Конспект тем N.1.4-2.

1.4. Григорій Сковорода : Життєвий і творчий шлях

Відомий філософ, поет, педагог-просвітитель та композитор Григорій Савич

Сковорода народився в м. Чорнухи на Полтавщині в 1722. Cковорода закінчив
дяківську школу і продовжив своє навчання в Київській академії. Він здобув
філософську, літературну та музичну освіту.
У 1744-1745 рр. Продовжував навчання в Київській академії, а в серпні 1745 Григорій
Сковорода поїхав в угорське місто Токай. Там він був прийнятий і назначений на
посаду півчого уставника при делегації Ф. Вишневського, проте ніким там не
працював. Натомість він подорожував та навчався у різних містах Європи,
користуючись прихильністю Вишневського.
З 1751-1753 рр. Сковорода знову повернувся до Київської академії, проте не зміг
закінчити там своє навчання, тому що був зарекомендований як домашній вчитель
для багатія С. Томари на Черкащині. Бувши вчителем в сім’ї Томари, він створив
пісні, такі як “Всякому городу нрав і права”, “Ой ти,птичко жолтобоко “ та “Стоїть явір
над горою”.
У 1759-1764 рр та 1768-1769 рр. Сковорода був викладачем у Харківському колегіумі,
де він вів класи піїтики, викладав грецьку мову та співи. У цей час Григорій Сковорода
написав ряд творів, які увійшли до циклу “Сад божественних пісень”.
Останні 25 років Сковорода провів своє життя подорожуючи від села до села, від
міста до міста та був завжди бажаним гостем в кожній оселі.
9 листопада 1794 р. Григорій Сковорода помер в місті Іванівці.

1.5. Максим Березовський: Життєвий і творчий шлях

Максим Созонтович Березовський народився 16 жовтня 1745 р. у Глухові. Навчався
два роки у Глуховській музичній школі, де був, як і інші учні, навчений правильно
співати у хорі, грати на декількох музичних інструментах та засвоювати основи нотної
грамоти.
Після закінчення музичної школи Березовський поступив до Києво -Могилянської
академії та був забраний до Петербурга Розумовським, якого ,в свою чергу,
привернув гарний голос хлопчини. Там Максим Березовський написав низку хорових
концертів, які здобули широкого визнання. Березовський виступав у “Оперному домі”
як соліст,виконавець чоловічих партій в італійських операх.
У 1762 році Березовський повернувся до Придворної півчої капели в Петербурзі, де
він і розпочав свою композиторську діяльність, написавши церковні твори та духовні
концерти, серед яких найвідомішим є “Не отверзи мене во время старости”.
У 1766 Березовський отримав посаду придворного камерного музиканта при
російському дворі, а також він отримував стипендію для навчання за кордоном.
Згодом Максим Березовський поїхав в Італію, де він проходив спеціальний курс
композиції. За часи перебування в Італії, Березовський написав хорові Літургії та
світську музику.
Композитор став академіком Болонської академії, що було не всім під силу. Його ім’я
було викарбувано золотими літерами на мармуровій дошці Болонської академії після
Моцарта.
Після повернення до Петербургу, Максим Березовський зіткнувся з труднощами. Він
не отримав посади ні в Придворній півчій капелі, ні в Музичній Академії. Це було
пов’язано з тим, що освіта і талант в Петербурзі нікому не були потрібними. Через це,
Березовський був повинний заробляти собі на життя переписуванням нот.
Однак, композитор не полишав свою діяльність. Його плани не були підтримані при
російському дворі, тому в 1777 році Максим Созонтович, бувши в повному
розчаруванні, закінчив життя самогубством.

1.6. Дмитро Бортнянський: Життєвий і творчий шлях

Дмитро Степанович Бортнянський це найславетніший український композитор, який

народився 1751 року в місті Глухові у родині козака.
Бувши семирічною дитиною, він був забраний у Петербург до Придворної півчої
капели. Дякуючи його музичним здібностям, його навчав Марко Полторацький. А
пізніше його освітою займався італійський композитор Б. Галуппі.
З 1768 році Бортнянський навчався у Венеції, де він і написав сонати для клавесина,
хорові твори, опери “ Креонт”, “Алкід”, “Квінт Фабій”.
Дмитро Степанович перебував за кордоном більше десяти років та в віці 28 років він
повернувся до Росії, де ще протягом 17 років служив придворним композитором і
клавесиністом. В цей час він написав опери “ Свято сеньйора”, “Сокіл”, “Син-суперник
“ та багато інших творів.
Згодом Дмитро Бортнянський був призначений на посаду директора Придворної
півчої капели.
Бортнянському належить 6 опер, більше 100 творів хорової духовної
музики – 35 чотирьохголосних та 10 двохголосних, ряд невеликих
композицій, а також світські хори, в тому числі кантата «Співак у таборі
російських солдатів», симфонічні і камерно-інструментальні твори. З них
тільки придворною капелою було видано 35 концертів, 8 духовних тріо з
хором, 21 духовний спів.
Помер Дмитро Бортнянський у 1825 р. в Петербурзі. Після його смерті
духовні концерти повністю вилучаються з церковної практики в Росії. Натомість
величезну популярність здобули вони у Західній Україні, де й до сьогодні постійно
виконуються у церквах під час богослужіння.

1.7. Артемій Ведель: Життєвий і Творчий шлях

Артемій Лук’янович Ведель народився у 1767 року в Києві в родині ремісника.

Спочатку вступив в академічний хор, а згодом у Києво-Могилянську академію. Там він
став першою скрипкою оркестру та диригував хором.
Після навчання він виїхав до Москви до генерала П. Єропкіна. Там він став
диригентом його капели та писарем у сенатській канцелярії. У 1792 році Ведель
повернувся до Києва і потрапив на службу до генерала А. Леванідова. Там Артемій
Ведель написав три відомі концерти : “В молитвах неусыпающую Богородицу»,
«Спаси мгя,Боже», «Доколе,Господи,забудеш мгя» та інші.
У 1795 році Ведель переїхав до Харкова і продовжував там музичну творчість,керує
генераловим хором і хором солдатських дітей. Пізніше корпус Леванідова був
розформований,а генерал був відправлений у відставку. Для Веделя це означало
кінець його творчості, тому в 1778 році Ведель звільнився, кинувши всі свої атестати
та роздавши все своє майно, повернуся до Києва, де почав юродствувати. Незабаром
він поступив до Києво-Печерської лаври. Пробувши там лише рік, він таємно покинув
монастир. Веделя спіймали,судили, але оскільки він не порушив жодного закону, то
його просто замкнули в «Смирительный дом». Йому було заборонено давати олівець
і папір,щоб не писав музики. Лише через 8 років, невиліковно хворого на сухоти,
його відпустили додому помирати, де він проживши декілька місяців, пішов
з життя у 1808 р.

2.1. Семен Гулак-Артемовський: Життєвий і творчий

шлях

Семен Гулак-Артемовський це український композитор, співак та громадський діяч,

який народився в 1813 році на Черкащині.
У 1824 році поступив до Київського духовного училища, а в 1830 році був з нього
виключений за занедбання про навчання через музику. Артемовський був прийнятий
в хор Михайлівського монастиря, де він незабаром і став солістом.
У 1838 році відправився до Петербургу, де вивчав музику та спів під керівництвом М.
Глінки. В тому ж році він познайомився з Тарасом Шевченком та надавав йому
підтримку під час його заслання.
У 1839 р. Гулак-Артемовський від’їхав до Парижу, а потім і у
Флоренцію. Заняття відбуваються дуже успішно і тому в 1841 р. його
запрошують виступати на сцені Флорентійської опери. Виступивши у
Флоренції лише протягом одного сезону, він почав отримувати запрошення від
керівництва імператорських театрів до виступів у Петербурзькій опері.
Із 1850 р. Гулак-Артемовський виступав в комічних ролях театру-
цирку. Він відкрив талант драматичного актора . У цей час з’явились також і
результати перших композиторських спроб: водевіль «Картина степового життя
циган» ; танцювально-хорова сюїта «Українське весілля», де зібрані
популярні українські пісні, і лише перший хор – «Нумо швидко, нуте прудко,
музики, заграйте», був створений самим автором.
Наприкінці 50-х р. композитор втратив голос. У цей час в нього виник задум створити
велику «справжню» оперу на український сюжет.
Гулак-Артемовський написав і лібрето, і музику до опери «Запорожець за
Дунаєм».Майже повністю втративши голос, Гулак-Артемовський переїхав
до Москви й присвячував себе літературній та суспільно-доброчинній
діяльності. Семен Степанович був дуже цікавою людиною, всебічно
обдарованою: добре розумівся на живопису і сам непогано малював. Також
Артемовський захоплювався лікарством.
Помер цей композитор, співак, актор та лікар в 1874 році, на
61-му році життя.

2.2. Михайло Вербицький: Життєвий і творчий шлях

Михайло Михайлович Вербицький народився в 1815 році в селі Яворник на
Перемишльщині в родині священника. Після того, як він втратив свого батька, він був
відданий на виховання до свого далекого родича, Івана Снігурського. Михайло
Вербицький здобував освіту в дяко -учительській школі в Перемишлі та музичних
школах у Львові. Вербицький освоював гру на гітарі, яка стала популярною в
галицькому музичному середовищі.
В 1829-1833 роках навчався музиці під керівництвом композитора А. Нанке.
Переможною величиною для нього стала творчість Д. Бортнянського. В 1829 році в
Перемишлі було створено постійний церковний хор на основі творів Бортнянського.
Михайло Вербицький склав численні твори для чоловічого хору та оркестрових
композицій. Він написав ряд оркестрових творів;8 увертюр, скомпонував 12
оркестрових рапсодій, декілька оперет, 2 полонези, а також склав збірку п’єс для
гітари.
В його заняттях музикою була перерва, яка тривала 12 років(1850-1862). Час творчої
кризи минув в 1862 році, а його світські й релігійні хори, оркестрові увертюри стали
вершиною його успіху. Особливу увагу заслуговує хор “Ще не вмерла України” до слів
Павла Чубинського.
Михайло Вербицький помер 7 грудня в 1870 році у селі Млини,куди він і переїхав в
1856 році через рак горла, проживши всього 55 років.
А його хор “Ще не вмерла України” став державним гімном.