Один із величайших композиторів ХІХстоліття Антонін Дворжак (1841-1904) поруч з Б.

Сметаною є
засновником чеської композиторської школи.

У порівнянні зі свом старшим сучасником, він жив в іншу епоху. Йому не потрібно було все
створювати спочатку як це приходилось робити Сметані. Творчість Дворжака різноманітна за жанрами:
опери, ораторії, фортепіанні мініатюри та ансамблі, тріо, квартети, Симфонічні твори- зокрема «Гуситська
увертюра» і 9 симфоній.

На відміну від інших композ. які у своїй симфон. Тв. були сторонниками сюжетності та
програмності( Ліст, Берліоз) симпатії Дворжака були на стороні іншого типу , пов'язаного з традиціями
німецької школи, у цьому напрямку його підтримував друг і наставник Брамс. 9 симфоній Дворжака
непрограмні, не дивлячись на те, що 2 з них мають підзаголовки. Вони не рівнозначні між собою: перші
явно поступають наступним. Безперечно кращою вважається остання, 9-я симфонія («3 Нового Світу»).

Iсторія створення стислити перефразувати 90 роки принесли Дворжаку всесвітню славу. Він з
успіхом гастролював у Москві та Петербурзі, Карлів та Кембріджський університет , удостоїли його
почесного звання доктора, запросили викладати. Його симфонії звучать у Лондоні, Bідні, в містах
Hімеччини. І цей час Дворжак отримав від американської меценатки Дж. Тьорбер запрошення очолити
Національну консерваторію у Нью-Йорку. Наступного дня після прибуття усі місцеві газети-англійські,
чеські, німецькі— із великим захопленням пишуть про «найвидатнішого композитора всього світу».

Першимі самим крупним твором, написаним на американській землі, стала симфонія мі мінор. Її
начерки з 'явились через декілька місяців після приїзду. Прем'єра відбулась в знаменитому залі Карнегі-
холлу Нью-Йорку 1893 року. Диригував відомий німецький диригент А. Зейдль. Як писав Дворжак, «успіх
симфонії був настільки великим, що в газетах говорилось- що ніколи ні один композитор не знав такого
тріумфу.

За жанром - це лірико-драматична симфонія. ЇЇ концепція типова для Дворжака: оптимiстичного висновку

Бетхов. через напружену боротьбу думок і. Відмінною рисою драматургії є система лейтмотивів, які
зміцнюють єдність циклу. Провідний лейтмотив-головна тема I частини, її початковий елемент, який
з'являеться у всіх частинах симфонії. Наскрізний розвиток отримують також заключна тема 1 частини,
основні теми Largo i Cкерцо. До особливостей симфонії можна віднести також ЇЇ багатотемность і велику
роль духових інструментів в оркестровці.

Композиція представляє собою 4хчастинний симфонічний цикл із звичайним розташуванням частин

Крайні частини -в сонатній формі, середні в тричастинній складній.

1 частина Симфонія починається повільним, тонально нестійким вступом (Аdagio). Музика сповнена
похмурого, тривожного роздуму. Вона передає емоційний стан людини, охопленої неспокійними
почуттями. В тематичному відношенні вступ поступово готує основний образ симфонії-тему головної
партії. Головна тема (е-moll) I частини має діалогічну будову, в ній зіставляються два елементи - заклична
фанфара валторн і народно-танцювальний мотив у кларнетів і фаготів в терцію. Перший елемент, в
характерному для негритянського фольклору синкопованому ритмі вступає в ролі провідного лейтмотива
симфонії Далі, як символа Нового Світу.

Тема побічної партії подібно до головної, народжується поступово, виявляеться її мотивна спорідненість і
зі сполучною, із другим елементом головної партії: Гра[ Alegro шolto] побічна(g-moll) партія витримана в
дусі задумливого пастушого награвання на фоні «волинкового» баса, народний колорит підкреслює
інструментовка (флейта і гобой в низькому регістрі), а також ладове забарвлення (натуратьний мінор).
Обидві теми широко розвиваються вже в експозиції. В процессі такого розвитку виникає новий -
мажорний варіант побічної теми (G-dur). ЇЇ мелодія перетворюється в невигадливу польку немовби
раптово, як спогад промайнув світлий образ Чехії. Ця тема. незвична в мелодичному. ладовому і
ритмічному відношенні. Ще один яскравий образ виникає в заключній партії . Вона звучить у ФЛЕЙТИ
СОЛО В НИЗЬКОМУ РЕГИСТІ. Починається з типової для америк. фольклору пентатонових поспівок Але
Вже в експозиції заключна тема поступово стає енергійною і вольовою, Тобто її розвиток направляється на
героїзацію образу. Досить стисла і динамічна розробка сповнена драматизму, яскравих контрастів, в ній
активно розвиваються, дробляться, різні мотиви заключної i головної партій. Цьому сприяє використання
збільшених інтервалів, напружених гармоній, piзке зіставлення, а іноді і зближення різнорідних тем.
Незвична стисла реприза: в ній головна тема суттєво скорочується, побічна і заключна проводяться в дуже
далеких тональностях — gis і As, але емоційний колорит експозиції в цілому не змінюється. Кульмінація
всієї I частини - бурхлива і напружена кода, яка, фактично, є продовженням розробки. Кода служить
передбаченням героічного висновку фіналу: в потужному звучанні ff труб і тромбонів поєднуються
заключна тема і фанфарний клич головної партії.

2 частина в рукопису мала підзаголовок «Легенда». Вона була навіяна образами чудової поеми
американського поета Лонгфелло «Пісня про Гайавату» на основі індіанського епосу. 3 нею композитор
познайомився ще в Чехії і навіть збирався писати на її основі оперу. Загальний характер середньої частини
викликає асоціації з найбільш сильним уривком поеми, в якому розповідається про смерть і поховання
улюбленої дружини героя Гайавати —Міннегаги. Але, зміст Largo не вичерпується образами поеми. Багато
в його музиці сприймається як вираз ностальгії, туги за батьківщиною самого Дворжака.

Починаеться ІІ частина величним хоралом, який відiгpає роль вступу. акордове багатоголосся духових
інструментів асоціюється із звучанням органу. В яскравому зіставленні акордів поступово
встановлюється Des-dur, основна тональністъ цієї частини. Форма Largо -сладна 3частинна. В основі
крайніх розділів— плавна наспівна тема англійського ріжка, задумливо-просвітленого характеру, з
відтінком прихованого суму. В інтонаційному відношенні вона тісно пов'язана з негритянською пісенною
лірикою, не випадково її часто називають опоетизованою мелодією спірічуэлз: . Один з американських
учнів Дворжака В. А. Фiшер обробив цей розділ Largo у вигляді пісні для соліста і хору. Пісня набулав США
такої популярності, що стала вважатися народною. Добавити що Доречі музикознавці вважали що це
єдина народна тема, але виявилося….

В середньому розділі панує скорбота чергуються 2 образи - жалібний плач- голосіння (флейти і гобоя) і
похмура похоронна хода (кларнети, пізніше флейти і гобой на фоні мірних кроків ріzz. контрабасів і
тремоло скрипок).

Перед репризою основної теми Largo виникае найсильніший контраст- світлий пасторальний епiзод,
картина цвітучої природи, а потім в контрапунктичному сплетінні з' вляються наскрізні теми симфонії:
фанфарний клич тромбонів, заключна партія I частини і спірічуелз ІІ-ї частини в новому героічному образі.
Реприза Largо скорочена В основній темі поступово підсилюється Почуття суму і туги. Завершується
короткою кодою, аналопчною хоральному вступу.

Третя частина симфонії скерцо (е-moll) — яскрава жанрова картина, насичена внутрішніми контрастами.
(написана вона в скл. три-частинній формі). В крайніх частинах- велика кількість канонічних імітацій,
ударів литавр. В ритмічному малюнку початкової теми вловлюється близькість до чеського танця
фуріанта з його постійною зміною 2-во і 3-дольності. В середній частині, більш повільній, з являється
простий пентатоновий наспів, що нагадує негритянські мелодії, а в тріо виникають ще 2 танцювальні
мелодії в дусі чеських танців. 3 основними танцювальними темами скерцо контрастує головний
лейтмотив симфонії, що виникає в одному з розробкових розділів (перед тріо) і в коді.
У фіналі симфонії панують героїчні образи. Зіставляються а 4 різнохарактерні теми: Головна унісонна
тема-бойова сувора героїчна пісня-маршу труб і валторн на f, в супроводі потужних акордових «ударів»
всього оркестру (1 вступ готується невеликим предиктовим розділом, що будується на енергійних
мотивах). Її національну причетність різні дослідники визначають по pізному. Шоурек вбачає в ній натиск
американських вражень, Друскін бойову пiсню-марш гуситів, шо боролися за свободу Чехії у XV столітті. У
сполучній партії, шо звучить почергово то у струнних, то у високих дерев’яних- ця тема набуває іншого
вигляду, масових хороводів: Побічна партія -ліричне соло кларнета яке супроводжується гостро
ритмованим підголоском видозміненого фанфарного лейтмотиву, що звучить у віолончелей (d-moll).
Тема носить слов'янський характер, відрізняється наспівністю і широтою мелодичного дихання,
висхідним секвентним розвитком в дусі лірики Чайковського. В заключній партії з'являється запальний
танець, який нагадує чеський галоп- скочну.(Отже, в чотирьох основних партіях фіналу симфонії
послідовно відтворені типово чеські жанри народного мистецтва: гуситський марш. плавний хоровод,
пісня i жвавий танець). В складний мотивний і поліфонічний розвиток розробки постійно включаються
теми попередніх частин, як в початковому, так і в зміненому вигляді. Особливо велику трансформацію
зазнає тема Largo - вона набуває героїчного характеру. На кульмінації розробки починається стисла
реприза, яка переходить в драматичну коду. Вона виконує роль другої розробки (в коді проходять:
лейтмотив, теми головноїі сполучної партій фіналу, вступні акорди і основна тема другої частини, головна
поспівка скерцо). Бурхливий хвилеподібний розвиток затихає з появою теми спірічуелса з другої частини.
Кларнети надають їй світлого примиреного відтінку. Завершується симфонія урочистим мажорним
звучанням, в якому поєднуються основна тема фіналy і головна тема I частини. Чеський музикознавець О.
Шоурек та російський музикознавець М. Друскін розділися у своїх думках, що до національного колориту
у симфонії Дворжака. Шоурек описує іх як типові ознаки американської музики де постає тип чорних
мешканців Нового Світу, а Друскін чує в них «чеські народно-інструментальні награвання з «волинковим»
басом». Але можна погодитися з висловленням цих музикознавців, адже Дворжак у своїй творчості
поєднав не тільки чеський народний мелос і американські награвання, а і досягнення свої попередників
та сучасників.