Олександр Довженко як письменник і політичний діяч

● Вступ
Олександр Довженко уславився тим, що протягом усього свого життя він відрізнявся своєю
багатогранною діяльністю, а саме : його усі знають не тільки як українського радянського
письменника, але й як кінорежисера, кінодраматурга, художника, класика світового
кінематографа та політичного діяча. Сьогодні я розповім про письменницьку та політичну
кар’єру відомого нам Олександра Петровича.
● Письменник
Почнемо з близької нам його діяльності, а саме : яка стежка пролягла в Олександра Довженка
як у письменника? Олександр Довженко народився 29 серпня (10 вересня) 1894 року на хуторі
В'юнище (нині смт Сосниця), Чернігівської губернії у незаможній багатодітній родині. Його
предками були полтавські чумаки, які оселилися в Сосниці в середині XVIII століття. Відомо,
що батько та мати майбутнього класика світового кінематографа були неписьменні, мали 14
дітей. З них вижило тільки двоє – Сашко та його сестра Поліна, тому серед споминів про матір
і дитинство в уяві Олександра Довженка поставали, як він писав у своїй автобіографічній
повісті «Зачарована Десна, «плач і похорон… Народжена для пісень, вона (мати) проплакала
усе життя, проводжаючи (померлих дітей) назавжди». Щоб зібрати гроші на навчання Сашка,
батько продав одну із семи десятин своєї землі. З восьми років хлопець навчався у
парафіяльному училищі, а після його закінчення – у Сосницькому міському училищі, яке
вважалося «вищим початковим». Навчання йому давалося легко – він був відмінником і любив
читати, тому й пов’язав згодом своє життя з літературою та письменницькою діяльністю. У
1920-ті роки, після повернення з Німеччини до Харкова, Олександр Довженко був членом
літературних організацій ВАПЛІТЕ і “Гарт”. Після розпаду «Гарту» Довженко став одним з
засновників ВАПЛІТЕ. У своїй статті «До проблеми образотворчого мистецтва» в
теоретичному збірнику ВАПЛІТЕ за 1926 рік Довженко дав рішучу відсіч спробам Асоціації
Художників Революційної Росії (АХРР), яка підтримувалась радянським урядом,
підпорядкувати неоромантичне мистецтво України принципам соціалістичного реалізму та
накиданням на нього «убогої мистецької традиції передвижників».У 1940-і роки літературна
діяльність письменника пожвавилася, адже він створив багато творів, серед яких є численні
новели, зокрема “Ніч перед боєм”, “Мати”, “Хата”, “Воля до життя”, “Тризна” тощо. Однією з
приголомшливих повістей того часу стала “Україна в огні”, яку Олександр Довженко написав
у 1943 році, за що отримав покарання від Сталіна, яке зумовлювало заборону на перебування в
Україні. Дану реакцію письменник назвав “кремлівським розп’яттям”.
● Політичний діяч
У добу національно-визвольних змагань Довженко на деякий час став активістом українського
самостійницького руху. Повалення самодержавства він зустрів з радістю «собаки, що зірвався з
цепу», з вірою, що тепер «вже все цілком ясно, що земля у селян, фабрики у робітників, школи
в учителів, лікарні у лікарів, Україна в українців, Росія в росіян». Але потім, переглянувши
свої юнацькі гарячі пориви, Довженко назвав їх засліпленням людей, «що вийшли з погреба»
— адже на той час він не мав «нормальної, здорової політичної освіти, найменшої уяви про
боротьбу класів та партій», про марксизм. 1917 року на фронт його не взяли як
«білобілетника», тож він переїхав на роботу до Києва, де теж учителював та разом з тим
вчився в Київському комерційному інституті (нині Київський національний економічний
університет) на економічному факультеті. У 1918 році, будучи вже головою громади
комерційного інституту, Довженко організував загальностудентський мітинг протесту проти
призову до лав гетьманської армії. Учасників демонстрації було розігнано, близько двадцяти
вбито, багатьох поранено. Академію Довженко так і не закінчив, а інститут, за його словами,
відвідував до 1920 чи 1921 року. Упродовж 1918–1919 років воював проти більшовиків у лавах
армії УНР. Довженко пережив у Києві в підпіллі німецьку, російсько-радянську, російсько-
монархічну та польську окупації, не один раз буваючи під загрозою розстрілу. У серпні 1919
року — з двома товаришами втік до Житомира. Коли місто зайняли червоні, був
заарештований Волинською ЧК, відправлений до концтабору як «ворог робітничо-селянського
уряду», де протягом 3 місяців відбував покарання. Своїм порятунком зобов'язаний
письменнику Василеві Еллану-Блакитному. Існує версія, що тоді ж його завербували чекісти.
Відомо, що в цей час він влаштувався викладачем історії та географії у школу червоних
старшин при штабі 44-ї стрілецької дивізії в Житомирі. За порадою Еллана-Блакитного, на
початку 1920 року вступив до партії боротьбистів. Внаслідок вмілих маніпуляцій Володимира
Леніна ця партія швидко самоліквідувалася, а її члени влилися до лав КП(б)У. Сам Довженко
так написав про це в автобіографії: «На початку 1920 року я вступив до партії боротьбистів.
Цей вступ, невірний і непотрібний… Я дуже хотів вступити до Комуністичної партії
більшовиків України, але вважав себе недостойним переступити її поріг, тому я пішов у
боротьбисти, немов у підготовчий клас гімназії… Через кілька тижнів партія боротьбистів
влилася в КП(б)У, і таким чином я став членом КП(б)У». У 1920 році Довженка призначили
завідувати Житомирською партійною школою. Але натомість він потрапив до польського
полону, де його показово розстріляли холостими, обіцяючи наступного разу справжній
розстріл. Та йому вдалося втекти. За сприяння боротьбистів Довженко займав різні посади:
секретаря Київського губернського відділу народної освіти, комісара Театру ім. Тараса
Шевченка, завідувача відділу мистецтв у Києві. У цей час друзі-боротьбисти знову врятували
його від чергової «чистки» в лавах партії, організувавши терміновий виїзд до однопартійця
Шумського, який очолював Повноважне представництво УСРР в Польщі. У квітні 1921 року
Довженка викликали до Харкова, зарахували до Наркомату закордонних справ і направили на
дипломатичну роботу — у Польщі він очолив місію з репатріації й обміну полоненими, з часом
обійняв посаду керуючого справами представництва. На початку лютого 1922 року його
перевели на посаду секретаря консульського відділу Торгового представництва УСРР у
Німеччині. До того часу належать перші публікації Довженка-художника. Деякі з його
карикатур були надруковані в журналі «Молот» (США). Розуміючи, що поєднувати службові
обов'язки і малювання буде важко, Довженко звернувся до ЦК КП(б)У з проханням надати
йому можливість зайнятися в Німеччині вивченням графіки. Отримавши стипендію в 40
доларів від Наркомосвіти УСРР, яким тоді керували боротьбисти, він близько року навчався в
приватній мистецькій школі професора-експресіоніста Віллі Гекеля, де засвоїв палітру
живописного експресіонізму. Влітку 1923 року Довженка відкликали в Україну. Як написав
сам Довженко, «…у партії я вже не був… Виключення з партії я переживав дуже тяжко». Сам
Довженко подавав цю версію так, ніби він не встиг перереєструватися з партії боротьбистів до
більшовицької партії, а тому автоматично вибув з однієї та не був у іншій. Але відомо, що
втративши партквиток, Довженко не квапився його поновлювати, так і залишившись до кінця
життя безпартійним.