Леонто́ вич Мико́ ла Дми́ трович-український композитор, хоровий диригент, піаніст, педагог, збирач

музичного фольклору, громадський діяч.[4] Автор широковідомих хорових обробок українських народних
пісень «Щедрик»[5], «Дударик», «Козака несуть», «Ой з-за гори кам'яної» та інших. Його різдвяна колядка
«Щедрик» перекладена багатьма мовами і відома у англомовному світі як «Carol of the Bells».[6]

Народився в селі Монастирок Брацлавського повіту Подільської губернії в сім'ї сільського священика. Раннє
дитинство минуло у селі Шершнях Тиврівської волості Вінницького повіту. Щодо будинку у Шершнях, де
жили Леонтовичі, точаться дискусії — так, на думку одних, це кам'яно-цегляна будівля у центрі села,
уквітчана відповідною меморіальною дошкою, і яка потребує капітального ремонту[7], за іншими даними —
це дерев'яний будинок, який згорів ще 1898 року[8] . Початкову музичну освіту Леонтович здобув у батька —
Дмитра Федоровича, який чудово співав, грав на віолончелі, скрипці, гітарі та деякий час керував хором
семінаристів. Мати, Марія Йосипівна (в дівоцтві Ятвицька), — мала гарний голос і часто співала українські
народні пісні, брат і сестри також з дитинства вчилися музики й згодом стали співаками та музикантами. [4]

Кирило Григорович Стеценко (12 (24) травня 1882, Квітки — 29 квітня 1922, Веприк) — композитор,
хоровий диригент і громадський діяч, протоієрей УАПЦ. Засновник Республіканської капели УНР. Батько
композитора і скрипаля Вадима Стеценка. Дід скрипаля Кирила Вадимовича Стеценка.

Народився у Квітках в багатодітній родині іконописця Григорія Михайловича Стеценка.

Від батька Кирилу передалися здібності художника, а від матері, Марії Іванівни Стеценко, у дівоцтві
Горянської, любов до музики. У 9-річному віці хлопець ознайомився з нотною грамотою та співом у хорі.
Дядько по матері, Данило Горянський, випускник Київської духовної академії, помітив мистецькі здібності
Кирила й допоміг вступити до бурси при Софіївському соборі та художньої школи М. І. Мурашка у 1892
році. Від 1897 року Кирило навчається в Київській духовній семінарії та працює помічником регента
Михайлівського монастиря Івана Аполлонова. Монастир мав велику бібліотеку. Саме там майбутній
композитор познайомився із вітчизняною хоровою класикою. Теорії співу і музики він вчився в духовній
академії у професора співу Василя Петрушевського, а теорії і гармонії музики вчився у свого найближчого
приятеля Сергія Тележинського[1].

Я́ ків Степа́ нович Степови́ й (справжнє прізвище Якименко/Акименко, 8 (20) жовтня 1883 Харків —
4 листопада 1921, Київ) — український композитор, педагог і музичний критик. Молодший брат
композитора Федора Якименка. Народився 1883 року в місті Харків. Батько Якова працював у церковному
хорі, старший брат — Федір Якименко — навчався співу в Петербурзькій придворній капелі і згодом став
відомим українським композитором. Яків також був прийнятий до Петербурзької придворної капели, і за
час перебування в капелі (1895–1902 рр.) оволодів професією диригента, навчився грати на фортепіано,
кларнеті. 1909 року завершив Петербурзьку Консерваторію у класі Миколи Римського-Корсакова і Анатолія
Лядова. З початком Першої світової війни Степового мобілізують до Російської армії і призначають писарем
санітарного поїзда. В травні 1917 року композиторові вдалося звільнитись від осоружної служби в царській
армії, і у тому ж році він став викладачем Київської консерваторії і керівником Музичної драми та
Державного вокального ансамблю. Після чергової концертної подорожі Степовий несподівано захворів на
тиф і в 1921 року помер у Києві. Похований на Байковому кладовищі.

Ві́ктор Степа́ нович Косе́нко (11 (23) листопада 1896, Петербург — 3 жовтня 1938, Київ) — український
композитор, піаніст, педагог.

Батько — Степан Семенович Косенко (пом. 1909, Варшава) — генерал-майор царської армії, мати
Леопольда Йосипівна (уроджена Дорошевич, пом. 1919, Житомир). Діти — Марія, Олександр, Семен і
Віктор — наймолодший.[4] 1918 року закінчив Петроградську консерваторію по класах композиції у Н.
А. Соколова та фортепіано в І. С. Миклашевської. З 1918 року викладав у Музичному технікумі в Житомирі.
З 1929 року викладав у Київському музично-драматичному інституті (з 1932 — професор). У 1934—37
роках працював у Київській консерваторії. В історію української музики Віктор Косенко увійшов,
насамперед, як неперевершений лірик. Його вокальна, камерна і симфонічна творчість наповнена
романтичними інтонаціями слов'янської музики і народної пісні.

Мирослав-Іван-Андрій Микола́ йович Січи́ нський (11 жовтня 1887, Чернихівці — 16 березня 1979,
Вестленд, штат Мічиґан, США) — український громадсько-політичний діяч, виконавець атентату у Львові
проти галицького намісника Анджея Потоцького, на знак помсти за кривди, заподіяні українцям (вбивство
Марка Каганця й фальсифікація виборів до австрійського парламенту). Двоюрідний брат Володимира
Темницького. Народився 11 жовтня 1887 року в с. Чернихівці (Збаразький повіт, Королівство Галичини та
Володимирії, Австро-Угорщина, нині Збаразький район, Тернопільська область, Україна) в сім'ї греко-
католицького священика, громадського діяча, посла до Галицького сейму о. Миколи та Олени Січинських.
Двоюрідний брат Володимира Темницького, голови Української соціал-демократичної партії (УСДП)
Галичини, міністра закордонних справ УНР (1919).

Навчався в Коломийській українській гімназії[джерело?]. 1905 року закінчив Перемишльську українську

гімназію.[1] Навчався на філософських факультетах Львівського та Віденського університетів.

Отець Оста́ п Йо́ сипович Нижанкі́вський (24 січня 1863 — 22 травня 1919) — священик УГКЦ,
композитор, дириґент, громадський діяч. Брат співака Олександра Нижанківського, батько композитора,
піаніста і музичного критика Нестора Нижанківського. Народився у селі Малі Дідушичі (тепер Стрийський
район, Львівська область). Навчався у Дрогобицькій гімназії, Львівській академічній гімназії та Львівській
духовній семінарії. Після закінчення семінарії одружився з Оленою Бачинською. Висвячений на священника
в грудні 1892 року і призначений на посаду сотрудника у Бережанах (1893—1894). У 1896—1897 роках був
адміністратором парафії в селі Довжанка.[1] У 1897 році склав іспит на вчителя музики у Празькій
консерваторії. 1899—1900 роки парох села Качанівка.[2] З 1901 року був спочатку адміністратором (до 1902),
а потім парохом у Завадові поблизу Стрия[1], де став ініціатором створення Пам'ятника Тарасові Шевченку[3].
О. Остап Нижанківський був одним з молодших представників музичного руху в Галичині 80-х років
XIX ст., організатором музичного життя в Галичині. В 1885 році заснував музичне видавництво
«Музикальна Бібліотека» (1885—1887), яке публікувало твори українських композиторів, зокрема, Анатоля
Вахнянина, Миколи Лисенка (вперше в Галичині[2]), Петра Ніщинського, Михайла Вербицького, Сидора
Воробкевича та інших. Активний пропаґандист українського хорового мистецтва; засновник, дириґент
товариства «Боян» у Бережанах (1892 р.), дириґент «Бояна» у Львові (1895—1896 рр.), Стрию (1900—
1914 рр.). У вересні 1914 року за його участі стрілецтво склало присягу Легіону УСС у Стрию (заклик
сотника Дмитра Вітовського). Він тоді був настоятелем храму в селі Завадів, що біля Стрия.

Станісла́ в Пили́ пович Людке́вич (24 січня 1879, м. Ярослав, тепер Польща — 10 вересня 1979, Львів) —
український композитор, музикознавець, фольклорист, педагог, доктор музикознавства (1908), дійсний член
НТШ. Народний артист СРСР (1969), Герой Соціалістичної Праці (1979), Кавалер Ордена Леніна (1979).
Станіслав Пилипович Людкевич народився 24 січня 1879р. у Долішньо-Лежайському передмісті, у містечку
Ярослав (Республіка Польща). Станіслав був четвертою дитиною в родині (троє братів - Максиміліан,
Альфред та Адольф - померли)[2]. Закінчивши вищу гімназію в Ярославі у 1897 р., навчався у Львівському
університеті на відділі української та класичної філології філософського факультету (1898—1901), де
основним напрямком його студій була українська філологія, а додатковими — філософія, класична
філологія. Паралельно був вільним слухачем у консерваторії Галицького музичного товариства (1897—
1899). Теорію композиції вивчав самостійно у своєї матері-піаністки, а також у Мечислава Солтиса (Львів),
О. Цемлінського та Г. Греденера (Відень). У 1901 р. Станіслав Людкевич здобув диплом викладача
української та латинської мов та два роки працював учителем у гімназіях Львова та Перемишля. Зокрема,
одним з його учнів у Львівській гімназії був Крип'якевич І..[3]. Редагував журнал «Артистичний вісник»
(1905—1907). У 1906 р. у Перемишлі Станіслав Людкевич познайомився з актором та театральним
режисером Миколою Садовським (1856-1933) та Гнатом Хоткевичем (1877-1938) рр. У 1907-1908 рр. -
навчання на музикознавчому факультеті Музично-історичного інституту Віденського університету
(Австрія), отримав ступінь доктора філософії в галузі музики. Один із організаторів Вищого музичного
інституту імені Миколи Лисенка у Львові,де спочатку служив інспектором, а в 1910—1915 роках — його
директором та викладачем, від 1919 року — викладач теоретичних дисциплін та інспектор філій (серед
відомих учнів — Галина Голинська). Від 1936 р. - інспектор його філій. У вересні 1919 р. С. Людкевич
повернувся до Львова. Він організував перший український симфонічний оркестр при Музичному
товаристві ім. Лисенка.