До XIX століття європейська музична культура розвивалося в основному

в трьох центрах – Італії, Франції і князівствах Німеччини й Австрії. З XIX

століття, у зв’язку з інтересом романтиків до національного фольклору,
почали формуватися композиторські школи в Польщі, Угорщині, Росії,
Норвегії й інших країнах Європи.
Розвиток польської національної культури кінця 18 – початку 19 ст.
проходив під знаком національно-визвольної боротьби. Збереження
польського народу шляхом збереження польської національної культури –
актуальне питання періоду. Розвиток польського літературного романтизму
(Адам Міцкевич, Юліуш Словацький), живопису (Ян Матейкота Юліуш
Косак - батальні та історичні полотна, Юзеф Брандт - художнік-реаліст),
збирання польської народної пісенності (А.Міцкевич, Ф.Шопен),
становлення польської музичної етнографії (Оскар Кольберг).
Творчість Ф. Шопена, першого польського композитора світового
значення, була підготована діяльністю багатьох композиторів і музикантів :
Вінцент Лессель (перший польський концерт), князь Михайло Огинський
(полонези), Марія Шимановська (фортепіанні мініатюри в стилі “brillant”).
Композиторська діяльність скрипаля-віртуоза Кароля Ліпінського;
композитора, видавця, педагога Юзефа Ельснера; директора Варшавського
оперного театру, композитора, диригента, педагога – Кароля Курпинського.
Розквіт виконавства: скрипаль Генрік Венявський, піаністи Антоній
Контські та Юліуш Зарембський.

Творчість Фрідеріка Шопена (1813–1849)

Головною темою у Шопена була тема його батьківщини. Образ Польщі

проходить через усю творчість композитора. В своїх творах Шопен широко
використовує характерні риси польської народної музики, часто звертається
до національних танцювальних жанрів – мазурки і полонезу. При цьому
вишуканість і витонченість його музики з’єднуються з щирістю і
доступністю.
Шопен був прекрасним піаністом і музику писав майже винятково
для фортепіано. Переважно це невеликі твори
– мазурки і полонези, етюди, ноктюрни, експромти, вальси, прелюдії. До
великих форм відносяться балади, скерцо, сонати, два концерти для
фортепіано з оркестром. У фортепіанній музиці Шопену вдалося створити
багато яскравого і нового, переосмисливши і збагативши вже відомі жанри.
Шопен народився біля Варшави в культурній польській родині. Його
першим учителем був чеський музикант Войцех Живний. В п’ять років
Шопен виконував нескладні п’єси на фортепіано, в сім років відбувся його
перший виступ у Варшаві, тоді ж було видано один з перших творів. В
дванадцять років Шопен був одним із кращих польських піаністів.
Одночасно він здобув гарну загальну освіту, успішно закінчив ліцей,
цікавився історією і літературою, вивчав польський музичний фольклор.
 У дев’ятнадцять років Шопен закінчив Вищу школу музики у Варшаві,
де його педагогом був І. Ельснер. На той час він був визнаний кращим
польським піаністом.
В 1830 році Шопен виїхав за кордон. Незабаром після його від’їзду
почалося польське повстання, жорстоко придушене російською владою.
Шопен вирішив залишитися у Франції.
Другу половину життя композитор провів у Парижі. Його друзями стали
видатні музиканти Ференц Ліст, Гектор Берліоз, письменники Оноре де
Бальзак, Генріх Гейне, Адам Міцкевич, Жорж Санд, художник Ежен
Делакруа. Кращі твори Шопена, першим виконавцем яких був він сам,
написані саме в паризький період.
Після смерті Шопена поховали в Парижі, а його серце, за заповітом
композитора, було відправлено до Польщі, на батьківщину, до якої Шопен
прагнув до кінця своїх днів.
Фортепіанні твори
Багато творів композитор написав у ритмі польських народних і міських
танців. Мазурка – це польський народний танець, в якому сполучаються
молодецтво і вишуканість. У XIX столітті мазурка стала бальним танцем.
Мазурки Шопен писав протягом усього життя, загалом їх близько
шістдесятьох, різних за характером і настроєм. У багатьох мазурках помітний
зв’язок з польською народною музикою: вживання народних ладів, басовий
органний пункт як наслідування звучанню народних інструментів.
Полонез склався в XVII столітті як музика, що супроводжувала парадну
ходу польської знаті. Пізніше полонез став бальним танцем, що поширився
всією Європою. Із шістнадцяти полонезів для фортепіано лише сім позначені
номерами опусів: тільки їх композитор визнав гідними публікації. В
полонезах Шопена звучить гордість за колишню велич Польщі і віра в її
відродження. Один з найвідоміших його полонезів, A-dur, став музичним
символом Польщі.

Вальси Шопена, на відміну від вальсів Шуберта, не призначені для

побутового танцю. Це витончені романтичні мініатюри, вишукані і поетичні.
Вальси Шопена переростають у концертні п'єси, натхненні й глибокі,
витончені й блискучі, у яких майстерно використаний увесь арсенал сучасної
техніки й віртуозного піанізму. Вальси Шопена (їх 18) — це ліричні
мініатюри, що розповідають про переживання людської душі. .Зазвичай
кожний з вальсів Шопена побудовано на декількох музичних темах,
об’єднаних загальними інтонаціями, як, наприклад, вальси cis-moll і e-moll.

Із Шопена етюд починає своє літочислення в якості самостійного й

повноцінного різновиду фортепіанної творчості в малих формах.
Шопенівське трактування жанру, закріпившись, принесло рясні плоди:
досить згадати етюди Листа, Рахманінова, Скрябіна. Однак, етюди Шопена
до наших днів зберегли значення вищої проби піаністичної майстерності.
Шопеном написано двадцять сім етюдів.  Більшість етюдів будується на
розвитку одного музичного образа; звідси — велика злитість форми,
незважаючи на пануючу тричастинну будову. Лише в деяких, як, наприклад,
в етюдах E-dur ор. 10, e-moll або h-moll ор. 25 дається зіставлення
контрастних моментів.  Кожний же етюд окремо дає певний тип фактури,
технічне приймання, максимально відповідний до поетичного образа. Весь
комплекс засобів — жанрові зв'язки, гармонія, динаміка, педалізація — бере
участь у розв'язанні цього творчого завдання. Знаменитий „Революційний”
етюд c-moll, що вимагає від піаніста блискучої техніки лівої руки, з’явився як
відгук на поразку повстання в Польщі, а чарівний ліричний етюд E-
dur зачаровує дивною мелодійною красою.

Ноктюрн (у перекладі – нічна пісня). Образи ночі в різних аспектах —

образотворчих, описових і психологічних — часте явище в поезії, живописі,
музиці XIX століття. Перші ноктюрни для фортепіано написавши
ірландський композитор Джон Філд. Ноктюрни Шопена відрізняються від
творів його попередників глибиною змісту і виразністю. Усього в Шопена
разом з посмертно виданим e-moll'ным двадцять один ноктюрн. Всі вони
засновані на темах, близьких пісенним мелодіям, ніжним і мрійливим. У
ноктюрнах найбільш явні пісенні, вокальні джерела шопенівської мелодики.
Тут проявляється його особлива схильність до орнаментальності мелодійного
малюнка. Характерне співвідношення ліричної мелодії й супроводу. Часто
супровід являє собою гармонійну фігурацію, яка охоплює широкий діапазон;
її акордові тони розташовані по широких інтервалах, відповідних до
акустичної природи обертоновоъ шкали. У результаті створюється ілюзія
довгого педального звучання, глибокого «дихаючого» фона, немов
обволікаючого мелодію.
Двадцять чотири прелюдії Шопена іноді називають енциклопедією
його творчості. Кожна з цих п’єс – закінчена картинка, іноді дуже коротка,
але завжди яскрава і вражаюча. Для кожної з них композитор знаходить
особливі виразні засоби, що допомагають втілити його задум, донести до
слухача різноманітні відтінки настроїв і станів людської душі. Ці твори
написані у всіх 24 тональностях і тому виражають ідею цілісності й
нескінченності, що асоціюється із циклом фуг Баха. Шопен, відроджуючи
прелюдію до нового життя, у корені змінив її призначення й ціль. Для нього,
художника-романтика, імпровізаційність, мініатюрізм — суттєві прикмети
прелюдії — мали найбільшу привабливість. У прелюдії форма народжується
в динаміці самого творчого процесу, коли архітектоніка твору виростає
одночасно із плином музичної думки. Імпровізаційність розкріпачувала від
уз, що стискують, накладаються «заданістю» форми, а мініатюрізм особливо
розташовував до відвертості ліричного висловлення.