство поета
 Дитинство поета минає на Донбасі. Родина Сосюр оселяється в старій хворостянці над берегом Дінця,
в єдиній кімнаті якої туляться восьмеро дітей і батьки. Від одинадцяти років хлопець іде працювати —
спершу до бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом, не цурається
випадкового заробітку. Початкову освіту здобуває під наглядом батька, зачитується пригодницькою
літературою (Жюль Верн, М Рід, Ф. Купер), віршами О. Кольцова та І. Нікітіна. Від 1911р. в с. Третя
Рота (нині м. Верхнє) навчається в міністерському двокласному училищі. Маючи блискучу пам'ять, легко
виходить у кращі учні, захоплюється співом і художньою літературою. Лектуру поета становлять твори
Гомера, Шіллера, Гоголя, Пушкіна, Шевченка, Лєрмонтова, Некрасова, Лесі Українки, Франка. У цей
період він захоплюється й лірикою А. Бєлого, О. Апухтіна, С. Надсона; від 1912р. сам пробує писати
вірші російською мовою. Продовжує навчання в Кам'янській сільськогосподарській школі, після смерті
батька (1915р.) йде працювати на шахту, потім знову повертається до школи.
 У 1918р. В. Сосюра бере
участь у повстанні проти
кайзерівських і гетьманських
військ. Невдовзі потрапляє
на кілька місяців до
петлюрівських загонів, тікає
до червоних, восени 1919р.
опиняється в полоні
денікінців. У 1920 р. хворого
на тиф В. Сосюру звільняють
бійці Червоної Армії. Його
розстрілювали денікінці, він
стояв перед трибуналом, але
мудрість голови трибуналу
врятувала йому життя. У
1920р. В. Сосюра вступає до
Комуністичної партії.
Продовжує писати.
 1920р. в Одесі В. Сосюра —
політкурсант 41 стрілецької
дивізії — знайомиться з Ю.
Олешею, Е. Багрицьким, К.
Гордієнком, з поезією В. Чумака.
В дружньому колі, а часом і в
«Кафе поетів» читає власні вірші.
Літературне товариство
одностайно визнає його поетом,
а за образно-інтонаційним ладом,
тематикою і традицією — поетом
українським. 20 травня в газеті
«Одеський комуніст» за підписом
«Сумний» з'являється вірш
«Відплата», що вважається
одним із перших опублікованих
українських поезій В. Сосюри.
Поет дедалі більше (а від 1921р.
майже виключно) пише
українською мовою.
 По закінченні
громадянської війни
вчився в Комуністичному
університеті в Харкові
(1922–1923) і на робфаці
при Харківському інституті
народної освіти (1923–
1925); належав до
літературних організацій
«Плуг», «Гарт», ВАПЛІТЕ,
ВУСПП. Починається
період напруженого
творчого життя в колі
таких тогочасних молодих
майстрів, як В. Блакитний,
О. Копиленко, О.
Довженко, І. Сенченко, О.
Вишня, М. Йогансен, П.
Усенко.
 Особисте життя
 Офіційно Володимир Сосюра був
одружений двічі.
 Вперше одружився в 1922 році. Його перша
дружина — Віра Каперівна Берзіна,
колишній політрук червоноармійського
ескадрону, студентка, як і він сам, у
повоєнному Харкові. Їй він присвятив поему
«Робфаківка». Причиною розлучення стали
шовіністичні погляди дружини.
 Від першого шлюбу в нього було двоє
синів — Олег і Микола. Вдруге Сосюра
одружився в 1931 з Даниловою Марією
Гаврилівною. Вона була на 12 років
молодшою, закінчила балетну школу в
Києві. 15 січня 1932 року в них народився
син Володимир.
 У 1949 р. Марію Сосюру заарештували
начебто за розголошення державної
таємниці і заслали до Казахстану. Та коли
через п'ять років Марія Гаврилівна
повертається, вони ще раз беруть шлюб.
 Від кінця 50-х доля всміхнулася
Сосюрі й дарувала йому
насамкінець спокій і духовний лад. І
він зміг, не витрачаючись на
марноту, вслухатися в красу світу,
відчути себе тим, ким насправді і
був — «співною часткою зоряного
руху». Поета не полишає радісне
відчуття творчої сили, молодої
снаги, незалежної від похилого віку
й хвороб. Воно не зрадить поету і
буде дарованою йому «іскрою
богів», однією з провідних тем
останніх років життя. В основі цих
пізніх мажорів— свідомість роду, що
не відає смерті, чуття свого народу,
в єдності з яким поет щасливий.
Лірик із ліриків, Сосюра в ці роки не
зазнає жури самотності: він —
«разом», він— кровина роду, якій за
себе не страшно: «Народе мій!.. З
тобою в далі солов’їні мені судилося
іти», «Батьківщини молодість —
молодість моя!» та ін.
 Останні роки життя
 У 1948 Сосюру відзначено найвищою тоді
нагородою — Сталінською премією, але в
1951 він знову зазнав гострих нападів
критики, приводом до чого була стаття в
газеті «Правда», яка обвинувачувала
Сосюру у «буржуазному націоналізмі» за
патріотичну поезію «Любіть Україну»,
написану 1944 р. За таких обставин,
незважаючи на велику продуктивність
(понад 40 збірок поезій), творчі досягнення
Сосюри були значно нижчі від його
можливостей.[Джерело?]
 У 1937–1957 рр. мешкав у Києві в будинку
письменників Роліт, з 1957 р. — в будинку
на вул. М. Коцюбинського, 2, де йому
встановлено пам'ятну дошку.
 Помер 8 січня 1965 року. Похований в Києві
на Байковому цвинтарі (надгробний
пам'ятник — граніт; скульптор
О. О. Банников; встановлений у 1968 році)
[4].
Над презентацією працювала
Учениця 11-А класу
СЗШ №225
Кабанець Людмила