Володимир Кирилович

Винниченко
(1880 – 1951)
Володимир
Кирилович
Винниченко –
людина непростої
долі, відомий
політичний діяч і
письменник,
публіцист,
художник,
справжній патріот
України.
Народився 28
липня1880 року в с.
Веселий Кут поблизу
міста Єлисаветграда
Херсонської губернії
в робітничо-
селянській родині.
Батько його Кирило Васильович
Винниченко, замолоду селянин-
наймит, переїхав з села до
міста Єлисаветграда й
одружився з удовою Євдокією
Павленко, яка від першого
шлюбу мала троє дітей: Андрія,
Марію й Василя. Від шлюбу з
Кирилом Винниченком
народився лише Володимир.
По закінченні школи
Володимира віддали до
Єлисаветградської гімназії, де
він зустрівся з певними
проблемами: учителі, а за
ними й гімназисти,зустріли
хлопця насмішками. Його
українська мова, бідна одежа
викликали до нього вороже
ставлення російських та
зрусифікованих дітей. У
свідомості Володимира
зародилася думка, що на світі
не всі люди рівні, що світ
поділений на бідних і багатих.
У 1900 р. Володимир склав
екстерном екзамен у
Златопільській гімназії і вступив
на юридичний факультет
Київського університету.
Навчаючись в університеті,
майбутній письменник вів активну
революційну діяльність як член
Революційної української партії
(РУП), що була заснована 1900 р.
харківськими студентами і
вперше проголосила гасло
боротьби за незалежну Українську
державу.
 Початок літературної діяльності…
Перший літературний твір
В. Винниченка — оповідання
«Сила і краса» (згодом автор
змінив назву на «Краса і сила»)
з’явився восени 1902 р. на
сторінках журналу «Киевская
старина».
Наступні твори склали першу
збірку «Краса і сила» (1906).
Восени 1902 р., через виключення з числа
студентів, Володимира Винниченка позбавлено
права на відстрочення військової служби й забрано в
солдати. Проте військової служби він фактично не
відбував, бо влада, боячись революційного впливу
на това-ришів-військових, тримала Володимира під
арештом, в канцелярії. Але він, переодягаючись
вночі в цивільне, тікав з казарми й віддавав свій час
роботі серед київського пролетаріату. Цю діяльність
було викрито, Володимир мав бути заарештований.
Довідавшись від військових товаришів з канцелярії
роти про те, що готується арешт, Володимир
Винниченко скинув солдатську форму й емігрував до
Галичини. Там він працював у закордонних
партійних організаціях і час від часу нелегально
виїздив до України. У Львові Винниченко брав участь
у виданні партійних газет « Праця», «Селянин»,
писав брошури й книги на революційні теми.
 1903 р. при перевозі нелегальної
літератури з Галичини до Києва на
кордоні Винниченка знов
арештовано. Як дезертир і
революціонер він був посаджений у
військову в'язницю — київську
фортецю. Після півторарічного
перебування у фортеці його
звільнила перша російська
революція 1905 року (Винниченка
звільнено з фортеці через
проголошену амністію). Під час
ув'язнення він написав низку
літературних творів. Повість
«Голота» навіть одержала першу
премію «Киевской старины».
У 1905 р. написав низку оповідань:
«На пристані», «Раб краси»,
«Уміркований та щирий», «Голод»,
«Малорос-європеєць», «Ланцюг» та
інші.
У 1907 р. Винниченко був знову
заарештований у Києві й посаджений
в знамениту Лук'янівку (тюрма в
Києві, де перебували майже всі
видатні члени РУП). Через вісім
місяців В.Винниченка випущено.
Занурений у творчість
З 1907 р. у творчості В. Винниченка
починається новий етап. Письменник створює
новели, романи та п’єси, у яких досліджує
питання моралі й таємниці людської психіки.
Період 1907—1912 рр. став зоряним часом
драматургії В. Винниченка, коли з’явилися
такі п’єси, як «Дисгармонія» (1906), «Щаблі
життя» (1907), «Великий Молох» (1907),
«Memento» (1909), «Чужі люди» (1909),
«Базар» (1910), «Брехня» (1910), «Чорна
Пантера і Білий Ведмідь» (1911), «Гріх» (1919)
та ін.
 Творчість в еміграції
У Берліні в 1922—1923 р р. В.
Винниченко написав «Сонячну
машину», яка стала першим в
українській літературі утопічним і
фантастичним романом.
В. Винниченко в еміграції також
написав тритомну працю
«Відродження нації» (1920), цикл
психологічних оповідань зі свого
дитинства «Намисто» (1921 — 1923),
романи «Поклади золота» (1927),
«Лепрозорій» (1938), «Слово за
тобою, Сталіне!» (1950), п’єсу
«Пророк» (1929) та інші твори.
Франція. Містечко Мужен. Місце, де
проживав останні роки В.Винниченко.
Останні 25 років свого
життя В.Винниченко
прожив у французькому
містечку Мужен, біля Канн,
у власному невеликому
будинку. Тут він займався
літературною творчістю і
живописом. Понад 20 його
полотен зберігаються в
Інституті літератури
ім. Т. Шевченка НАН
України.
 Писав Володимир Кирилович переважно
пейзажі, як правило, аквареллю, менше
- олією. Інколи брався за портрети.
Володимир Винниченко - художник
“ Квіти ”. Картон. Олія.
У Кіровоградському обласному
художньому музеї організували виставку
робіт В.Винниченка
Кіровоградський краєзнавчий музей надав для виставки
меморіальні речі, які належали письменнику - годинник,
портмоне… Наукова бібліотека ім.Д.Чижевського представила прижиттєві
видання творів Володимира Винниченка.
 В.Винниченко. Портрет
дружини.
В.К.Винниченко. Розалія Винниченко.
Пам'ятник В. Винниченку в Кіровограді.
Скульптор Володимир Цісарик.
Погруддя Винниченка на фасаді інституту
філології Київського національного
університету імені Тараса Шевченка.
Творчий доробок В.Винниченка
Мужен. Колишня садиба
В.Винниченка
Сучасний вигляд садиби
В.Винниченка
Дякую за
увагу!