Professional Documents
Culture Documents
405857
405857
“Джерела
української
естрадної музики”
Мета уроку.
Ознайомити учнів з видатними
композиторами, виконавцями які
являлися основоположниками
української естрадної музики.
Розвивати та розширювати в учнів
знання про джерела української
естрадної музики.
Виховувати в учнів патріотизм,
любов до української естрадної
музики
Девіз:
ПРАВДИВА Й ЧИСТА, ЯК СЛЬОЗИ РОСА, БЛАГОСЛОВЕННА БУДЬ, О
МУЗИКА МОЯ
Софія Михайлівна
Ротару (справжнє
ім'я Софія Михайлівна
Євдокименко-Ротару —
радянська та українська
естрадна співачка,
Народна артистка СРСР,
Народна артистка України,
Народна артистка МРСР
Народилася 7 серпня 1947 року в селі Маршинці Новоселицького району
Чернівецької області в багатодітній родині. Почала співати з першого класу, брала
участь у шкільному і церковному хорі. У юності займалася в драмгуртку, співала
народних пісень в художній самодіяльності, перемагаючи в районних і
республіканських конкурсах. 1964 року вступила та 1968 року закінчила Чернівецьке
музичне училище. Щойно потрапивши на навчання, Софія уперше виступила на
сцені Кремлівського палацу. Після знайомства зі своїм майбутнім чоловіком
Анатолієм Євдокименком, студентом Чернівецького університету й одночасно
сурмачем у студентському естрадному оркестрі, співачка вирішує випробувати свій
талант як солістка. У той же час вона продовжувала виконувати і народні пісні, що
дотепер займають головні місця в її репертуарі.1968 року Ротару стала лауреатом IX
Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Софії (Болгарія), одержавши золоту
медаль за виконання української народної пісні «На камені стою» і молдовської
«Люблю весну», а також «Степом, степом» А. Пашкевича і «Валентини» Г. Георгіце
(присвячена жінці-космонавту Валентині Терешковій). У той же час Ротару починає
викладати теорію і сольфеджіо в Чернівецькому культосвітньому училищі, а у 1974
році закінчує заочне відділення Кишинівського державного інституту мистецтв. У
1971 році Ротару знялася в головній ролі у музичному телефільмі «Червона рута»,
названому так за піснею, що звучала у картині, композитора Володимира Івасюка, з
яким у Софії склалася плідна творча співпраця. Однойменно був названий і
вокально-інструментальний ансамбль, сформований Ротару та Євдокименком при
Чернівецькій філармонії (Анатолій закінчив пізніше режисерський факультет
Київського інституту культури, став потім режисером-постановником усіх концертних
програм Софії).
Звання та нагороди
Звання Герой України з врученням ордена Держави (7 серпня
2002) — за визначні заслуги перед Українською державою у
розвитку мистецтва, самовіддану працю на ниві збереження
національних культурних традицій і примноження пісенної
спадщини народів України
Орден «За заслуги» II ст. (6 серпня 2007) — за вагомий
особистий внесок у розвиток українського музичного
мистецтва, високу виконавську майстерність та багаторічну
плідну діяльність
Почесна відзнака Президента України (8 серпня 1996) — за
видатний особистий внесок у розвиток української національної
культури і мистецтва, високу виконавську майстерність
Орден княгині Ольги I ст. (6 березня 2002) — за вагомі трудові
здобутки, високий професіоналізм та з нагоди Міжнародного дня
прав жінок і миру
Орден княгині Ольги III ст. (9 серпня 1999) — за визначні особисті
заслуги у розвитку пісенної творчості, багаторічну плідну
концертну діяльність, високу виконавську майстерність
Орден Республіки (Республіка Молдова, 8 серпня 1997) — за
видатні досягнення у творчій діяльності, особливі заслуги у
розвитку і пропаганді музичного мистецтва, високу виконавську
майстерність[6]
Орден Пошани (Російська Федерація, 7 серпня 2002) — за
великий внесок у розвиток естрадного мистецтва і зміцнення
російсько-українських культурних зв'язків
Нагороджена орденами Знак Пошани (1980), Дружби народів (
1985)
Лауреат премії ім. Островського (1976), Ленінського комсомолу (
1978), ім. К. Шульженко (1996), «Овація» (2000)
«Людина року-2000»
Володимир Михайлович
Івасюк —
український композитор і
поет. Герой України (2009,
посмертно).
Один із основоположників
української естрадної
музики (поп-музики). Автор
107 пісень, 53
інструментальних творів,
музики до кількох
спектаклів. Професійний
медик, скрипаль, чудово
грав на фортепіано,
віолончелі,
гітарі, майстерно виконував
свої пісні. Неординарний
1949, 4 березня — народився у м. Кіцмані Чернівецької області в родині учителів Михайла і Софії Івасюків.
1955–1963 — навчання у місцевій дитячій музичній школі.
1956–1966 — учень Кіцманської середньої школи.
1963 — вступив до Київської музичної десятирічки ім. М.Лисенка за спеціальністю альт.
1964 — склав першу пісню «Колискова» на вірші батька. У рідній школі створив дівочий вокальний
ансамбль «Буковинка».
1966 — сім'я переїжджає до Чернівців. Вступив до Чернівецького державного медичного інституту, але
відрахований з нього за участь у «політичному інциденті
1967–1972 — повертається до навчання у медичному інституті.
1970 — склав пісні «Червона рута» й «Водограй
1972 — В. Івасюк переїхав до Львова. Там навчався в медичному інституті й почав студії у консерваторії на
підготовчому відділенні.
1973 — закінчив Львівський медичний інститут, вступив у аспірантуру до професора Т.Митіної.
1974, серпень — у складі радянської делегації взяв участь у міжнародному пісенному конкурсі «Сопот-74
1974, вересень — розпочав навчання на композиторському відділенні Львівської консерваторії в класі
А.Кос-Анатольського.
1976, липень — В.Івасюка відрахували з консерваторії за пропуски занять. Створив музику до вистави
«Мезозойська історія» у Дрогобицькому обласному муздрамтеатрі.
1977 — відновлює навчання у Львівській консерваторії в класі Лєшека Мазепи.
1978, квітень — участь у Всесоюзному конкурсі молодих композиторів у Єревані.
1978, жовтень — участь у Всеукраїнському зльоті творчої молоді.
1978, листопад — перемога на всесоюзному конкурсі композиторів-студентів консерваторій у Москві —
дипломи II ступеня за «Сюїту-варіації для камерного оркестру» та «Баладу про Віктора Хара».
1979, квітень — член журі I Республіканського конкурсу артистів естради в Хмельницькому. Виїхав до
Львова в ніч з 23 по 24 квітня.
1979, 24 квітня — за телефонним викликом вийшов з дому й більше не повернувся.
пам'ять
1989 — відновлення інтересу до Володимира Івасюка. «Червона рута» стає назвою однойменного
фестивалю.
2 березня 1994 р. — президент України Леонід Кравчук підписує Указ про присудження посмертно
Володимиру Івасюку Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.
1998 — концерт «Володимир Івасюк. Повернення». Спроба ознайомити сучасників з творчою
спадщиною композитора.
4 березня 1999 р. — відкриття у Чернівцях Меморіального музею Володимира Івасюка.
2001 — на V Ювілейній Церемонії нагородження лауреатів Всеукраїнської премії у галузі музики та
масових видовищ «Золота Жар-птиця» Володимира Івасюка нагороджено у номінації «За внесок у
розвиток музичної культури України XX століття».
2003 — вихід компакт-диску «Наш Івасюк» у виконанні Тараса Чубая та групи «Плач Єремії». Ріст
зацікавленості творчістю композитора серед сучасної молоді.
2008 — вихід компакт-диску «Молодь співає пісні Івасюка» у виконанні Назара Савка та вихованців
Музичної студії «Джерело».
2009 рік за рішенням Львівської облради має стати роком Володимира Івасюка на Львівщині.
Ініціативу колег планують підтримали депутати Чернівецької області — батьківщини композитора.
2009, березень — Указом Президента Украïни присвоєно звання Герой України (посмертно).
2009 — вихід монографії О. М. Василишина Володимир Івасюк: сила серця і таланту.
2011 — у Львові на проспекті Тараса Шевченка відкрито пам'ятник композиторові (скульптор Сергій
Олешко, архітектор Михайло Ягольник). Меценат, за чиї кошти збудовано пам'ятник, — музикант
Святослав Вакарчук.
2013 — Тарас Чубай, "Піккардійська терція", Павло Табаков та Оксана Муха разом з
хоровою капелою Трембіта створюють музичний проект "Проект Івасюк", в рамках якого провели тур
по Україні, що розпочався з 4 концертів у Львові та концерт в Києві
Нагороди
Дипломант Всесоюзного огляду
молодих композиторів (1978).
Лауреат Республіканської
комсомольської премії ім.
М.Островського (1988,
посмертно)
Лауреат
Державної премії України ім. Т. Г.
Шевченка
(1994, посмертно).
Герой України (березень 2009,
посмертно)
«Червона рута» — пісня Володимира Івасюка, яка стала однією з найвідоміших
українських пісень у світі.
Володимир Івасюк написав її у 1970 році, будучи студентом Чернівецького
медичного інституту.
Ще старшокласником Володимир Івасюк натрапив у батьковій бібліотеці на
виданий 1906 року збірник коломийок, впорядкований Володимиром Гнатюком,
в якому були рядки:
Ой ходила, говорила гільтайова мати,
Назбирала троєзілля мене чарувати,
Назбирала троєзілля червону рутоньку,
Та й схотіла зчарувати мене, сиротоньку.
Згодом мандруючи гірськими гуцульськими селами, Володимир знайшов інші
варіанти коломийки про червону руту та записав легенду про загадкове чар-
зілля, яке постає в народних переказах символом вічного й чистого кохання.
А в вересні 1970 року на Театральній площі міста Чернівці у прямому ефірі
телепрограми «Камертон доброго настрою» прозвучала прем'єра пісні, яку
виконував дует: сам автор і Олена Кузнецова. Путівку в життя пісні дав
ансамбль «Смерічка» Л. Дутковського ( солісти Н. Яремчук і В. Зінкевич,
звукорежисер Василь Стріхович).
У 1971 році «Червона Рута» стає переможцем першої радянської «Пісні року» і
невдовзі після цього потрапляє на перші місця популярності в багатьох країнах
Східної Європи
Легенда про червону руту
Червона рута пов'язана з українським святом Івана Купала. За переказами, в
Карпатах росте цілюща рослина з червоними квітами, за допомогою якої можна
привернути до себе кохану людину. Дівчина, яка її знайде і зірве, буде щаслива
в коханні. На Гуцульщині та Буковині серед місцевої молоді — як хлопців, так і
дівчат — побутують звичаї виходу в гори після того, як зійде сніг. Якраз у цей
час — у травні-червні у високогір'ї масово розцвітає рододендрон карпатський,
чудові рожеві квіти якого слугують підставою для численних романтичних
легенд. Оскільки рододендрон карпатський на рівнинах природно не
трапляється, а також враховуючи його лікарські властивості і красу, склалась
уява про нього як про чудодійну та чаклунську рослину.
Існують і інші погляди на те, яка саме рослина відповідає червоній руті. Одні
вважають її квіткою роду Рута, інші — квіткою рододендрона жовтого, яка нібито
чудом раз на якийсь час цвіте червоним.. Обидва ці варіанти менш вірогідні,
оскільки в місцевих говірках «рута» — це збірна назва трав'янистих рослин чи
чагарничків загалом, а також важко уявити собі, що хтось називатиме
«червоною» квітку явно жовтого кольору. Виходячи з цього, рутою (тобто
рослиною) з привабливими червоними квітами є саме рододендрон карпатський
Ти признайся мені,
Звідки в тебе ті чари,
Я без тебе всі дні
У полоні печалі.
Може, десь у лісах
Ти чар-зілля шукала,
Сонце-руту знайшла
І мене зчарувала?
Приспів:
Червону руту
Не шукай вечорами, –
Ти у мене єдина,
Тільки ти, повір.
Бо твоя врода –
То є чистая вода,
То є бистрая вода
З синіх гір.
Дискографія
1979 — Співає тріо
Маренич
1998 — Три тополі
2000 —
Ой, під вишнею
2003 — Співає Тріо
Маренич
2004 — Краще
2006 — Тріо
Маренич
Назарій Яремчук
(*30 листопада 1951,
Рівня (тепер Вижниця) —
† 30 червня 1995,
Чернівці) — український
естрадний співак (тенор).
Народний артист УРСР(
1987).
1978 — Заслужений артист України,
орден Дружби народів.
1981 — на Міжнародному конкурсі
естрадної пісні «Братиславська ліра»
завоював три нагороди:
головний приз слухачів,
приз ЦК комсомолу Словаччини,
приз за артистизм.
1982 — разом із «Смерічкою» лауреат
Республіканської комсомольської
премії імені Миколи Островського.
1984 — удостоєний звання лауреата
Всесоюзного огляду-конкурсу
тематичних програм до 40-річчя
Перемоги радянського народу у
Великій Вітчизняній війні.
1985 — дипломант Всесоюзного
фестивалю молоді і студентів у Москві.
1987 — Народний артист України.
1995 — Почесний громадяни Чернівців
1996 — Шевченківська премія за
концертну діяльність 1973–1995 років.
Тарас Гаринальдович
Петрине́ нко — український
музикант, співак,
композитор, поет. Автор
пісні «Україна», що
перетворилась на своєрідний
неофіційний гімн України. Крім
того, найвідоміші пісні:
«Пісня про пісню», «Господи,
помилуй нас», «Любов моя»,
«Новий рік», «Ми не закінчили
розмову» та ін.
Народний артист України (
1999).
Тарас Петриненко народився 10 березня 1953 р. Свою музичну діяльність розпочав 1969 р. з виступу на
танцмайданчику з гуртом «Еней», що складався з учнівмузичної школи-десятирічки ім. М. В. Лисенка. 1970 р.
цей гурт дебютував на телебаченні і майже два роки був беззаперечним лідером української рок-музики.
1971 р. Тарас Петриненко створив новий гурт «Дзвони», який 1974 р. об'єднався з «Енеєм». Новостворений
ВІА «Візерунки шляхів» додав до лірики «Дзвонів» (Петриненка) та фолк-року «Енея» патріотики членів спілки
композиторів, на початку 1975 р. записав на «Мелодії» платівку-гігант. Гурт одразу запросили до Укрконцерту,
де під назвою «Гроно» він проіснував майже рік.
Після служби в армії Петриненко недовго керував знаменитим ансамблем «Мрія», але після того, як йому
заборонили виконувати з ним власні пісні (зокрема, «Пісня про пісню»), він з гуртом «Чарівні гітари» переїхав
до Росії.
З 1982 р. Петриненко працював у тульському ансамблі «Красные маки», який на той час складався винятково з
українських музикантів. Тут він написав свої перші російськомовні хіти — «След погасшей звезды»,
«Перелётная птица», «Однажды утром», «Я скоро вернусь».
1986 р. Петриненко повернувся в Україну та разом з гітаристом Ігорем Шабловським (екс-«Еней», «Гроно»,
«Синяя птица», «Аэробус») і співачкою Тетяною Горобець (екс-Театр естради) відродив «Гроно». Спершу
репертуар гурту дублював репертуар «Маків» з доданням кількох україномовних творів (зокрема, «Пісня про
пісню»), та невдовзі з'явилася пісня «Україна» (прем'єра котрої відбулася на Першому каналі Українського
радіо в ранковій іноформаційно-музичній програмі; згодом мелодія пісні почала слугувати за позивні цієї
програми) та інші, і досить швидко Петриненко став лідером української естради.
1989 р. вийшов альбом «Я професійний раб», дещо політизований і розтиражований лейблом «Кобза». Цікаво,
що всі вважали «Гроно» поп-гуртом, хоч весь альбом аранжовано в стилі прогресив-рок.
1991 р. Петриненко розпочав запис альбому «Господи, помилуй нас» для «Аудіо Україна», який було
завершено лише через два роки. Причиною тому став розпад гурту «Гроно» — акомпануючі музиканти не
повернулися із зарубіжних гастролей. Та це не відбилося на якості альбому — за підсумками 1993 р. його було
визнано найкращим в Україні.
1995 р. Петриненко деякий час вів на центральному телебаченні України програму «Колискова для дорослих».
Влітку 1997 р. на «Таврійських іграх — VI» Тарас Петриненко отримав Всеукраїнську премію в галузі музики та
масових видовищ «Золота Жар-птиця» в номінації «Жива легенда». Наприкінці року фірма «Нова Рекордс»
випустила третій сольний альбом Тараса Петриненка «Любов моя»; також було розтиражовано попередній
альбом.
1999 р. за особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва та вагомі творчі здобутки солісту-
вокалісту концертно-творчої організації «Київщина» Тарасові Петриненку присвоєно званняНародного
артиста України.
Альбоми
1989 — «Я професійний раб»
1993 — «Господи, помилуй нас»
1995 — «Любов моя»
«Тарас Петриненко та Тетяна Горобець — Збірка вибраних
пісень»
2003 — «Рок-легенди України. Тарас Петриненко»
Навить на останнім рубежі
Промінь віри в нас ще не погас,
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас.
Нам свою всемилість покажи
Правдою повсюди й повсякчас,
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас.
Приспів:
Помилуй, Господи,
Помилуй, Господи,
Господи, помилуй нас.
Приспів (2)