Франсіс Пуленк

(1899-1963)

Франсіс Пуленк - французький композитор і піаніст, один з найяскравіших

представників групи “Шести”. ”Музика його настільки щира, що одразу досягає своєї
цілі”- так говорили сучасники про його творчість, а за ліричне обдарування і велику
кількість романсів назвали “французьким Шубертом”.

Пуленк народився в Парижі в родині багатого промисловця. Мати – чудова

піаністка – була першою вчителькою Франсіса і передала любов до музики, захоплення
В.А.Моцартом, Р.Шуманом, Ф.Шубертом, Ф.Шопеном. З 15-ти років його музична освіта
продовжилася по класу ф-но у відомого іспанського піаніста Рікардо Віньєса (присв.
“Вічні рухи”). Ф.Пуленк став блискучим піаністом–віртуозом раніше, ніж почав писати
музику!

Молодість Пуленка співпала з роками першої світової війни. У 1917році його

призивають до лав армії, що завадить поступити до консерваторії. Після повернення –
вивчає композицію у Шарля Кьоклена, знайомиться з творчістю К.Дебюссі, М.Равеля,
І.Стравінського і Е.Саті.

З 1920р. Пуленк входив до “Французької шістки” і був захоплений ідеями

урбанізму, ексцентрикою, міською побутовою музикою, джазом. Приймав участь в
колективних творах цієї групи (балет “Наречені на Ейфелевій вежі”), здебільшого
працював в жанрах вокальної і інструментальної мініатюри (цикли ф-них п’єс “Вічні
рухи”, “Сюїта”, “Експромти”,”Прогулянки”. Популярність Пуленку принесла
“Негритянська рапсодія” для струнного квартету, флейти, кларнету і баритону
(псевдоекзотичного характеру, на основі літературної містифікації – “Поеми Макоко-
Кенгуру”).

В 30-х роках Пуленк вперше звертається до релігійної тематики: Меса G-dur,

“Літанія Чорній діві Марії” (мається на увазі статуя з чорного дерева у церкві
французького містечка Рокамадур). Пізніше – у 50-і р. будуть створені “Stabat mater”,
“Gloria”, мотети.

З 1933 по 1959р. багато виступав як акомпаніатор разом з талановитим співаком

П’єром Бернаком, першим виконавцем багатьох вокальних творів Ф.Пуленка.

В роки окупації в творчості Пуленка яскраво проявляються патріотичні мотиви –

кантата “Образ людський” для подвійного мішаного хору а cappella на сл..Поля Єлюара.
Партитуру кантати композитор з гордістю виставив у вікні свого будинку поруч з
національним прапором до дня визволення Парижу.

Завершують творчий шлях Пуленка 2 сонати – Соната для гобоя і ф-но, присв.
С.Прокоф’єву і Соната для кларнета і ф-но, присв. А.Онеггеру. Раптова смерть обірвала
життя композитора в період великого творчого підйому і в розпалі концертних гастролей.
 Творчість Ф.Пуленка охоплює широке коло жанрів. Найбільшу художню цінність
має його вокальна музика: пісні, хори, кантати, опери. Саме тут розкрився щедрий дар
Пуленка - мелодиста! У вокальній творчості характерно звернення композитора до
новітньої поезії Г.Аполлінера, Л.Арагона, П.Елюара, Ф.Гарсіа Лорки. Серед кращих –
вокальні цикли “Бестіарій”(“Звіринець”) на сл..Аполлінера, “Кокарди” на сл..Ж.Кокто,
“Той день, та ніч” на сл. П.Елюара. Характерні риси вокального стилю: гармонійне
злиття музики і поезії, органічний сплав розспівної та розмовної інтонації (вплив Дебюссі,
Мусоргського).

Для музичного театру Пуленк написав балет зі співом “Лані”за мотивами картин
А.Ватто, “Примірні тварини” за байкою Ж. де Лафонтена; 3 опери: ”Діалоги
кармеліток”- музична драма, пов’язана з подіями Великої французької революції, “Груди
Тирезія” - опера-buffa на текст сюрреалістичної драми Г.Аполлінера, “Людський голос”-
моноопера на лібрето Ж.Кокто. Стилістично балети і опери Пуленка тяжіють до
неокласицизму, в них багато алюзій на музику ХVІІІ і ХІХст. Музичний театр Пуленка –
це його автопортрет, який відображає різні сторони його натури – легкість,
життєрадісність і психологічну глибину, релігійність і світськість.

Фортепіанна творчість. Пуленк, прекрасний піаніст, часто звертався до ф-но і

написав чимало ф-них творів різноманітних жанрів: 3“Вічні рухи”,
10“Прогулянок”(демонстрація різних видів транспорту і карикатура на композиторські
стилі Шопена, Мендельсона, Дебюссі і інш.), 5експромтів, 15”імпровізацій” і інш.

Композитор створив також твори великої форми: сонати в чотири руки, для двох ф-
но, а також 4 ф-ні концерти. І-”Пасторальний” для клавесину з оркестром, (присв.
видатній клавесиністці Ванді Ландовській), ІІ – хореографічний концерт “Ранкова
серенада”для ф-но, 18 інструментів і балетної трупи з солюючою танцівницею (на
античний сюжет- епізод з життя богині полювання Діани), ІІІ – для 2-х фортепіано.

Типові риси ф-ного стилю Ф.Пуленка: ясність, прозорість викладу, домінування

мелодики, разом з тим винахідливість і новизна фактурних прийомів.

Свої думки про музику і музикантів композитор залишив у змістовних

книгах:”Бесіди з Клодом Ростаном”, “Я і мої друзі”, “Щоденник моїх пісень”.

“Людський голос” 1958р.

Це лірична монодрама на текст одноіменної трагедії Ж.Кокто. В основі сюжету –
вічна тема – страждання покинутої жінки. Париж. Молода жінка (узагальнений образ, без
імені) розмовляє телефоном з колишнім коханцем. Наступного дня він одружується з
іншою, що доводить головну героїню до відчаю, самогубства.

Оригінальність драматургії і сценографії: це моноопера – розгорнений монолог у

вигляді телефонної розмови, який по суті перетворюється на діалог з відсутнім на сцені
співрозмовником. Сценічна дія майже відсутня, вона компенсується інтенсивним
музично-психологічним розвитком ( процес наростаючого відчаю). Опера розпадається на
три розділи, роз’єднані телефонним дзвінком: І – експозиція образу, “епізод надії”, ІІ –
епізод спогадів, ІІІ – відчай.

Вокальна партія – у формі наспівного речитативу - проста і складна одночасно.

В ній відсутні віртуозні пасажі і рулади. Складність цієї незвичної ролі – у величезному
діапазоні емоцій, переживань, блискавичних переходах від одного настрою до іншого.
Навіть паузи – вислуховування незримого співрозмовника – ще більше підсилюють
емоційно-образний розвиток.

Інтонаційні джерела вокальної партії: романсово-аріозна кантилена, речитатив

(вплив Мусоргського), нюанси розмовної мови (шепіт, зітхання, плач ), ремінісценції
мелодій Пуччіні, шансон.

Роль оркестру. Головну роль виконує голос, але оркестр тонко доповнює,
“домовляє” за героїню, розкриває її душевний стан. Прозора, легка оркестровка , навіть в
напружених моментах не перекриває вокал. Є і звукошумові ефекти (ксилофон
~телефонний дзвінок).

Колискова, похоронний марш, джазова танцювальна музика додають опері

реалістичності і доступності.

Перші виконавиці – Деніз Дюваль (“оперна муза” Пуленка), Едіт Піаф. Пізніше
“телефонну”вокальну партію тривалістю у 45хв. виконували Марія Каллас, Джессі
Норман, Галина Вишневська.

Жанр моноопери відомий і у нас:”Сафо” і “Ноктюрн” М.Лисенка, “Іфігенія в

Тавриді” К.Стеценка, “Листи кохання” В.Губаренка, “Як багато листів до тебе”
І.Небесного (за мотивами поезій В.Стуса).