Хоровий концерт. Творчість М. С.

Березовського

Провідне місце в в музичному мистецтві останньої третини XVIII – початку XIX ст. в українській
музиці (а також в російській) належить, як і раніше, хоровому мистецтву. Водночас цей період
характеризується зародженням інших жанрів — оперного, симфонічного, камерно-інструментального
і камерно-вокального; появою перших опер, симфоній, інструментальних сонат.
На зміну основному хоровому жанру попереднього періоду – партесному концерту – приходить
хоровий концерт, який знаменує перехід до втілення класицистських рис. Основні риси хорового
концерту, на відміну від партесного:
Партесний концерт Хоровий концерт
Одночастинний Циклічний (3-4 ч.)
Непостійне багатоголосся (3-12, навіть 48; Стабільний 4-голосний хор
багатохорність)
Безперервний музичний розвиток, послідовне Повторність словесних зворотів; наявність
відтворення тексту мелодичних реприз (закони муз. розвитку)
Чергування поліфонічних та акордових розділів, Фуга як обов'язкова частина
фуга – епізодично Образний, темповий та тональний контраст
частин

В творчості найвидатніших вітчизняних авторів другої половини XVIII ст.— М. Березовського, А.

Веделя і Д. Бортнянського — хоровий концерт досяг вершини свого розвитку.

Творчість Максима Созонтовича Березовського (1745-1777)

Виписати біографічні дані як мінімум з укр Вікіпедії; факт самогубства достовірно не
підтверджений)
В історію вітчизняної музики Максим Березовський увійшов передусім як засновник циклічного
хорового духовного концерту. Як правило, в концерті 4 частини, що є своєрідним аналогом
інструментального симфонічного циклу. Перша частина звичайно зосереджена на узагальненому
настрої концерту. Друга – відображення жанрової сфери. Третя – медитативно-молитовного
характеру. Четверта – фуга, як правило, смисловий підсумок твору. Зустрічаються також
нестандартні цикли – з двох, з п'яти частин.
Стиль музики духовних концертів поєднує риси національного культового співу та
західноєвропейської музики (як церковної, так і світської).
Концерт «Не отвержи мене во время старости» втілює найхарактерніші риси жанру.
1) Для 4-голосного хору;
2) великий циклічний твір з використанням поліфонічніх форм, зокрема фуги в І та IV частинах;
3) темповий і ладотональний контрасти, класичні закономірності гармонії
Твір також не пориває з традиціями партесного концерту: це загальний лірико-скорботний характер
окремих епізодів та принцип чергування тутті та окремих груп або кількох солістів.
Всі чотири частини твору засновані на рядках з 70-го псалма, з 9 по 13. Його зміст – звертання
одинокої людини до Бога в скрутні моменти життя, прохання порятувати її від наклепів та
переслідувань, повернути добре ім’я.
В концерті чотири частини: Adagio, Allegro, Adagio, Moderato. Контраст між ними не тільки
темповий, а й ладотональний і образний. Перше Adagio і Moderato написані в тональності d-moll,
Allegro та друге Adagio — в g-moll. Таким чином, тональні співвідношення характерні для
класицистського 4-частного циклу: крайні частини — у головній тональності, середні — в
субдомінантовій.
І частина концерту - «Не отвержи мене во время старости», d-moll - лірико-філософського
характеру. Написана в формі фуги.
Тема фуги не довга. В ній можна виявити інтонаційну спорідненість з українським фольклором
(пісні «Гей, як на славній Україні», «Кущ калини процвітає», «За нашою слободою»; є також деяка
схожість з російською «Не шуми мати, зелёная дубровушка»). Тема починається в басовому регістрі,
що забарвлює її в похмурі тони; далі проводиться в усіх голосах. Експозиція виконується квартетом
солістів. Побудована за законами фуги, але з старовинними прийомами: перша пара голосів (Б-Т)
відключається, коли з тим же матеріалом вступає друга (А-С). Інтермедія – у хорового tutti, її
акордовий виклад протиставляється поліфонічній фактурі експозиції. В інтермедії виділяється
нисхідний хроматичний хід на слова «оскудевати крепости моей» - символічне вираження трагічного
образу. Середня частина містить ладотональний контраст: за законами фуги тема проводиться в
паралельному мажорі, що створює просвітлення настрою. Реприза повертає початковий d-moll, в
завершенні – кульмінаційне проведення акордової побудови.
ІІ частина концерту, g-moll – «Яко реша врази мои мне, и стрегущие душу мою»;» («змовляються
мої вороги, що підстерігають мою душу…») вступає без перерви, як логічне продовження першої.
Складається з кількох невеликих розділів, різних за характером. Перший («яко реша врази») –
активний, як образ протесту. Другий – дещо танцювального характеру, B-dur – як образ насмішки
ворогів («Бог оставил его» - акордовий, «пожените и имите его» - «доженіть та піймайте» –
імітаційний. Завершується побудовою рішучого характеру. У викладі чергується гармонічний та
поліфонічний принцип, співставлення tutti та solо, в поліфонічних епізодах – різні прийоми імітацій,
канонів та секвенцій.
ІІІ частина – g-moll. «Боже мой, не удалися от меня» - лірична, споглядально-печального характеру,
акордового хорального складу.
По контрасту – драматичний фінал «Да постыдятся и исчезнут оклеветающии душу мою», d-moll. IV
частина – також фуга. Її активна рішуча тема інтонаційно споріднена з темою першої фуги: в основі
хід І-ІІІ ступінь. Але образно-емоційно – це протиставлення темі І частини: скорботна зосередженість
перетворюється на активну дію, особливо це виражається в активному ритмічному малюнку восьмих
в затакті.
Фінальна фуга значно масштабніше, ніж фуга першої частини. Тема отримує різноманітний
поліфонічний розвиток, проходить в різних тональностях, в стреттних проведеннях, що сприяє
створенню активності та напруженості. В протискладенні слова «оклеветающие дущу»
підкреслюються низхідним тритоном. Невеликий заключний розділ фінальної фуги – в повільному
темпі, з підкресленням зменшеного септакорду подвійної домінанти в каденції. За старовинною
традицією, завершується мажорною тонікою.
Березовському належать також світські твори: опера «Демофонт», Соната для скрипки та
чембало. Нещодавно в архівах Ватикану була знайдена Симфонія C-dur та доведено авторство
Березовського.

Теми: І ч., ІІ ч. – початок та «Пожените…», ІІІ ч., IV ч.