Мабуть, немає українця, якому були б невідомі імена братів Майбородів.

Старший Георгій – автор опер “Тарас Шевченко”, “Ярослав Мудрий”, вокально-

симфонічної поеми ”Запорожці”, молодший Платон – пісень “Київський вальс”,
“Пісня про рушник”, “Ми підемо, де трави похилі”, “Пісня про вчительку” та
інші.
Народилися брати в один день із різницею у п’ять років на хуторі Пелехівщина,
що на Полтавщині. Їх прадід, чумак Федор Майборода, прославився не тільки
своїми мандрами, а й майстерним співом, його пам’ятали і через три покоління.
Батько майбутніх композиторів Іларіон також мав хист до музики – грав на
гітарі, мандоліні, скрипці, балалайці, бандурі. Мати Одарка співала у
церковному хорі. У родині всі любили музику та знали багато народних пісень.
Платон змалку навчився грати на балалайці. А брат Георгій, який першим у
сім’ї торував шлях у музичне мистецтво, навчав його музичної грамоти. Коли
сини попідростали, у Майбородів утворився самодіяльний родинний оркестр.
Загалом, росли хлопці як і звичайні сільські діти. Хоч і були схожі, але
характери мали різні. Георгій – спокійний і мовчазний, Платон – веселий і
задерикуватий. Хлопці разом ходили до школи, де у той час вчилося багато
учнів-переростків, які навіть азбуки не знали; тож семилітнім розумникам
Платону і Дмитру було нудно. За словами Діброви, одного разу Платон вирішив
повеселитися, підказуючи слово, написане на дошці, не вельми грамотному
однокласнику. Коли замість “хата” той сказав ”корова” клас вибухнув реготом.
Учитель же, рідний Платонів дядько, вивів бешкетливого племінника з класу за
вухо. У шостому класі дитинство раптом закінчилося – наближався 1933 рік... У
Пелехівщині створювали колгосп. Іларіон Майборода, заможній хазяїн,
відмовився до нього вступати, через це родину розкулачили. Передчуваючи
недобре, Майбороди виїхали у Запоріжжя, змінюючи затишну садибу на
похмурий заводський барак. Пелехівчани ж довго згадували розкішний
майбородівський садок, що став їм у пригоді й допоміг вижити у часи
голодомору.
….
Георгій вирушив до Києва з наміром вступити до консерваторії. Втім знань, на
жаль, виявилося недостатньо для вступу. Проте талановитому юнакові
пощастило: Ревуцький взяв його до себе у клас композиції до Київського
музичного училища. Велика обдарованість, чудова пам’ять, наполегливість та
вимогливість до себе допомогли завершити чотирирічний курс музичного
училища за два роки. У 1941 р. став студентом Київської консерваторії. Також
Любов до музики, палке бажання самому опанувати це високе мистецтво
породили рішення вступити до Київської консерваторії (1934). Але шлях до
музичного олімпу, як часто буває у видатних, почався з невдачі. Платона не
прийняли до консерваторії – за браком музичних знань. Як згодом із усмішкою
згадував: «Умів вказати на «до» і «фа» на клавіатурі, зіграти половину
«Турецького маршу» і знав, що на світі були Бетховен і Глінка». Але член
вступної комісії Левко Ревуцький, помітивши здібного хлопця, порадив йому
піти до музичного училища ім. Глієра. Подолавши чотирирічний курс за два
роки, Платон став студентом консерваторії (1936).
…
Невдовзі почалася Друга світова війна і брати Майбороди пішли добровольцями
на фронт захищати Батьківщину. Пережили брати війну, безглузду і криваву, бої,
концтабір «Хорольська яма» (Дивом вцілівши, брати Майбороди потрапили до
нацистського полону, у концтабір "Хорольська яма" за 100 км від села
Пелехівщина – своєї батьківщини. Чутки про неволю дійшли до їхньої матері.
Вона зібрала які мала прикраси та їжу і вирушила визволяти синів, фактично
викупивши Георгія та Платона в поліцаїв). У 1943-му Платона Майбороду і
його брата депортували до польського Катовіце, де вони мусили працювати на
заводі. Коли за 2 роки союзні війська звільнили Польщу від нацистів, брати
повернулися в радянське військо: старший – кулеметником, молодший –
зв'язківцем. Кажуть: у перервах між боями вони встигали давати в окопах
концерти. У своїх спогадах Платон згадує, як в Німеччині у підвалі знайшов
піаніно. Сів, заграв "Місячну сонату" Бетховена. На відлуння мелодії виглянули
місцеві: "Чому ви воюєте проти Німеччини, але граєте музику німця?" – запитав
хтось. "Ми воюємо не проти Бетховена і не проти Німеччини, а проти
фашизму", – відповів музикант. Війна закінчилася – і життя увійшло у звичне
русло. Платон у 1947 році закінчив композиторський факультет Київської
консерваторії. Майже шість років Платон Іларіонович працював викладачем у
Київському музичному училищі ім. Р. Глієра та у вечірній музичній школі для
молоді. Георгій в 1952–1958 роках викладав у Київській консерваторії музично-
теоретичні дисципліни.
Георгій помер 6 грудня 1992 року (79 років). Платон помер у 71-річному віці 8
липня 1989 року.
…
Творча спадщина Платона Майбороди.
В історію української культури митець увійшов, насамперед, як видатний
композитор-пісняр, музичний педагог, фольклорист. Більшість його творів –
лірика, що стверджує загальнолюдські гуманістичні духовні цінності. Пісенна
лірика Платона Майбороди – етапне явище у розвитку національної музичної
культури, яке можливо порівняти з аналогічним західноєвропейським
феноменом – пісенною творчістю Ф. Шуберта.
Знаковим для Платона було у 1949 році знайомство з відомим українським
поетом-ліриком Андрієм Малишком, який надзвичайно тонко відчував музику і
не тільки писав вірші, а й сам створював до них мелодії. Зустріч ця переросла в
глибоку творчу дружбу. Багатолітня співпраця Майбороди і Малишка
розпочалася із написання «Колгоспного вальсу», який набув широкої
популярності. Плодами спільної праці композитора і поета стали понад
двадцять пісень, серед яких такі шедеври, як «Рідна мати моя» («Пісня про
рушник»), «Ми підем, де трави похилі», «Білі каштани», «Київський вальс»,
«Пісня про вчительку».
…
Та найвідомішим твором музичної спадщини авторів є пісня «Рідна мати моя»,
яка зарахована до кращих пісень ХХ століття. Вона була написана до
кінофільму «Літа молодії» (1959) за один день. Укладаючи музичні фрази, П.
Майборода навіть зробив начерк приблизного варіанту поетичного тексту.
Пишучи слова до цієї пісні, А. Малишко зберіг перші два рядки, запропоновані
композитором. До написання “Київського вальсу” друзів надихнули студенти-
медики, котрі написали у листі, що мріють про пісню, присвячену Києву, який
їм хотілося б зберегти у душі, коли вони роз’їдуться по різних куточках країни.
Саме ці студенти й були першими слухачами і виконавцями пісні.
Серед творів останнього десятиріччя життя композитора пам’ятним став його
монументальний «Гімн Києву» на вірші Віталія Коротича (1981 р.), який було
визнано переможцем конкурсу на кращу пісню про Київ, що проводився до
святкування 1500–річчя міста.
Творчий доробок українського композитора – Платона Майбороди включає
вокально-симфонічні твори, увертюру для симфонічного оркестру, музику до
театральних вистав та кінофільмів, понад 100 пісень, багато з яких увійшли до
духовної скарбниці українського народу. Вони відіграли важливу роль у
розвитку української пісенності XX століття, найкращі з них стали її класичним
надбанням, а ряд творів збагатили пісенну скарбницю світового мистецтва.
Ім’я Платона Майбороди носить київське училище ім. Глієра та Національна
Капела Бандуристів.
Творча спадщина Георгія
Георгій тяжів до монументального жанру – опери, симфонії, працював
викладачем Київської консерваторії, був на посаді депутата Верховної Ради.
Його син Роман – нині один із кращих українських баритонів, лауреат
Шевченківської премії. Георгій Майборода вніс значний внесок до розвитку
української музики. Працював у різних жанрах, переважає героїко-патріотична
тематика. Значне місце у творчості композитора займала поезія українських
письменників — Тараса Шевченка, Івана Франка та інших.
Творчий доробок композитора включає опери («Милана» (1987), «Арсенал»
(лібр. О.Левади і А.Малишка, 1960), «Тарас Шевченко» (1964), «Ярослав
Мудрий» (1973); вокально- симфонічні твори, для симфонічного оркестру,
поеми - «Лілея» (1939), «Каменярі» (1941), «Гуцульська рапсодія» (1951), сюїта
«Король Лір» (1959), Урочиста увертюра (1985), хори на сл. М.Рильського
(«Неначе сон», «На біду гречку впали роси»), В.Сосюри («Дощ»), Дм.
Павличка, 12 хорів без супр. та ін.; Романси: «Дума», «Розвійтеся з вітром»,
Троянда», «Запливай же, роженько весела», вокальний цикл «Пісні
прощання»; музика до театр. вистав, кінофільмів (в т.ч. «Якби каміння
говорило», «Таврія».). Музика Георгія Майбороди звучала і за кордоном. Із
незмінним успіхом у всіх концертах виконувалася «Гуцульська рапсодія»: цю
ефектну оркестрову п’єсу знали далеко за межами України. Вона була
обов’язковим твором на конкурсі диригентів 1986 року в німецькому місті Йені.
У Філадельфії, Торонто й Вашингтоні ставили «Ярослава Мудрого». Георгій
Іларіонович, як видно з його листів і спогадів сучасників, щиро вболівав за
долю української культури, був надзвичайно вимогливим до себе, дуже
страждав від того, що «мало встиг зробити», виношував, але так і не встиг
втілити задуми великих творів на українську тематику.
….
Творчість братів Майбород має вагоме значення в українській культурі. Вони
своїми творами створили нашій народній пісні справді всесвітнє визнання.
Музика братів Майбород звучить і досі. Їхня різноманітна палітра творчості,
творення і збереження якої є предметом сьогоднішніх зусиль, збагатить
майбутні покоління.