ДОРОШЕНКО

ДМИТРО
ІВАНОВИЧ
Підготував учень 10 класу Новоселицького ліцею№1

Калетник Владислав
Життєпис

■ Народився у Вільні(8 квітня) 1882, Російська імперія — 19 березня 1951, в родині, що

походила зі старовинного українського козацько-старшинського роду на Глухівщині та
з якого вийшли два українські гетьмани — Михайло Дорошенко та Петро Дорошенко.
Батько — Іван Якович (1848—1914), 1874 року із відзнакою закінчив Харківський
ветінститут, протягом 30 років працював ветеринаром у Вільні[2].
■ З 1897 співпрацював з політичними виданнями в Галичині.
■ Навчався на історико-філологічному факультеті Варшавського, Петербурзького і 
Київського університетів. В 1903 очолював Українську студентську громаду в
Петербурзі. Дуже рано розпочав політичну діяльність, спочатку як член Революційної
Української Партії, а згодом — Товариства Українських Поступовців. Активно
публікувався у пресі.
Життєпис ч2

■ У 1905 році, коли у зв'язку із заворушеннями вищі навчальні заклади Петербурга закрили на
необмежений час, переїхав до Полтави, де став співробітником газети «Полтавський час». [3]
■ Події 1906 року застають його в Києві. В умовах послаблення тиску цензури Дорошенко поринає
в національно-політичне життя і стає співробітником таких часописів, як «Громадська думка»,
«Нова громада», «Рада», «Рідний край», «Хлібороб», «Украинский вестник», «Украинская
жизнь», «Україна». Певний час працював вчителем у середніх школах Києва і Катеринослава.[3]
■ У травні 1906 року з відкриттям Першої державної думи Дорошенко був запрошений до
Петербурга на посаду секретаря журналу «Украинский вестник» — органу української
парламентської громади.[3]
■ У 1909-13 викладає в Катеринославському комерційному училищі, обирається заступником
голови Катеринославської "Просвіти" і у 1910–1913 — фактичний редактор часопису «Дніпрові
хвилі» у Катеринославі. Згодом повертається до Києва.
Початок Української Революції

■ Світова війна та лютнева революція 1917 року порушили творчі плани науковця. У цей час
він повністю віддається суспільно-політичній діяльності, стає членом Товариства
українських поступовців, що згодом перетворилось на Українську партію соціалістів-
федералістів. У 1917 році Дмитро Іванович був призначений російським Тимчасовим урядом
на посаду заступника Київського губернського комісара (віце-губернатора). Розпочалась
копітка адміністративна робота. За безпосередньої участі Дорошенка сформувалась
Центральна Рада, що об'єднала всі українські громадські організації, очолила національно-
визвольний рух. Під час засідань Українського національного конгресу у квітні 1917 року
Дмитро Іванович отримав від Тимчасового уряду призначення на посаду крайового комісара
Галичини та Буковини.     
■ Повернувшись восени 1917 року до Києва, Дорошенко дістав від Центральної Ради
доручення укомплектувати штати Генерального Секретаріату - українського уряду, та через
відсутність взаєморозуміння з М. Грушевським змушений був відмовитись.
Початок Української Революції
ч2

■ Після розпуску Центральної Ради Дорошенко обіймав посаду міністра закордонних справ уряду П.
Скоропадського. Однак це не сподобалось лідерам партії соціалістів-федералістів, і його виключили
з партії. «Цей вчинок назавжди відвернув мене від есерів, - згадував пізніше щиро обурений Дмитро
Іванович, - і я дав собі слово ніколи не належати ні до якого політичного угрупування».
■ За Директорії Дорошенко відходить від політики й повертається до культурно-наукової праці,
ставши приват-доцентом Кам'янець-Подільського університету по кафедрі історії України та
редактором часопису «Життя Поділля». За час перебування у краї він написав і видав книгу «Про
минулі часи на Поділлю (Коротенька історія краю)»(1919). Після встановлення радянської влади
переїжджає спочатку до Відня, а потім до Праги, де з 1921 року працює професором Українського
університету та Карлового університету по кафедрі української історії. У листах до М. Стороженка
Дорошенко скаржиться на складні умови життя: «Вже шість років в еміграції, а живу все по
студентськи. Живу в селі за 30 верст від Праги і їзджу туди три-чотири рази в тиждень». Та головне,
що заважало працювати, - це відсутність необхідної літератури та можливості працювати із
джерелами.
Еміграція

■ У 1926 році Дмитро Іванович став на чолі Українського наукового інституту в Берліні, а в 30-
х роках викладав історію церкви у православному богословському відділі Варшавського
університету. Під час німецької окупації Чехії він працює в Українському вільному
університеті в Празі, а 1947 року Дмитро Іванович переїжджає до Канади, де стає
Президентом Української вільної академії наук.
■ Значною і різноманітною є творча спадщина історика та педагога. І сьогодні викликають
неабиякий інтерес історико-літературні нариси Дорошенка про П. Куліша, Т. Шевченка, М.
Костомарова, В. Антоновича, М. Сумцова, М. Грушевського, М. Драгоманова та інших діячів
української науки і культури. Помітною подією в українській історіографії був вихід друком
його праці «Огляд української історіографії» (1923), яка була високо оцінена сучасниками (І.
Крип'якевичем, О. Оглобліним), і не втратила пізнавальної цінності і наукового значення
сьогодні, оскільки становить ґрунтовний аналіз розвитку історичних знань в Україні від ХІ
століття до початку 20-х років ХХ століття.
Еміграція ч2

■ 1939-го повернувся до Праги, де продовжив роботу як історик в Українському

вільному університеті.
■ 1945 року Дорошенко перебрався до Західної Німеччини, де став першим
президентом Української вільної академії наук. 1947 року переїхав до Канади, де
викладав історію та літературу в колегії Святого Андрія у Вінніпезі та разом з
істориком літератури Леонідом Білецьким та філологом Ярославом Рудницьким
 створили філію Української вільної академії наук. Однак він захворів у Вінніпезі і
1950 року повернувся до Європи.
Помер Дмитро Іванович Дорошенко в
1951 р. в Мюнхені.