Людвіг ван Бетховен 

(1770 - 1827)
Німецький композитор, піаніст.
Творчість Бетховена тісно пов'язана з мистецтвом Німеччини та Австрії.
Цей композитор є одним із трьох представників класичної віденської
композиторської школи. Бетховен не лише зберіг основні риси класицизму
(ясність, монументальність, стрункість композиції), а й значно розширив сферу
образів. У цьому значенні Бетховен є послідовником не лише К. В. Ґлюка,
Й. Гайдна  і  В.А. Моцарта, а й самого основоположника класичного стилю в
музиці  — француза Люллі. Музиці Бетховена притаманна величезна
енергетична напруга, збудженість почуттів, драматизм. Його творчість
підсумувала здобутки епохи класицизму. 

Бетховену пощастило народитися в епоху, яка як не можна краще

відповідала його натурі. Це епоха, багата великими суспільними подіями,
головне з яких, – революційний переворот у Франції. Велика французька
революція, її ідеали мали на композитора сильний вплив – і на його світогляд,
і на творчість. Саме революція дала Бетховену основний матеріал для
розуміння «діалектики життя». Ідея героїчної боротьби стала
найважливішою ідеєю бетховенського творчості, хоча далеко не єдиною.
Дієвість, активне прагнення до кращого майбутнього, герой в єдності з масами
– ось що висувається композитором на перший план. Ідея громадянськості,
образ головного героя – борця за республіканські ідеали ріднять творчість
Бетховена з мистецтвом революційного класицизму (операми Л. Керубіні
(найпопулярніші – «Медея», «Анакреон», «Два дні»), революційною маршевою
піснею). «Наш час потребує людей, потужним духом», – говорив композитор.

Проте не лише суспільні події, але і особисте життя композитора сприяло

тому, що героїчна тематика висувалася на перше місце в його творчості.
Природа обдарувала Бетховена допитливим, діяльним розумом філософа. Його
інтереси завжди були незвичайно широкими, вони поширювалися на політику,
літературу, релігію, філософію, природні науки. Воістину неосяжному
творчому потенціалу протистояла страшна недуга – глухота, здатна, здавалося
б, назавжди закрити дорогу до музики. Бетховен знайшов в собі сили піти
проти долі, і ідеї «Опору», «Подолання» стали головним сенсом його життя.
Саме вони «викували» героїчний характер. І в кожній стрічці бетховенської
музики ми впізнаємо її творця – його мужній темперамент, непохитну волю,
непримиренність до зла. Густав Малер – австрійський композитор і диригент
кінця 19 ст., сформулював цю думку таким чином: «Слова, ніби то сказані
Бетховеном про першу тему П'ятої симфонії, – «Так доля стукається в двері»
для мене далеко не вичерпують її величезного змісту. Швидше, він міг би
сказати про неї: «Це Я».

Періодизація творчої біографії Бетховена:

 I – 1782-1792 – Боннський період. Початок творчої дороги.

 II – 1792-1802 – Ранній віденський період.
 III – 1802-1812 – Центральний період. Час творчого розквіту.
 IV – 1812-1815 – Перехідні роки.
 V – 1816-1827 – Пізній період.

Бетховен творив вокальну музику протягом усього життя, зокрема це

меси, кантати, інші твори для хору з оркестром, арії, дуети, пісні і цикли пісень.
Хорові твори Бетховена, як і вся його музика, відрізняються глибиною думки,
експресією, динамічністю, високою ідейністю, масштабністю форм.
До них відносяться:
 Ораторія «Христос на масличной горе»;
 Меси : «Урочиста меса» ре мажор (1824), меса до мажор;
 Кантати : «Момент слави» для чотирьох солістів, хору та оркестру (1814),
Похоронна кантата на смерть Імператора Йосифа ІІ для солістів, хору та
оркестру (1790), Кантата на честь вступу на престол імператора
Леопольда ІІ для солістів, хору та оркестру (1790);
 Хоровий фінал 9 симфонії (на текст оди Ф.Шиллера «К радости»);
 Хор з оркестром «Морская тишь и счастливое плаванье»;
 Хоральна фантазія для ф-но, хору, солістів та оркестру до мінор (1808);
 Хори в опері «Фіделіо» (1814).
 Хоровий стиль Бетховена відрізняється монументальністю, вільним
трактуванням голосів – використання всього діапазону, в тому числі його
крайніх звуків; часто висока теситура, великі стрибки з одного регістру в
інший. Бетховен часто надава хору самостійного значення, що вимагало
потужності його звучання на рівні з оркестром. При гармонічному викладі
застосовував мелодизацію голосів, унісони, подвоєння (деколи незвичні, для
досягення відповідного акустичного ефекту.

В хорах малих форм «Весенний призыв» и «Восхваление природы

человеком» втілились риси, характерні багатьом творам Бетховена, - прагнення
до життя, щастя, захоплена радість від спілкування з природою.
«Весенний призыв» - чотириголосний мішаний хор. Пристрасність,
поривність у вираженні почуттів оприділяють форму хора – окремі епізоди
об’єднуються наскрізним розвитком в єдине ціле. Призивні інтонації з
квартовими стрибками мелодії на початку змінюються плавними секвенцій
ними переходами в середині. Акордова фактура не порушує жвавості та
легкості звучання цього життєрадісного твору, мажорного від початку до кінця
– основна тональність мі мажор, відхилення у сі мажор та ля мажор.
«Восхваление природы человеком» – величний гімн життю, сонцю.
Хор написаний для мішаного чотириголосного складу з супроводом
фортепіано. Форма – тричастинна.
Перша частина витримана в одній тональності – до мажор, починається з
потужного фанфарного унісону всіх партій. Стрибки в мелодії на дециму та
септиму, фермати в кінці фраз створюють відчуття надзвичайної сили, широти
та простору.
Середня частина являє собою своєрідну гру світла: «солнца луч радость
вокруг разливает», «как плавно месяц плывет в вышине». Це враження
досягається плавним голосоведінням та зміною тональностей – ля мінор, сі
бемоль мажор, соль мінор, мі бемоль мажор, до мінор.
Реприза повторює першу частину з невеликим розширенням в кінці,
знову стверджуючи урочистий, припіднятий настрій.