Словничок із музичної літератури

Засоби музичної виразності

Агогіка (з грец. “рух”) – незначні відхилення (уповільнення або прискорення) від темпу
та метра під час виконання музичного твору для створення художнього образу. Є поняття
rubato – вільний темп.
Гармонія (з грец. “зв’язок, злагодженість”) – супровід до мелодії. Поділяється на
консонуючу (приємну) та дисонуючу (різку).
Динаміка (з грец. “сила”) – сила гучності. Динамічні відтінки (див. словничок із сольф.).
Засоби музичної виразності: мелодія, лад, гармонія, реґістр, динаміка, штрихи, темп,
ритм, фактура, тембр.
Звук – поділяється на 3 групи: шумові, дзвони, музичні.
Каденція – завершальний мелодико-гармонічний зворот, що завершує речення (серединна
каденція) або період (заключна каденція).
Кантилена (з іт. “канто” – “спів”) – пісенний тип мелодики, плавного, наспівного
характеру, широкого дихання.
Кластер – гармонічне багатозвукове сполучення.
Кульмінація – момент найвищої напруги у музичному розвитку.
Лад (зі слов’ян. “порядок”, “мир“, “стрункість“, “узгодженість”) – система взаємодії
стійких та нестіийких ступенів.
Мелодія – одноголосна послідовність звуків, що виражає певну музичну думку. Ділиться
на мотиви, фрази, речення. Типи: вокальна (наспівна, плавна, кантиленна) та
інструментальна. Є декламаційний тип (у вокальній музиці зветься речитатив: така
мелодія наближена до інтонацій людського мовлення, насичена паузами).
Метр (з грец. “міра”) – рівномірне чергування сильних і слабких долей такту.
Мотив – найменша музична структура, що містить одну сильну долю.
Музика – це мистецтво звуків.
Музична інтонація (від лат. іntono “голосно промовляю”) – елемент музичної мови. Є
інтонації заклику, плачу, жалю (іт. “ламенто”), запитання, відповіді, прохання, погрози.
Музичний звук – можна проспівати чи зіграти на музичному інструменті. Музичний звук
має 4 якості: висоту, тривалість, гучність та тембр.
Музичний розвиток – подальше проведення музичної теми (тематичного матеріалу)
після того, як тема прозвучала вперше. Основні типи розвитку: повторення (нагадування
музичних побудов, що вже прозвучали) і контраст (чергування повторень з новим
контрастним матеріалом). Способи розвитку музичної теми:
- варіювання – незначні зміни теми. Різні типи варіювання: інтонаційно-мелодичне,
ладово-гармонічне, метроритмічне, фактурне, тембральне.
- секвенційний розвиток – переміщення музичних побудов на певний інтервал. Є
ланка секвенції, яка надалі повторюється від різних звуків. За типом бувають  та .
- мотивна розробка – відокремлення мотиву з муз. теми і його самостійний розвиток.
- імітація (наслідування) – проведення мелодичної теми або її фрагменту по-черзі у
двох або більше рівноправних голосах.
- канон – точне повторення мелодії одного голосу в іншому. Це різновид імітації.
Період – завершена музична думка та найпростіша й найменша форма в музиці. Зазвичай
він триває 16 тактів. Період поділяється на речення. Типи періодів:
- повторної будови;
- неповторної будови;
- неподільної (наскрізної) будови.
Поліфонія (з грец. рoly – багато, phone – звук) – вид багатоголосся, заснованний на
одночасному звучанні двох і більше рівноправних мелодичних голосів. Виникла в середні
віки (9-11 ст.). Буває імітаційна та контрастна. Імітація (лат. іmitation – наслідування) -
основний прийом музичного розвитку. Імітаційні поліфонічні форми та жанри: канон (з
грец. kanon – правило, зразок), інвенція (з лат. іnvention – вигадка винахід), фуга (з
лат. fuga – біг, швидкий плин), фугета (з іт. fughetta – маленька фуга), фугато
(несамостійний епізод музичного твору, написаний з використанням простої імітації).
Реґістр (з лат. “список, перелік”). Види регістрів: високий, середній, низький.
Речення – складова частина періоду. Найменша тематична побудова (8 тактів). Речення
поділяються на фрази.
Ритм (з грец. “відповідність, розміреність”) – розмірене чергування тривалостей звуків.
Тема – головна музична думка. Вона є основою музичного твору. Будова музичної теми:
найчастіше являє собою за формою період або речення.
Тембр (з фр. “мітка, вирізняльний знак, забарвлення”) – неповторне забарвлення
звуку. Бувають інструментальні та вокальні тембри.
Темп (від лат. “час”) – швидкість звучання музичного твору. Поділяються на 3 групи:
Повільні: Largo – широко
Lento – протяжно
Adagio – повільно
Grave – важко
Помірні: Andante – спокійно
Andantino – трішки швидше, ніж Andante
Moderato – помірно
Sostenuto – стримано
Allegretto – жваво
Швидкі: Allegro – скоро
Vivo – живо
Vivace – живо
Presto – швидко
Prestissimo – дуже швидко
Фактура (від лат. “пристрій, будова, обробка, склад”). Типи: одноголосна (монодична)
та багатоголосна. Типи багатоголосної фактури:
- гомофонно-гармонічна (є мелодія та акордовий супровід)
- гармонічна або акордова / акордово-гармонічна (суто акордове викладення)
- поліфонічна – багатоголосся, у якому є кілька самостійних, рівноправних голосів
- фоново-фігуративна (фігурції, арпеджіо)
- мішана (поєднання різних типів фактури)
Форма – цілісна будова музичного твору.
Фраза – частина речення (триває до 2-х тактів). Фрази поділяються на мотиви.
Цезура – межа між музичними побудовами.
Штрих (з нім. “риска”) – прийом виконання. Види штрихів:
legato – плавно, злитно
non legato – окремо
pizzicato – щипком (прийом, що вик. на струнних муз. інструментах)
tenuto – витримано
staccatо – коротке, відривчасте виконання звуків
marcato – підкреслено

Жанри та форми
Алеманда (франц. “німецька”) – старовинний європейський танець 16 ст. Жанрові
ознаки: розмір 4/4, темп помірний, мелодика плавна, заокруглена.
Балет (з фр. “танцювати”) – складний синтетичний жанр, у якому поєднані музика,
танець, драматична дія, елементи зображального мистецтва. Структура: дії (акти),
картини, сцени, сольні, ансамблеві та масові номери. Основні складові балету: класичний
танець (вид хореографічної вишуканої пластики гнучкого тіла з виразними рухами на
пальцях ніг або на пуантах, високими стрибками); характерний танець (балетне
наслідування народного або бального танцю); пантоміма (епізод нетанцювального
характеру з виразною мімікою та жестами, наближеними до реальної поведінки людей),
танець модерн (сучасний танець без використання традиційних балетних форм).
Балетні терміни: па-де-де (класичний танець двох виконавців), адажіо (парна лірична
частина па-де-де), варіація (віртуозний сольний класичний танець, частина па-де-де), па-
де-труа (танець трьох виконавців), кордебалет (артисти балету, які виконують групові
танці), дивертисмент (розважальні вставні номери або сцени, безпосередньо не пов’язані
з сюжетом), балетмейстер (автор-хореограф, постановник балетів).
Баркарола (від італ. barka “човен”) – букв. “пісня на воді”, вокальний твір, що має
мрійливо-ліричний характер, розмірений супровід, розмір 6/8.
Буре – старовин. франц. 2-дольний танець із провінції Овернь із несподіваними
стрибками.
Вальс (з фр. valse “кружляти”) – бальний 3-дольний танець австрійського походження,
¾.
Варіації (з лат. «змінення») – жанр, а також форма, яка має тему та її варіаційні
проведення (кілька змінених повторень). Схема: А+А1+А2+А3... Є старовинні варіації на
basso ostinato (незмінний бас) та варіації на soprano ostinato (мелодію).
Гавот – старовинний французький 2-дольний народний танець із провінції Овернь.
Походження назви від прозивання місцевих жителів гавотами (розмір 4/4).
Жанр (з фр. “рід, вид”) – рід чи вид твору, зумовлений характером його змісту. Первинні
жанри: пісня, танець, марш.
Жанри вокальні: пісня, романс, пісня-романс, колискова, вокаліз, солоспів. Призначені
для співу як з інструментальним супроводом, так і без нього. Вокал з іт. voce (vox) – голос.
Жанри інструментальні: прелюдія, етюд, ноктюрн, соната.
Жанри інструментально-хорові: кантата, ораторія.
Жанри музично-театральні: опера, балет.
Жанри оркестрові: симфонія, концерт, увертюра, сюїта, симфонічна картина,
симфонічна поема, симфонічна фантазія.
Жанри пісенні літературного походження: елегія, ода, гімн, балада.
Жанри хорової музики: хорова обробка народної пісні, хор, хорова поема.
Жанри хорової духовної музики: партесний концерт, піснеспів, хорал, меса, реквієм.
Жартівливі музичні жанри – гумореска, скерцо, бурлеска (з іт. “жарт”).
Жига – швидкий старовинний 3-дольний народний танець кельтського походження, має
пунктирний та синкопований ритм, розмір 3/8.
Елегія (з грец. “скарга”) – романс скорботного характеру. Походження від давньогрець.
траурного співу в супроводі авлосу. Має повільний темп, арпеджований супровід.
Етюд (з фр. “вправа”) – інструментальний жанр для удосконалення виконавської техніки
(у творчості Шопена став віртуозним концертним твором зі складним задумом).
Кант (з іт. “спів”) – побутова міська багатоголосна (найчастіше 3-голосна) пісня
письмової традиції, напівпрофесійного походження із текстом світського, побутового або
духовно-моралізуючого змісту. Духовні канти називалися псальмою. Мають куплетну
форму. Автори: Сковорода, Туптало, Прокоович, Славинецький.
Кантата (від італ. cantare “cпівати”) – вокально-інструментальний твір з декількох
закінчених номерів, об’єднаних спільною ідеєю або сюжетом. Довільні виконавські
склади кантат: сольні, ансамблеві, хорові, мішані. Структура: чергування хорів, арій,
ансамблів. (Відмінність від ораторії – менш розвинений сюжет, невеликі розміри,
камерність стилю). У 20 ст. виникають жанрові різновиди: кантата-симфонія, кантата-
поема, кантата-концерт.
Колискова – пісня для заколисування дитини, має спокійний, уповільнений рух мелодії.
Контрданс – старовинний англійський народний сільський танець жвавого характеру.
Різновиди контрдансу: кадриль, гросфатер, екосез, англез, котильйон.
Концерт – жанр для інструменту-соло та оркестру. Принцип концертування – «діалогу-
змагання» соліста або групи солістів з повним складом оркестру (tutti). Сольний
інструментальний концерт затвердився у 17-І пол.18 ст. та склалася 3-частинна циклічна
форма (у творчості Вівальді). Класична структура концерту – сонатно-симфонічний цикл з
3-х частин + є каденції соліста (розвинуте соло інструменту).
Кончерто гроссо (з італ. “великий концерт”) – одна з ранніх форм оркестрової музики.
Зародження в Італії в другій половині 17 ст. Багаточастинна будова (від 3 до 12 частин).
Кочерто гроссо писав Гендель.
Куранта – старовинний французький швидкий 3-дольний придворний танець 16-17ст., ¾.
Мазурка (від назви мазурів – жителів Мазовії) – польський народний 3-дольний танець із
пунктиром на першій долі та синкопою на 3 або 2 долі. Розмір ¾. Мазурки писав Шопен.
Марш (з фр. «рух уперед») – жанр інстументальної музики, пов’язаний із синхронним
рухом великої кількості людей. Має розмірений темп, чітку метрику, розміри 2/4, 4/4.
Менует (пер. “маленький крок”) – старовинний французький галантний 3-дольний
танець (походження – місто Пуату), був придворний танець при дворі Людовіка ХІV.
Розмір ¾.
Ноктюрн (з фр. “нічна пісня) – інструментальний жанр спокійного, ліричного характеру,
поетичними образами (ноктюрни писав Шопен).
Ода (з грец. – пісня) та гімн (з грец. – урочиста, хвалебна пісня) – близькі за змістом
жанри – пісні урочистого, піднесеного характеру; мають найчастіше маршовий ритм.
Опера (з іт. “діло, труд”) – синтетичний жанр музично-театрального мистецтва, що
поєднує виразові засоби багатьох видів мистецтва: музики, літератури, живопису, театру,
хореографії. Провідна роль музики в опері. Спів – найважливіший елемент, за допомогою
якого розкривається характер героїв, їхні почуття та драматичні ситуації. Лібрето –
літературний текст опери на певний сюжет. Будова опери: дії, картини, сцени,
інтродукція, пролог, епілог. Принципи структури опери: номерна, наскрізна, мішана.
Сольні номери: арія, арієта, аріозо, каватина, пісня, романс, речитатив. Ансамблеві
номери: дует, тріо, квартет, квінтет тощо. Є хори та хорові сцени, хореографічні номери та
сцени. Оркестрові номери: увертюра або вступ до опери, антракти, вступи до дій та
картин, балетні номери (сюїти), оркестрові епізоди. Опера виникла в Італії (1600 р., перші
опери - Якопо Пері «Дафна», «Еврідіка» і Джуліо Каччіні «Орфей», «Еврідіка»).
Ораторія (від лат. oro “виголошую”) – багаточастинний твір для хору, солістів та
оркестру, створений на основі біблійних, міфологічних, історичних, філософських тем.
Структура: чергування хорів, оркестрових номерів, арій, ансамблів та речитативів
(творчість Генделя – вершина в розвитку жанру ораторії).
Партесний концерт – винятково український жанр духовної музики. Об’ємна
одночастинна багатоголоса композиція (від 12 до 54 голосів), особливість якої полягає в
співі по окремих партіях-партесах, розданих співакам, звідки і походить назва жанру.
Побудований на темпових протиставленнях, зіставленні хорового tutti і групи солістів
(soli). Представники в укр. хоровій музиці Симеон Пекалицький, Микола Дилецький.
Пасакалія (пер. “переходити вулицю”) – стар. італійсь. 3-дольний танець
зосередженого, урочистого, піднесено-скорботного характеру. Форма варіацій на basso
ostinato.
Пісня – найдавніший, провідний сольний вокальний жанр професійної (композиторської)
музики, у якому поєднуються мелодія та слова. Це невеликий за обсягом твір для голосу з
інструм. (частіше фортепіанним) супроводом. Має куплетну форму. Куплет може
складатися із заспіву та приспіву. У заспіві слова змінюються, у приспіві –
повторюються. За легендами, першим композитором був біблійний цар Давид, придумав
мистецтво співу псалмів голосами під акомпанемент гуслей.
Полонез (з фр. “польський”) – урочистий 3-дольний танець-хода, ¾ (Огінський, Шопен).
Полька (з чеськ. “півшаг”) – жвавий чеський 2-дольний народний танець з підскоками.
Прелюдія (з лат. “вступ) – інструментальна пєса вступного, відкриваючого характеру. У
Баха була в складі циклу: прелюдія+фуга. У Шопена стала самостійним жанром
фортепіанної мініатюри.
Прості музичні форми: період, одночастинна, двочастинна, проста тричастинна форма.
Проста двочастинна форма – складається з двох побудов, не складніших за період.
Види:
- А+В (контрастна форма)
- А+А1 (неконтрастна форма)
- ааba (репризна форма)
Проста тричастинна форма – складається з трьох побудов, не складніших за період
(3 розділи звуться: експозиція, розробка, реприза). Види:
- А+В+А (контрастна репризна форма)
- А+А1+А (неконтрастна форма)
- А+В+С (контрастна нерепризна форма)
Тричастинна репризна форма - третя частина є повторенням першої. Тричастинна форма
Da Capo (букв. з голови) – третя частина є точним повторенням першої і не виписується
окремо, а ставиться дана приписка (або скорочено D.C.). У кінці першої частини ставиться
італійське слово Fine (фіне), тобто “кінець”.
Ригодон – старовинний французький 2-дольний танець. Походження від імені його творця
Ріго. Приналежність до жанру хороводу.
Романс (солоспів) – жанр вокальної музики, у якому єднається віршований текст та
музика. Має куплетну форму та простий інструментальний супровід.
Рондо (від фр. «коло», «рух по колу») – музична форма, у якій кілька разів (не менше 3-
х) проводиться головна тема (рефрен – з фр. «приспів»: А), чергуючись із контрастними
частинами – епізодами (В, С). Батьківщиною рондо - Франція. Рондо – і форма, і жанр.
Схема найпростішого 5-частинного рондо: A B A C А.
Сарабанда (з ісп. “священний загін”) – повільний величний 3-дольний танець-хода
скорботно- піднесеного характеру, повільного темпу. Розмір 3/2.
Серенада (від італ. sera – ніч) – нічна, вечірня пісня, звернена до коханої.
Симфонія – найвищий жанр оркестрової музики, масштабний за розмірами та змістом.
Класична симфонія склалася у 2 пол. 18ст. у творчості Гайдна. Будова: 4 частини,
розташовані за принципом контрасту та об’єднані загальною ідеєю. І частина, як правило,
у сонатній формі – сонатне allegro; ІІч. - повільна, лірико-поетична, ІІІч. – танцювальна
(як правило менует у Гайдна та Моцарта, у Бетховена скерцо); IVч. – швидкий, урочист.
фінал.
Симфонічна поема, симфонічна картина – програмні одночастинні жанри оркестрової
музики. Мають зв’язок із поезією та літературою.
Симфонічна сюїта – довільна кількість контрастних частин, більш яскрава образно-
характерна самостійність у порівнянні з симфонією. Сюїти часто складені з музики до
театральних вистав, балетів, опер і кінофільмів.
Сициліани (від острова Сицилія) – танець: 6/8, пунктир, стриманий темп, лірич. характер.
Соната (від італ. sonore “звучати”) – циклічний жанр камерно-інструментальної музики,
написаний у формі сонатного циклу. Віртуозні клавірні сонати писав Доменіко Скарлатті
(понад 500), серед яких значна кількість – у старосонатній (докласичній) формі з двох
розділів: експозиції та репризи. Класична соната затвердилася у Гайдна та Моцарта.
Структура: 3 або 4-частинний цикл, побудований за принципом контрастного
співставлення та єдності частин, де хоча б одна (як правило перша) частина написана в
сонатній формі (сонатне allegro).
Сонатна форма - складається з 3-х розділів: експозиції (експонування, показ головних
образів), розробки (видозміна та розвиток тем), репризи (повернення, відновлення на
новому рівні тематичного матеріалу експозиції). Експозиція має Г.П. (головна партія) та
П.П. (побічна), відтінених додатковими С.П. (сполучна) та З.П. (заключна).
Сонатно-симфонічний цикл (жанри симфонії та сонати) – циклічні жанри, які мають
кілька частин (не менше 3-х), і у яких хоча б одна з частин написана у сонатній формі.
Сюїта (з фр. suite “послідовність, продовження”, партита – друге розповсюджене
італійське позначення сюїти) - багаточастинний циклічний жанр інструментальної музики,
побудований на чергуванні контрастних самостійних частин. Походження - від традиції
зіставлення повільного танцю-ходи та жвавого стрибкового танцю (павана – гальярда).
Тамбурин – жвавий франц. 2-дольний танець провансальського походження (2/2, 2/4).
Танець – вид мистецтва, що заснований на ритмічному русі, пластиці, тісно пов’язаний із
музикою, костюмом, що зумовлює характер і манеру виконання.
Танці народів світу: український гопак, козачок, кавказька лезгінка, іспанська хота,
італійська тарантелла, угорський чардаш, грецький сиртакі.
Танці старовинні західноєвропейські: менует, гавот, ригодон, тамбурин, буре,
контрданс, екосез, пасакалія, алеманда, куранта, сарабанда, жига, сициліана.
Танці старовинної сюїти (обовязкові): алеманда, куранта, сарабанда, жига (може бути
кілька додаткових танців - менует, гавот, ригодон, буре, полонез та нетанцювальних п’єс –
арія, рондо, увертюра).
Танці 18-19 ст.: полонез, мазурка, полька та вальс.
Танці 20 ст.: латиноамерик. (танго, румба, самба), північноамерик. (фокстрот, чарльстон).
Увертюра (з фр. “відкривати”) – була оркестровим вступом до опери/балету
(самостійним програмним жанром симфонічної музики стала у Бетховена).
Фуга (з фр. “біг”) – найвищий та найскладніший поліфонічний жанр, що побудований на
темі, яка спочатку завжди звучить одноголосно, а далі проводиться в інших голосах.
Будова: експозиція, розвиток (розробка) та заключення (реприза).
Хор – невеликий вокальний твір, призначений для хорового виконання. Виконується з
інструментальним супроводом або без нього (a cappella).
Хорова обробка народної пісні – оригінальна хорова композиція, створена на основі
народної пісні (Леонтович “Щедрик”, “Дударик” тощо).
Хорова поема – 1-частинний ліро-епічний твір для хору a cappella чи хору, солістів та
оркестру.
Хоровий концерт – великий твір для хору a cappella з 3 або 4 частин релігійного змісту
(найчастіше на тексти Псалтиря). Має 4-голосний склад хору, принцип концертування:
чергування ансамблевих епізодів (soli) з хоровими (tutti).

Виконавські колективи. Музичні інструменти

Ансамбль – виконавці з певної кількості учасників. Бувають інструментальні та вокальні.
-дует – ансамбль з 2 учасників
-тріо – ансамбль з 3 учасників
-квартет – ансамбль з 4 учасників
-квінтет – ансамбль з 5 учасників
-секстет – ансамбль з 6 учасників
-септет – ансамбль з 7 учасників
-октет – ансамбль з 8 учасників
Виконавські колективи: ансамбль, оркестр, хор. Різновиди виконавського складу:
сольний, ансамблевий (однорідний, мішаний), хоровий (однорідний, мішаний),
оркестровий (камерний, духовий, джазовий, естрадний, симфонічний).
Вокальні тембри:
- чоловічі: тенор (високий голос)
баритон (середній голос)
бас (низький голос)
- жіночі: сопрано (високий голос)
мецо-сопрано (середній голос)
контральто (низький голос)
- дитячі: дискант (високий дитячий/хлопчачий голос від “до” 1-ї до “соль” 2-ї октави);
сопрано (високий дитячий/дівчачий голос);
 альт (низький дитячий голос від “ля” малої октави до “мі” 2-ї октави).
Інструментальні тембри:
–клавішні: клавішно-духовий (орган), клавішний струнно-щипковий (клавесин),
клавішний струнно-ударний (фортепіано), ударно-клавішний (челеста);
–струнні: струнно-смичкові (скрипка, альт, віолончель, контрабас), струнно-щипкові
(гітара, арфа);
–духові: дерев’яні духові (флейта, гобой, кларнет, фагот, саксофон), мідні духові (труба,
валторна, тромбон, туба);
– ударні інструменти з визначеною висотою звуку та з невизначеною висотою звуку:
литаври, ксилофон, дзвони, барабан, ударна установка, гонг, трикутник, там-там;
–язичкові клавішні пневматичні духові: кнопковий акордеон (баян), клавішний
акордеон.
Клавесин (від clavis “ключ, клавіша”) – один із старовинних клавішних струнно-
щипкових музичних інструментів-попередників фортепіано. Походить з Італії – 15 ст. З
16 ст. – розквіт. Тии: клавічембало – в Італії; спінет – у Франції; арпсіхорд – в Англії.
Музичні інструменти народів світу:
духові:
– дерев’яні: дудук, диджериду, бамбукові флейти, сопілки, буддійські труби, трембіти;
– очеретяні: панфлейти (най), шен (чайник з очеретяними трубками різної висоти);
– з рогів тварин – шофар, ріг;
– мішані – волинки (шкіряний мішок зі свистунцями);
струнні:
- струнно-щипкові: піпа, кото, кельтська арфа, ситар, калімба, гусла;
– струнно-смичкові: ерху, скрипка апачів, гардингфелє, тальхарпа/тагельхарпа вікінгів;
– самозвучні: систри-колотушки, в’язанки мушель, чаші, дримби;
ударні: бубни, барабани, гонги, камені, кастаньєти.
Орган – найбільший клавішно-духовий музичний інструмент, який звучить за допомогою
труб. Його називають «королем» музики. Будується з великої кількості металевих труб,
кожна з яких видає один звук. Іноді кількість труб доходить до кількох тисяч. Кількість
клавіатур (мануалів) може варіюватися – 2-3, а інколи 7. Орган має й педальну
клавіатуру, на якій грають ногами. Двох однакових органів не існує, тому цей інструмент
в прямому сенсі унікальний. Часом розквіту органу й органної музики була епоха Бароко
(17-18ст.): Бах (орган був його найулюбленішим інструментом), Букстехуде,
Фрескобальді.
Оркестр – виконавський колектив, що складається з музичних інструментів. Типи:
симфонічний, народний, естрадно-симфонічний, естрадно-джазовий.
Симфонічний оркестр – класичного зразка, входять 4 групи інструментів: струнно-
смичкові, деревяні духові, мідні духові та ударні.
Струнно-смичкова група:
скрипка (найвищий та найтошкіший струнно-смичковий інструмент), виникла в Італії
у 16 ст., видатні скрипкові майстри: Ніколо Аматі, Антоніо Страдіварі, Андреа Гварнері.
альт
віолончель
контрабас (найнижчий струнно-смичковий інструмент, виконує партію баса)
Деревяна духова група:
флейта (з лат. “подих”) – один із найдавніших інструм., походить від тростини,
флейти Пана. Німець. майстер 19 ст. Теобальд Бем створив флейту сучасного зразку з
клапанами.
гобой
кларнет
фагот
Мідна духова група:
 труба
тромбон (з іт. “велика труба”) відомий з 15 ст. Має видвіжну куліску.
валторна
туба
Ударні інструменти: барабани (великий, малий), тарілки, трикутник, бубен, маракаси,
кастанєти, дзвіночки, литаври - великі металеві котли, обтягнуті шкірою.
Складаються з груп від 2-3 до 7. Вперше застос. Гайдн (симфонія 103 «З тремоло
литавр»).
Фортепіано – клавішно-струнний музичний інструмент, який має молоточкову систему.
Назва від італійських слів forte – «голосно» і piano – «тихо». Попередниками були
клавесини і клавікорди. Перший муз. твір для ф/п - соната Людовіко Джустіна 1732 р.
Хор – виконавський колектив, що складається зі співочих голосів. Типи: чоловічий,
жіночий, мішаний (поєднуються тембри і чоловічих, і жіночих голосів), дитячий.

Фольклор
Аркан – старовинний укр. чоловічий 2-дольний танець, поширений на Західній Україні.
Балада (з фр. пер. “танцювати”) – лірико-епічний пісенний жанр укр. фольклору.
Прийшов з літератури (рід ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або
соціально-побутового характеру з драматичним або трагічним сюжетом). Первісно була
танцювально-хорова пісня середньовічної поезії строфічної будови, куплетної форми.
Вертеп (пер. “печера”, “ущелина”) – театральна вистава, розповс. з кінця 16-І пол. 18 ст.
Це старовинний пересувний укр. ляльковий різдвяний театр. Мав 2-поверхову сцену: І дія
йшла на верхньому ярусі (інсценувалися біблейські мотиви про народження Христа,
звучали деховні канти, колядки), ІІ дія світська – на нижньому ярусі (нар.-побутові, жарт.
сцени, пісні й танці різних народів: козачок, краков′як, венгерка).
Гімн (з гр. – пісня, що славить) – урочиста пісня, згодом – національна патріотична.
Типи: пісні-гімни (гімнічного характеру); духовні; державні. “Ще не вмерла Україна” –
державний гімн України (музика Михайла Вербицького, слова Павла Чубинського). Вірш
Чубинського надрукований у 1863 р. Цього ж року Вербицький написав музику (для
чоловічкого хору). Ук неофіційний державний гімн – з 1917 р. Офіційний гімн - у 2003 р.
Гопак (від «гопати» – «стрибати») – традиційний швидкий чоловічий танець у розмірі
2/4, який виник серед козаків.
Дума – вокально-інструментальний сольний жанр укр. ліро-епічного фольклору усної
традиції. Це пісні речитативного народного, героїчного епосу, які виконували мандрівні
співці-музиканти: кобзарі, бандуристи, лірники (залежно від того, на якому інструменті
грали – кобза, бандура, ліра). Поняття дума зустрічається ще у літописах 12 ст. За
тематикою поділяються на історичні та побутові. Музичні особливості:
імпровізаційність, речитативність, широкий діапазон мелодії. Структура: зачин (заплачка),
розповідь та кінцівка (славословіє – прославляються подвиги, відвага героя).
Епос (з грець. “слово”, “оповідання”) – укр. героїчний епос та історичні пісні. Це
різновид жанрів літературного роду, у яких розповідається про події минулого.
Виконавцями епосу були кобзарі та лірники.
Історичні пісні – український героїчний епос. За середовищем поділяються на різновиди:
похідні, козацькі пісні. Музичні особливості: епічність, кантиленний або речитативний
тип мелодики, складна ритміка, строфічна (куплетна) будова пісні (заспів-приспів),
переважно гуртове виконання – хором, без інструментального супроводу (a cappella).
Календарно-обрядовий фольклор – календарно-обрядові пісні (зимового, весняного,
літнього, осіннього циклу): колядки, щедрівки, веснянки, гаївки, жнивні.
Календарно-обрядовий фольклор зимового циклу: колядки, щедрівки; обряд
колядування; свято Коляди (бог святкувань, миру) або Коротуна. Святкували його
25 грудня. Через тиждень після Коляди 31 грудня (13 січня за новим стилем) відзначали
Щедрий вечір (День преподобної Меланії або День Меланки). Спів щедрівок (назва
походить від Щедрого вечора, який святкували в канун Нового року, віршова структура
4+4) та колядок (5+5). До зимового сонцестояння та зимових свят приурочені театраліз.
вистави: водіння “Кози” (коза – символ вмирання природи та її відродження навесні,
початку нового календарного року), “Маланка” (або Щедрий вечір – обряд відвідин на
Новий рік напередодні 14 січня за старим календарем незаміжніх дівчат парубочим
гуртом).
Календарно-обрядовий фольклор весняного циклу: веснянки. Виконання – з дня
весняного рівнодення (22 березня) до початку червня. Регіональні назви веснянок: гагілки,
гаївки, маївки, ягілки. Русальні пісні: викон. з початку червня (русалка – дух поля, лісу,
води). Обряд “Куща” (давній зах.-укр. весняно-літній обряд, приурочений до дня Святої
Тріїці – проводиться на 1-й чи 2-й день після свята; в зелень вдягають дівчину – Куста та
співають кустові пісні із побажанням добра, врожаю, кохання тощо).
Календарно-обрядовий фольклор літнього циклу: купальські пісні – повязані з
давнім святом Купала (відзначали вночі напередодні Іванова дня 24 червня, що
приурочувалося до сонцевороту; за християнських часів стало припадати на ніч з 6 на
7 липня). У християн свято повязують з імям Іоанна Хрестителя. Петрівчані пісні або
Петрівки – виконувалися у Петрівку, яка починалась відразу ж після Русального тижня.
Календарно-обрядовий фольклор осіннього циклу: жнивні пісні, жниварські обряди.
Структура жнив: зажинки, власне жнива і обжинки (закінчення жнив + обряд “бороди” –
завивали бороду з колосків). Косовиця – різновид жнив, назва розуміється як косіння сіна.
Кобзарство – виникло одночасно з козацтвом у 15ст. До кінця 18ст. було часткою
запорізького побуту. Серед козаків велике поширення мала інстр. гра і спів під бандуру
(кобзу). Кобзарі були творцями думового епосу.
Козачок (від слова «козак») – укр. 2-дольний танець у швидкому темпі з характерним
дрібним ритмічним малюнком.
Коломийка (від міста Коломия Івано-Франківської обл.) – зах.-укр. пісня-танець. Це
коротка, жвава дворядкова 2-дольна співанка, кожен рядок якої має 14 складів з
обов’язковою цезурою (паузою) після восьмого складу. Ритмоформула коломийки 4+4+6.
Один із найрозповсюдженіших танців західної України, Гуцульщини. Спочатку
коломийка була танц. піснею, також нею називали короткі пісні-приспівки до танцю.
Ліричні пісні – жанр українського фольклору. Поняття “лірика” прийшло з літератури
(розумілося як твір, виконуваний під акомпанемент ліри). Класифікація ліричних пісень за
тематикою: 1) соціально-побутові (козацькі, чумацькі, рекрутські, наймитські);
2) родинно-побутові (пісні про кохання, сімейне життя, сирітські).
Лірники – виконавці на лірі. Провідне місце у репертуарі лірників належало псальмам.
Також вони виконували думи, історичні, танцювальні та жартівливі пісні. Один із
найвідоміших видатних виконавців дум – Остап Вересай – співець, кобзар 19 ст.
Метелиця – укр. народний хороводний 2-дольний жвавий танець.
Необрядовий фольклор – музика, пісні, які не мають магічне призначення. Це пісні
дитячого фольклору (різні забавлянки, лічилки, небилиці, ігрові пісні) та жартівливі
пісні (з танцювальними елементами, швидким темпом, бадьорим характером).
Обряд – символічні магічні дійства, повязані із традиціями, побутом та соціо-
культурними сферами життя народу.
Пісенний фольклор – поділяється на наступні жанрові підгрупи:
1) календарно-обрядові та побутові пісні (веснянки, колядки, щедрівки, гаївки тощо);
2) родинно-обрядові та побутові (весільні, жартівливі, колискові, танцювальні);
3) кріпацькі (чумацькі, наймитські, бурлацькі);
4) історичні пісні та думи;
5) солдатські (рекрутські, солдатські, стрілецькі);
6) ліричні пісні та балади.
Пісня літературного походження – особливий жанр народної творчості на тексти укр.
поетів. Це авторські пісні, що стали народними. Видатні творці пісень: Маруся Чурай
(пісня “Віють вітри”), Семен Климовський, філософ, поет і музикант Григорій Сковорода.
Родинно-обрядовий фольклор: весільні пісні, голосіння (плачі) та колискові пісні.
Весільний обряд будується з кількох складових частин: сватання, заручини, дівич-вечір,
вінчання. Важливі ключові епізоди весілля: розплітання коси (на дівіч-вечір), плетіння
вінків, випікання короваю (символ здоров’я та достатку, готувався до весілля).
Троїсті музики – ансамбль з трьох (і більше) виконавців: скрипка, басоля, бубен або
скрипка, цимбали, бубен. Перші згадки про ансамбль з кінця 17ст., розповс. у 18-19ст.
Український інструментальний фольклор – награвання на музичних інструментах,
ансамблі (на зразок “Троїстих музик”).
Українські народні музичні інструменти (за класифікацією Горнбостеля-Закса):
– аерофони: свистячі (дитячі - свистулька, окарина, зозулька; сопілка, денцівка, флояра,
свиріль), язичкові (дуда, коза, волинка), духові амбушурні (трембіта, сурма, ріг);
– хордофони: щипкові (гуслі, кобза, бандура, торбан), смичкові (гудок, скрипка, басоля,
бас, козобас), струнно-клавішно-смичкові (колісна ліра, риля), струнно-ударні (цимбали);
–мембранофони: бубон (решето), тулумбас, барабан (тарабан), бухало, бугай, рубель і
качалка, деркач (вертушка);
– самозвучні: дримба або варган.
- бас, басоля, козобас (низькі струнні, акомпануючі інструменти)
- волинки / дуда, коза, баран, міх - інструмент з кількома трубками
- гудки / гудок або смик (струнний інструмент, гра смичком)
- гусла (давній струнний щипковий інструмент)
- дримба – самозвучний щипковий інструмент (гра на одній струні)
- кобза, бандура (струнні щипкові, грають перебором струн)
- ліра (давній скрипкоподібний інструмент зі струнами та колесом)
- свирілі, кувички (на зразок багатоствольної флейти Пана)
- свистулька, окарини (з іт. – гусенятко; флейта розширеної форми)
- сопілка / денцівка, флояра, зубивка, теленка (тонка дудочка)
- скрипка (прийшла з Європи, першу скрипку сконструював іт. майстер
Бертолотті – на поч. 16 ст., далі – школа Аматі, Гварнері, Страдіварі); відома на
Україні – з кінця 16 ст. – солюючий інтсрумент ансамблю “Троїстих музик”
- сурми (інструмент з побуту військового укр. козацтва, на зразок труби)
- торбан (струнний щіпковий інструмент, подібний до європ. лютні)
- трембіта, ріг, ріжки (трембіта – довга 3-метрова трубка) – сигнальні
- цимбали струнн-ударний інструмент, грають паличками
- шумові та ударні: бубон (решітка), брязкальця, бугай
Українські народні танці: козачок, гопак, аркан, коломийка, метелиця, шумка.
Фольклор (з англ. “народная мудрість”, “знання”) – усна народна музична творчість
(музика усної традиції, що створювалася народом), передавалася наступним поколінням
усним шляхом. Автор невідомий. Термін “фольклор” ввів англ. фольклорист Уільям Томс
у 1846 р. Основні жанри музичного фольклору: пісня та інструментальне награвання.
Фольклористика – наука, що виникає у 19 ст., пов’язана з переробкою, реконструкцією
автентичного фольклору (укр. композитори та фольклористи: Сокальський, Лисенко,
Колесса, Квітка, Грінченко – збирають народні пісні та складають збірки).
Шумка – подільська жартівлива пісня-танець, танець у розмірі 2/4. Музичні особливості:
розмір вірша 4+4, 3+3, 4+3, розмір такту 2/4, рух переважно восьмими.

Композитори:
Бах Йоганн Себастьян – німецький комп. епохи бароко. Твори: “ДТК” 2 томи (добре
темперований клавір – поліфонічний цикл прелюдій та фуг), “Жарт” для флейти (з
оркестрової сюїти № 2), органні твори.
Березовський Максим – укр. комп. епохи бароко. Твори: соната для скрипки і чембало
До мажор, хоровий партесний концерт “Не отвержи”.
Бетховен Людвіг – німець. комп.-класик. Твори: 32 сонати (8“Патетична”, 14“Місячна”,
23“Апассіоната”), 9 симфоній (5 до-мінор з темою долі; 6 “Пасторальна”, 9 з хором на темі
оди Шиллера “К радости”); 11 увертюр (відома “Егмонт”), опера “Фіделіо”.
Бріттен Бенджамін – англ. комп. 20 ст. Твір: “Путівник по оркестру для молоді (Варіації і
фуга на тему Перселла)” – для симф. оркестра, 1945 р.
Вівальді Антоніо – італійський комп. епохи бароко. Твір: цикл концертів “Пори року”.
Гайдн Йозеф – австр. комп.-класик. Твори: 104 симфонії (програмні №45”Прощальна”,
“Ранок”, “Вечір”, “Дитяча”, “Часи”, “Ведмідь”, 6 “Паризьких симфоній”, останні
12 “Лондонських симфоній”, серед яких №94 “Сюрприз, №103 “З тремоло літавр” –
1795 р.); 52 сонати, 24 опери, 2 ораторії (“Створення світу”, “Пори року”).
Гендель Георг Фрідріх – нім. комп. епохи бароко, автор опер, ораторій (відома
“Самсон”)
Гершвін Джордж – америк. комп. 20 ст. Твори: “Рапсодія в стилі блюз” (“Блакитна
рапсодія”), опера «Поргі та Бесс» (звідти Колискова Клари “Summertime”).
Глюк Крістоф Вілібальд – нім. комп. класицизму, автор мелодії для флейти з ІІ дії опери
“Орфей і Евридіка”.
Гріг Едвард – норвезький комп.-романтик. Твори: музика (оркестрова сюїта) до драми
Генріка Ібсена «Пер Гюнт», 1875 р. – 2 сюїти: №1 (назви частин: «Ранок», «Смерть Озе»,
«Танець Анітри», «В печері гірського короля»), №2 (“Жалоба Інгрід”, “Арабський
танець”, “Повернення Пер Гюнта”, «Пісня Сольвейг»); П’єса «Хода гномів» (з 5 зошиту
ф/п циклу «Ліричні п’єси»).
Гулак-Артемовський Семен – укр. комп. 19ст., автор опери «Запорожець за Дунаєм».
Дебюссі Клод – фр. комп.-імпресіоніст 20ст. Твори: цикл ”24 прелюдії для фортепіано”
(прелюдії “Місячне сяйво”, “Кроки на снігу”, “Дівчина з волоссям кольору льону”); ф/п
цикл «Дитячий куток» (п’єси “Сніг танцює”, “Колискова Джимбо”,“Ляльковий кек-уок”)
Івасюк Володимир – укр. комп. 20ст., автор пісні “Червона рута”.
Колодуб Жанна – укр. комп. 20ст. Твір: ф/п цикл “Снігова королева” (казка Андерсена)
Косенко Віктор – укр. комп. 19-20 ст. Твір: цикл “24 дитячі п’єси для фортепіано” (відомі
“Дощик”, “Не хочуть купити ведмедика”, “Купили ведмедика”)
Куперен Франсуа – франц. композитор-клавесиніст епохи бароко.
Леонтович Микола – укр. комп. 19-20ст. Твори: хорові обробки укр. нар. пісень для хору
a cappella (понад 150 - відомі «Щедрик», «Дударик», «За городом качки пливуть»).
Ліст Ференц – угорський комп.-романтик. Твори: «Угорські рапсодії», Ноктюрн “Мрії
кохання”, Етюд “Шум лісу”, ф/п цикл “Роки мандрувань”.
Лисенко Микола – укр. комп.-класик 19ст. Твори: опери “Тарас Бульба”, “Наталка
Полтавка”, дитячі опери “Коза-Дереза”, “Лисичка-сетсричка”, твір “Боже, Великий,
Єдиний” (Молитва про Україну, духовний гімн України).
Майборода Платон - укр. комп. 20ст., автор пісень “Рідна мати моя” («Пісня про
рушник»), “Пісня про вчительку” – на слова Андрія Малишка. Ім’я Платона Майбороди
носить Запорізький фаховий музичний коледж!
Мендельсон Фелікс - нім. комп.-романтик. Твори: інстр. жанр “пісня без слів” (відома
«Пісня венеціанського гондольєра»), “Весільний марш”.
Моцарт Вольфганг Амадей – австр.-німець. комп.-класик, дитина-вундеркінд. Твори: 41
симфонія, понад 30 опер (“Весілля Фігаро” за комедією Бомарше 1786 р., «Чарівна
флейта»); 19 сонат (№11 Ля мажор – ІІІ частина “Турецьке рондо” або “Турецький
марш”)
Паганіні Ніколо – іт. скрипаль-віртуоз, композитор, автор відомих каприсів.
Равель Моріс - фр. комп.-імпресіоніст 20ст., автор “Болеро” (на ритмічне остінато).
Рамо Жан Філіп – фр. композитор-клавесиніст, автор п’єси “Тамбурин”. Тамбурин –
назва фр. танцю та муз. інструменту – барабану витягнутої форми (інколи так звуть бубен)
Ревуцький Левко – укр. комп. 20ст., автор циклу обробок дитячих народних пісень
«Сонечко» (відомі «Дзвони», «Котику сіренький», “Ой, ходить сон коло вікон”).
Сен-Санс Каміль – фр. композитор 19ст., автор зоологічної фантазії “Карнавал тварин”
для інструментального ансамблю, 1886 р. Має 14 п’єс (відомі “Вступ і Королівський марш
лева”, “Кури та півні”, “Слон” (контрабас + ф/п), “Акваріум” (флейта, гармоніка +
струнні та ф/п), “Лебідь” (віолончель + ф/п).
Сковорода Григорій – укр. комп. доби укр. бароко, поет, філософ, автор кантів, пісень-
романсів: «Всякому городу нрав і права».
Скорик Мирослав – укр. комп. 20ст., автор “Мелодії” з к/ф «Перевал», “Карпатського
концерту”, у творах використовув коломийки.
Стеценко Кирило – укр. комп. поч. 20 ст., автор романсу “Вечірня пісня” сл. Самійленка.
Шопен Фрідерік – польський комп.-романтик. Твори: вальси, мазурки, полонези,
ноктюрни, скерцо, етюди (№12 “Революційний етюд”).
Штраус Йоган (батько та син) – австр. комп.-романтики. Штраус-син всесвітньо
визнаний «король вальса». Твори: вальси “На прекрасному блакитному Дунаї”, “Казки
віденського лісу”; “Полька trick-truck”, “Полька піццикато”.
Шуберт Франц – нім. комп.-романтик. Твори: вокальні цикли «Прекрасна мельниківна»,
«Зимовий шлях» (відома пісня “Шарманщик”); 9 симфоній (№8 “Незавершена”).
Шуман Роберт – нім. комп.-романтик. Твори: ф/п цикли “Альбом для юнацтва” (п’єси
“Сміливий вершник”, “Солдатський марш”, “Мисливська пісенька”), “Карнавал” (п’єси
“П’єрро”, “Арлекін”, “Шопен”).

Епохи та музичні стилі

Архаїчна музика –функції: охоронна, магічно-заклинальна, імітаційна
(звуконаслідування довкілля, голосів тварин і птахів), трудова.
Давня Греція – зв’язок музики та міфології (Орфей співав та грав на кіфарі. Своїм
мистецтвом він міг обертати горні ріки, передвигати камяні глиби, зміг вернути кохану
Еврідіку з підземного царства). Жанри: елегія, гімн, ода. Інструменти: ліра, кіфара, авлос.
Середньовіччя – епоха 3-14 ст., одна з найдовших в культурі тривалістю 1000 років.
3 провідні геокультурні зони: візантійська, західно-європейська, києво-руська.
Музика Візантії – початковий етап становлення середньовічного музичного мистецтва.
Розвиток церковної музики, монодії. Виникає перша нотація – невменна (“невма” –
“знак”). Жанри: літургія, тропар, кондак, канон. Композитори: Роман Солодкоспівець,
Іоан Золотоустий, Іоан Дамаскін.
Західноєвропейська музика Середньовіччя – романський та готичний стилі в мистецтві.
Нотація – Гвідо дʼАреццо. Композитори: Леонін і Перотин. Жанри: григоріанській
хорал, органум (спів // октавами, квінтами і квартами) – зразки раннього багатоголосся.
Лицарська музика. Мистецтво труверів, трубадурів, бардів, менестрелів, мінезингерів.
Музика Київської Руси. Церковна музика. Композитор: Григорій Печерський. Нотація -
крюкова (від назви знака “крюка”) або знаменна (“знам’я”-“знак”). Жанри: знаменний
розспів. Інструменти: флейта, дудочки, ударні, сурми, роги (зображення на фресках Софії
Київської). Мистецтво скоморохів. Бояни – епічні співці (жанр билини). Дзвонарське
мистецтво. 1066 р. – перша літописна згадка про дзвони в Києві. Дзвін Дмитра Любарта у
Львові (1341 р.) – найдавніший дзвін в Україні.
Ренесанс (Відродження) – епоха 1475-1600 рр., що охоплює 14-16 ст. (тривалість – 300
років). Композитори: Франческо Ландіні (Італія), верджиналісти Джон Данстейбл,
Вільям Берд (Англія); Високий Ренесанс: Ґреґоріо Аллегрі, П’єрлуїджі Палєстріна,
Орландо Лассо (Італія), Клаудіо Монтеверді (створення опери). Жанри: італійський
мадригал, французька пісня (шансон), німецька пісня (Lied).
Українська музика доби Відродження. Наспіви Києво-Печерської Лаври. Поява
граматик мусікійських. Розвиток багатоголосого співу в братських школах. Жанри: кант,
духовна пісня, лірницька псальма. Інструменти: лютня, торбан, кобза.
Бароко (з іт. “химерний, незрозумілий,” букв. “перлина неправильної форми”) –
провідний художній стиль у країнах Європи з кінця 16 до сер. 18ст. (тривав близько 150
років: 1600-1750 рр.). Визначальні риси: динаміка (рух), химерне поєднання контрастних
образів, схильність до вражаючих ефектів та експресивності, театральність,
монументальність і декоративна пишність. Композитори: Алессандро і Домініко
Скарлатті, Антоніо Вівальді, Арканджело Кореллі (Італія), Генрі Перселл (Англія), Жан-
Батист Люллі та клавесиністи Франсуа Куперен, Жан-Філіп Рамо, Луї Дакен (Франція),
Й. Пахельбель, Й. С. Бах, Г. Ф. Телеман, Г. Ф. Гендель (Німеччина), С. Пекалицький,
М. Дилецький (Україна). Жанри: сюїта, програмна п’єса, Сoncerto Grosso, Trio-sonata,
cольний концерт; хоральна прелюдія, токата, фантазія, ричеркар, фуга; кантата, ораторія,
меса, пасіони (Страсті Христові), партесний концерт. Інструменти: клавішні
(верджінель, чембало, спінет, клавесин, клавікорд, харпсіхорд), орган. Розквіт жанру
оpera-seria. Видатні творці опер-серій: Алессандро Скарлатті (засновник опери-серії),
Гендель, Вівальді. Поява в другій пол. 17 ст. самобутніх оперних шкіл у Франції та Англії.
Французька «лірична трагедія» – велика опера в п’ятьох актах (Люллі та Рамо). Видатний
представник англійської опери доби Бароко – Генрі Перселл (опера «Дідона і Еней»).
Українська музика доби Бароко – 17-18ст. Освіта, перші друковані ноти «Ірмологіон»
(1700). Діяльність музичних цехів, братських шкіл, шкільного театру. Жанри: вертеп,
шкільна драма, кант, духовні псальми і пісні, партесний концерт. Багатоголосий
партесний спів та розквіт жанру партесного концерту. Видатний творець партесної
музики, автор першого теоретичного трактату «Граматика мусікійська» Микола
Дилецький.
Класицизм (в пер. “зразковий”) – художній стиль в музичному мистецтві ІІ пол. 18-
початку 19ст. Художньо-естетичні принципи: орієнтація на античне мистецтво як ідеальне
та гідне для наслідування; переконання в раціональності і гармонійності світобудови
(культ розуму); поділ жанрів на «високі» та «низькі»; обов’язкове дотримання
встановлених творчих норм і правил. Композитори: Дж.Перголезі (родоначальник
нового, демократичного жанру опери buffа – комічної опери), К.-В. Глюк (оперний
реформатор 18ст.); віденська класична школа: Гайдн, В.-А. Моцарт, Л. Ван Бетховен
(формування класичного симфонічного оркестру, кристалізація способів музичного
розвитку, затвердження провідних інструментальних жанрів і музичних форм,
закріплення класичного сонатно-симфонічного циклу, сонатної форми, жанрів сонати,
варіацій, симфонії, концерту та квартету). Жанри: класичний сонатно-симфонічний цикл,
соната, струнне тріо, квартет, cольний концерт; хоровий концерт; оpera-buffa, opera-seria).
«Золота доба» українського класицизму – творчість Г. Сковороди, М. Березовського,
А. Веделя, Д. Бортнянського. Друга пол. 18-поч.19ст. – осередки розвитку української
освіти: Глухівська школа, Києво-Могилянська та Острозька академії. Жанри: духовний
хоровий концерт, опера, симфонія, концерт, квінтет, соната, пісня-романс.
Романтизм – епоха 19ст. (тривала близько 100 років). Виникнення низки національних
музичних шкіл. Композитори: австро-німецька школа (Ф.Шуберт, Ф.Мендельсон,
К.М.Вебер, Р.Шуман, Р.Вагнер), італійська (Н.Паганіні, Г.Доніцетті, В.Белліні,
Дж.Россіні, Дж.Верді), французька (Ж.Массне, Ж.Бізе, К.Сен-Санс), польська (Ф.Шопен),
угорська (Ф.Ліст), норвезька (Е.Гріг), чеська (Б.Сметана, А.Дворжак), українська
(П.Ніщинський, С.Гулак-Артемовський, М.Колачевський, М.Вербицький, Д.Січинський,
М.Лисенко). Жанри: сольна пісня-романс (солоспів), елегія, балада, вокальний хорові
пісні в стилі Liedertafel; вокальні та інструментальні цикли; опера (історична,
національно-патріотична, казкова, лірико-побутова, комічна, жанрово-побутова), інстр.
музика – мазурка, полонез, думка, балада; пісня без слів, інтермецо, новелета, етюд,
прелюдія, рапсодія, концерт, поява програмної симфонії та симфонічної увертюри,
симфонічної поеми.