Іван Драч

митець, який пробудив інтерес до всього українського

 Навачання та початок творчості
Іван Федорович Драч народився 17 жовтня 1936 р. в у Теліжинці Тетіївського
району на Київщині. Уже у 1951 році у районній газеті був надрукований його
перший вірш. Після закінчення Тетіївської середньої школи І. Драч викладав
російську мову та літературу в семирічці сусіднього села Дзвінячого. Служив у
армії і у віці, коли інші закінчують університет, вступив на перший курс
філологічного факультету Київського університету, але навчання не закінчив,
був виключений під тиском каральних органів. Влаштувався на роботу в
«Літературну Україну». Закінчив дворічні Вищі сценарні курси у Москві,
працював сценаристом на кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка,
потім у редакції журналу «Вітчизна».
 Політична діяльність
На І-му з'їзді Народного Руху України за перебудову 7-10 вересня 1989 р. Драча було обрано головою Руху: з 1109 делегатів — 38
голосів «проти», 15 — «утрималися» — всі інші — «за» (1-й заступник голови Руху — Конєв Сергій Іванович, заступники:
Володимир Яворівський, Володимир Черняк, Михайло Горинь).
Весною 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради УРСР від Данилівського (№ 259) виборчого округу, отримавши підтримку 66,38
% виборців.
З 28 лютого по 4 грудня 1992 був співголовою НРУ разом зі В'ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем. Пізніше очолив
громадську організацію — Товариство "Україна-Світ". Історія цього товариства за радянських часів було тісно пов'язано з
КДБ[джерело?].
З березня 1998 по квітень 2002 — Народний депутат України 3-го скликання.
На парламентських виборах 31 березня 2002 р. виступав у списку «Нашої України» під номером 31 і втретє став членом
Парламенту України.
У 2014 очолював Комітет зі присудження щорічної премії Президента України «Українська книжка року».
Помер уранці 19 червня 2018 року у віці 81 року в київській клінічній лікарні «Феофанія» після важкої хвороби легень. Похорон
відбувся 21 червня. Згідно з заповітом поета, його поховали поруч із могилою його сина Максима на кладовищі рідного села.
 Творча діяльність

У 1961 р. І. Драч опублікував у «Літературній газеті» драму-феєрію «Ніж у

сонці», яка відразу привернула увагу критики. Протягом 1962−1988 p.
виходили його збірки: «Соняшник» (1962), «Протуберанці серця» (1965),
«Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974),
«Київське небо» (1976), «Шабля і хустина» (1981), «Драматичні поеми»
(1982), «Теліжинці» (1985), «Чорнобильська мадонна» (1987), «Храм
серця» (1988).
Збірка І. Драча «Корінь і крона» була відзначена Державною премією
України імені Т. Шевченка у 1976 р.
 Нагороди
1976 — Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка за збірку поезій «Корінь і крона»
1983 — Державна премія СРСР
16 жовтня 1996 — орден князя Ярослава Мудрого V ступеня — за вагомий особистий внесок у розвиток національної
культури, зміцнення зв'язків держави з українцями за її межами[7]
21 серпня 2001 — орден князя Ярослава Мудрого IV ступеня — за значний особистий внесок у соціально-економічний
та культурний розвиток України, вагомі трудові досягнення та з нагоди 10-ї річниці незалежності України[8]
19 серпня 2006 — звання Герой України з врученням ордена Держави — за самовіддане служіння українському
народові, втілене у поетичному слові та відстоюванні ідеалів свободи і демократії[9]
19 серпня 2011 — відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України»[10]
2 вересня 2011 — почесний професор Київського університету імені Бориса Грінченка.[11]
17 жовтня 2011 — орден князя Ярослава Мудрого III ст. — за визначний особистий внесок у збагачення національної
культурно-мистецької спадщини, багаторічну плідну творчу та громадсько-політичну діяльність[12]
2016 — відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України».[13]
6 березня 2017 — почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
 Смерть діяча

Помер митець на 81-му році життя, 19 червня

2018 роки після важкої хвороби легень. Це
стало непоправною втратою для українського
народу, але написані ним слова навіки
закарбувалися у пам’яті кожного українця.
«Саме зараз, незважаючи на
кровопролиття, кується нація. Або вона
відбудеться як така, або знищиться і стане
добривом для сусідніх держав».