Яків Степовий – лірик українського музичного мистецтва

(1883 – 1921)
Яків Степовий – український композитор початку XX століття, піаніст, публіцист,
активний музично-громадський діяч, різнобічно обдарована людина. В доробку митця –
романси, фортепіанні п’єси, обробки народних пісень, вокальні ансамблі, дитячі хори
тощо.
Народився Степовий (справжнє прізвище його – Якименко) 20 жовтня 1883 року в
селі Піски неподалік Харкова, в сім’ї колишнього військового і селянки. Мати – гарно
виконувала народні пісні, батько – співав у церковних хорах. Сини – Федір, Степан і Яків
– навчались у Петербурзі (щоправда, у різний час): спочатку у Придворній співацькій
капелі, а пізніше – у консерваторії.
Музичне обдарування молодшого Якова теж виявилось рано. У 1895 році його
зарахували до хору хлопчиків Петербурзької співацької капели. Також він навчався гри
на кларнеті і фортепіано. Сім років, проведені у Петербурзі, лише зміцнили його бажання
стати професійним музикантом. Директором капели на той час був відомий композитор
Антон Аренський, який підтримав талановитого юнака у його намірах стати
композитором. Та для навчання у консерваторії бракувало коштів. Допомога надійшла
від самих професорів закладу – Римського-Корсакова та Глазунова, які допомогли
вступити до консерваторії на безкоштовне навчання. Степовий навчався на
композиторському факультеті у Римського-Корсакова, Лядова, Глазунова. Саме тоді
розпочалася його композиторська діяльність. З’явились перші твори: «Романс» для
скрипки, Andante cantabile для віолончелі і вокальний цикл «Барвінки», який приніс їх
автору надзвичайну популярність.
Після придушення революції 1905 року, Степовий заглиблюється у настрої журби,
безвиході, які знаходить в рядках поезій Олександра Олеся. Так виник цикл «Пісні
настрою».
У 1909 році Степовий фактично завершує навчання у консерваторії, проте випускні
іспити складає значно пізніше – аж у 1914. Увесь цей час він вчителює у загальній школі
в Петербурзі, пропагує українську музику, організовує концерти з творів українських
композиторів. У 1910 році Яків Степовий відвідує українські міста – Харків, Київ,
Вінницю, Полтаву, записує та обробляє українські народні пісні.
 Особливу роль у його творчій біографії відіграв літературно-музичний вечір,
присвячений 50-річчю від дня смерті Тараса Григоровича Шевченка, який відбувся 1912
року. На ньому Степовий виконав свій фортепіанний «Прелюд пам’яті Шевченка» - один
з перших інструментальних творів в українській музиці, пов’язаний з образом великого
Кобзаря. Головний образ твору – скорботний, зосереджений, мелодія наближена до
тужливих українських пісень. Якщо в початкових тактах «Прелюду» переважають
елегійність і м’яка ліричність, то поступово він набуває більш драматичних,
схвильовано-тривожних рис. Наприкінці твір звучить патетично і, водночас, рішуче, ніби
уособлюючи бунтарський дух поезій Шевченка.
Отримавши диплом після навчання, Степовий мріяв працювати у Києві, однак
події Першої світової війни повністю змінили плани Степового. Його мобілізували до
царської армії. Лише у травні 1917 року, завдяки клопотанням дирекції Київської
консерваторії, Степового звільнили у запас і він переїхав до Києва. Тут композитор
викладав у консерваторії, керував вокальним квартетом, з яким гастролював по містах і
селах України.
Ще студентом Петербурзької консерваторії Степовий розпочинає роботу над
вокальним циклом «Барвінки», яка триває два роки. До циклу увійшли солоспіви,
ансамблі та один хор з супроводом фортепіано. Літературною основою солоспівів
послужили поезії Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки та Миколи
Чернявського. Музика циклу тісно пов’язана з українським фольклором, вона глибоко
народна.
Наче передчуваючи свій близький кінець, Яків Степовий пише неймовірно багато:
вокальну поему «Каменярі», солоспіви «Земле моя», «У долині село лежить» (на вірші
Франка), а також «Слово» і «Гетьте, думи» (на вірші Лесі Українки), оркеструє оперу
Миколи Лисенка «Ноктюрн», виношує задум опери «Невольник» (по Шевченку).
Відчуваючи брак нової музичної літератури для дітей, пише збірки пісень «Малим
дітям» і «Проліски», фортепіанні мініатюри, добирає супровід до 50 народних дитячих
пісень для хору.
Проте багатьом планам митця так і не судилося здійснитися: 4 листопада 1921 року
він раптово помер у Києві від черевного тифу.