Галина Жук

Українська сюїта “ В.Барвінського (найновіший твір автора з багатої уже серії його
віолончельних творів – після сонати, якої, на жаль, ми у Львові ще не чули) у 4-х
частинах (“Заспів”, ”Гумореска”, ”Колискова”, ”Рондо”, ”Танок”). Це чотири гарненькі
стильові мініатюри, зложені на основі народних (або і в дусі народнім підібраних) тем,
в яких композитор зручно і вміло осцилює між задушевними настроями з
“серафічною” гармонікою (у 1-й і 3-й частині) а між модерно-бурлескними
експериментами (особливо ж у 4-й ч.)” [18, С.8] – так відгукувався про прем’єру цього
твору у Львові С.Людкевич. Заспів (Andante molto sostenuto, соль-мінор) починається
вступом фортепіано - акордами кварто-квінтової структури, що темброво заповнюють
великий теситурний обсяг. У ньому зароджуються початкові поспівки основної
віолончельної теми епічного характеру: оповідні інтонації, збільшені секунди,
мелізматичні звороти, закличні кварти створюють образ мужньо-епічний і таємничий
(mp – pp). Віолончель і фортепіано проводять тему діалогічно, кантиленність партії
фортепіано обумовлена ремарками (cantando legatissimo) щоби штрихово
максимально наблизити два різнотемброві інструменти. Частина написана у
двочастинній репризній формі, реприза насичена інтенсивним, проте внутрішнім
глибинним розвитком (альтерації, фактура супроводу, ускладнення гармонічної мови),
яким зумовлена експресія виразу, що приводить до просвітленої тоніки у коді.
Гумореска (Allegretto, Соль-мажор) поєднує риси контрастно-складової форми
рапсодичного типу і тричастинності. Перший розділ містить сольне проведення
танцювальної теми у віолончелі без супроводу, фортепіанний виклад теми “претікає”
до соліста, у інструментальному програші - своєрідному рітурнелі імітується гра
троїстих музик – тут варіантно розвивається інтонаційне зерно, що почергово
проводиться у віолончелі і фортепіано. Другий розділ (Meno mosso,espressivo e
cantabile, ре -мінор) – це кантиленний мінорний варіант теми, близький до лірико-
романсової сфери. Це підкреслюється партією супроводу, що поєднує риси акордової і
підголоскової фактури з прихованою поліфонією і меодизацією всіх фактурних пластів.
Тема центрального розділу (Meno mosso cantabile, Сі-мажор) інтонаційно споріднена
мелодії “Заспіву” (дві зчеплені висхідні чисті кварти і лейтртмічний комплекс),
фактурний виклад поєднує риси попереднього епізоду і фігуративні ходи басів,
притаманних жанру баркароли, тема знову почергово проводиться в обидвох
інструментів. Реприза першого розділу містить проведення теми у варіантних
тонально-гармонічних видозмінах у До і Соль –мажорі , що приводить до потужного
акордового репризного викладу другого розділу з політональними нашаруваннями,
фактурною і ритмічною диференціацією пластів у стрімкому розвитку до sf . Кода
побудована на матеріалі другого елементу першої теми, у партії форепіано
завуальовані танцювальні мелодичні фрагменти. Колискова наділена рисами “пісні
без слів”. Жанрові ознаки колискової визначає фортепіанний вступ, де поєднуються
застиглі остинатні тонічні квінти і терцові коливання. Основна тема у віолончелі
поєднує ознаки колискової (повторювані мелодичні звороти з невеликим діапазоном і
плагальним нахилом у гармонії) і думи (форшлаги, пунктири, прямі і обернені), у
супроводі акордові арпеджіато по сильних долях, фігурації-перегри, що нагадують
кобзарські імпровізації. Середній розділ тричастинної форми дещо експресивніший,
що зумовлює тріольний рух з шістнадцятковим пунктиром, ускладнення тонально-
гармонічного розвитку, партія фортепіано зводиться до лаконічної підтримки,
натомість партія віолочелі являє собою інтимний монолог-сповідь з яскравим
декламаційним началом. Реприза частини коротша та інтенсивніша, приводить до
просвітленої коди просвітленої (Lento, pp). Танець – за розміром рівний трьом
поперднім частинам разом взятим. Як вказує провідна дослідниця творчості
В.Барвінського С.Павлишин: “В заключному рондо композитор бачив формальну
перевантаженість, тобто непропорційність. Справді, в Сюїті відбувається поступове
розширення масштабів структури, найбільша різниця виступає між вступним заспівом і
танцювальним закінченням. Проте часові рамки між частинами вирівнюються
темпами” [16, С.46]. Вступ знову побудований на елементах фольклорного
звуконаслідування ( чергування квінт у різних регістрах, форшлаги, оспівування). За
формою – це рондо-варіації з рисами сонатності. Тема рефрену – образно, фактурно та
інтонаційно близька “Гуморесці”, викладається у різних тональностях, з фактурними і
регістровими варіантами, незмінними залишаються лише опорні звуки і темп. Епізоди
– різнохарактерні пісенні і танцювальні теми, що в цілому створюють враження вільної
рапсодичої форми. Варіантний виклад теми, що звучить п’ять разів (і видозмінено у
коді più vivo) та численні епізоди і зв’язки походять від фольклорного прототипу і
народної виконавської традиції.