4.

МУЗИКА В ЕПОХІ БАРОКО:

1. ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ КОНТЕКСТ:

Бароко — мистецька доба, яка охоплює XVII — першу половину XVIII ст. У
музичному відношенні ми розмежовуємо його хронологію між двома визначними
датами: початок у 1600 році з прем’єрою першої збереженої опери та кінець у 1750 році
зі смертю Й. С. Баха, найвідомішого представника музичного бароко.

Людина цього часу вже не прагне ідеального вираження краси, як в епоху Відродження,
а відчуває себе людиною, чутливою до пристрасті та фантазії. Мистецтво бароко шукає
вираження почуттів, почуття руху, контрасту, смаку до деталей та орнаменту.

Бароко — це час великої родючості для світу культури, мистецтва та науки. У цей час
зустрінуться такі важливі герої світу літератури, як Лопе де Вега, Кальдерон чи Мольєр;
у живописі ми матимемо таких художників, як Веласкес чи Рембрант; на додаток до
висвітлення таких вчених, як Галілео Галілей або Ньютон.

1
 1. РЕЛІГІЙНА ВОКАЛЬНА МУЗИКА: МЕСА, ОРАТОРІЯ, КАНТАТА ТА ПРИСТРАСТІ

Релігійна музика й надалі матиме велику вагу в цей період. Протестантська церква продовжує
підтримувати хор як найпоширеніший жанр, а католицька церква продовжує використовувати
месу та мотет. Проте виникають нові релігійні жанри:

Кантата: «Музика для співу». Він постає як світський жанр любовно-ліричного характеру, який
буде прийнято релігійною музикою, замінюючи текст фрагментами Євангелія, псалмів або
популярними релігійними текстами.

Це композиційний жанр, написаний для оркестру, солістів, хору та складається з послідовності

арій і речитативів. У Німеччині хор також вводиться в релігійну кантату.

Композитори: Й.С. Бах і Г.П. Телеманн

Ораторія: її можна розглядати як оперу на релігійну тему, але без сценічного зображення,
написану для оркестру, хору та солістів і складається з послідовності арій, речитативу та хорів.
Оскільки це не репрезентований твір, він вводить фігуру оповідача та підсилює роль хору, який
розповідатиме про дію на основі текстів Старого та Нового Завітів. Найвидатнішим
композитором є Г.Ф. Гендель (Ораторія «Месія»).

Страсті: це різновид ораторії, яка стосується виключної теми страстей і смерті Христа згідно з
Євангелієм. Постать оповідача — євангеліст, який у речитативному стилі розповідає про події,
євангельські герої інтерпретують солісти, а народ — хор. Як видатного композитора вказують
Й.С. Баха з його двома основними творами: Страсті за Іоанном і Страсті за Матвієм.

1. ПРОФАН ВОКАЛЬНА МУЗИКА: МАДРИГАЛ, ОПЕРА (СЕРЙОЗНА ТА БУФА) ТА САРЗУЕЛА

Композитори епохи бароко продовжують створювати вокальні жанри, успадковані від епохи
Відродження, але всі голоси вже не є однаково важливими, виділяючи вищий голос над іншими,
які залишаються підпорядкованими функції акомпанементу. Ця нова композиційна техніка
відома як супроводжувана монодія (нова текстура), яка використовуватиметься як у вокальній,
так і в інструментальній музиці.
Провідна роль верхньої мелодії передбачає появу нового глибокого голосу, який виконує роль
гармонічної підтримки композиції і називається basso continuo. Basso continuo може бути
зашифрованим, нотними цифрами, що представляють позицію нот відповідних акордів, щоб
керувати виконавцем. На ньому грають один або кілька інструментів: гармонічний інструмент
(тобто, здатний відтворювати акорди або поліфонію), наприклад клавішні інструменти (клавесин,

орган) або інші, такі як арфа та лютня, а також інші інструменти з низьким діапазоном, такі як
віолончель, фагот, віола да гамба, контрабас і в деяких випадках контрафагот.
Народження опери

Він виникає в рамках культурного кола «Фіорентина Камерата», яке об’єднало дворян, мудреців,
філософів, поетів і музикантів, щоб відродити класичний грецький театр. Це буде відправною
точкою опери, яка повністю припускає супроводжувану монодію, щоб полегшити це музика
може підсилити експресію слова, тому неодмінною вимогою опери буде зрозумілість тексту.
Перша збережена опера: «Еврідіка» Якобо Пері, але першою великою оперою в історії
вважається «Орфей» Клаудіо Монтеверді, прем’єра якого відбулася в 1607 році. Крім того, сам
Монтеверді створив інші опери, які здобули велику популярність, такі як «Коронація Поппеї» та
«Повернення Улісса».

2
 Види опери:
A) Opera seria: використовує міфологічні та героїчні теми, написані італійською мовою
(переважний жанр аристократії). Великий розвиток в Італії.
Opera seria в епоху бароко поступово віддалилася від початкових ідеалів Camerata
стати видовищем, повним штучності, щоб похизуватися кастратом. Основні композитори: А.
Скарлатті і Дж.Ф. Гендель.

B) Opera buffa: використовує аргументи, засновані на повсякденному житті, з персонажами,

ближчими до народу, іноді соціальна критика вищих класів. Проста музика і мова кожної країни,
а речитативи змінюються розмовними діалогами. Він обходиться без кастратів і використовує
для своїх вистав акторів. Опера, яка позначає виразну характеристику цього жанру, — La serva
padrona Дж. Б. Перголезі.
Опера стане одним із найважливіших жанрів бароко, який у кожній нації матиме особливі риси.
• ФРАНЦІЯ: вона буде називатися «Tragédie Lyrique». Головними особливостями стануть
введення в шоу балету та чудовий показ засобів, які французи використовуватимуть у своїх
творіннях. Найважливішим композитором буде Дж. Б. Люллі.
• НІМЕЧЧИНА: Хоча вони також збираються розвивати оперу серіа, є жанр, який починається з
опери
Італійський буффа досягне великого розвитку: зінгшпіль.

• ІСПАНІЯ: Буде створено жанр під назвою Сарсуела, найбільш важливою характеристикою
якого стане послідовність співаних і усних частин.

1. ІНСТРУМЕНТАЛЬНА МУЗИКА: НАРОДЖЕННЯ ОРКЕСТРУ. ФУГА, СЮЇТА, СОНАТА І

КОНЦЕРТ
Емансипація інструментальної музики, розпочата в епоху Відродження, досягне своєї
кульмінаційної точки в цей період. Відбувається важливий розвиток інструментальної техніки,
особливо струнно-смичкових інструментів, і оркестр постає як стабільна група, що
складається з усіх сімейств інструментів: струнних, дерев’яних духових, мідних духових і
ударних (литаврів), його основною основою є родина смичкових струнних і basso continuo
(клавесин, орган або арфа).

Місто Кремона відоме своїми ремісничими традиціями у виготовленні скрипок, а в XVII

столітті це було колискою скрипки престижних лютієрів. Лютник, лютер, лютер, лютер або
віолеро — особа, яка будує, налаштовує або ремонтує смичкові та щипкові струнні
інструменти.

3
 Барокові інструментальні жанри:

La fuga: жанр для клавішного інструменту, в одному русі та з поліфонічною фактурою, у якій
основна тема (тема) імітується всіма голосами.
Сюїта: інструментальний жанр для оркестру, що складається з послідовності танців різного
характеру та у змінній кількості. Найпоширенішою структурою сюїти в стилі бароко є:
Алеманда (двійковий/повільний) - Курант (трійковий/швидкий) - Зарабанда
(трійковий/повільний) - Гіга
(трійковий/швидкий)

Барокова соната: жанр для одного, двох або трьох інструментів у супроводі basso continuo,
що складається з чотирьох частин, що контрастують у швидкому та повільному темпах з
різними фактурами та ритмами: повільний-швидкий (поліфонічний)-повільний
(одноголосний)-швидкий
Концерт: слово «концерт» походить від італійського терміну «concertare» (порядок і
об’єднання різних речей). Це жанр для оркестру, що складається з трьох контрастних рухів
або розділів: швидкий
- повільно швидко. Залежно від того, як втручаються інструменти, концерт може бути:

a) Concerto grosso: група солістів (концертмейстер) стоїть перед рештою оркестру (tutti), який
чергує в інтерпретації нових і постійних партій (ritornello). Композитори: А. Кореллі і
J.S. Бах

b) Сольний концерт: для одного сольного інструменту, який спілкується з оркестром.

Найвидатніший композитор – Антоніо Вівальді.