Олександр Іванович Білаш - український композитор жанрів

класичної та популярної музики, Народний артист СРСР, Герой

України, Лауреат Шевченківської премії.

Життєпис

Народився 6 березня 1931 року в Градизьку (нині Глобинського

району Полтавської області України) в музичній сім'ї: мати —
Євдокія Андріївна — вважалася першою співачкою на сільських
сходинах, батько — Іван Опанасович — грав на балалайці та гітарі.
У 1946 році вступив до Полтавського музичного училища, проте не
був прийнятий «із-за відсутності слуху». Рік навчався в Київській
музичній вечірній школі, де музику викладали брати Георгій і Платон
Майбороди. Розвантажував вагони на вокзалі, підробляв у школах,
грав в ресторанах.
У 1948—1952 роках навчався в Житомирському музичному училищі
ім. В. С. Косенка. У 1957 році закінчив Київську консерваторію (нині
Національна музична академія України імені П. І. Чайковського) по
класу композиції у М. М. Вілінського.
У 1956—1961 роках — викладач теорії музики Київського
педагогічного інституту ім. М. Горького (нині Національний
педагогічний університет імені М. П. Драгоманова). Найбільш
відомий як автор пісень (близько 500). Автор романсів, балад, опер,
оперет, ораторій і музики до кінофільмів.
Автор 9-ти поетичних збірок, в тому числі «Мелодія» (1977),
«Мамине крило» (1999), «Шурась» (2001) . У 1976—1994 роках —
голова правління Київської організації Спілки композиторів України.
З 1968 року — заступник голови правління Спілки композиторів
Української РСР. Член Спілки письменників України (2000) .З 1992
року — член Комітету з Державних премій України ім. Т. Шевченка
при Кабінеті Міністрів України. Один із засновників Українського
фонду культури.
Помер 6 травня 2003 року в Києві після інсульту. Похований на
Байковому кладовищі.
Нагороди та відзнаки

Лауреат премії імені М. Островського(1967)

Лауреат Всесоюзної премії Ленінського комсомолу (1968)
Заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1969 року)
Лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1975)
Народний артист УРСР (1977)
Народний артист СРСР (1990)
Герой України (2001)

Твори

Опери

«Гайдамаки» (за однойменною поемою Тараса Шевченка, 1965)

моноопера «Балада війни» (1971)
моноопера «Сповідь білого тюльпана» (за однойменною поемою
Лариси Слюсак)
«Прапороносці» (1985)
Ораторія[ред. • ред. код]
«Вишневий вітер» (1989)
Оперети[ред. • ред. код]
«Легенда про Київ» (1982)
«Дзвони Росії» (1982)
«Чиста криниця»
мюзикл «Пригоди Буратіно»
Для симфонічного оркестру

«Скерцо», «Весняна сюїта»(1959), балетна сюїта «Буратіно» (1961),

поема «Павло Корчагін» (1965)

Для голосу у супроводі симфонічного оркестру

«Вокаліз» для мецо-сопрано в 5 частинах(1965)

Романси

«Кленова алея», слова С. Щипачова.

«Ви знаєте, як липа шелестить», слова П. Тичини.
«Было так — я любил и страдал…», слова В. Висоцького (з музики
до кінофільму «Небезпечні гастролі»).

Пісні

«Впали роси на покоси», сл. Д. Павличка

«Два кольори», сл. Д. Павличка
«Журавка», сл. В. Юхимовича
"Квітноньки ви, квіти", сл. О. Ситника
«Ой не ріж косу», сл. М.Ткача
«Сину, качки летять», сл. М.Ткача
«Цвітуть осінні тихі небеса», сл. А. Малишка
«Ясени», сл. М.Ткача
Андрій Самійлович Малишко - український поет, перекладач,
літературний критик. Депутат Верховної Ради УРСР 3-6-го скликань.

Творчість

У 1930 р. надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик»

та «Глобус».

Упродовж 1935—1940 років видав збірки: «Батьківщина» (1936),

«Лірика», «З книги життя» (1938), «Народження синів» (1939),
«Листи червоноармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні»,
«Жайворонки» (усі — 1940). У цей же період написав поеми
«Трипілля» (надруковано лише уривки), «Ярина», «Кармалюк»,
«Дума про козака Данила».

У 1941 — 1944 pp. поет служив військовим кореспондентом де

виступав і як поет, і як публіцист; видав сім збірок поезій: «До бою
вставайте!» (1941), «Україно моя!» (1942, виходила двічі), «Понад
пожари» (1942), «Слово о полку» (1943), «Битва» (1943),
«Полонянка» (1944), «Ярославна» (1946). Героїко-трагічний пафос
циклу з п'яти віршів «Україно моя!», написаного 1941 p., передавав
щирий особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. «Україно
моя!» — одне з найяскравіших поетичних явищ років війни.

За поему «Прометей» Малишко отримав у 1947 р. Сталінську

премію. У 1950 р. з'явилась збірка «За синім морем», написана після
відвідин поетом Канади та США разом з групою діячів культури.
Наступного року він отримав за неї Сталінську премію.

Новий і чи не найпродуктивніший етап у творчості поета

починається із середини 50-х pp. У збірці «Що записано мною»
(1956) містяться тексти відомих пісень: «Знову цвітуть каштани»,
«Пісня про Київ», «Як на дальнім небосхилі»; у збірці «Серце моєї
матері» (1959) — «Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі»;
у збірці «Полудень віку» (1960) — «Вчителька» тощо. У їх озвученні
поету допомагали такі музичні корифеї, як брати Георгій і Платон
Майбороди, Лев Ревуцький, Пилип Козицький, Михайло
Вериківський, Андрій Штогаренко, Сергій Козак, Олександр Білаш.

Протягом 1961—1970 років вийшли збірки «Листи на світанні»

(1961), «Прозорість» (1962), «Дорога під яворами» (1964), «Рута»
(1966), «Синій літопис» (1968), «Серпень душі моєї» (1970).

Кінематографічні роботи

Написав тексти пісень до фільмів:

«Щорс» (1939), «Макар Нечай» (1940), «Богдан Хмельницький»
(1941), «Роки молодії» (1942), «Щедре літо» (1950), «Долина синіх
скель» (1956), «Лілея», «Таврія» (1959), «Чорноморочка» (1959),
«Абітурієнтка» (1973).

Автор сценаріїв кінокартин:

«Навіки з російським народом» (1954),
«Квітуча Україна» (1961),
«Ми з України» (1962).

Йому присвячено науково-популярну стрічку «Андрій Малишко»

(1969).
Премії та нагороди

1947 — Сталінська премія за збірку «Лірика» та поему «Прометей».

1951 — Сталінська премія за збірку «За синім морем».
1964 — Шевченківська премія за збірку «Далекі орбіти».
1969 — Державна премія СРСР за збірку «Дорога під яворами».

Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Червоного

Прапора, орденом Червоної Зірки, орденом «Знак Пошани».
Степан Франкович Будний - український поет. Член Національної
спілки письменників України (1991, посмертно).

Твори
Твори Будного публікувалися в альманасі «Ранок» (1959), збірка
«День поезії» (1967).

Музику на слова Будного створили Б. та І. Кравчуки, В. Подуфалий,

Б. Климчук, О. Герман, В. Обухівський, М. Олещук, Л. Романчук, Я.
Вишиваний та ін. Будний став першим лауреатом літературно-
мистецької премії в Чернівцях.

● Людина до сонця йде. — К., 1961

● Поезії.— К., 1972;
● Неопубліковані твори // Бібліотечка часопису «Воля». —
Теребовля, 1993;
● Син землі: Поезії. Художня проза. Щоденникові записи. У вінок
поетові. Слово поета у піснях // Упоряд. Г. Кушнерик, М.
Ониськів. — Л., 1997.
Пам'ять
У Тернополі 1972 року заснована обласна літературно-мистецька
премія його імені.

У Струсівській ЗОШ від 1991 року діє літературно-меморіальний

музей Будного, його іменем названі вулиці у родинному містечку та
Тернополі (див. Вулиця Степана Будного).

1997-го знято художньо-публіцистичний фільм про Будного «Сонце

у грудях моїх» (автор сценарію і режисер-постановник Я. Гевко).

2003 року в ДАТО створено «Фонд Будного».

Сакральне мистецтво — мистецтво, тісно пов'язане з вірою в Бога,
релігійними обрядами, релігійним життям, символізмом
божественної сили.

Сакральне мистецтво в цілому є мистецтвом символічним.

Головний чинник, який у ньому домінував протягом всієї історії цього
мистецтва — це символічність. Вся ідеологія, культура, література,
літургія християнства та інших релігій — глибоко за своєю суттю
символічні, що складає винятково велику тему, якій присвячена
численна наукова література. Символ відіграє лише роль
стимулятора для виникнення ідеї у свідомості людини.
На мою думку художня творчість у техніці проявляється у технічній
естетиці. Це наукова дисципліна, яка вивчає закономірності
формування та розвитку гармонійного середовища, предметних
умов діяльності людини у всіх сферах життя.
Виникла та розвинулася на стику таких наук, як: соціології,
соціальної психології, фізіології людини, ергономіки, економіки,
технології виробництва тощо.

Вона розв'язує такі завдання:

● розробка принципів організації та формоутворення

оптимального і гармонійного предметного середовища у
відповідності з вимогами та потребами всіх людей і з
врахуванням вимог ергономіки й технології виробництва;

● створення методики художнього конструювання виробів та їх

комплексів, які відповідають усім вимогам технічної естетики, –
соціальній корисливості, функціонального та ергономічного
вдосконалення.

Дизайн - це творчий метод, процес і результат художньо-технічного

проектування промислових виробів, їхніх комплексів і систем,
орієнтований на досягнення найповнішої відповідності створюваних
об'єктів і середовища загалом потребам людини, як утилітарних, так
і естетичних.

Метою дизайну може виступати вирішення проблем проектування

від найменшого елементу конструкції до глобальних великих і навіть
утопічних ідей. У зв'язку із різким зростанням населення планети,
ще однією метою дизайну стає соціальна привабливість. Тобто
дизайн стає інструментом комунікації між людиною та об'єктом
дизайну. Мета ж дизайну має значущість лише для дизайнерів як
керівників проектування.

Таким чином, з мети дизайну можна зробити висновки щодо його

завдання. Основним завданням дизайну є:
 ● Ергономіка — легкість у використанні об'єкта дизайну;
● Інтерфейс користувача;— психологічні особливості оператора,
що працює з об'єктом дизайну;
● Останні тенденції — застосування нових технологій в дизайні
для спрощення його інших завдань.

Культура праці – матеріальна культура, до якої належить стан

продуктивних сил, трудових навичок людей; система орієнтирів які
під час трудової діяльності забезпечують задоволення потреб в
добробуті працівника. У сучасних умовах культура праці стає
джерелом якісного зростання економіки, сприяє розкриттю
здібностей людини, ефективному й творчому застосуванню її знань і
вмінь, покращенню атмосфери виробничого процесу, підвищенню
ефективності управління.

Ергономіка - наука, яка комплексно вивчає особливості виробничої

діяльності людини в системі «людина-техніка-довкілля» задля
уможливлення її ефективності, безпеки та комфорту.

Ергономіка виникла у зв'язку зі значним ускладненням технічних

засобів і умов їх дії, суттєвими змінами трудової діяльності людини.
За цих обставин, різко зросла «вартість» помилки людини під час
керування складними системами. Тому при проектуванні нової,
осучаснення наявної техніки, особливо важливо враховувати
можливості і особливості людей, які будуть її використовувати.

Як відомо, ергономіка — це наука, що вивчає допустимі фізичні,

нервові та психічні навантаження на людину в процесі праці,
проблеми найкращого пристосування навколишніх умов
виробництва, для продуктивної праці. Але існують цікаві просторові
аспекти цієї науки: планування робочого місця передбачає
раціональне розміщення у просторі матеріальних елементів
виробництва, зокрема устаткування, технологічного та
організаційного оснащення, а також робітника.