Композитори Німеччини

Йоганн Себастьян
Бах 
( 31 березня 1685, Айзенах — 
28 липня 1750 , Лейпциг) — німецький
композитор, органіст і скрипаль,
представник стилю бароко, один із
творців світової музичної класики,
вважається одним із найвизначніших
композиторів світу.
 Життєвий шлях

З'явившись на світ 21 березня 1685 року, він

виховувався в сім'ї професій них музикантів.
Оскільки батьки Й оганна рано померли,
й ого вихованням
зай нявся старший брат, який служив при церкві
органістом. Він і навчив Й оганна Себастьяна Баха
основам музики. Й оганн Себастьян Бах працював
придворним музикантом, доглядачем органу, потім органістом.
Саме орган зробив й ого дуже відомим на Батьківщині. За цей
час й ого всі пізнали як віртуозного органіста. Але він писав
музику для різних інструментів. На старості Бах май же осліп,
й ого твори записував зять. Всього він створив близько 1000
геніальних музичних творів.  28 липня 1750 року Й оганн
Себастьян Бах несподівано прозрів, але в цей же день у нього
стався серцевий напад, в результаті якого він і помер.
 Творчість
Творча спадщина Й оганна Себастьяна Баха
надзвичай но велика, охоплює понад 1000
композицій , з них 320 світських і духовних кантат,
багато мес, ораторії, численні хорали, мотети,
інструментальні твори та інші. Більшість
вокальних творів Баха написані на релігій ні
тексти. Інструментальна музика Баха написана
для органа (прелюдії, токати, фантазії, фуги
тощо), для клавесина («Добре темперований
клавір» — 48 прелюдій і фуг, 6 партит, 6
французьких сюїт, 6 англій ських сюїт тощо). Також
він створив сонату для скрипки соло, сюїти для
віолончелі соло, а також музику для оркестру
(6 «Бранденбурзьких концертів», 4 сюїти),
концерти для скрипки з оркестром, для клавесина
з оркестром та інші.
Георг Фрідріх
Гендель
(23 лютого 1685, Галле, Німеччина
— 14 квітня 1759, Лондон) —
композитор німецького походження
епохи бароко, який жив у
Великобританії. Відомий своїми
операми, ораторіями та концертами.
 Життєвий шлях

Георг Фрідріх Гендель народився 23 лютого 1685 в

Галле (місто на півночі Німеччини) в сім'ї
придворного лікаря. Тут же молодий композитор і
почав навчатися музиці під керівництвом
соборного органіста Ф. Цахау і отримав, по тим
рокам, відмінну музичну освіту, прекрасно
освоївши техніку гри на органі і клавірі. Близько
року Гендель прослужив органістом палацової
церкви. У 1712 році Гендель остаточно переїхав до
Англії і вже до кінця своїх днів не залишав Лондон.
Тут композитор довгий час керував Королівською
академією музики.У 1727 році Гендель прийняв
англійське громадянство. Залишається відзначити,
що до кінця свого життя композитор осліп, а помер
він у 1759 році.
 Творчість
Гендель вважається най більшим композитором
пізнього бароко та раннього класицизму. Він
створив новий музичний жанр –
"Англій ську ораторію",
яка відрізняється від італій ської більш піднесеною
мелодикою та монументальним аранжуванням.
Генделю приписують створення популярної музики,
принай мні він керував оркестром на відкритому повітрі,
ці виступи міг слухати кожен. Музика
Генделя легка і в той же час потужна, кипить життям та
енергією. Вона також може бути дуже драматичною,
наприклад у великих аріях. Як і багато інших
композиторів того часу, Гендель творив у т.зв.
"галантному" стилю, що був перехідним від бароко до
класицизму. За своє життя Гендель написав близько 50
опер, 23 ораторії, безліч церковних хоралів, органних
концертів, а також ряд творів розважального характеру.
Людвіг ван
Бетховен
(16 грудня 1770, Бонн —  26
березня 1827, Відень) —
німецький композитор, піаніст, один
із найбільших музичних геніїв.Його
твори досі є зразками, на яких
виховуються музиканти. Бетховен
підніс музичне мистецтво на
небувалу до нього височінь. Він
вклав у нього глибокі, серйозні ідеї.
 Життєвий шлях

Людвіг Ван Бетховен народився в кінці 1770 року в

німецькому місті Бонні. Музична кар'єра Людвіга
була зумовлена наперед, оскільки й ого батько і
дід були співаками в придворній капелі.
Батько хлопчика мріяв зробити з сина
композитора,який не поступався б по
популярності Моцарту, і навчав й ого грі на різних
музичних інструментах. У 26 років у Бетховена починаються
проблеми із слухом. Причина – запалення внутрішнього
вуха, яке тим більше небажано для композитора, що
викликає постій ний дзвін у вухах. Не дивлячись на глухоту,
Бетховен живо цікавився політичним життям
країниЗдоров'я Бетховена погіршується, і, врешті-решт,
важке захворювання печінки 26 березня 1827 року
приводить до смерті великого композитора. На й ого
похорони зібралося більше 20 тисяч чоловік.
 Творчість
Для вираження нового змісту Бетховен
використав здебільшого великі музичні форми
(симфонії, сонати, концерти, квартети і т. д.), в
основі яких лежить обов'язкове зіставлення
частин і тем, різних за своїм характером.Сонатна
форма дала змогу Бетховену най повніше і
най глибше виразити ідею зіткнення, боротьби і
перемоги. Бетховен розвинув і вдосконалив
сонатну форму. Теми Бетховена відзначаються
могутністю, силою, глибиною, іноді трагізмом і
скорботою. Для багатьох із них характерні
мелодій ність, співучість, ліризм.Чудовими є
повільні частини. Вони стримані, урочисто
величні, зосереджені, сповнені глибоких
роздумів. Завдяки цьому створюють яскравий
контраст з бурхливими першими частинами і
наступними рухливими, легкими скерцо або
менуетами та стрімкими, поривчастими або
радісними фіналами.
Фелікс
Мендельсон
(Я́ коб Лю́двіг Фе́лікс
Ме́ндельсон-Барто́льді;
3 лютого 1809, Гамбург—
4 листопада 1847, Лейпциг) —
німецький композитор єврейського
походження, піаніст, органіст,
диригент, музично-громадський
діяч.
 Життєвий шлях
Народився3 лютого 1809 року в Гамбурзі, він був
першим сином відомої єврей ської сім'ї, що мала
у той час значний статок і суспільне положення. 
Музичний талант хлопчика розвивався такими
бурхливими темпами, що вже в 1822 році
Генріх Гей не говорив про нього як про "музичне диво".
З 1835 він диригент і керівник оркестру Гевандгаусу в
Лей пцизі, що здобув завдяки Мендельсону світову
популярність. В 1843 з ініціативи Мендельсона відкрилася
Лей пцизька консерваторія. 17 травня 1847 композитор
отримав жахливу новину: у Берліні від інсульту раптово
померла й ого улюблена сестра Фані, й ого друге "я". З
втратою Фані, яка після смерті батьків символізувала для
нього сім'ю, він втратив самого себе. У останні свої дні він
лежав в напівнепритомному стані, відповідав лише "так і
ні“. Він спокій но заснув одного дня. Увечері 4 листопада
1847 року дихання зупинилося, і життя покинуло й ого.
 Творчість

Мендельсон — один з най визначніших

представників німецького романтизму, тісно
пов'язаний із класичними традиціями . Музика
Мендельсона відрізняється прагненням до ясності й
урівноваженості, їй властиві елегій ність тону, опора
на побутові форми музикування й інтонації
німецької народної пісні . Специфічна для
Мендельсона образна сфера — витончена
фантастична скерцозність. Виконавський стиль
Мендельсона-піаніста, супротивника поверхневої
віртуозності, вплинув на й ого інструментальну
музику (концерти, ансамблі й ін.). Один із творців
романтичного симфонізму, Мендельсон збагатив
й ого жанром програмної концертної увертюри.
 Роберт Шуман
(8 червня 1810, Цвіккау, Рейнський
союз (Німеччина) — 29 липня 1856,
Енденіх, передмістя Бонна,
Німецький союз) — видатний
німецький композитор-романтик,
диригент, музичний критик та
громадський діяч.
 Життєвий шлях

Роберт Шуман народився у Цвіккау

8 червня 1810 в сім'ї книговидавця
Августа Шумана. В дитинстві привчився
до професій ної літературної роботи,
зокрема складав статті для енциклопедії,
що виходила у видавництві й ого батька.
В певний період юнацтва Шуман навіть вагався, чи ставати
й ому письменником, чи музикантом. У 1828 він поступив в
Лей пцизький університет, а наступного року перей шов в
університет Гей дельберга. В цей час Шуман закохався в
дочку свого вчителя — Клару Вік, май бутню видатну
піаністку. Невдовзі вони одружились. Проте в 1854 після
загострення душевної хвороби Шуман зробив спробу
самогубства, і й ого довелося помістити в лікарню для
душевно хворих в Енденіхе, поблизу Бонна, де він помер 29
липня 1856.
 Творчість
Шуман розвивав демократичні і реалістичні
тенденції німецького і австрій ського музичного
романтизму. Й ого твори тісно пов'язані з
традиціями німецької музичної класики. При цьому
Шуман увій шов до історії музики як один з
най сміливіших новаторів. Велика частина
фортепіанних творів Шумана — цикли з невеликих
п'єс лірико-драматичного, образотворчого і
«портретного» жанрів, внутрішньо зв'язаних між
собою і створюючих сюжетно-психологічну лінію.
У вокальній творчості Шуман розвивав тип ліричної
пісні Ф. Шуберта. У тонко розробленому малюнку
пісень Шуман відобразив деталі настроїв, поетичні
подробиці тексту, інтонації живої мови. Значно
зросла у Шумана роль фортепіанного супроводу, що
дає багате окреслення образу і що нерідко доказує
зміст пісень. Ідеали Шумана були близькі передовим
музикантам 19 століття.
Вільгельм Ріхард
Ваґнер
(22 травня, 1813, Лей пциг — 13
лютого, 1883, Венеція) — німецький
композитор-романтик, диригент,
теоретик музики, письменник-
публіцист.
 Життєвий шлях
Ріхард народився в сім'ї поліцей ського чиновника, й ого
батько помер через кілька місяців після народження
май бутнього композитора. У 1831 Ріхард Вагнер вступив до
Лей пцизький університет і тоді ж почав зай матися теорією
музики під керівництвом К. Т. Вай нліга, кантора церкви
святого Фоми. У Ризі Вагнер розгорнув активну
диригентську діяльність, виконуючи переважно музику
Бетховена. Охоплений революцій ним запалом, Ріхард Вагнер
взяв участь у дрезденському антиурядовому заколоті і після
й ого поразки біг спочатку у Вей мар, а потім, через Париж, до
Швей царії. Будучи оголошений державним злочинцем, він 13
років не перетинав кордону Німеччини. Художній тріумф
Вагнера на першому Бай рей тському фестивалі обернувся
фінансовою катастрофою. У 1877, сподіваючись
відшкодувати понесені втрати, Вагнер диригував
концертами в Лондоні. В кінці 1882 Вагнер виїхав до Венеції,
де незабаром помер від серцевого нападу.
 Творчість
Для втілення задуму музичної драми Вагнер
відмовився від традицій поширених на той момент
оперних форм. Вагнер повністю відмовився від
таких форм, як арії, дуети, ансамблі з хорами, і
замість них став використовувати великі наскрізні
вокально-симфонічні сцени і драматичні монологи й
діалоги. Увертюри Вагнер замінив прелюдіями —
короткими музичними вступами до кожного акту, на
змістовному рівні нерозривно пов'язані з дією.
Важливе значення Вагнер віддавав вибору сюжетів.
На думку композитор опера повинна розкривати
вічні проблеми, вічні ідеї життя.  Вагнеру належить
кілька театральних інновацій , розроблених в
Бай рой ті Фестшпільхаус. Це — затемнення аудиторії
під час виступів, а також розміщення оркестру у ямі
поза полем зору аудиторії. Окрім опер, Вагнер
написав порівняно невелику кількість творів. Це
одна симфонія ,Фауст-увертюра, декілька увертюр,
хорів і п'єс для фортепіано.
 Йоганнес Брамс
(7 травня 1833 — 3 квітня 1897)
— німецький композитор, піаніст і
диригент, один із головних
представників епохи романтизму.
 Життєвий шлях

Й оганнес Брамс народився 7 травня 1833 року в Гамбурзі у

родині музиканта. Й ого батько, Й оганн Якоб Брамс
(1806-72), грав на контрабасі та ріжку в невеликих
ансамблях, а пізніше став контрабасистом Гамбурзького
філармонічного оркестру. Він дав сину початкові навички
гри на різноманітних струнних і духових інструментах, але
Й оганнеса більше цікавило фортепіано. З 1857 по 1859 рік
працював придворним вчителем музики і диригентом у
Детмольдомі .  У середині 70-х рр. Брамс цілком присвячує
себе творчої діяльності, виступає з виконанням своєї музики
як диригент і піаніст, багато подорожує. У 1890 році 57-
річний Брамс вирішив припинити свою композиторську
кар'єру, однак, дотриматись цього рішення не зміг. В
наступні роки він створив цілий ряд визнаних шедеврів.  На
жаль, радість творчості дедалі частіше затьмарювалася
хворобами. Брамс помер вранці 3 квітня 1897 року.
 Творчість
 Музика Брамса оспівує свободу особистості,
моральну стій кість, мужність, перей нята
поривчастістю, бунтівливістю, трепетним ліризмом.
Імпровізацій ний склад поєднується в ній зі строгою
логікою розвитку. Музична спадщина композитора
велика й охоплює багато жанрів (за винятком
опери). 4 симфонії Брамса — одне з вищих досягнень
симфонізму 2-ї половини 19 століття. За художньою
значимістю поруч з симфоніями Брамса стоять й ого
інструментальні концерти, трактовані як симфонії із
солюючими інструментами. Різноманітна й
вокальна музика Брамса, видне місце в якій
зай мають обробки народних пісень. Фортепіанні
твори Брамса відрізняються розвинутою фактурою,
тонкою мотивною розробкою. Почавши із сонат,
Брамс надалі писав для фортепіано головним чином
мініатюри. В останній період творчості створив
фортепіанні твори камерного плану (інтермецо,
капричіо).
 Ріхард Штраус
(11 червня 1864, Мюнхен — 8 вересня
1949, Гарміш-Партенкірхен, Баварія)
— німецький композитор епохи
пізнього романтизму, особливо
прославився завдяки своїм
симфонічним поемам і операм. Був
також видатним диригентом.
 Життєвий шлях

Штраус був сином валторніста Франца Штрауса, який дав

й ому початкову музичну освіту. В 1882 поступив до
Мюнхенського університету, де вивчав історію та філософію,
однак через рік кинув й ого і переїхав до Мюнхена. В 1901- 09
Ріхард Штраус очолює Всенімецьку музичну спілку. В цей час
він звертається до оперного жанру. З 1908 року Р.Штраус
обій має посаду генерал-музик-директора в Берліні, в 1917—
1920 викладав композицію в Берлінській академії мистецтв,
у 1919—1924 — головний диригент Віденської опери . З
приходом до влади нацистів, 1933 року Штраус був
призначений головою Імперської музичної палати. 1945
року Штраус був притягнений за звинуваченням у співпраці
з нацистами, але вирок був виправдовувальним. На 86 року
життя могутнє здоров'я Штрауса стало здавати, з'явилися
напади слабкості, серцеві напади. Часом наступала
непритомність. 8 вересня 1949 року мирно, без мук помер.
 Творчість
Й ого творчість вражає різноманітністю жанрів,
стилістики, сюжетів. Штраусу - на відміну від
багатьох й ого сучасників - була най вищою
мірою чужа схильність замикатися на
"своєму".Тому так важко виявити і
визначити індивідуальні особливості й ого
музики.Зате навряд чи знай деться
інший композитор й ого покоління,
який так повно і виразно відобразив
  би різні художні тенденції, захоплення
та ідеали свого часу. Він також
покладався на можливості музики
створювати своїми засобами конкретні,
май же зримі образи. Видатна май стерність
Штрауса проявилося, наприклад, в тому, як й ому
вдавалося відтворити засобами оркестру те, що
ніколи раніше не ставало предметом музичного
мистецтва, - сміх, смерть на шибениці, бекання
баранів, тупість чи святенництво.
 Карл Орф
(Карл Генріх Марія Орф; 10 липня
1895, Мюнхен - 29 березня 1982,
Мюнхен) - німецький композитор і
педагог. Будучи великим
композитором XX століття, він
також вніс великий внесок у
розвиток музичної освіти.
 Життєвий шлях
Народився в Мюнхені. У 1912—1914 роках навчався у
Мюнхенській музичній академії. У 1914 він продовжив
навчання у Германа Зільчера. У 1916 працював
капельмей стером в Мюнхенському камерному театрі.
У 1917 під час Першої світової вій ни відправився на
добровільну службу в армію в
Перший Баварський Польовий Артилерій ський полк.
У 1918 році й ого запросили на посаду капельмей стера
в Національний Театр в Мангей мі
під керівництвом Вільгельма Фуртвенглер,
а потім він став працювати в театрі Великого Герцогства
Дармштадтського.
У 1950-60 викладав у Вищій музичній школі в Мюнхені. У 1961
був відкритий Інститут Орфа (Інститут музичного виховання
при Вищій школі музики і сценічного мистецтва Моцартеум).
В останні роки життя (1975-1981) композитор був зай нятий
підготовкою восьмитомного видання матеріалів й ого власного
архіву.Орф помер 29 березня 1982 року.
 Творчість
Орф - один з най більших май стрів сучасного
оркестра. Музика Орфа ніколи не служить звуковим
фоном. Вона сама - ігровий елемент уявлення,
завжди пов'язана з рухом виконавця. Музиканти
відзначали гіпнотичну силу музики Орфа, яка
зробила ім'я її автора всесвітньо відомим.
Твори Орфа увій шли в репертуар театрів багатьох
країн Європи, Азії, Америки.Орф відомий не тільки як
композитор. Він зробив неоціненний внесок в
  область дитячого музичного виховання.
Вже в молоді роки, в період заснування ним у
Мюнхені школи гімнастики, музики і танцю Орф був
одержимий ідеєю створення педагогічної системи. В
основі її творчого методу - імпровізація, вільне
музикування дітей у поєднанні з елементами
пластики, хореографії, театру. Створений Орфом у
1962 році Інститут музичного виховання в
Зальцбурзі став най більшим інтернаціональним
центром підготовки музичних вихователів.
Загалом німецькі композитори дали
великий внесок у розвиток музичної
культури цілого світу. Їхні світогляди
вплинули на формування творчості
багатьох всесвітньо відомих митців. До
сьогодні їхні твори є зразками
музичної культури та шедеврами
німецького мистецтва.
Велике дякую за вашу увагу!