Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет культури і

мистецтв
Кафедра музичного мистецтва
Спеціалізація «Диригентсько-хорове мистецтво
(народне)»

Музично-теоретичний та вокально-хоровий аналіз

на музичний твір
Концерт №3
Дмитро Бортнянський

Виконала студентка 2 курсу групи ТДН-21

Філіппенко Катерина Андріївна
Викладач: Заслужений працівник
культури України, доцент Шевченко В.В.
Концертмейстер – Семенова О. А

Київ – 2023
 Загальні відомості про твір та його авторів.
Дмитро Степанович Бортнянський (1751-1825) – український композитор епохи
класицизму. Автор 6 опер, камерно-інструментальних творів, хорових циклічних
концертів, 10 двохорних концертів, херувимських та причасних творів. Мав
значний вплив на подальший розвиток української та російської класичної
музики.
Він народився 28 жовтня 1751 року в місті Глухів (нині на території Сумської
області, Україна) в родині службовця.

Початкову музичну освіту здобув у Глухівській співацькій школі, яка

готувала співаків для придворної хорової капели в Петербурзі. У юному віці за
сильний голос і музикальність його вирізнив з-поміж однолітків Марко
Полторацький і забрав на Московщину, до Петербурга до хорової капели, де він
навчався у її керівника, італійського композитора й аранжувальника
Бальдассаре Ґалуппі. Бортнянський швидко набув популярності своїми
музичними творами і став придворним композитором Єкатерини II. Згодом за
вказівкою цариці Єлизавети, Галуппі взяв свого учня до Італії, де він навчався
протягом десяти років у Венеції, Болоньї, Римі та Неаполі.

В Італії були з успіхом поставлені опери Бортнянського на італійські

лібрето — «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій». Бортнянський брав участь у
діяльності музичної академії в Болоньї. Його опери йшли у венеційському
театрі «Сан Бенедетто».

У 28-річному віці Бортнянський повернувся до Петербурга, де отримав

посаду придворного капельмейстера, а 1784 року — капельмейстера «малого
двору» престолонаслідника Павла Петровича. За Бортнянського петербурзька
придворна капела досягла високого рівня. Перебуваючи на службі керівника
капелою Бортнянський написав багато інструментальних творів, три опери на
французькі лібрето «Сокіл», «Син-суперник», пасторальну комедію «Свято
сеньйора», ряд творів для клавесину та ін..

Бортнянський був першим композитором у Російській імперії, музичні

твори якого почали виходити друком. 1782 року в Петербурзі вийшла друком
його «Херувимська», 1784 року — триголосний хор «Хай відправиться молитва
моя». Пізніше в Петербурзі вийшли друком романси Дмитра Бортнянського.

У 1796 році Бортнянський отримав посаду директора придворної капели,

на цій посаді композитор перебував до кінця життя. Як і його попередники,
Бортнянський поповнював капелу переважно вихідцями з України, зокрема
Глухівської співацької школи. 1802 року було засновано Петербурзьке
філармонічне товариство, на концертах якого з успіхом виконувалися хори
Бортнянського.

Наприкінці життя Бортнянський продовжував писати романси, пісні,

кантати. В останні роки життя Бортнянський працював над підготовкою до
видання повного зібрання своїх творів, у яке він вклав майже всі свої кошти,
але так і не побачив його. Композиторові вдалося лише видати найкращі зі
своїх хорових концертів, написаних у молодості, як «Духовні концерти на
чотири голоси, створені і знову виправлені Д. Бортнянським».

Бортнянський помер 1825 року в Петербурзі, похований на Смоленському

цвинтарі на Васильєвському острові, на могилі композитора було встановлено
пам'ятник і обеліск.

Творчість Бортнянського охоплює різноманітні жанри, зокрема камерну

та церковну музику. Він створив багато хорових творів, мес, оперних арій та
симфоній. Його музика відзначалася класичною гармонією та вишуканою
мелодійністю. Також відзначається його внесок в галузі церковної музики, вона
охоплює 35 чотириголосних хорових концертів для різних складів, які
називалися в його час псалмами, 10 двохорових концертів, 14 чотириголосних
концертів «Тебе Бога хвалимо», 29 окремих літургійних співів, триголосну
літургію, духовні твори для жіночого хору з рефреном мішаного хору, обробки
давніх церковних київських та болгарських наспівів та багато інших.

Серед найвідоміших творів Дмитра Бортнянського варто виділити його

хорові цикли, зокрема "Дванадцять хорів на слова Катерини II", "Трипільський
цикл" та "Кати для хору і оркестру". Також він писав опери, серед яких
найвідоміша - "Кирило і Мефодій".
 Його творчість вплинула на багатьох митців наступних поколінь, а його
музика продовжує залишатися популярною й улюбленою на сценах театрів і
концертних залів у всьому світі. Його композиції виконуються як
українськими, так і іноземними хорами та оркестрами.

Хоровий концерт Бортнянського №3 є одним із його видатних хорових

творів. Композитор створив цей концерт для хору a cappella. Концерт має
кілька частин, які виконуються без перерви між ними. Кожна частина має свою
унікальну характеристику та настрій.

Текст твору:

Господи, Господи,

Силою твоєю

Возвеселиться цар

Возвеселиться цар

І о спасенії твоєм возрадуєтся

Возрадується зіло.
 Музично-теоретичний аналіз
Форма концерту – тричастинна.

Форма І частини – одночастинна зі вступом.

Вступ написаний у формі 2 фраз (1-4 т.).
5-18 т. – написаний у формі періоду єдиної будови

19-40 т. – н а п и с а н и й у формі періоду єдиної будови

Фактура – мішана:
• акордова;

• поліфонічна
 • гомофонно-гармонічна

Ладо-тональний план:

Основна тональність твору - C-dur.

Зустрічаються відхилення у паралельну тональність - a-moll у 14-18
тактах.

Другий період розпочинається з відхилення у F-dur через домінанту.

F-dur триває до 27 такту.
 З 28 такту знову переходимо в основну тональність. Далі відбувається
ряд відхилень: 31-32 – F-dur; 33-34 – e-moll; 34-35 – d-moll. Завершуємо
частину в основній тональності C-dur.

Гармонічний аналіз:
Гармонія проста. Використовуються тризвуки та їх обернення
головних ступенів та ІІІ ступеня ладу, септакорди та їх обернення II, V, VII
ступенів ладу. Також часто використовуються неакордові звуки.

Темп – Allegro maestoso з агогічними відхиленнями

Розмір - незмінний, 3/4.

Метр – тридольний.

Ритм – твір насичений пунктиром та синкопованими фігурами, часті

вступи на «і» першої долі. Використовуються половинні, четверті, восьмі
та шістнадцяті тривалості.

Динаміка – контрастна, від p до f.

Piano у нижньому регістрі звучить м’яко але ледь приглушено; у
середньому – спокійно, рівно; у верхньому – легко і ніжно.

Forte у нижньому регістрі звучання дещо важкувате, але не дуже

напружене; в середньому регістрі – тверде, впевнене; у верхньому досягає
великої сили і напруги.
 Виставлена динаміка дає можливість диригенту самостійно керувати
фразуванням, тому не потрібно забувати про сrescendo і diminuendo. Ці
динамічні нюанси в хорі виконуються досить складно: часто їх виконання
відбувається неодночасно, тобто неорганізовано. Або звучання
посилюється відразу, або ж лише в останню мить. Для досягнення
рівномірного посилення чи послаблення звуку рекомендується вироблення
crescendo і diminuendo за ритмікою в межах певних тактів. В такому разі
співаки уявлятимуть динамічну амплітуду і зможуть самостійно
розрахувати ступінь поступового збільшення/зменшення динаміки.

Нюансування – твір насичений акцентами, виконання яких означає

динамічне підкреслення та наповнення. Для правильного звучання слід
звернути увагу на атаку звуку та на коротке дихання.
 Вокально-хоровий аналіз
Тип хору – мішаний, з елементами половинного

та неповного ансамблів.

Вид хору – чотириголосний

 Тип хору – мішаний

Діапазон:

Загальний діапазон – С – a2;

S – а1 – а2;

A – a – е2;

T – e – f1;

В – C – c1.

Діапазон є досить широким, тому теситурні умови не є зручні.

Теситура. Зустрічаються місця з незручними теситурними умовами,
наприклад висока теситура у всього хору. Нечисте інтонування може
привести до виходу із строю. Для усунення цього недоліку необхідно
виконувати ці епізоди з тенденцією до підвищення.
Також зустрічаються повторюванні ноти, що при виконанні маєть тенденцію
до заниження і щоб уникнути неточності в інтонуванні, виконавці повинні
перший раз заспівати ноту стійко, а потім із загостренням.

Дикційний ансамбль вимагає прикрити звуки «і» та «є», які

зустрічаються протягом твору. Потрібно тримати контроль над чіткою
вимовою закінчень, щоб зберегти цілісність форми і доступність тексту.
Також потрібно слідкувати за чіткістю слів в поліфонії, щоб не створити
зайвого шуму та не втратити розуміння слів.

Ритмічний – чітко дотримуватись прописаних ритмічних фігур та

заданого темпу, щоб під час поліфонії не зійти з метру та не розійтись з
іншими партіями, оскільки, найчастіше ритмічний ансамбль порушують
неодночасні вступи голосів.

Динамічний – відчуття співаками одне одного та диригента, щоб

вміло філірувати фрази, показати контрасти та провести кульмінацію. Він
пов'язаний з теситурою – динаміка природно зростає з підняттям теситури
і навпаки. Динамічні можливості хору в різних теситурах є різними. Якість
динамічного ансамблю обумовлена фактурою (наявність поліфонічних
моментів, вид і розташування акордів, тощо).

Тембровий – дотримання насиченого, повного звуку та міцного

дихання для нюансів. Також дотримання єдиної вокальної позиції.

Хоровий стрій – у зв’язку з інтонаційними труднощами (відхилення,

які провокують заниження інтонації) потрібно вирівнювати мелодичний та
гармонічний стрій хорових партій, щоб під час виконання кожна партія
виконувала свою певну функцію і вдало гармоніювала з іншими.

Дихання по фразове між реченнями та ланцюгове в межах речень.

Потрібно слідкувати за вдихом, щоб правильно взяти дихання і чітко
вступити. Ланцюгове дихання – це вокально-хоровий прийом поновлення
дихання, який дає можливість забезпечувати необхідну тривалість
звучання музичної фрази. Співакам хору доводиться змінювати дихання по
черзі, непомітно, безшумно, справляючи враження безперервного звучання
музики. Це особливо важливо під час виконання тривалого звука, акорду.

Характер звуковедення – non legato, legato.

Non legato – звуки не зв’язуються між собою. Розділення звуків
відбувається короткотривалою затримкою, без поновлення дихання перед
новим звуком. Під час затримки дихання голос швидко і чітко
перебудовується на новий звук, який починається без «під’їздів».

Legato – безперервний зв’язний спів, який є основною формою

звуковедення. Задля його досягнення потрібне виразне виконання фраз,
досконале відчуття руху. Усі голоси мають бути «зціпленими» між собою,
їх артикуляція максимально наближена до ідеалу. Вимова приголосних,
зміна висоти звучання і форми голосних має відбуватися швидко, без
порушення єдиного звукового потоку.
 Виконавський аналіз

У музиканта є ряд обов’язків та труднощів при вивченні та виконанні

твору. При вивченні твору, як хормейстер – повинен зробити детальний
аналіз твору стосовно строю, ансамблю, діапазонів голосів, зручності
теситури, особливостей звуковедення.

Як педагог – встановлює ступінь складності твору, враховує

можливості свого колективу і відповідно до цього створює план
репетиційної роботи: фіксує місця, де треба вдатися до роботи по партіях і
де можна відразу вчити усім хором, аналізує важкі місця щодо
мелодичного і гармонічного строю та ансамблю, обдумує прийоми, завдяки
яким будуть подолані технічні й ансамблеві труднощі. Можливо вдатися до
спеціальних вправ (мелодичного, гармонічного, поліфонічного,
ритмічного, дикційного характеру), що допоможуть виправити складні
місця у творі. Весь цей арсенал прийомів слід добре обміркувати, а
необхідні вправи заздалегідь приготувати у необхідній кількості.

Як диригент, керівник хору повинен з усією пильністю намагатися

відчути наміри автора. Він має знати біографію композитора і автора
літературного тексту, обставини написання музики і створення
літературного тексту, стиль письма, жанровий різновид твору.

Головне завдання при виконанні – донести ідею і сенс твору.

Керівнику хору необхідно тримати вірний темп, показувати всі нюанси і
динаміку. Дуже важливо через чіткий жест показати чітку схему, проте
водночас потрібно зберегти цілісніть твору та фразування. У
диригентському жесті необхідно домагатися чіткого non legato. Потрібно
контролювати свій жест, щоб не спонукати артистів хору не правильно
вступити або ж взагалі не вступити.

Важкістю є вміння показувати різноманітну динаміку хору. Диригент

повинен бути в тонусі, щоб передати те, що від нього вимагає твір. Рухи
повинні бути чіткими, виразними проте, економними, щоб до кінця
музичного твору вистачило енергії.

Всі ці компоненти допоможуть диригенту та хористам представити

твір в найкращому світлі.

Твір може виконати академічний професійний хор або добре

підготовлений навчальний.